Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 560/6068/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу забезпечення функціонування органів прокуратури, адвокатури, нотаріату та юстиції (крім категорій 107000000), зокрема у сфері.
Надіслано для оприлюднення: 31.03.2021. Зареєстровано: 01.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.04.2021.
Дата набрання законної сили: 31.03.2021
Номер судового провадження: К/9901/1907/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		31 березня 2021 року 
		Київ
		справа №560/6068/20
		адміністративне провадження №К/9901/1907/21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Білак М.В., 
		суддів Калашнікової О.В.,  Мельник-Томенко Ж.М.
		розглянув у порядку письмового провадження справу
		за касаційною скаргою Міністерства юстиції України
		на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2020 року (у складі судді головуючого судді Ковальчук О.К.)
		та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року (колегія суддів у складі головуючого судді Смілянця Е.С., суддів: Білої Л.М., Франовської К.С.)
		в справі №560/6068/20
		за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову
		до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії приватних виконавців при Міністерстві юстиції України
		про зупинення дії, заборону вчинення дій та зобов`язання вчинити дії.
		I. ПРОЦЕДУРА
		1.  ОСОБА_1 звернувся до суду з із заявою про забезпечення позову, в якій просив суд: 
		- зупинити дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 7 жовтня 2020 року, оформленого протоколом №41, в частині притягнення приватного виконавця ОСОБА_1 (свідоцтво про право на здійснення діяльності приватного виконавця НОМЕР_1 від 30 липня 2018 року) до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності;
		- зобов`язати Міністерство юстиції України утриматись від дій щодо видачі наказу про введення в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 7 жовтня 2020 року, оформленого протоколом №41, в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця ОСОБА_1 та заборонити відповідачам вносити в реєстр приватних виконавців інформацію про рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 7 жовтня 2020 року, оформленого протоколом №41, в частині притягнення приватного виконавця ОСОБА_1 (свідоцтво про право на здійснення діяльності приватного виконавця НОМЕР_1 від 30 липня 2018 року) до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності.
		2. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2020 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено: 
		- зупинено дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 7 жовтня 2020 року, оформленого протоколом №41, в частині притягнення приватного виконавця ОСОБА_1 (свідоцтво про право на здійснення діяльності приватного виконавця НОМЕР_1 від 30 липня 2018 року) до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності до прийняття судом рішення у справі за позовом до набрання законної сили рішенням суду по суті спору; 
		- заборонено Міністерству юстиції України до набрання законної сили рішенням по суті спору вносити до Єдиного реєстру приватних виконавців України запису про зупинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1 на підставі рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 7 жовтня 2020 року, оформленого протоколом №41, про притягнення приватного виконавця ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
		3. У поданій касаційній скарзі Міністерство юстиції України із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
		4. Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
		5. Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що внаслідок прийняття Дисциплінарною комісією приватних виконавців рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення його діяльності та внесення відповідного запису до Єдиного реєстру приватних виконавців України, така особа не має права здійснювати відповідну професійну діяльність протягом установленого строку.
		6. На момент звернення до суду з заявою про забезпечення позову на виконанні позивача як приватного виконавця перебуває 182 виконавчих документи. У разі незастосування судом заходів забезпечення позову заявник не здійснюватиме професійну діяльність протягом часу, визначеного цим рішенням, що є фактичним застосуванням дисциплінарного стягнення. Крім того, протягом зазначеного часу заявник буде позбавлений доходу, а учасники виконавчих проваджень, які перебувають у його провадженні - права на вчасне виконання виконавчого документу.
		7. Також суд зазначив, що застосуванням заходів забезпечення позову не буде завдано більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти, а тому, вжиття заходів забезпечення позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Дисциплінарне стягнення та його наслідки невідворотньо будуть застосовані до приватного виконавця після набрання законної сили рішенням суду у випадку відмови у задоволенні позовних вимог.
		8. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що ухвала про забезпечення позову суду першої інстанції жодним чином не порушує інтереси Міністерства юстиції України та, після розгляду справи по суті, зніме напругу відповідальних осіб Міністерства щодо видачі наказу про введення в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 7 жовтня 2020 року, оформленого протоколом №41, в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця ОСОБА_1 та внесення в реєстр приватних виконавців інформації про рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 7 жовтня 2020 року в зазначеній частині.
		III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		9. Міністерство юстиції України у своїй касаційній скарзі зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, а також не взято уваги численну судову практику Верховного Суду, викладену у його постановах, зокрема, від 25 квітня 2018 року в справі №826/10936/18, 19 червня 2018 року в справі №826/9263/17, 3 жовтня 2018 року в справі №826/5233/18, 6 лютого 2019 року в справі №826/13306/18.
		10.          Зазначає, що позивачем не були доведені та документально підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, та які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, а також не надані докази та підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
		11.          Також ОСОБА_1 не було надано жодних доказів, які б свідчили про існування очевидних ознак протиправності рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців.
		12.          Серед іншого, відповідач стверджує, що судом забезпечено позов шляхом заборони вчиняти дії, що не є предметом оскарження, що, в свою чергу, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та виходить за межі підстав забезпечення позову, передбачених пунктом 5 частини третьої статті 151 КАС України.
		13.          Відповідач наголошує на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій, аргументуючи доцільність застосування заходів забезпечення позову, фактично розглянули спір по суті.
		14.          Крім того відповідач звертає увагу, що суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки твердженням Міністерства юстиції України тому, що рішення, не введене в дію наказом Міністерства юстиції України не може бути оскарженим в суді, а відповідно і в застосуванні заходів щодо забезпечення такого позову не має необхідності.
		15.          Також наголошує, що оскільки спірне рішення Дисциплінарної комісії є правовим актом індивідуальної дії, то в разі його скасування, таке рішення не потребує особливого виконання, а відповідно і в застосуванні заходів щодо забезпечення позову необхідності немає.
		16.          У відзивах на касаційну скаргу відповідача позивач не погоджується з нею, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		17.          Позивач наполягає на правильності висновків судів попередніх інстанцій, наводить численні аргументи та судову практику, яка свідчить про незаконність рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 7 жовтня 2020 року, оформленого протоколом №41, в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності, а також про обґрунтованість висновків судів про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
		18.          Наголошує, що забезпечення позову жодним чином не порушує права відповідачів, оскільки після розгляду справи по суті (у випадку відмови в задоволенні позову) дисциплінарне стягнення невідворотно настане, тільки буде відтерміноване в часі. Водночас незадоволення заяви про забезпечення позову не відновить порушеного права позивача.
		IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		19.          Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
		20.          Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині другій статті 328 КАС України та посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
		21.          Положеннями статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
		Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
		22.          Відповідно до частин першої та другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
		Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
		23.          Підстави забезпечення позову, визначенні статтею 150 КАС України, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
		24.          Крім того в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
		25.          Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
		26.          При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
		27.          Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
		28.          Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
		29.          Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		30.          Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18.
		31.          Як установлено судами та вбачається з матеріалів справи, обставиною, що змусила ОСОБА_1 звернутись до суду з заявою про забезпечення позову, стало прийняття Дисциплінарною комісією приватних виконавців рішення від 7 жовтня 2020 року, оформленого протоколом №41, яким, зокрема, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на 2 місяці.
		32.          Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, заявник зазначив, зокрема, що зупинення дії спірних рішень є необхідною умовою забезпечення йому гарантованого статтею 43 Конституції права на працю, яке включає, в тому числі, можливість заробляти на своє життя, оскільки зупинення цими рішеннями відповідачів його діяльності, як приватного виконавця, призведе до позбавлення його єдиного джерела доходу, а також порушення прав учасників виконавчих проваджень, що перебувають у його провадженні.
		33.          Також заявник зазначив про те, що зупинення діяльності приватного виконавця може завдати неприпустимої шкоди законним правам та інтересам стягувачів за виконавчими провадженнями, які знаходяться на примусовому виконанні у виконавця.
		34.          У заяві про забезпечення позову, поданої до звернення до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд зупинити дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та заборонити Міністерству юстиції України до вирішення справи по суті вчиняти запис у Єдиному реєстрі приватних виконавців України про зупинення діяльності заявника.
		35.          Тобто фактично звернення заявника до суду із відповідною заявою обумовлено зупиненням дії дисциплінарного стягнення, законність чи протиправність накладення якого є предметом дослідження за результатами окремого судового розгляду.
		36.          Водночас за результатами розгляду заяви позивача про забезпечення позову, встановлено, що позивачем не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Крім того, до заяви не додано жодних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
		37.          Зміст заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову не дає підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь заявника, оскільки спірне рішення вважатиметься скасованим з моменту набрання судовим рішенням законної сили.
		38.          Не містить зазначена заява і обставин, які б могли свідчити про очевидні ознаки протиправності рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 7 жовтня 2020 року, її дій чи бездіяльності.
		39.          Таким чином, задоволення заяви про забезпечення позову в цій справі шляхом зупинення дії правового акта індивідуальної дії про накладення дисциплінарного стягнення шляхом зупинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1 та заборони його реалізації, є фактично продовженням виконання заявником своїх службових обов`язків.
		40.          Проте ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою зміни таких правовідносин.
		41.          Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 5 вересня 2019 року в справі № 01-07/12/18, від 18 лютого 2021 року в справі №ЗД/380/35/20, 17 березня 2021 року в справі №640/19167/20, в яких фактичні обставини є майже ідентичними зі справою, що розглядається.
		42.          До того ж забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 7 жовтня 2020 року фактично є вирішенням спору по суті, оскільки приватний виконавець в подальшому здійснюватиме виконавчі дії, незважаючи на те, що спірне рішення, дію якого зупинено, прийнято з підстав порушення вимог законодавства при здійсненні виконавчого провадження, що може в подальшому зашкодити правам третіх осіб.
		43.          Також варто звернути увагу й на ту обставину, що, постановляючи оскаржувану ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції не мав жодного доказу наявності рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 7 жовтня 2020 року, оформленого протоколом №41, оскільки ні власне копія зазначеного рішення, ні будь-який інший доказ, який би міг хоча б опосередковано підтверджувати наявність такого рішення, не міститься в матеріалах справи, сформованої під час провадження в суді першої інстанції.
		44.          Посилання сторін у заявах по суті справи на численну практику Верховного Суду, яка на думку кожного з них, свідчить на їхню користь, є безпідставним, оскільки правовідносини у цих справах та справі, що розглядається, є різними. 
		45.          За таких обставин, а також за відсутності підстав, передбачених статтею 150 КАС України, висновки судів попередніх інстанцій про необхідність вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є помилковими.
		46.          Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		47.          Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		48.          За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
		Керуючись статтями 341, 345, 351, 356 КАС України, Верховний Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити.
		Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі №560/6068/20 скасувати.
		Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
		Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
		СуддіМ.В. Білак  О.В. Калашнікова  Ж.М. Мельник-Томенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...