Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2610/27695/2012 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.03.2021.
Дата набрання законної сили: 03.02.2021
Номер судового провадження: 61-13292ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала 
		 
		03 лютого 2021 року
		м. Київ
		справа № 2610/27695/2012
		провадження № 61-13292св20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 , 
		суб`єкт оскарження - виконувач обов`язків заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубик Олег Іванович,
		стягувач - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у складі колегії суддів: Геращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А., 
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, у якій просив визнати незаконними дії виконувача обов`язків заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубика О. І. (далі - в.о. заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області) щодо винесення постанови від 19 грудня 2018 року про накладення штрафу у розмірі 26 184, 84 грн під час примусового виконання виконавчого листа № 2610/27695/2012, виданого Шевченківським районним судом міста Києва 14 жовтня 2013 року у виконавчому провадженні № 40797678; визнати незаконною та скасувати зазначену постанову. 
		На обґрунтування скарги посилався на таке. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 лютого 2013 року з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року і до повноліття ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі зазначеного рішення видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання до відділу державної виконавчої служби Стрийського міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС Стрийського МУЮ). 19 листопада 2013 року державний виконавець ВДВС Стрийського МУЮ відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2610/27695/2012. 
		Упродовж усього періоду з моменту призначення аліментів згідно із судовим рішенням і до цього часу він отримує відповідний дохід, з якого сплачує аліменти на утримання неповнолітнього сина. Проте з невідомих причин без жодних законних підстав матеріали виконавчого провадження № 40797978 передали у ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області, де в. о. заступника начальника відділу Зубик О. І. 05 грудня 2018 року провів розрахунок та нарахував йому заборгованість зі сплати аліментів за період з жовтня 2012 року до листопада 2018 року у розмірі 52 369,67 грн. 19 грудня 2018 року в. о. заступника начальника ВПВРУДВС ГТУЮ у Львівській області Зубик О. І. виніс постанову про накладення на нього штрафу у розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів, а саме 26 184,84 грн. Вважав, що постанова від 19 грудня 2018 року є незаконною та підлягає скасуванню. 
		Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2019 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості скарги та недоведеності заявником своїх вимог.
		Постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення. Скаргу ОСОБА_1 на дії в. о. начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубика О. І. задоволено частково. Визнано неправомірною постанову в. о. начальника ВПВРУДВС ГТУЮ у Львівській області Зубика О. І. від 19 грудня 2018 року у виконавчому провадженні № 40797678 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 26 184,84 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги, що зміни в законодавстві, визначені у частині чотирнадцятій статті 71 Закону України 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), можуть бути застосовані до тих випадків, які виникають після 28 серпня 2018 року, проте у цій справі спірна заборгованість утворилася до 28 серпня 2018 року, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість вимог скарги.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
		У вересні 2020 року Відділ примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), який є правонаступником ВПВРУДВС ГТУЮ у Львівській області, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та закрити провадження у справі.
		Касаційна скарга мотивована тим, що скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця щодо накладення на нього штрафу не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а має розглядатися у порядку адміністративного судочинства. 
		У листопаді 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі з підстав, передбачених частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України): порушення апеляційним судом положення частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII щодо правил визначення юрисдикції справ про оскарження постанов державних виконавців, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), неврахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду з указаного питання. 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19).
		У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIIIпередбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
		З урахуванням вищенаведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
		Указаною постановою Велика Палата Верховного Суду залишила без змін ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року, якою провадження в частині оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу за невиконання боржником рішення про стягнення аліментів закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі, що розглядається, вважає за необхідне відступити від викладеного Великою Палатою Верховного Суду висновку із таких підстав.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
		Згідно з частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
		Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
		Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
		У цій справі заявник звернувся до суду зі скаргою на дії в. о. заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубика О. І. щодо винесення постанови про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів.  
		Відповідно до статті 181 Сімейного кодексу України (далі - СК України) за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
		Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
		Згідно зі статтею 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
		У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 
		Закону № 1404-VIII, максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII.
		Згідно із частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
		Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
		Отже, виходячи зі змісту зазначених норм можна дійти висновку, що штраф, який накладається у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, як і пеня (стаття 196 СК України), є різновидом неустойки, яку боржник має сплатити стягувачу за неналежне виконання своїх зобов`язань зі слати аліментів, суми такого штрафу перераховуються на користь стягувача - фізичної особи. 
		Тому спори щодо визначення як суми боргу, так і наявності підстав для накладення штрафу за наявну заборгованість зі сплати аліментів мають спільну правову природу та підлягають розгляду у межах однієї юрисдикції - в порядку цивільного судочинства. 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 зроблено загальний висновок про те, що відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У зазначеній справі оскаржувалася постанова державного виконавця про накладення штрафу саме у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів. На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, така постанова не є постановою про накладення штрафу у розумінні частини другої статті 63 Закону № 1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII, тобто в порядку адміністративного судочинства.
		Поняття та різновиди штрафів, що передбачені нормами Закону № 1404-VIII, і штрафу, передбаченогостаттею 549 Цивільного кодексу України, мають різну правову природу, оскільки в останньому випадку штраф є різновидом неустойки - грошової суми або іншого майна, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
		Поняття штрафу, вжите у частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, стосується випадків їх стягнення на користь держави з метою примушування боржників до виконання покладених на них обов`язків за виконавчими документами.
		Такий висновок випливає також зі змісту частини четвертої статті 15 Закону № 1404-VIII, відповідно до якої за рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України. 
		Водночас стягувачем за накладеними штрафами за невиконання судових рішень про стягнення аліментів є стягувач за виконавчими документами (частина чотирнадцята статті 71 Закону № 1404-VIII).
		У постанові від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 висновок про те, що відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментівВелика Палата Верховного Суду зробила, посилаючись на наявність, на її думку, аналогічної правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення від неї не вбачається.
		Проте наведена судова практика стосується хоча і схожих, проте не подібних правовідносин, а саме оскарження постанов державних виконавців про накладення штрафів як засобу процесуального примусу та стягнення виконавчого збору.
		Водночас у зазначеній постанові від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 відсутня аргументація, що скарги саме на постанови про накладення штрафу, що стягується з боржника на користь стягувача у справах про стягнення аліментів, мають розглядатися за правилами адміністративної юрисдикцію, а не за правилами цивільної юрисдикцію.
		Колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне звернути увагу й на таке.
		Відповідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
		Такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.
		Порядок стягнення аліментів, крім норм СК України, регулюється також положеннями статті 71 Закону № 1404-VIII, якою передбачається накладення на користь стягувача штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів у відповідних розмірах (частина чотирнадцята).
		Отже, враховуючи, що предметом регулювання за указаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і щодо накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства.
		Висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 позиція про те, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів має розглядатися у порядку адміністративного судочинства не враховує суті спірних правовідносин та їх нормативного регулювання, а також не відповідає принципу ефективності провадження як механізму судового захисту.
		У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
		Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18, від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24)).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність відступлення від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19).
		Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		За таких обставин відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Керуючись частиною четвертою статті 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Справу за скаргою ОСОБА_1 на дії виконувача обов`язків заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубика Олега Івановича, стягувач - ОСОБА_2 , передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                                                           А. С. Олійник
		 
		                                                                                                                  С. О. Погрібний
		 
		                                                                                                                      Г. І. Усик
		 
		                                                                                                                      В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...