Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/8690/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; оренди.
Надіслано для оприлюднення: 20.05.2021. Зареєстровано: 21.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.05.2021.
Дата набрання законної сили: 19.05.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"19" травня 2021 р.           Справа№ 910/8690/20
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Агрикової  О.В.
		суддів:            Мальченко А.О. 
		          Чорногуза М.Г. 
		 
		Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,
		Представники сторін в судове засідання не з`явились,
		розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
		Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" 
		на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 (повний текст постанови складено 25.02.2021)
		у справі № 910/8690/20 (суддя Усатенко І.В.)
		За позовом Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"
		до: 
		1.          Запорізької обласної державної адміністрації
		2.          Запорізької міської ради
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 - Національний заповідник "Хортиця"
		про визнання додаткової угоди укладеною, -
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У 2020 році Акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Запорізької обласної державної адміністрації та Запорізької міської ради про визнання додаткової угоди укладеною.
		В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідач 1 та відповідач 2 безпідставно ухиляються від укладення з позивачем додаткової угоди до договору оренди землі, щодо продовження строку його дії, при цьому позивач наголошує, що він після закінчення строку дії договору оренди землі продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою та виконує обов`язки землекористувача, в тому числі сплачує орендну плату.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звернувся до відповідачів з листами про поновлення строку дії договору на період з 2019 року по 2024 рік у грудні 2019 року, січні 2020 року,  в зв`язку з чим до вказаних правовідносин застосовуються норми чинного на той період законодавства, при цьому позивач просить фактично визнати поновленим договір оренди на новий строк, що не відповідає нормам законодавства та зумовлює відмову у позові. Крім того місцевий господарський суд встановив, що оскільки, земельна ділянка перебуває у комунальній власності і у встановленому законом порядку не передана у державну власність, відповідача 1 (Запорізька обласна державна адміністрація), яка здійснює розпорядження виключно землями, що перебувають у державній власності не може розпоряджатись землями, належними до комунальної власності, в тому числі і укладати договори оренди.
		Не погодившись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
		Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки, викладені в рішення суду першої інстанції, не відповідають встановленим обставинам справи. Позивач зазначає, що вірно встановивши своєчасність звернення за поновленням договору, належність повноважень щодо розпорядження ділянкою до повноважень відповідача 1, не укладання додаткової угоди в місячний строк, суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позову щодо укладення відповідної додаткової угоди із посиланням не те, що бездіяльність відповідача 1 не була оскаржена позивачем до суду, як передбачено ст. 33 Закону України «Про оренду землі». Скаржник наголошує, що він ще з 2014-го року безперервно намагався своїми діями реалізувати своє право на продовження строку дії договору оренди землі на підставі ст. 33 Закону України «Про оренду землі», відповідачі при цьому, не заперечували по суті права позивача на продовження строку дії договору оренди, однак з 2014-го по 2020-й рік так і не уклали жодної додаткової угоди. Крім того місцевий господарський суд не надав оцінки тому факту, що позивач звертався до відповідачів ще до внесення змін до Земельного Кодексу України та Закону України «Про оренду землі», якими введено ст. 32-2 Закону України «Про оренду землі» та ст. 126-1 Земельного Кодексу України, оскільки вказані норми можуть бути застосовані лише після визнання укладеною додаткової угоди про продовження строку дії договору та реєстрації права оренди в реєстрі прав. Позивач також наголошує, що суд першої інстанції не врахував п. 4, 5, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» оскільки з дня набрання чинності цим законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими, а тому не підписання акту приймання-передачі земель між відповідачем 1 та відповідачем 2 не свідчить про відсутність розмежування між ними. Скаржник звертає увагу, що суд першої інстанції не надав оцінки та не врахував, що наведена земельна ділянка знаходиться у користуванні позивача для розміщення об`єктів нерухомого майна санаторію-профілакторію, що складається з головного корпусу профілакторію, насосної станції, будівлі трансформаторної підстанції, будівлі котельної, що знаходяться за адресою м. Запоріжжя, Січ (о. Хортиця), буд. 1а. Й наостанок позивач долучає до апеляційної скарги документи, які не були предметом дослідження в місцевому господарському суді, зокрема листування з питання звернення позивача до відповідачів з питання продовження строку договору оренди землі, обґрунтовуючи не подання даних доказів в місцевому господарському суді тим, що в суді першої інстанції сторони не заперечували факт наявності таких звернень за 2014-2020 рік, однак місцевий господарський суд не дослідив вказане питання та не надав йому оцінки в рішенні.
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 року, розгляд справи призначено на 28.04.2021 року.
		09.04.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Запорізької обласної державної адміністрації, відповідача-1 у справі,  надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
		13.04.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів", позивача у справі та від Запорізької обласної державної адміністрації, відповідача-1 у справі, надійшли клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Запорізької області.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 року клопотання Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" та Запорізької обласної державної адміністрації про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в Господарському суді Запорізької області задоволено.
		19.04.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Запорізької міської ради, відповідача-2 у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
		19.04.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів", позивача у справі,  надійшла відповідь на відзив.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 року розгляд справи відкладено на 19.05.2021 року.
		В судове засідання 19.05.2021 року представники сторін не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
		Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
		Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
		Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, у судовому засіданні 28.04.2021 року представниками сторін були надані пояснення по суті спору та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін. 
		Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Як вже було зазначено вище, скаржником до апеляційної скарги було долучено документи, які не були предметом дослідження в місцевому господарському суді, зокрема листування з питання звернення позивача до відповідачів з питання продовження строку договору оренди землі.
		Проте, колегією суддів не приймаються до уваги вказані вище додаткові документи виходячи з наступного. 
		Відповідно до ч.3, ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.
		З матеріалів справи вбачається, що подані апелянтом докази, не були подані на розгляд в суді першої інстанції і відповідно не розглядались останнім, при цьому, скаржник не був позбавлений можливості надати такі докази під час розгляду справи в суді першої інстанції, однак своїм правом не скористався.
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 27.05.1998 року між Запорізькою міською радою та Відкритим акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" укладено договір на право тимчасового користування землею відповідно до якого Запорізька міська рада на підставі рішення виконкому від 23.04.1998 № 246/41 передала, а ВАТ "Запорізький завод феросплавів" прийняв в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 5,2 га. Земельна ділянка надається на умовах оренди строком на 10 років до 23.04.2008 для функціонування санаторію-профілакторію на о. Хортиця (п. 1.1, 1.2 договору). (т.1, а.с. 30-31).
		В подальшому, 28.08.2009 року між Запорізькою міською радою (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" (орендар) укладено договір оренди землі відповідно до п. 1 якого орендодавець, відповідно до рішення 27 сесії 5 скликання Запорізької міської ради № 61/126 від 19.11.2008 року, надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розташування санаторію-профілакторію, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, острів Хортиця, вул. Січ, 1-А. (т.1, а.с. 32-34).
		Відповідно до п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,2000 га.
		Згідно з п. 3 договору на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: будівлі і забудови орендаря, інші об`єкти інфраструктури відсутні.
		Пунктом 4 договору передбачено, що земельна ділянка передається разом з будівлями і забудовами орендаря.
		Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 11032320,00 грн. в цінах 2008 року (п. 5 договору).
		Відповідно до п. 8 договору, він укладається строком на 5 років.
		Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та у розмірі 635 461, 65 грн., що складає 5% від нормативної грошової оцінки за календарний рік в ціна 2009 року (п. 9 договору).
		Пунктом 33 договору встановлено, що дія договору припиняється зокрема у разі закінчення строку, на який його було укладено.
		Відповідно до п. 36 договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. 
		Згідно з п. 39 договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
		Договір зареєстровано у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах" 15.09.2009 року за № 040926101799.
		З матеріалів справи вбачається, що сторонами неодноразово укладались додаткові угоди, зокрема від 05.10.2009 щодо зміни розміру орендної плати (т.1, а.с. 43, 46, 49), від 25.01.2010 року, якою змінено розмір орендної плати (т.1, а.с. 52, 55, 58), від 13.04.2010 року, якою визначили розмір орендної плати (т.1, а.с. 61, 64, 67).
		Також, 03.03.2012 року між позивачем та відповідачем 2 укладено додатковий договір до договору від 15.09.2009 року № 040926101799, в якому зазначено кадастровий номер орендованої земельної ділянки: 2310100000:05:019:0009; визначено що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 11 032 320, 00 грн. та визначено розмір орендної плати у сумі 403 772, 31 грн. за рік. (т.1, а.с. 70).
		Вказаним додатковим договором сторони доповнили пункт 8 абзацом наступного змісту: "Після закінчення строку дії договору орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов цього договору, та законодавства України, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору оренди землі, у цьому разі орендар зобов`язаний письмово повідомити орендодавця не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору оренди землі про намір продовжити його дію. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору, переважне право орендаря на укладення договору оренди припиняється.
		Листом №02/Б/42 від 08.01.2014 року позивач звернувся до відповідача 2 з проханням поновити договір оренди землі №040926101799 від 15.09.2009 року, строк дії якого закінчується 15.09.2014 року, на строк 49 років. (т.1, а.с. 221).
		Запорізька міська рада в свою чергу листом від 27.01.2014 року повідомила, що повноваження щодо розпорядження землями, які належать до державної власності покладено на обласні державні адміністрації. Зазначено, що рішенням № 5 від 09.11.2005 року "Про видачу Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою НЗ "Хортиця" встановлені межі та надана НЗ "Хортиця" в постійне користування земельна ділянка загальною площею 2359,3400 га. НЗ "Хортиця" є державним підприємством і йому виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.  (т.1, а.с. 72).
		При цьому, 27.06.2014 року Запорізькою міською радою прийнято рішення № 49 "Про задоволення звернення ПАТ "Запорізький завод феросплавів" та листа Запорізької обласної державної адміністрації про заміну сторони у договорі оренди землі".  Рада вирішила укласти додатковий договір до договору оренди землі № 040926101799 від 15.09.2009 року в частині зміни сторони за договором - орендодавця. Належною стороною "орендодавцем" за договором оренди землі № 040926101799 від 15.09.2009 року вважати Запорізьку обласну державну адміністрацію. Зобов`язано ПАТ "Запорізький завод феросплавів" протягом 2 місяців укласти додаткову угоду з Запорізькою обласною адміністрацією та Запорізькою міською радою. (т.1, а.с. 220).
		Також, 26.09.2014 року Запорізькою обласною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 498 "Про внесення змін до договору  оренди землі, орендарем якої є ПАТ "Запорізький завод феросплавів", яким вирішено внести зміни в договір № 040926101799 від 15.09.2009 року щодо особи орендодавця, замінити Запорізьку міську раду на Запорізьку обласну державну адміністрацію, про що укласти відповідний додатковий договір. (т.1, а.с. 222).
		Крім того в матеріалах справи наявний лист № 04-01/0383 від 02.03.2015 року, яким директор Департаменту агропромислового розвитку повідомив позивача, що Облдержадміністрація звернулась до реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, для проведення державної реєстрації прав власності держави на земельну ділянку в м. Запоріжжя, вул. Січ, 1-А , площею 5,2 га. Згідно  рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно від 26.01.2015 року № 18837911 Запорізькій обласній державній адміністрації відмовлено у державній реєстрації права власності на земельну ділянку державної власності , площею 5,2 га, що розташована в м. Запоріжжя, вул. Січ, 1-А, (кадастровий номер 2310100000:05:019:0009), оскільки у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 19.11.2014 року форма власності на земельну ділянку зазначена як комунальна. (т.1, а.с. 249).
		В матеріалах справи наявний інформація Державного земельного  кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку відповідно до, якої станом на 13.07.2020 року форма власності на спірну земельну ділянку зазначена, як комунальна. (т.1, а.с. 244-245).
		Держземагенством листом №19-28-02-525/2-15 від 04.03.2015 року повідомило позивача, що земельна ділянка в м. Запоріжжя, вул. Січ, 1-А, площею 5,2 га перебуває в оренді у позивача та є самостійним об`єктом Державного земельного кадастру, до меж інших об`єктів, а саме земельних ділянок, що зареєстровані за НЗ "Хортиця" не входить, підстави для внесення змін до Державного земельного кадастру щодо форми власності на неї, відсутні. (т.2, а.с. 15-17).
		Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру листом № ДС-28-28-0.13-9780/23-15 від 11.09.2015 року повідомила позивача щодо не включення до земельної ділянки переданої НЗ "Хортиця" земельної ділянки, яку орендує позивач. (т.2, а.с. 21-23).
		Запорізька обласна державна адміністрація листом №04600/08-32 від 21.07.2016 року надала відповідь позивачу про розгляд питання щодо поновлення договору оренди земельної ділянки в якій вказала, що земельна ділянка в м. Запоріжжя, вул. Січ, 1-А, площею 5,2 га, кадастровий номер 2310100000:05:019:0009 знаходиться у комунальній власності, а тому до вирішення питання щодо форми власності на дану земельну ділянку договір не може бути укладений. (т.1, а.с. 251).
		Позивач в свою чергу, листом № 02-06-10/62 від 23.12.2019 року звернувся до Запорізької міської ради в якому зазначив про укладення між ними договору оренди землі № 040926101799 від 15.09.2009 року щодо передачі в оренду земельної ділянки  в м. Запоріжжя, вул. Січ, 1-А, площею 5,2 га, кадастровий номер 2310100000:05:019:0009 строком на 5 років. У листі також зазначено, що позивач направляв лист про поновлення договору оренди (№ 02/Б/42 від 08.01.2014 року), проте, додаткова угода про поновлення строку дії договору не була укладена, оскільки, не визначено форму власності на земельну ділянку після прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності". Позивач продовжує користуватись земельною ділянкою та сплачувати орендну плату, а тому посилаючись на ст. 33 Закону України "Про оренду землі", а тому  позивач вважає договір оренди землі поновленим на наступні 5 років та просить підписати відповідну додаткову угоду. До листа долучено 3 примірники додаткової угоди, підписані з боку орендаря. Лист вручено 26.12.2019 року. (т.1, а.с. 73-75).
		Окрім цього, позивач звернувся з листом № 02-06-03/1 від 03.03.2020 року до Запорізької обласної державної адміністрації в якому просив адміністрацію підписати додаткову угоду про поновлення строку дії договору оренди від 15.09.2009 року №040926101799. До листа долучено 3 примірника додаткової угоди, підписані з боку орендаря. Лист отриманий 06.03.2020 року. (т.1, а.с. 76-78).
		Втім, Запорізька міська рада листом № 079/02-03 від 13.01.2020 року надала відповідь в якій вказала, що НЗ "Хортиця" передано земельну ділянку, яка включає в себе територію о. Хортиця і відповідно вказаними землями здійснює розпорядження обласна адміністрація. Зазначено, що рішенням сесії міської ради від 27.06.2014 року № 49 виконана зміна сторін у договорі оренди землі та визначено орендодавцем Запорізьку обласну державну адміністрацію. (т.1, а.с. 79).
		В матеріалах справи наявний державний акт на право постійного користування земельною ділянкою виданий Національному заповіднику «Хортиця». (т.2, а.с. 120-121).
		Колегія суддів зазначає, що відповідно до рішення Запорізької міської ради №5 від 09.11.2005 року «Про видачу державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Національному заповіднику «Хортиця»» вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок Національному заповіднику «Хортиця». Встановлено межі та надано Національному заповіднику «Хортиця» в постійне користування земельні ділянки загальною площею 2359,3400 га, в тому числі земельні ділянки сторонніх землекористувачів згідно з додатком на території острова Хортиця та прилеглих до нього островів та скель Байди, Дубового, Розтьобін, Три Стоги, Середня, Близнюки, урочище Вирва на правому березі річки Дніпро для забезпечення його діяльності в межах згідно з планом, що додається. Забезпечено згідно земельного законодавства функціонування сторонніх землекористувачів. При умові отримання згоди землекористувачів на вилучення земельних ділянок відповідно до положень Земельного Кодексу України та врахування їх майнових інтересів, сприяти Національному заповіднику «Хортиця» у поступовому відселенні сторонніх землекористувачів з території острова та прилеглих до нього островів згідно з генеральним планом національного заповідника та передачі цих земельних ділянок Національному заповіднику «Хортиця». (т.2, а.с. 118).
		При цьому, відповідно до додатку №1 до державного акту серії ЯЯ « 110274 спірна земельна ділянка відноситься до земельних ділянок сторонніх землекористувачів. (т.2, а.с. 122).
		Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять будь-яких звернень Національного заповіднику «Хортиця» до позивача щодо вилучення з його користування земельної ділянки, а також не місять такої згоди позивача.
		Запорізька обласна державна адміністрація листом № 02607/08-40 від 30.03.2020 року також надала відповідь позивача щодо підписання додаткової угоди до договору оренди в який вказала про передачу земельної ділянки Національному заповіднику "Хортиця", проте питання щодо визначення форми власності на відповідну земельну ділянку не було узгоджено. (т.2, а.с. 80-83).
		Крім того, в матеріалах справи наявні докази сплати позивачем орендної плати під санаторієм-профілакторієм за 2013-2020 роки та розшифровки орендної плати. (т.1, а.с. 83-185).
		Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку з тим, що оскільки договір оренди землі від 28.08.2009 року вважається поновленим на підставі ч. 6, ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та враховуючи ухилення відповідача 1 та відповідача 2 від підписання проекту відповідної додаткової угоди від 15.09.2019 року до договору оренди землі, зареєстрованого 15.09.2009 року за №040926101799, позивач змушений звернутися до суду з вимогою про визнання такої додаткової угоди укладеною.
		Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
		Як вже було вище встановлено, договір № 040926101799 від 15.09.2009 року був укладений строком на 5 років, отже термін його дії закінчився 15.09.2014 року.
		Позивач в свою чергу, листом №02/Б/42 від 08.01.2014 року звернувся до відповідача 2 з проханням поновити договір оренди землі №040926101799 від 15.09.2009 року, строк дії якого закінчується 15.09.2014 року, на строк 49 років. (т.1, а.с. 221).
		Отже, з вище викладеного вбачається, що позивач звернувся до міської ради з повідомленням про намір продовжити договір оренди завчасно, а саме за 8 місяців до закінчення строку договору, однак змінив строк оренди з 5 років на 49 років.
		Відповідно до вимог частини другої    статті 792 Цивільного кодексу України    відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема    Земельним кодексом України,    Законом України "Про оренду землі".
		Згідно із частиною першою    статті 4 Закону України "Про оренду землі"    орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (частина перша    статті 5 названого Закону).
		Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на 15.09.2014 року) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
		Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.
		До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
		При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
		Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
		У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:
		власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);
		уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
		Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.
		Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
		У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.
		Отже, як вже було вище встановлено, орендар 08.01.2014 року до закінчення строку дії договору звернувся до орендодавця з листом щодо поновлення строку його дії, однак 27.01.2014 року відповідач-2 повідомив про неможливість укладення ним додаткової угоди (т.1, а.с. 72), оскільки, земельна ділянка належить до державної форми власності. Тобто, орендодавець протягом місяця з дня отримання листа-повідомлення повідомив орендаря про неможливість поновити договір оренди у зв`язку зі зміною орендодавця. Однак, вже 27.06.2014 року (до закінчення строку договору - 15.09.2014 року) Запорізька міська рада прийняла рішення про заміну сторони у договорі оренди землі, який позивач просив поновити.
		При цьому, колегія суддів звертає увагу на п. 2 цього рішення, де саме позивача ПАТ "Запорізький завод феросплавів" зобов`язано протягом 2 місяців укласти додаткову угоду з Запорізькою обласною адміністрацією та Запорізькою міською радою. Матеріали справи не містять доказів виконання даного рішення.
		Втім позивач продовжував користуватись земельною ділянкою в м. Запоріжжя, вул. Січ, 1-А, площею 5,2 га та сплачувати орендну плату.
		Матеріали справи місять докази сплати позивачем орендної плати. (т.1, а.с. 84-185).
		Відтак, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що фактично договір оренди земельної ділянки було продовжено на наступні п`ять років, тобто до 15.09.2019 року.
		Отже, скаржник помилково звертає увагу на врахування в даному випадку його звернення №02/Б/42 від 08.01.2014 року щодо поновлення договору оренди землі №040926101799 від 15.09.2009 року оскільки по факту дане звернення вичерпало себе в минулому продовженні договору, а саме до 15.09.2019 року.
		В подальшому, позивач листом № 02-06-10/62 від 23.12.2019 року звернувся до Запорізької міської ради (т.1, а.с. 73-75) та з листом № 02-06-03/1 від 03.03.2020 року до Запорізької обласної державної адміністрації (т.1, а.с. 76-78).
		Колегія суддів підкреслює, що вищезазначене звернення позивача було надіслано відповідачам після закінчення строку договору оренди 15.09.2019 року, тобто з пропуском строку встановленого п. 8 Договору оренди (не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення договору) та ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції закону, яка діяла на момент закінчення договору) протягом місяця до закінчення договору.
		Пунктом 9  розділу IX  "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній станом на 15.09.2019 року) доповнено абзацами третім і четвертим такого змісту:
		"Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1  Земельного кодексу України.
		Правила, визначені статтею 126-1  Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".
		Отже, поновлення договору оренди землі №040926101799 від 15.09.2009 року повинно здійснюватись на умовах законодавства чинного на момент його укладання, а саме в редакції чинній на 15.09.2014 року.
		Аналіз зазначених норм чинного на момент 15.09.2014 року законодавства дає підстави для висновку, що статтею ЗЗ Закону України «Про оренду землі» було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору    оренди    землі    на    новий    строк» та «поновлення    договору    оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.
		Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).
		У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).
		При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.
		Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі»). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на поновлення договору та той самий строк    і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18),    від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
		Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, предметом позову в якій було визнання поновленим договору оренди землі у запропонованій редакції на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, зокрема, з огляду на те, що позивач дотримався процедури повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, надавши проект додаткової угоди за п`ятдесят днів до закінчення строку дії договору, належним чином виконавши свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця про намір його поновити. Крім цього, позивач продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору.
		З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що в даному випадку поновлення договору оренди землі №040926101799 від 15.09.2009 року на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» можливе лише при дотриманні орендарем (позивачем) строків, визначених частиною другою статті 33 вказаного Закону, однак, як вірно встановлено судом першої інстанції позивачем не дотримано таких строків, а саме позивач звернувся до відповідачів 23.12.2019 року та 03.03.2020 року, тобто вже після закінчення строку договору (15.09.2019 року), з огляду на, що втратив своє право скористатися вимогами частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі».
		Зазначені висновки також викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі №159/5756/18.
		Також колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 4, 5, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності " у державній власності залишаються:
		а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони;
		б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;
		в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.
		Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.
		З дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
		Відповідно до ст. 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
		У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.
		На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.
		Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
		До земель комунальної власності, які не можуть передаватися у державну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у державну власність.
		Відповідно до ст. 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.
		У разі переходу права власності на земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні, від держави до територіальної громади або від територіальної громади до держави до набувача земельної ділянки переходять права та обов`язки власника земельної ділянки за правовідносинами постійного користування нею.
		Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням:
		кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника;
		місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі).
		Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.
		Повідомлення про перехід права власності від держави до територіальної громади або навпаки підлягає опублікуванню у друкованих засобах масової інформації місцевої сфери розповсюдження із зазначенням кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки.
		За згодою сторін договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави до такого договору можуть бути внесені зміни із зазначенням нового власника земельної ділянки.
		Вимоги цієї статті поширюються на випадки переходу повноважень від одного органу державної влади до іншого при розпорядженні земельними ділянками державної власності, які перебувають у їх постійному користуванні.
		Пунктом 34 частини першої    статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"    передбачено, що до виключних повноважень органу місцевого самоврядування віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Згідно із пунктом "а" частини першої    статті 12 Земельного кодексу України    розпорядження землями територіальних громад віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад на території сіл, селищ, міст. 
		Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.    
		Відповідно до ст. 15 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" в управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій перебувають об`єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку.
		Отже, з викладених вище обставин вбачається, що для передачі земельної ділянки з комунальної власності до державної необхідно певний ланцюг дій, а саме рішення органу, яке має намір передати земельну ділянку, а також підписаний акт приймання-передачі такої земельної ділянки, та лише після зазначених дій особа (в нашому випадку обласна державна адміністрація) повинна звернутися із заявою щодо реєстрації права власності такою земельної ділянки.
		Втім, з матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка має форму власності - комунальну. Інформація Державного земельного  кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку. (т.1, а.с. 244-245).
		Посилання скаржника на те, що з моменту прийняття Закону щодо розмежування земель державної та комунальної власності спірна земельна ділянка перейшла у державну власність в силу Закону є помилковими, оскільки, як вже було вище зазначено відповідно до п. 4, 5, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.
		Тобто Законом на який посилається скаржник визначено певний перелік дій для прийняття у власність тієї чи іншої земельної ділянки та не зазначено автоматичного переходу права власності в силу Закону враховуючи те, що спірна земельна ділянка вже була сформована на момент прийняття даного закону та зареєстрована форма власності на неї, як комунальна.
		Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
		Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
		Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом.
		Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.
		Орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною.
		З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності в даному випадку підстав для  визнання укладеною додаткову угоду з особою, яка на момент розгляду справи не може бути орендодавцем комунального майна (Запорізька обласна державна адміністрація).
		Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 року прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" задоволенню не підлягає.
		Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
		Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня  2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано позивачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
		Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. 
		Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. 
		Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		1.    Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 року у справі №910/8690/20 залишити без задоволення.
		 
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 року у справі №910/8690/20 залишити без змін.
		 
		3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8690/20.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
		Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
		 
		Повний текст постанови складено 20.05.2021 року.
		 
		Головуючий суддя                                                            О.В. Агрикова 
		 
		Судді                                                                                А.О. Мальченко
		 
		                                                                                М.Г. Чорногуз

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...