Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2610/27695/2012 : Окремі процесуальні питання; Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.03.2021.
Дата набрання законної сили: 23.03.2021
Номер судового провадження: 14-37цс21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		У Х В А Л А
		 
		23 березня 2021 року
		м. Київ
		 
		Справа № 2610/27695/2012
		Провадження № 14-37цс21
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В.,   Гриціва М. І.,               Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б.,    Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
		перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду 
		цивільної справи за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , на дії виконувача обов`язків начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубика Олега Івановича
		за касаційною скаргоюВідділу примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у складі колегії суддів Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А. та
		ВСТАНОВИЛА:
		У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, у якій просив визнати незаконними дії виконувача обов`язків заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубика О. І. (далі -ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області)щодо винесення постанови від 19 грудня 2018 року про накладення штрафу у розмірі 26 184, 84 грн під час примусового виконання виконавчого листа № 2610/27695/2012, виданого Шевченківським районним судом міста Києва 14 жовтня 2013 року у виконавчому провадженні № 40797678, і визнати незаконною та скасувати зазначену постанову.
		На обґрунтування скарги зазначав, що 13 лютого 2013 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року і до повноліття ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі зазначеного рішення видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання до відділу державної виконавчої служби Стрийського міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС Стрийського МРУЮ). 19 листопада 2013 року державний виконавець ВДВС Стрийського МРУЮ відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2610/27695/2012. 
		Упродовж усього періоду з моменту призначення аліментів згідно із судовим рішенням і до цього часу він отримує відповідний дохід, з якого сплачує аліменти на утримання неповнолітнього сина. Проте з невідомих причин без жодних законних підстав матеріали виконавчого провадження № 40797978 передали у ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області, де в. о. заступника начальника відділу Зубик О. І. 05 грудня 2018 року провів розрахунок та нарахував йому заборгованість зі сплати аліментів за період із жовтня            2012 року по листопад 2018 року у розмірі 52 369,67 грн. 19 грудня 2018 року в. о. заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубик О. І. виніс постанову про накладення на нього штрафу у розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів, а саме 26 184,84 грн. Вважав, що постанова від 19 грудня 2018 року є незаконною та підлягає скасуванню. 
		20 грудня 2019 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості скарги та недоведеності заявником своїх вимог.
		03 червня 2020 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 на дії в. о. начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубика О. І. задоволено частково. Визнано неправомірною постанову в. о. начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубика О. І. від 19 грудня 2018 року у виконавчому провадженні № 40797678 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 26 184,84 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зміни в законодавстві, визначені у частині чотирнадцятій статті 71 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), можуть застосовуватись лише до випадків, які виникають після 28 серпня 2018 року. Проте у цій справі спірна заборгованість утворилася до цієї дати, що потягло помилковий висновок про необґрунтованість скарги.
		У вересні 2020 року Відділ примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), який є правонаступником ВПВРУДВС ГТУЮ у Львівській області, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року,у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та закрити провадження у справі.
		Касаційна скарга мотивована тим, що скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця щодо накладення на нього штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. 
		10 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у справі.
		У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		25 січня 2021 року ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.
		03 лютого 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19), та керувалася такими міркуваннями.
		У постанові від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19) Велика Палата Верховного Суду, з посиланням на частину другу статті 74 Закону № 1404-VIII, дійшла висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
		Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
		Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
		Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
		У цій справі заявник звернувся до суду зі скаргою на дії в. о. заступника начальника ВПВРУДВС ГТУЮ у Львівській області Зубика О. І. щодо винесення постанови про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів.  
		Відповідно до статті 181 Сімейного кодексу України (далі - СК України) за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
		Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
		Згідно зі статтею 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
		У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 
		Закону № 1404-VIII, максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону        № 1404-VIII.
		Згідно із частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
		Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
		Виходячи зі змісту зазначених норм колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що штраф, який накладається у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, як і пеня (стаття 196 СК України), є різновидом неустойки, яку боржник має сплатити стягувачу за неналежне виконання своїх зобов`язань зі слати аліментів, суми такого штрафу перераховуються на користь стягувача - фізичної особи. 
		Тому спори щодо визначення як суми боргу, так і наявності підстав для накладення штрафу за наявну заборгованість зі сплати аліментів мають спільну правову природу та підлягають розгляду у межах однієї юрисдикції - в порядку цивільного судочинства. 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 зроблено загальний висновок про те, що відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIIIскарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У зазначеній справі оскаржувалася постанова державного виконавця про накладення штрафу саме у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів. 
		На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону № 1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74  цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.
		Поняття та різновиди штрафів, передбачених нормами Закону № 1404-VIII, і штрафу, передбаченогостаттею 549 Цивільного кодексу України, мають різну правову природу, оскільки в останньому випадку штраф є різновидом неустойки - грошової суми або іншого майна, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
		Поняття штрафу, вжите у частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, стосується випадків їх стягнення на користь держави з метою примушування боржників до виконання покладених на них обов`язків за виконавчими документами.
		Такий висновок випливає також зі змісту частини четвертої статті 15 Закону № 1404-VIII, відповідно до якої за рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України. 
		Водночас стягувачем за накладеними штрафами за невиконання судових рішень про стягнення аліментів є стягувач за виконавчими документами (частина чотирнадцята статті 71 Закону № 1404-VIII).
		У постанові від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 висновок про те, що відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, Велика Палата Верховного Суду зробила, посилаючись на наявність, на її думку, аналогічної правової позиції, викладеної у її постановах від 06 червня 2018 року у справах № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19).
		Проте колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що наведена судова практика стосується хоч і схожих, проте не подібних правовідносин, а саме оскарження постанов державних виконавців про накладення штрафів як засобу процесуального примусу та стягнення виконавчого збору.
		Водночас у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 немає аргументації про те, що скарги саме на постанови про накладення штрафу, що стягується з боржника на користь стягувача у справах про стягнення аліментів, мають розглядатися за правилами адміністративної, а не цивільної юрисдикції.
		Колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду звернула увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
		Такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.
		Порядок стягнення аліментів, крім норм СК України, регулюється також положеннями статті 71 Закону № 1404-VIII, якою передбачається накладення на користь стягувача штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів у відповідних розмірах (частина чотирнадцята).
		Оскільки предметом регулювання за указаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, то вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і щодо накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства.
		Викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 правовий висновок про те, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, не враховує суті спірних правовідносин та їх нормативного регулювання, а також не відповідає принципу ефективності провадження як механізму судового захисту.
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відступлення від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19).
		Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року, обґрунтованими та приймає справу до розгляду.
		Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
		Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
		Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
		Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
		Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого         пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати наявні розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).
		Оскільки принцип верховенства права передбачає необхідність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19), Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду.
		У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
		Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Виходячи з викладеного справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
		Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Прийняти для продовження розгляду цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , на дії виконувача обов`язків начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубика Олега Івановича за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року.
		Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами у порядку письмового провадження на 11 травня 2021 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ.
		Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                        О. М. Ситнік 
		Судді:                                     В. В. Британчук                                        Г. Р. Крет
		                                               Ю. Л. Власов                                            К. М. Пільков
		                                               І. В. Григор`єва                                        О. Б. Прокопенко
		                                               М. І. Гриців                                               Л. І. Рогач
		                                               Ж. М. Єленіна                                          В. М. Сімоненко
		                                               О. С. Золотніков                                      І. В. Ткач
		                                                                                                                  С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...