Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 907/51/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Договори перевезення, у тому числі при:; Інші договори перевезення:.
Надіслано для оприлюднення: 05.03.2021. Зареєстровано: 05.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.03.2021.
Дата набрання законної сили: 24.02.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"24" лютого 2021 р. Справа №907/51/19
		 
		Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого судді Скрипчук О.С. 
		суддівКордюк Г.Т.
		Мирутенка О.Л.
		Секретар судового засіданняЛагутін В.Б.
		розглянувши апеляційні скарги Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації за № 2362/04 від 29.10.2020 (вх. № 01-05/3125/20 від 03.11.2020 та вх. № 01-05/3587/20 від 07.12.2020) 
		на рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.09.2020 (повний текст рішення складено 26.10.2020 року, м. Ужгород, суддя Пригара Л.І.) 
		у справі № 907/51/19
		за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Іршавське АТП 12143, м.Іршава Закарпатської області 
		до відповідача: Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації, м. Іршава Закарпатської області
		про стягнення 440 383,61 грн. заборгованості з компенсації витрат за пільгові перевезення пасажирів на міських та приміських маршрутах загального користування за період з січня 2016 року по серпень 2016 року.
		За участю представників:
		від позивача: не з`явився;
		від відповідача: не з`явився;
		ВСТАНОВИВ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» подало позов до Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації про стягнення 440 383,61 грн. заборгованості з компенсації витрат за пільгові перевезення пасажирів на міських та приміських маршрутах загального користування за період з січня 2016 року по серпень 2016 року. 
		Позивач обгрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо проведення компенсації виплат за пільгові перевезення пасажирів на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування за січень  серпень 2016 року, посилаючись на порушення вимог ч. 2 ст. 29 Закону України Про автомобільний транспорт та ст. ст. 509, 525, 526, 527, 629 Цивільного кодексу України.
		Рішенням Господарського суду Закарпатської області позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» задоволено. Суд виніс рішення, яким стягнув з Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації на користь ТзОВ «Іршавське АТП 12143» 440 383,61 грн. заборгованості з компенсації витрат за пільгові перевезення пасажирів на міських та приміських маршрутах загального користування за період з січня 2016 року по серпень 2016 року, а також суму 6 605,77 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору. 
		Не погоджуючись з даним рішенням, суду Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації подало апеляційні скарги за № 2362/04 від 29.10.2020 (вх. № 01-05/3125/20 від 03.11.2020 та вх. № 01-05/3587/20 від 07.12.2020), в яких просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.09.2020 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
		Апеляційні скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права. А саме скаржник стверджує, що Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації не може нести відповідальність за зобов`язаннями, що виникли на підставі договорів про організацію перевезення пасажирів, покликанням на які обґрунтовано позовні вимоги у даній справі. Адже, Управління не є стороною зазначених договорів та на нього не покладено обов`язку щодо відшкодування витрат на перевезення пільгової категорії громадян, а самі договори регламентують організацію перевезення пасажирів, а не підстави та порядок відшкодування перевізнику вартості здійснених ним перевезень пільгової категорії громадян.
		Апелянт стверджує, що між Управлінням соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» у спірному періоді не укладалося жодних договорів про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, та не виникало жодних правовідносин щодо компенсації перевізникам наданих послуг з перевезення пільгової категорії громадян. За твердженням апелянта, у 2016 році він не мав правових підстав для укладення договору з Товариством з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» через невизначений механізм фінансування видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення окремих категорій громадян місцевих бюджетів на надання пільгових перевезень громадян та інших передбачених законодавством пільг, а тому обмін інформацією і звірка інформації щодо списків пільгової категорії осіб не проведені, позивачем акти виконаних робіт про фактичне перевезення пільговиків не надані, що виключає можливість виявити розбіжності у списках пільговиків та наданих послуг. За твердженням апелянта, без перевірки та уточнення такої інформації неможливо встановити правильність здійснених позивачем розрахунків заявленої до стягнення суми заборгованості та відповідно вважати позовні вимоги доведеними та обґрунтованими.
		Також апелянт вказує, що згідно п. 2.9. Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, органи казначейства не реєструють зобов`язань у разі відсутності документів, які підтверджують факт взяття бюджетного зобов`язання, а тому, за відсутності доказів, які підтверджують взяття на казначейський облік бюджетного зобов`язання, у апелянта відсутній обов`язок відшкодовувати заборгованість за такими зобов`язаннями.
		В апеляційних скаргах апелянт посилається на рішення Верховного Суду України у справі № 21-585а15 від 13.09.2016, в якому зазначено, що загальний обсяг виплат з місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, не може перевищувати розміру затверджених субвенцій.
		Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу б/н від 18.12.2020, в якому просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.09.2019 залишити без змін.
		Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційні скарги є необґрунтованими та висновки місцевого господарського суду не спростовують. 
		Відповідачем було подано до суду клопотання № 214/04 від 05.02.2021 про відкладення розгляду справи до закінчення реорганізації управління. Дане клопотання судом відхилене, як необґрунтоване.
		Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи ТзОВ «Іршавське АТП 12143» (перевізник), уклало 14 договорів з Іршавською районною державною адміністрацією (організатором) про організацію перевезень пасажирів на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі району (наділі  Договори про організацію перевезень), а саме:
		-від 03.03.2014 № 9, маршрут № 171-4 Іршава  Ільниця (Новоселиця); 
		-від 03.03.2014 № 10, маршрут № 162-1 Іршава  Білки (Зовдуновиця); 
		-від 03.03.2014 № 11, маршрут № 189-1 Іршава  В. Раковець; 
		-від 03.03.2014 № 12, маршрут № 176-3 Іршава  М. Раковець;
		-від 03.03.2014 року № 13, маршрут № 189 Іршава  В. Раковець через Н.Болотне; 
		-від 03.03.2014 № 14, маршрут № 181 Іршава  Смологовиця через Локіть; 
		-від 03.03.2014 № 15, маршрут № 179 Іршава  Осій; 
		-від 16.12.2014 № 16, маршрут № 169 Іршава  Загаття; 
		-від 16.12.2014 № 17, маршрут № 174 Іршава  Лисичево; 
		-від 16.12.2014 № 18, маршрут № 167 Іршава  Довге;
		-від 16.12.2014 № 19, маршрут № 183 Іршава  Суха; 
		-від 16.12.2014 № 20, маршрут № 182 Іршава  Собатино; 
		-від 16.12.2014 № 21, маршрут № 161 Іршава  Арданово; 
		-від 16.10.2015 № 35, маршрут № 190-1 Іршава  Негрово.
		За приписами пункту 1.1. вказаних договорів організатор надає перевізнику право на перевезення пасажирів на визначених маршрутах загального користування, а перевізник відповідно набуває право здійснювати перевезення пасажирів на таких маршрутах.
		Перевізник здійснює перевезення пільгових категорій громадян, визначених чинним законодавством України, які мають право на безкоштовний проїзд в приміському транспорті загального користування (п. 4.1. договору).
		При цьому, на підставі п. 4.2. договору, перевізнику забороняється безпідставно відмовлятися від перевезення пільгових категорій громадян.
		Також, ТзОВ «Іршавське АТП 12143» (перевізник) уклало з Закарпатською обласною державною адміністрацією (організатором) 7 договорів про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування (надалі  договори про організацію перевезень), а саме, 
		-№ 19 - 1 від 01.06.2013 Лисичево - Ужгород, рейси № 723/724;
		-№ 011530 від 21.05.2015 Іршава - Ужгород, рейси № 701/702;
		-№ 021502 від 03.06.2015 Іршава - Ужгород, рейси № 689/690;
		-№ 021524 від 03.06.2015 Мукачево - Ільниця, рейс № 454;
		-№ 031521 від 12.06.2015 Липча - Ужгород, рейси № 719/720;
		-№ 051504 від 25.09.2015 Іршава  Виноградів-Кушниця, рейси № 515/516;
		-№ 091601 від 07.07.2016 Іршава  Хуст через Широке, рейс № 445.
		У відповідності до умов п. 1 вказаних договорів, організатор надає перевізнику право обслуговувати автобусні маршрути загального користування, а перевізник набуває право їх обслуговувати у відповідності з конкурсними умовами.
		Як встановлює пункт 2.2.19. зазначених договорів перевізник зобов`язаний забезпечити пільговий проїзд громадян згідно з чинним законодавством України.
		Позивач стверджує, що у відповідності до умов договорів про організацію перевезень перевізник (позивач у справі) здійснював перевезення пільгової категорії громадян у період з січня 2016 року по серпень 2016 року, внаслідок чого поніс витрати на загальну 440 383 грн. 61 коп. 
		Не отримавши від відповідача відшкодування наданих ним послуг з перевезення пільгової категорії громадян протягом січня  серпня 2016 року в добровільному порядку, позивач стверджує, що ним вживалися заходи, спрямовані на погашення відповідачем заборгованості з компенсації виплат за пільгові перевезення пасажирів на міських та приміських маршрутах загального користування, для чого відповідачу щомісячно надавались звіти (розрахунки) фактичних видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
		Проте, подальше невиконання відповідачем обов`язку здійснити позивачу відшкодування понесених ним витрат, у зв`язку з перевезенням пільгової категорії громадян, стало підставою звернення позивача до суду із позовними вимогами про стягнення такої компенсації в примусовому порядку.
		При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.
		Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з перевезення певних категорій пасажирів автомобільним транспортом загального користування в силу статті 11 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до ч. 6 ст. 306 Господарського кодексу України, відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
		Так, приписами ст. 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення; загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
		При цьому, правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", який передбачає, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово  комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
		На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно ст. 11 Закону України Про автомобільний транспорт надання соціально значущих послуг автомобільного транспорту здійснюється відповідно до законодавства з питань поставки продукції для державних потреб. Соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.
		Положенням ч. 1 ст. 29 Закону України Про автомобільний транспорт, встановлено, що автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
		Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України Про автомобільний транспорт, відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
		Договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами (ч. 1 ст. 42 цього ж Закону).
		Разом з тим, приписами ст. 37 Закону України Про автомобільний транспорт, визначено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
		Як встановлює норма ч. 2 ст. 29 Закону України Про автомобільний транспорт, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
		Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 2 ст. 916 Цивільного кодексу України). 
		Кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом  є видатками бюджету (ст. 2 Бюджетного кодексу України). Положеннями ст. 30 цього ж кодексу визначено, що видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов`язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 цього Кодексу. До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі на державні програми соціальної допомоги (п. 9 ч. 1 ст. 87 Кодексу).
		Відповідно до підпункту "б" пункту 4 статті 89 цього ж кодексу, до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансферів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, державні програми соціального захисту. Такі видатки проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 102 Бюджетного кодексу України).
		Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).
		Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256.
		Пунктами 2, 3 Порядку (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).
		Згідно з п. 5 Порядку (у редакції від 20.03.2015 року) головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв`язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20.
		На підставі п. 6 Порядку (у редакції від 20.03.2015 року) фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі: до 25 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв`язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20.
		У відповідності до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2013 року "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1-пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків; ведуть облік отримувачів соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей шляхом формування на кожну особу персональної облікової картки згідно з формою "1-допомога", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або реквізити паспорта громадянина України, документа, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, а також особу, яку визнано в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.
		Уповноважений орган щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою „ 5-пільга та реєстр розрахунків згідно з формою „7-пільга; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою „3-пільга; 3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою „3-пільга; Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами „4-пільга та „6-пільга (п. 11 Положення).
		Враховуючи зазначене вище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що саме відповідачем має бути компенсована вартість наданих позивачем послуг по перевезенню пільгових категорій пасажирів у 2016 році (з січня 2016 року по серпень 2016 року).
		З матеріалів справи вбачається, що позивачем у період з січня 2016 року по серпень 2016 року було надано послуги по перевезенню пільгових категорій пасажирів на загальну суму 440 383,61 грн. (розрахунок яких відображений у зведених відомостях за заявлений період).
		Доказів відшкодування відповідачем понесених втрат на вказану суму матеріали справи не містять.
		Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що право позивача на отримання компенсації вартості послуг з перевезення, наданих пасажирам - пільговим категоріям громадян, підлягає захисту, незважаючи на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки фінансові зобов`язання держави виникли не із зазначеного Закону, а із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також із нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з виконавцями послуг, зокрема, послуг із перевезення таких категорій громадян.
		Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справах № 911/4249/16, № 906/621/17.
		За наведених обставин, суд не приймає до уваги заперечення відповідачем позовних вимог із підстав відсутності субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, в томі числі, і на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
		Судова практика, на яку покликається апелянт при запереченні підставності позовних вимог у даній справі, а саме, рішення Верховного Суду України у справі № 21-5853а15 від 13.09.2016, не може бути взята до уваги судом з огляду на наявність судової практики Верховного Суду, викладеної у вищезазначених постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справах № 911/4249/16, № 906/621/17 про те, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.
		Посилання апелянта на ту обставину, що між сторонами спору у спірному періоді не укладалось жодних договорів про відшкодування вартості перевезення пільгової категорії громадян, не впливає на висновки суду щодо задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на те, що зобов`язання з відшкодування позивачу витрат, понесених ним внаслідок надання послуг з перевезення пільгової категорії громадян виникло в силу дії норм Закону України Про автомобільний транспорт, Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256, якою затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Укладення окремих договорів про відшкодування пільг з перевезення автомобільним транспортом пільгової категорії громадян Закон не вимагає.
		Суд критично оцінює твердження апелянта, які обґрунтовані наявністю помилок у здійснених позивачем розрахунках фактичних видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд громадян, адже, апелянтом не було подано контррозрахунку позовних вимог. 
		Враховуючи той факт, що відповідач, який є розпорядником бюджетних коштів, не провів розрахунків за пільгові перевезення окремих категорій громадян в повному обсязі, відповідно до вимог чинного законодавства, відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач зобов`язаний відшкодувати понесені позивачем витрати на перевезення пільговиків за 8 місяців 2016 року (січень  серпень 2016 року).
		З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.09.2020 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційних скаргах доводи скаржника висновків місцевого господарського суду не спростовують.
		Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений за апеляційну скаргу, покласти на скаржника.
		 
		Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 276 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
		П О С Т А Н О В И В :
		1.Апеляційні скарги Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації за № 2362/04 від 29.10.2020 (вх. № 01-05/3125/20 від 03.11.2020 та вх. № 01-05/3587/20 від 07.12.2020) залишити без задоволення.
		2.Рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.09.2020 у справі № 907/51/19  залишити без змін.
		3.Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.
		4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
		 
		Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
		 
		Повний текст постанови складено 05.03.2021.
		 
		Головуючий - суддя Скрипчук О.С.
		 
		СуддяКордюк Г.Т.
		 
		Суддя Мирутенко О.Л.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...