Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/930/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано судом: 12.05.2021. Зареєстровано: 14.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.05.2021.

Результат оскарження 19.05.2022 Верховний Суд: скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалено нове судове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		          
		ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		і м е н е м   У к р а ї н и
		15 квітня 2021 року  м. ПолтаваСправа №440/930/21
		Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого - судді Кукоби О.О., 
		за участю:
		секретаря судового засідання - Лазебної А.В., 
		позивача - ОСОБА_1 
		та представник позивача - Юхимович С.А., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
		 
		ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (надалі - відповідач, ТУ ДСА України в Полтавській області), у якому просив:
		визнати неправомірними дії ТУ ДСА України в Полтавській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 з 01.01.2020 щомісячної компенсації втраченого заробітку в розмірі і порядку, передбаченому Законом України від 02.06.2016 №1402-VII "Про судоустрій і статус суддів" з розрахунку суддівської винагороди в розмірі окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу працюючого судді;
		стягнути з ТУ ДСА України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 недоплачену компенсацію втраченого заробітку за 2020 рік в сумі 600000,00 грн;
		стягнути з ТУ ДСА України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 300000,00 грн.
		Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що він є суддею у відставці за станом здоров`я.
		При виході у відставку у 2005 році позивач набув право на одержання компенсації у розмірі різниці між втраченим заробітком і призначеною пенсією по інвалідності відповідно до частини третьої статті 45 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 №2862-ХІІ. 
		На переконання позивача, з 01.01.2020 нарахування такої компенсації мало проводитись йому виходячи з розміру посадового окладу судді місцевого суду, що визначений статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 40%. 
		Однак, відповідач упродовж 2020 року проводив нарахування згаданої компенсації у меншому розмірі, а також несвоєчасно виплачував належні ОСОБА_1 суми, посилаючись на відсутність бюджетних асигнувань, чим завдав позивачу, як матеріальну шкоду у розмірі недоплаченої суми компенсації, так і моральну шкоду, що полягає у душевних стражданнях, погіршенні стану здоров`я, необхідності витрачати додатковий час та сили для захисту своїх прав.     
		 
		 
		2. Позиція відповідача. 
		 
		Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов /а.с. 59-61/ представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на те, що позивачу у      2020 році нарахована та виплачена компенсація втраченого заробітку. Звертав увагу на те, що здійснення виплат управлінням проводиться в межах наданих бюджетних призначень, а при прогнозуванні у 2018 році бюджетного запиту на 2020 рік розмір компенсації заявнику було розраховано виходячи з розміру суддівської винагороди працюючого судді відповідно до пунктів 23, 24 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", тобто на підставі норм Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI. На цій підставі, для обчислення ОСОБА_1 у 2020 році компенсації ураховано посадовий оклад судді місцевого суду у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 40% ((2102,00 грн х 15 = 31530,00 грн) +  (31530,00 грн х 40% = 12612,00 грн) = 44142,00 грн). Також відповідач зазначив, що визначений позивачем розмір недоплаченої компенсації є необґрунтованим та документально не підтвердженим, а доводи про завдання йому моральної шкоди - надуманими. 
		 
		3. Процесуальні дії у справі. 
		 
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 задоволено заяву про самовідвід судді ОСОБА_2 , а за результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи матеріали передані судді Кукобі О.О .  
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у порядку письмового провадження). 
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи.
		23.03.2021 судом одержано відповідь на відзив, у якій представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог /а.с. 208-130/.
		Представник відповідача надав до суду заяву про розгляд справи без участі уповноваженого представника ТУ ДСА України в Полтавській області. 
		Третя особа ставлення до позову не висловила, у судові засідання представник Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області не з`явився. 
		Позивач та його представник у судовому засіданні 15.04.2021 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.   
		 
		Обставини справи 
		 
		Рішенням Полтавської обласної Ради народних депутатів від 21.01.1993 ОСОБА_1 обрано народним суддею Оржицького районного народного суду Полтавської області /а.с. 5/.
		Указом Президента України від 13.12.2002 №1155/2002 ОСОБА_1 призначено на посаду голови Оржицького районного суду Полтавської області /а.с. 122/. 
		26.06.2003 за наслідками огляду Полтавською обласною МСЕК №1 позивачу вперше встановлено інвалідність третьої групи з визначенням втрати працездатності 50% - захворювання отримане при виконанні обов`язків судді, що підтверджено копією довідки від 26.06.2003 №005769 /а.с. 6/.
		Указом Президента України від 15.01.2005 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Оржицького районного суду Полтавської області у зв`язку з поданням заяви про відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків /а.с. 183/.     
		Наказом ТУ ДСА України в Полтавській області від 30.03.2005 №30 встановлено      ОСОБА_1 , судді Оржицького районного суду Полтавської області у відставці, з 01.02.2005 щомісячну компенсацію у розмірі різниці між втраченим заробітком і призначеною пенсією без врахування одноразової страхової суми /а.с. 184/. 
		20.09.2012 позивачу за результатами повторного огляду МСЕК безстроково з 14.09.2012 встановлено другу групу інвалідності /а.с. 21/.
		Залученою до матеріалів справи інформацією щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації у розмірі різниці між втраченим заробітком і призначеною пенсією за 2020 рік підтверджено, що позивачу у 2020 році виплачена відповідна компенсація загалом у розмірі 464513,04 грн (з урахуванням податків і зборів) /а.с. 187/. 
		Не погодившись з діями відповідача щодо нарахування та виплати компенсації, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		 
		Норми права, якими урегульовані спірні відносини
		 
		Відповідно до статті 8 Основного Закону України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
		У силу частин першої та другої статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		Так, на дату звільнення позивача у відставку за станом здоров`я питання соціального захисту суддів регулювалось статтею 45 Закону України від 15.12.1992 №2862-ХІІ "Про статус суддів" (зі змінами, внесеними Законом України від 24.02.1994 №4015-ХІІ "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус суддів"), відповідно до частини третьої якої у разі заподіяння судді у зв`язку з виконанням відповідно до закону службових обов`язків каліцтва чи іншого стійкого ушкодження здоров`я, що виключає можливість продовження професійної діяльності, йому виплачується одноразова страхова сума за рахунок страхових платежів по обов`язковому державному особистому страхуванню суддів в розмірі п`ятирічного заробітку. Крім того, йому щомісячно виплачується компенсація в розмірі різниці між втраченим заробітком і призначеною пенсією без врахування одноразової страхової суми. 
		30.09.2016 набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016  №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII). 
		За змістом частин першої та другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		Пунктом 1 частини третьої вказаної статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. 
		Згідно з частиною п`ятою цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше ... 15 років - 40 відсотків. 
		Проте пунктами 22, 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. 
		До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами). 
		Частиною третьою статті 133 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (надалі - Закон №2453-VI) у  редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. 
		Однак, рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-рп/2018 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII (пункт 1 резолютивної частини Рішення). При цьому, Конституційним Судом України визначено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року -  8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня       2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".
		У свою чергу, пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 №1774-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
		Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року становить 2102 гривні. 
		Підпунктом 16 пункту 1 розділу I Закону №193-IX, який набрав чинності з 01.01.2020, пункти 22, 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" із Закону №1402-VIII виключені.
		 
		Оцінка судом обставин справи 
		 
		Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		У цій справі позивач оспорює протиправні, як на його думку, дії ТУ ДСА України в Полтавській області щодо обчислення ОСОБА_1 у 2020 році щомісячної компенсації у розмірі різниці між втраченим заробітком і призначеною пенсією по інвалідності. Зокрема, спірним у цих відносинах є визначення бази для обчислення такої компенсації. 
		Так, позивач наполягав, що для розрахунку розміру компенсації у 2020 році мав бути врахований посадовий оклад судді місцевого суду у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (2102,00 грн х 30 = 63060,00 грн) з урахуванням доплати за вислугу років, що становить 40% (60030,00 грн х 40% = 25224,00 грн); тобто загалом для обчислення компенсації мала бути врахована сума у розмірі 88284,00 грн (63060,00 грн + 25224,00 грн). 
		При цьому між сторонами відсутній спір щодо наявності у ОСОБА_1 права на отримання такої компенсації у 2020 році. 
		Натомість відповідач наполягав, що зазначена компенсація правомірно обчислена позивачу виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду у 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який був передбачений Законом №2453-VI з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-рп/2018 та Закону №1774-VII, адже позивач не проходив кваліфікаційне оцінювання. 
		З цього приводу суд звертає увагу на такі обставини. 
		Згідно з приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. 
		Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. 
		Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
		Конституційний Суд України також висловлював аналогічні позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях від 24.06.1999 №6-рп/99 (справа про фінансування судів), від 20.03.2002 №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій та гарантій), від 01.12.2004 №19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 11.10.2005 №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії та щомісячного довічного грошового утримання), від 18.06.2007 №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів).
		З огляду на викладене, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя. 
		Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справах №713/1064/17, №686/24597/16-а, №686/1938/17, №766/7021/17, №686/24597/16-а, від 11.12.2018 у справі №522/5168/17, від 22.10.2020 у справі №420/1234/19.
		У контексті спірних відносин суд зауважує, що позивач на момент звільнення у відставку за станом здоров`я (що було передбачено чинним на момент його звільнення у 2005 році законодавством) набув право на одержання щомісячної компенсації у розмірі різниці між втраченим заробітком і призначеною пенсією по інвалідності. 
		Така компенсація у світлі спірних відносин має розглядатись як гарантія належного матеріального забезпечення судді у відставці, адже будь які інші виплати за нині чинним законодавством для судді, який звільнений у відставку за станом здоров`я (яким є ОСОБА_1 ), не передбачені. 
		За таких обставин, зважаючи на те, що розрахунковою величиною для обчислення позивачу спірної компенсації є втрачений заробіток, тобто розмір суддівської винагороди працюючого судді, зазначає, що відповідна компенсація ОСОБА_1 мала бути обчислена виходячи з посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 40%, що становитиме 88284,00 грн.  
		Доводи відповідача про відсутність бюджетних асигнувань для виплати ОСОБА_1 компенсації у зазначеному розмірі суд визнає безпідставними, адже гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.
		Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21-44а10).
		До того ж, визначення відповідачем у бюджетному запиті на 2020 рік (при його плануванні у 2018 році) розміру компенсації позивачу виходячи з 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб не позбавляло його можливості на звернення до ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів з метою внесення зміну до кошторисних призначень на 2020 рік. 
		Отже, дії відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у 2020 році щомісячної компенсації у розмірі різниці між втраченим заробітком і призначеною пенсією по інвалідності у зменшеному розмірі є протиправними. 
		Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02)). 
		Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. 
		Поряд з цим суд враховує, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.  
		За обставин цього спору, суд, виходячи з того, що особою, відповідальною за нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації, є ТУ ДСА України в Полтавській області, вважає за необхідне на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог, визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 з 01.01.2020 щомісячної компенсації втраченого заробітку в розмірі і порядку, передбаченому Законом України від 02.06.2016 №1402-VII "Про судоустрій і статус суддів" з розрахунку суддівської винагороди в розмірі окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу працюючого судді, зобов`язавши ТУ ДСА України в Полтавській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 01.01.2020 щомісячної компенсації втраченого заробітку в розмірі і порядку, передбаченому Законом України від 02.06.2016 №1402-VII "Про судоустрій і статус суддів" з розрахунку суддівської винагороди в розмірі окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу працюючого судді та провести виплату з урахуванням фактично сплачених сум. 
		Окрім того, суд враховує, що до матеріалів справи залучено копію наказу ТУ ДСА України в Полтавській області від 19.02.2021 №11/од "Про припинення виплати компенсації ОСОБА_1 " /а.с. 220/.
		Зі змісту цього наказу судом встановлено, що відповідач з 01.01.2021 припинив виплату ОСОБА_1 , судді Оржицького районного суду Полтавської області у відставці, щомісячної компенсації в розмірі різниці між втраченим заробітком і призначеною пенсією. 
		Мотивуючи таке рішення відповідач зазначив, що Законом №1402-VIII не передбачена виплата компенсації в розмірі різниці між втраченим заробітком і призначеною пенсією у разі заподіяння судді у зв`язку з виконанням відповідно до закону службових обов`язків каліцтва чи іншого стійкого ушкодження здоров`я, що виключає можливість продовження професійної діяльності. 
		Однак, суд не погоджується з такими доводами ТУ ДСА України в Полтавській області, адже припинення виплати позивачу спірної компенсації за відсутності у чинному законодавстві іншого механізму матеріального забезпечення судді у відставці ОСОБА_1 має розцінюватись як звуження прав позивача на належний рівень матеріального забезпечення, що є порушенням вимог статті 22 Конституції України. 
		Суд також враховує, що ДСА України листом від 18.03.2021 вих.№Ю393-21-520/21 звертало увагу ТУ ДСА України в Полтавській області на безпідставність припинення виплати позивачу компенсації /а.с. 239-240/. 
		 
		За таких обставин, зважаючи на відсутність у матеріалах справи відомостей про скасування відповідачем на дату розгляду цієї справи наказу від 19.02.2021 №11/од "Про припинення виплати компенсації ОСОБА_1 " на підставі листа ДСА України листом від 18.03.2021 вих.№Ю393-21-520/21, суд, керуючись приписами частини другої статті 9 КАС України, з метою повного та всебічного захисту прав позивача у спірних відносинах вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнавши протиправним та скасувавши зазначений наказ. 
		Щодо наявності підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 300000,00 грн суд виходить з таких міркувань. 
		У силу статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		За змістом статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
		Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
		Суд зауважує, що надані ОСОБА_1 разом з позовною заявою копії медичних документів /а.с. 22/ жодним чином не підтверджують той факт, що погіршення стану його здоров`я 12.02.2020 є наслідком здійснення телефонного дзвінка до ТУ ДСА України в Полтавській області. 
		Доводи позивача про те, що він був змушений неодноразово звертатись до відповідача та ДСА України з приводу проведення перерахунку та виплати йому компенсації суд відхиляє, адже як підтверджено залученими до матеріалів справи копіями адвокатських запитів, більшість таких звернень надіслана в інтересах ОСОБА_1 його представником - адвокатом Юхимович С.А. 
		З урахуванням наведеного, суд зазначає, що позивачем не доведено завдання йому моральних страждань у тій мірі, з якою пов`язується наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у матеріальному виразі. 
		За обставин цього спору сам факт визнання судом порушення відповідачем прав позивача і поновлення його права на належний розмір компенсації є достатньою та справедливою сатисфакцією, внаслідок чого у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди належить відмовити. 
		Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.
		 
		Розподіл судових витрат
		 
		Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		У силу пункту 1 частини третьої цієї статті, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Позивач від сплати судового збору звільнений, оскільки є особою з інвалідністю другої групи. 
		Водночас ОСОБА_1 заявлено клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, попередній розмір якої оцінений у 25000,00 грн. 
		 
		Відповідач у відзиві на позов /а.с. 59-61/ наполягав на зменшенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, зазначив, що справа не є складною, розрахунок суми судових витрат є необґрунтованим, відомості про затрачений час не підтверджені документально. Крім того, відповідач звертав увагу на те, що ОСОБА_1 є адвокатом, а тому має достатній рівень знань у сфері права для захисту своїх прав.  
		Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України, у силу положень якої за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. 
		Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. 
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Отже, документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
		При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 04.08.2020 у справі №810/3213/16. 
		На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу адвокатом у цій справі надані копії: договір про надання правової допомоги від 01.05.2020 №166959 разом з додатковою угодою від 04.01.2021 /а.с. 215-216/, акти приймання-передачі правової допомоги від 03.02.2021 №1 /а.с. 26/ та від 18.03.2021 №2 /а.с. 217/, квитанції від 01.05.2020 №05 про сплату коштів у розмірі 10000,00 грн /а.с. 29/, від 18.03.2021 №21 ро сплату коштів у розмірі 10000,00 грн /а.с. 214/ , ордер від 01.05.2020 ПТ №213217 /а.с. 27/. Дослідивши надані документи, суд враховує такі обставини.
		Зі змісту актів приймання-передачі правової допомоги слідує, що адвокатом Юхимовичем С.А. надано позивачу таку правову допомогу: консультація, узгодження правової позиції; опрацювання законодавчої бази та судової практики, формування правової позиції; вивчення матеріалів, підготовка процесуальних документів (складання позовної заяви, відповіді на відзив, направлення адвокатських запитів, виготовлення копій документів, їх відправка, оплата послуг поштового зв`язку); перемовини з представниками відповідача, опрацювання бухгалтерських документів, особової справи позивача.  
		Оцінюючи надані представником позивача документи у взаємозв`язку з фактичними обставинами цієї справи, суд враховує, що цей спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо. 
		Матеріали справи не містять відомостей про проведення адвокатом переговорів з представниками відповідача, а обсяг наданих письмових доказів є незначним.     
		Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, у справі проведено два судові засідання загальною тривалістю 45 хв. 
		Враховуючи наведені вище фактичні обставини цієї справи суд акцентує увагу на тому, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. 
		Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. 
		Виходячи з вищеописаних обставин справи, зважаючи на те, що підготовлені представником позивача процесуальні документи не потребують значних затрат часу для їх складення, суд, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, а також зважаючи на заперечення відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу та ухвалення судом рішення про часткове задоволення позовних вимог, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 5000,00 грн.
		Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
		            
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково. 
		Визнати неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 з 01 січня 2020 року щомісячної компенсації втраченого заробітку в розмірі і порядку, передбаченому Законом України від 02.06.2016 №1402-VII "Про судоустрій і статус суддів" з розрахунку суддівської винагороди в розмірі окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу працюючого судді.
		Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 01 січня 2020 року щомісячної компенсації втраченого заробітку в розмірі і порядку, передбаченому Законом України від 02.06.2016 №1402-VII "Про судоустрій і статус суддів" з розрахунку суддівської винагороди в розмірі окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу працюючого судді та провести виплату з урахуванням фактично сплачених сум. 
		Визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області від 19 лютого 2021 року №11/од "Про припинення виплати компенсації ОСОБА_1 ". 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. 
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень). 
		Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ). 
		Відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 26304855; вул. Соборності, 17, м. Полтава, Полтавська область, 36020).
		Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 37959255; вул. Шевченка, 1, м. Полтава, Полтавська область, 36011). 
		Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 293, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
		Повний текст рішення складено 20 квітня 2021 року.
		 
		Суддя                                                                                О.О. Кукоба

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...