Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 683/2317/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про виселення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.04.2021.
Дата набрання законної сили: 26.04.2021
Номер судового провадження: 61-12410ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		26 квітня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 683/2317/18
		провадження № 61-12410св19 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач  Військова частина НОМЕР_1 , 
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,  Квартирно-експлуатаційний відділ м. Хмельницький,
		за участю органу опіки та піклування Старокостянтинівської міської ради, 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 06 березня 2019 року у складі судді Андрощука Є. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 травня 2019року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корнюк А. П., П`єнти І. В., 
		ВСТАНОВИВ:
		У вересні 2018 року Військова частина НОМЕР_1 (далі  в/ч НОМЕР_1 ) звернулась до суду зпозовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 2002рокународження, вінтересах якої діє законний представник  її матір ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,  Квартирно-експлуатаційний відділ м. Хмельницький (далі  КЕВ м. Хмельницький), за участю органу опіки та піклування Старокостянтинівської міської ради, про виселення із службового житлового приміщення  квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
		Позов обґрунтований тим, що     ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , де перебував на квартирному обліку. 
		Згідно з рішенням житлової комісії в/ч НОМЕР_1 (протокол від 05 січня 2006 року№57) та на підставі ордера на жиле приміщення від 01лютого 2006 року №353, виданого згідно з рішенням Виконавчого комітету Старокостянтинівської міськради від 26січня 2006року №35,   ОСОБА_1 та членам його сім`ї: дружині      ОСОБА_2 , сину    ОСОБА_4 , 1992 рокународження, та дочці   ОСОБА_3 , 2002року народження, надано двокімнатну службову квартиру АДРЕСА_1 ові на період проходження військової служби у в/ч  НОМЕР_1 чи до отримання жилого приміщення для постійного проживання. 
		Отримуючи зазначену квартиру,  ОСОБА_1 та   ОСОБА_2 взяли на себе письмове зобов`язання щодо її звільнення в разі переводу   ОСОБА_1 на службу віншу військову частину, звільнення без права на пенсію та в інших випадках, визначених законодавством. 
		Відповідно до наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України від 18 липня 2016року№319р. підполковника   ОСОБА_1 призначено на посаду старшого інспектора  льотчика відділу тактичної авіації управління підготовки та застосування авіації Командування Повітряних Сил Збройних Сил України. 
		Згідно з наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 03жовтня 2016 року №238 (в/ч НОМЕР_1 ) відповідач виключений зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та вважається таким, що 03 жовтня 2016 року справи та посаду здав і вибув для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_3 , м. Вінниця (далі  в/ч НОМЕР_3 ). 
		У зв`язку з цим відповідач та члени його сім`ї зобов`язані звільнити зазначене службове приміщення, а спірна квартира підлягаєперерозподілу серед інших військовослужбовців.
		В/ч НОМЕР_1 просила виселити  ОСОБА_1 ,   ОСОБА_2 і їх неповнолітню дочку   ОСОБА_3 з квартири    АДРЕСА_1 ові Хмельницької області без надання іншого житла.
		Короткий зміст рішеннясуду першої інстанції
		Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 06березня 2019 року в позові відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване необґрунтованістю позовних вимог, оскільки позивач не довів, а суд не встановив правових підстав для виселення відповідачів із службового житлового приміщення без надання іншого житла.
		 
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 травня 2019року рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 06березня 2019року залишено без змін. 
		Суд апеляційної інстанції погодивася з висновками суду першої інстанції та зазначив, що, встановивши, що відповідно до статті 125 ЖК Української РСР неможливо виселити ОСОБА_1 та членів його сім`ї із службового житла без надання іншого житлового приміщення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог та прийняв правильне рішення про відмову в позові.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У липні 2019 року в/ч НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Старокостянтинівського районного суду від 06 березня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду вд 20 травня 2019 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані судові рішення єнезаконними, ухвалені знеправильним застосуванням норм матеріального права іпорушенням норм процесуального права.
		Суди не звернули уваги, що на сьогодні ОСОБА_1 проходить військову службу уВійськовій частині НОМЕР_4 м.Чернігова (далі  в/ч НОМЕР_4 ). Отже, відповідачі незаконно проживають у спірній квартирі.
		Суди неправильно застосували статті 118, 124 ЖК Україниської РСР, Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями від03серпня 2006 року № 1081 (далі  Порядок), Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській УРСР № 37 (далі  Положення), Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями від 31 липня 2018 року № 380 (далі  Інструкція № 380). ОСОБА_1 не належить до категорії військовослужбовців, за якими вразі виключення із списків особового складу військових частин залишається службове жиле приміщення. 
		Суди не звернули уваги, що ОСОБА_1 під час проходження військової служби уВійськовій частині НОМЕР_5 (далі  в/ч НОМЕР_5 ) був забезпечений постійним житлом за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України. Отже, виселення відповідачів із службового житла не призведе до порушення їхніх прав.
		Суди не взяли до уваги, що надання службових жилих приміщень військовослужбовцям та членам їх сімей здійснюється після здаванням ними жилої площі, отриманої від Міністерства оборони України, яку вони займали за попереднім місцем служби (пункт3.1 Інструкції 737 про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, далі  Інструкція 737).
		Суди помилково застосували до спірних правовідносин статтю 125 ЖК Української РСР.
		Суд апеляційної інстанції 20 травня 2019 року не допустив повноважного представника за довіреністю в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 до представництва інтересів військової частини. Не звернув уваги, що представники військових частин за довіреностями мають право здійснювати представництво їх інтересів у судах до 01січня 2020 року. Крім того, справа ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 04 жовтня 2018 року про відкриття провадження у справі, визнана малозначною та розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження всудовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		Суди не взяли до уваги правових висновків, викладених у рішенні Старокостянтинівського районного суду від 21 січня 2013 року у справі №2215/3323/2012. Має місце неоднакове застосування норм матеріального права, унаслідок чого ухвалені різні за змістом рішення у подібних правовідносинах.
		Аргументи інших учасників справи
		У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, обгрунтований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені здодержанням норм матеріального і процесуального права.
		Суд апеляційної інстанції правильно перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог скарги, зокрема ізастосування норм матеріального права.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження усправі, витребувано матеріали справи та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень.
		У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі  Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані ірозгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються впорядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
		Касаційну скаргу у цій справі подано у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду впорядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які єобов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що  ОСОБА_1 понад десять років (з 16 квітня 2004 року до 03жовтня 2016 року) проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , де перебував на квартирному обліку.
		На період проходження військової служби на підставі рішення житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 05 січня 2006 року ОСОБА_1 та членам його сім`ї  дружині ОСОБА_2 , сину ОСОБА_1 , 1992 року народження, дочці ОСОБА_3 , 2002року народження, надано службове житло  двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
		Службове житло надано відповідачеві без зняття з квартирного обліку, і воно єзареєстрованим місцем проживання його, дружини і дочки.
		Відповідно до наказу по стройовій частині командира військової частини  польова пошта НОМЕР_2 (в/ч НОМЕР_1 ) від 03жотвня 2016 року №238 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та вважається таким, що 03 жовтня 2016 року справи та посаду здав і вибув для подальшого проходження військової служби до в/ч НОМЕР_3 , м. Вінниця. Під час проходження служби у Вінницькому гарнізоні з 18 липня 2016 року до 18 вересня 2018року житлову площу не отримував.
		На сьогодні полковник ОСОБА_1 перебуває на військовій службі ув/ч НОМЕР_4 , м.Чернігів.
		Спірна службова квартира відповідно до довідки про склад сім`ї від 19 червня 2018року №833/02-27/2018 (а.с.13) є зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 , його дружини ОСОБА_2 та неповнолітньої дочки ОСОБА_3 .
		Згідно з довідкою КЕВ м. Вінниця від 26 листопада 2018 року №123 (а.с.78) ОСОБА_1 під час проходження служби у Вінницькому гарнізоні з 18 липня 2016року до 18вересня 2018 року житлову площу не отримував.
		Відомостей про отримання ОСОБА_1 службового житла за місцем проходження військової служби у в/ч НОМЕР_4 , м. Чернігів, у матеріалах справи немає.
		Згідно з довідкою в/ч НОМЕР_4 від 02 листопада 2018 року №921/511 полковник ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_4 , м.Чернігів, має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни  учасників бойових дій. Безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення ізахисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення АТО в період 07 травня 2015року, 17липня 2015року, 22 липня 2015 року на території Донецької та Луганських областей, що підтверджується довідкою військової частини польова пошта 82806 від 17 серпня 2016 року №1813 (а.с.102).
		ОСОБА_3 , 2002 року народження, є неповнолітньою собою, навчається в11класі Старокостянтинівської ЗОШ №8 та проживає успірній квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується поясненнями її законного представника та довідкою директора ЗОШ №8 м.Старокостянтинова від 15 листопада 2018 року № 120 (а.с.79).
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Спір, що виник між сторонами, стосується виселення зі службового житла військовослужбовця.
		Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (частина третя статті 47 Конституції України).
		Вимоги до судового рішення визначені цивільним процесуальним законом. Судове рішення має забезпечувати захист конституційних прав і свобод людини та здійснення проголошеногоКонституцією Українипринципу верховенства права.
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК Українисуд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
		За змістом статті 11 ЦПК Українисуд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповіднодо принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
		Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скаргиу контексті конституційного права особи на житло і прецедентної практики Європейського суду з прав людини та статті 8 Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод (далі  Конвенція) щодо права на повагу до свого житла.
		Відповідно до частини першої статті 18 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
		Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України, зокрема, Порядком, який визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців  осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
		Згідно з пунктом 2 Положення службові житлові приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. 
		Відповідно до пункту 15 Положення службове жиле приміщення надається робітникам, службовцям і колгоспникам на час виконання ними обов`язків, які потребують проживання в такому приміщенні.
		Військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності уних за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями (пункт 7 Порядку).
		Відповідно до пункту 12 Порядку службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям за місцем проходження ними військової служби.
		Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті). Члени сім`ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні. Військовослужбовець та повнолітні члени його сім`ї беруть письмове зобов`язання щодо звільнення службового житлового приміщення впередбачених законодавством випадках (пункт 14 Порядку).
		Військовослужбовець та члени його сім`ї зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення у разі одержання або придбання житла для постійного проживання (пункт 20 Порядку).
		При звільненні з військової служби військовослужбовець підлягає виселенню із службового житлового приміщення з усіма членами сім`ї, якщо інше не передбачено законодавством (пункт 21 Порядку).
		Згідно з пунктом 19 Порядку у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню. 
		Водночас згідно з абзацами другим, третім частини першої статті 125 ЖК Української РСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених устатті 124цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення.
		Згідно з пунктом 1.3, 3.1 Інструкції № 737 забезпечення жилими приміщеннями здійснюється шляхом: надання службових жилих приміщень військовослужбовцям. Військовослужбовці та члени їх сімей, за відсутності в них за місцем проходження служби жилого приміщення, мають право на отримання службових жилих приміщень. Надання службових жилих приміщень військовослужбовцям та членам їх сімей здійснюється після здавання ними жилої площі, отриманої від Міністерства оборони України, яку вони займали за попереднім місцем служби (навчання), крім тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
		Відповідно до абзаців першого, третього пункту 3.15 Інструкції № 737 в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби в інший населений пункт (гарнізон) за рішенням заступника Міністра оборони України членам сім`ї такого військовослужбовця дозволяється подальше проживання у цьому службовому житлі, якщо його місце розташування дозволяє щоденно прибувати військовослужбовцю до нового місця служби. Одночасно військовослужбовця може бути зараховано на квартирний облік за новим місцем служби (у разі його звернення).
		Військовослужбовець, який отримав службове житло як за рішенням командира військової частини, так і за розподілом згідно з обліковим списком на отримання службового жилого приміщення, у разі переведення до іншої військової частини внаселеному пункті, де розміщене це службове житло, залишається проживати вньому до отримання жилого приміщення для постійного проживання, за винятком випадків, передбачених законодавством.
		Крім того, відповідно до пункту 3 Інструкції № 380 військовослужбовці та члени їх сімей (крім осіб, звільнених у запас або відставку, та членів їх сімей, а також військовослужбовців, які не здали службове житло за попереднім місцем служби) забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що мають відповідати вимогам житлового законодавства.
		Суди встановили, що ОСОБА_1 понад десять років (з 16 квітня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 і на сьогодні проходить військову службу ув/ч НОМЕР_4 м. Чернігова. Станом на 21 листопада 2018 року вислуга років становить 31 рік 03 місяці 21 день. 
		Із матеріалів справи відомо, що відповідно до витягу з наказу від 03 жовтня 2016 року № 238 під час призначення ОСОБА_1 на посаду старшого інспектора  льотчика відділу тактичної авіації управління підготовки та застосування авіації Командування Повітряних Сил Збройних Сил України зазначено, що він забезпечений службовим житлом за адресою: АДРЕСА_2 .
		З урахуванням системного аналізу зазначених норм, встановлених судами обставин, що підтверджується матеріалами справи, позивач не довів правомірність виселення відповідачів із спірного жилого приміщення.
		Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного ісімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
		Верховний Суд бере до уваги, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», рішення усправі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
		Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ) констатував, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме  від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення усправі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
		Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, єдостатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла єневиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла (рішення усправі «Прокопович проти Росії»).
		Верховний Суд зауважує, що органи державної влади не можуть втручатись уздійснення права на повагу до житла, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві вінтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 2грудня 2010 рокуу справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
		Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті,  чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».
		Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», §43).
		Статті 124125 ЖК Української РСР містять норми, згідно з якими припинення трудових правовідносин з роботодавцем, за винятком окремих чітко визначених випадків, єпідставою для виселення особи зі службового житла без надання іншого житлового приміщення. Тобто, формулювання вказаних норм є достатньо чіткими та передбачуваними для особи, якій таке житло надане у користування.
		Службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники.
		Отже, виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету, оскільки необхідне для забезпечення житлом інших військовослужбовців. Водночас переміщення ОСОБА_1 до іншої військової частини, яка перебуває у складі Збройних Сил України, для подальшого проходження служби не свідчить про те, що трудові відносини між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України припинені. 
		Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії»).
		Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідачів зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.
		Верховний Суд звертає увагу на те, що, оскільки трудові відносини між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України не припинені, тому виселення відповідачів зі службового житла не єнеобхідним у демократичному суспільстві.
		Крім того, на час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 , 2002 року народження, була неповнолітньою, навчалась в 11 класі Старокостянтинівської загальноосвітньої школи № 8 та проживала у спірній квартирі. 
		Держава забезпечує право дитини на проживання втаких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти  члени сімї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Тому, виселення неповнолітнього члена сім`ї не є необхідним удемократичному суспільстві.
		Суд першої інстанції обгрунтована виходив з того, що позивач не довів наявність нагальної суспільної необхідності для виселення відповідачів, тому правові підстави для їх виселення відсутні.
		Помилкове зазначення судом апеляційної інстанції, що суд першої інстанції вказав на безпідставність позовних вимог, не призвело до ухвалення неправомірного рішення, оскільки суди встановли, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердежння необхідності виселення відповідачів із службового житла без надання іншого жилого приміщення з урахуванням заявлених позовних вимог. 
		Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 під час проходження військової служби ув/ч НОМЕР_5 був забезпечений за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України постійним житлом, яке є об`єктом права спільної сумісної власності відповідачів, є необгрунтованими, оскільки в матеріалах справи немає інформації, що у ОСОБА_1 є інше житло, відмінне від того, де він проживає.
		Відповідно до довідки КЕВ м. Одеси від 02 липня 2004року № 38, про яку зазначає вкасаційній скарзі позивач, майор ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку ув/ч НОМЕР_5 з 10 травня 2002 року до 30жовтня 2003року зі складом сім`ї 4 особи, проживав на АДРЕСА_3 (а. с. 83). Водночас довідка не підтверджує передання у приватну властість ОСОБА_1 цієї квартири.
		Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухому майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта у ОСОБА_1 права власності, інші речові права, іпотека, обтяження щодо нерухомого майна відсутні (а. с. 82). 
		Отже, суди встановити та з матеріалів справи відомо, що у ОСОБА_1 немає іншого житла. 
		Щодо віднесення справи до категорії малозначних
		Ухвалою Старокостянтинівського районного суду від 04 жовтня 2018 року справу визнано малозначною та вирішено розглянути у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України, в редакції на ча подання позову, для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Верховний Суд зауважує, що при визначенні незначної складності справи, що єпідставою для визнання її малозначною, застосовуються такі критерії: наявність сталої судової практики зі спірного питання; характер і кількість фактів, які підлягають встановленню, тобто складність предмета доказування; ускладнення суб`єктного складу, можливість вступу до процесу інших учасників справи; кількість вимог, що розглядаються в межах однієї справи, можливість об`єднання, роз`єднання позовних вимог; пов`язаність з іншими справами, що перебувають на розгляді в судах; віддаленість із точки зору простору та часу між подіями і фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількість і специфіка доказового матеріалу, в тому числі свідків, яких слід допитати; потреба в забезпеченні доказів; інші обставини: оновлення законодавства, міжнародні фактори, а також винятки, передбачені в частині четвертій статті 274 ЦПК України.
		Згідно з частиною третьою статті 274 ЦПК України при вирішенні питання про розгляд справи впорядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг і характер доказів у справі, зокрема чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
		Оскільки спір у справі стосується виселення осіб, у тому числі неповнолітньої, із службового житлового приміщення без надання іншого житла, а відповідно до частини третьої статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду, отже, справа не може визнаватися малозначною.
		Верховний Суд звертає увагу, що згідно з частиною першою статті 411 ЦПК України неправильне віднесення справи до категорії малозначних не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. 
		Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не допустив повноважного представника за довіреністю в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 до представництва інтересів військової частини, є необгрунтованими, оскільки згідно з розділом ХV «Перехідні положення» Конституції України представництво відповідно допункту 3частини першої статті 131-1тастатті 131-2цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами уВерховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017року; усудах апеляційної інстанції  з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції  з 01 січня 2019 року. Розгляд справи у суді апеляційної інстанції відбувся 20 травня 2019року 
		Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, а зводяться до незгоди із судовими рішеннями у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального іпроцесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. 
		Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 06 березня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 травня 2019року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, єостаточною і оскарженню не підлягає. 
		Судді:  А. С. Олійник
		 
		 І. Ю. Гулейков
		 
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...