Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 620/6056/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 17.06.2021. Зареєстровано: 18.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2021.
Дата набрання законної сили: 17.06.2021
Номер судового провадження: A/855/5441/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/6056/20                                                                  Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  17 червня 2021 року                                                                                м. Київ
		          Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		Головуючого судді                                                             Коротких А.Ю.,
		суддів                                                                                Сорочка Є.О.,
		                                                                                          Чаку Є.В.,
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівського апеляційного суду на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського апеляційного суду про визнання протиправними дій та стягнення коштів,-
		В С Т А Н О В И В :
		ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чернігівського апеляційного суду про визнання протиправними дій та стягнення коштів.
		Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено.
		Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Чернігівський апеляційний суд звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.
		У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
		Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
		Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді судді починаючи з 22 квітня 1993 року, зокрема на посаді судді Чернігівського апеляційного суду з 2 жовтня 2018 року, та 31 серпня 2020 року була відрахована зі складу Чернігівського апеляційного суду згідно рішення Вищої ради правосуддя №2435/0/15-20 від 20.08.2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Чернігівського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку».
		Так, до ОСОБА_1 відповідачем у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року були застосовані обмеження, передбачені положеннями статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідно до якого недоплачена суддівська винагорода склала 400  687 грн 34 коп.
		Позивач, не погоджуючись з діями відповідача щодо обмеження розміру суддівської винагороди, у зв`язку з дією частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», звернулась до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
		Частинами 1 та 2 статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної вище статті базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
		Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
		Крім того, згідно з частинами 5 - 8 цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
		Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
		Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
		Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
		Водночас, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
		18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
		Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
		Аналізуючи вищезазначені норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на таке.
		Так, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
		Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
		Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
		Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
		Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
		Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
		Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).
		Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу» через інші законодавчі акти.
		Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX.
		У п. 4.3. мотивувальної частини вказаного рішення зазначено, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
		Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
		Отже, невідповідність Конституції України зазначених вище норм Закону вже визнано Конституційним Судом України.
		Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, а також правовим позиціям Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець створив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії незалежності суддів, в тому числі позивача по даній справі.
		Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
		Проте, колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції невірним щодо визначення розпорядника коштів.
		Так, відповідно до ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (надалі - Закон №1402) функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
		Таким чином, за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII, саме ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення, зокрема, Чернігівського апеляційного суду.
		Згідно п.п. 1, 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19 (надалі - Положення), Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; ДСА України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, рішеннями Вищої ради правосуддя, з`їзду суддів України, а також цим Положенням.
		Основними завданнями ДСА України є організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом (п.п. 1,2 п. 5 Положення).
		ДСА України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в органах Державної казначейської служби України.
		У частині 1 ст. 148 Закону №1402 зазначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
		Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
		Невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).
		Відповідно до абз. 2 п. 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (надалі - Порядок № 845), у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
		Згідно з додатком №3 «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2020 рік» до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Державній судовій адміністрації України за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» передбачено кошти для виконання рішень судів ухвалених на користь суддів.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що позивачем заявлено позов до неналежного відповідача. У розглядуваній справі належним відповідачем є Державна судова адміністрація України.
		Так, Верховним Судом у постанові від 03.03.2021 року у справі №340/1916/20 було викладено міркування щодо належного відповідача у даній категорії справ, а саме судом було зазначено: «що в цій справі позивач заявив позов до Кропивницького апеляційного суду, вимагаючи нарахувати та виплатити недоотримані кошти, позаяк вважає, що цей орган безпідставно виплачував йому суддівську винагороду (протягом спірного періоду) у меншому розмірі, ніж належить.
		В обсязі встановлених обставин цієї справи колегія суддів, зважаючи на наведені мотиви, не може беззастережно погодитися з висновком судів (як і категорично його заперечити) про обґрунтованість звернення з цими позовними вимогами виключно до відповідача, адже окреслений вище аспект справи (обсяги виділення коштів на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, участь ДСА України та відповідача у розпорядженні ними та сума заборгованості, яка підлягає стягненню/виплаті) суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували, тому їхні висновки в цій частині є поспішними. 
		Звертаючи увагу судів попередніх інстанцій на необхідність визначити належного відповідача/відповідачів за цим позовом колегія суддів не має на меті переконати у хибності звернення з позовом до Кропивницького апеляційного суду. Наведені міркування касаційного суду у цій площині потрібно розуміти як намагання зорієнтувати суди попередніх інстанцій на те, які юридично значимі факти потрібно з`ясувати для правильного вирішення спору і застосування ефективного способу захисту порушеного права у вимірі обставин саме цієї справи та спірних правовідносин.».
		Відповідно до ст.ст. 25, 26, 42 Кодексу адміністративного судочинства України на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. Водночас позивач не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідачів і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.
		Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
		Отже, з наведеної норми слідує, що можливість заміни неналежного відповідача може здійснюватися виключно під час розгляду справи в суді першої інстанції.
		Аналогічна правова позиція викладені у постанові Верховним Судом у постанові №162/445/16-а від 02 вересня 2020 року.
		Зокрема, Верховним Судом у зазначеній справі зазначено, що: «…суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримав, та, вирішуючи спір не з`ясував, хто є належним відповідачем у справі та, за очевидної необхідності, не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.
		Суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості в межах наданої йому КАС України компетенції виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції та мав відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів того, що позов заявлено до неналежного позивача, оскільки частиною 7 статті 48 вказаного Кодексу визначено, що заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено.
		З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог проте з мотивів викладених у цій постанові».
		Враховуючи ту обставину, що адміністративний позов заявлено до неналежного відповідача та з врахуванням відсутності у суду апеляційної інстанції можливості замінити його належним відповідачем, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, який заявлений до неналежного відповідача.
		Разом з тим, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання суддівської винагороди, розмір якої було обмежено відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», за період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року включно на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів.
		Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 КАС України, суд
		П О С Т А Н О В И В :
		Апеляційну скаргу Чернігівського апеляційного суду задовольнити.
		Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року скасувати.
		Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернігівського апеляційного суду про визнання протиправними дій та стягнення коштів - відмовити повністю.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
		 
		Головуючий суддя:                                                                      Коротких А.Ю.
		 
		Судді:                                                                                          Сорочко Є.О.
		 
		                                                                                                    Чаку Є.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...