Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/9016/19 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти громадської безпеки.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 27.05.2021.
Дата набрання законної сили: 25.05.2021
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 755/9016/19 Суддя в І-й інстанції ОСОБА_1 
		Провадження № 11-кп/824/207/2021  Суддя в 2-й інстанції ОСОБА_2 
		 
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		25 травня 2021 року  м. Київ
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
		суддів ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		секретар ОСОБА_5 ,
		за участю: 
		прокурора ОСОБА_6 ,
		 обвинуваченого ОСОБА_7 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження № 12019100040004181 від 24 травня 2019 року за апеляційною скаргою першого заступника прокурора м. Києва на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 08 серпня 2019 року,
		в с т а н о в и л а:
		Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 08 серпня 2019 року,
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , маючого на утримані трьох неповнолітніх дітей, офіційно не працевлаштованого, раніше неодноразово судимого, останній раз:
		- вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, 13 грудня 2017 року звільненого від відбування покарання на підставі Закону України «Про амністію», засуджено,
		за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки;
		на підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю в 3 роки;
		на підставі ст.76 КК України на ОСОБА_7 покладено обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
		вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати;
		Відповідно до вироку, ОСОБА_7 у березні 2019 року в невстановленому місці та у невстановлений час зустрівся з не встановленою досудовим слідством особою, яка подарувала йому корпус оборонної ручної осколкової гранати Ф-1 із запалом дистанційної дії УЗРГМ до неї, які ОСОБА_7 почав зберігати за місцем свого проживання. 24 травня 2019  ОСОБА_7 , приблизно о 16 годині 20 хвилин, незаконно зберігаючи при собі вищевказаний вибуховий пристрій, перебував на АДРЕСА_2 , де був зупинений працівниками поліції, які в період часу з 17 години 51 хвилина до 18 години 01 хвилина провели його обшук, в ході якого виявили та вилучили вищевказані предмети, які відповідно до висновку експерта № 14-198 від 30.05.2019 при їх поєднанні в єдину конструкцію, що передбачено їхніми конструктивними особливостями, будуть представляти собою споряджену оборонну осколкову ручну гранату Ф-1, яка є вибуховим пристроєм та відноситься до бойових припасів.
		В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини вчинення злочину та правильності кваліфікації дій обвинуваченого, указав на незаконність вироку у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого через м`якість, а також істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд необґрунтовано дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, незаконно звільнивши останнього від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Указав, що як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, маючи не зняту та непогашену судимість у встановленому законом порядку, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та вчинив новий умисний тяжкий злочин, що на думку прокурора, свідчить про схильність обвинуваченого ОСОБА_7 до вчинення злочинів та безпідставність висновків суду першої інстанції про можливість звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням. Також апелянтом указано про те, що судом першої інстанції безпідставно визнано обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому  щире каяття, оскільки матеріали кримінального провадження не містять даних, що підтверджують наявність такої обставини. Визнання вини обвинуваченим, на переконання апелянта, свідчить лише про те, що останній під тиском беззаперечних доказів намагається уникнути справедливого покарання за вчинене. Крім того, на думку апелянта, не враховано належним чином місцевим судом при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 обтяжуючу обставину  рецидив злочинів. Також прокурором зауважено про те, що місцевим судом формально вирішена доля речових доказів в оскаржуваному вироку. Вважав, що гранату необхідно було звернути в дохід держави, а не знищити. Просив вирок скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 1 ст. 263 КК України у виді 3 років позбавлення волі, та ухвалити ухвалу, якою речові докази конфіскувати в дохід держави на підставі п. 3 ч. 9 ст. 100 КПК України. 
		Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вимоги апеляційної скарги підтримав, думку обвинуваченого, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
		Судовий розгляд даного кримінального провадження проводився в суді першої інстанції в порядку ч.3 ст. 349 КПК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин справи, які не оспорювались і стосовно яких докази судом не досліджувались, апеляційним судом не перевіряються. Правильність кваліфікації дій обвинуваченого учасниками судового розгляду не оспорюється. Підстав для виходу за межі апеляційної скарги в порядку ч.2 ст. 404 КПК України колегія суддів не вбачає.
		За змістом ч.1 ст. 420 КПК України, підставами для ухвалення нового вироку судом апеляційної інстанції є, у тому числі, неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання. 
		Доводи апеляційної скарги прокурора в частині необґрунтованого застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, на думку колегії суддів, є слушними та ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
		За змістом положень ч.1 ст. 75 КК України умовами звільнення особи від відбування покарання є: 
		рішення суду про призначення покарання в виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі та позбавлення волі на строк не більше п`яти років;
		переконання суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, яке базується на даних про тяжкість вчиненого злочину, особу винного та інших обставинах справи.
		Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції послався на тяжкість вчиненого обвинуваченим злочину, який є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, працює неофіційно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, в зареєстрованому шлюбі не перебуває, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, посередньо характеризується. Також судом враховано обставини, які пом`якшують покарання, якими суд визнав щире каяття обвинуваченого у вчиненні злочину, та призначив покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, з яким колегія суддів погоджується. 
		Однак, приймаючи рішення про звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання із випробуванням суд обмежився перерахуванням обставин, визначених у ст. 65 КК України, які враховуються при призначенні покарання, а також даних щодо особи обвинуваченого, без наведення будь-яких мотивів, із яких він дійшов до висновку про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 можливе без відбування ним призначеного покарання. 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали кримінального провадження не містять будь-яких даних, які б указували на можливість виправлення обвинуваченого без відбування призначеного покарання. На підтвердження такого висновку колегія суддів звертає увагу на тяжкість вчиненого обвинуваченим злочину, який є тяжким злочином, що пов`язаний із незаконним поводженням з бойовими припасами та конкретні обставини його вчинення, а саме те, що оборонна осколкова ручна граната несе особливу суспільну небезпеку, оскільки має значну площу ураження у разі її застосування. Крім того, колегія суддів також враховує дані, що характеризують особу обвинуваченого, а саме те, що він раніше неодноразово судимий за вчинення умисних, у тому числі тяжкогозлочинів, відбував покарання в місцях позбавлення волі та звільнившись, маючи незняту та непогашену судимість знову вчинив умисний тяжкий злочин, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення.
		Наведене негативно характеризує обвинуваченого ОСОБА_7 та приводить колегію суддів до переконання про відсутність можливості його перевиховання без ізоляції від суспільства та досягнення мети покарання, визначеної ч. 2 ст. 50 КК України. Колегія суддів вважає, що дані про особу обвинуваченого, які наведені у вироку судом та обставини, що пом`якшують покарання не дають підстав вважати, що виправлення обвинуваченого можливе без відбування покарання. Ця обставина безумовно указує на неможливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання та необґрунтованість рішення суду про звільнення його від відбування покарання із випробуванням. Вирок у частині покарання не відповідає критеріям законності, обґрунтованості і вмотивованості, а тому у частині покарання він підлягає скасуванню. 
		У зв`язку із тим, що рішення про відбування покарання обвинуваченого ОСОБА_7 відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.420 КПК України, призведе до застосування до останнього більш суворого покарання, колегія суддів вважає за необхідне ухвалити в цій частині новий вирок.
		Інші доводи апеляційної скарги прокурора колегія суддів вважає необґрунтованими, а тому залишає їх без задоволення. 
		Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів,
		 
		у х в а л и л а:
		Апеляційну скаргу першого заступника прокурора м. Києва задовольнити частково. 
		Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 08 серпня 2019 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання. 
		Ухвалити у цій частині новий вирок. ОСОБА_7 за ч.1 ст.263 КК України призначити покарання у виді трьох років позбавлення волі. 
		В решті вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 08 серпня 2019 року щодо  ОСОБА_7  залишити без змін.
		Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту його затримання в ході звернення вироку до виконання.
		Вирок може бути оскаржено до Верховного Суду протягом трьох місяців із дня проголошення, засудженим, який тримається під вартою, в той же строк з моменту отримання копії вироку.
		 
		 
		СУДДІ
		 
		 
		 
		 
		 ОСОБА_2  ОСОБА_3  ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...