Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 216/228/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 19.05.2021. Зареєстровано: 20.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 21.05.2021.
Дата набрання законної сили: 18.05.2021
Номер судового провадження: 22-ц/803/4115/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/4115/21 Справа № 216/228/21   Суддя у 1-й інстанції - Бутенко М. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар  Я. М.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 травня 2021 року                                м.Кривий Ріг
		 
		Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		 
		головуючого судді  Бондар Я.М.
		суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
		секретар судового засідання  Євтодій К.С.
		сторони:
		позивач - ОСОБА_1 
		відповідачі: Держава Україна в особі: Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Омбудсмена України,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривому Розі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою позивача  ОСОБА_1 на ухвалу Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 лютого 2021 року, якою відмовлено у відкритті провадження по справі, постановлену суддею Бутенко М.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту ухвали відсутні), -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		15.01.2021 року до Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшов цивільний позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі: Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, про визнання права власності і відшкодування шкоди.
		Ухвалою суду від 18.01.2021 року, позивачу було надано строк для виправлення, зазначених недоліків у термін 10 днів з дня отримання ухвали суду. 
		На виконання ухвали судді, 04.02.2021 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла уточнена позовна заява без додатків, відповідно до якої позивач зазначає відповідачем Державу Україна в особах: Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Омбудсмену України про визнання права власності, та висуває до них позовні вимоги: не чинити позивачу перешкоди у доступі до правосуддя у розумний термін, справедливо і публічно  ст. 6.1. Конвенції (3 місяці); не чинити позивачу перешкоди у «Праві на ефективний засіб правового захисту» - ст. 13 Конвенції; не чинити позивачу дискримінації його прав ст. 14 Конвенції. 
		Якщо суд вважає, що позивач застосував не ті норми права у позові, суд має обов`язок і зобов`язаний самостійно визначити норми права. Що підлягають застосуванню і самостійно застосувати їх  практика ЄСПЛ, 
		Визнати дії держави Україна дискримінацією щодо позивача, його майна і права користуватися ним, згідно до вимог ст.13 Конституції України, ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і ст. 14 Конвенції;
		Визнати власністю позивача майно 1/n частку від описаної в ст.13 Конституції України  Земля, її надр, атмосферного повітря, водних та інші природних ресурсів, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони;
		Визнати, що позивач, як власник 1/n частки майна від описаної в ст.. 13 Конституції України - Земля, її надр, атмосферного повітря, водних та інші природних ресурсів, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони  має право безкоштовно користуватися своєю часткою майна на свій розсуд, ст.13 Конституції України і ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
		Ухвалою Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 лютого 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі за уточненим позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особах: Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Омбудсмену України про визнання права власності.
		Позивач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність судового рішення просить: розглянути скаргу справедливо, публічно і у розумний термін, згідно до рекомендацій ЄСПЛ; відновити порушені від імені держави Україна права позивача і права людини, скасувати ухвали суду першої інстанції від 18 січня 2021 року, 05 лютого 2021 року, 08 лютого 2021 року 09 лютого 2021 року, своєю ухвалою відкрити провадження у цій справі, звернутися до Верховного Суду України стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо не виконання Державою Україною взятого на себе зобов`язання при приєднанні до Європейської Конвенції з прав людини, ст.1  запровадити в Україні засоби правового захисту для запобігання порушенню прав, які захищає Європейська Конвенція, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України; звернутися до Верховного Суду України стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо не конституційності Закону України «Про судовий збір», так як він прийнятий в супереч ст.22 Конституції України - «звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод громадян України.
		При цьому, скаржник зазначає, що на ухвалу суду першої інстанції від 18 січня 2021 року позивач із повагою до суду, уточнив свої позовні вимоги. З огляду на ухвалу суду від 08 лютого 2021 року позивач вважає, що суд в чергове свідомо зловживає своїми правами, ст..17 Конвенції з метою помсти за постанову Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у справі №216/3067/20, якою була скасована ухвала від 06 серпня 2020 року і частково задоволена скарга позивача. У цій постанові суду апеляційної інстанції вказано про те, що вимагання від позивача зайвих або ж невідомих позивачу відомостей свідчить про надмірний формалізм у вирішенні питання про прийняття позову, що суперечить принципу верховенства права, завданням цивільного судочинства та порушує, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, право на доступ до суду. Вказує, що оскаржувана ухвала суду від 08.02.2021 року як дві краплі води схожа на ухвалу у справі №216/3067/2006 серпня 2020 року. Вказує на те, що позивач звернувся з цим позовом до Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу і Дніпровського апеляційного суду, оскільки він живе поруч з ними. Зазначає, що позивач має 16 позовів до Держави України у особах Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу і Дніпровського апеляційного суду, тобто має з цими судами конфлікти через порушення прав позивача і усього українського народу. Позивач наголошує на тому, що суд першої інстанції в чергове порушив права позивача, і не маючи прав, таки розглянув позовну заяву у цій справі, відмовивши йому у відкритті провадження. Скаржник вважає, що суд першої інстанції свідомо, в черговий раз, штучно обмежив позивачу доступ до правосуддя у розумні терміни розгляду справи, порушив вимоги ст..55 Конституції України, рішення Верховного Суду України, Конституційного суду України, обмеживши позивачу доступ до правосуддя. Позивач вказує на те, що ЦПК України, як і усе законодавство України не відповідає вимогам ст.1 Конвенції з прав людини  відсутністю механізму дотримання вимог Конвенції, за період із 01.01.2018 і до дня написання цієї скарги, жоден суддя Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу, Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу і Дніпровського апеляційного суду не звернувся до Верховного Суду України стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо не конституційності величезної кількості колізійних постанов, наказів, тощо.
		Відзив на апеляційну скаргу не подано.
		Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
		Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Суд,першої інстанції,ухвалюючи рішенняпро відмовуу відкриттіпровадження,керувався нормамип.1ч.1186ЦПК України,й виходивз того,що заявлені позивачем у справі позовні вимоги про порушення статті 13 Конвенції та встановлення справедливої сатисфакції не є належним способом захисту, тому у відкритті провадження у справі слід відмовити, оскільки уточнений позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особах: Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Омбудсмену України про визнання права власності, суперечити чинному законодавству України і не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
		Згідно ст.186ч.1п.1ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Статтею 3ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
		Відповідно ж до статті 8Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституціямає найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй. НормиКонституції Україниє нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції Українигарантується.
		Згідно зістаттею 9 Конституції УкраїнитаЗакону України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Україна 17 липня 1997 року прийнялаЗакон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р., Перший протокол та протоколи № 2,4,7 та 11 до Конвенції»за№ 475/97-ВР. Пунктом 1 цьогоЗаконувизначено, що Україна повністю визначає на своїй території дію статті 46Конвенціїщодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію ЄСПЛ в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
		23 лютого 2006 року Верховна Рада України прийнялаЗакон України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини». Згідно із цим законом при розгляді справ судами України, Конвенція та практика ЄСПЛ використовувуються як джерела права. Зазначене положення спрямоване на реалізацію вищевказаної конституційної норми і нормЗакону України «Про міжнародні договори та угоди».
		Конвенція є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
		Таким чином, норми Конвенції повинні застосовуватися національними судами так само, як внутрішнє законодавство і як норми прямої дії.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Відповідно до ст.19ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		Відповідно до ст. 55, 124 Конституції України та ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ст.23ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.
		Відповідно до ч.2 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01.03.2013 року, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
		Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів, щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (ст.19 ЦПК України). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (ст.ст.26-30 ЦПК України).
		Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року), не є абсолютним; воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом в такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 року у справі 127/18934/18 зазначила, що в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають з приватноправових відносин. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначає частина друга вказаної статті. В абзаці дванадцятому цієї частини передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		Велика Палата Верховного Суду встановила, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. У тому випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту. 
		Заявлені позивачему справі уточненіпозовні вимогипро порушеннястатті 13Конвенції тавстановлення справедливоїсатисфакції неє належнимспособом захисту,тому висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі є законним та обґрунтованим.
		Окрім того, позивачем оскаржуються ухвали суду першої інстанції від 18 січня 2021 року про залишення позовної заяви без руху, від 05.02.2021 року, якою заява позивача ОСОБА_1 про відвід судді Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропептровської області Бутенко М.В. була визнана необґрунтованою з переданням заяви до канцелярії суду для визначення судді, який буде вирішувати питання про відвід, в порядку, встановленому ст.33 ЦПК України, та від 08.02.2021 року, якою було відмовлено у задоволенні заяви позивача про відвід судді Бутенко М.В., які скаржник вважає незаконними.
		Нормами статті185ЦПК Українивстановлено правосуду назалишення позовубез руху,у разі,якщо позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175і177 ЦПК України, при цьому в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
		З ухвали суду першої інстанції від 18 січня 2021 року видно, що суд, розглянувши подану позивачем 15.01.2021 року позовну заяву, дійшов висновку, що вона не відповідає нормам ст.ст.175, 177 ЦПК України, у зв`язку з чим виніс постанову, в якій зазначив недоліки позовної заяви, а також спосіб і строк їх усунення, тому твердження позивача про незаконність цієї ухвали, колегія суддів вважає необґрунтованими.
		З матеріалів справи також видно, що позивач 04.02.2021 року подав до суду першої інстанції заяву про відвід судді, яка була розглянута суддею Бутенко М.В. і ухвалою від 05 лютого 2021 року була визнана необґрунтованою та у відповідності з нормами ст.40 ЦПК України заява про відвід в порядку статті 33 ЦПК України була передана на розгляд судді, який не входить до складу суду.
		08 лютого 2021 року заява про відвід, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2021, була розглянута суддею Кузнецовим Р.О., який, розглянувши питання про заявлений судді Бутенко М.В. відвід, відмовив в його задоволенні через відсутність достатньо обґрунтованих підстав, які б підтверджували неупередженість судді Бутенко М.В. при розгляді цієї справи.
		Ухвали суду першої інстанції від 05 лютого 2021 року та від 08 лютого 2021 року належним чином обґрунтовані і оскарженню не підлягають, підстав для визнання їх незаконними та скасування, колегія суддів не вбачає.
		Згідно ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 лютого 2021 року постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги.
		Керуючись ст.ст.367, 368, 375, 382, 383 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Апеляційну скаргу позивача  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Ухвалу Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 лютого 2021 року,якою відмовленоу відкриттіпровадження посправі залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
		Повний текст судового рішення складено 18 травня 2021 року.
		 
		Головуючий:
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...