Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 552/1811/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 10.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 12.07.2021.
Дата набрання законної сили: 30.06.2021
Номер судового провадження: 61-17866ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		30 червня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 552/1811/15-ц
		провадження № 61-17866св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., 
		Яремка В. В. (суддя-доповідач), 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 ,
		суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремет Олександр Вікторович,
		заінтересована особа (боржник) - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на постанову Полтавського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Шевченківський районний ВДВС у м. Києві) Шеремета О. В., заінтересована особа (боржник) - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»).
		На обґрунтування скарги посилався на те, що 21 лютого 2020 року старшим державним виконавцем Шевченківського районного ВДВС у м. Києві Шереметом О. В. відкрито виконавче провадження № 61344598 з примусового виконання виконавчого листа від 25 вересня 2015 року № 552/1811/15-ц. 15 червня 2020 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). При винесенні цієї постанови державний виконавець не взяв до уваги рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 червня 2015 року у справі № 552/1811/15-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про зобов`язання вчинити дії, яким стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь: ОСОБА_1 кошти за договором від 19 березня 2013 року № 5621/370-13 в сумі 16 275 дол. США та договором від 29 березня 2014 року № 331832/191006/1-14 у розмірі 8 325 дол. США, а всього 24 600 дол. США; ОСОБА_2 кошти за договором від 17 березня 2014 року № 331832/36174/36174/370-14 в сумі 16 275 дол. США та договором від 29 вересня 2014 року № 331832/190985/1-14 в сумі 8 089 дол. США, а всього 24 364 дол. США. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		З урахуванням викладеного скаржник просив: визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного ВДВС у м. Києві Шеремета О. В. про закінчення виконавчого провадження № 61344598; зобов`язати цього державного виконавця поновити виконання виконавчого листа № 552/1811/15-ц, виданого 25 вересня 2015 року Київським районним судом м. Полтави та вчинити усі необхідні і передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.
		Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 01 вересня 2020 року у задоволенні скарги відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що відкликання Національним банком України (далі - НБУ) на момент вирішення спору банківської ліцензії боржника та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для стягувача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 01 вересня 2020 року скасовано, скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконною та скасовано постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного ВДВС у м. Києві Шеремета О. В. про закінчення виконавчого провадження № 61344598. Зобов`язано старшого державного виконавця Шевченківського районного ВДВС у м. Києві Шеремета О. В. поновити виконання виконавчого листа № 522/1811/15-ц, виданого 25 вересня 2015 року Київським районним судом м. Полтави та вчинити усі необхідні і передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення скарги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , як особа, яка захищає своє право на захист прав споживача фінансових послуг, фактично втратив за таких обставин можливість задовольнити свої вимоги за рахунок банку відповідно до приписів Закону № 1404-VIII та не повинен нести додатковий тягар із повторного доведення своїх законних вимог відповідно до іншого механізму реалізації таких прав, встановленого державою. Отже, наявність норми пункту 4 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, якою передбачено закінчення виконавчого провадження у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
		У листопаді 2020 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулосядо Верховного Судуіз касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило постанову Полтавського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року скасувати, ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 01 вересня 2020 року залишити в силі.
		Касаційна скарга мотивована тим, що у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону № 4452-VIє спеціальними і цей Закон є пріоритетним щодо інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Судом апеляційної інстанції не взято до уваги правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/23398/16, викладеного у пункті 7.1 постанови від 13 березня 2018 року, згідно з яким, під час дії тимчасової адміністрації та/або запровадження процедури ліквідації, вимоги вкладників та інших кредиторів банку не задовольняються. При цьому кошти за вкладами, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку, виплачуються в межах граничної суми відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) за визначеною Законом № 4452-VIпроцедурою.
		У лютому 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від  ОСОБА_1 , у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
		Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року справу призначено до розгляду.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає. 
		Суди встановили, що 21 лютого 2020 року старшим державним виконавцем Шевченківського районного ВДВС Шереметом О. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження виконавчого листа № 552/1811/15-ц, виданого 25 вересня 2015 року Київським районним судом м. Полтави про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 24 600 дол. США. (а. с. 5-6).
		15 червня 2020 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII. Виконавче провадження закінчено у зв`язку з розпочатою процедурою ліквідації ПАТ «Банк Фінанси та кредит» та призначенням уповноваженої особи Фонду, якій делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Фінанси та кредит».
		Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 18 грудня 2015 року № 230 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
		Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
		Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
		Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
		Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
		Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
		За правилом статті 1 Закону № 1404-VIIIвиконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону 
		№ 1404-VIIIвиконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
		Згідно із пунктом 4 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
		З урахуванням наведеного, обов`язок державного виконавця закінчити виконавче провадження у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника передбачений спеціальним законом, який визначає права та обов`язки державного виконавця.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 487/3335/13-ц (провадження № 14-111цс18) міститься висновок про те, що «…після внесення до державного реєстру запису про припинення юридичної особи боргові вимоги до останньої не можуть бути пред`явленими. Відтак, закінчення виконавчого провадження та надіслання виконавчого документа ліквідатору лише після внесення запису про припинення юридичної особи є нелогічним та неправильним, оскільки після внесення такого запису всі заборгованості юридичної особи вважаються погашеними. Стягнення заборгованості з юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, поза межами встановленої Законом ліквідаційної процедури, зокрема й державним виконавцем у порядку Закону України «Про виконавче провадження», могло надати перевагу одній особі над іншими, вимоги яких підлягають задоволенню в першу чергу. Тобто, незакінчення виконавчого провадження після початку процедури ліквідації боржника та ненадіслання виконавчого документу ліквідаційній комісії (ліквідатору) було порушенням процедури ліквідації та могло спричинити порушення прав інших кредиторів, у тому числі й колишніх працівників юридичної особи-банкрута щодо стягнення невиплаченої заробітної плати. З наведеного вище слід дійти висновку, що виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією (ліквідатором) в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, що діяла на час ухвалення судового рішення у цій справі» (пункти 38-40).
		Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги, оскільки дії державного виконавця були правомірними та відповідали чинному законодавству України.
		Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20) рішення суду, яке набрало законної сили, про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу є рішенням про задоволення вимог кредитора банку та, відповідно, є підставою для включення таких вимог до відкоригованого та/або проміжного ліквідаційного балансу банку. Тому вкладник, який отримав таке рішення суду, за Законом № 4452-VI може звернутися до Фонду та/або його уповноваженої особи із заявою про включення вимог кредитора банку в межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом до реєстру вкладників, а вимог на суму, що перевищує гарантоване відшкодування коштів за вкладом, - до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, які задовольняються з урахуванням черговості, встановленої статтею 52 Закону № 4452-VI. Зазначене рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу на таку черговість не впливає і не змінює її.
		Враховуючи наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, а також положення спеціального законодавства, постанова апеляційного суду є незаконною, такою, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.
		Задовольняючи скаргу   ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявник, як особа, що захищає своє право на захист прав споживача фінансових послуг, фактично втратив можливість задовольнити свої вимоги за рахунок банку відповідності до приписів Закону № 1404-VIII та не повинен нести додатковий тягар із повторного доведення своїх законних вимог відповідно до іншого механізму реалізації таких прав, встановленого державою.
		З посиланням на правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладений у постановах: від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15-ц, від 15 квітня 2020 року у справі №761/24136/15-ц, апеляційний суд зазначив, що наявність норми пункту 4 частини першої  статті 39 Закону № 1404-VIII, якою передбачено закінчення виконавчого провадження у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
		Проте апеляційний суд не звернув уваги, що наведені ним висновки стосувалися лише певних конкретних випадків, а не загального правила та процедури реалізації прав стягувачів у випадкувиконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації в ході ліквідаційної процедури, не врахував вищенаведених норм права та висновку Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.
		Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, відповідно до яких висновки Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Оскільки апеляційний суд безпідставно скасував ухвалу суду першої інстанції, яка відповідає закону, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 
		Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»та скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі ухвали суду першої інстанції, із  ОСОБА_1 на користьПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 2 102 грн. 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити.
		Постанову Полтавського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року скасувати.
		Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 01 вересня 2020 року залишити в силі.
		Стягнути з  ОСОБА_1  на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»2 102 грн - витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                 О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                                                             І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                                        А. С. Олійник
		 
		                                                                                                                        С. О. Погрібний
		 
		                                                                                                                        В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...