Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 11/358 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; державного регулювання ринків фінансових послуг, з них.
Надіслано для оприлюднення: 31.03.2021. Зареєстровано: 01.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 02.04.2021.
Дата набрання законної сили: 31.03.2021
Номер судового провадження: A/855/25808/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 11/358                                                                                       Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 березня 2021 року                                                                                                                м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді                                                                              Ганечко О.М.,
		суддів                                                                                               Кузьменка В.В.,
		                                                                                                 Василенка Я.М.,
		 
		розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного              товариства  «ВТБ Банк» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від             19 жовтня 2020 р. у справі за адміністративним позовом Національного банку України до Акціонерного товариства «ВТБ Банк» про стягнення штрафу, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Національного банку України звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «ВТБ Банк» про стягнення з відповідача на користь Національного банку України штрафу у сумі 275149,08 грн. за порушення законодавства України, яке регулює відносини у сфері запобігання доходів, одержаних злочинним шляхом.
		Зазначений штраф визначено позивачем на підставі рішення Комісії з питань нагляду й регулювання діяльності банків Національного банку України від 03.07.2007 № 166, яким, за порушення вимог ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», п. 3 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» від 14 травня 2003 року №189, на відповідача накладено штраф в сумі 275149,08 грн.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2008 зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 11/2 за позовом ВАТ «ВТБ Банк» до Національного банку України про скасування рішення Комісії з питань нагляду й регулювання діяльності банків НБУ від 03.07.2007 № 166.
		Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2015 у справі            №2а-5526/11/2670 в задоволенні позову відмовлено.
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015 у справі        № 2а-5526/11/2670 скасовано постанову суду першої інстанції, позов задоволено частково.
		Скасовано рішення Комісії з питань нагляду й регулювання діяльності банків від 03.07.2007 №166 про накладення штрафу за порушення законодавства України, яке регулює відносини у сфері запобігання (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, в частині сум штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 147 513,76 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Постановою Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 2а-5526/11/2670 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2017залишено без змін.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2020 поновлено провадження в адміністративній справі.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 р. адміністративний позов задоволено частково.
		Стягнуто з Акціонерного товариства «ВТБ Банк» на користь Національного банку України штраф за порушення вимог законодавства України, яке регулює відносини у сфері запобігання (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, в частині сум штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 127635 (сто двадцять сім тисяч шістсот тридцять п`ять) грн. 32 коп. 
		В решті позовних вимог відмовлено.
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Акціонерне товариство «ВТБ Банк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
		Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у письмовому провадженні на 31.03.2021.
		Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
		Так, у відповідності до положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у квітні          2007 року Національним банком України здійснено перевірку Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» за період з 01.10.2006 по 01.01.2007 з питань дотримання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.
		В ході здійсненої перевірки контролюючим органом встановлено наступні порушення:
		- статті 64 Закону України «Про банки та банківську діяльність» щодо відкриття рахунків без проведення належної ідентифікації фізичних осіб: виявлені факти встановлення банком місця тимчасового перебування фізичних осіб - нерезидентів на підставі власних заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
		- частин 4, 6 статті 64 України «Про банки та банківську діяльність»: клієнтам відкриті рахунки без належної ідентифікації фізичних осіб, які є власниками цих юридичних осіб, мають прямий або опосередкований вплив на них та отримують економічну вигоду від їх діяльності;
		- пункту 3 постанови Правління Національного Банку України від 14.05.2003 № 189 в частині неприведення у відповідність до вимог чинного законодавства України ідентифікацію наявних клієнтів банку у встановлені вказаним пунктом терміни;
		- статті 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», а саме: незабезпечення виявлення та реєстрації фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу.
		На підставі вказаних порушень Комісією з питань нагляду й регулювання діяльності банків Національного банку України прийнято рішення від 03.07.2007 № 166, яким на Акціонерне товариство «ВТБ Банк» було накладено штраф в сумі 275149,08 грн. за порушення вимог законодавства України, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
		У зв`язку з невиконанням банком зазначеного рішення, з метою застосування заходів впливу за порушенням вимог банківського законодавства, Національний банк України звернувся із даним позовом до суду.
		Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що оскільки Верховний Суд дійшов висновку про правомірність застосування до Акціонерного товариства «ВТБ Банк» штрафних санкцій у сумі 127635, 32 грн., позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні, з урахуванням наступного.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» № 679-XIV від 20.05.1999 року (далі - Закон № 679-XIV) (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства;
		банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.
		Згідно з п. 8 ст. 7 Закону № 679-XIV, однією із функцій Національного банку є здійснення банківського регулювання та нагляд.
		Відповідно до ст. 55 Закону №679-XIV, головна мета банківського регулювання і  нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків в межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими об`єднаннями, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.
		Згідно зі ст. 56 Закону № 679-XIV, Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади i органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно вiд форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правовi акти Нацiонального банку видаються у формi постанов Правлiння Нацiонального банку, а також iнструкцiй, положень, правил, що затверджуються постановами Правлiння Нацiонального банку. Вони не можуть суперечити законам України та iншим законодавчим актам України i не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з    законом    пом`якшують або скасовують вiдповiдальнiсть.
		Вiдповiдно до ст. 72 Закону України «Про банки i банкiвську діяльність» від 07 грудня 2000 року №2121-III (далі - Закон №2121-III) (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), Нацбанк України має право здiйснювати перевiрку осiб, якi охоплюються наглядовою дiяльнiстю Нацбанку України, з метою дотримання законодавства щодо банкiвської дiяльностi. При здiйсненнi перевiрки Нацбанк України має право вимагати вiд цих осiб подання будь-якої iнформацiї, необхiдної для здiйснення перевiрки. Iнспектованi особи зобов`язанi подавати Нацiональному банку України на його вимогу iнформацiю у визначений ним строк.
		Згідно п. 1.3 Положення про організацію та проведення інспекційних перевірок, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №276, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 серпня 2001 року за №703/5894 (далі - Положення №276), об`єктами перевiрки служби банкiвського нагляду Нацiонального банку є банк, його фiлiї та iншi власнi пiдроздiли банку (у тому числi тi, що розташованi поза межами мiсцезнаходження головного офiсу банку).
		У відповідності до п. 1.4 Положення №276, перевiрки здiйснюються з метою визначення ризикiв, притаманних банку, рiвня безпеки i стабiльностi його операцiй, достовiрностi звiтностi банку i дотримання банком законодавства України про банки i банкiвську дiяльнiсть, а також нормативно-правових актiв Нацiонального банку. Обсяги та напрями перевiрки визначаються Нацiональним банком.
		Статтею 64 Закону №2121-III встановлено, що банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки.
		Банкам забороняється вступати в договірні відносини з клієнтами - юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені.
		Банк зобов`язаний ідентифікувати відповідно до законодавства України: клієнтів, що відкривають рахунки в банку; клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу; клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 50000 гривень; осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.
		Рахунок клієнту відкривається та зазначені операції здійснюються лише після проведення ідентифікації особи клієнтів та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
		Банк має право витребувати, а клієнт зобов`язаний надати документи і відомості, необхідні для з`ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану. У разі ненадання клієнтом необхідних документів чи відомостей або умисного подання неправдивих відомостей про себе банк відмовляє клієнту у його обслуговуванні. У разі наявності при здійсненні ідентифікації мотивованої підозри щодо надання клієнтом недостовірної інформації або навмисного подання інформації з метою введення в оману банк має надавати інформацію про фінансові операції клієнта спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.
		Для ідентифікації клієнта - юридичної особи банк має ідентифікувати фізичних осіб, які є власниками цієї юридичної особи, мають прямий або опосередкований вплив на неї та отримують економічну вигоду від її діяльності. У разі якщо юридична особа є господарським товариством, банк має ідентифікувати фізичних осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі. Клієнт має надавати передбачені законодавством відомості, які витребує банк з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. У разі ненадання таких відомостей клієнтом рахунок не відкривається, а в разі наявності раніше відкритих рахунків банк відмовляє в здійсненні обслуговування. Для ідентифікації і вжиття заходів, достатніх, на думку банку, для підтвердження особи клієнта - юридичної особи та для забезпечення спроможності банку виконувати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення, у тому числі щодо виявлення фінансових операцій, що мають сумнівний характер, банк має право витребувати передбачену законодавством інформацію, яка стосується ідентифікації цієї особи та її керівників, у органів державної влади, які здійснюють нагляд та/або контроль за діяльністю цієї юридичної особи, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати передбачені законодавством заходи щодо збору такої інформації з інших джерел. Вказані органи державної влади, банки, інші юридичні особи зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати банку таку інформацію.
		Для ідентифікації клієнта - фізичної особи та вжиття заходів, достатніх, на думку банку, для підтвердження його особи, банк має право витребувати інформацію, яка стосується ідентифікації цієї особи, у органів державної влади, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації про цю особу, яка є необхідною для виконання правил внутрішнього фінансового моніторингу та програм його здійснення, у тому числі щодо виявлення фінансових операцій, що мають сумнівний характер. Вказані органи державної влади, банки, інші юридичні особи зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати банку таку інформацію.
		Згідно з частиною другою ст. 63 Закону №2121-III, Національний банк України при здійсненні нагляду за діяльністю банків не рідше одного разу на рік проводить перевірку банків з питань дотримання ними законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
		За приписами ст. 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 року №249-IV (далі - Закон №249-IV) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), суб`єкт первинного фінансового моніторингу на підставі та на виконання цього Закону зобов`язаний: проводити ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу відповідно до цього    Закону, або відкриває рахунок (в тому числі депозитний), на підставі наданих в установленому порядку документів або за наявності підстав вважати, що інформація щодо ідентифікації особи потребує уточнення; забезпечувати виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що відповідно до цього Закону підлягають фінансовому моніторингу; надавати Уповноваженому органу інформацію про фінансову операцію, що підлягає обов`язковому фінансовому моніторингу, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту її реєстрації; сприяти працівникам Уповноваженого органу у проведенні аналізу фінансових операцій, що підлягають обов`язковому фінансовому моніторингу; надавати відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит Уповноваженого органу, пов`язану з фінансовими операціями, що стали об`єктом фінансового моніторингу, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту; сприяти суб`єктам державного фінансового моніторингу з питань проведення аналізу фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу; вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається Уповноваженому органу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (в тому числі про факт подання такої інформації); зберігати документи, які стосуються ідентифікації осіб, якими здійснено фінансову операцію, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу, та всю документацію про здійснення фінансової операції протягом п`яти років після проведення такої фінансової операції.
		Суб`єкт первинного фінансового моніторингу з урахуванням вимог чинного законодавства і нормативно-правових актів Уповноваженого органу встановлює правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу та призначає працівника, відповідального за його проведення.
		Відповідальний працівник має бути незалежним у своїй діяльності і підзвітним тільки керівнику суб`єкта первинного фінансового моніторингу та зобов`язаний не рідше одного разу на місяць інформувати керівника про виявлені фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, та заходи, які були вжиті, у тому числі щодо: розробки та постійного поновлення правил внутрішнього фінансового моніторингу і програм його здійснення з урахуванням вимог чинного законодавства та нормативних актів Уповноваженого органу; підготовки персоналу щодо виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу відповідно до цього Закону, шляхом проведення освітніх та практичних заходів; забезпечення проведення внутрішнього фінансового моніторингу.
		Пунктом 3 розділу ІІІ Положення № 189 визначено, що Банк забезпечує функціонування системи управління ризиками легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму шляхом: документування фактів, що можуть вплинути на формування відповідного(их) рівня(ів) ризику(ів) легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму; урахування результатів оцінки, моніторингу та аналізу рівнів ризиків легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму, а також оцінювання можливого впливу на рівні ризиків легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму рішень банку до їх прийняття; ужиття застережних заходів/належних заходів.
		Забезпечення управління ризиками легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму покладається безпосередньо на відповідального працівника банку - юридичної особи/філії іноземного банку.
		Частиною першою ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
		Статтею 238 Господарського кодексу України визначено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. 
		Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
		Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом                                       (ст. 250 Господарського кодексу України).
		Верховний Суд у постанові від 04.09.2019 в справі №2а-5526/11/2670 дійшов висновку, що рішення Національного Банку України «Про накладення штрафу за порушення законодавства України, яке регулює відносини у сфері запобігання (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 03.07.2007 №166 прийнято поза межами періоду перевірки та з порушенням строків встановлених ст. 250 ГК України стосовно правопорушень, що вчиненні ВАТ «ВТБ Банк» 04.08.2005, 26.09.2005, 01.02.2006 та 23.02.2007, у зв`язку з чим застосування Національним Банком України до ВАТ «ВТБ Банк» штрафних санкцій у розмірі 147513,76 грн. є протиправними. Натомість, Верховний Суд дійшов висновку про правомірність застосування Національним Банком України штрафних санкцій щодо ВАТ «ВТБ Банк» в іншій частині та за інші періоди.
		А згідно з частиною 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Враховуючи правові висновки Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність застосування до Акціонерного товариства «ВТБ Банк» штрафних санкцій у сумі 127635,32 грн. та частковому задоволенню позовних вимог.
		Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що він перебуває в процесі припинення, у зв`язку з чим застосуванню підлягає положення частини третьої ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року            №4452-VI, якою визначено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
		Проте, оскільки зобов`язання сплатити суму штрафних (фінансових) санкцій у                   АТ «ВТБ Банк» виникли ще до прийняття Рішення про ліквідацію (рішення Правління Національного банку від 18.12.2018 № 849-рш), Відповідач безпідставно посилається на норми Закону, стосовно відсутності у нього зобов`язань зі сплати суми штрафних (фінансових) санкцій.
		Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
		Доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування/зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
		Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи та обгрунутвання апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
		Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,
		 
		                                                 П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ВТБ Банк» - залишити без задоволення.
		 
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 р. - залишити без змін.
		 
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                   О.М. Ганечко
		 
		Судді                                                                                                             В.В. Кузьменко
		 
		                                                                                                            Я.М. Василенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...