Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 915/1180/15 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин; пов’язані з правами на акції, частку у статутному капіталі.
Надіслано для оприлюднення: 18.06.2021. Зареєстровано: 20.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2021.
Дата набрання законної сили: 15.06.2021
Результат оскарження 30.09.2021 Верховний Суд: залишено рішення першої та апеляційної інстанції без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		_____________________________________________________________________________________________
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 червня 2021 рокум. ОдесаСправа № 915/1180/15Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г. 
		 
		при секретарі  Лук`ященко В.Ю.
		 
		за участю представників:
		від позивача: не з`явився
		від відповідача: Кравцов С.І., Іванова Т.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі 
		апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Зоря Інгулу
		на рішення господарського суду Миколаївської області від 16.12.2020, суддя в І інстанції Ржепецький В.О., повний текст якого складено 24.12.2020 в м. Миколаєві
		у справі № 915/1180/15
		за позовом: ОСОБА_1 
		до Товариства з додатковою відповідальністю Зоря Інгулу
		про стягнення вартості частки у майні відповідача у зв`язку з виходом із членів товариства
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог) до Товариства з додатковою відповідальністю Зоря Інгулу (далі - Товариство) про стягнення 470 353 грн. вартості частини майна пропорційно частці позивача у статутному капіталі Товариства. 
		Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивач був учасником товариства з додатковою відповідальністю «Зоря Інгулу» з часткою у статутному капіталі 1,152%. 14.02.2014 позивач подав заяву про добровільний вихід зі складу учасників товариства та 08.05.2014 рішенням загальних зборів його було виведено зі складу учасників Товариства. Відповідач перерахував йому вартість частки у майні товариства у розмірі 34 418 грн, що на думку позивача, не відповідає дійсному розміру його частки в майні товариства. 
		Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.01.2017 у справі №915/1180/15, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.03.2017, позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Зоря Інгулу" на користь ОСОБА_1 вартість частки у майні ТОВ "Зоря Інгулу" в сумі 15 818,32 грн. В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 454 534,68 грн.) відмовлено.
		Постановою Вищого господарського суду України від 03.07.2017 рішення господарського суду Миколаївської області від 18.01.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 у справі № 915/1180/15 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.
		За наслідками нового розгляду даної справи, господарським судом Миколаївської області 16.12.2020 ухвалено рішення, яким позов задоволено частково та стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю Зоря Інгулу на користь ОСОБА_1 180 475,74 грн. заборгованості, 2 707,14 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено. 
		Задовольняючи позов частково господарський суд першої інстанції з посиланням, зокрема, на ст. ст. 66, 139, 167 ГК України, ст. ст. 116, 148, 190 ЦК України, ст. ст. 10, 54, 65 Закону України «Про господарські товариства», врахувавши висновки судової економічної експертизи № 19-600/601/602 від 31.08.2020, дійшов висновку, що матеріалами справи доведено факт виплати позивачу грошових коштів в сумі, що не відповідає вартості частини майна товариства пропорційно його частці у статутному капіталі у відповідності до Закону на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума в розмірі 180475,74 грн, яка становить різницю між вартістю частки майна ОСОБА_1 у майні ТДВ «Зоря Інгулу» - 214894,08 грн та сумою, виплачених ОСОБА_1 товариством коштів  34418,34 грн. 
		ТОВ Зоря Інгулу у поданій до Південно-західного апеляційного суду апеляційній скарзі та доповненнях до неї просить зазначене рішення господарського суду Миколаївської області від 16.12.2020 скасувати та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
		Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник вказує порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції.
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на не дотримання судом ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", згідно з якою при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі, та виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу, оскільки судове рішення ґрунтується на висновку судового експерта, яким було розраховано суму для виплати, виходячи з балансу Товариства станом на 31.12.2013 року, а датою виходу позивача з товариства є 14.05.2014 року.
		Судом не взято до уваги звіт Товариства станом на дату виходу позивача з членів даного товариства, оскільки судом було відхилено клопотання позивача про витребування балансу підприємства станом на день його виходу з Товариства, натомість за власною ініціативою суд постановив ухвалу про призначення судово-економічної та товарознавчої експертизи, з висновками якої апелянт не погоджується.
		Судом взято за основу висновок судово-економічної та товарознавчої експертизи № 19-600/601/602 від 31.08.2020 року, який є неналежним доказом у даній справі, а також не застосовано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
		Судом було помилково роз`яснено експерту про необхідність при проведенні дослідження враховувати дані з балансу Товариства станом на 31.12.2013 року, а експертом помилково було взято за основу відповідний баланс при здійсненні експертних обрахувань та висновків.
		Експерт вийшов за межі своїх повноважень, оскільки для повного і обґрунтованого висновку експерту не вистачило всіх необхідних документів, які йому не були надані судом. В такому випадку експерт був зобов`язаний відмовитись від проведення експертизи, але аж ніяк не допускати припущення у своєму висновку.
		Експертом не визначено дійсну ринкову вартість активів ТДВ «Зоря Інгулу», зокрема: довгострокових біологічних активів й основних засобів, та невірно вирахувано їх амортизацію та знос.
		Судом першої інстанції взагалі не було встановлено вартість частки майна з урахуванням саме дійсної (ринкової) вартості основних засобів, нематеріальних активів Товариства та за вирахуванням зобов`язань товариства, що належить до сплати ОСОБА_1 у зв`язку з його виходом з товариства.
		Позивач не бажав скористатись правом на розрахунок із ним на підставі дійсної ринкової вартості майна відповідача та не подавав до суду клопотання про здійснення експертної оцінки дійсної ринкової вартості активів та зобов`язань відповідача, за таких обставин суд не мав виходити за межі вимог позивача, а отже судом порушено принцип диспозитивної.
		Оскаржуваним рішенням з відповідача на користь позивача стягнуто судовий збір в розмірі 2707,14 грн., однак не зазначено яким чином було розраховано дану суму.
		У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. При цьому позивач вказує те, що під час розгляду справи ним заявлялось клопотання про зобов`язання відповідача скласти та надати суду баланс станом на дату виходу зі складу засновників. Ухвалою суду від 16 серпня 2017 року було зобов`язано відповідача надати баланс станом на 14 лютого 2014 року. Проте, відповідач відмовився складати такий баланс, оскільки, на його думку, це не перед-бачено діючим законодавством, і надав суду баланси станом на 31 грудня 2013 року та 31 березня 2014 року. За клопотанням експерта суд визначився, що для складання експертного висновку про вартість чистих активів відповідача підлягає застосуванню баланс станом на 31 грудня 2013 року, як найближчий до дати виходу позивача зі складу засновників. 
		Не судом було відхилено клопотання позивача про витребування у відповідача балан су товариства станом на 14 травня 2014 року, а відповідач відмовився складати такий баланс. Право суду за власною ініціативою призначати експертизу передбачено частиною 1 ст. 99 ГПК України, тому судом і було призначено судово-економічну експертизу з питання визначення вартості чистих активів відповідача на підставі наданого відповідачем балансу.
		Протокол № 1 від 05.08.2011 року спільного засідання наглядової ради та дирек тора відповідача, на який посилається відповідач вказуючи, що суд першої інстанції повинен був врахувати звіт відповідача в якості доказу, не є установчим документом.
		Товарознавча експертиза не була проведена з тієї причини, що відповідач відмовився її оплатити і рішення суду не ґрунтується на висновках товарознавчої експертизи. Отже факт призначення судом з власної ініціативи, а не за клопотанням позивача, товарознавчої експертизи жодним чином не вплинув на рішення суду. 
		За правилами встановленими ч. 2 ст. 216 ГПК України в судовому засіданні оголошувалася перерва до 15.06.2021 року.
		Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. 
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до статуту, затвердженого протоколом № 2 загальних зборів засновників від 18.07.2013 та зареєстрованого реєстраційною службою Баштанського районного управління юстиції 06.08.2013, Товариство з додатковою відповідальністю "Зоря Інгулу" створене на базі міжколгоспного садівничого підприємства "Зоря Інгулу", що реорганізувалося спочатку в Закрите акціонерне сільськогосподарське товариство "Зоря Інгулу", а потім - в Товариство з додатковою відповідальністю.
		Умовами п. 2.1 статуту визначено, що для забезпечення діяльності товариства створюється статутний капітал за рахунок внесків учасників. Розмір статутного капіталу товариства складає: 4.504.282,00 грн. Статутний капітал поділений на частки.
		Згідно з додатком № 1 до статуту ОСОБА_1 був учасником Товариства із часткою у статутному капіталі Товариства у розмірі 1,152 %.
		Згідно з пунктом 4.1. статуту товариства кожний з учасників товариства має право вийти у встановленому порядку з товариства та отримати згідно із законодавством та статутом належну частку.
		Відповідно до умов п. 4.8 статуту учасник, який виходить з товариства, має право одержати вартість частини майна, пропорційно його частці у статутному капіталі товариства. Вартість частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, затверджується Наглядовою радою товариства згідно з чинним законодавством України. Виплата здійснюється після затвердження звіту за рік, в якому учасник вийшов з товариства, та в строк до 12 місяців з дня виходу.
		14.02.2014 позивач звернувся з нотаріально посвідченою заявою до відповідача про добровільний вихід зі складу учасників Товариства, в якій просив провести виділення належної йому частки у майні товариства відповідно до вимог законодавства України та виплатити вартість належної йому частини (частки) майна товариства в установленому законом порядку.
		Рішенням загальних зборів від 08.05.2014, оформленим протоколом № 2, ОСОБА_1 виведено зі складу учасників ТДВ "Зоря Інгулу", вирішено виплатити позивачу вартість його частки у товаристві у розмірі 34 766 грн., яка становить 1,152% від загальної кількості голосів, у строк не пізніше 14.02.2015.
		Вартість частки у майні була визначена згідно з висновком оцінки майна, виконаним ТОВ "Незалежний центр оцінки, експертизи та аналітики "Пи Кан" станом на 01.11.2013.
		16.07.2014 відповідач перерахував позивачу грошові кошти в сумі 34 418,34 грн.
		Позивач, не погодившись з виплаченою сумою його частки в майні товариства, звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення 470.353,00 грн., оскільки вважає, що дійсна вартість його частки згідно зі звітом про фінансовий стан товариства (балансом) за 2014 рік становить 504.771,00 грн. (504.771,00 грн. - 34.418,34 грн. = 470.353,00 грн.).
		Частинами першою та третьою статті 167 ГК України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
		Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
		Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої, частини другої статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства.
		Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.
		Згідно із статтею 148 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Справжність підпису на заяві про вихід з товариства підлягає нотаріальному засвідченню.
		Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. 
		За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. 
		Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. 
		Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом. 
		Спори, що виникають у зв`язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.
		Статтею 10 Закону України "Про господарські товариства", в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон) встановлено, що учасники товариства мають право, зокрема, вийти в установленому порядку з товариства. 
		Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
		Відповідно до ст. 65 Закону, товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний (складений) капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного (складеного) капіталу, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника.
		Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.
		До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються норми статей 4, 11, 51-1-64 цього Закону з урахуванням особливостей, передбачених даною статтею.
		Відповідно до статті 54 Закону, при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.
		Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.
		Згідно з частиною першою статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
		Частиною першою статті 66 та статтею 139 ГК України встановлено, що майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.
		Отже, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов`язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства.
		За наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами. До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів.
		Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №925/1165/14.
		З метою встановлення дійсної (ринкової) вартості відповідного майна Товариства з додатковою відповідальністю «Зоря Інгулу» станом на 14.02.2014 року, тобто на дату подання позивачем заяви про вихід зі складу учасників товариства, вартості частини майна товариства та частки прибутку, належних позивачу до сплати у зв`язку з виходом із товариства, судом першої інстанції ухвалою від 13.05.2019 було призначено судову експертизу.
		Згідно з висновком експерта №19-600/601/602 від 31.08.2020, складеного за результатами проведення судово-економічної експертизи, проведеними дослідженнями наданих матеріалів справи встановлено:
		- вартість активів товариства з додатковою відповідальністю «Зоря Інгулу» станом на 31.12.2013 складає 43817000,00 грн;
		- вартість зобов`язань товариства з додатковою відповідальністю «Зоря Інгулу» станом на 31.12.2013 складає 25163000,00 грн;
		- вартість чистих активів товариства з додатковою відповідальністю «Зоря Інгулу» станом на 31.12.2013 складає 18654000,00 грн;
		- розмір частки активів ОСОБА_1 в товаристві з додатковою відповідальністю «Зоря Інгулу» станом на 31.12.2013 складає 214894,08 грн;
		- вартість частки майна позивача ОСОБА_1 в майні товариства з додатковою відповідальністю «Зоря Інгулу» станом на 31.12.2013 складає 214894,08 грн. 
		При умові, що ТДВ «Зоря Інгулу» здійснено корегування вартості статутного капіталу у балансі товариства станом на 01.11.2013, 08.05.2014 та на 01.11.2014 відповідно до її ринкової вартості, визначеної у Звітах про оцінку майнових прав учасників товариства № 550/11-14 від 01.11.2014, № 1339/10-13 від 01.11.2013, № 447-07-16 від 12.07.2016, а всі інші статті чистих активів залишено без змін, вартість частки майна ОСОБА_1 в майні ТДВ «Зоря Інгулу», пропорційно розміру його частки у статутному капіталі товариства 1,152% складатиме:
		-станом на 01.11.2013  в сумі 197 773,86 грн.;
		-станом на 08.05.2014  в сумі 213 592,32 грн. 
		Одночасно Миколаївське відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз листом від 09.09.2020 № 07-19/20-600/601/602-вих повідомило суд, 
		що у зв`язку з несплатою рахунку №19-1250/1251/07 від 22.11.2019 висновок в межах комплексної судової оціночно-будівельної, земельно-оціночної експертиз, товарознавчої та автотоварознавчої експертизи надати неможливо, тому ухвалу суду від 23.09.2019 та ухвалу суду від 14.11.2019 залишено без виконання. 
		Колегією суддів не приймаються до уваги наведені скаржником в апеляційній скарзі питання пов`язані з тим, що зазначений висновок судово-економічної експертизи є неналежним доказом у даній справі, оскільки зазначений висновок є доказом у розумінні ст. ст. 73, 98 ГПК України, який оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу (ст. 104 ГПК України). 
		В апеляційного суду не має сумнівів у достовірності висновків даної експертизи. Вона проведена з дотриманням встановленого процесуального порядку особою, яка володіє спеціальними знаннями для вирішення поставлених перед нею питань та тривалий стаж експертної роботи; експертному дослідженню був підданий необхідний та достатній матеріал, що міститься у 4-х томах господарської справи. Методи, використані при експертному дослідженні, та зроблені на його підставі висновки науково обґрунтовані. Не суперечать висновки зазначеної експертизи й іншим наявним у справі доказам, достовірність яких також встановлена судом. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що відповідач ухилився від подання суду свого балансу станом на дату виходу позивача зі складу учасників товариства  14.02.2014, тому за роз`ясненням суду судовий експерт при проведенні дослідження враховував дані з балансу за звітний період за календарною датою найбільш наближеною до дати подання заяви про вихід з товариства, а саме  31.12.2013, що не суперечить приписам ст. 54 Закону України "Про господарські товариства"
		Твердження скаржника про вихід експерта за межі своїх повноважень у зв`язку з недостатністю необхідних документів та не визначення експертом дійсної ринкової вартості активів ТДВ «Зоря Інгулу» є безпідставними, оскільки спростовуються змістом дослідницької частини експертного висновку. 
		А право суду за власною ініціативою призначати експертизу передбачено частиною 1 ст. 99 ГПК України, томусудом і було призначено судово-економічну експертизу з питань визначення вартості чистих активів відповідача, якими є всі активи підприємства за вирахуванням його зобов`язань, на підставі наданого ним балансу, та вартості частки майна позивача у майні товариства.
		При вирішенні даного спору суд першої інстанції, врахувавши висновки судової економічної експертизи № 19-600/601/602 від 31.08.2020, дійшов висновку, що частка майна з урахуванням дійсної (ринкової) вартості основних засобів, нематеріальних активів ТДВ «Зоря Інгулу» та за вирахуванням зобов`язань товариства, що належить до сплати ОСОБА_1 у зв`язку з його виходом з товариства, складає 180475,74 грн., що становить різницю між вартістю частки майна ОСОБА_1 у майні ТДВ «Зоря Інгулу» - 214894,08 грн та сумою раніше виплачених ОСОБА_1 товариством коштів у розмірі 34 418,34 грн.
		 Таким чином, колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про те, що вартість частини майна товариства, належна до сплати учаснику, який виходить із цього товариства, має визначатися із дійсної (ринкової) вартості об`єкта оцінки, з урахуванням всього майна товариства. 
		Наведеним спростовується твердження скаржника про не встановлення судом першої інстанції вартості частки майна з урахуванням саме дійсної (ринкової) вартості основних засобів, нематеріальних активів Товариства та за вирахуванням зобов`язань товариства, що належить до сплати ОСОБА_1 у зв`язку з його виходом з товариства.
		З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.
		Посилання скаржника не невірне обрахування місцевим судом судових витрат у справі колегія суддів відхиляє, оскільки судовий збір у розмірі 2707,14 грн. стягнуто з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог на підставі ст. 129 ГПК України та ст. 4 Закону України «Про судовий збір», а доводи відповідача в цій частині не містять власного контррозрахунку, а тому не заслуговують на увагу.
		Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, також не заслуговують на увагу, оскільки висновків суду першої інстанції не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. 
		Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
		Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.
		За змістом статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
		ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нелюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
		Неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи істотного порушення норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому безпредметне посилання скаржника в цій частині не приймається до уваги.
		З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги. 
		Враховуючи викладене та беручи до уваги унормовані статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
		З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
		 
		Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Рішення господарського суду Миколаївської області від 16 грудня 2020 року у справі № 915/1180/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Зоря Інгулу- без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. 
		Повна постанова складена 18.06.2021р.
		 
		 
		Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
		 
		 
		Судді: Богатир К.В.
		 
		 
		Філінюк І.Г.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...