Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 236/2354/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; у зв’язку з іншими підставами звільнення за ініціативою роботодавця.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 23.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 27.04.2021.
Дата набрання законної сили: 20.04.2021
Номер судового провадження: 61-15628ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		20 квітня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 236/2354/19
		провадження № 61-15628св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С.,                  Зайцева А. Ю.,                 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Донецький національний медичний університет,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 30 січня 2020 року у складі судді Саржевської І. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у складі колегії суддів:  Мальованого Ю. М.,                        Канурної О. Д., Папоян В. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Донецького національного медичного університету (далі - ДНМУ) про визнання незаконним наказу від 06 червня 2019 року № 06/06/3-з про звільнення позивача з посади завідуючого кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 1 та посади професора кафедри організації вищої освіти, управління охорони здоров`я та гігієни за сумісництвом у зв`язку з закінченням строку трудового договору згідно з пунктом 2 статті 36 КЗпП України та поновлення його на посаді.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 квітня 2015 року між позивачем та ДНМУ укладено контракт, за яким позивача прийнято на роботу на посаду завідуючого кафедри філософії, соціально-гуманітарних дисциплін, іноземних мов, української та латинської мов з терміном дії з 16 квітня 2015 року по 15 квітня 2017 року.
		В подальшому, 17 березня 2017 року, між позивачем та ДНМУ в особі ректора професора ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до контракту про трудові відносини від 16 квітня 2015 року, згідно якої дія контракту була продовжена з 17 березня 2017 року по 16 березня 2022 року.
		Наказом виконуючого обов`язки ректора ДНМУ ОСОБА_5 від 06 червня 2019 року № 06/06/3-з позивача було звільнено з посади завідуючого кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 1 та посади професора кафедри організації вищої освіти, управління охорони здоров`я та гігієни за сумісництвом у зв`язку з закінченням строку трудового договору, згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України.
		Позивач вважає вказаний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що згідно умов контракту з додатковою угодою його строк закінчується 16 березня 2022 року, тому підстав для звільнення позивача не було.
		З урахуванням викладених обставин, просив суд скасувати наказ від 06 червня 2019 року № 06/06/3-з про звільнення позивача з посади завідуючого кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 1 та посади професора кафедри організації вищої освіти, управління охорони здоров`я та гігієни за сумісництвом у зв`язку з закінченням строку трудового договору згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України та поновити його на посаді завідуючого кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 1 та на посаді професора кафедри організації вищої освіти, управління охорони здоров`я та гігієни за сумісництвом.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 30 січня 2020 року позов задоволено частково.
		Визнано протиправним та скасовано наказ виконуючого обов`язки ректора ДНМУ ОСОБА_5 від 06 червня 2019 року № 06/06/3-з «Про припинення трудового договору» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади професора кафедри організації вищої освіти, управління охорони здоров`я та гігієни на 0,25 ставки за сумісництвом 14 серпня 2019 року у зв`язку з закінченням строку трудового договору згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України.
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді 0,25 ставки професора кафедри організації вищої освіти, управління охорони здоров`я та гігієни ДНМУ.
		Стягнуто з ДНМУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 21 339,63 грн.
		Зобов`язано ДНМУ утримати з цієї суми податок з доходів фізичних осіб та інші обов`язкові платежі.
		Роз`яснено, що рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді 0,25 ставки професора кафедри організації вищої освіти, управління охорони здоров`я та гігієни ДНМУ та в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах платежів за один місяць на цій посаді підлягає негайному виконанню.
		В іншій частині позову відмовлено.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що норми діючого законодавства передбачають обіймання посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладеного трудового договору (контракту) виключно шляхом проходження працівником конкурсного відбору. Обрання на посаду за конкурсом не є обмеженням конституційного права особи на працю. Оскільки позивач не виявив бажання прийняти участь у конкурсі на заміщення вакантної посади завідувача кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 1, його волевиявлення з цього питання було відсутнє, відповідач право позивача на працю не порушив. 
		Щодо вимоги позивача про поновлення його на посаді професора кафедри організації вищої освіти, управління охорони здоров`я та гігієни за сумісництвом суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 з вказаної посади на 0,25 ставки за сумісництвом 14 серпня 2019 року у зв`язку з закінченням строку трудового договору відбулося без законної підстави, тому наказ № 06/06/2019-з в цій частині підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на цій посаді. У зв`язку з чим судом стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Не погодившись з таким рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог,  ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Донецького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року  апеляційну скаргу ОСОБА_1  залишено без задоволення, рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 30 січня 2020 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права. 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		22 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 30 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у вищевказаній цивільній справі. 
		 
		З урахуванням уточненої касаційної скарги від 30 листопада 2020 року заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення про їх задоволення.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення в частині відмови у задоволенні позову без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		28 грудня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від ДНМУ надійшов відзив на касаційну скаргу                    ОСОБА_1 , в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача, та залишити оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
		 
		15 грудня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що 16 квітня 2015 року між позивачем та ДНМУ                                 ім. М. Горького в особі ректора професора ОСОБА_2 укладено контракт, згідно якого ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду завідуючого кафедри філософії, соціально-гуманітарних дисциплін, іноземних мов, української та латинської мов терміном дії з 16 квітня 2015 року по 15 квітня 2017 року.
		Згідно з наказом від 30 серпня 2016 року № 402/1 кафедру філософії, соціально-гуманітарних дисциплін, іноземних мов, української та латинської мов перейменовано на кафедру філософії, соціально-гуманітарних дисциплін, іноземних мов, української та латинської мов № 1.
		Наказом від 28 грудня 2016 року № 524 ДНМУ ім. М. Горького перейменовано на ДНМУ.
		17 березня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та ДНМУ в особі ректора професора ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до контракту про трудові відносини від 16 квітня 2015 року, якою внесені зміни до пункту 4 контракту та продовжена його дія з 17 березня 2017 року по 16 березня 2022 року.
		Наказом ректора від 11 січня 2017 року № 526/1 за результатами засідання Вченої ради ДНМУ (протокол від 05 січня 2017 року № 5) затверджено «Положення про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників ДНМУ» (далі - Положення про конкурс, Положення).
		Пунктом 1.1 Положення про конкурс передбачено, що прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.
		Дане Положення визначає порядок обрання за конкурсом осіб на вакантні посади: декана факультету; директора бібліотеки; керівника філії; завідувача кафедри; професора; доцента; старшого викладача, викладача, асистента (пункт 1.2.).      
		Конкурс на заміщення вакантних посад оголошує ректор, про що видається відповідний наказ (пункт 2.1. Положення).
		Завідувач кафедри обирається за конкурсом таємним голосуванням Вченою Радою Університету строком на п`ять років (пункт 3.3.2, 3.3.3 Положення).
		Згідно пункту 2.20 Положення Рішення Вченої Ради Університету або вченої ради факультету є підставою для оформлення відповідного наказу про зарахування науково-педагогічного працівника на посаду та укладення з ним строкового трудового договору (контракту).
		Ректор Університету при утворенні нової кафедри призначає виконувача обов`язків завідувача кафедри на строк - до проведення виборів, але не довше ніж до закінчення поточного навчального року. Ця норма поширена також на випадки, коли нова кафедра утворюється шляхом злиття двох чи більше кафедр Університету або поділом уже чинної кафедри на два чи більше структурні підрозділи (пункт 3.3.5 Положення). 
		З метою оптимізації учбового процесу, на підставі рішення Вченої Ради ДНМУ, наказом ректора університету від 31 серпня 2018 року № 273 «Про реорганізацію кафедр ДНМУ» відбулася реорганізація кафедри філософії, соціально-гуманітарних дисциплін, іноземних мов, української та латинської мов № 1, в процесі якої кафедру було поділено на: кафедру мовних та гуманітарних дисциплін № 1 та кафедру мовних та гуманітарних дисциплін                № 3.
		Наказом від 03 вересня 2018 року № 09/03/41-пр «Про переведення на іншу роботу» завідувача кафедри філософії, соціально-гуманітарних дисциплін, іноземних мов, української та латинської мов № 1 ОСОБА_1 на підставі його особистої заяви від 03 вересня 2018 року переведено на посаду завідувача кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 1 з 01 вересня 2018 року і до обрання за конкурсом.
		Позивач з зазначеним наказом був ознайомлений під особистий підпис.
		03 вересня 2018 року до трудової книжки позивача внесений запис про переведення до обрання за конкурсом.
		Наказ від 03 вересня 2018 року № 09/03/41-пр позивачем оскаржено не було.  
		Наказом від 02 жовтня 2018 року № 313 оголошено конкурс на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників, серед яких значаться посади завідувачів кафедр мовних та гуманітарних дисциплін № 1 та № 3.
		Умови проведення конкурсу та його термін було розміщено у газеті «Восточний проект» від 03 жовтня 2018 року  № 40.
		На підставі особистої заяви позивача від 23 жовтня 2018 року про надання дозволу до участі в конкурсі, наказом від 08 листопада 2018 року № 391 його було допущено до участі у конкурсному відборі на заміщення вакантної посади завідувача кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 1.
		Згідно з Витягом з протоколу засідання Вченої ради ДНМУ від 29 листопада 2018 року № 3 жоден з учасників конкурсу ( ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ) не набрав необхідної кількості голосів, конкурс на заміщення вакантної посади завідувача кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 1, вирішено вважати таким, що не відбувся, оголошено повторний конкурс .
		У зв`язку з вище викладеним 28 грудня 2018 року наказом по університету               № 498 було оголошено конкурс на заміщення вакантної посади завідувача кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 1 повторно. Оголошення про його проведення було розміщено в газеті «Восточний проект» від 03 січня 2019 року.
		На підставі даного оголошення відділом кадрів ДНМУ було отримано лише одну заяву на дозвіл до участі в конкурсі на заміщення вакантної посади завідувача кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 1, надану ОСОБА_4 , про що свідчить наказ від 07 лютого 2019 року № 52 «Про допуск до участі в конкурсному відборі».
		Від позивача заяви щодо його участі у повторному конкурсі до Університету не надходило.
		За підсумками таємного голосування, рішенням Вченої ради (протокол від 25 квітня 2019 року № 7) ОСОБА_4 обрано на посаду завідувача кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 1.
		Результати проведеного конкурсу позивачем не оскаржувалися.
		Згідно з наказом по Університету від 27 серпня 2019 року № 08/27/1-п з ОСОБА_4 укладений трудовий договір на умовах контракту з 27 серпня 2019 року строком на 5 років.
		Згідно з наказом від 14 травня 2019 року № 226 ОСОБА_1 було попереджено про звільнення з посади завідувача кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 1 після спливу 2-х місячного терміну з дня видання цього наказу у зв`язку з реорганізацією кафедри та обранням за конкурсом іншої особи на цю посаду.
		Листом від 14 травня 2019 року № 595, з яким позивача ознайомлено 16 травня 2019 року, йому у зв`язку з реорганізацією кафедри та обранням за конкурсом іншої особи на посаду завідувача кафедри, було запропоновано переведення на посаду професора кафедри організації вищої освіти (0,25 ставки) або шляхом перепрофілювання посади «Викладача кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 1» (ставка) на посаду професора кафедри мовних та гуманітарних дисциплін №1 (ставка). 
		Наказом виконуючого обов`язки ректора ДНМУ ОСОБА_5 від 06 червня 2019 року № 06/06/3-з «Про припинення трудового договору» ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку у кількості 45 календарних днів з 01 липня 2019 року по 14 серпня 2019 року на підставі особистої заяви позивача від 04 червня 2019 року; звільнено з 14 серпня 2019 року з посади завідуючого кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 1 у зв`язку з закінченням строку трудового договору, згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України; звільнено з посади професора кафедри організації вищої освіти, управління охорони здоров`я та гігієни за сумісництвом з 14 серпня 2019 року у зв`язку з закінченням строку трудового договору, згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України.
		З наказом позивач ознайомлений 07 червня 2019 року.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому в цій частині не підлягає перегляду і в касаційному порядку.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідають.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		 
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		 
		Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
		 
		Підстави припинення трудового договору зазначені у статті 36 КЗпП України.
		 
		Зокрема, пунктом 2 вказаної статті передбачено, що підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		 
		 
		 
		Згідно з положеннями частин девятої та одинадцятої статті 55 Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року № 1556-VII посади науково-педагогічних працівників можуть займати особи, які мають науковий ступінь або вчене звання, а також особи, які мають ступінь магістра. Під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників  завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою вищого навчального закладу. 
		 
		У пункті 7 частини другої статті 36 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що вчена рада вищого навчального закладу обирає за конкурсом таємним голосуванням на посади деканів, завідувачів (нгачальників) кафедр, професорів і доцентів, директора бібліотеки, керівників філій.
		 
		Суди встановили, що наказом від 03 вересня 2018 року № 09/03/41-пр «Про переведення на іншу роботу» завідувача кафедри філософії, соціально-гуманітарних дисциплін, іноземних мов, української та латинської мов № 1 ОСОБА_1 на підставі його особистої заяви від 03 вересня 2018 року переведено на посаду завідувача кафедри мовних та гуманітарних дисциплін з 01 вересня 2018 року № 1  і до обрання за конкурсом.
		 
		Позивач із зазначеним наказом був ознайомлений під особистий підпис 31 жовтня 2018 року, в установленому законом порядку його не оскаржив.
		Отже, подавши 03 вересня 2018 року заяву про переведення на посаду завідувача новоствореної кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 1, позивач фактично уклав з відповідачем трудовий договір на нових умовах, оскільки наказом від 03 вересня 2018 року № 09/03/41-пр між сторонами було укладено новий строковий трудовий договір, час дії якого був обумовлений проведенням конкурсу для обрання на посаду завідувача кафедрою.
		Установивши, що позивачем у спосіб власноручного написання 03 вересня 2018 року вказаної заяви про переведення виявлено свою волю на укладення нового строкового договору та на припинення такого договору після проведення конкурсу незалежно від його результатів, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині скасування наказу виконуючого обов`язки ректора ДНМУ ОСОБА_5 від 06 червня 2019 року № 06/06/3-з про звільнення позивача з посади завідуючого кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 1 у зв`язку з закінченням строку трудового договору, згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України та поновленні його на посаді завідуючого кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 1.
		 
		Ураховуючи викладене правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що строк трудового договору, укладений між позивачем та відповідачем, був встановлений відповідно до приписів статті 23 КЗпП України за погодженням сторін та чітко визначений конкретною подією -  проведенням конкурсу на заміщення посади.
		 
		Таким чином, доводи ОСОБА_1 про те, що контракт, укладений 16 квітня 2015 року між ним та ДНМУ, який додатковою угодою від 17 березня 2017 року було продовжено, на теперішній час має силу та дія його триває, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Зазначений контракт на підставі угоди сторін було припинено 03 вересня 2018 рокуіз укладанням цими ж сторонами нового трудового договору, на нових умовах.
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
		Таким чином, Верховний Суд встановив, що судові рішення судів першої (в оскаржуваній частині) та апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
		 
		 
		 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої (в оскаржуваній частині) та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 30 січня 2020 року в оскаржуваній частині, постанову Донецького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                             Є. В. Коротенко
		 
		В. С. Жданова
		 
		А. Ю. Зайцев

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...