Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № К-45172/09-С : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.06.2010. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 У Х В А Л А
		 І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 "13" травня 2010 р. м. КиївК-45172/09 
		Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
		 
		Суддів:Черпіцької Л.Т. 
		Васильченко Н.В. 
		Леонтович К.Г. 
		Розваляєвої Т.С. 
		Чалого С.Я. 
		розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України Галицькому районі Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2008 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України Галицькому районі Івано-Франківської області (далі УПФ) про визнання відмови протиправною, зобовязання вчинити дії,
		ВСТАНОВИЛА:
		У серпні 2008 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до УПФ про визнання дій протиправними та спонукання до перерахунку пенсії згідно зі ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», просить зобовязати УПФ провести перерахунок пенсії як інваліду 3 групи, захворювання якого повязане з наслідками Чорнобильської катастрофи в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії з 01.07.2005 року.
		Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2009 року, позов задоволено частково. Визнано відмову УПФ протиправною. Стягнуто з УПФ на користь позивача державну та додаткову пенсії з 01.07.2005 року по 31.07.2008 року в розмірі 53895 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 
		Не погоджуючись з постановленим по справі рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, УПФ звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.
		У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, скаржник ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та винести нове рішення.
		Так, скаржник зазначає, що судами не враховано ч.3 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», в якій встановлені чіткі межі застосування мінімального розміру пенсії за віком виключно для пенсій, призначених за цим Законом.
		Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Судами встановлено, що позивач є інвалідом 3 групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесений до 1 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням. 
		Позивач одержує пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 № 796-ХІІ.
		Задовольняючи позов, суди правильно виходили з того, що відповідач повинен провести нарахування та виплату пенсій позивачу, виходячи з їх розмірів, встановлених Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002р. № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету». 
		Висновок суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
		Так, відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. 
		Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоровя, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 
		Відповідно до чинної на час спірних правовідносин ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами третьої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоровю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком. 
		Згідно зі ст.54 вказаного Закону в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів третьої групи, щодо яких встановлено звязок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком. 
		За таких обставин правильними та такими, що відповідають Закону, є висновки судів попередніх інстанцій, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі не нижчому від 6 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком. 
		Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (ч.2 ст.46 Конституції України). 
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. 
		Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають ст.ст.50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав. 
		Також суди правильно не взяли до уваги посилання відповідача на ч.5 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у звязку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону. 
		Відповідно до ст.ст. 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»вбачається, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком. 
		Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
		З огляду на викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо неприйняття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлене ст.ст.50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 
		Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань, які встановлені ст.46 Конституції України та ст.ст.50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо визначення розміру та виплати пенсій. 
		Відповідно до п. п. 12, 13. 14, 15, 17 п. 28 розділу 2 Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік" з 1 січня 2008 року внесені зміни, зокрема, до ст. 50, ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
		Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 п. п. 12, 13. 14. 15, 17 п. 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Тому перерахунок пенсії позивачу повинен розраховуватися із розмірів, передбачених ст. 50, 54 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 №796-ХГІ.
		Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
		Згідно з ч.3 ст.67 вказаного Закону, яка набрала чинності 31.10.2006р., у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір пенсії визначений відповідно до ст.54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сімям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
		Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. 
		Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. 
		Оскільки пенсія позивачу має визначитись виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком. 
		Тому обґрунтованими також є висновки судів щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсій у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. 
		Разом із тим, судами не досліджувалось питання щодо причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.
		Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. 
		Відповідно до частини 2 статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення»суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
		Згідно з частиною 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
		З врахуванням вказаних норм Закону без обмеження будь-яким строком мають виплачуватися лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.
		Предметом же розгляду у цій справі є позовні вимоги про зобовязання здійснити перерахунок пенсії та стягнення недоотриманої пенсії і вищевказані норми Закону до цих правовідносин застосовуватись не можуть. 
		Питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду судами не досліджувалось і з врахуванням повноважень, передбачених статтею 220 КАС України, суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути цей недолік.
		Відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
		Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 225, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,
		УХВАЛИЛА:
		Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України Галицькому районі Івано-Франківської області задовольнити частково.
		Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2008 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
			 
			Судді:(підписи) 
				З оригіналом згідно
			
			Суддя: Л.Т. Черпіцька

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...