Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/2303/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано судом: 09.03.2021. Зареєстровано: 09.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 10.03.2021.
Дата набрання законної сили: 04.03.2021
Номер судового провадження: 22-ц/803/3195/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/3195/21 Справа № 200/2303/19   Суддя у 1-й інстанції - Лукінова К. С. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 березня 2021 року                                                                м. Дніпро
		 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
		 
		головуючого судді - Свистунової О.В.,
		суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,
		за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
		 
		апеляційну скаргу  ОСОБА_1 
		 
		на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2021 року про закриття провадження
		 
		по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
		 
		Позивачка просила суд: визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича щодо не включення ОСОБА_1 до переліку рахунків вкладників Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича внести додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно гарантованої суми в розмірі 50 000,00 грн та зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб скласти та затвердити зміни та доповнення до Загального реєстру вкладників Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, щодо внесення всієї суми гарантованої виплати в розмірі 50 000,00 грн, що належить до виплати ОСОБА_1 .
		 
		У квітні 2019 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" подала клопотання про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що даний позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		У липні 2019 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб також звернувся до суду з клопотанням про закриття провадження у справі.
		 
		Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2021 року клопотання задоволено.
		 
		Закрито провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
		 
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		 
		Апеляційна скарга мотивована тим, що правові підстави для закриття провадження у справі відсутні, оскільки з аналогічним позовом вона у грудні 2018 року вже зверталася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 22 грудня 2018 року відмовив у відкритті провадження у справі.
		 
		Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Однак, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, оскільки він не відповідає нормам процесуального права, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
		 
		Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		 
		Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
		 
		Відповідно до наведених процесуальних норм до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
		 
		Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
		 
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		 
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		 
		Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
		 
		Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
		 
		За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
		 
		Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
		 
		На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
		 
		У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).
		 
		Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України».
		 
		Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
		 
		За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
		 
		Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
		 
		Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
		 
		Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
		 
		Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18), від 10 квітня 2019 року справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), а також у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 (провадження № 61-31354сво18).
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Колегія суддів вбачає, що спір у справі, яка переглядається, виник щодо права ОСОБА_1 на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн, тому, враховуючи вищенаведені норми права та правові висновки Великої Палати Верховного Суд та Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, повинен був розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
		 
		Разом з тим, судом було встановлено, що 20 грудня 2018 року ОСОБА_1 зверталася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, з вимогами:
		 
		- «визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича щодо не включення ОСОБА_1 до переліку рахунків вкладників Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонд гарантування вкладів фізичних осіб»;
		 
		- «зобов`язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича внести додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно гарантованої суми у розмірі 50 000,00 грн та зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб скласти та затвердити зміни та доповнення до Загального реєстру вкладників ПАТ "Банк Михайлівський", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, щодо внесення всієї суми гарантованої виплати у розмірі 50 000,00 грн, що належать до виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 )».
		 
		Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 22 грудня 2018 року відмовив у відкритті провадження у справі.
		 
		Відмовляючи у відкритті провадження у справі Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що у даних правовідносинах зі складання реєстру акцептованих вимог кредиторів та організації заходів з їх задоволення Фонд виступає як від імені банку, що ліквідується, так і діє при вирішенні певних питань як орган, уповноважений на ліквідацію банку, однак при цьому жодних владних повноважень щодо заявника, який захищає свої майнові права, не вчиняє.
		 
		Враховуючи зазначене, звернення позивача до Фонду не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки він звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, оскільки сам спір виник з цивільно-правової угоди, а тому такий спір щодо внесення до реєстру акцептованих вимог кредиторів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Отже, спір у справі, що розглядається, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, адже за вказаних вище обставин цей спір має приватноправовий характер і підлягає судовому розгляду в межах цивільної юрисдикції.
		 
		Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
		 
		Зазначена норма гарантує «право на суд», одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230).
		 
		Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		 
		ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», (заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38 - 40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду її позову за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18 - 24)).
		 
		Ураховуючи зазначене, з метою недопущення порушення гарантованого Конвенцію права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, колегія суддів з врахуванням правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 243/5078/17 (провадження № 14-393цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 490/9823/16-ц (провадження № 14-509цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 761/12676/17 (провадження № 14-516цс18), від 27 лютого 2019 року у справі № 442/7753,16-ц (провадження № 14-35цс19), вважає, що ця справа повинна бути розглянута за правилами цивільного судочинства виключно і лише тому, що позивачу має бути забезпечений доступ до правосуддя, що включає і розгляд скарги по суті, навіть в іншому, ніж це передбачено законом судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду у належному адміністративному судочинстві виникли у зв`язку з процесуальною діяльністю суду.
		 
		Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 465/5940/17.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Апеляційний суд вважає, що непослідовність національних судів створила позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист. Тому, з огляду на наведені вище висновки та обставини звернення позивача до адміністративного суду з аналогічним позовом, колегія суддів вважає, що розгляд цього спору слід завершити за правилами цивільного судочинства.
		 
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
		 
		Ураховуючи викладене, ухвала місцевого суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		 
		Керуючись ст. 259,268,379,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
		 
		Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2021 року про закриття провадження у справі - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
		 
		 
		 
		Головуючий О.В. Свистунова
		 
		 
		 
		Судді: Т.П. Красвітна
		 
		 
		 
		І.А. Єлізаренко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...