Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 737/641/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Старі категорії; У С Ь О Г О СПРАВ УСІХ КАТЕГОРІЙ (сума рядків:1, 2, 6, 10, 12, 19, 26, 33, 34, 39, 40, 44, 47, 53, 55, 59, 60, 65, 68, 80, 81), з них; Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими (виключними) обставинами.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 13.04.2021.
Дата набрання законної сили: 02.03.2021
Номер судового провадження: 51-6562км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017270010000632

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		02 березня 2021року 
		м.Київ
		справа № 737/641/17 
		провадження № 51-6562км18
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі  Суд) у складі:
		головуючогоОСОБА_1 ,суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,за участю: секретаря судового засідання прокурорів засудженого захисника ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,  ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_8 ,розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 тайого захисника ОСОБА_8 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 21 березня 2018 року щодо 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернігова, жителя АДРЕСА_1 , 
		засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Оскаржені судові рішення
		1.Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27листопада 2017 року ОСОБА_7 засуджено за частиною 1 статті 115 КК допокарання у виді позбавлення волі на строк 11років. Відповідно до частини 5 статті 72 КК засудженому зараховано у строк покарання строк тримання під вартою з 08лютого 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		2.Суд визнав доведеним, що 17 січня 2017року приблизно о 21:00 влісопосадці біля залізничної станції «Вересоч» у Куликовському районі Чернігівської області засуджений у ході конфлікту з ОСОБА_9 з метою вбивства завдав тому не менше двох ударів в обличчя та лобно-тім`яну ділянку голови металевою арматурою, яку мав при собі, а після того, як потерпілий впав  не менше двох ударів каменем употилицю. Від заподіяних тілесних ушкоджень потерпілий помер на місці події. Потім ОСОБА_7 перемістив тіло потерпілого в інше місце цієї лісополоси та приховав труп, прикидавши його гіллям.
		3.Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 21 березня 2018року вирок залишив без змін. 
		Вимоги і доводи касаційних скарг 
		 
		4.У касаційних скаргах захисник та засуджений, посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального (далі  КПК), просять скасувати оскаржені судові рішення іпризначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		5.Сторона захисту вважає, що суд поклав в основу обвинувального вироку ряд недопустимих доказів. 
		6.Зокрема, недопустимими є:
		 протокол огляду місця події від 08 лютого 2017 року, оскільки цю слідчу дію проведено без участі захисника, а також похідні від нього докази;
		 показання співробітників поліції щодо показань засудженого;
		 речові докази, оскільки вони не були відкриті стороні захисту всупереч вимогам статті 290 КПК та безпосередньо не досліджені в судовому засіданні.
		7.Сторона захисту вважає, що решта доказів не доводять винуватості засудженого поза розумним сумнівом.
		8.На думку сторони захисту, апеляційний суд не дав умотивованих відповідей на апеляційні доводи сторони захисту, безпідставно відмовив уповторному дослідженні доказів, не розглянув заперечення на ухвалу суду першої інстанції про призначення судового розгляду.
		9.Засуджений у своїй скарзі стверджує, що зізнавальні показання на досудовому слідстві надав під психологічним тиском з боку працівників поліції.
		10.Також він вважає, що суд належним чином не перевірив версії щодо причетності інших осіб до вбивства потерпілого.
		11.Крім того, він просить зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення до набрання вироком законної сили  21 березня 2018року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі відповідно до частини 5 статті 72 КК (у редакції Закону №838?VIII).
		12.Сторона обвинувачення подала Суду заперечення на касаційні скарги сторони захисту, в яких просила залишити судові рішення без зміни та навела такі аргументи на спростування доводів касаційних скарг. Зокрема, в запереченнях стверджується, що:
		показання працівників міліції не використовувались судом на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні злочину;
		під час огляду місця події засуджений не мав статусу підозрюваного і, відповідно, участь захисника не була обов`язковою; 
		стороні захисту були відкриті всі матеріали справи;
		досліджувався той обсяг доказів, який був визначений сторонами.
		13.Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило. 
		Позиції учасників касаційного розгляду
		 
		14.У судовому засіданні сторона захисту підтримала свої касаційні скарги.
		15.Сторона обвинувачення заперечила проти задоволення касаційних скарг та просила залишити судові рішення без зміни.
		Оцінка Суду
		 
		16.Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скаргах та запереченнях доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подані скарги належить задовольнити частково.
		17.Відповідно до статті 433 КПК Суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені воскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чиіншого доказу.
		18.Проте касаційний суд зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених вкасаційній скарзі, чи були додержані судами попередніх інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, асукупності доказів  їх достатності для висновків суду.[1]
		Щодо допустимості відомостей, отриманих від засудженого під час досудового розслідування
		 
		19.Сторона захисту вважає, що суд першої інстанції на обґрунтування висновку про винуватість засудженого використав недопустимі відомості, отримані від засудженого в період між його фактичним затриманням та часом, коли він був забезпечений захисником. 
		20.Захист наголошує, що посилання у вироку на ці відомості суперечить правилам допустимості доказів, передбаченим статтями 87 та 97 КПК, оскільки ці відомості отримані від засудженого з порушенням його права на захист, під тиском, і прийняті судом з чужих слів.
		Період отримання відомостей
		 
		21.Відповідно до показань поліцейських ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 засуджений ввечері 07 лютого 2017 року зізнався їм у вбивстві і повідомив про обставини події. Після отримання цієї інформації поліцейські перебували біля його домоволодіння. 
		22.Суд погоджується зі стороною захисту в тому, що за обставин, про які повідомили поліцейські, засуджений був змушений перебувати поряд зпрацівниками поліції, які взяли під контроль його домоволодіння саме з метою запобігти можливим спробам засудженого його залишити. Таким чином, засуджений був затриманий у розумінні статті 209 КПК.
		23.З протоколу затримання вбачається, що його було складено 8 лютого 2017року о 19годині 10 хвилин у присутності захисника.
		24.Сторона захисту оспорює допустимість доказів, отриманих у цей часовий проміжок. Надалі Суд, розглядаючи питання, поставлені в касаційних скаргах, матиме на увазі саме цей період часу.
		Чи використані судом відомості, отримані від засудженого
		 
		25.Суд від самого початку зазначає, що суд першої інстанції не посилався прямо на будь-які документи, де зафіксовані показання, отримані від засудженого після його затримання. Більше того, суд наголосив, що не бере до уваги його заяви, пояснення та показання, надані під час досудового розслідування.
		26.Однак Суд зазначає, що на обґрунтування вироку суд використав показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 (поліцейських), а також ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (понятих під час огляду місця події), у яких ті відтворили відомості, отримані від засудженого в цей період.
		27.Суд також звертає увагу на той факт, що, формулюючи обвинувачення, визнане доведеним, суд у вироку зазначив про обставини вчинення злочину, зокрема знаряддя та механізм заподіяння ушкоджень, послідовність дій, а також мотив злочину, які відомі лише зі слів засудженого. 
		28.Виходячи з цього, Суд вважає, що висновки суду в значному ступені ґрунтуються на відомостях, отриманих від засудженого в період з вечора 7лютого до 19години 10 хвилин 8 лютого 2017 року. 
		29.Таким чином, Суду належить з`ясувати, чи є допустимими ці відомості для доведення винуватості засудженого.
		Заяви про погане поводження
		 
		30.У судах попередніх інстанцій засуджений стверджував, що був підданий психологічному тиску та фізичному впливу з метою отримати від нього зізнання у злочині. У касаційній скарзі засуджений повторив ці свої заяви.
		31.Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини 2 статті 87 КПК докази, отримані внаслідок застосування катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження, є недопустимими. 
		32.У контексті допустимості відомостей, отриманих від особи, яка заявляє про застосування поганого поводження з боку представників держави, слід враховувати підходи Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ), який зазначає, що небезпідставна заява про таке поводження вимагає проведення ефективного офіційного розслідування.[2]Водночас, Суд вказує, що відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі  Конвенція) для того, аби вкомпетентних органів виник обов`язок провести розслідування, заява про погане поводження має бути «небезпідставною». 
		33.Особа, яка робить таку заяву, має повідомити фактичні обставини поводження з нею і надати їм певне підтвердження або, якщо це неможливо зоб`єктивних причин, інформацію, яка дасть можливість її перевірити і отримати підтвердження заяви. Хоча на заявника не може покладатися надмірний тягар обґрунтування заяви, однак він має надати інформацію, яка хоча б prima facie давала підстави для висновку про те, що погане поводження могло мати місце.[3] За відсутності будь-якої інформації, яка піддається перевірці, заява про погане поводження не може бути визнана «небезпідставною» і, таким чином, не створює обов`язку щодо її розслідування[4].
		34.У цій справі засуджений, крім загальних тверджень про тиск на нього, не повідомив будь-яких фактичних обставин поганого поводження з ним. Крім того, він зробив свої заяви вже під час розгляду справи в суді першої інстанції, а до того, як зазначено в касаційній скарзі, нікому не повідомляв про погане поводження. Таким чином, ці заяви не містять достатньої інформації, яку можна було би перевірити, і посилання на можливі докази поганого поводження. За таких обставин Суд не може вважати, що засуджений достатньою мірою обґрунтував свою заяву про погане поводження з ним, щоб вважати її «небезпідставною».
		35.Суд також не залишає поза увагою те, що при розгляді в суді першої інстанції, попри недостатньо обґрунтовану заяву засудженого, суд здійснив заходи для перевірки його тверджень і, враховуючи отриману інформацію дійшов висновку, що показання засудженого не були надані ним внаслідок застосування поганого поводження. За обставин цієї справи Суд не має підстав ставити під сумнів цей висновок.
		Право на захист і право зберігати мовчання
		 
		36.Сторона захисту вважає, що відомості, на підставі яких суд зробив висновок про винуватість засудженого, були отримані від нього з порушенням права на захист і права не свідчити проти себе.
		37.Захист посилається на статтю 87 КПК, відповідно до якої:
		«1. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
		2.Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: …
		3) порушення права особи на захист;
		4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права…»
		38.Сторона обвинувачення у відповідь стверджує, що відомості щодо злочину були отримані від засудженого в період, коли в нього не було статусу підозрюваної особи, і, таким чином, він за законом не був наділений правами, на порушення яких скаржиться сторона захисту.
		39.Суд уже вирішив, що засуджений був фактично затриманий увечері 7 лютого 2017 року (див. пункт 22 вище).
		40.Виходячи з наведеного, Суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час огляду місця події обвинувачений не був затриманий. 
		41.Суд також відхиляє довід сторони обвинувачення про те, що на час, коли від засудженого були отримані відомості про вчинення ним злочину, засуджений не був наділений правами, притаманними підозрюваній особі, оскільки перебував лише в статусі заявника. 
		42.Особа, затримана за підозрою увчиненні злочину, є підозрюваною особою відповідно до частини 1 статті 42 КПК. Суд звертає увагу на те, що хоча затримання увечері 7 лютого 2017 року не було відображено в офіційних документах, однак у протоколі затримання зазначено, що засуджений був фактично затриманий о 14-йгодині 8 лютого 2017 року. Таким чином, сторона обвинувачення сама визнала, що з цього часу засуджений перебував у статусі затриманої і, відповідно,підозрюваної особи. Тому, під час проведення огляду місця події його статус підозрюваного не може піддаватися сумніву.
		43.Матеріали справи не містять будь-яких відомостей про те, що засуджений був представлений захисником до 19 години 10 хвилин 8 лютого 2017 року, коли був складений у присутності захисника протокол затримання. 
		44.Таким чином, відомості, які надавав засуджений під час спілкування з поліцейськими та представниками органів розслідування, включаючи ті, що були надані під час проведення огляду місця події, здійсненого з 15:38 до 18:07 8лютого 2017 року, були надані ним за відсутності захисника.
		45.Суд звертає увагу, що право зберігати мовчання та привілей від самовикриття передбачені, аби забезпечити підозрюваній особі, яку допитує поліція, можливість зробити вільний вибір: давати їй свідчення чи мовчати.[5] Право зберігати мовчання застосовується з моменту, коли підозрюваний допитується поліцією.[6] Зокрема, особа, яку підозрюють у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути повідомленою про її право не свідчити проти себе.[7]
		46.Суд не залишає поза увагою той факт, що відеозапис до протоколу огляду місця події свідчить про те, що слідчий зачитав засудженому положення закону про право не свідчити проти себе та право на допомогу захисника і той підтвердив, що ці права йому зрозумілі. 
		47.Однак за обставин цієї справи Суд не надає цьому факту вирішального значення.
		48.Як зазначав ЄСПЛ, невідкладний доступ до адвоката є частиною процесуальної гарантії, якій Суд надає особливого значення, коли досліджує, чи зруйнувала процедура саму суть привілеї проти самовикриття. Щоб право на справедливий судовий розгляд за статтею 6 § 1 залишалось «практичним і здійсненим», доступ до адвоката має, як правило, надаватися з першого допиту підозрюваного поліцією, якщо тільки не доведено, що з огляду на особливі обставини справи існували вагомі причини обмежити це право.[8] Затримана поліцією особа користується правом не викривати себе і зберігати мовчання та має право на допомогу захисника, як тільки їй ставлять питання, іншими словами, коли існує «кримінальне обвинувачення» проти неї. Інформування затриманої особи про право зберігати мовчання є настільки важливим, що, навіть коли особа добровільно погоджується дати свідчення поліції після того, як її поінформували, що її твердження можуть бути використані як докази проти неї, це не може вважатися цілком інформованим вибором, якщо вона не була ясно поінформована про її право зберігати мовчання та якщо її рішення було прийняте за відсутності допомоги з боку захисника.[9]
		49.Ці вимоги Конвенції втілено в кримінальному процесуальному законодавстві, яке в частині 1 статті 52 КПК передбачає, що правова допомога захисника особі, яка підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого статтею 115 КК, має бути забезпечена обов`язково, незалежно від її клопотання про це або навіть попри чітко виражену відмову від правової допомоги.
		50.Суть заперечень сторони обвинувачення щодо статусу засудженого в період, коли він надав спірні відомості, зводиться до того, що на той час органи правопорядку не були достатньо впевнені у правдивості заяви засудженого про вчинення ним злочину, а тому потрібні були додаткові докази для пред`явлення йому формальної підозри.
		51.Суд звертає увагу на те, що обов`язок забезпечити особі фундаментальні права не залежить від ступеня обґрунтованості підозри та/або впевненості сторони обвинувачення в її обґрунтованості, а також від готовності органу правопорядку пред`явити формальну підозру. Чи буде в подальшому особа повідомлена про підозру проти неї, не є важливим для оцінки допустимості показань такої особи, отриманих за умов, що порушують її фундаментальні права, зокрема право на допомогу захисника і право зберігати мовчання.
		52.Такі фундаментальні права підозрюваної особи, як право зберігати мовчання і не свідчити проти себе, а також тісно пов`язане з ними право на допомогу професійного захисника, не можуть залежати від рішень органів правопорядку, утому числі від рішення, коли пред`явити формальну підозру, оскільки в такому випадку здійсненність фундаментальних прав цілком залежали б від розсуду державних органів. 
		53.Виходячи з обставин цієї справи, Суд вважає, що відомості від засудженого вперіод між його фактичним затриманням увечері 7 лютого 2017 року та 19годиною 10 хвилинами 8 лютого 2017 року, у тому числі під час оспорюваного огляду місця події, отримано зпорушенням прав людини і основоположних свобод, які за пунктами 3 та 4 частини 2 статті 87 КПК визнаються істотними. Відповідно, вони є недопустимими в силу вимог частини 1 статті 87 КПК.
		Показання з чужих слів
		 
		54.Сторона захисту зазначає, що показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 є показаннями зчужих слів, недопустимі відповідно до частини 7 статті 97 КПК, яка передбачає: 
		«У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження».
		55.Сторона обвинувачення у своїх запереченнях зазначає, що ці показання були використані судом не для доведення винуватості засудженого, а для доведення обставин, за яких були отримані показання від засудженого, у тому числі з метою доведення добровільності його пояснень і показань.
		56.Суд не може погодитися із стороною обвинувачення у тлумаченні характеру показань цих свідків.
		57.Згадані вище співробітники поліції стверджували, серед іншого, що засуджений погодився показати, де знаходиться тіло потерпілого, написав заяву про вчинення злочину та повідомив про обставини вбивства. Допитані в суді поняті, що були присутні під час огляду місця події, повідомили, що засуджений вприміщенні службового кабінету розповів, як вчинив вбивство, а згодом показав, де знаходиться труп потерпілого, і зазначив, що залишив його в іншій позі. 
		58.Таким чином, Суд вважає, що спірні показання були використані судом не лише для встановлення обставин проведення слідчих дій і, зокрема, перевірки добровільності надання пояснень засудженим, а й для доведення винуватості засудженого у вчиненні злочину.
		59.Суд зазначає, що використання показань поліцейських у тій частині, де вони передають зізнання засудженого в убивстві, відомості про обставини вбивства та про місце перебування тіла потерпілого, заборонено чітким положенням частини 7 статті 97 КПК, яке в цьому випадку не потребує додаткового тлумачення.
		60.Показання понятих у частині відтворення пояснень засудженого під час слідчих дій, зафіксованих у протоколі огляду місця події, також не можуть бути визнані допустимими доказами, оскільки відповідно до положень частини 7 статті 97 КПК є показаннями, що надані «іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження». Відомості, які повідомляв засуджений під час слідчої дії, зафіксованої в протоколі огляду місця події, безсумнівно надавались ним слідчому, а тому прямо підпадають під це правило допустимості.
		61.Таким чином, відомості, отримані від засудженого, повідомлені суду згаданими особами, не могли бути використані судом внаслідок недопустимого джерела цих відомостей  показань з чужих слів, зазначених у частині 7 статті97КПК, використання яких прямо визнається недопустимим.
		62.Крім того, Суд нагадує свій висновок про те, що самі собою відомості, передані цими свідками під час судового розгляду, були отримані від засудженого внаслідок порушення його права зберігати мовчання і права на правову допомогу (див. пункт 53 вище). Таким чином, ці показання є недопустимими також в силу частини 2 статті 87 КПК.
		Щодо допустимості інших доказів
		 
		63.Сторона захисту ставить питання про визнання недопустимим протоколу огляду місця події в цілому і, відповідно, речових доказів, отриманих під час цього огляду, та похідних від них доказів, посилаючись на частину 1 статті 87 КПК, що передбачає:
		«Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.»
		64.Суд (пункт 53 вище) дійшов висновку, що відомості, отримані від засудженого в період з вечора 7 лютого до 19 години 10 хвилин 8 лютого 2017 року, єнедопустимими з огляду на частини 1 та 2 статті 87 КПК. 
		65.Водночас Суд у силу обмежень у дослідженні й оцінці доказів, визначених частиною 1 статті 433 КПК, не має можливості дійти остаточного висновку щодо допустимості речових доказів.
		66.Суд зазначає, що, з однієї сторони, виявлення самого місця події, трупа потерпілого та інших доказів на місці події стало можливим внаслідок прямих указівок з боку обвинуваченого.
		67.З іншої сторони, матеріали справи свідчать про те, що під час судового розгляду обвинувачений визнавав, що місце знаходження тіла потерпілого було йому відомим, таким чином, інкорпорувавши ці відомості в судові показання.
		68.Суд зазначає, що у вироку не відображені будь-які інші відомості, на підставі яких тіло потерпілого й інші докази могли бути знайдені незалежно від відомостей, отриманих від обвинуваченого, тому Суд позбавлений можливості без дослідження доказів дійти остаточного висновку, чи всі речові докази на місці події «здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини» в значенні частини 1 статті 87 КПК.
		69.Цей висновок має бути зроблений апеляційним судом після ретельного дослідження доказів, наданих сторонами.
		Інші доводи скарг
		 
		70.Сторона захисту посилається на недопустимість певних доказів, через те, що речові докази не були відкриті їй всупереч вимогам статті 290 КПК та безпосередньо не досліджені в судовому засіданні.
		71.Суд відхиляє цей довід. Ухвалою слідчого судді стороні захисту був встановлений строк для ознайомлення з матеріалами справи до 1 серпня 2017року включно, тому після закінчення цього строку сторона захисту  відповідно до частини 10 статті 290 КПК вважається такою, що ознайомилася з матеріалами. Суд також погоджується зі стороною обвинувачення в тому, що суд першої інстанції досліджував докази, визначені сторонами, і сторона захисту не ставила питання про дослідження будь-яких інших доказів.
		Підсумок
		 
		72.Згідно зі статтями2, 7, 370, 404, 419КПК при перегляді оскарженого вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було в передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи було їх оцінено місцевим судом із додержанням правил статті94КПК і чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою.
		73.Суд апеляційної інстанції, визнавши оскаржений вирок законним, належно не виконав зазначених приписів закону, не навів в ухвалі мотивів прийнятого рішення і переконливо не спростував суттєвих доводів сторони захисту, зокрема і тих, що розглянуті в цій постанові. 
		74.Виходячи з того, що касаційний суд у силу частини 1 статті 433 КПК позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалу апеляційного суду не можна вважати законною, обґрунтованою та вмотивованою і вона на підставі пункту 1 частини 1 статті 438 КПК підлягає скасуванню, а провадження  призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		75. Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду слід урахувати зазначені вище висновки Суду, дослідити всі обставини, які належать до предмета доказування та мають істотне значення для правильної правової оцінки дій обвинуваченого в аспекті статті 17 КПК, перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі з доповненнями засудженого, а також інші доводи, викладені в касаційних скаргах сторони захисту, та постановити рішення відповідно до вимог закону. 
		76. Крім того, апеляційний суд має звернути увагу на правильність зарахування у строк покарання строку попереднього ув`язнення на підставі частини5 статті72 КК з огляду на судову практику Верховного Суду.
		Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд 
		ухвалив:
		Касаційні скарги засудженого та захисника задовольнити частково
		Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 21 березня 2018 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення йоскарженню не підлягає. 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3 
		 
		 
		 
		[1] Постанови Суду від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/75286445, від 20лютого 2020року у справі № 360/2303/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/87857789, від 09 вересня 2020року у справі №658/1281/18, https://reyestr.court.gov.ua/Review/91555076
		 
		[2] Див. серед інших рішень Kobets v. Ukraine, no. 16437/04, § 51, 14 February 2008
		 
		[3] Див. наприклад, Dmitriy Valentinovich Goryanoy againstUkraine (dec.), no.54630/13, §§ 27-29, 15 October 2019
		 
		[4] Постанови від 27 травня 2020 року у справі № 317/2389/17 (провадження № 51-4935км19), https://reyestr.court.gov.ua/Review/89621216; від 26 травня 2020 року у справі № 234/9575/19 (провадження №51?5690км19), http://reyestr.court.gov.ua/Review/89564242; від 19 листопада 2020 року у справі № 640/9837/18 (провадження № 51-1539км20), https://reyestr.court.gov.ua/Review/93302411; від 29 жовтня 2019 року у справі №515/2020/16-к (провадження № 51-2904км18), https://reyestr.court.gov.ua/Review/85583596
		 
		[5] Allan v. the United Kingdom, no. 48539/99, § 50, ECHR 2002-IX 
		 
		[6] John Murray v. the United Kingdom [GC], 8 February 1996, § § 45, Reports of Judgments and Decisions 1996-I 
		 
		[7] Ibrahim and Others v. the United Kingdom [GC], nos. 50541/08 and 3 others, § 272, 13 September 2016
		 
		[8] Salduz v. Turkey [GC], no. 36391/02, §§ 54-55, ECHR 2008
		 
		[9] Stojkovic v. France and Belgium, no. 25303/08, § 54, 27 October 2011

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...