Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 360/2855/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 08.07.2021. Зареєстровано: 09.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.07.2021.
Дата набрання законної сили: 08.07.2021
Номер судового провадження: К/9901/32158/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		08 липня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 360/2855/20
		адміністративне провадження № К/9901/32158/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:   
		судді доповідача - Шевцової   Н.   В.,
		суддів: Данилевич   Н.   А., Кашпур   О.   В.
		розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №   360/2855/20
		за позовом Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" 
		до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича 
		про визнання протиправною та скасування постанови
		за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання Азот"
		на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020   року, ухвалене головуючим суддею Свергун   І.   О.,
		на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020   року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Компанієць   І.   Д., суддів Гайдара   А.   В., Ястребової   Л.   В.,
		УСТАНОВИВ:
		І. Короткий зміст позовних вимог.
		1.          27 липня 2020 року Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» (далі - позивач, ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот") звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича (далі - відповідач, приватний виконавець Щербаков І.М.), в якому просило суд визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Щербакова   І.   М. від 16 липня 2020 року ВП   №   62597704 про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця.
		2.          Позовну заяву обґрунтовано тим, що 16 липня 2020 року відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №   62597704 з примусового виконання наказу №   913/869/14 від 21 грудня 2017 року, виданого Господарським судом Харківської області, про стягнення з позивача на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - ДК «Газ України») загальної суми у розмірі 275   357   631,18 грн.
		3.          Також 16 липня 2020 року винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця ВП №   62597704 у розмірі 27   535   763,11   грн.
		ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
		4.          Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" (ідентифікаційний код юридичної особи 33270581) зареєстровано як юридичну особа 24 грудня 2004 року за № 13831210000000337.
		5.          Рішенням Господарського суду Харківської області від 28 листопада 2017   року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12 лютого 2016 року в справі №   913/869/14 позов в частині вимог про стягнення 257   096   613,12 грн інфляційних втрат і 16   775   723,19 грн 3% річних задоволено, стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» (93403, Луганська область, м.   Сєвєродонецьк, вул.   Пивоварова, 5, код ЄДРПОУ 33270581) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул.   Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 257   096   613,12 грн інфляційних втрат, 17   933   755,02 грн 3% річних, 327263,04 грн судового збору (арк. спр. 58 зв. - 65).
		6.          21 грудня 2017 року Господарським судом Харківської області видано наказ №   913/869/14 про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" (ЄДРПОУ 33270581) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (ЄДРПОУ 31301827) 257096613,12 грн інфляційних втрат, 17933755,02 грн 3% річних, 327263,04 грн судового збору.
		7.          Наказ від 21 грудня 2017 року № 913/869/14 перебував на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
		8.          Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 16   липня 2020 року ВП №   58667721 наказ № 913/869/14 від 21 грудня 2017   року повернуто стягувачу за його заявою. Пунктом 3 постанови встановлено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 16 липня 2023 року.
		9.          16 липня 2020 року дочірня компанії "Газ України" звернулася до приватного виконавця Щербакова І.М. з заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі наказу від 21 грудня 2017 року № 913/869/14.
		10.          Постановою приватного виконавця Щербакова   І.   М. від 16 липня 2020 року ВП № 62597704 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу від 21 грудня 2017 року №   913/869/14. Пунктом 3 постанови визначено стягнути з боржника основну винагороду приватного виконавця у розмірі 27535763,11 грн.
		11.          Також 16 липня 2020 року приватним виконавцем Щербаковим   І.   М. винесено постанову ВП № 62597704 про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у сумі 27535763,11 грн.
		12.          16 липня 2020 року приватним виконавцем Щербаковим І.М. винесено постанову ВП №   62597704 про об`єднання виконавчих проваджень ВП №   62597669, ВП № 62597704 у зведене виконавче провадження № 62598000.
		ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		13.          Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		14.          Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що законодавець зобов`язує приватного виконавця при відкритті виконавчого провадження прийняти постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок. При цьому основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення, в залежності від суми, стягнутої за результатами здійснення виконавчих дій, тобто виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми. Таким чином, суди дійшли висновку, що стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання. Початок примусового виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
		15.          За висновками судів попередніх інстанцій, оскільки на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у приватного виконавця були відсутні, тому приватним виконавцем правомірно одночасно з відкриттям виконавчого провадження визначено суму основної винагороди приватного виконавця, яка підлягає стягненню за умови примусового виконання виконавчого документу.
		16.          Дійшовши таких висновків, суди попередніх інстанцій врахували правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №   808/3791/16, від 18 жовтня 2018 року у справі №   442/2670/17, від 13 березня 2019   року у справі № 812/1413/17, від 04 серпня 2020 року у справі №   200/13920/19-а.
		17.          При цьому суди попередніх інстанцій зазначили, що посилання позивача на рішення Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №   804/8289/16, є необґрунтованим, оскільки предметом розгляду вказаної справи були рішення державного виконавця, які були вчинені до внесення змін у законодавство.
		18.          За висновками судів попередніх інстанцій, теж саме стосується і практики Верховного Суду, викладеної у постанові від 03 березня 2020 року по справі №   260/801/19, яку апеляційний суд, як і суд першої інстанції, вважали не змістовною з урахуванням останньої практики Верховного Суду та встановлених під час судового розгляду обставин справи.
		ІV. Касаційне оскарження
		19.          Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 26 листопада 2020 року.
		20.          У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
		21.          07 грудня 2020 року ухвалою Верховного Суду зазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення виявлених недоліків касаційної скарги шляхом доплати судового збору за подання касаційної скарги у відповідному розмірі та надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із обґрунтуванням того, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
		22.          На виконання вимог зазначеної ухвали Верховного Суду заявником касаційної скарги усунуто встановлені судом недоліки шляхом направлення документа про доплату судового збору у відповідному розмірі та уточнену касаційну скаргу, які зареєстровано у Верховному Суді 21 грудня 2020 року.
		23.          Оскаржуючи судові рішення, прийняті за правилами статті 287 КАС України, позивач в уточненій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з огляду на те, що встановлення Верховним Судом факту необхідності здійснення приватним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення, які призвели до фактичного стягнення заборгованості, як необхідної умови для отримання основної винагороди, запобігатиме отриманню приватними виконавцями значних сум основних винагород лише за те, що вони відкрили виконавче провадження.
		24.          Таким чином, позивач у касаційній скарзі обґрунтував наявність підстав, за яких рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
		25.          У касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
		26.          На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статтю 27 Закону України «Про виконавче провадження» та статтю 31 закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та пункт 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року №  643, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 260/801/19, згідно з яким основна винагорода приватного виконавця за своїм призначенням є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.
		27.          У касаційній скарзі позивач не просить розглядати справу за участі його представника.
		28.          11 січня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у зв`язку з доведенням позивачем наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та витребувано з Луганського окружного адміністративного суду матеріали справи №360/2855/20.
		29.          28 січня 2021 року матеріали справи №   360/2855/20 надійшли до Верховного Суду.
		30.          24 лютого 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу, в якому представник відповідача, спростовуючи доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зокрема, відповідач зазначає, що до спірних правовідносин належить застосовувати правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 04 серпня 2020 року в справі №   200/13920/19-а.
		31.          Крім того, у відзиві на касаційну скаргу міститься клопотання про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.
		32.          Відзив на касаційну скаргу не містить клопотання про розгляд справи за участі представника відповідача.
		V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
		33.          Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		34.          Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		35.          Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		36.          Частиною другою   статті 2 КАС України   визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені   Конституцією   та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		37.          Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02   червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»       (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1404-VIII).
		38.          Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII   виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		39.          Частина перша         статті 5 Закону №1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
		40.          Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
		41.          Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ   виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим         Законом       заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		42.          Частинами першою та другою статті 27 Закону №1404-VІІІ установлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
		42.1.           Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
		43.          Згідно з частиною першою статті 31 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон №   1403-VIII) визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
		44.          Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 31 Закону №   1403-VIII винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
		44.1.          Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1)   фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2)   відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
		44.2.          Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		44.3.          Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
		45.          Частина п`ята статті 31 Закону №   1403-VIII передбачає, що, якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
		46.          Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста статті 31 Закон №   1403-VIII.
		47.          Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону №   1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
		48.          Відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1404-VIII   основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
		49.          Частиною першою статті 42 Закону №1404-VIII   передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому   статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
		50.          На виконання статті 31 Закону №   1403-VIII постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року № 643       затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок № 643).
		51.          Відповідно до пункту 19 Порядку № 643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
		VІ. Позиція Верховного Суду
		52.          Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		53.          Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		54.          Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
		55.          Підставою для відкриття касаційного провадження стало твердження позивача про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 260/801/19.
		56.          Разом з тим суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, врахували правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №   808/3791/16, від 18 жовтня 2018 року у справі №   442/2670/17, від 13 березня 2019 року у справі № 812/1413/17, від 04   серпня 2020 року у справі №   200/13920/19-а, та дійшли висновку, що оскільки на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у приватного виконавця були відсутні, тому приватним виконавцем правомірно одночасно з відкриттям виконавчого провадження визначено суму основної винагороди приватного виконавця, яка підлягає стягненню за умови примусового виконання виконавчого документу.
		57.          На підставі частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		58.          Щодо визначення подібності цих правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
		59.          Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 у справі №   910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №   923/682/16.
		60.          Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №   910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №   757/31606/15-ц).
		61.          У справах №   808/3791/16, №   442/2670/17, № 812/1413/17 відповідачами є органи державної виконавчої служби, а не приватні виконавці, що обумовлює відмінне нормативне правове регулювання, а отже, правовідносини у цих справах і справі, яка розглядається, не є подібними, тому правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду в цих справах, не є релевантними до спірних правовідносин.
		62.          Висновок судів попередніх інстанцій про необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції, викладеної в постанові від 04 серпня 2020   року у справі №   200/13920/19-а, є також помилковим, оскільки у цій справі приватний виконавець відкрив виконавче провадження та вчинив установлені законодавством дії для примусового виконання про стягнення усієї суми коштів, а вже потім боржник надав приватному виконавцю ухвалу суду про розстрочення виконання стягнення. Здійснюючи контроль під час примусового виконання відповідач фактично забезпечив повне виконання виконавчого документа майнового характеру, а тому набув право на одержання основної винагороди у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала стягненню за виконавчим документом. Основна винагорода була стягнута протягом примусового виконання виконавчого документа про стягнення коштів (п.   92).
		63.          Аналізуючи доводи касаційної скарги щодо необхідності застосування до спірних правовідносин правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 260/801/19, відповідно до якої питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми, а не від суми, що зазначена у виконавчому документі, колегія суддів дійшла таких висновків.
		64.          Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
		65.          У справі № 260/801/19 предметом оскарження були постанови приватного виконавця про стягнення з боржника у виконавчому провадженні основної винагороди, винесені одночасно з постановою про повернення виконавчого документу. Тобто, у вказаній справі саме із обставиною відсутності фактичного стягнення заборгованості у примусовому порядку у межах виконавчого провадження, у якому виконавчий документ було повернуто стягувачу, Верховний Суд пов`язував протиправність постанов про стягнення основної винагороди.
		66.          Натомість, спірним питанням у справі, що розглядається, є правомірність винесення приватним виконавцем постанови про стягнення з боржника основної винагороди одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
		67.          З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду констатує, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі № 260/801/19 та №   360/2855/20 не є подібними, а отже, правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 260/801/19 щодо застосування положень частин четвертої та п`ятої статті 31 Закону №1403-VIII та пункту 19 Порядку № 643 не може бути застосована до спірних правовідносин.
		68.          Аналізуючи положення частин четвертої та п`ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», колегія суддів Верховного Суду доходить до висновку, що питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми, а не від суми зазначеної у виконавчому документі. Стягнення основної винагороди законодавцем пов`язується саме з початком примусового виконання. При цьому, за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів з примусового виконання виконавчого документу, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання виконавчого документу, та стягується з боржника у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум.
		69.          Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що нормою частини сьомої статті 31 Закону № 1403-VIII передбачено право приватного виконавця виносити одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди.
		70.          Водночас для правильної оцінки правомірності постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця, визначеної у вигляді відсотка, винесеної приватним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, судам необхідно встановити предмет виконавчого провадження (стягнення сум чи передача майна за виконавчим документом).
		71.          Ураховуючи, що на момент відкриття виконавчого провадження не завжди можливо визначити розмір фактично стягнутих сум чи остаточну вартість переданого майна за наслідками фактичного виконання приватним виконавцем, суди мають перевіряти механізм розрахунку, застосованого виконавцем при визначенні суми основної винагороди та наведеного ним у постанові про стягнення основної винагороди, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
		72.          При цьому, необхідно мати на увазі, що сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, винесеній одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є сумою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.
		73.          Так, частиною четвертою статті 31 Закону № 1403-VIII визначено, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом. При цьому, частиною п`ятою цієї ж статті установлено, що якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми.
		74.          Крім того, як було зазначено вище, судам попередніх інстанцій необхідно встановити чи було закінчено виконавче провадження чи воно ще триває, а також чи мало місце повне або часткове виконання відповідного виконавчого документа.
		75.          Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність їхніх висновків в цілому по суті спору.
		76.          Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
		77.          Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		78.          Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
		79.          Підсумовуючи наведене, Верховний Суд констатує, що висновки судів першої та апеляційної інстанції про правомірність спірної постанови є передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України, а отже, оскаржувані судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.
		80.          За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		81.          Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		82.          Ураховуючи, що судами як першої, так і апеляційної інстанцій, допущено порушення норм процесуального права, на що посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також межі доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду відповідно до вимог статті 353 КАС України.
		Керуючись статтями 341,   344,   349,   353,   355,   356,   359 КАС України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1.   Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" задовольнити частково.
		2.   Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020   року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03   листопада 2020 року в справі №   360/2855/20 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач:                                                                      Н.   В.   Шевцова
		Судді:                                                                                          Н.   А.   Данилевич
		                                                                                          О.   В.   Кашпур

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...