Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/10163/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 07.04.2021.
Дата набрання законної сили: 04.04.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		апеляційне провадження №22-ц/824/1743/2021                    
		справа №754/10763/18
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		04 березня 2021 року                                                                                                         м.Київ
		 
		 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		судді-доповідача Поліщук Н.В.
		суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.
		за участю секретарів судового засідання  Голопапи Д.І., Чепур Н.К.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 грудня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Зотько Т.А. 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Альфа-Банк", Державного реєстратора Комунального підприємства "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" Попової Олександри Валеріївни, третя особа: ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,-
		 
		встановив:
		 
		В серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом та просила ухвалити рішення, яким:
		-            скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40904750 від 03 травня 2018 року, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району", Київська обл. Поповою Олександрою Валеріївною про державну реєстрацію права приватної власності Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (код ЄДРЦОУ: 00039019, адреса: м.Київ, вул. Ковпака, 29) на двокімнатну квартиру, загальною площею 49,6 кв.м, житловою площею 29,3 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		-            скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (код ЄДРПОУ: 00039019, адреса: м.Київ, вул. Ковпака, 29) права приватної власності на двокімнатну квартиру, загальною площею 49,6 кв.м, житловою площею 29,3 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 від 02 травня 2018 року №25971155, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1543781080000.
		 
		            Вимоги обґрунтовує тим, що 17 жовтня 2007 року між нею та АКБСР "Укрсоцбанк" укладено договір кредиту №032/29-412К, 25 серпня 2009 року укладено додаткову угоду про внесення змін до кредитного договору. Кредит надано у сумі 98236,37 грн. на строк до 17 жовтня 2022 року.
		 
		            Кредитні зобов`язання забезпечені іпотекою, предметом якої є зазначена вище квартира згідно із іпотечним договором №032/29-412і від 17 жовтня 2007 року. 25 серпня 2009 року укладено додатковий договір у зв`язку із змінами до кредитного договору.
		 
		            Листом від 12 червня 2018 року №825307 банк повідомив, що він звернувся до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію права власності та державним реєстратором на підставі цієї заяви та додатків, зокрема виконавчого напису, вчиненого 21 липня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П., прийнято оскаржуване рішення та вчинено оскаржуваний запис.
		 
		            Позивач вважає, що рішення та запис мають бути скасовані та мотивує таким.
		 
		            Зазначає, що державний реєстратор в порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не відмовив у проведенні державної реєстрації на підставі пункту 5 частини 1 статті 24 цього Закону.
		 
		            В порушення пункту 61  Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та статті 35 Закону України "Про іпотеку" державний реєстратор не пересвідчився в отриманні іпотекодержателем повідомлення про усунення порушень зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказує, що з рекомендованого поштового повідомлення не убачається про зміст відправлення, а опис відправлення відсутній.
		 
		            Окрім того, 22 травня 2012 року на підставі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 лютого 2011 року у справі про поділ майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири, що є предметом іпотеки, зареєстровано за ОСОБА_2 та останньому не направлялось повідомлення про усунення порушень зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		            Державному реєстратору не було надано розрахунку заборгованості, проте згідно із пунктом 1 частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту 57 зазначеного Порядку державний реєстратор мав перевірити наявність факту виконання умов кредитного договору.
		 
		            Зазначає, що кредитний договір передбачає підстави для настання дострокового строку виконання зобов`язання у разі порушення строків сплати платежів. Оскільки нею порушено строки здійснення платежів, виходячи з умов договору, 18 липня 2010 року настав строк виконання зобов`язання, а відтак банк пропустив строки позовної давності та відповідно до статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не мав права вимагати повернення кредиту.
		 
		            Посилається на те, що відповідно до частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції на дату укладення договору єдиною підставою для реєстрації за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки є договір між іпотекодавцем та іпотекодержателем, але такого між сторонами не укладалось.
		            
		            Зазначає, що виконавчий напис, вчинений 21 липня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П., визнаний таким, що не підлягає виконанню заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 лютого 2012 року, про що було відомо банку, оскільки в квітні 2012 року ним подавалась заява про перегляд заочного рішення, яка була повернута заявнику.
		 
		            Окрім того, зазначає, що на правовідносини сторін поширюються заборони, що встановлені у Законі України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
		 
		            Ухвалою суду від 20 грудня 2019 року, занесеною до протоколу судового засідання, ПАТ "Укрсоцбанк" замінено на його правонаступника - АТ "Альфа-Банк".
		 
		            Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено, вирішено:
		            Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40904750 від 03.05.2018 року, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району", Київська обл. Поповою Олександрою Валеріївною про державну реєстрацію права приватної власності Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (код ЄДРПОУ: 00039019, адреса: м.Київ, вул. Ковпака, 29) на двокімнатну квартиру, загальною площею 49,6 кв.м, житловою площею 29,3 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		            Скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (код ЄДРПОУ: 00039019, адреса: м.Київ, вул. Ковпака, 29) право приватної власності на двокімнатну квартиру, загальною площею 49,6 кв.м, житловою площею 29,3 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 від 02.05.2018 року №25971155, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1543781080000.
		            Стягнути з Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1057,20 грн.
		 
		            Не погодившись з ухваленим рішенням, АТ "Альфа-Банк" подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити.
		 
		            В апеляційній скарзі посилається на те, що 25 вересня 2017 року обом співвласникам квартири надіслано повідомлення-вимогу про сплату заборгованості та попереджено про намір звернути стягнення на предмет іпотеки. Повідомлення про вручення відправлення зберігаються в матеріалах реєстраційної справи, які реєстратором не надані.
		 
		            Вказує, що кредитором у відповідності до умов іпотечного договору (пункт 4.5.3) про задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки в позасудовому порядку правомірно набуто право власності на квартиру у зв`язку із наявною та не спростованою заборгованістю.
		            
		 Щодо виконавчого напису зазначає, що такий вчинено на борговому документі (договорі іпотеки), відтак він не є окремим документом. Та обставина, що він був визнаний таким, що не підлягає виконанню, не несе в собі юридичного значення для вчинення реєстраційних дій державним реєстратором, оскільки він не передбачений в переліку документів, які мав надати банк реєстратору.
		 
		Зазначає, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", не підлягає застосуванню, оскільки звернення на майно відбулось не у примусовому, а в позасудовому порядку. Така позиція відображена в постанові Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі №372/977/16-ц, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №815/6956/15.
		 
		Посилається на те, що визначений позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає статті 16 ЦК України, оскільки позивач не просила визнати незаконними рішення, дії чи бездіяльність.
		 
		  В судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримала.
		 
		Представник позивача ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції. 
		 
		Третя особа ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено актовий запис №1695, що підтверджується даними Свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого 03 грудня 2019 року.
		 
		Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
		 
		Відповідно до статтею 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з`явились.
		 
		 Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
		 
		Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		 
		Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Установлено, що 17 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", укладено договір кредиту №032/29-412К, відповідно до якого ОСОБА_1 надано 90000 доларів США зі сплатою 13,50 % річних.
		 
		17 жовтня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між сторонами кредитного договору укладено іпотечний договір №032/06-142і, відповідно до якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		25 серпня 2009 року сторонами кредитного договору укладено додаткову угоду до договору кредиту, в який внесено зміни. Відповідно до внесених змін банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 98236,37 доларів США зі сплатою 13,50% річних та з кінцевим терміном погашення суми основної заборгованості до 17 жовтня 2022 року.
		 
		25 серпня 2009 року між сторонами кредитного договору укладено додатковий договір №1 до іпотечного договору у зв`язку із змінами в договорі кредиту.
		 
		Відповідності до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №129902109 від 05 липня 2018 року щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на зазначену квартиру 02 травня 2018 року зареєстровано за ПАТ "Укрсоцбанк", форма власності: приватна, розмір частки - 1. Номер запису про право власності: 25971155.
		 
		Підставою внесення запису про право власності на нерухоме майно є Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40904750 від 03 травня 2018 року, прийняте державним реєстратором КП "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району", Київська обл. Поповою О.В.
		 
		Підставою виникнення права власності зазначено: договір іпотеки, серія та номер: 5928, виданий 17 жовтня 2007 року, видавник: Мироник О.В., нотаріус Київського міського нотаріального округу, договір про внесення змін, серія та номер: 1837, виданий 25 серпня 2009 року, видавник Мироник О.В., нотаріус Київського міського нотаріального округу; виконавчий напис: серія та номер: 4453, виданий 21 липня 2010 року, видавник Ковальчук С.П., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; письмова вимога, серія та номер: б/н, видний 25 вересня 2017 року, видавник: ПАТ "Укрсоцбанк", рекомендоване поштове повідомлення, серія та номер: б/н, виданий 25 вересня 2017 року, видавник: ПАТ "Укрпошта".
		 
		Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 лютого 2012 року, що набрало законної сили, зазначений виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню.
		 
		Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 09 квітня 2012 року заяву ПАТ "Укрсоцбанк" про перегляд заочного рішення повернуто заявнику. 
		 
		Відповідно до відомостей Реєстру прав власності на нерухоме майно, власником 1/2 частки на зазначену квартиру на момент проведення оспорюваних дій був ОСОБА_2 згідно заочного рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 лютого 2011 року.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що судом не установлено наявності належного підтвердження направлення співвласнику спірної квартири ОСОБА_2 , який у відповідності до вимог закону також набув статусу іпотекодавця, вимоги про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Надана кредитором копія повідомлення на ім`я ОСОБА_2 не містить вихідного номеру, а також доказів на підтвердження направлення цього документу. Також суд вказав на відсутність доказів направлення повідомлення позивачу.
		 
		Встановивши, що не всім іпотекодавцям було направлено повідомлення про усунення порушень зобов`язання, скасування виконавчого напису, та поширення на правовідносини сторін заборон, що визначені у Законі України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
		 
		З такими висновками суд апеляційної інстанції погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону та доводами апеляційної скарги не спростовуються.
		 
		            Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
		 
		            Згідно частини першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
		 
		            Отже  за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		            Вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
		 
		             Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.
		 
		            Належним слід уважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
		 
		            Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
		 
		        В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
		 
		            За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
		 
		            Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
		 
		            При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Відтак іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
		 
		Частиною першою статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі Закон - 1952-IV) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
		 
		За змістом статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
		 
		Згідно  пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
		 
		Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
		 
		У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Отже з огляду на законодавчо закріплені вимоги  щодо порядку державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
		 
		Відповідно до умов іпотечного договору, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в наступний спосіб:
		-   на підставі рішення суду;
		-   на підставі виконавчого напису нотаріуса;
		-   шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку";
		-   шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку";
		-   шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати".
		 
		            Відповідно до установлених обставин справи, іпотекодержателем обрано спосіб задоволення своїх вимог у відповідності до статті 37 Закону України "Про іпотеку" (пункт 4.5.3 іпотечного договору).
		 
		            Положення іпотечного договору визначають умови, на яких сторони здійснюють свої права та обов`язки. Крім умов договору, сторони також мають керуватися імперативними приписами спеціального закону.
		 
		Скаржником не надано доказів на підтвердження направлення повідомлення про усунення порушень зобов`язання на адресу кожного з іпотекодавцев, та доводи апеляційної скарги на відповідні висновки суду першої інстанції відсутні. Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №122594319 від 03 травня 2018 року містить інформацію лише про одне рекомендоване поштове повідомлення, проте не містить інформація щодо особи адресата, а також даних щодо вмісту цього відправлення.
		 
		Зазначені обставини свідчать про недотримання статті 35 Закону України "Про іпотеку", а відтак  доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на умовах іпотечного договору в тій частині, що кредитором у відповідності до умов іпотечного договору (пункт 4.5.3) про задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки в позасудовому порядку правомірно набуто право власності на квартиру.
		 
		            Окрім того, апеляційним судом з метою сприяння учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав вжито заходів щодо витребування реєстраційної справи, проте така отримана судом не була. Представнику позивача та представнику відповідача роз`яснено ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням певних процесуальних дій, проте представники заявили про вирішення цієї справи без дослідження матеріалів реєстраційної справи.
		 
		  Статтею 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодавця оскаржити рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя, відтак судом відхиляються доводи скарги про те, що визначений позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає статті 16 ЦК України. Окрім того, визначені у статті 16 ЦК України способи захист порушеного права не є вичерпними.
		 
		             При цьому, відповідно до статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі також - Закон №1952), державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
		 
		            У частині другій статті 26 Закону №1952 (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час звернення з позовом у цій справі та на час ухвалення рішення судом першої інстанції) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.
		 
		            За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до   01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
		 
		            Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України №1952 викладено у новій редакції.
		 
		            Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України №1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		 
		            За змістом наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судового рішення у цій справі судом першої інстанції), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України №1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		 
		            У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.
		 
		            Отже є безпідставними твердження скаржника, що в межах цієї справи належним способом захисту є визнання незаконними (протиправними) рішень, дій чи бездіяльності.
		 
		В частині доводів скаржника стосовно того, що звернення на майно відбулось не у примусовому, а в позасудовому порядку, відтак Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" застосуванню не підлягає,  суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
		 
		Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №815/6956/15, що розглядалась адміністративними судами, провадження у справі закрито та касаційним судом не досліджувались правові аспекти, на які посилається скаржник щодо дії мораторію.
		 
		В постанові Верховного Суду  складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2018 року у справі №372/977/16-ц, суд навів такий висновок:
		Враховуючи заявлені позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що не є підставою для задоволення позовних вимог і положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки за спірним договором від 28 листопада 2012 року, укладеним між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "ФК "Вектор Плюс", нерухоме майно не відчужувалось. Вимоги указаного Закону розповсюджуються на примусову реалізацію майна, а стягнення на предмет іпотеки було звернуто у позасудовому порядку у відповідності до умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладенні іпотечного договору від 09 вересня 2008 року.
		 
		Поряд з цим, 20 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі №802/1340/18-а наводить такий висновок:
		Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
		Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
		Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 47,40 кв. м та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ "КБ "Приватбанк" як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року №VIV7GA0000000001, укладеного в іноземній валюті.
		 
		Окрім того, Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 760/7056/18 від 06 квітня 2020 року вказує на таке:
		Згідно статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
		Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
		Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Відповідно до частин першої, другої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
		Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
		Системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.
		Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року.
		Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
		Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмета іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.
		Визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.
		Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), оприлюдненій у Єдиному державному реєстрі судових рішень 19 грудня 2019 року, виклала правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про іпотеку", отже зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
		Вказана правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справах № 127/16726/17-ц (провадження №61-39438св18) та №607/2754/16-ц (провадження №61-29694св18), а також від 19 лютого 2020 року у справі №758/2524/17 (провадження №61-448св19).
		Зважаючи на наведене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідно до положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", тимчасова заборона примусового стягнення на майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов`язань за кредитом в іноземній валюті, діє з урахуванням приписів Закону України "Про іпотеку" та забороняє звернення стягнення на предмет іпотеки, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті у будь-який спосіб.
		 
		Ураховуючи наведене, судом першої інстанції вірно установлено про порушення вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
		 
		Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
		 
		Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду, колегією суддів не установлено.
		 
		Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		 
		Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 грудня 2019 року - без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст постанови складено 02 квітня 2021 року. 
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                      Н.В. Поліщук
		 
		 
		Судді                                                                         А.М. Андрієнко
		 
		 
		В.В. Соколова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...