Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/7223/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; банківської діяльності.
Надіслано судом: 24.06.2021. Зареєстровано: 25.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.06.2021.
Дата набрання законної сили: 10.06.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 червня 2021 року 
		м. Київ
		Справа №  910/7223/18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		О. О. Мамалуй - головуючий, О. Р. Кібенко, В. І. Студенець
		за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021р.
		у складі колегії суддів: С. А. Пашкіна - головуючий, Л. В. Кропивна, С. І. Буравльов
		та на рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2020р.
		у складі колегії суддів: О. Г. Удалова - головуючий, Т. Ю. Трофименко, С. М. Морозов
		за позовом  ОСОБА_1 
		до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт"
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
		1. Компанія "Тріантал Інвестментс Лтд" (Trintal Investments Ltd);
		2. Національний банк України
		про стягнення коштів
		та за зустрічним позовом акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" 
		до 
		1. ОСОБА_1 ;
		2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт";
		3. Компанії "Тріантал Інвестментс Лтд" (Trintal Investments Ltd)
		про визнання договорів недійсними
		від позивача:  ОСОБА_1 ,
		від відповідача: В.О. Бауліна, 
		від третьої особи на стороні позивача: не з`явилися, 
		від третьої особи-1 на стороні відповідача: не з`явилися,
		від третьої особи-2 на стороні відповідача: В. Г. Перевертун
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.          Короткий зміст позовних вимог
		 
		ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, 810000 грн. заборгованості, 36000 грн. 3% річних,  36000 грн. інфляційних втрат, 37100 грн. пені.
		 
		Позов обґрунтовано тим, що відповідач не виконав умови договору купівлі-продажу цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014, не сплатив грошові кошти позивачу, право вимоги яких останній набув на підставі договору про відступлення права вимоги від 11.10.2016.
		 
		ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із зустрічною позовною заявою до           ОСОБА_1 , ТОВ «Капітал-Стандарт», Компанії «Тріантал Інвестментс ЛТД» про визнання недійсним договору купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014, укладеного між ТОВ "Капітал-Стандарт" та ПАТ КБ "Приватбанк" та визнання недійсним договору комісії №БК01-14А від 17.02.2014, укладеного між компанією "Тріантал Інвестментс Лтд" та ПАТ КБ "Приватбанк".
		 
		В обґрунтування зустрічного позову банк зазначає, що в порушення ст. 1011 ЦК України та Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами (затверджених Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 1449 від 12.12.2006), за умовами договору купівлі-продажу цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А банк зобов`язався оплатити цінні папери, придбані для Компанії «Тріантал Інвестментс Лтд», власними коштами. На переконання банку така умова випливала з положень договору комісії № БК01-14А від 17.02.2014, примірник якого у банку відсутній.
		 
		Також банк вважає, що спірні договори суперечать приписам ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки договір купівлі-продажу цінних паперів є таким, що укладений пов`язаними з банком особами на умовах більш сприятливих, ніж для інших осіб, оскільки цінні папери набуті за цим договором за завищеною ціною. 
		 
		2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття
		 
		Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/7223/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021,  первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 вартість цінних паперів у розмірі 810 000,00 грн, 3% річних у розмірі 36 000,00 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 36 000,00 грн., судовий збір у розмірі 13 230,00 грн. У задоволенні іншої частини первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
		 
		Судові рішення мотивовані невиконанням ПАТ КБ «Приватбанк» зобов`язання з оплати відчужених ОСОБА_1 цінних паперів.
		 
		Також суди дійшли висновків про необґрунтованість та недоведеність зустрічних позовних вимог.
		 
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		 
		АТ КБ "Приватбанк", не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у даній справі, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, закрити провадження в частині первісних позовних вимог на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а вимоги зустрічної позовної заяви задовольнити.
		 
		З касаційної скарги вбачається, що вона подається на підставі пунктів 1, 3 та 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Скаржник посилається на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, а саме: висновків щодо предметної юрисдикції даного спору, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 757/39672/17- ц про підсудність заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до Банку про стягнення коштів суду цивільної юрисдикції, адже такі вимоги ґрунтуються на цивільно- правових угодах і не виникають з корпоративних правовідносин; та висновків щодо предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 927/90/19.
		 
		Також скаржник стверджує про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм права, а саме положень ст. 1024 Цивільного кодексу України, як правової підстави для висновку про відсутність у комітента зобов`язання забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов`язку перед третьою особою, визначеного ч. 1 ст. 1016 Цивільного кодексу України.
		 
		На думку скаржника судами порушено норми процесуального права, оскільки не досліджено зібрані у справі докази.
		 
		4. Позиції інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає про безпідставність посилань відповідача на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у справі №757/39672/17-ц, оскільки провадження у вказаній справі було відкрито в період чинності іншої редакції ГПК України, а спір у даній справі виник з правочину щодо акцій, і за чинною редакцією ГПК України є підвідомчий господарському суду. Також позивач вказує на те, що наведена скаржником постанова у справі №927/90/19 є нерелевантною з огляду на відмінні фактичні обставини справи.
		 
		Також позивач стверджує про необґрунтованість інших доводів скаржника та просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
		 
		5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій
		 
		06 березня 2014 року між ОСОБА_1 як покупцем та ТОВ "ФК "Гамбіт" як продавцем, яке діяло на підставі договору комісії № 62-БК від 17.02.2014, укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №113-БВ.
		 
		На підставі вказаного договору № 113-БВ ОСОБА_1 набув у власність прості іменні бездокументарні акції, емітентом яких виступило ПАТ КБ "Приватбанк", у кількості 61 280 шт, номінальна вартість одного ЦП - 252,95 грн.
		 
		Станом на 06.03.2014 ОСОБА_1 був власником акцій ПАТ КБ "Приватбанк" у кількості 61 280 шт, що підтверджується випискою про операції з цінними паперами №06-03/9 від 06.03.2014.
		 
		06 березня 2014 року між ОСОБА_1 як комітентом та ТОВ "Капітал-Стандарт" як комісіонером укладено договір комісії № 104-БК, пунктом 1.1 якого передбачено, що комісіонер зобов`язується за плату надати комітенту послуги з продажу простих іменних бездокументарних акцій, емітентом яких виступило ПАТ КБ "Приватбанк", у кількості 61 280 шт, номінальна вартість одного ЦП - 252,95 грн, загальна вартість ЦП - 31 001 552,00 грн, від свого імені за рахунок та в інтересах комітента.
		 
		На виконання вказаного договору комісії, 06.03.2014 між ТОВ "Капітал-Стандарт" як продавцем та ПАТ КБ "Приватбанк" як покупцем, який діє на підставі укладеного з комітентом покупця (Компанією "Тріантал Інвестментс ЛТД") договору комісії № БК01-14А від 17.02.2014, укладено договір купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А (далі - договір купівлі-продажу). 
		 
		За умовами п. 1.1 договору купівлі-продажу продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити на умовах цього договору пайові цінні папери, а саме прості іменні бездокументарні акції, емітентом яких виступило ПАТ КБ "Приватбанк", у кількості 61 280 шт, номінальна вартість одного ЦП - 252,95 грн.
		 
		У п. 1.2 договору купівлі-продажу сторони погодили, що розмір загальної вартості ЦП залежить від того, хто виступить ініціатором проведення розрахунків за цим договором шляхом надання повідомлення про проведення розрахунків. У разі отриманням покупцем від комітента продавця письмового повідомлення про проведення розрахунків, складеного за формою, наведеною у додатку №1 до цього договору, загальна вартість ЦП буде розраховуватись за формулою: Ц = Квласн * 2 * Ном, де Ц - загальна вартість ЦП, Квласн - кількість ЦП, наведена у п. 1.2. цього договору, Ном - номінальна вартість одного ЦП, яка буде зареєстрована НКЦПФР на дату отримання повідомлення про проведення розрахунків. У разі отримання покупцем від комітента покупця письмового повідомлення про проведення розрахунків, складеного за формою, наведеною у Додатку № 2 до цього Договору, загальна вартість ЦП буде розраховуватись за формулою: Ц = Квласн * 2,5 * Ном, де Ц - загальна вартість ЦП, Квласн - кількість ЦП, наведена у п. 1.2. цього договору, Ном - номінальна вартість одного ЦП, яка буде зареєстрована НКЦПФР на дату отримання повідомлення про проведення розрахунків.
		 
		Крім того, у п. 1.2 договору купівлі-продажу сторони домовились про те, що на дату підписання цього договору загальна вартість ЦП становить 31 001 552,00 грн, але у разі отримання покупцем від комітента продавця або від комітента покупця повідомлення про проведення розрахунків, складеного за формою, наведеною у додатку № 1 або у додатку № 2 до цього договору відповідно, покупець зобов`язаний розрахувати загальну вартість ЦП по формулам, наведеним у цьому пункті цього договору. Ціна одного ЦП визначається на дату здійснення покупцем платежу за ЦП згідно наступної формули: Ціна одного ЦП = Загальна вартість ЦП / Кількість ЦП.
		 
		Положеннями п. 5.1 договору купівлі-продажу закріплено право продавця на отримання загальної вартості цінних паперів.
		 
		Згідно з п. 2.1 договору купівлі-продажу розрахунки згідно цього договору здійснюються шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця. Покупець зобов`язується сплатити загальну вартість цінних паперів продавцю за рахунок власних коштів.
		 
		Відповідно до п. 2.2 договору купівлі-продажу покупець зобов`язується сплатити продавцю загальну вартість цінних паперів, розраховану відповідно до п. 1.2 цього договору, протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання одного з нижчезазначених документів: письмового повідомлення про проведення розрахунків від комітента продавця, складеного за формою, наведеною у додатку № 1 до цього договору, або письмового повідомлення про проведення розрахунків від комітента покупця, складеного за формою, наведеною у додатку № 2 до цього договору.
		 
		Пунктом 3.2 договору купівлі-продажу передбачено, що цінні папери повинні бути заблоковані на рахунку у цінних паперах комітента продавця у депозитарній установі ТОВ "Капітал-Стандарт" (далі - депозитарна установа) на термін дії цього договору. Депозитарна установа повинна мати документи, які нададуть їй можливість без додаткового звернення сторін до депозитарної установи зняти обмеження прав на цінні папери та виконати облікову операцію про одержання прав на цінні папери на рахунок у цінних паперах комітента покупця після отримання письмового повідомлення про проведення розрахунків від комітента продавця або від комітента покупця. Для цього в день підписання цього договору комітент продавця, комітент покупця та депозитарна установа зобов`язуються підписати договір про контроль за розрахунками та усі необхідні розпорядження. Договір про контроль за розрахунками регулює процес перереєстрації прав власності на цінні папери за цим договором та є невід`ємною частиною цього договору.
		 
		Положеннями п. 6.2 договору купівлі-продажу передбачено, що у разі несвоєчасного виконання покупцем свого зобов`язання, згідно п. 2.2. цього договору, покупець зобов`язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості цінних паперів за кожен робочий день прострочення, але не більше 10% від загальної вартості цінних паперів.
		 
		Сторони домовились, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2016 (п. 10.3 договору купівлі-продажу).
		 
		Також судами встановлено, що 06.03.2014 між ОСОБА_1 як продавцем, Компанією "Тріантал Інвестментс ЛТД" як покупцем, та ТОВ "Капітал-Стандарт" як депозитарною установою укладено договір про контроль за розрахунками, відповідно до п. 1.1 якого сторони наступним визнали, що цей договір укладено з метою контролю за перереєстрацією прав власності на цінні папери, пов`язаною з придбанням та продажем цінних паперів згідно з договором купівлі-продажу пайових цінних паперів. Сторони договору купівлі-продажу пайових цінних паперів зобов`язуються надати депозитарній установі інформацію про всі зміни та поправки до договору купівлі-продажу пайових цінних паперів у випадку внесення таких змін та поправок в день підписання відповідних змін та поправок. Сторони договору купівлі-продажу пайових цінних паперів зобов`язуються не висувати до Депозитарної установи будь-які претензії через вжиті або не вжиті заходи у випадку ненадання інформації про зміни та поправки до договору купівлі-продажу пайових цінних паперів.
		 
		Згідно з п. 2.1 договору про контроль за розрахунками продавець зобов`язаний встановити обмеження прав на цінні папери на своєму рахунку у цінних паперах, відкритому у депозитарній установі, в день підписання цього договору до 31.05.2016 (далі - термін обмеження прав). Термін обмеження прав може бути припинений достроково у випадку, зазначеному у п. 3.3 цього договору.
		 
		З метою забезпечення можливості одержання прав на цінні папери, покупець одночасно з підписанням цього договору надає депозитарній установі безвідкличне розпорядження на одержання прав на цінні папери від продавця (п. 2.4 договору про контроль за розрахунками).
		 
		Відповідно до п. 2.6 договору про контроль у разі отримання депозитарною установою документу, передбаченого п. 2.3.1 або п. 2.3.2 цього договору, депозитарна установа невідкладно знімає обмеження з цінних паперів на відповідному рахунку у цінних паперах продавця та здійснює поставку цінних паперів з рахунку у цінних паперах продавця на рахунок у цінних паперах покупця у кількості, передбаченій цим договором, розпорядженням на поставку та договором купівлі-продажу пайових цінних паперів.
		 
		У п. 7.6 договору про контроль сторони домовились, що цей договір є невід`ємною частиною договору купівлі-продажу пайових цінних паперів, в частині зобов`язань продавця та покупця відповідно щодо перереєстрації цінних паперів на користь покупця.
		 
		ОСОБА_1 10 березня 2016 року склав повідомлення продавця про бажання провести розрахунки за договором купівлі-продажу цінних паперів, у якому просив ПАТ КБ "Приватбанк" на підставі вказаного договору сплатити на користь ТОВ "Капітал-Стандарт" загальну вартість цінних паперів у кількості 61 280 шт.
		 
		Судами встановлено, що номінальна вартість відчужуваних ОСОБА_1 цінних паперів на момент отримання банком повідомлення про проведення розрахунків становила 280,00 грн. 
		 
		Судом встановлено, що з урахуванням положень п. 1.2 договору купівлі-продажу загальна вартість відчужених позивачем за первісним позовом акцій становила 34 316 800 грн.
		 
		Вищевказане повідомлення направлено ОСОБА_1 11.03.2016 на адреси ПАТ КБ "Приватбанк", ТОВ "Капітал-Стандарт" та Компанії "Тріантал Інвестментс ЛТД".
		 
		14 березня 2016 року ПАТ КБ "Приватбанк" отримало вищевказане повідомлення ОСОБА_1 .
		 
		З виписки про операції з цінними паперами № 18-03/2 від 18.03.2016 судами встановлено, що станом на вказану дату (18.03.2016) цінні папери, а саме прості іменні бездокументарні акції, емітентом яких виступило ПАТ КБ "Приватбанк", у кількості 61 280 шт, були переведені на рахунок у цінних паперах, що належить Компанії "Тріантал Інвестментс ЛТД".
		 
		Суди встановили, що ПАТ КБ "Приватбанк" свої грошові зобов`язання ані перед ТОВ "Капітал-Стандарт", ані перед ОСОБА_1 не виконало, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Капітал-Стандарт" з вимогою про відступлення права вимоги від 16.05.2016.
		 
		11 жовтня 2016 року між ТОВ "Капітал-Стандарт" як первісним кредитором та ОСОБА_1 як новим кредитором укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.1 якого у зв`язку з порушенням третьою особою (ПАТ КБ "Приватбанк") умов договору купівлі-продажу пайових цінних паперів № 105-БВТ;БВК 26-01-І4А від 06.03.2014, укладеного з нею первісним кредитором як комісіонером нового кредитора на підставі договору комісії № 104-БК від 06.03.2014, первісний кредитор, керуючись ст. 1016 ЦК України, відступає (передає), а новий кредитор набуває (отримує) право вимоги, що належить первісному кредиторові за основним договором, укладеним між первісним кредитором та ПАТ КБ "Приватбанк" (далі - боржник), і стає кредитором за основним договором.
		 
		Згідно з п. 1.2 договору про відступлення права під правом вимоги, що передається за цим договором новому кредитору від первісного кредитора, сторони розуміють право вимоги до боржника у розмірі 34 316 800 грн, яке виникло на підставі основного договору, а також будь-які інші права, існуючі у первісного кредитора на момент укладення цього договору, пов`язані з зазначеним правом вимоги, в тому числі, але не виключно: право вимагати відшкодування збитків у повному розмірі за невиконання чи неналежне виконання умов основного договору, право вимагати оплати пені в порядку та у розмірах, визначених основним договором, право вимагати оплати 3% річних, а також інфляційних втрат за весь час прострочення платежу на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.
		 
		За цим договором новий кредитор (замість первісного) одержує право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за основним договором (п. 1.3 договору про відступлення права).
		 
		Враховуючи невиконання ПАТ КБ "Приватбанк" його зобов`язання ОСОБА_1 звернувся до банку з претензією від 20.03.2017, в якій, у тому числі, просив сплатити вартість відчужених акцій в розмірі 34 316 800,00 грн.
		 
		ПАТ КБ "Приватбанк" отримав претензію ОСОБА_1 24.04.2017, проте відповіді на вказану претензію не надав, заборгованість перед ОСОБА_1 не сплатив.
		 
		6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови  
		 
		Переглядаючи судові рішення в частині первісного позову, Верховний Суд зазначає наступне.
		 
		У касаційній скарзі АТ КБ "Приватбанк" стверджує, що спір у даній справі в частині первісних позовних вимог розглянуто з порушенням правил юрисдикції господарських судів, визначених ст. 20 ГПК України. На думку скаржника, суди в порушення ч. 4 ст. 236 ГПК України не врахували висновки щодо правильного застосування ст. 167 ГК України, п. п. 3, 4 ст. 20 ГПК України, що містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №757/39672/17-ц та від 04.09.2019 у справі №927/90/19. Скаржник стверджує, що суди в порушення ч. 4 ст. 75 ГПК України не врахували, що Великою Палатою Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №757/39672/17-ц вже встановлено, що спір за вимогами ОСОБА_1 до AT КБ "Приватбанк" про стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу пайових цінних паперів № 105-БВТ;БВК26-01-14А від 06.03.2014, укладеним ТОВ "Капітал- Стандарт" та ПАТ КБ "Приватбанк", за яким ОСОБА_1 набув право вимоги на підставі укладеного з ТОВ "Капітал-Стандарт" договору про відступлення права вимоги, не є корпоративним, тому не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства, а належить до юрисдикції загальних судів.
		 
		Відповідно до ст. 4 ГПК України в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		 
		Згідно з ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах, тощо.
		 
		Верховний Суд констатує, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		 
		Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
		 
		У даній справі ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» грошових коштів за договором купівлі-продажу цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А від 06.03.2014, укладеним між ТОВ «Капітал-Стандарт» та ПАТ КБ «Приватбанк», право вимоги за яким позивач набув на підставі договору про відступлення права вимоги від 11.10.2016.
		 
		Як вбачається з судових рішень у справі №757/39672/17-ц, у липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом, в якому також просив стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на його користь грошові кошти за цим же договором купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А від 06.03.2014, укладеним між ТОВ «Капітал-Стандарт» та ПАТ КБ «Приватбанк».
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №757/39672/17-ц, визначаючи підсудність вказаної справи врахувала, що договір купівлі-продажу належних позивачу акцій від 06.03.2014 №105-БВТ;БВК26-01-14А укладено між ТОВ «Капітал-Стандарт» та ПАТ КБ «Приватбанк», у якому ТОВ «Капітал-Стандарт» діяло на підставі укладеного з ОСОБА_1 договору комісії від 06.03.2014. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що предметом спору є вимоги про стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу пайових цінних паперів, за яким позивач набув право вимоги на підставі укладеного з ТОВ «Капітал-Стандарт» договору про відступлення права вимоги від 11.10.2016.
		 
		За висновками Великої Палати Верховного Суду такі позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення коштів ґрунтуються на цивільно-правових угодах, а не виникають з корпоративних правовідносин, тому спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		 
		Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		У даному випадку Великою Палатою Верховного Суду викладено висновок щодо юрисдикції суду при розгляді заявленого ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» позову про стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу пайових цінних паперів, за яким позивач набув право вимоги на підставі укладеного з ТОВ «Капітал-Стандарт» договору про відступлення права вимоги. З огляду на вказаний висновок даний спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на цивільно-правових угодах.
		 
		Підстав відступати від вказаних висновків Верховний Суд не вбачає.
		 
		Суд звертає увагу, що відповідач при розгляді справи в господарському суді першої інстанції подавав до суду клопотання про закриття провадження у справі в частині первісного позову, обґрунтовуючи його тим, що за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.03.2019 у справі №757/39672/17-ц, даний спір належить до юрисдикції загальних судів та повинен розглядатись в порядку цивільного судочинства. 
		 
		21.01.2020 господарським судом міста Києва протокольною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі без наведення мотивів і обґрунтувань такої відмови.
		 
		З постанови апеляційного господарського суду у даній справі вбачається, шо АТ КБ «Приватбанк»  у апеляційній скарзі також зазначав про те, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, проте вказаним доводам апеляційним господарським судом не було надано оцінки.
		 
		Таким чином, доводи скаржника про те, що господарськими судами попередніх інстанцій розглянуто дану справу в частині первісних позовних вимог з порушенням правил юрисдикції господарських судів, визначених ст. 20 ГПК України та без урахування висновків,   викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №757/39672/17-ц, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду рішень.
		 
		Аргументи позивача у відзиві на касаційну скаргу про те, що спір у даній справі є таким, що виник з правочину щодо акцій, відхиляються Верховним Судом, оскільки як уже зазначалось вище, предметом позову є вимоги про стягнення грошових коштів на підставі договору про відступлення права вимоги і це було враховано Великою Палатою Верховного Суду у справі №757/39672/17-ц. 
		 
		Також відхиленню підлягають аргументи позивача у відзиві на касаційну скаргу про те, що Велика Палата Верховного Суду у справі №757/39672/17-ц вирішила питання юрисдикції спору, що виник за правилами попередньої редакції ГПК України, яка діяла до 15.12.2017, оскільки вказана обставина не змінює зазначених вище висновків.
		 
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
		 
		За змістом ч. 1 ст. 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. 
		 
		Відповідно до ч. 2 ст. 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 - 23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
		 
		Пунктом 5 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
		 
		Враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №757/39672/17-ц, зважаючи на вищевикладені обставини, характер спору, суб`єктний склад учасників правовідносин та предмет спору, Верховний Суд дійшов висновку, що первісний позов не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та має розглядатися в порядку цивільного судочинства, а оскаржувані судові рішення в частині первісного позову підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
		 
		Верховний Суд звертає увагу позивача на наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі (ч. 2 ст. 231 ГПК України).
		 
		Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
		 
		Щодо перегляду судових рішень в частині зустрічного позову Верховний Суд зазначає наступне.
		 
		Предметом зустрічного позову є вимоги банку про визнання недійсними договору купівлі-продажу цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А від 06.03.2014 та договору комісії №БК01-14А від 17.02.2014, на підставі якого діяв АТ КБ «Приватбанк» при укладенні договору купівлі-продажу.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		 
		Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		 
		Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
		 
		АТ КБ «Приватбанк» мотивував свої вимоги зокрема тим, що спірні договори суперечать приписам ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки договір купівлі-продажу цінних паперів є таким, що укладений пов`язаними з банком особами на умовах більш сприятливих, ніж для інших осіб, оскільки цінні папери набуті за цим договором за завищеною ціною.
		 
		Відповідно до ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів, угоди, що здійснюються з пов`язаними з банком особами (далі - пов`язані особи), не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із пов`язаними особами на умовах, сприятливіших за звичайні, визнаються судом недійсними з моменту їх укладення.    
		 
		Для цілей цього Закону пов`язаними особами є: 1) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку; 3) керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку; 4) керівники та контролери споріднених осіб банку; 5) керівники та контролери афілійованих осіб банку; 6) афілійовані особи банку; 7) споріднені особи банку; 8) асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1 - 5 цієї частини; 9) юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами.
		 
		Більш сприятливими умовами визначаються: 1) прийняття меншого забезпечення виконання зобов`язань, ніж вимагається від інших клієнтів; 2) придбання у пов`язаної особи майна низької якості чи за завищеною ціною; 3) здійснення інвестиції в цінні папери пов`язаної особи, яку банк не здійснив би в інше підприємство; 4) оплата товарів та послуг пов`язаної особи за цінами вищими, ніж звичайні або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані.
		 
		Банк може укладати угоди з пов`язаними особами, які передбачають нарахування відсотків та комісійних на здійснення банківських операцій, які менші звичайних, та нарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші звичайних, у разі, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового розвитку банку. 
		Національний банк України може своїм розпорядженням запроваджувати обмеження на суму угод із пов`язаними особами.
		 
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 визнавався пов`язаною з банком особою за посадою як голова правління дочірнього банку AS PrivatBank,  на підставі п. 6 ч. 1 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» як керівник афілійованого з ПАТ КБ «Приватбанк» банку з 21.01.2002 по 18.12.2015. 
		 
		При цьому судами зроблено висновки, що станом на момент фактичного відчуження акцій ПАТ КБ «Приватбанк», коли ОСОБА_1 передав вказані цінні папери Компанії «Тріантал Інвестментс Лтд» (18.03.2016), ОСОБА_1 не мав статусу пов`язаної з Банком особи, оскільки був звільнений з посади 18.12.2015.
		 
		Верховний Суд констатує, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		 
		Із встановлених судами обставин вбачається, що станом на момент укладення договору купівлі-продажу цінних паперів, ОСОБА_1 був пов`язаною з банком особою.
		 
		Відхиляючи посилання банку на ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність», суди виходили з того,  що позивач за зустрічним позовом не надав суду жодного належного, допустимого, достатнього та достовірного доказу на підтвердження того, що умови оспорюваних ним договорів передбачали відчуження ОСОБА_1 на користь Компанії «Тріантал Інвестментс Лтд» цінних паперів за завищеною ціною, тобто на умовах більш сприятливих для сторін договору, як пов`язаних з банком осіб, ніж для інших осіб.
		 
		Такі висновки господарських судів попередніх інстанцій Верховний Суд вважає передчасними з огляду на наступне.
		 
		Перевіряючи спірний договір купівлі-продажу на предмет дотримання сторонами ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність», судам слід було встановити чи укладено такий договір на більш сприятливіших умовах за звичайні. Для цього суду слід було встановити, якими саме є «звичайні умови».
		 
		Верховний Суд констатує, що з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, керуючись принципом верховенства права, місцевий господарський суд та апеляційний суд в межах власних процесуальних повноважень мали можливість вжити заходів щодо встановлення звичайної ціни на відповідні цінні папери.
		 
		Суди попередніх інстанцій мали можливість, зокрема, призначити по справі експертизу для встановлення відповідних обставин, але цього не зробили, чим припустилися неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.
		 
		Відхиляючи твердження позивача за зустрічним позовом про підвищення ціни відчужених акцій більше ніж в чотири рази протягом одного дня (06.03.2014), суди послались на те, що умовами спірного договору купівлі-продажу не визначена стала вартість акцій станом на день укладення такого договору, натомість погоджена формула визначення такої ціни. За вказаною формулою ціна відчужуваних акцій обраховується від номінальної вартості одного цінного паперу, зареєстрованої НКЦПФР, на дату отримання повідомлення про проведення розрахунку.
		 
		Вказуючи на не доведення банком відчуження цінних паперів за завищеною ціною, суди не врахували зокрема того, що 06.03.2014 ОСОБА_1 набув акції ПАТ КБ «Приватбанк» у кількості 61 280 шт за загальною вартістю (на дату підписання договору) 6 851 212,99 грн. та у той же день було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А від 06.03.2014, який передбачав відчуження вказаних акцій ОСОБА_1 за загальною вартістю (на дату підписання договору)  31 001 552 грн. 
		 
		В даному випадку різниця в ціні станом на 06.03.2014 є очевидною незалежно від формули, яку визначили сторони.
		 
		Оцінку цим обставинам та співвідношенню ціни купівлі та відчуження ОСОБА_1 цінних паперів суди попередніх інстанцій не надали. 
		 
		Визначення ціни за відповідною формулою не свідчить про беззаперечну відсутність факту завищення такої ціни, оскільки має враховуватись остаточна вартість акцій.
		 
		Крім того, суди не надали оцінку також доводам банку про те, що 06.03.2014 ОСОБА_1 придбав вказанні ціні папери у Компанії «Тріантал Інвестментс Лтд» та в цей же день відчужив їх на користь цієї ж Компанії «Тріантал Інвестментс Лтд» по іншій ціні. 
		 
		Також суди не надали оцінку доводам банку про те, що і Компанія «Тріантал Інвестментс Лтд» є пов`язаною з банком особою як прямий акціонер.
		 
		З огляду на особливість даних правовідносин, саме з урахуванням цих обставин необхідно встановлювати дотримання ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» при укладенні спірного договору купівлі-продажу цінних паперів від 06.03.2014.
		 
		Позивач за зустрічним позовом в обґрунтування своїх позовних вимог посилався також на те, що в порушення ст. 1011 ЦК України та Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами, затверджених Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 1449 від 12.12.2006, спірні договори передбачали зобов`язання банку з оплати цінних паперів власними коштами.
		 
		Відхиляючи такі аргументи позивача за зустрічним позовом господарські суди попередніх інстанцій послались на приписи ст. 1024 ЦК України та зазначили, що виконання комісіонером його зобов`язань за договором комісії могло бути здійснене за власний рахунок із подальшим відшкодуванням понесених витрат або за рахунок коштів наданих комітентом для розрахунку із третьою особою.
		 
		В касаційній скарзі стверджується про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм права, а саме положень ст. 1024 Цивільного кодексу України, як правової підстави для висновку про відсутність у комітента зобов`язання забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов`язку перед третьою особою, визначеного ч. 1 ст. 1016 Цивільного кодексу України.
		 
		Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
		 
		Згідно з ч. 1 ст. 1016 Цивільного кодексу України комітент зобов`язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов`язку перед третьою особою. 
		 
		За положеннями ст. 1018 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.
		 
		Верховний Суд звертає увагу, що договір комісії відноситься до числа договорів про надання нематеріальних посередницьких послуг, головним чином при здійсненні торгових операцій. Сутність договору комісії полягає в тому, що одна сторона (комітент) уповноважує іншу сторону (комісіонера) вчинити один або кілька правочинів від імені останнього і за власний (комітента) рахунок.
		 
		Отже законом чітко визначено таку особливість договорів комісії, як зобов`язання комісіонера вчинити правочин за рахунок саме комітента. Вказане випливає з аналізу наведених вище норм права. 
		 
		При цьому, як вбачається із встановлених судами обставин,  за п. 2.1 договору купівлі-продажу цінних паперів від 06.03.2014 розрахунки згідно цього договору здійснюються шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку покупця (ПАТ КБ «Приватбанк») на поточний рахунок продавця (ТОВ «Капітал-Стандарт»). Покупець зобов`язується сплатити загальну вартість ЦП продавцю за рахунок власних коштів.
		 
		Тобто вказаний договір купівлі-продажу, який вчинено на виконання договору комісії від 17.02.2014,  передбачає зобов`язання комісіонера вчинити правочин за власний рахунок. 
		 
		З огляду на це, суду слід було дослідити правову природу спірних договорів, зокрема, встановити, чи відповідає договір комісії від 17.02.2014 наведеним нормам законодавства та чи мав право банк укладати на підставі цього договору комісії спірний договір купівлі-продажу цінних паперів.
		 
		У ст. 1024 Цивільного кодексу України, на яку послались господарські суди попередніх інстанцій, закріплено право комісіонера на відшкодування витрат, зроблених ним у зв`язку з виконанням своїх обов`язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.
		 
		Проте господарські суди попередніх інстанцій помилково ототожнюють поняття «витрати комісіонера, зроблені ним у зв`язку з виконанням своїх обов`язків» з поняттям  «зобов`язання комітента перед третьою особою (в даному випадку оплата вартості майна)».
		 
		Комітент зобовґязаний відшкодувати комісіонерові витрати, повґязані з виконанням ним доручення. Ці витрати не є відшкодуванням вартості набутого майна, оскільки за умовами законодавства, яке регулює правовідносини з договору комісії, комісіонер вчиняє правочин за рахунок комітента і останній зобов`язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов`язку перед третьою особою.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним договору комісії суди послались на неможливість надати оцінку умовам цього договору з огляду на відсутність його примірника. 
		 
		Верховний Суд звертає увагу, що за нормами ч. 1, ч. 4  ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
		 
		Як зазначив ПАТ КБ «Приватбанк», в архівах банку відсутній примірник договору комісії № БК01-14А від 17.02.2014. 
		 
		Господарським судом першої інстанції 16.07.2019 було задоволено клопотання позивача за зустрічним позовом про витребування доказів та витребувано у Компанії «Тріантал Інвестментс Лтд», зокрема, оригінал та належним чином засвідчену копію договору комісії від 17.02.2014.
		 
		26.11.2019 місцевим судом повторно витребувано у Компанії «Тріантал Інвестментс Лтд» оригінал та належним чином засвідчену копію договору комісії від 17.02.2014.
		 
		За положеннями ст. 81 ГПК України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. 
		 
		При цьому, згідно з ч. 9 ст. 81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
		 
		Як унормовано приписами частини другої статті 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
		 
		Заходи процесуального примусу у разі неподання витребуваних судом доказів встановлені ст. ст. 134, 135 ГПК України.
		 
		Судом першої інстанції залишено без належного реагування дії Компанії «Тріантал Інвестментс Лтд» щодо неподання витребуваних судом доказів і неповідомлення суду про неможливість подати докази.
		 
		Таким чином, зважаючи, що суди не вжили всі передбачені законом заходи щодо встановлення обставин справи, посилання на неможливість оцінити умови договору комісії від 17.02.2014 є передчасними.
		 
		Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову господарські суди попередніх інстанцій поверхнево дослідили обставини справи, не врахували всіх особливостей спірних правовідносин, їхню правову природу, не з`ясували всіх фактичних обставин справи та не надали оцінку усім доводам учасників справи.
		 
		Вказане призвело до передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.
		 
		Сукупність вищезазначених фактів вимагає направлення справи в частині зустрічного позову до суду першої інстанції для нового розгляду.
		 
		Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		Судові рішення, ухвалені у цій справі, зазначеним вимогам не відповідають.
		 
		Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом у сукупності та відображено у судовому рішенні.
		 
		7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги та дії, які повинен виконати суд першої інстанції при новому розгляді
		 
		Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
		 
		Оскільки дану справу в частині первісних позовних вимог розглянуто з порушенням правил юрисдикції господарських судів, визначених ст. 20 ГПК України та без урахування висновків,   викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №757/39672/17-ц, рішення та постанова в частині первісного позову підлягають скасуванню, а провадження у справі №910/7223/18 за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про стягнення коштів - закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
		 
		Відповідно до ч. 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		У зв`язку з наведеними вище обставинами, зважаючи на встановлені законом межі компетенції суду касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування постанови та рішення судів попередніх інстанцій в частині зустрічного позову з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
		 
		Під час нового розгляду зустрічного позову у даній суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, зокрема дослідити наявність підстав для визнання недійсними спірних договорів з урахуванням правової природи спірних правовідносин, і в залежності від встановленого, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, вирішити спір у справі.
		 
		Крім того, при новому розгляді даної справи суду слід надати оцінку належності даного спору до юрисдикції господарського суду з огляду на суб`єктний склад сторін спору, предмет і підстави позову та характер спірних правовідносин.
		 
		Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 313, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.
		 
		Рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2020р. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021р. у справі №910/7223/18 скасувати.
		 
		Провадження у справі №910/7223/18 за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про стягнення коштів закрити.
		 
		Справу №910/7223/18 в частині зустрічного позову акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт", Компанії "Тріантал Інвестментс Лтд" (Trintal Investments Ltd) про визнання договорів недійсними направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя                                                                                О. О. Мамалуй
		 
		Судді                                                                                              О. Р. Кібенко 
		 
		 В. І. Студенець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...