Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2610/27695/2012 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 04.06.2021.
Дата набрання законної сили: 24.05.2021
Номер судового провадження: 61-16838ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		24 травня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 2610/27695/2012
		провадження № 61-16838св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,         Стрільчука В. А.,
		 
		учасники справи:
		заявник (боржник) -  ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження - державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубик Олег Іванович, правонаступником якого є відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів), заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ,   розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2019 року в складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Нежури В. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області) Зубика О. І. щодо проведення розрахунку заборгованості по сплаті аліментів.
		На обґрунтування скарги зазначав, що на виконанні у ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області знаходиться виконавчий лист, виданий 14 жовтня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року й до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати неправомірними дії, вчинені держаним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубиком О. І. у рамках виконавчого провадження № 40797678 щодо проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 22 травня 2019 року та нарахування заборгованості у розмірі 57 667,36 грн та скасувати вказаний розрахунок заборгованості, оскільки він вчинений з порушенням вимог статті 195 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що під час вчинення дій щодо проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 22 травня 2019 року, які оскаржуються боржником, державний виконавець діяв у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та у межах своїх повноважень, тому права чи свободи заявника вказаними діями не були порушені.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		11 листопада 2020 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу наухвалу Шевченківського районного суду   м. Києва від 12 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати відповідні судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 03 грудня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року.
		Справа надійшла до Верховного Суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами під час розгляду справи та прийнятті оскаржених рішень порушено норми процесуального права щодо надання оцінки зібраним у справі доказам. Судами не ураховано висновки Верховного Суду у справах № 760/4569/18-ц, № 750/9213/16-ц, № 287/21/15-а. Суди в оскаржуваних рішеннях зробили неправильний висновок про те, що   ОСОБА_1 належить до категорії зайнятого, але непрацюючого населення. Заявник зазначає, що постійно отримував дохід, зокрема, й виплати по догляду, які здійснюються згідно чинного законодавства, і які згідно статті 72 Закону України «Про виконавче провадження» і Переліку видів доходів, які ураховуються при визначенні розміру аліментів не відносяться до доходів, з яких не стягуються аліменти. Посилання апеляційного суду на висновок Верховного Суду у справі № 683/1782/16-ц є на його думку безпідставним.
		У січні 2021 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, вказуючи про необґрунтованість доводів відзиву на касаційну скаргу, та просив суд задовольнити подану ним касаційну скаргу.
		У квітні 2020 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду письмові пояснення скаржника на підтримання підстав і мотивів скарги, вказуючи на обґрунтованість доводів його касаційної скарги та просив суд задовольнити її в повному обсязі.
		Позиції інших учасників
		У грудні 2020 року ОСОБА_2 надіслала до Верховного Суду письмові міркування, в яких просила у задоволенні касаційної скарги відмовити, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. Зазначає, що. боржник зловживає процесуальними правами, оскільки подає скарги ідентичного змісту з того самого предмету та підстав. 
		У грудні 2020 року представник відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) - Роман Н. О., надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги. Відзив мотивований тим, що дії державного виконавця відповідають закону. Оскільки боржник не працює, та не працював на момент виникнення заборгованості, а отримував компенсацію по догляду за особою із інвалідністю І групи, що не є заробітком, розрахунок заборгованості проводився виходячи із середньомісячної заробітної плати по місцевості, що відповідає вимогам СК України.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		На виконанні у Стрийськомуміськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області перебувало виконавче провадження № 40797678 щодо примусового виконання виконавчого документа № 2610/27695/2012, виданого 14 жовтня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року і до досягнення повноліття дитиною, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Постановою начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від   29 листопада 2018 року виконавче провадження № 40797678 для організації подальшого виконання було передано від Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Львівської області до відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Львівській області.
		З 27 січня 2015 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради і отримує компенсацію по догляду за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		22 травня 2019 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубиком О. І. у рамках даного виконавчого провадження проведено розрахунок заборгованості та нарахована скаржнику заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 57 667,36 грн як боржнику, який офіційно не працевлаштований.
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		У частині другій статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ).
		У пункті 12 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою КМУ від 26 лютого 1993 року № 146 визначені види доходів, з яких не провадиться утримання аліментів, перелік яких є вичерпним.
		У частині четвертій третьої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. 
		Згідно із частинами першою та другою статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою України не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
		Відповідно до статті 4 Закону «Про зайнятість населення», до зайнятого населення належать непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю Iчи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за нею відповідно до законодавства.
		Таким чином, якщо боржник є непрацюючою працездатною особою, яка доглядає за особою з інвалідністю 1 чи 2 групи внаслідок психічного розладу, або за особою з інвалідністю 1 групи чи за особою, яка досягла 80-річного віку, він належить саме до категорії зайнятого, але непрацюючого населення, а отже, для обчислення суми аліментів та заборгованості по їх сплаті, має застосовуватись положення частини другої статті 195 СК України.
		Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 , і апеляційний суд, залишаючи цю ухвалу без змін, обґрунтовано виходили з того, що ОСОБА_1 є непрацюючою працездатною особою, доходи не отримував, а кошти, які він отримував, здійснюючи догляд за особою яка досягла 80-річного віку, є не заробітком (доходом), а компенсаційною виплатою. 
		Таким чином, оскільки відсутні підстави для визначення заборгованості за аліментами згідно із частиною першою статті 195 СК України за відсутності доходу у боржника, державний виконавець правильно застосував порядок обчислення заборгованості за аліментами, визначений положенням частини другої статті 195 зазначеного Кодексу. 
		Той факт, що непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд, зокрема, за особами, які досягли пенсійного віку та потребують стороннього догляду в силу пункту 9 статті 11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а час догляду зараховується до стажу роботи, не свідчить про неправомірність дій державного виконавця щодо нарахування скаржнику заборгованості за аліментами.
		Аналогічні висновки щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 15 березня      2019 року в справі № 683/1782/16-ц, від 01 березня 2021 року в справі                 № 2610/27695/2012.
		Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
		Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від      16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		Суди попередніх інстанцій встановили, що оспорюваний розрахунок заборгованості є законним та обґрунтованим, таким, що складений на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України.
		За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні скарги.
		Відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
		Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
		Оскільки правильне застосування норм Закону України «Про виконавче провадження» та СК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, то колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому слід відмовити у її задоволенні.
		У зв`язку із вищезазначеним, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року.
		Колегія суддів критично оцінює доводи касаційної скарги про те, що висновки судів в оскаржуваних судових рішеннях суперечать практиці Верховного Суду, яка викладена у зазначених заявником рішеннях суду касаційної інстанції, оскільки у наведених заявником рішеннях та оскаржуваних судових рішеннях установлено різні фактичні обставини у справах на підставі наданих доказів.
		Інші аргументи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставамидля скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. 
		ЄСПЛ зазначив у своїх рішеннях, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).
		ЄСПЛ вказував у своїх рішеннях, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронінапроти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). 
		Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі відповідають критеріям обґрунтованості таких дкументів.
		Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Щодо судових витрат                                                                                                                        
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                             В. М. Ігнатенко
		 
		С. О. Карпенко
		 
		В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...