Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/7376/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 13.07.2021. Зареєстровано: 14.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2021.
Дата набрання законної сили: 24.11.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Копія
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		12 липня 2021 року Справа № 160/7376/21            Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за  адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, відповідача-2: Інспектора взводу №1 роти №2 батальйону №3 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Савченко Єгора Юрійовича про визнання протиправним та скасування заборонного припису,-
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача-1: Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, відповідача-2: Інспектора взводу №1 роти №2 батальйону №3 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Савченко Єгора Юрійовича, в якій позивач просить:
		- визнати протиправним та скасувати терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА №197091 від 29.04.2021р., винесений Інспектором взводу №1 роти №2 батальйону №3 Управління патрульної поліції Савченком Єгором Юрійовичем відносно ОСОБА_1 .
		В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач не погоджується з терміновим заборонним приписом стосовно нього серії АА №197091 від 29.04.2021р., винесеним Інспектором взводу №1 роти №2 батальйону №3 Управління патрульної поліції Савченком Єгором Юрійовичем, оскільки його винесено без дотримання вимог законодавства. Позивачем зазначено також, що приїхав на зустріч до своєї колишньої цивільної дружини на своєму автомобілі, не перебував в стані алкогольного сп`яніння, у нього не було небезпечних предметів, а інспектор не поцікавився у позивача про суть обставин. Вказано, що ніщо не свідчило про його небезпеку. Положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у випадках звернення до органів поліції із заявами щодо домашнього насильства зобов`язують відповідні органи для підтвердження факту домашнього насильства чи його спростування щонайменше здійснити перевірку даної інформації. Позивачем зауважено, що посадовою особою Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області не було здійснено перевірку відповідної інформації, припис винесено без відповідних підстав, а тому він є таким, що підлягає скасуванню.
		Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
		Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
		15.06.2021 року Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області надало відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки на час складання оскаржуваного термінового заборонного припису Савчук Є.Ю. під час несення служби не вчиняв дій з виконання завдань та функцій, покладених на Департамент патрульної поліції та його територіальні (відокремлені) підрозділи. Як відомо відповідачу 1 з матеріалів справи, уповноваженою особою під час складання оскаржуваного позивачем термінового заборонного припису всі вимоги законодавства були дотримані. Зазначаючи в своїй позовній заяві про недотримання поліцейським Савчук Є.Ю. вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», позивач не зазначає, які саме вимоги вказаного закону та в якій частині не були нею дотримані. Позивачем не вказується, яка саме дія, передбачена чинним законодавством, не була вчинена поліцейським та якою саме нормою така дія передбачена, або навпаки, яка дія була вчинена поліцейським всупереч вимогам законодавства та яка саме норма містить такі порушені діями поліцейського вимоги. Відповідач 1 зазначає, що якщо рівень небезпеки оцінюється як низький або середній, а інші чинники/обставини, що можуть вплинути на рівень небезпеки, відсутні, терміновий заборонний припис стосовно кривдника виноситься на розсуд поліцейського уповноваженого підрозділу поліції. На думку відповідача 1, під час складання оскаржуваного термінового заборонного припису відносно позивача поліцейська діяла в межах наданих повноважень та в спосіб, встановлений чинним законодавством, а тому, підстав для скасування термінового заборонного припису не має.
		Відповідачем 2 відзив не надано, про можливість подання відзиву повідомлений належним чином.
		Відповідачем 2 на виконання  ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.
		Відповідно до ч. 6  ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України,  у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
		Як встановлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .
		З пояснень позивача, наведених у позовній заяві, відомо, що ОСОБА_1 мешкав у цивільному шлюбі з ОСОБА_3 . За час перебування у цивільному шлюбі у позивача та ОСОБА_3 виникли майнові відносини. Позивач надав останній гроші з метою інвестування у квартиру. Вона уклала інвестиційний договір на своє ім`я. Після розірвання стосунків, позивач почав наполягати на юридичному оформленні своєї долі у цій інвестиції, яка складає загалом 1299813,75 грн. ОСОБА_3 почала ухилятись від цього. Вказане невирішене майнове питання стало підставою для зустрічей позивача з ОСОБА_3 .
		Під час чергової зустрічі позивача з ОСОБА_3 остання викликала поліцію, та, прибувшим на виклик інспектором взводу №1 роти №2 батальйону №3 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Савченком Єгором Юрійовичем, було складено стосовно ОСОБА_1 терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА №197091 від 29.04.2021 року.
		Не погоджуючись з терміновим заборонним приписом стосовно кривдника серії АА №197091 від 29.04.2021 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч.2  ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України.
		Згідно п.8 ч.1  ст.23 Закону України "Про Національну поліцію",  поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
		Визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства  Закон України «Про запобігання та протидія домашньому насильству» №2229-VIII від 07.12.2017.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону, домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
		Запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються (пункт 5 частини першої  статті 1 цього Закону).
		Статтею 6 Закону визначені суб`єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, серед яких, до інших органів та установ, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, належать уповноважені підрозділи органів Національної поліції України (пункт 2 частини третьої статті 6).
		За нормами частини першої статті 10 Закону до повноважень уповноважених підрозділів органів Національної поліції України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать:
		1) виявлення фактів домашнього насильства та своєчасне реагування на них;
		2) прийом і розгляд заяв та повідомлень про вчинення домашнього насильства, у тому числі розгляд повідомлень, що надійшли до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, вжиття заходів для його припинення та надання допомоги постраждалим особам з урахуванням результатів оцінки ризиків у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спільно з Національною поліцією України;
		3) інформування постраждалих осіб про їхні права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися;
		4) винесення термінових заборонних приписів стосовно кривдників;
		5) взяття на профілактичний облік кривдників та проведення з ними профілактичної роботи в порядку, визначеному законодавством;
		6) здійснення контролю за виконанням кривдниками спеціальних заходів протидії домашньому насильству протягом строку їх дії;
		7) анулювання дозволів на право придбання, зберігання, носіння зброї та боєприпасів їх власникам у разі вчинення ними домашнього насильства, а також вилучення зброї та боєприпасів у порядку, визначеному законодавством;
		8) взаємодія з іншими суб`єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до  статті 15 цього Закону;
		9) звітування центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
		Таким чином, відповідач 1 наділений владними управлінськими функціями щодо розгляду поданих згідно з  Законом №2229  заяв, та вжиття, за наслідком їх розгляду, відповідних заходів, а тому даний спір носить публічно-правових характер та має розглядатись адміністративним судом в порядку, визначеному  КАС України.
		Відповідно до  статті 1 Закону № 2229,  терміновий заборонний припис стосовно кривдника - спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення, домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров`я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства.
		Відповідно до п.1  наказу Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Порядку винесення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України термінового заборонного припису стосовно кривдника" від 01.08.2018 №654  та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.08.2018 за № 965/32417 (далі - Порядок № 654), терміновий заборонний припис стосовно кривдника (далі - припис) виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України (далі - уповноважений підрозділ поліції) у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров`ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.
		Відповідно до розділу II Порядку №654, терміновий заборонний припис виноситься за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівника уповноваженого підрозділу поліції за результатами оцінки ризиків.
		Відповідно до  статті 25 Закону № 2229  та п. 4 розділу II  Порядку № 654, припис може містити такі заходи: зобов`язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи; заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи; заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
		Оцінка ризиків проводиться шляхом спілкування/бесіди з постраждалою від такого насильства особою або її представником, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. За результатами заповнення форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства поліцейський уповноваженого підрозділу поліції визначає рівень небезпеки, який враховується під час винесення термінового заборонного припису стосовно кривдника, вжиття інших заходів для припинення такого насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення, надання допомоги постраждалим особам.
		Форма оцінки вчинення домашнього насильства складається із 27 питань, на які поліцейський має відповісти "так", "ні", "без відповіді" / "невідомо". Питання стосуються безпосередньо безпеки постраждалої особи: чи кривдник погрожував її вбити, чи застосовував фізичне насильство, чи перебував кривдник у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння (має алкогольну чи наркотичну залежність) та ін.
		Відбираючи від постраждалої особи відповіді на такі запитання, поліцейський визначає таким чином рівень небезпеки: високий, середній або низький. І, що важливо, відмова або небажання постраждалої особи спілкуватися із правоохоронними органами може розцінюватися представниками поліції як високий рівень небезпеки. Тобто, якщо на всі запитання отримано відповіді "Без відповіді/Невідомо", поліцейський уповноваженого підрозділу поліції на свій розсуд може оцінити ситуацію як таку, що має високий рівень небезпеки.
		Якщо рівень небезпеки оцінюється як низький або середній, а інші чинники/обставини, що можуть вплинути на рівень небезпеки, відсутні - терміновий заборонний припис стосовно кривдника виноситься на розсуд поліцейського уповноваженого підрозділу поліції. У разі високого рівня небезпеки поліцейський уповноваженого підрозділу поліції обов`язково виносить терміновий заборонний припис стосовно кривдника.
		Під час вирішення питання про винесення припису пріоритет надається безпеці постраждалої особи. Зазначена вимога поширюється також на місце спільного проживання (перебування) постраждалої особи та кривдника незалежно від їхніх майнових прав на відповідне житлові приміщення. При винесенні припису працівник уповноваженого підрозділу поліції отримує пояснення від кривдника, постраждалої особи (її представника), свідка(ів) (у разі наявності).
		Проте, наведені положення Закону України "Про запобігання та протидії домашньому насильству"  у випадках звернення до органів поліції із заявами щодо домашнього насильства зобов`язують відповідні органи для підтвердження факту домашнього насильства чи його спростування щонайменше здійснити перевірку відповідної інформації.
		29.04.2021 року інспектором взводу № 1 роти № 2 батальйону № 3 УПП у Дніпропетровській області складено у відношенні ОСОБА_1 терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА 197091 від 29.04.2021 року, яким заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою ОСОБА_3 .
		Проте матеріали справи не містять жодного доказу в підтвердження вжиття заходів з боку уповноважених органів Національної поліції України щодо здійснення перевірки інформації щодо наявності підстав для винесення заборонного припису, зокрема, відповідачем-2 не надано доказів, які би підтверджували факт проведення бесіди із постраждалою особою. Відповідачами не подано до суду Форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства на виконання ухвали суду від 17.05.2021 року.  
		Таким чином, відповідачами не доведено дотримання встановленої процедури для прийняття у відношенні ОСОБА_1 термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА 197091 від 29.04.2021 року.
		Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Частиною 2 ст. 72 КАС України передбачено, що ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Згідно зі ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Статтею 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Верховний Суд в постанові від 25.06.2020 року у справі №924/233/18 зазначив, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справ.
		Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
		На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
		Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
		Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).
		Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
		Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
		Отже, з огляду на те, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів дотримання процедури прийняття у відношенні ОСОБА_1 термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА 197091 від 29.04.2021 року, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування такого термінового заборонного припису.
		Також слід зазначити, що наявність постійних конфліктних ситуацій між подружжям (колишнім подружжям), не є беззаперечним доказом, що кривдником у цих відносинах виступає чоловік. Дані обставини мають бути встановлені органами поліції з урахуванням отриманих пояснень від обох сторін конфлікту та підтверджуватись відповідними доказами.
		Суд зазначає, що наведені положення  Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству»  у випадках звернення до органів поліції із заявами щодо домашнього насильства зобов`язують відповідні органи для підтвердження факту домашнього насильства чи його спростування щонайменше здійснити перевірку відповідної інформації.
		Матеріали справи не містять жодного доказу в підтвердження вжиття заходів з боку уповноважених органів Національної поліції України щодо здійснення перевірки інформації щодо наявності підстав для винесення заборонного припису.
		Аналізуючи викладене, суд вважає, що посадовою особою УПП в Дніпропетровській області при складанні термінового заборонного припису серії АА 197071 від 29.04.2021 року не було дотримано вимог, передбачених  Закону України "Про запобігання та протидії домашньому насильству", не здійснено перевірку відповідної інформації, припис винесено без відповідних підстав, відтак, він підлягає скасуванню.
		Відповідно до частини 1  статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених  статтею 78 цього Кодексу.
		В силу положень частини 2  статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		З урахуванням наведеного вище, виходячи із аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
		Відповідно до ч. 1  ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України,  суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
		Відповідно до ч. 1  ст.139 КАС України,  при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього  Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією від 07.05.2021 року.
		Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, з урахуванням того, що інспектор взводу №1 роти №2 батальйону №3 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Савченко Єгора Юрійовича є працівником Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області.
		Керуючись     ст. ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 262  Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, відповідача-2: Інспектора взводу №1 роти №2 батальйону №3 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Савченко Єгора Юрійовича про визнання протиправним та скасування заборонного припису - задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА №197091 від 29.04.2021р., винесений Інспектором взводу №1 роти №2 батальйону №3 Управління патрульної поліції Савченком Єгором Юрійовичем, відносно ОСОБА_1 .
		Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 908,00 грн.
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		          
		Суддя                                         (підпис)                                                В.В. Кальник
		 
		Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
		Суддя                                                                                             В.В. Кальник
		12.07.2021
		 
		Рішення не набрало законної сили 12 липня 2021 р.
		Суддя                                                                                               В.В. Кальник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...