Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-3887/2009 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 31.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.04.2021.
Дата набрання законної сили: 24.03.2021
Номер судового провадження: 14-36цс21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		У х в а л а
		24 березня 2021 року
		м. Київ
		Справа № 2-3887/2009
		Провадження № 14-36цс21
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Гудими Д. А.,
		суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
		ознайомилася з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Львівського міського відділу Львівської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, Львівського міського управління земельних ресурсів про визнання права власності на спадщину
		за касаційною скаргою позивачки на ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року та постанову цього ж суду від 13 жовтня 2020 року і
		в с т а н о в и л а:
		позивачка звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності на спадщину, що залишилася після смерті її батька ОСОБА_2 (далі - батько), а саме на земельну ділянку для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку площею 484 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка).
		Мотивувала позов тим, що після смерті у 1996 році батька залишилося спадкове майно - земельна ділянка. Стверджувала, що заповіт батько не склав, вона є єдиним спадкоємцем першої черги, фактично прийняла спадщину, оскільки обробляла земельну ділянку ще за життя батька та після його смерті, однак не оформила у встановленому законом порядку своїх спадкових прав.
		7 серпня 2009 року Личаківський районний суд м. Львова ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив та визнав за позивачкою право власності на земельну ділянку. Суд мотивував рішення так:
		-                  згідно з архівним витягом № Ю36 від 12 серпня 2008 року батьку відведено в користування земельну ділянку на підставі рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих від 12 червня 1974 року № 64 «Про надання у користування земельних ділянок…114…» (далі - рішення Виконавчого комітету);
		-                  після смерті батька позивачка вступила у фактичне володіння земельною ділянкою, яка за життя належала спадкодавцю, й обробляє її;
		-                  інші спадкоємці до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини не зверталися.
		2 жовтня 2018 року Львівська міська рада подала апеляційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 7 серпня 2009 року, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, скасувати його та відмовити в задоволенні позову. Мотивувала апеляційну скаргу тим, що суд вирішив справу про її права й обов`язки як власника земельної ділянки, не залучивши до участі у справі.
		У лютому 2019 року Львівська міська рада звернулась до суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження у справі № 2-3887/2009.
		3 липня 2019 року Личаківський районний суд м. Львова постановив ухвалу, згідно з якою відновив втрачене судове провадження у справі № 2-3887/2009.
		29 липня 2019 року суддя Львівського апеляційного суду постановила ухвалу, в якій поновила Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження та відкрила апеляційне провадження. Мотивувала ухвалу так:
		-                  Львівська міська рада не брала участі в розгляді справи № 2-3887/2009;
		-                  наведені підстави для поновлення строку апеляційного оскарження підтверджені матеріалами справи;
		-                  те, чи вирішив суд питання про права, свободи, інтереси та/або обов`язки Львівської міської ради на стадії відкриття апеляційного провадження, з`ясувати неможливо, а тому строк на апеляційне оскарження рішення суду необхідно поновити.
		13 жовтня 2020 року Львівський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення Личаківського районного суду м. Львова від 7 серпня 2009 року й ухвалив нове рішення, за яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував постанову так:
		-                  позивачка разом із матір`ю в шестимісячний строк з дня відкриття спадщини після смерті батька подала нотаріусу заяву про відмову від спадщини. Спадщину прийняла сестра позивачки ОСОБА_3 . Тому позивачка не мала підстав для отримання у власність після смерті батька спадщини, від якої вона відмовилась;
		-                  предметом спадкування є земельна ділянка, яка не була включена до спадкового майна, що залишилось після смерті батька. Згідно з інформацією, наданою архівним відділом Львівської міської ради у листі від 12 вересня 2018 року № 4-110003-192, відсутні відомості щодо рішення Виконавчого комітету, за яким батькові відведено у користування земельну ділянку та яким керувався суд першої інстанції, ухвалюючи рішення;
		-                  на момент ухвалення оскарженого рішення суду першої інстанції, а також на момент подання апеляційної скарги положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не встановлювали преклюзивний річний строк для органів місцевого самоврядування на апеляційне оскарження судового рішення;
		-                  незалежно від часу відкриття провадження у справі під час здійснення процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення; провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Оскільки Львівська міська рада не була залучена до участі у справі, то відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України суд може за умови обґрунтування причин поважності пропуску строку на апеляційне оскарження поновити вказаний строк і після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
		20 листопада 2020 року позивачка подала касаційну скаргу. Просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року й ухвалу цього ж суду від 29 липня 2019 року та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Скаржиться на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Мотивує касаційну скаргу так:
		-                  суди не застосували висновок, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 638/11409/15-ц і від 11 червня 2020 у справі № 2-о-192/2008, а також у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г, щодо поновлення строку на апеляційне оскарження;
		-                  апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки не вирішив питання про правонаступництво одного з відповідачів - Львівського міського управління земельних ресурсів, яке ліквідовано, - не залучив до участі у справі належного відповідача, не повідомив його про судове засідання.
		24 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивачки. У цій ухвалі вказав, що підставами для касаційного оскарження судових рішень Львівська міська рада у касаційній скарзі зазначає пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		15 січня 2021 року Львівська міська рада подала відзив на касаційну скаргу позивачки, в якому повідомила, що не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, а копію рішення суду першої інстанції отримала лише 3 вересня 2018 року. Вважає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував положення частини другої статті 358 ЦПК України з урахуванням частини третьої статті 3 цього кодексу й обґрунтовано поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, бо такий строк не був преклюзивним за ЦПК України у редакції, чинній на момент прийняття рішення суду першої інстанції у цій справі та на момент його оскарження.
		10 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
		11 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував так:
		-                  необхідно відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 листопада 2020 року у справі № 13/197-10, та конкретизувати висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05;
		-                  існують різні підходи щодо застосування норм ЦПК України та Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у відповідній редакції, у яких визначені строки апеляційного оскарження судових рішень. Зокрема, в одних випадках суди застосовують процесуальні норми, які були чинними станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, в інших - норми у редакції, які діяли на підставі Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» (далі - Закон № 4176-VI):
		1) у справі № 2-1678/05 орган місцевого самоврядування у серпні 2016 року оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 21 березня 2015 року. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року вказала, що обґрунтованим є застосування апеляційним судом при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою), згідно з яким установлений преклюзивний річний строк на апеляційне оскарження судових рішень органом місцевого самоврядування;
		2) у справі № 908/1141/15-г орган державної влади у вересні 2018 року оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 4 березня 2015 року. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21 лютого 2019 року зазначив, що обґрунтованим є застосування апеляційним судом для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), згідно з яким установлений преклюзивний річний строк на апеляційне оскарження судових рішень органом державної влади;
		3) у справі № 2-2761/09 прокурор у жовтні 2018 року оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 26 серпня 2009 року. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 травня 2020 року вказав, що сплив на час подання апеляційної скарги передбаченого абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) строку на апеляційне оскарження судового рішення унеможливлює його поновлення. Подібно виснував Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 11 червня 2020 року у справі № 2-о-192/2008, від 9 вересня 2020 року у справі № 2-о-72/08, а також Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 2-2761/09;
		4) у справі № 13/197-10 орган місцевого самоврядування у червні 2020 року оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 25 серпня 2010 року. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 11 червня 2020 року зазначив, що необґрунтованим є висновок апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі. Мотивував тим, що стаття 93 ГПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішення суду першої інстанції та подання апеляційної скарги) не передбачала преклюзивного річного строку для органу місцевого самоврядування на апеляційне оскарження. Тому касаційний суд скасував ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження та передав справу на новий розгляд до цього ж суду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
		-                  відповідно до пункту 13 Перехідних положень ЦПК України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу;
		-                  відповідно до частин першої, другої статті 294 ЦПК України у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції можна було подати протягом десяти днів з дня проголошення рішення; апеляційна скарга на рішення суду подавалася протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження; заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишалися без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знаходив підстав для поновлення строку, про що постановляв ухвалу;
		-                  частина перша статті 294 ЦПК України у редакції, чинній станом на 14 грудня 2017 року визначала, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення; особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, могли подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення;
		-                  згідно з частиною першою статті 72 ЦПК України у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, та частиною першою статті 126 чинної редакції ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом;
		-                  ЦПК України (зокрема стаття 297) у редакції, чинній на момент ухвалення судом першої інстанції рішення, не встановлював преклюзивного строкудля подання прокурором, органом державної влади чи органом місцевого самоврядування апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції;
		-                  однак абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-VIпередбачав, що незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляв у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення. Вказаний припис набрав чинності 15 січня 2012 року і діяв до 14 грудня 2017 року. Його метою було створення механізму, який мав гарантувати незмінюваність судових рішень, усунення можливостей зловживань правом на поновлення строків для звернення до суду щодо перегляду судових рішень, а також уникнення ситуацій, коли судове рішення переглядається через значний проміжок часу з моменту набрання ним законної сили. Близькі за змістом зміни на підставі Закону № 4176-VI були внесені до частини другої статті 93 ГПК України (щодо повернення апеляційної скарги, поданої прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення);
		Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 403 ЦПК України).
		Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина четверта статті 403 ЦПК України).
		За частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
		Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі «C. G. та інші проти Болгарії» (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), від та від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
		ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31,32) та від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
		Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду та Великої Палати Верховного Суду, і з огляду на те, що принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності стосовно застосування процесуальних норм, які визначають строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та наслідки його пропуску, Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
		Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).
		У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 402 ЦПК України).
		Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
		Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частинами третьою та четвертою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		у х в а л и л а :
		1.           Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського відділу Львівської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, Львівського міського управління земельних ресурсів про визнання права власності на спадщину за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року.
		2.           Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами на 11 травня 2021 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
		3.           Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:В. В. БританчукК. М. Пільков Ю. Л. ВласовО. Б. Прокопенко І. В. Григор`єваЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаВ. М. Сімоненко О. С. ЗолотніковІ. В. Ткач В. С. КнязєвС. П. Штелик Г. Р. Крет

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...