Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/53803/19-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: 29.06.2021. Зареєстровано: 30.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.07.2021.

Номер судового провадження: 2-3029/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/53803/19-ц 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 червня 2021 року Печерський районний суд м. Києва в складі: 
		головуючого судді Ільєвої Т.Г.,
		при секретарі Ємець Д.О.,
		за участю сторін: 
		позивача - ОСОБА_1 ,
		представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,
		відповідача - ОСОБА_4 ,
		представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ,
		представників відповідача Міністерства юстиції України - Самойлової Д.М. та Качур Т.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 про скасування рішення та витребування майна, - 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		08.10.2019 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, яка надійшла до суду 15.01.2020, просить суд визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дахно Артема Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.11.2014 № 17539717 та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 на її користь квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказує, що на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2010 року їй належала квартира АДРЕСА_2 .
		10 липня 2013 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_6 було укладено договір позики, відповідно до якого позивач отримала у борг 63 944 гривень 00 копійок та зобов`язалася повернути його до 12 год. 00 хв. 10 вересня 2013 року. Пізніше, 06 листопада 2013 року, між сторонами було укладено договір про внесення змін до договору позики від 10 липня 2013 року, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала у борг 143874 гривень 00 копійок (остаточна сума її позики, отриманої від ОСОБА_6 ) та зобов`язалася повернути його до 12 год. 00 хв. 10 грудня 2013 року. 
		10 липня 2013 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, а 06 листопада 2013 року між ними було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки від 10 липня 2013 року, за якими, на забезпечення належного виконання свого зобов`язання за договором позики від 10 липня 2013 року, з урахуванням змін, внесених до нього додатковою угодою від 06 листопада 2013 року, позивач передала ОСОБА_6 в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_2 , вартість якої на момент укладення угоди, була визначена в розмірі 479580 гривень 00 копійок. 
		25 листопада 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві Приваловою Євгенією Євгенівною внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 7855321 про реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на квартиру АДРЕСА_2 .
		Внесення запису про право власності здійснено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дахно Артемом Миколайовичем за № 17539717 від 27 листопада 2014 року.
		На підставі договору купівлі-продажу, укладеного 13 січня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О.О. 13 січня 2015 року та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за реєстраційним номером 08, ОСОБА_6 продала ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_2 та в подальшому, а саме 07 грудня 2019 року вказану квартиру було продано ОСОБА_4 .
		Позивач вказує, що станом на день звернення до суду з даним позовом відповідач ОСОБА_4 силою заволодів квартирою АДРЕСА_2 та фактично проживає у спірному житловому приміщенні.
		Одночасно ОСОБА_1 зазначає, що рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дахно А.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.11.2014 № 17539717 є незаконним, оскільки було прийняте без достатніх правових підстав та з суттєвим порушенням порядку, встановленого законом та підзаконними нормативно-правовими актами.
		Цим незаконним рішенням фактично легалізований перехід до відповідача ОСОБА_6 права власності на належну позивачу квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , що, в свою чергу, дало змогу ОСОБА_6 розпорядитися вказаною квартирою, шляхом її продажу відповідачу ОСОБА_7 та в подальшому ОСОБА_4 .
		Таким чином квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 вибула з власності позивача поза її волею та з порушенням встановленого законом порядку, що і послугувало підставою для звернення до суду.
		28.07.2020 до суду надійшов відзив ОСОБА_6 на позовну заяву, в якому остання вказала на пропуск ОСОБА_1 строку на звернення до суду з даним позовом та одночасно зазначила про безпідставність викладених доводів у позові та просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
		10.08.2020 до суду надійшов відзив ОСОБА_6 до заяви про зміну предмету позову, в якому остання вказала на пропуск ОСОБА_1 строку на звернення до суду з даним позовом та одночасно зазначила про безпідставність викладених доводів у позові та просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
		17.12.2020 до суду надійшов відзив ОСОБА_4 на позовну заяву, в якому останній вказав на безпідставність викладених доводів у позові та просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Одночасно вказав на пропуск ОСОБА_1 строку на звернення до суду з даним позовом.
		Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просив задовольнити. Відповідач та представники відповідачів в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечували та просили відмовити у позові.
		Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі судового рішення.
		Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		Відповідно до ст. 16 ЦК Україна кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		Судовим розглядом встановлено, що позивачу - ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2010 року належала квартира АДРЕСА_2 .
		10 липня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, з умовами якого Позичальник надала в борг 63 944 грн. 00 коп., що було еквівалентно на дату укладення договору за курсом НБУ 8 000, 00 дол. США (вісім тисяч) дол. США.
		Відповідно до п. 3 Договору позики, Позичальник зобов`язувався повернути Позикодавцю борг. Зазначений у п. 4 цього Договору до 12 години ранку десятого вересня 2013 року. Відповідно до умов п. 4, у разі прострочення позичальником термінів повернення позики, він зобов`язаний сплатити позикодавцеві суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також неустойку у розмірі 1 % від суми позики за кожен день прострочення починаючи з першого дня. А відповідно до п. 5 передбачено, що якщо борг не буде повернуто Позичальником до визначеного цим договором строку, позикодавець має право стягнути борг шляхом звернення стягнення на будь-яке м айно Позичальника, на яке згідно з чинним законодавством може бути звернуто стягнення, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося.
		Цього ж числа, а саме: 10 липня 2013 року, між ОСОБА_6 (Іпотекодержателем) та ОСОБА_1 (Іпотекодавцем) на виконання договору позики було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дерев`янко В.В. за реєстровим номером 3081. Відповідно до п. 2.1 цього Договору Іпотекодавець передає в іпотеку належне їй на праві приватної власності нерухоме майно (надалі «Предмет іпотеки»), а саме: квартиру АДРЕСА_2 . Сторони встановили, що оцінюють предмет іпотеки на суму 479 580, 00 грн., що становить на дату укладення договору за курсом НБУ 60 000, 00 дол. США (шістдесят тисяч) дол. США, відповідно до висновку про вартість майна, видано суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_8 .
		Відповідно до розділу п`ятого Договору іпотеки, сторони дійшли згоди щодо підстав звернення стягнення на предмет Іпотеки і порядок звернення стягнення. А також відобразили застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Згідно з умовами п.п. 5.2.7 Договору іпотеки, сторони дійшли згоди у разі невиконання умов Основного договору, вирішити питання про звернення стягнення на предмет Іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження, що міститься в цьому договорі.
		Відповідно до п.п. 5.2.9. Договору Іпотеки, сторони дійшли згоди, що задоволення вимог Іпотекодержателя може здійснюватися шляхом:
		-         передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов`язання у порядку встановленому статтею 37 ЗУ «Про Іпотеку»;
		-         продажу Іпотекодержателем від свого імені Предметі іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі - продажу у порядку, встановленому статтею 38 ЗУ «Про іпотеку» та направлення вирученої суми на погашення заборгованості за Основним зобов`язанням;
		-         набуття права власності на Предмет іпотеки.
		Відповідно до умов абзацу 2 п.п. 5.3.1 Договору іпотеки, у випадку прийняття рішення Іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, Іпотекодержатель має право отримувати витяги з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо Предмету іпотеки, довідки про сплату платежів, а також представляти інтереси Іпотекодавця в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, БТІ, установах та організаціях на підприємствах незалежно від їх форм власності , ЖКУ, підписувати відповідні запити, а також отримувати будь-які документи відповідно до Предмету іпотеки. При цьому, Іпотекодавець свідчить, що для виконання Іпотекодержателем дій визначених попереднім абзацом п.п. 5.2.4 цього Договору , будь-якої окремої довіреності не вимагається.
		Так, згідно з умовами п. 5.2.4 Договору іпотеки, у разі порушення умов Основного зобов`язання та/або умов цього Договору Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцеві письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом установленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення , іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки, відповідно до цього Договору та Закону України «Про іпотеку».
		В подальшому, 06 листопада 2013 року були внесені зміни до п. 1 Договору позики, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 від 10 липня 2013 року, щодо збільшення суми позики, а саме: Позикодавець надає у борг 143 874 грн. 00 коп., що на день укладення цього Договору за курсом НБУ становить 18 000 дол. США (вісімнадцять) тис. дол. США. Окрім того, вносяться зміни до п. 3 щодо зобов`язання Позичальника повернути Позикодавцеві борг, зазначений у п. 1 цього Договору до 12 години ранку 10 грудня 2013 року.
		Також, 06 листопада 2013 року, вносяться зміни і до Договору іпотеки, а саме: параграф 1.1. Розділу І Договору іпотеки, зазначається щодо збільшення розміру позики, що становить 143 874, грн. 00 коп., що еквівалентно на дату отримання цієї позики за курсом НБУ - 18 000 дол. США (вісімнадцять тисяч) дол. США.
		У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов Договору позики та внесених змін до нього, у останньої виникла заборгованість, яка станом на 13 жовтня 2014 року становить 878 787 грн. 00 коп. (вісімсот сімдесят вісім тисяч сімсот вісімдесят сім) грн. 00 коп., з урахування усіх пунктів Договору.
		За вказаних підстав, ОСОБА_6 скористалася свої правом, передбаченим у розділі п`ятому Договору іпотеки та внесених змін до нього щодо звернення стягнення на Предмет іпотеки згідно з умовами статті 37 ЗУ «Про іпотеку» та застереження в цьому Договорі.
		Так, 25 листопада 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві Приваловою Євгенією Євгенівною внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 7855321 про реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на квартиру АДРЕСА_2 .
		Внесення запису про право власності здійснено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнятого державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дахно Артемом Миколайовичем за № 17539717 від 27 листопада 2014 року.
		На підставі договору купівлі-продажу, укладеного 13 січня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О.О. 13 січня 2015 року та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за реєстраційним номером 08, ОСОБА_6 продала ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_2 .
		На підставі договору купівлі-продажу, укладеного 07 грудня 2019 соку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. 07 грудня 2019 року та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за реєстраційним номером 3880, ОСОБА_7 продав спірну квартиру ОСОБА_4 .
		Так, в обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує на те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення були відсутні законні підстави для реєстрації права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем ОСОБА_6 у позасудовому порядку, проте дані доводи суд не приймає до уваги, виходячи з наступного.
		Із внесенням змін до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
		Отже, вказане вище застереження в іпотечному договорі прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц.
		Відповідно ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.
		При цьому, згідно з частиною ч. 1, ч. 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Позивачем та відповідачем ОСОБА_6 у договорі іпотеки, за яким остання набула право власності на вказану вище квартиру, чітко і не двозначно обумовлено в розділі V такого договору, зокрема в п.п. 5.2.3, 5.2.7, 5.2.9, 5.3 існування іпотечного застереження і порядок його застосування, власне яке і слугувало складовою правових підстав для звернення стягнення відповідачем - ОСОБА_6 на раніше належну позивачу квартиру.
		Що стосується посилання позивача на те, що приймаючи оскаржуване рішення, державний реєстратор, порушив приписи ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин - не встановив факту невиконання позичальником ОСОБА_1 договору позики від 10.07.2013         зі змінами, внесеними додатковим договором від 06.11.2013, як правову підставу з якою закон та договір іпотеки пов`язують виникнення у іпотекодержателя ОСОБА_6 права звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, а отже - можливість проведення державної реєстрації виникнення (переходу, припинення) прав на нерухоме майно, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно із частиною першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.
		У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
		Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
		У статті 12 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
		Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
		Так, статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.
		За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав на нерухоме майно, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
		Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав.
		Тобто, у випадку порушення основного зобов`язання для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля іпотекодержателя та вчинення ним дій, передбачених законом.
		Пунктом 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, чинного на момент реєстрації за відповідачем 2 права власності на предмет іпотеки, визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
		Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки в силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (такий за змістом висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, провадження № 14-2цс19). 
		В цьому контексті варто зазначити, що позивач взагалі не виконала перед відповідачем - ОСОБА_6 своїх зобов`язань з повернення суми позики, що власне і слугувало підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, відповідачем - ОСОБА_6 державному реєстратору, окрім іншого, було надано видане нотаріусом Дерев`янко В.В. свідоцтво від 17.11.2014 р. про передачу ОСОБА_1 вимоги ОСОБА_6 про невиконання зобов`язань за договором позики від 10.07.2013 р. із попередженням про те, що у разі не виконання такої вимоги буде звернуто стягнення на предмет іпотеки.
		Також, у вказаному свідоцтві зазначено, що така вимога отримана ОСОБА_1 14.10.2014 р. і що станом на 17.11.2014 р. від останньої будь-яких заперечень щодо отриманої вимоги на адресу нотаріуса не надходило. Такий документ, в свою чергу, попри його не обов`язковість для здійснення процедури реєстрації за відповідачем 2 права власності на предмет іпотеки, поряд із змістом попереджень-вимог надавав державному реєстратору додаткове інформативне значення про невиконання позивачем своїх зобов`язань за договором позики.
		Посилання позивача на п. 57 та п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 1127, являється безпідставним, оскільки такий порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, і ще не був актуальним на час державної реєстрації права власності на іпотечну квартиру за відповідачем - ОСОБА_6 .
		Пунктом 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, чинного на момент реєстрації за відпповідачем 2 права власності на предмет іпотеки, визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. 
		Зокрема у вказаній нормі Порядку № 868 вказано, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно (тобто самого договору іпотеки), подає:
		1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;
		2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
		3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
		Вказане спростовує посилання позивача на неподання державному реєстратору документів щодо вартості предмету оцінки, оскільки означений Порядок, яким керувався державний реєстратор при реєстрації за відповідачем - ОСОБА_6 права власності на предмет іпотеки, не містив жодних вимог про передачу даних про вартість предмету іпотеки на момент реєстрації таких прав. 
		Окрім цього, як встановлено судом вище, у договорі іпотеки, а саме в п. 2.2 вказано, що сторони оцінюють предмет іпотеки 479580 грн., що на день укладення договору за курсом НБУ становить 60000 доларів США. Також договором іпотеки було визначено, що заставна не видавалася (відсутня).
		Розмір заборгованості позивача на момент звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем 2, згідно вимоги від 13.10.2014 р. становив 878787 грн., або еквівалент 67860 доларів США за курсом НБУ. 
		Тобто, наведених даних, поряд із відсутністю вимог щодо надання реєстратору звіту про оціночну вартість предмету іпотеки, було достатньо для встановленням останнім очевидності співмірності боргових вимог, в рахунок яких зверталось стягнення на предмет іпотеки, із його вартістю, яка попередньо обумовлена сторонами.
		Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» серед іншого визначено, що вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб`єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. 
		Згідно ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. На моє переконання, вказану норму доцільно застосувати до ситуації щодо наслідків неподання реєстратору даних про вартість предмету іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку», у відповідності до ст. 8 Цивільного кодексу України, яка передбачає якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). 
		До того ж, враховуючи відсутність чітких вимог щодо представлення державному реєстратору звіту про вартість предмету іпотеки на момент звернення на нього стягнення, в останнього не виникало обов`язку щодо висунення вимоги про надання такого документу при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на предмет. Відповідно така нечіткість регламентації з боку держави дій реєстратора та іпотекодержателя не може слугувати підставою для виправлення такого нормативного недоліку за рахунок добросовісного набувача іпотечного майна, оскільки це буде порушенням принципу належного урядування, згідно з концепцією якого «Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються». Так, у рішенні ЄСПЛ як «Рисовський проти України» від 02.10.2011 (заява № 29979/04), між тим, в пунктах 70,71 цього рішення ЕСПЛ оперує «принципом належного урядування» як багатоаспектним принципом, котрий, серед іншого, зводиться до того, що держава зобов`язана організувати роботу державного апарату таким чином, щоб забезпечувалась юридична визначеність у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Понад це «на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок».
		Окрім цього, позивач вказує, що в порушення приписів ст. 35 Закону України «Про іпотеку» відповідачем ОСОБА_6 не було їй надіслано письмової вимоги про усунення порушення та те, що від ОСОБА_6 , як від іпотекодержателя, вона не отримувала такої письмової вимоги. 
		Проте, під час судового розгляду встановлено, що в інтересах відповідача - ОСОБА_6 05.03.2014 року приватним нотаріусом КМНО Каплуном Ю.В. було скеровано ОСОБА_1 відповідну вимогу відповідача - ОСОБА_6 , однак поштове відправлення із такою вимогою було повернуто нотаріусу за закінченням встановленого строку зберігання. Також вказаним нотаріусом 19.05.2014 року було повторно надіслано передану йому відповідачем - ОСОБА_6 , адресовану позивачу вимогу-попередження про необхідність проведення розрахунку та про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі не погашення боргу. Доля листа із такою вимогою була як і першого - він повернуся нотаріусу, у зв`язку з його нетриманням ОСОБА_1 . Слід зазначити, що вказані листи за форматом відправлення були цінні з описом вкладеного. Також нотаріусом Каплуном Ю.В. 06.03.2014 р. було скеровано ОСОБА_1 рекомендований лист із повідомленням про вручення (із вмістом копії тієї ж вимоги), однак він також повернувся, у зв`язку із його неотриманням позивачем. 
		Слід зауважити, що відправлення та неотримання іпотекодавцем відповідної кореспонденції оцінюється Верховним Судом, як факт додержання іпотекодержателем процедури скерування відповідної вимоги іпотекодавцю, і таке листуванням є достатньою передумовою підтвердження скерування вимоги для можливості звернення стягнення на заставне майно. 
		За вказаних обставин, нотаріусом Каплуном Ю.В. було видано 28.07.2014 р. відповідачу - ОСОБА_6 відповідне підтвердження про передачу ОСОБА_1 вищевказаних вимог-попереджень. 
		Так, перед зверненням до реєстратора для перереєстрації права власності на іпотечну квартиру за відповідачем - ОСОБА_6 , остання звернулась до нотаріуса Дерев`янко В.В. з питанням передачі відповідної вимоги ОСОБА_1 , оскільки вона ухилялася від отримання поштової кореспонденції. Нотаріус, отримавши вказану вимогу, 13.10.2014 р. відправила її від свого імені адресату через службу кур`єрської доставки «Grandex», працівниками якої таку вимогу вручено ОСОБА_1 14.10.2014 р. 
		У зв`язку із вказаним нотаріусом Дерев`янко В.В. 17.11.2014 р. було видано свідоцтво про передачу ОСОБА_1 вимоги ОСОБА_6 про невиконання зобов`язань за договором позики від 10.07.2013 р. із попередженням про те, що у разі не виконання такої вимоги буде звернуто стягнення на предмет іпотеки. І в цьому свідоцтві також зазначалось, що така вимога отримана ОСОБА_1 14.10.2014 р. і що станом на 17.11.2014 р. від останньої будь-яких заперечень щодо отриманої вимоги на адресу нотаріуса не надходило. (Адже згідно зі статтею 84 Закону № 3425-XII «Про нотаріат» нотаріус передає заяви громадян, підприємств, установ та організацій іншим громадянам, підприємствам, установам і організаціям, якщо вони не суперечать закону та не містять відомостей, що порочать честь і гідність людини. Заяви передаються поштою із зворотним повідомленням або особисто адресатам під розписку. Заяви можуть передаватися також з використанням технічних засобів. На прохання особи, що подала заяву, їй видається свідоцтво про передачу заяви).
		Слід зазначити, що факт передачі іпотекодавцем відповідної вимоги-попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки оцінюється Верховним Судом як факт додержання іпотекодержателем процедури скерування відповідної вимоги іпотекодавцю. 
		Окрім цього, позивач висуває вимогу щодо витребування квартири АДРЕСА_2 з незаконного володіння відповідача ОСОБА_4 .
		Так, відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
		Згідно п. З ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Постановою Верховного Суду України від 17.12.2014 по справі № 6-140цс14 передбачено, що за положеннями зазначених норм права власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
		Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 569/1221/16-ц.
		Постановою Верховного Суду України від 21.12.2016 по справі № 6-2233цс16 визначено: «Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.»
		Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (заява «№ 20372/11, § 65)).
		Окрім цього, правова позиція про те, добросовісний набувач не має нести несприятливих наслідків викликаних фактом можливих незаконних дій із нерухомістю інших осіб, чітко прослідковується у вищенаведеній постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року по справі № 645/4220/16-ц, яка за контекстом суті подібна правовідносинам, які склались між сторонами у даній справі, і сформульована таким чином: «Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача… призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку на добросовісного набувача буде покладено індивідуальний та надмірний тягар..». Така правова позиція у вказаній справі ґрунтується в тому числі на практиці Європейського суду з прав людини, котрий неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року; EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).
		З огляду на викладене, оскільки спірна квартира вибула з власності позивача, як встановлено вище на правових підставах, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України.
		Щодо залучення Міністерства юстиції України відповідачем, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Так, відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до вказаної норми Міністерство юстиції України здійснює тільки ті повноваження, які закріплені за ним законодавчо, і тільки за їх здійснення несе відповідальність.
		Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон).
		Закон забороняє будь-яке втручання у діяльність державних реєстраторів, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, зі сторони будь-яких органів, посадових і службових осіб, у тому числі Міністерства юстиції України, його посадових осіб, незалежно від того, чи перебувають державні реєстратори у трудових відносинах з Мін`юстом.
		Зі змісту наведених норм вбачається, що повноваження стосовно прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень Законом віднесено до виключної компетенції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідного органу державної реєстрації прав.
		Окрім цього, згідно підпункту 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 26.11.2015 № 834-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку, припиняють надання послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць за рішенням Кабінету Міністрів України, прийнятим у разі забезпечення виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями умов, необхідних для реалізації повноважень у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, але не пізніше 30 квітня 2016 року.
		Забезпечення здійснення зазначених функцій і повноважень покладено на Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26 квітня 2016 року № 261 «Про затвердження Положення про Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)», яким у зв`язку з децентралізацією повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також відповідно до рішення ради від 14 квітня 2016 року № 319/319 « Про утворення Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), з 1 травня 2016 року здійснюються повноваження з реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (та інших реєстраційний дій).
		Також, в положенні про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, Міністерство юстиції України не має таких повноважень як - розгляд заяв у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі-державна реєстрація прав).
		Отже, після 30.04.2016 Міністерство юстиції не є суб`єктом державної реєстрації і не має повноважень щодо вчинення будь-яких реєстраційних дій, зокрема, на підставі рішення суду. 
		Крім того, відповідно до чинного законодавства у сфері державної реєстрації прав та їх обтяжень повноваження щодо вчинення реєстраційних дій стосовно об`єктів нерухомого майна мають також акредитовані суб`єкти державної реєстрації та приватні нотаріуси.
		Розмежування повноважень Міністерства юстиції України, його територіальних органів, суб`єктів державної реєстрації у сфері державної реєстрації прав та їх обтяжень визначені чинною редакцією Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі-Закон). 
		Згідно пункту 1 частини 1 статті 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Відповідно до статті 6 Закону організаційну систему державної реєстрації прав становлять:
		1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;
		2) суб`єкти державної реєстрації прав:
		виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;
		акредитовані суб`єкти;
		3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).
		Виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.
		Акредитованим суб`єктом може бути юридична особа публічного права, у трудових відносинах з якою перебуває не менше ніж три державні реєстратори, та яка до початку здійснення повноважень у сфері державної реєстрації прав уклала: договір страхування цивільно-правової відповідальності з мінімальним розміром страхової суми у тисячу прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених станом на 1 січня календарного року; договір з іншим суб`єктом державної реєстрації прав та/або нотаріусом (у разі коли акредитований суб`єкт здійснює повноваження виключно в частині забезпечення прийняття та видачі документів у сфері державної реєстрації прав).
		Акредитація суб`єктів та моніторинг відповідності таких суб`єктів вимогам акредитації здійснюються Міністерством юстиції України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Згідно до статті 7 Закону Міністерство юстиції України:
		1) забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав;
		2) здійснює нормативно-правове регулювання у сфері державної реєстрації прав;
		3) забезпечує створення та функціонування Державного реєстру прав, є його держателем;
		4) організовує роботу, пов`язану із забезпеченням діяльності з державної реєстрації прав;
		5) здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, у тому числі шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій відповідно до цього Закону та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом;
		6) забезпечує доступ до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом, інших суб`єктів, право доступу яких визначено цим Законом, та приймає рішення про тимчасове блокування або анулювання такого доступу у випадках, передбачених цим Законом;
		7) розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом;
		8) складає протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення;
		9) організовує роботу з підготовки та підвищення кваліфікації державних реєстраторів;
		9-1) надає узагальнені роз`яснення щодо застосування законодавства з питань державної реєстрації прав;
		10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
		Статтею 9 Закону визначено, що до повноважень суб`єктів державної реєстрації прав належить:
		1) забезпечення: проведення державної реєстрації прав; ведення Державного реєстру прав; взяття на облік безхазяйного нерухомого майна; формування та зберігання реєстраційних справ.
		Зберігання реєстраційних справ у паперовій формі здійснюється виключно виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями за місцезнаходженням відповідного майна;
		2) здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
		Акредитовані суб`єкти можуть здійснювати визначені у частині першій цієї статті повноваження в повному обсязі або здійснювати їх виключно в частині забезпечення прийняття та видачі документів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі договору з суб`єктом державної реєстрації прав та/або нотаріусом.
		Відповідно до частини 1 статті 10 Закону державним реєстратором є:
		1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав;
		2) нотаріус;
		3) державний виконавець, приватний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, а також у разі державної реєстрації припинення іпотеки у зв`язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки.
		Таким чином, до суб`єктів державної реєстрації, які наділені повноваженнями щодо вчинення державної реєстрації прав та, зокрема, внесення записів про припинення іпотеки та заборони, є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, акредитовані суб`єкти державної реєстрації прав та приватні нотаріуси.
		Окрім цього, Міністерство юстиції України розглядає скарги: 
		1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);
		2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.
		За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про, зокрема, задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги.
		Згідно пункту 3 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (далі-Порядок № 1128) розгляд скарг здійснюється за заявою особи, яка вважає, що її права порушено (далі - скаржник), що подається виключно у письмовій формі та повинна містити обов`язкові відомості та документи, що долучаються до скарги, передбачені Законами, а також відомості про бажання скаржника та / або його представника взяти участь у розгляді відповідної скарги по суті та про один із способів, зазначених у пункті 10 цього Порядку, в який скаржник бажає отримати повідомлення про зазначений розгляд.
		Пунктом 12 Порядку № 1128 за результатами розгляду скарги суб`єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.
		Рішення, передбачені підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" виконуються суб`єктом розгляду скарги у межах компетенції, визначеної Законом.
		Таким чином, відповідно до законодавства у сфері державної реєстрації прав та їх обтяжень може вчиняти реєстраційні дії щодо скасування записів лише за результатом розгляду скарги, поданої до Міністерства юстиції України у разі її задоволення шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі рішення у формі наказу. Вчинення таких дій Міністерством юстиції України на підставі рішення суду законодавством у сфері державної реєстрації прав та їх обтяжень не передбачено.
		Згідно частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі рішення суду, чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
		Отже, враховуючи викладене, для внесення запису про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень необхідно звернутися до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) або будь-якого акредитованого суб`єкта державної реєстрації чи приватного нотаріуса, оскільки у Міністерства юстиції України відсутні повноваження щодо вчинення будь-яких реєстраційних дій на підставі рішення суду.
		Враховуючи вищевикладене, а також те, що з матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався зі скаргою до Міністерства юстиції України та не отримував відмови, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог до Міністерства юстиції України.
		Наряду з вказаним, слід відмітити, що як вбачається зі змісту позовної заяви та долучених копій документів до неї, що про вчинення дій щодо задоволення вимог Іпотекодержателя відповідно до статті 37 ЗУ «Про іпотеку» позивачу стало достеменно відомо 14.09.2015 року, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який сформовано 14.09.2015        року, індексний номер 43785301 за заявою ОСОБА_1 від 14.09.2015 року.
		При дослідженні матеріалів справи судом не встановлено та в судовому засіданні не доведено, що ОСОБА_1 була позбавлена можливості звернутися до суду в строки, визначені статтею 257 ЦК України, та клопотання про поновлення таких строків суду не надано. 
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
		Крім того, у своїх правових висновках Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
		В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
		Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
		Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
		Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
		Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
		Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
		Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Згідно частини першої статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 
		Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
		Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
		Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
		На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог, а відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
		Керуючись: ст. ст. 8, 19, 56 Конституції України, ст. ст. 1, 3, 204, 257, 386, 387, 326 ЦК України, ст. ст. 5, 12, 33, 36, 38 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 26, 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п. 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, п. п. 3, 12 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128, ст. ст. 1-23, 60, 76-81, 89, 95, 131, 141, 212, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Відмовити в задоволенні позову  ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 про скасування рішення та витребування майна. 
		 
		Позивач:  ОСОБА_1 ,  АДРЕСА_3 , РНКОПП НОМЕР_1 .
		Відповідач: Міністерство юстиції України, 01101, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622.
		Відповідач:  ОСОБА_6 , АДРЕСА_4 , РНКОПП НОМЕР_2 .
		Відповідач:  ОСОБА_7 , АДРЕСА_5 , РНКОПП НОМЕР_3 .
		Відповідач:  ОСОБА_4 , АДРЕСА_6 , РНКОПП НОМЕР_4 .
		 
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Повний текст судового рішення буде складено та підписано 25.06.2021 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя                            Т.Г. Ільєва

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...