Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 552/1811/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.06.2021.
Дата набрання законної сили: 10.06.2021
Номер судового провадження: 61-15215ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		10 червня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 552/1811/15-ц
		провадження № 61-15215cв20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 ,
		представник заявника -  Кравець Ростислав Юрійович ,
		суб`єкт оскарження - директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кисельов Максим Євгенович,
		заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,
		 
		провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1  - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича на ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 22 липня 2020 року у складі судді Шаповал Т. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У липні 2017 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. звернувся до суду зі скаргою на дії директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС МЮУ) Кисельова М. Є., заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), посилаючись на те, що на виконанні у Шевченківському районному відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № 61344598 за виконавчим листом від 25 вересня 2015 року в цивільній справі № 552/1811/15-ц про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь  ОСОБА_1 вкладу у розмірі 24 600 доларів США. На підставі звернення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) до Міністерства юстиції щодо виконавчих проваджень, боржниками в яких є неплатоспроможні банки, директором Департаменту ДВС МЮУ Кисельовим М. Є. видано та направлено до органів міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України відповідне доручення від 10 червня 2020 року № 1808/20.4.1/32-20, яке містило вказівку про закінчення без виконання виконавчих проваджень, зазначених у зверненні Фонду. На адвокатський запит про надання копії вищезгаданого доручення надійшла відповідь від 22 червня 2020 року № 6146/17488-33-20.4.1 за підписом директора Департаменту ДВС МЮУ про відмову у наданні запитуваної інформації. Враховуючи викладене, представник заявника просив: визнати протиправними дії директора Департаменту ДВС МЮУ Кисельова М. Є. щодо відмови надати на адвокатський запит представника стягувача копію доручення від 10 червня 2020 року № 1808/20.4.1/32-20, виданого у зв`язку із зверненням Фонду до Міністерства юстиції України від 28 травня 2020 року № 49-6970/20; витребувати від Департаменту ДВС МУЮ належним чином засвідчену копію вказаного доручення; визнати протиправними дії директора Департаменту ДВС МЮУ Кисельова М. Є. щодо видачі та направлення до органів державної виконавчої служби доручення від 10 червня 2020 року № 1808/20.4.1/32-20 в частині закінчення без виконання виконавчого провадження № 61344598 з виконання рішення суду у справі № 552/1811/15-ц.
		 
		Ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 22 липня 2020 року провадження у справі закрито, роз`яснено заявнику право звернення до адміністративного суду.
		 
		Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що ця справа підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки ОСОБА_1 фактично заявлені вимоги з приводу незгоди з діями посадової особи Департаменту ДВС МЮУ щодо скерування підпорядкованим Департаменту органам виконавчої служби листа Фонду від 28 травня 2020 року № 49-6970/20, а також відмовою надати заявнику на його запит копію доручення від 10 червня 2020 року № 1808/20.4.1/32-20. Оскаржувані дії директора Департаменту ДВС МЮУ стосуються здійснення ним як органом державної влади управлінських функцій, а не вчинення виконавчих дій під час виконання відповідного судового рішення.
		 
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 22 липня 2020 року - без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок місцевого суду про закриття провадження у справі з підстав того, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, є правильним. Апеляційна скарга не містить доводів щодо незаконності ухвали суду, які б були підставою для її скасування.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
		 
		16 жовтня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 22 липня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		 
		На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає про помилковість висновків судів щодо належності цієї справи до компетенції адміністративних судів, оскільки предметом скарги є визнання протиправними дій директора Департаменту ДВС МЮУ щодо надання вказівки про закінчення без виконання виконавчого провадження з виконання судового рішення в цивільній справі, а тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 
		 
		У листопаді 2020 року Департамент ДВС МУЮ та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Полтави.
		 
		05 листопада 2020 року справа № 552/1811/15-ц надійшла до Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до пункту 15 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі.
		 
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
		 
		Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Судами встановлено, що постановою старшого державного виконавця Шевченківському районного відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління МУЮ (місто Київ) від 21 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 552/1811/15-ц, виданого 25 вересня 2015 року Київським районним судом міста Полтави, про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 24 600 доларів США.
		 
		Постановою старшого державного виконавця Шевченківському районного відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління МУЮ (місто Київ) від 15 червня 2020 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 552/1811/15-ц закінчено у зв`язку з початком процедури ліквідації банку та призначенням уповноваженої особи Фонду, якій делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
		 
		Департамент ДВС МЮУ додав до відзиву на апеляційну скаргу копію листа від 10 червня 2020 року № 1808/20.4.1/32-20, згідно з яким Департамент надіслав Управлінню забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь МЮ України та відділу примусового виконання рішень ДВС МЮ України лист Фонду від 28 травня 2020 року № 49-6970/20 стосовно виконавчих проваджень, боржниками за якими є банки, що ліквідуються.
		 
		Згідно з відповіддю директора Департаменту ДВС МЮУ від 22 червня 2020 року, наданою адвокату Бабенку Ю. С., який звертався в інтересах ОСОБА_1 , надати заявнику копію доручення директора Департаменту від 10 червня 2020 року № 1808/20.4.1/32-20 не є можливим, оскільки таке доручення відноситься до відомостей, що становлять службову інформацію.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. 
		 
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). 
		 
		За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
		 
		Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковими до виконання. 
		 
		Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
		 
		У пункті 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (заява № 18357/91) ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Отже, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції.
		 
		05 жовтня 2016 року набрав чинності ЗаконУкраїни від 02 червня 2016 року          № 1404-VIII «Про виконавче провадження» та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону. 
		 
		У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		 
		Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
		 
		Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
		 
		Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
		 
		Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
		 
		Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).
		 
		Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та з його примусовим виконанням.
		 
		Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
		 
		Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (частина перша статті 287 КАС України).
		 
		Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
		 
		Згідно з пунктами 1, 3, 5 Положення про Департамент ДВС, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2005 року № 711, Департамент є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мін`юсту та підпорядковується йому. Основним завданням Департаменту є участь у реалізації державної політики у сфері примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб). Департамент відповідно до покладених на нього завдань: організовує своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень у порядку, встановленому законодавством; здійснює керівництво органами державної виконавчої служби, а також фінансове, матеріально-технічне та нормативно-методичне забезпечення їх діяльності; розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань організації виконання рішень та діяльності органів державної виконавчої служби, а також проводить їх правову експертизу; узагальнює практику застосування законодавства з питань організації виконання рішень та діяльності органів державної виконавчої служби, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і вносить їх на розгляд Міністра юстиції; організовує ведення статистичної звітності органів державної виконавчої служби та узагальнення практики державних виконавців щодо виконання окремих рішень; організовує ведення діловодства та архіву, контролює стан діловодства в органах державної виконавчої служби; забезпечує представництво інтересів органів державної виконавчої служби у судах; виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 212/7068/13-ц (провадження № 14-430цс18) зазначено, що у справі, яка переглядається, адвокат, діючи в інтересах заявника, звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби, яка, на думку представника заявника, полягала в тому, що начальник вказаної служби не розглянув його адвокатський запит стосовно примусового виконання ухваленого в порядку цивільного судочинства рішення суду про стягнення з відповідача на користь заявника заборгованості за договором позики. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні врегульовані Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI), згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 якого адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб) (пункт 1 частини першої статті 20 Закону № 5076-VI). Відповідно до вимог статті 24 Закону № 5076-VIадвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту; до адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги; вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється. Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом. Відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом. Оскільки зі скаргою звернувся адвокат (представник стягувача), який не є стороною виконавчого провадження, оскаржує ненадання начальником відділу державної виконавчої служби відповіді на адвокатський запит і ненадання копій запитуваних документів, тобто скарга стосується не оскарження дій державного виконавця щодо виконання рішення суду, а здійснення управлінських дій з контролю за неналежним виконанням державним виконавцем своїх обов`язків, то вона в силу вимог статті 181 КАС України в редакції, чинній на момент звернення до суду зі скаргою (287 КАС України) підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, про що правильно вказали суди попередніх інстанцій.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		За наведених вище обставин висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є обґрунтованими, оскільки директор Департаменту ДВС МЮУ є суб`єктом владних повноважень, його дії, що оскаржуються, не пов`язані з прийняттям будь-яких рішень під час вчинення виконавчих дій щодо виконання рішення суду, а стосуються здійснення ним як органом державної влади владних управлінських функцій, що виключає можливість розгляду вказаного спору в порядку цивільного судочинства. 
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права щодо визначення судової юрисдикції цієї справи. 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 22 липня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:В. А. Стрільчук   В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...