Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/2617/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Розірвання договорів (правочинів); оренди.
Надіслано для оприлюднення: 29.04.2021. Зареєстровано: 29.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.04.2021.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16.04.2021 справа № 914/2617/20 
		м. Львів
		Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Бернацької Л.В., розглянувши матеріали справи
		за позовом: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів, 
		до відповідача: Приватного підприємства Аніла, м. Львів,
		предмет позову: розірвання договору оренди нерухомого майна від 27.06.2018 року, зобов`язання повернути об`єкт оренди,
		підстава позову: порушення умов договору оренди нерухомого майна № Ф-11248-18 від 27.06.2018 року,
		за участю представників:
		позивача: Пучак Ірина Андріївна - представник на підставі довіреності від 01.04.2021 року та посадової інструкції провідного спеціаліста юридичного відділу управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,
		відповідача: Думич Андрій Миколайович - адвокат, ордер ЛВ№ 161268 від 31.03.2021 року.
		 
		ПРОЦЕС
		08.10.2020 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Приватного підприємства Аніла про стягнення 163 826,96 грн., розірвання договору оренди нерухомого майна від 27.06.2018 року, зобов`язання повернути об`єкт оренди.
		Ухвалою суду від 13.10.2020 року позовну заяву залишено без руху. Ухвалою суду від 17.11.2020 року позовну заяву прийнято до провадження та призначено підготовче засідання на 16.12.2020 року. Хід підготовчого засідання відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань. Зокрема, підготовчі засідання відкладались за клопотаннями сторін та з метою забезпечення сторонам можливості на ознайомлення із поданими в матеріали справи документами.
		07.12.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
		16.12.2020 року від позивача надійшли додаткові пояснення.
		13.01.2021 року від відповідача надійшли заперечення на додаткові пояснення позивача.
		03.02.2021 року від позивача надійшла заява про закриття провадження в частині стягнення заборгованості у зв`язку з відсутністю предмету спору, а також клопотання про повернення сплаченого судового збору за відповідну майнову вимогу. Від вказаного клопотання представник позивача відмовився у судовому засіданні 17.03.2021 року та просив таке не розглядати.
		18.02.2021 року позивачем подано заяву про зміну підстав позову.
		01.03.2021 року відповідачем подано додаткові пояснення щодо заяв про закриття провадження в частині однієї з позовних вимог та щодо зміни підстав позову, 03.03.2021 року  клопотання про проведення засідання без участі представника, до якого долучено клопотання про відшкодування судових витрат.
		17.03.2021 року представником позивача подано заяву про залишення без розгляду позову в частині стягнення заборгованості.
		У судовому засіданні 17.03.2021 року залишено без розгляду позовну заяву в частині стягнення 163 826,96 грн., прийнято до провадження заяву Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 18.02.2021 року про зміну підстав позову, встановлено відповідачу строк для подання відзиву чи заперечень на позовну заяву з урахуванням прийнятої заяви про зміну підстав позову. представником відповідача надано пояснення стосовно того, що позиція на заяву про міну підстав позову уже викладена ним у письмових поясненнях. Судом закрито підготовче провадження та призначено справу д розгляду по суті на 31.03.2021 року, про що постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, що відображено в протоколі.
		Під час розгляду справи по суті оголошувались перерви в судових засіданнях з підстав, відображених у протоколах судових засідань, у тому числі і для забезпечення позивачу можливості ознайомитись із поданими відповідачем документами на підтвердження понесених стороною витрат на професійну правничу допомогу.
		06.04.2021 року та 07.04.2021 року сторонами подано додаткові письмові пояснення по суті спору.
		У судовому засіданні 16.04.2021 року представником позивача подано заперечення на заяву відповідача стосовно заявлених витрат на професійну правничу допомогу в даній справі.
		У судовому засіданні 16.04.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Спір між сторонами виник внаслідок існування правовідносин оренди нерухомого майна.
		Позивач, з урахуванням поданих ним клопотань, вирішених судом на підготовчому засіданні, просить розірвати договір оренди нерухомого майна від 27.06.2018 року та зобов`язати повернути об`єкт оренди з підстав порушення орендарем умов договору оренди, а саме передачі наймодавцем речі без дозволу наймодавця у користування іншій особі і користування річчю всупереч договору або призначенню речі. Також позивач стверджує, що приміщення під індексним номером « 4» використовується відповідачем для ломбарду, тобто предмет оренди використовується не відповідно до призначення.
		Відповідач заперечує позовні вимоги з таких підстав:
		-Акт №477-нп/20 від 20 листопада 2020 року складено з порушенням норм чинного законодавства, а додані до нього фотокопіювання не можна вважати належними та допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, адже такої підстави проведення перевірки як усне доручення начальника управління, не передбачено ні типовою формою акту, ні будь-яким іншим аналогічним нормативно-правовим актом щодо проведення подібних перевірок; ні Фонд державного майна України, ні органи місцевого самоврядування не затвердили новий порядок виконання контрольних функцій у сфері оренди державного майна, що означає неповноту врегулювання процедури таких перевірок як на державному рівні, так і на місцевому; позивач попередньо не повідомляв відповідача про здійснювану перевірку; в акті зазначено, що перевірка проводиться в складі комісії, проте, такий підписаний зі сторони позивача одноособово провідним спеціалістом КІВ УКВ ДЕР ЛМР Гриценком М.В.,
		-із фотознімків не вбачається ані місця їх створення, ані особи, яка їх створила, а також неможливо встановити, який саме об`єкт обстежувався (фотокопії здійснені без прив`язки до адреси),
		-заяви позивача, викладені в додаткових поясненнях, не узгоджуються з інформацією, вказаною представником позивача в акті перевірки, а саме стосовно площі майна,
		-позивач не наводить жодних аргументів та доказів в підтвердження того, яким чином використання приміщення під індексом « 4» для складу ломбарду, що також передбачає склад (зберігання) предметів різного роду, порушує цільове призначення об`єкта оренди, що створює загрозу пошкодження або знищення об`єкта оренди,
		-не зрозумілим є посилання позивача на передання об`єкта в суборенду, адже жодного доказу на підтвердження таких посилань позивач до додаткових пояснень не долучив, в той час, коли в акті в графі «наявність суборендарів/користувачів» позивач нічого не зазначив, а в графі «представлено договір суборенди» позивач вказав, що такий відсутній,
		-ні акт, ні додатки до нього у встановленому законодавством України порядку позивачем не засвідчено.
		 
		ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ
		27.06.2018 року Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі по тексту рішення  позивач, згідно з договором - орендодавець) та Приватне підприємство «Аніла» (надалі по тексту рішення  відповідач, згідно з договором - орендар) уклали договір оренди № Ф-11248-18 нерухомого майна.
		Згідно з умовами договору орендодавець на підставі наказу Управління комунальної власності від 07.05.2018 року № 233-0, наказу управління комунальної власності від 05.06.2018 року № 280-О, наказу управління комунальної власності від 22.06.2018 року № 303-О та договору оренди від 08.04.2013року № Ф-8623-13, передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (далі - об`єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП «Сонячне» (надалі балансоутримувач). Об`єктом оренди є приміщення першого поверху, що знаходяться за адресою м. Львів, вул. Володимира Великого, 34, загальною площею 281,2 м2, з індексами приміщень - 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, відповідно до даних технічного паспорта ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 07.01.2017 року, інвентаризаційна справа № 664.
		Відповідно до п. 2.1 договору об`єкт оренди орендар буде використовувати в такому порядку:
		- нежитлове приміщення під індексом 16, площею 67,0 кв.м. - для продажу змішаною торгівлею продовольчими та непродовольчими товарами і товарами підакцизної групи; 
		- нежитлове приміщення під індексом 2, площею 57,9 кв.м. - для торгівлі продовольчими товарами, крім товарів підакцизної групи; 
		- нежитлові приміщення під індексами 3, 4, 5, 6, 10, 14, 15, площею 111,0 кв.м, - для складських приміщень;
		- нежитлові приміщення під індексами 1, 11, 12, 13, площею 10,2 кв.м, - для службових потреб;
		- нежитлові приміщення під індексами 7, 8, 9, площею 35,1 кв.м, - для офісних приміщень.
		Термін договору оренди визначений на 9 років 364 дні з « 27» червня 2018 року до « 26» червня 2028 року включно (п. 4.1 договору).
		Суд зазначає, що у справі наявні докази, які стосуються спору в частині стягнення заборгованості по орендній платі, проте, у зв`язку із залишенням без розгляду відповідних позовних вимог за заявою позивача обставини, що стосуються розрахунків та орендних платежів, суд в межах даної справи не досліджує та не встановлює.
		20.11.2020 року на підставі Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ухвали Львівської міської ради від 14.07.2016 № 777 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами ЛМР» (зі змінами та доповненнями), ухвали Львівської міської ради від 07.06.2007 № 897 «Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м. Львова» (зі змінами та доповненнями) та згідно з усним дорученням начальника управління з метою перевірки дотримання умов договору оренди комісією в складі Гриценка М.В. - провідного спеціаліста КЕВ УКВ ДЕР ЛМР, Бенько Б.І.  директор Приватного підприємства «Аніла» на підставі направлення № 477-44/20 від 20.11.2020 року проведено перевірку та обстеження об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою вул. Володимира Великого, 34, загальною площею 281,2 м2 відповідно до технічного плану ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 07.01.2017 року № 664, договір оренди № Ф-11248-18 від 27.06.2018 року, термін дії якого з 27.06.2018 року по 26.06.2028 року.
		Перевіркою встановлено, що об`єкт оренди використовує Приватне підприємство «Аніла». 
		Стан об`єкта: задовільний. 
		Приміщення під інд. «2» використовується для торгівлі продовольчими товарами, крім товарів підакцизної групи; 
		приміщення під індексами « 3», « 14», « 15» використовуються для складу; 
		приміщення під індексами « 10», « 11» - коридор;
		приміщення під індексами « 12», « 13», « 1» - використовуються для службових потреб;
		приміщення під індексом « 16» використовується для продажу змішаною торгівлею продовольчими товарами та не продовольчим товаром і товарами підакцизної групи, 
		також в приміщенні під індексом « 16» розташована барна стійка, за якою здійснюється розливання та продаж товарів підакцизної групи; 
		приміщення під індексами « 7», « 8», « 9» - використовуються під офіс, 
		приміщення під індексом « 5» та « 6» не використовуються, 
		приміщення під індексом « 4» використовується для ломбарду.
		Перевірка супроводжувалась фіксацією.
		Акт перевірки підписаний представниками, зазначеними вище - ОСОБА_1 і Бенько Б.І.
		На підтвердження обставини розміщення на орендованому об`єкті ломбарду позивачем подано скріншоти зі сторінки Facebook, list.in.ua, зроблені 03.02.2021 року, з інформацією про розміщення Ломбарду «Платинум» на вул. Володимира Великого, 34. 
		Крім цього, подано скріншоти із сайту besplatka.ua та sbo.ua з інформацією про розміщення Ломбарду «Платинум» на вул. Володимира Великого,34. 
		Позивачем також подано фотокопію реклами ломбарду «Платинум» в приміщенні. Фото зроблене 20.11.2020 року о 16:52 год. 
		Позивачем надано також й інші фотографії приміщення, зроблені 20.11.2020 року, на яких також є вивіска того ж ломбарду «Платинум». 
		Дані факти підтверджені з матеріалів справи та сторонами не спростовані.
		 
		ВИСНОВКИ СУДУ
		І. Щодо суті позовних вимог
		Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке. 
		Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Як встановлено вище та не спростовано відповідачем, внаслідок укладення 27.06.2018 року договору оренди між сторонами виникли правовідносини оренди нерухомого майна. Позивач вважає, що наявні підстави для розірвання договору оренди, оскільки орендар вчинив дії щодо передачі наймодавцем речі без дозволу наймодавця у користування іншій особі, а також користується річчю всупереч договору або призначенню речі.
		Основні обов`язки орендаря передбачені ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в чинній на час укладення договору оренди редакції. Так, за договором оренди орендаря може бути зобов`язано використовувати об`єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону. Орендар зобов`язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню. Орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
		Частиною 3 статті 26 цього ж Закону передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
		Так, відповідно до ст. 22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди.
		Договором (п. 7.2.4) передбачено право орендаря здавати об`єкт оренди у суборенду іншим особам чи організаціям лише за письмовим погодженням з орендодавцем.
		Проте, у матеріалах справи немає жодного доказу на підтвердження зазначеної позивачем обставини передачі відповідачем орендованих ним приміщень в суборенду. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Відтак, вказана позивачем підстава позову про розірвання договору оренди та повернення майна - передача наймодавцем речі без дозволу наймодавця у користування іншій особі є не доведеною та не підтвердженою належними і допустимими доказами.
		Щодо іншої підстави позову - користування річчю всупереч договору або призначенню речі суд зазначає таке.
		Частиною 3 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в попередній редакції, чинній на час укладення договору, передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язаньта з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
		Статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендаря може бути зобов`язано використовувати майно за цільовим призначенням.
		Пунктом 7.1.1 договору також передбачено, що орендар зобов`язується використовувати об`єкт оренди відповідно до його призначення та умов цього договору. 
		Тобто орендар зобов`язаний використовувати майно відповідно до призначення, вказаного в п. 2.1 договору. І порушення такого обов`язку може бути підставою для дострокового розірвання договору.
		Суд звертає увагу, що згідно з положеннями ч. 2 ст. 24 чинного Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором. Відповідно до зазначеного вбачається, що вказана норма не містить переліку підстав для дострокового припинення договору оренди за рішенням суду. Разом з тим, такими підставами залишаються підстави, визначені договором та Законом.
		Як зазначено вище, підписавши договір оренди, сторони погодили договірний обов`язок орендаря  використовувати майно за призначенням. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
		Так, ст. 783 Цивільного кодексу України «Розірвання договору найму на вимогу наймодавця» передбачено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі. 
		Статтею 773 Цивільного кодексу України також передбачено право наймодавця вимагати розірвання договору та відшкодування збитків, якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму.
		Договором (п. 6.2.5.1) також передбачено право орендодавця достроково розірвати цей договір за наявності підстав, передбачених чинним законодавством України, якщо орендар користується майном всупереч цільовому призначенню, визначеному у пункті 2.1 цього договору.
		Проте, крім зазначеного, та для реалізації такого права вимагати розірвання договору потрібно дотримуватись приписів ст. 651 Цивільного кодексу України, якою передбачено умови, за наявності яких допускається можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін. Так, вказаною нормою передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		Так, ст. 773 Цивільного кодексу України, 783 ЦК та умови договору передбачають право позивача вимагати розірвання договору у зв`язку з нецільовим використанням майна. І якщо позивач обирає такий спосіб захисту, то він повинен дотриматись умов щодо такого розірвання договору. А такі умови передбачені ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України. Тому для доведення обгрунтованості права позивача на розірвання договору оренди потрібно встановити як доведеність факту використання майна всупереч цільовому призначенню, так і доведеність істотності такого порушення. Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду, застосованою у постанові від 22.09.2020 року у справі № 916/728/16 про розірвання договору оренди комунального майна та витребування майна шляхом його повернення позивачу.
		Як вбачається з матеріалів справи, факт порушення обов`язку цільового використання майна позивач підтверджує актом перевірки від 20.11.2020 року, досліджуючи який, суд зазначає таке.
		Так, акт перевірки приміщення фіксує, зокрема, що приміщення під індексом « 4» використовується для ломбарду. Договором визначено, що нежитлові приміщення під індексами 3, 4, 5, 6, 10, 14, 15, площею 111,0 кв.м, використовуються для складських приміщень. 
		Відповідно до п. 6.2.2 договору орендодавець має право здійснювати контроль за станом майна через візуальне обстеження зі складанням акта обстеження (право на безперешкодний доступ до об`єкта з метою здійснення оперативного контролю за використанням майна орендарями має балансоутримувач); з власної ініціативи здійснювати перевірку дотримання орендарем умов цього договору; у разі встановлення факту порушень орендарем умов цього договору орендодавець має право здійснювати перевірку на свій власний розсуд.
		Статтею 26 чинного Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено порядок здійснення контролю за використанням майна, переданого в оренду. Так, контроль за виконанням умов договорів оренди нерухомого та рухомого майна покладається на орендодавців майна. Контроль за використанням нерухомого та рухомого майна покладається на балансоутримувачів. 
		Як вказано в акті № 477-нп/20 від 20.11.2020 року, метою перевірки було дотримання умов договору оренди.
		Порядок виконання контрольних функцій у сфері оренди державного майна затверджується Фондом державного майна України, а у сфері комунального майна - представницькими органами місцевого самоврядування. Якщо представницьким органом місцевого самоврядування не було затверджено відповідний порядок, застосовується порядок виконання контрольних функцій у сфері оренди державного майна. 
		Відповідно до Положення про оренду майна територіальної громади м. Львова облік та контроль за використанням майна, зданого в оренду (користування), регламентовано розділом 6. Відповідно до п. п. 6.2-6.4 Положення Управління комунальної власності департаменту економічної політики проводить облік орендних платежів та слідкує за використанням майна способом проведення планових перевірок, але не частіше одного разу на рік. Контроль за виконанням умов договору оренди комунального майна покладається на орендодавця та балансоутримувача. У разі невиконання чи неналежного виконання орендарем зобов`язань за договорами оренди, що встановлюються за результатами планових перевірок, та/або якщо інформація отримана відповідно до пункту 4.2.2, орендодавець комунального майна зобов`язаний вживати заходи для дострокового розірвання договору оренди на підставах та у порядку, встановлених законодавством України. Заходи для дострокового розірвання договору вживаються у разі виявлення і належного підтвердження фактів нецільового використання об`єктів оренди, передання об`єкта оренди в суборенду без згоди орендодавця, наявності заборгованості зі сплати орендної плати протягом 3 місяців підряд і більше, невикористання об`єкта оренди, якщо таке невикористання створює загрозу його пошкодженню чи знищенню.
		Інших правових актів, які б детальніше регламентували порядок організації, проведення та фіксування перевірки орендодавцем переданого в оренду майна, немає. Проте, наведене та, зокрема, незатвердження таких Фондом державного майна України чи представницькими органами місцевого самоврядування не може позбавляти права і повноважень сторони договору та власника майна здійснювати контроль за використанням орендованого майна та реалізовувати право на фіксацію виявлених порушень. Тому з таких підстав суд не може ставити під сумнів повноваження позивача щодо проведення перевірок та оформлення їх результатів відповідними актами, а, відповідно, заперечення відповідача в частині незаконності складеного акта з таких підстав суд не вважає обґрунтованими.
		Заперечення відповідача стосовно того, що акт складений не комісійно відповідають обставинам справи, адже зі змісту такого вбачається, що комісії зі сторони позивача як органу, що здійснює перевірку, не було сформовано. Водночас, посилання відповідача на постанови Верховного Суду, відповідно до яких акти обстеження визнавались неналежним доказом, не стосуються аналогічних обставин справи, так як у справі 914/1851/19 акт складено в односторонньому порядку, а обстеження об`єкта оренди проведено без повідомлення та участі представників орендаря. Відповідні правові позиції щодо односторонності складеного акта викладені у постанові Верховного Суду від 19.02.2019 року у справі № 910/4592/18, постанові Верховного Суду від 13.08.2019 року у справі № 910/12084/18. Проте, у ситуації у справі, що розглядається, складений 20.11.2020 року акт однозначно не складений односторонньо, адже такий складений у присутності директора відповідача та підписаний ним, до того ж без зауважень. Тому, в цілому, враховуючи відсутність чітко встановлених вимог до складення відповідних актів, суд доходить висновку, що зі змісту вказаного акта вбачається, що позивачем встановлено використання частини орендованих відповідачем приміщень, а саме приміщення № 4, не відповідно до цільового призначення. 
		Аналізуючи заперечення відповідача, суд зазначає, що останній, заперечуючи належність акта перевірки від 20.11.2020 року, не стверджує та не доводить обставини, протилежної, про яку зазначає позивач. Тобто, відповідач у свою чергу не подав жодного доказу на спростування того, що приміщення № 4 використовується не за цільовим призначенням. 
		Так, крім акту від 20.11.2020 року, у матеріалах справи наявні фотографії приміщення, яке оглядалось 20.11.2020 року. Відповідач оспорює такі докази, звертаючи увагу на їх неналежне засвідчення та неможливість ідентифікації особи, яка їх виготовила, дати та години їх виготовлення, але у свою чергу жодних інших доказів на спростування обставини використання приміщення за нецільовим призначенням не подає, як і не подає жодних інших доказів, які б доводили, що фотографії стосуються не орендованого ним приміщення чи що ломбард у орендованому ним приміщенні не функціонує. 
		Суд звертає увагу, що відповідні фотографії подані представником позивача з клопотанням від 16.12.2020 року без клопотання про поновлення строку на подання таких. У судових засідання відповідного клопотання також не заявлено в усній формі і відповідно суд не поновлював пропущені строки на подання доказів. 
		Відповідно до ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Тому такі докази судом до уваги не беруться.
		Проте, суд зазначає, що до заяви про зміну підстав позову, до якої позивачем долучено копію акта перевірки від 20.11.2020 року, долучено також копію фотографії із зображенням вивіски ломбарду «Платинум» в приміщенні. Фото зроблене 20.11.2020 року о 16:52 год. Відповідач не висловлював заперечень, що зміст фотографії не відповідає орендованому ним приміщенню чи що така вивіска не знаходиться у відповідному приміщенні.
		Заперечення відповідача стосовно неналежності доказів  фотографії приміщення стосуються фотографій, долучених до клопотання від 16.12.2020 року, які до уваги судом не беруться. 
		Заперечення відповідача із посланням на позицію Верховного Суду, висловлену у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі № 916/3212/17, постанові Верховного Суду від 13.08.2019 року у справі № 910/12084/18, суд не визнає беззаперечним спростуванням належності доказу  фотографії, долученої до заяви про зміну підстав позову, адже, оцінюючи докази в їх сукупності, суд враховує, що така містить дані про час її вчинення - 20.11.2020 року о 16:52 год., та що відповідач не стверджує, що зображення на фотографії не відповідає орендованому ним приміщенню. Крім цього, відповідач у запереченнях, наданих суду 13.01.2021 року, зазначає, що приміщення під індексом 4 використовується для складу ломбарду, проте, доказів на підтвердження зазначеного чи на спростування позиції позивача про те, що у вказаному приміщенні функціонує саме ломбард не надав.
		Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Враховуючи наведене, суд зазначає, що обставина розміщення в орендованому відповідачем приміщенні ломбарду, що не передбачено умовами договору оренди, є більш вірогідною, ніж заперечення відповідача. Тобто наявні докази та позиція сторін дозволяють дійти висновку про те, що такий ломбард розміщений на орендованих відповідачем площах.
		Щодо поданих позивачем скріншотів зі сторінки Facebook, list.in.ua, зроблених 03.02.2021 року, то так, із таких вбачається, що на вул. Володимира Великого, 34 розміщений ломбард «Платинум». Але із поданих скріншотів із сайту besplatka.ua та sbo.ua також вбачається і те, що відповідні оголошення з інформацією про розміщення Ломбарду «Платинум» на вул. Володимира Великого,34 оприлюднені ще 27.07.2017 року та 30.06.2017 року, тобто до того, як було укладено договір оренди з відповідачем. Наведене викликає сумніви щодо необізнаності позивача про наявність такого об`єкта під час передачі в оренду відповідачу по договору від 27.06.2018 року та добросовісності поведінки орендодавця під час укладення договору та під час перевірки 20.11.2020 року.
		Як зазначав суд вище, для задоволення вимог про розірвання договору оренди з підстав використання майна не за цільовим призначенням необхідно також довести істотність допущеного орендарем порушення.
		Суд звертає увагу, що предметом договору оренди є не лише приміщення під індексом 4, порушення використання якого виявлено позивачем, а є й ряд інших нежитлових приміщень: під індексом 16, площею 67,0 кв.м., під індексом 2, площею 57,9 кв.м., під індексами 3, 4, 5, 6, 10, 14, 15, площею 111,0 кв.м., під індексами 1, 11, 12, 13, площею 10,2 кв.м., під індексами 7, 8, 9, площею 35,1 кв.м. Тобто приміщення під індексом 4 є частиною приміщень, загальною площею 111,0 кв.м., а всього орендовані відповідачем приміщення займають площу 281,2 кв.м.
		Також суд звертає увагу, що змінюючи підстави позову в даній справі, позивач жодним чином не обґрунтовує істотності порушення відповідачем умов договору оренди, які б мали свідчити про достатність виявленого порушення для розірвання відповідного договору оренди. 
		Предмет позову  це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову  це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. 
		Згідно зі ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. 
		Жодних доказів та обґрунтувань заявлених позовних вимог в контексті істотності допущеного відповідачем порушення умов договору позивачем суду не надано. Дослідивши наведені позивачем обставини щодо недотримання відповідачем вимог договору та встановивши неспростованість відповідачем обставини використання ним приміщення під індексом 4 не відповідно до цільового використання приміщення, для правильного та всебічного вирішення спору необхідно співвіднести їх із підставами для розірвання договору, встановленими у цивільному законодавстві. Такими підставами, як уже зазначав суд вище, є наведені у ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України положення. Позивач, як зазначено вище, не навів підставою позову та не подав доказів на підтвердження істотності допущеного відповідачем порушення умов договору. Із наявних у справі доказів, оцінених в їх сукупності, та враховуючи, що предметом оренди є й інші приміщення, крім приміщення під номером 4, суд вважає, що виявлене позивачем порушення не є на стільки істотним, що може бути підставою для розірвання відповідного договору оренди.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 916/728/16 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які оцінили всі обставини, на які посилався позивач як на підтвердження невиконання договору, та попри встановлення деяких порушень договору дійшли висновку, що вони не були настільки суттєвими та достатніми для його розірвання. Також Верховний Суд визнав помилковими доводи скаржника про те, що суди безпідставно посилались на обов`язкову істотність таких порушень. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 
		Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. 
		Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Враховуючи наведене, суд доходить висновку про необґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення з визначних позивачем підстав.
		Суд критично оцінює твердження відповідача про те, що позивачем подано повторно безпідставний позов до відповідача, та не враховує такі при рішення в даній справі. Такі твердження суд не вважає обгрунтованими і такими, що впливають на суть даної справи. Так, із поданих позивачем рішень Господарського суду Львівської області вбачається, що позивач двічі звертався із позовними вимогами про стягнення боргу за договором оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ф-11248-18 від 27.06.2018р. (справа № 914/1460/19 та № 914/497/20). Зокрема, у справі № 914/497/20 було відмовлено в задоволенні вимоги про стягнення 6300,00 грн., оскільки цю суму боргу було оплачено орендарем ще до моменту звернення позивача до суду, та закрито провадження в частині стягнення решти суми, оскільки відповідач після відкриття провадження у справі здійснив ряд оплат на погашення боргу, і здійснивши 03.07.2020р. оплату в розмірі 27200,00 грн., відповідач тим самим оплатив залишок заборгованості за договором за спірний період у повному обсязі. У іншій справі № 914/1460/19 в частині вимоги про розірвання договору було відмовлено, а провадження в частині стягнення заборгованості також було закрито з підстав, що станом на момент прийняття рішення судом відповідачем сплачено орендну плату за користування об`єктом оренди, що заявлена позивачем до стягнення, у повному обсязі.
		 
		ІІ. Щодо розподілу судових витрат
		Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, сплачений позивачем, залишається за позивачем.
		Суд звертає увагу, що у відзиві відповідач зазначав про понесення ним відповідних витрат у розмірі 14 000,00 грн., проте такі не є остаточними, у зв`язку з чим усі докази будуть подані протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення в даній справі. Водночас, 03.03.2021 року відповідачем додатком до клопотання про розгляд справи без участі його представника долучено клопотання про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 29 000,00 грн. та подано документи на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 29 000,00 грн.
		Позивач, ознайомившись із матеріалами справи 15.04.2021 року, у судовому засіданні 16.04.2021 року надав заперечення стосовно заявлених до стягнення витрат, а усно звернув увагу, що докази, подані 03.03.2021 року, позивачу не надсилались.
		Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), а також у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
		Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		Разом з тим, відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 
		Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		За приписами статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Відповідно до ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
		Суд зазначає, що саме 03.03.2021 року відповідачем надано документи - договір про надання професійної правничої допомоги № 16/08/19 від 16.08.2019 року, укладений між Приватним підприємством «Аніла» і Адвокатським об`єднанням «Курницький, Жидачівська та партнери» про надання клієнту професійної правничої допомоги, додаткову угоду до даного договору від 20.11.2020 року, акт № 1 приймання-передачі результатів наданої професійної правничої допомоги від 07.12.2020 року за період 20.11.2020 року  04.12.2020 року, акт № 2 приймання-передачі результатів наданої професійної правничої допомоги за період 05.12.2020 року  26.02.2021 року, деталізовані звіти про обсяг наданої професійної правничої допомоги від 07.12.2020 року та від 26.02.2021 року, платіжні доручення від 04.01.2021 року, 27.01.2021 року, 01.02.2021 року, 16.02.2021 року та 01.03.2021 року на загальну суму 14 000,00 грн.
		Судом перевірено наявність у матеріалах справи доказів надіслання відповідних доказів іншій стороні при їх поданні до суду03.03.2021 року та встановлено, що у матеріалах справи такі відсутні, представником відповідача у судовому засіданні такої обставини не спростовано.
		Відтак, враховуючи відсутність підстав для врахування доказів, поданих відповідачем 03.03.2021 року, на підтвердження обґрунтованості вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, відповідні вимоги вважаються не підтвердженими. 
		Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 126, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		 
		вирішив:
		у задоволенні позову відмовити повністю.
		 
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. 
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повне рішення складене 29.04.2021 року.
		 
		 
		 
		СуддяР.І. Матвіїв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...