Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/34272/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.07.2021.
Дата набрання законної сили: 30.06.2021
Номер судового провадження: 61-10820ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                                                     
		Іменем України                                   
		 
		30 червня 2021 року                                                                     
		м. Київ
		                                                                                
		справа № 761/34272/18
		провадження № 61-10820св20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Висоцької В. С., 
		суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,                    Ткачука О. С.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва                         від 17 грудня 2019 року у складі судді Мальцева Л. О. та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.
		у справі за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про зобов`язання вчинити дії та стягнення грошових коштів,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог 
		У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив зобов`язати відповідача негайно передати йому оригінал довіреності, посвідченої 30 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А. за реєстровим № 2697, письмовий звіт та всі виправдні документи щодо виконання доручення щодо укладення від його імені договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на його користь грошові кошти, отримані в якості оплати за договором купівлі-продажу, посвідченим 14 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. за реєстровим № 11279, у розмірі 810 794 грн.
		Зазначений позов мотивований тим, що 30 листопада 2017 року між ним та відповідачем було укладено усний договір доручення, за умовами якого ним було доручено відповідачу укласти договір купівлі-продажу належної йому квартири та на підставі якого відповідачу було надано довіреність від імені позивача. 
		14 грудня 2017 року між відповідачем, який діяв в його інтересах, та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. за реєстровим                            № 11279. 
		Після виконання доручення довіреність йому повернута не була. Звіт про виконання доручення та виправдні документи також надані не були. 
		Ним не було отримано від відповідача грошові кошти в розмірі 810 794 грн за вищевказаним договором купівлі-продажу квартири, що підтверджується фактом відсутності розписки позивача про отримання коштів від відповідача та третьої особи. 
		Вважає, що відповідачем зобов`язання за договором доручення не виконані, чим порушено положення статей 1000, 1006 ЦК України. 
		У зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, ним 20 серпня               2018 року було направлено письмову вимогу від 17 серпня 2018 року щодо передання довіреності, звітів та грошових коштів, проте станом на 05 вересня 2018 року вказана вимога виконана не була. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про укладення між позивачем та відповідачем договору доручення.
		Довіреність, видана на ім`я відповідача на підставі усної домовленості, також не свідчить про укладення між сторонами договору доручення, оскільки лише підтверджує повноваження відповідача діяти від імені позивача, визначає перелік прав, якими останній наділяється у зв`язку з цим та не містить переліку юридичних дій, які відповідач зобов`язаний вчинити на користь позивача.
		Позивач був обізнаний про майбутній продаж його квартири, всі істотні умови договору купівлі-продажу квартири ним було самостійно узгоджено з майбутнім покупцем в попередньому договорі купівлі-продажу квартири та отримано відповідну суму коштів за вказаним попереднім договором.
		Усі розрахунки за договором купівлі-продажу квартири були проведені до його підписання, грошові кошти були сплачені безпосередньо покупцю, тобто позивачу.
		Доказів протилежного останнім не надано.
		Постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 грудня 2019 року залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У липні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій про відсутність між сторонами правовідносин доручення суперечать нормам закону, висновкам щодо застосування відповідних норм права, викладеним у постановах Верховного Суду, та матеріалам справи.
		Згідно з практикою Верховного Суду договір доручення може посвідчуватися довіреністю та є різновидом представництва інтересів особи-довірителя, що виникає на підставі договору.
		Відчуження належної йому квартири відбулося на виконання усного договору доручення, укладеного між ним та відповідачем, відносини на підставі якого регулюються статтями 1000-1010 ЦК України.
		Помилкові висновки судів попередніх інстанцій про відсутність між сторонами правовідносин доручення обумовили неправильне застосування норм матеріального закону, що регулюють спірні правовідносини, та порушення норм процесуального права щодо обов`язку доказування та подання доказів.
		Суди попередніх інстанцій розглянули спір без урахування висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 10 січня 2019 року у справі № 320/4274/16-ц,                                   від 05 лютого 2020 року у справі № 663/2294/17, від 12 березня 2020 року у справі                                             № 759/14137/17, від 27 травня 2020 року у справі № 466/6385/15, від 07 березня                          2018 року у справі № 536/378/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі                                              № 712/12338/15-ц та від 04 листопада 2019 року у справі № 554/10636/16-ц, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.   
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У січні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Конюхов Є. А. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що будь-якого двостороннього договору доручення між позивачем та відповідачем укладено не було.
		Договір доручення за своєю суттю є окремим різновидом представництва, а факт оформлення довіреності не завжди є підтвердженням наявності укладеного між сторонами договору доручення.
		Матеріали справи містять належний та допустимий письмовий доказ того факту, що розрахунок за квартиру відбувся між покупцем ОСОБА_3 та продавцем ОСОБА_1 до підписання договору, а представник продавця лише засвідчив відсутність будь-яких претензій.
		Касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, а оскаржувані судові рішення законними та ухваленими на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду міста Києва.
		02 вересня 2020 року справа № 761/34272/18 надійшла до Верховного Суду.
		Представник ОСОБА_2 - адвокат Конюхов Є. А. 11 січня 2021 року подав відзив на касаційну скаргу.
		Відповідно до статті 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються                    процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не                 визначені, - встановлюються судом.
		Згідно із частиною другою статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
		Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення                  копію касаційної скарги з доданими до неї документами представник                                ОСОБА_2 - адвокат Конюхов Є. А. отримав 15 грудня 2020 року, а отже не мав можливості подати відзив у строк визначений судом в ухвалі від 06 серпня 2020 року.  
		Ураховуючи, що невчасне отримання копії ухвали про відкриття касаційного провадження та копії касаційної скарги позбавляє сторону можливості подати відзив на касаційну скаргу в установлений судом строк, суд вважає за можливе продовжити представнику ОСОБА_2 - адвокату Конюхову Є. А. строк для подання відзиву.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		30 листопада 2017 року ОСОБА_1 на підставі усної домовленості видав на ім`я ОСОБА_2 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А. та зареєстровану у реєстрі за № 2697, згідно з якою уповноважив відповідача бути його представником в усіх установах та організаціях, у відносинах з фізичними та юридичними особами, органах нотаріату та іншими компетентними органами, - з будь-яких питань, що стосуються розпорядження у будь-який спосіб (користування, купівля-продаж, передача в оренду, припинення іпотеки, зняття заборони) належної позивачу квартири АДРЕСА_1 .
		Для цього позивачем уповноважено відповідача, зокрема: підписати визначаючи умови та ціну на розсуд представника, зокрема договір купівлі-продажу; розписуватись за позивача; сплачувати від імені позивача належні платежі.
		30 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. та зареєстрований в реєстрі за                        № 12692, відповідно до умов якого сторони зобов`язались укласти договір купівлі-продажу (основний договір) квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 на умовах, встановлених попереднім договором.
		Відповідно до пункту 2 попереднього договору, сторони домовились, що істотними умовами основного договору купівлі-продажу буде, зокрема: продаж квартири буде вчинено за ціною 810 000 грн, що еквівалентно 30 000 доларів США, з яких: суму                           27 000 грн, що еквівалентно 1 000 доларам США передано покупцем продавцю                             30 листопада 2017 року.
		Вказаний попередній договір підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що свідчить про узгодження сторонами договору всіх істотних умов майбутнього договору купівлі-продажу квартири.
		Судами також встановлено, що квартира, яку позивач мав намір відчужити, належала йому на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10 вересня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П., та була придбана за кредитні кошти.
		Вказана обставина підтверджується тим, що 10 вересня 2013 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» було укладено Іпотечний договір                 № 001МІ11130910001-ЗАСТ, за умовами якого позивач передав в іпотеку банку зазначену квартиру у якості забезпечення виконання ним зобов`язань за договором кредиту № 001МІ11130910001, укладеним 10 вересня 2013 року, між позивачем та банком.
		Отже, зазначена квартира була придбана позивачем за кредитні кошти та перебувала в іпотеці в третіх осіб, а саме в ПАТ «Укрсоцбанк».
		14 грудня 2017 року між ОСОБА_2 , який діяв в інтересах позивача на підставі довіреності, та третьою особою, ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом приватним Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. за реєстровим № 13279, відповідно до якого продавець передає, а покупець приймає у власність належну продавцю на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
		Згідно з пунктом 2 зазначеного договору продаж вчинено за 810 794 грн, які покупець повністю сплатив продавцю до підписання цього договору. Представник продавця своїм підписом під цим договором підтверджує факт повного розрахунку та відсутністю будь-яких претензій до покупця.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти. 
		Відповідно до частин першої та другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
		Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.
		Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
		Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. 
		Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
		Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
		Частиною першою статті 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.
		У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).
		Довіреність та договір доручення є одними з основних документів, які посвідчують права представників під час вчинення ними певних дій. Так, довіреність видається для представництва перед третіми особами, а договір доручення передбачає обов`язок вчинення повіреним певних юридичних дій від імені та коштом довірителя. 
		Довіреність видається однією особою, тобто довірителем іншій особі (представнику), тому видача довіреності є одностороннім правочином, вона підписується тільки довірителем, а договір доручення - довірителем і повіреним. 
		Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.
		Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Встановивши обставини справи, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивач не довів укладення між сторонами договору доручення, а також невиконання відповідачем умов такого договору.
		Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що всі розрахунки за договором купівлі-продажу квартири були проведені до його підписання, а грошові кошти були сплачені безпосередньо покупцю, позивач був обізнаний про майбутній продаж його квартири, всі істотні умови договору купівлі-продажу квартири, ним самостійно було узгоджено з майбутнім покупцем у попередньому договорі купівлі-продажу квартири та отримано відповідну суму коштів за вказаним попереднім договором.
		Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив, зокрема у постанові                 від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18 (провадження № 61-16849св19).
		Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій розглянули спір без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 січня                   2019 року у справі № 320/4274/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 663/2294/17,                      від 12 березня 2020 року у справі № 759/14137/17, від 27 травня 2020 року у справі       № 466/6385/15, від 07 березня 2018 року у справі № 536/378/15-ц, від 30 травня           2018 року у справі № 712/12338/15-ц та від 04 листопада 2019 року у справі                       № 554/10636/16-ц, не заслуговують на увагу, оскільки у цій справі та у справах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, встановлені різний предмет та фактичні обставини справи.
		Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі                                              № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.  
		 
		ГоловуючийВ. С. Висоцька    Судді:А. І. Грушицький     І. В. Литвиненко    Є. В. Петров   О. С. Ткачук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...