Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/9617/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг; енергоносіїв.
Надіслано для оприлюднення: 29.04.2021. Зареєстровано: 29.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.04.2021.
Дата набрання законної сили: 28.04.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"28" квітня 2021 р.           Справа№ 910/9617/20
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Агрикової  О.В.
		суддів:            Чорногуза М.Г. 
		          Мальченко А.О. 
		 
		Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,
		За участю представників сторін
		від позивача - не з`явились,
		від відповідача - Будник Б.А.,
		від третьої особи 1 - не з`явились,
		від третьої особи 2 - не з`явились,
		від третьої особи 3 - не з`явились,
		розглянувши апеляційну скаргу
		Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
		на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 (повний текст постанови складено 26.01.2021)
		у справі № 910/9617/20 (суддя Босий В.П.)
		За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут"
		до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
		за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
		1.          Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дінпропетровсьгаз"
		2.          Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз"
		3.          Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз"
		про зобов`язання вчинити дії, визнання протиправними дій та стягнення 1     790  026  385, 63 грн., -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У 2020 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про зобов`язання Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" виконати вимоги абз. 4 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №143 від 27.02.2019 року "Питання споживання природного газу"; визнання протиправними дій Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" коригуючих актів листом №26-3525/1.17-19 від 25.04.2019 року; зобов`язання Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" визнати переплату Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у сумі 1 756 256 489,16 грн. за договорами купівлі-продажу газу від 30.06.2015 року №15-709-Н, від 30.12.2015 року №16-106-Н, від 28.10.2016 року №16-405-Н, від 12.04.2017 року №17-204-Н, від 29.09.2017 року №17-404-Н та від 05.11.2018 року №18-504-Н та оформити первинні документи на підтвердження її визнання; стягнення з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" суми безпідставно збережених коштів у розмірі 1 756 256 489,16 грн., 3% річних у розмірі 28 080 179,89 грн. та інфляційних у розмірі 5 689 716,58 грн.
		В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідачем не виконано вимоги постанови Кабінету Міністрів України №143 від 27.02.2019 року "Питання споживання природного газу", що призвело до невизнання переплати позивача на користь відповідача у розмірі 1 756 256 489,16 грн. та здійснення протиправних дій по поверненню коригуючи актів, направлених на адресу відповідача листом №49703-Сл-5589-0419 від 11.04.2019 року.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" суму безпідставно збережених коштів у розмірі 966 396 645,10 грн., 3% річних у розмірі 26  981 195,35 грн., інфляційні у розмірі 5  689 716,58 грн. та судовий збір у розмірі 410 616,29 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що залишені в силі норми Постанови №143, зокрема абзац 4 пункту 2 Постанови № 143 підлягає обов`язковому виконанню як позивачем так і відповідачем. При цьому місцевий господарський суд встановив, що у АТ "НАК "Нафтогаз України" відпали підстави утримувати грошові кошти, які були сплачені ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" відповідачу в рахунок погашення заборгованості за договорами оскільки частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Окрім цього, суд першої інстанції зазначив, що у контексті спірних правовідносин, в силу положень Постанови №143 правова підстава для володіння АТ "НАК "Нафтогаз України" коштами в сумі 1 756 256 489,16 грн., сплаченими позивачем на користь відповідача відповідно до договорів купівлі-продажу природного газу, в межах норм споживання природного газу, визначених Постановою №619, відпала, а тому в даному випадку відсутній договірний характер правовідносин. Отже місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення переплати підлягають задоволенню частково в сумі 966  396  645, 10 грн., право вимоги якої не охоплені договорами відступлення права вимоги. Щодо немайнових вимог про зобов`язання відповідача виконати вимоги абз. 4 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №143 від 27.02.2019 року "Питання споживання природного газу", визнання протиправними дій позивача з повернення коригуючих актів листом №26-3525/1.17-19 від 25.04.2019 року та зобов`язання відповідача визнати переплату, суд першої інстанції встановив, що в силу вимог Постанови №143, заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу, визначених Постановою №619, повинна була бути відкоригована учасниками спірних відносин, зокрема АТ "НАК "Нафтогаз України", в силу прямої вказівки даної постанови - не нараховувати таку заборгованість, а заявлена позивачем вимога про зобов`язання виконати вимоги абз. 4 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 року №143 "Питання споживання природного газу", зобов`язання визнати переплату та оформити первинні документи на підтвердження її визнання не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
		Не погодившись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 року в частині задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
		Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема скаржник вважає, що місцевим господарським судом неправильно застосовано норми ст.ст. 526, 530, 632, 655, 691, 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193, 202 Господарського кодексу України за містом яких зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Крім того відповідач наголошує, що постанова Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 року №143 "Питання споживання природного газу" суперечить вимогам Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та не має зворотної дії в часі, а тому вона не може бути застосована до правовідносин, які виникли у період з липня 2015 року по січень 2019 року, а судом першої інстанції не враховано висновків, які викладені в постанові Верховного Суду у справі №904/3173/19 від 12.11.2020 року щодо того, що постанова Кабінету Міністрів України №143 не покладає на НАК «Нафтогаз України» зобов`язання повернути ТОВ «Днпіпропетровськгаз збут» чи іншим суб`єктам господарювання будь-які грошові кошти, у тому числі, за виконаними господарськими договорами. Скаржник також звертає увагу, що місцевим господарським судом неправильно застосовано норми Глави 83 Цивільного кодексу України, зокрема ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки грошові кошти, повернення, яких вимагає позивача були отримані відповідачем небезпідставно, а саме були отримані НАК «Нафтогаз України» на виконання договорів купівлі-продажу газу, які є належною правовою підставою набуття грошових коштів. Й наостанок відповідач вважає, що суд першої інстанції не враховував того, що матеріали справи не містять доказів, зокрема платіжних доручень, квитанцій, чи банківських виписок тощо, які б свідчили про перерахування (сплату) позивачем грошових коштів за придбаний природний газ, у зазначеному в позові періоді. При цьому, звіт аудитора від 10.06.2019 року Аудиторської фірми «Аудит-96» не є належним та беззаперечним доказом наявності переплати.
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 року у справі №910/9617/20, розгляд справи призначено на 31.03.2021 року.
		11.03.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від третьої особи 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін.
		12.03.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін.
		16.03.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від третьої особи 3 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін.
		25.03.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/9617/20 до набрання законної сили рішенням у справі №640/3438/21 за позовом НАК «Нафтогаз України» до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним з моменту прийняття абз. 4, п. 2, постанови Кабінету Міністрів України №143 від 27.02.2019 року.
		31.03.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від адвоката Богдана С.В., представника третіх осіб у справі надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 року розгляд справи відкладено на 28.04.2021 року.
		12.04.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від третьої особи 1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови слідчого управління Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 05.10.2020 року про закриття кримінального провадження №12019040000000534.
		28.04.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від третьої особи 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням карантину на території України.
		28.04.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням карантину на території України.
		28.04.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшли заперечення на клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
		В судовому засіданні 28.04.2021 року представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представники позивача, третьої особи 1, третьої особи 2 та третьої особи 3 в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
		Щодо клопотань третіх осіб та позивача про відкладення розгляду справи колегія суддів зазначає наступне.
		Колегія суддів зазначає, що суди та інші органи державної влади не припиняли роботу на період встановлення карантину, так само, як і адвокати, якими забезпечувалось представництво своїх клієнтів в судах. Змінами до процесуальних кодексів внесеними Законом України від 30.03.2020 року №540-ІХ передбачено, що під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		Так статтю 197 ГПК України після частини третьої доповнено новою частиною такого змісту:
		"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України".
		Крім цього Рада суддів України рекомендувало встановити особливий режим роботи судів України, зокрема - ознайомлення учасників судового процесу з матеріалами судової справи, за наявності такої технічної можливості, здійснювати в дистанційному режимі, шляхом надсилання сканкопій матеріалів судової справи на електронну адресу, зазначену у відповідній заяві, заяви про ознайомлення приймати через дистанційні засоби зв`язку; всі необхідні документи (позовні заяви, заяви, скарги, відзиви, пояснення, клопотання тощо)  надавати суду в електронному вигляді  на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі "Електронний суд", поштою, факсом або дистанційні засоби зв`язку.
		Також, колегія суддів наголошує, що адвокати мають право користуватися громадським транспортом під час локдауну за службовими посвідченнями, таке рішення ухвалила Постійна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій протоколом №34 від 14.04.2021 року.
		Таким чином, колегія суддів наголошує, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання коронавірусної хвороби Державою було здійснено всіх необхідних дій для забезпечення надання можливості адвокатам та адвокатським об`єднанням здійснювати свою професійну діяльність дистанційно.
		Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
		Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
		Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників третіх осіб та позивача. 
		Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі колегія суддів зазначає наступне.
		В обґрунтування клопотання про зупинення провадження відповідач посилається на те, що на розгляду Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває справа №640/3438/21 за позовом НАК «Нафтогаз України» до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним з моменту прийняття абз. 4, п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №143 від 27.02.2019 року.
		При цьому, приймаючи рішення у справі №910/9617/20, суд першої інстанції виходив з того, що в силу положень постанови №143 у НАК «Нафтогаз України» відпала правова підстава для володіння коштами сплаченими позивачем, а тому позовна заява підлягає частковому задоволенню.
		Отже, на думку відповідача предмет спору у адміністративній справі №640/3438/21 безпосередньо пов`язаний із правовою підставою виникнення спору у господарській справі №910/9617/20. Обставини, що встановлюються адміністративним судом мають суттєве значення для розгляду господарської справи, а тому існує об`єктивна неможливість розгляду апеляційної скарги НАК «Нафтогаз України» у справі №910/9617/20 до набрання законної сили рішенням у справі №640/3438/21.
		Згідно з ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках:
		1) смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво;
		2) необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи;
		3) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції;
		4) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді;
		5) об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
		Відповідно до ч. 1, ст. 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках:
		1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі;
		2) призначення судом експертизи;
		3) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 84 цього Кодексу;
		4) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави;
		5) надходження заяви про відвід судді;
		6) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом;
		7) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
		В своєму клопотання відповідач посилається на ч. 5, ст. 227 Господарського процесуального кодексу України.
		Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 5, ч. 1, ст. 227 Господарського суду України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
		Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
		Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.
		Колегія суддів зазначає, що обставини даної справи суд може встановити самостійно в межах її розгляду, оскільки суд в даній ситуації жодним чином не обмежений можливістю самостійно встановити обставини справи шляхом дослідження наявних у справі доказів.
		З огляду на те, що у справі №910/9617/20 достатньо матеріалів справи для в встановлення всіх обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення клопотання представника відповідача про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №640/3438/21, яка розглядається Окружним адміністративним судом міста Києва.
		Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з липня 2015 року по січень 2019 року між ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" (покупець) та АТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) було укладено наступні договори купівлі-продажу природного газу:
		- від 30.06.2015 року №15-709-Н, період дії з липня по грудень 2015 року,  загальна сума договору відповідно до актів приймання-передачі склала 1 296 162 020,55 грн. (т.1, а.с. 29-34);
		- від 30.12.2015 року №16-106-Н, період дії з січня по жовтень 2016 року, загальна сума договору відповідно до актів приймання-передачі склала 2 862 568 836,54 грн. (т.1, а.с. 40-44);
		- від 28.10.2016 року №16-405-Н, період дії з листопада 2016 року по березень  2017 року, загальна сума договору відповідно до актів приймання-передачі склала 5 037 348 130,59 грн. (т.1, а.с. 53-58);
		- від 12.04.2017 року №17-204-Н, період дії з квітня по вересень 2017 року, загальна сума договору відповідно до актів приймання-передачі склала 1 091 481 348,95 грн. (т.1, а.с. 60-64);
		- від 29.09.2017 року №17-404-Н, період дії з жовтня 2017 по жовтень 2018 року, загальна сума договору відповідно до актів приймання-передачі склала 5 377 420 955,07 грн. (т.1, а.с. 68-73);
		- від 05.11.2018 року №18-504-Н, період дії з листопада 2018 по жовтень 2018 року, загальна сума договору з період з листопада 2018 року по січень 2019 року відповідно до актів приймання-передачі склала 2 826 424 076,13 грн. (т.1, а.с. 80-84).
		За умовами зазначених договорів газ, що продається, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації побутовим споживачам.
		Позивач зазначає, що всього, з липня 2015 року по січень 2019 року ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" придбало у АТ "НАК "Нафтогаз України" природного газу для потреб побутових споживачів на загальну суму 18 491 405 367,83 грн. Вартість газу, придбаного для потреб населення без лічильників газу склала 2  695  872  831, 12 грн.
		Також позивач вказує, що зазначена сума була повністю сплачена ним на користь відповідача.
		Позивач та треті особи зазначають, що в період з липня 2015 року по січень 2019 року, по споживачам, які не забезпечені лічильниками газу, фактичний об`єм спожитого (розподіленого) природного газу, придбаний у АТ "НАК "Нафтогаз України", визначався Операторами ГРМ за нормами споживання, що були встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 року №619 "Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (далі - Постанова №619). (т.1, а.с. 180-185).
		Постановою №619 в редакції, що діяла до 1 жовтня 2014 року, зокрема, були встановлені наступні норми споживання газу населенням у разі відсутності газових лічильників:
		- плита газова за наявності централізованого постачання гарячої води - 9,8 м3 (людино-місяць)
		- плита газова у разі відсутності централізованого постачання гарячої води та газового водонагрівача - 18,3 м3 (людино-місяць)
		- плита газова та газовий водонагрівач - 23,6 м3 (людино-місяць).
		Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 №143 "Питання споживання природного газу", яка набрала чинності 07.03.2019 року (далі - Постанова №143, т.1, а.с. 159-160), було передбачено наступне:
		- застосування норм споживання природного газу побутовими споживачами у разі відсутності лічильників газу, затверджених пунктом 1 цієї постанови, здійснюється з 9 серпня 2018 року;
		- не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку з втратою чинності постановами Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (Офіційний вісник України, 2015 р., № 36, ст. 1075) та від 23 березня 2016 р. № 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (Офіційний вісник України, 2016 р., № 24, ст. 958);
		- не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996 р. №619 (ЗП України, 1996 р., № 13, ст. 360), в редакції, що діяла до 1 жовтня 2014 р., а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані  на таку заборгованість.
		З наявних в матеріалах справи копій судових рішень з Єдиного державного реєстру судових рішень України, вбачається, що адміністративними судами у справах №826/16447/15 та 826/2507/18 було визнано протиправними та нечинними Постанови №237 та №203 з моменту їх прийняття. (т.1, а.с. 186-218).
		Також рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2020 року у справі №640/13591/19, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2020 року, визнано протиправними та нечинними пункт 1, абзаци 2 і 3 пункту 2, пункт 3, абзац 2 пункту 4 Постанови №143 та Додаток до Постанови №143. Тобто, абзац 4 пункту 2 Постанови №143 яким передбачено, що не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996 р.№ 619 (ЗП України, 1996 р., № 13, ст. 360), в редакції, що діяла до 1 жовтня 2014 р., а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість, залишився чинним.
		Позивач у позовній заяви зазначив, що вартість газу, придбаного ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" у АТ "НАК "Нафтогаз України" для потреб населення, об`єм споживання якого визначався Операторами ГРМ (АТ "Дніпропетровськгаз", АТ "Дніпрогаз", АТ "Криворіжгаз") за нормами споживання, встановленими Постановою № 619, склала 2 695 872 813,32 грн.
		В розрізі договорів купівлі-продажу природного газу дана сума складає: 
		- за договором від 30.06.2015 року №15-709-Н - 416 056 023,46 грн.; 
		- за договором від 30.12.2015 року №16-106-Н - 1 005 430 741,45 грн.; 
		- за договором від 28.10.2016 року №16-405-Н - 439 155 740,58 грн.; 
		- за договором від 12.04.2017 року №17-204-Н -323 571 731,24 грн.; 
		- за договором від 29.09.2017 року №17-404-Н - 417 070 131,68 грн.;
		- за договором від 05.11.2018 року №18-504-Н за період з листопада 2018 року по січень 2019 року - 94 588 444,92 грн.
		Позивачем надано до матеріалів справи також коригуючи акти та акти-розрахунки, які останній виконав на виконання Постанови №143 (т.1, а.с. 140-152), з яких вбачається, що сума переплати ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" перед АТ "НАК "Нафтогаз України" на думку позивача становила 1 756 256 489,16 грн.
		Також позивачем долучено до матеріалів справи звіт аудитора від 10.06.2019 року Аудиторської фірми "Аудит-96", з якого вбачається, що в межах аудиту досліджувались господарські відносини між ТОВ "Дніпропетровськгаз збут", ТОВ "Київоблгаз збут" та АТ "Київоблгаз". Зокрема, аудитором було досліджено вищезазначені договори купівлі-продажу газу, укладені між ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" та АТ "НАК "Нафтогаз України", акти приймання передачі природного газу та застосування норм Постанови №143. (т.1, а.с. 220-229). У вказаному звіті на сторінці 6 зроблено висновок про те, що вартість природного газу, спожитого населенням за нормами, по яким не допускається заборгованість згідно Постанови №143 від 27.02.2019 року складає 939 616 341,96 грн., у зв`язку з чим, враховуючи імперативні положення вказаних постанов Уряду, у ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" виникла переплата перед НАК "Нафтогаз України" за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року до січня 2019 року у розмірі 1 756 256 489,15 грн.
		Позивач листом №49703-Сл-5589-0419 від 11.04.2019 року направив на адресу відповідача коригуючі акти та акти-розрахунки з проханням в термін до 01.05.2019 року здійснити відповідні коригування заборгованості та штрафних санкцій в обліку відповідача на суму 1 756 256 489,16 грн. та повідомити суму переплати ТОВ "Дніпропетровськгаз збут". (т.1, а.с. 137-139).
		Відповідач в свою чергу, листом №26-3525/1.17-19 від 25.04.2020 року повідомив позивача, що постановами КМУ від 30.01.2019 року №63 та від 27.02.2019 року №143 не встановлено та не визначено механізм коригування використаних побутовими споживачами обсягів природного газу, коригування лише вартості (заборгованості, штрафних санкцій) неможливо без коригування ціни або обсягу природного газу у зв`язку з чим у відповідача відсутні підстави для коригування заборгованості та штрафних санкцій і документи, надані позивачем листом від 11.04.2019 року повернуто без підписання. (т.1, а.с. 153).
		Отже, позивач вважає, що відповідач безпідставно не визнає переплату позивача у розмірі 1 756 256 489, 16 грн., що є невиконанням постанови КМУ від 27.02.2019 року №143.
		Місцевий господарський суд в свою чергу погодився з доводами позивача та встановив зокрема, що залишені в силі норми Постанови №143, зокрема абзац 4 пункту 2 Постанови № 143 підлягають обов`язковому виконанню, як позивачем так і відповідачем.
		Однак, колегія суддів дослідивши матеріали справи не погоджується з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
		Предметом розгляду в даній справі є матеріально-правові вимоги позивача про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 966 396 645, 10 грн., 3% річних у розмірі 26 981 195, 35 грн., інфляційні у розмірі 5 689 716, 58 грн. Підставою позову позивачем вказано абзац 4 пункт 2 Постанови КМУ № 143 від 27.02.2019 року.
		Згідно з частинами 2, 3 статті 5 Цивільного кодексу України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
		Отже, за загальним правилом, новий акт законодавства застосовується до тих прав та обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. В той же час, це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
		Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Наведені висновки викладені в рішеннях Конституційного суду України від 05.04.2001 року за №3-рп/2001 та від 09.02.1999 року за №1-рп/99, а також в постановах Верховного Суду від 12.08.2019 року у справі №905/331/18, від 15.08.2019 року у справі №913/298/18, від 19.09.2019 року у справі №917/325/18 та від 18.06.2020 року у справі №910/2663/19.
		Колегія суддів зазначає, що позивач просить суд стягнути грошові кошти, які були ним сплачені у період липень 2015 року - січень 2019 року, однак постанова Кабінету міністрів України № 143 від 27.02.2019 року «Питання споживання природного газу» набрала чинності 07.03.2019 року, тобто вже після здійснення спірної оплати позивачем.
		При цьому, зі змісту постанови КМУ № 143 від 27.02.2019 року не вбачається, що вказаний нормативно-правовий акт має зворотню дію в часі, тому відсутні    правові підстави для здійснення коригування заборгованості та встановлення заборгованості за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року до 01.02.2019 року (у розрізі договорів).
		Отже, в даному випадку місцевий господарський суд помилково дійшов висновку, що в даному випадку слід враховувати, що постанова КМУ № 143 від 27.02.2019 року в даному випадку пом`якшує або скасовує відповідальність юридичних осіб, а тому вона має зворотну дію у часі, оскільки враховуючи правову позицію Конституційного Суду України та Верховного суду, викладену вище та те, що в постанові КМУ № 143 від 27.02.2019 року відсутня пряма вказівка про надання їй зворотної дії в часі.
		Окрім цього, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду, щодо застосування до спірних правовідносин норми статті 1212 ЦК України виходячи з наступного.
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
		Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
		Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України  об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
		Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
		Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
		Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків
		Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. 
		Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України, зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України. 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 25.02.2015 р. у справі №   3-11гс15.
		Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
		Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
		Отже, колегія суддів зазначає, що аналіз викладеної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2)    відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
		Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
		Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.
		Однак, як вбачається з матеріалів справи та зазначає позивач, він сплатив на користь відвідача оскаржувану суму грошових коштів на підставі укладених договорів купівлі-продажу природного від 30.06.2015 року №15-709-Н, (т.1, а.с. 29-34), від 30.12.2015 року №16-106-Н, (т.1, а.с. 40-44), від 28.10.2016 року №16-405-Н, (т.1, а.с. 53-58), від 12.04.2017 року №17-204-Н, (т.1, а.с. 60-64), від 29.09.2017 року №17-404-Н, (т.1, а.с. 68-73), від 05.11.2018 року №18-504-Н, (т.1, а.с. 80-84), які на момент винесення рішення судом першої інстанції є чинними, відомостей щодо їх розірвання або відмови позивача від вказаних правочинів матеріали справи не містять, а спірні кошти відповідачем отримано в якості оплати за природний газ, відтак колегія суддів дійшла висновку про те, що зазначені кошти відповідачем набуто за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставне збагачення.
		При цьому, суд першої інстанції здійснив посилання на правові висновки Касаційного господарського суду у постановах від 19.02.2020  у справі №915/411/19, від 21.02.2020 у справі №910/660/19, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19, відповідно до яких положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі шляхом розірвання договору.
		Втім, прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 143 від 27.02.2019 року не є наслідком того, що правова підстава оплати за природний газ відпала, як то помилково встановив місцевий господарський суд, а є лише зміною розміру оплати (тарифів).
		Отже, правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов`язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.
		У випадку, коли поведінка набувача коштів або подія утворюють правову підставу для їх набуття (збереження), стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, була відсутня взагалі або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов, чого в даному випадку позивачем доведено не було.
		Отже, посилання позивача на ст. 1212 ЦК України є необґрунтованим, оскільки кошти відповідачем не були отримані без будь-яких правових підстав, а перераховані у якості оплати за природний газ, відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідача вказаних грошових коштів у розмірі 1 756 256 489,16 грн.
		Окрім того, колегія суддів звертає увагу на висновок Верховного Суду викладений в постанові від 12.11.2020 року у справі №904/3173/19, що постанови від 30.01.2019 № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» та від 27.02.2019 № 143 «Питання споживання природного газу» не покладають на АТ «НАК «Нафтогаз України» зобов`язання повернути ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» чи іншим суб`єктам господарювання будь-які грошові кошти, у тому числі, за виконаними господарськими договірними зобов`язаннями. Крім того, вказані постанови не наділяють суб`єктів господарювання правом вимоги до АТ «НАК «Нафтогаз України».
		Також Верховний Суд в постанові від 12.11.2020 року у справі №904/3173/19 вказав, що посилання ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» на те, що в нього виникло безпосередньо з актів цивільного законодавства право вимоги до АТ «НАК «Нафтогаз України» з приводу повернення грошових коштів внаслідок проведеного коригування чи право на коригування завершених господарських зобов`язань, - є такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» змісту наведених постанов Кабінету Міністрів України, що не відповідає їх дійсному змісту.
		Тобто, Верховний Суд вже встановив, що зокрема постанова КМУ від 27.02.2019 року № 143 не створює підставу позивачу для звернення з позовом до АТ «НАК «Нафтогаз України» про стягнення перерахованих грошових коштів.
		Колегія суддів також зазначає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 28 080 179, 89 грн. та інфляційних у розмірі 5 689 716, 58 грн. за період прострочення повернення грошових коштів з 21.05.2019 року по 24.04.2020 року є похідними від вимог про стягнення безпідставно збережених грошових коштів в розмірі 1  756  256  489, 16 грн., які задоволенню також не підлягають.
		Крім того, колегія суддів також зазначає, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача виконати вимоги абз. 4 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №143 від 27.02.2019 року "Питання споживання природного газу", визнання протиправними дій позивача з повернення коригуючих актів листом №26-3525/1.17-19 від 25.04.2019 року та зобов`язання відповідача визнати переплат не підлягають задоволенню, оскільки такі вимоги, зокрема є наслідком довільного тлумачення позивачем змісту постанови Кабінету Міністрів України №143 від 27.02.2019 року, оскільки зі змісту даної постанови не вбачається покладання на АТ «НАК «Нафтогаз України» такого зобов`язання.
		Зобов`язати особу виконати вимоги нормативно-правового акту, підписати коригуючий акт фактично лежить в площині її особистого волевиявлення, а, тому, зобов`язання відповідача виконати вимоги абз. 4 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 року №143 "Питання споживання природного газу", визнати переплату та оформити первинні документи на підтвердження її визнання не може бути виконаний шляхом державно-примусової діяльності та не підпадає під спосіб захисту, передбачений в п. 5 ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (примусове виконання обов`язку в натурі) оскільки постанови КМУ і так є обов`язковими до виконання в силу імперативних приписів ст. 117 Конституції України та Закону України "Про Кабінет Міністрів України".
		Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов`язки тільки у того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.
		Однак, коригуючий акт не містить наведених характеристик, а лише являється доказом на підтвердження певних обставин, в даному випадку, вчинення позивачем певних дій, що може бути враховано в сукупності з іншими доказами по справі з наданням йому відповідної оцінки.
		Отже, предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання коригуючих актів, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів (здійснення позивачем тих чи інших дій), які входять до підстав позову.
		Предметом позову може бути матеріально - правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення.
		Порушення цивільного права чи цивільного інтересу хоча і підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		Колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції мало місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2021 року у справі № 910/9617/20 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
		Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, скарга Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягає задоволенню.
		Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
		Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції підлягає розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в порядку ст. 129 ГПК України.
		Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1.   Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 року у справі №910/9617/20 задовольнити.
		 
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 року у справі № 910/9617/20 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми безпідставно збережених коштів у розмірі 966  396  645, 10 грн., 3% річних у розмірі 26  981  195, 35 грн., інфляційних втрат у розмірі 5  689  716, 58 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні відповідних вимог.
		 
		3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 року у справі № 910/9617/20 залишити без змін.
		 
		3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (49000, м. Дніпро, вул. Поля, 2, літ. А-2; ідентифікаційний код 39572642) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; ідентифікаційний код 20077720) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1  103  550 (один мільйон сто три тисячі п`ятсот п`ятдесят гривень) 00 коп.
		 
		4. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.
		 
		5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9617/20.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
		 
		Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
		 
		Повний текст постанови складено 28.04.2021 року.
		 
		Головуючий суддя                                                            О.В. Агрикова 
		 
		Судді                                                                                М.Г. Чорногуз
		 
		                                                                                А.О. Мальченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...