Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 707/2882/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 27.04.2021.
Дата набрання законної сили: 22.04.2021
Номер судового провадження: 61-19575ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		22 квітня 2021 року
		м. Київ
		справа №707/2882/19
		провадження №61-19575св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 17 вересня 2020 року у складі судді Смоляра О. А. та постанову  Черкаського апеляційного суду             від 02 грудня 2020 року у складі колегії суддів Василенко Л. І.,              Карпенко О. В., Нерушак Л. В.,
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася  ОСОБА_2 , з позовом, вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 01 вересня 2004 року по 25 липня 2008 року. 
		Позов мотивовано тим, що до 2004 року позивач з дочкою проживали в Чернівецькій області, а підставою для переїзду стало саме створення сім`ї з відповідачем. В період з 2004 року по 2007 рік позивач без реєстрації місця проживання проживали із відповідачем у с. Білозір`я Черкаського району Черкаської області однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а з 12 вересня 
		2007 року зареєстрували своє місце проживання. 
		Після реєстрації шлюбу між сторонами, влітку 2008 року, за спільні кошти було придбано будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , в результаті продажу якого, 21 січня 2009 року сторонами придбано незавершений будівництвом будинок за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку. 
		Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 25 червня 2009 року у справі № 2-938/2009 за ОСОБА_1 визнано право власності на домоволодіння та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 . 
		Проте, подальше сімейне життя сторін не склалося, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 у 2019 році до суду з позовом про розірвання шлюбу. 
		Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 25 липня  2019 року шлюб між сторонами розірвано. 
		З вересня 2004 року сторони спільно проживали, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільно виховували її дитину, у зв`язку з чим позивач просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з вересня 2004 року по липень 2008 року.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій            
		Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 17 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів проживання сторін у справі однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а надані докази свідчать лише про реєстрацію позивача та її дитини за однією адресою з відповідачем у період часу з 12 вересня 2007 року по 03 липня 2008 ріку, тоді як позивач стверджує, що проживала із відповідачем з вересня 2004 року, що жодним чином не засвідчує факту постійного проживання відповідача та позивача разом, оскільки реєстрація останньої та її дитини за однією адресою з відповідачем без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
		Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про недоведеність факту спільного проживання однією сім`єю сторін без реєстрації шлюбу та відмовив у задоволенні позову.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодилась з висновками судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.   
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження               № 14-283цс18), правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 08 листопада 2017 року у справі № 6- 1447цс17,                           від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13,                       від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, від 20 червня 2012 року у справі №6-56цс12.
		У постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року справі № 354/693/17 (провадження № 61-48153св18) зазначено, що проживання сторін у період з 18 травня 2005 року (дати здійснення церковного шлюбного обряду) до 30 серпня 2007 року (дату реєстрації шлюбу) однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджено належними та допустимими доказами. Зокрема, свідоцтвом про вінчання сторін від 18 травня 2005 року (вінчанням є здійснення церковного шлюбного обряду, який благословляється церквою та висловлює наміри сторін на створення сім`ї, спільне проживання та народження спільних дітей), реєстрацією місця проживання позивача у березні 2006 року у квартирі, яка є власністю відповідача, та фактичним проживанням у цій квартирі разом із відповідачем, публічним висвітленням спільного проживання сторін у період 2004-2006 років та позиціонування їх як сімейної пари, яка проживає разом, подальшою реєстрацією у 2007 році шлюбу та народженням спільної дитини.
		Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду                              від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17 (провадження                   № 61-10045св18), від 18 грудня 2019 року у справі №761/3325/17 (провадження № 61-40222св18).
		У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 у справі № 643/6799/17 зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.
		Таким чином, в оскаржуваних судових рішеннях суди не врахували численних правових висновків Верховного Суду в частині того, що реєстрацією місця проживання позивача у житлі, яке є власністю відповідача, та фактичним проживанням у цьому житлі разом з дитиною подальша реєстрація шлюбу є належним підтвердженням проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
		В судовому засіданні представник позивача наполягав на виклику в судове засідання відповідача для особистих пояснень по суті позову та свідка - ОСОБА_4 , який є батьком позивача, проживає за адресою: АДРЕСА_3 , та може повідомити про обставини проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Проте, судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні відповідних заяв та клопотань. Судом апеляційної інстанції жодної оцінки цьому не дано.
		Крім того, суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача та її представника, при тому, що представником було подано клопотання про відкладення розгляду справи.
		Суд апеляційної інстанції порушив право позивача на участь у судовому розгляді, не забезпечив можливості подати заяви та клопотання, надати пояснення суду, навести свої доводи та міркування щодо питань, які виникали під час судового розгляду і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. 
		Таким чином, розгляд справи за відсутності позивача та його представника, який подав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з поважними причинами, є порушенням норм ЦПК України, статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та є підставою для направлення справи на новий розгляд, відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України.
		Розглянувши справу за відсутності позивача та його представника, суд апеляційної інстанції позбавив її права на судовий захист.
		Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №161/6125/17, від 16 травня 2019 року у справі № 302/1143/16-а,                        від 21 жовтня 2019 року у справі № 804/4871/18, від 17 грудня 2019 року у справі №808/1914/18 та від 24 грудня 2019 року у справі №810/3214/18.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи   
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.  
		Фактичні обставини, встановлені судами
		25 липня 2008 року сторони зареєстрували шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою позивача              ОСОБА_1 та ОСОБА_9 .
		Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 25 червня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом домоволодіння, що на плані зазначено «А-літ-2, а-2» - житловий будинок з прибудовою, літ. «пд - підвал (незавершене будівництво), літ. «Б» - літня кухня, літ. «В» - вбиральня, літ. «І» - замощення, розташовані по АДРЕСА_2 , та земельної ділянки розміром 0,1500 га, яка належить ОСОБА_10 на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 132926 від 28 серпня              2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , 21 січня             2009 року, дійсним.
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на незавершене будівництвом домоволодіння, що на плані зазначено «А-літ-2, а-2» - житловий будинок з прибудовою, літ. «пд - підвал (незавершене будівництво), літ. «Б» - літня кухня, літ. «В» - вбиральня, літ. «І» - замощення, розташовані по АДРЕСА_2 .
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку розміром 0,1500 га, що розташована по АДРЕСА_2 , цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
		ОСОБА_1 в період з 10 лютого 2009 року по 02 вересня 2009 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
		Відповідно до договору дарування від 30 листопада 1993 року ОСОБА_11 та ОСОБА_12 подарували ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_4 .
		Згідно договору купівлі-продажу жилого будинку від 03 липня 2008 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_13 належний йому жилий будинок по АДРЕСА_4 . Вартість предмета договору склала 203 000 грн.
		ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
		Відповідно до листа опорного навчального закладу «Білозірська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області № 145 від 02 грудня 2019 року, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчалася в Білоцерківській ЗОШ I-II ст. № 1 Черкаської районної ради Черкаської області з 01 вересня 2004 року (6 клас) по 22 квітня 2008 року (9 клас) та згідно наказу по школі від 22 квітня 2008 року вибула до Лозуватської ЗСШ №1 Криворізького району Дніпропетровської області.
		Згідно довідки Виконавчого комітету Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 08 січня 2020 року,                ОСОБА_1 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 з                         12 вересня 2007 року по 03 липня 2008 року.
		ОСОБА_2 , станом на 01 січня 1991 року вже був зареєстрований за вказаною адресою та знятий з реєстрації за нею 24 вересня 2008 року. 
		ОСОБА_7 була зареєстрована по АДРЕСА_4 , з 12 вересня 2007 року по 03 липня 2008 року.
		Згідно довідки Кам`янської сільської ради Глибоцього району Чернівецької області від 20 лютого 2020 року, ОСОБА_1 та її донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживали без реєстрації в по АДРЕСА_5 , в господарстві ОСОБА_9 в даний час обидві перебувають за межами України (зі слів сусідів).
		Відповідно до довідки Черепковецької ЗЗСО І-ІІІ ступенів, Глобоцького району, Чернівецької області, від 24 лютого 2020 року, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно навчалася в даному закладі освіти з 14 квітня 2003 року по 05 вересня 2005 року, а також 03 листопада 2008 року по                     25 травня 2010 року.
		03 лютого 2020 року виконавчим комітетом Балаклейської сільської ради Смілянського району Черкаської області надано інформацію з погосподарської книги № 4 за 2006-2010 року, про те, що ОСОБА_1 , до зміни прізвища (з ОСОБА_1 ) була зареєстрована і проживала в АДРЕСА_1 , з 12 вересня 2008 року до 02 вересня              2009 року. Дані щодо реєстрації та проживання ОСОБА_2 , за вказаною адресою в погосподарській та домовій книзі відсутні. Дані, щодо реєстрації та проживання ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за вказаною адресою в погосподарській та домовій книзі відсутні. Будинок за адресою АДРЕСА_1 , обліковувався: за ОСОБА_1 - Ѕ частина та ОСОБА_2 - Ѕ частина.
		Згідно інформаційної довідки, наданої директором Черепковецької ЗЗСО І-ІІІ ступенів від 11 березня 2020 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчалася у вказаному освітньому закладі, а саме: з 14 квітня 2003 року: з 14 квітня 2003 року, наказ № 73 від 14 квітня 2003 року «Про зарахування ОСОБА_7 до 3 класу Черепковецької ЗОШ»; 25 серпня              2004 року наказ № 85 від 25 серпня 2004 року «Про відрахування учениці 6 класу - ОСОБА_7 »; 03 листопада 2008 року наказ № 164 від 93 листопада 2008 року «Про зарахування до 10 класу - ОСОБА_7 , 27 травня 2010 року «Про випуск учнів 11 класу з Череповецької ЗОШ».
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
		Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексушлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
		Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК Українишлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
		Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)».
		Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
		Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
		Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.
		Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.
		Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. 
		Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.
		Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
		Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував наведені вище норми матеріального права, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов`язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту спільного проживання однією сім`єю сторін без реєстрації шлюбу з 01 вересня              2004 року по 25 липня 2008 року, ведення сторонами у цей період спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, наявність усталених відносин, притаманних подружжю, та з цих підстав правильно відмовив у позові.   
		Під час розгляду справи суд установив, що подані позивачем докази підтверджують реєстрацію позивача разом з її дитиною за однією адресою з відповідачем в період з 12 вересня 2007 року по 03 липня 2008 року, проте не доведено належними та допустимими доказами факту ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків в період з 01 вересня 2004 року по 25 липня 2008 року, та що у вказаний період між сторонами склались усталені відносини, притаманні подружжю.
		Суди правильно виходили з того, що сама по собі реєстрація місця проживання позивача за однією адресою з відповідачем в період з                      12 вересня 2007 року по 03 липня 2008 року без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю в період, за який позивач просить установити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу - з 01 вересня 2004 року по 25 липня 2008 року, у сукупності усіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.
		Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), оскільки наведені у ній висновки стосуються порядку розгляду заяви про встановлення юридичного факту - віднесення заявника до кола членів сім`ї загиблого військовослужбовця, зокрема зазначено, що у разі згоди заявника з відмовою у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця з підстав припинення піклування про останнього, за відсутності спору з приводу законності означеної відмови та щодо припинення піклування суд повинен розглянути таку заяву (про встановлення юридичного факту) - за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні.
		Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 08 листопада               2017 року у справі № 6- 1447цс17, від 20 лютого 2012 року у справі                      № 6-97цс11, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13, від 23 вересня 2015 року у справі                      № 6-1026цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, від 20 червня 2012 року у справі №6-56цс12, є необґрунтованими.
		Так, у постанові Верховного Суду України, викладених у постановах                   від 08 листопада 2017 року у справі № 6- 1447цс17 вирішувалось питання щодо застосування положень статті 62 СК України, за змістом якої, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. 
		Висновок, наведений у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11 зводиться до того, що призастосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що  указана норма  поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
		Висновки Верховного Суду України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 стосуються усунення розбіжності в застосуванні статей 181, 331 ЦК України.
		Постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі                   № 6-135цс13, стосується застосування частини першої статті 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, та її висновки зводяться до того, що не є правильним застосування вказаної норми для визнання за позивачкою права власності на половину майна, придбаного до 1 січня 2004 року, без установлення факту створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету.
		У постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 Верховний Суд України вирішував питання усунення розбіжностей у застосуванні                   статей 16, 17 Закону України «Про власність».
		У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі             № 6-2641цс15 вирішувалось питання розбіжностей застосування норм статей 57, 60 СК України. У вказаній постанові зазначено, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. 
		Спір у справі №6-56цс12 (постанова Верховного Суду України від 20 червня 2012 року) стосується визнання недобудованого подружжям будинку об`єктом права  спільної сумісної власності подружжя.
		Таким чином, наведені вище постанови, на які посилається заявник у касаційній скарзі, та висновки у них не стосуються правильності вирішення спору у справі, яка переглядається, з урахуванням установлених у ній фактичних обставин, а також відмінності підстав, предмета позовів та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.
		Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року справі № 354/693/17-ц, (провадження № 61-48153св18),                      від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17 (провадження                     № 61-10045св18), від 18 грудня 2019 року у справі №761/3325/17-ц (провадження № 61-40222св18), від 30 жовтня 2019 у справі № 643/6799/17 (провадження №№ 61-1623св19), оскільки висновки у зазначених справах та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є відмінними у порівнянні зі справою, яка переглядається, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. При цьому, питання щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів.
		У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін та надано належну оцінку поданим сторонами доказам.
		Доводи касаційної скарги про те, що судами не допитано свідка ОСОБА_4 , який є батьком відповідача, Верховним Судом відхиляються, у касаційній скарзі позивач не обґрунтував, яким чином покази свідка, якого він просив допитати, впливатимуть на предмет доказування та яким чином його недопит судом вплинув на зміст судового рішення. При цьому, будучи викликаний судом, вказаний свідок згідно поданої ним заяви, скористався своїм правом, передбаченим частиною першою статті 63 Конституції України, статті 71 ЦПК України, відмовився давати покази щодо себе та близького родича. Про допит інших свідків позивач не заявляла.
		Крім того, показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про позбавлення позивача права на судовий захист у зв`язку з розглядом апеляційним судом справи за відсутності позивача та її представника, оскільки сторона позивача належним чином повідомлялась про апеляційний розгляд справи, апеляційний суд дав належну оцінку клопотанню про відкладення розгляду справи, поданому представником позивача безпосередньо до суду у призначений для розгляду справи день, та відмовив у його задоволенні з посиланням на обґрунтовані мотиви.  
		Сторона позивача у повному обсязі мала можливість реалізувати надані законом процесуальні права щодо доведення обставин, якими обґрунтовувався позов, та подання доказів. При цьому, доводи апеляційної скарги, викладені позивачем в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, перевірені апеляційним судом належним чином та висновки щодо яких мотивовано викладено у прийнятій цим судом постанові. 
		Право позивача на участь у розгляді справи, подання доказів та надання пояснень було у повній мірі реалізовано як на стадії розгляду справи судом першої інстанції, так і на стадії апеляційного перегляду судового рішення. У процесуальних правах позивач не був обмежений апеляційним судом, а його доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом ретельної перевірки.  
		Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди заявника з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який, на думку заявника, свідчить про доведеність факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу сторін у справі з 2004 року. Проте такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин та поданих сторонами доказів.   
		Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
		ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 17 вересня 2020 року та постанову  Черкаського апеляційного суду від 02 грудня          2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                 В. С. Висоцька
		 
		  А. І. Грушицький
		 
		  І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...