Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/1984/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на прибуток підприємств.
Надіслано для оприлюднення: 15.07.2021. Зареєстровано: 16.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.07.2021.
Дата набрання законної сили: 15.07.2021
Номер судового провадження: К/9901/25135/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 липня 2021 року 
		м. Київ
		справа №826/1984/17
		адміністративне провадження №К/9901/25135/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Дашутіна І.В.,
		суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у складі колегії суддів: Епель О.В., Губської Л.В., Степанюка А.Г. у справі №826/1984/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Де Ново» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Де Ново" звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.01.2017 №0000401401, №0002331406.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року апеляційну скаргу позивача задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято рішення про задоволення позовних вимог.
		Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Де Ново» (далі - ТОВ «Де Ново») (ЄДРПОУ 35877574) є юридичною особою, зареєстровано як платник ПДВ та перебуває на обліку в ГУ ДПС у м. Києві.
		Позивачем з ТОВ «МЕГАТРЕЙД АЙТІ ДИСТРИБ`ЮШН» було укладено cубліцензійний договір від 01.01.2013 № ПЗ_01-13/676 та додаткові угоди від 31.12.2013 № 2, від 31.12.2014 № 2, від 28.08.2015 № 3, від 30.09.2015 № 4.
		21 жовтня 2015 року між позивачем і ТОВ «МЕГАТРЕЙД ДИСТРИБ`ЮШН» укладено субліцензійний договір від 21.10.2015 № МД_Л/15-456 та додаткову угоду від 29.01.2016 № 1.
		За умовами вказаних договорів ТОВ «МЕГАТРЕЙД АЙТІ ДИСТРИБ`ЮШН» та ТОВ «МЕГАТРЕЙД ДИСТРИБ`ЮШН» є уповноваженими офіційними дистриб`юторами дозволів (ліцензій) на право використання невиключних майнових прав на комп`ютерні Програми (Програмне забезпечення) Microsoft як об`єкти права інтелектуальної власності в Україні на підставі договорів Microsoft Channel Agreement (Resellers).
		За cубліцензійними договорами від 01.01.2013 №ПЗ_01-13/676 та від 21.10.2015 № МД_Л/15-456 позивачу має бути надано на умовах невиключної ліцензії майнові права на використання програм для подальшої передачі останнім прав на їх використання кінцевим користувачам на підставі відповідних замовлень позивача. Плату за вказаними договорами визначено, як роялті.
		Відповідно до актів прийому - передачі за вказаними cубліцензійними договорами позивачу було передано наступне програмне забезпечення: ліцензія SQLSvrEntCore ALNG LicSAPk MVL 2Lic CoreLic, ліцензія OfficeStandard ALNG License SAPk MVL SAL, ліцензія SQL ServerStandard ALNG License SAPk MVL SAL, ліцензія WindowsRemote Desktop Services SAL ALNG License SAPk MVL, ліцензія SQLSvrStdCore ALNG LicSAPk MVL 2Lic CoreLic, ліцензія ExchangeStandart SAL ALNG License SAPk MVL, ліцензія CISDataCtr ALNG LicSAPk MVL lProc, Ліцензія WinSvrDataCtr ALNG LicSAPkMVLServer DataCenter ALNG License SAPk MVL lProces.                                                       
		Позивачем надано суду копію договору про надання послуг у сфері інформатизації від 06.08.2014 № НС-06-08-14-1, за яким ним, як замовником, надаються послуги за рахунок майнових прав на використання програм, отриманих за cубліцензійними договорами від 01.01.2013 № ПЗ_01-13/676 та від 21.10.2015 № МД_Л/15-456.
		Указаним договором визначено, що позивач має надати замовнику послуги у сфері інформатизації, перелік та умови надання яких закріплені у відповідних додатках до договору.
		Відповідно до додатку 1 до договору від 06.08.2014 № НС-06-08-14-1, за ним має бути надано наступні групи послуг: надання у користування обчислювальних потужностей та ресурсів систем у вигляді хмарного (віртуального) датацентру класу Platinum; надання у користування обчислювальних потужностей та ресурсів системи зберігання даних у вигляді хмарного (віртуального) датацентру класу Gold; надання у користування обчислювальних потужностей та ресурсів системи зберігання даних у вигляді хмарного (віртуального) датацентру класу Silver надання у користування ресурсів системи зберігання даних у вигляді хмарного (віртуального) диску; резервне копіювання та відновлення, надання у користування віртуальних мереж та віртуальних мережевих пристроїв; надання у користування керованих віртуальних ASA; надання можливості побудови VPN-тунелю поверх службової мережі CloudNet; надання у користування серверного ПЗ Microsoft на потужностях хмарного (віртуального) датацентру. Об`єм послуги визначається потужністю датацентру (vCPU + VRAM), в якому використовується ПЗ; надання у користування ПЗ Microsoft на потужностях одного або декількох хмарних (віртуальних) датацентрів. Об`єм послуги визначається кількістю кінцевих користувачів, що прямо або опосередковано використовують ПЗ; надання у користування серверного ПЗ Microsoft на потужностях хмарного (віртуального) датацентру. Об`єм послуги визначається кількістю віртуальних процесорів в віртуальних машинах, в яких використовується ПЗ2; підключення мережі OrgNet до Інтернет-мережі програмно-апаратного комплексу Виконавця. Об`єм послуги визначається пропускною здатністю підключення до сегментів Україна/Світ3. У склад послуги входить надання однієї зовнішньої IP-адреси для пристрою Замовника, надання у користування додаткових зовнішніх ІР-адрес.
		За договором позики від 01.08.2010 № 3, укладеним з нерезидентом «DENOVO OVERSEAS HOLDINGS» (Кіпр), за період з 01.01.2015 по 30.09.2016 позивачем було нараховано та сплачено відсотки за користування позикою на загальну суму 2404381,39 дол. США (еквівалентно 58 186 748,00 грн) за вирахуванням податку в розмірі 2 % у сумі 1 163735,12 грн.
		У довідках (за 2015 та 2016 роки) від 25.08.2015 № 12269246Z (апостиль від 26.08.2015 № 71335/15) та від 14.12.2016 № 12269246Z (апостиль від 15.12.2016 № 115560/16), які видані Міністерством фінансів Республіки Кіпр, вказано, що Компанія «DENOVO OVERSEAS HOLDINGS» є резидентом Кіпру відповідно до положень Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи (дата набуття чинності 07.08.2013).
		Позивачем за період, щодо якого проводилась перевірка, сплачено податок з доходів нерезидента «DENOVO OVERSEAS HOLDINGS» (Кіпр) у розмірі 2%, що становить 1 163 735,12 грн.
		Позивачем (як орендарем) з нерезидентом «KM CORE LIMITED» (Кіпр) (як орендодавцем) укладено договір від 11.02.2011 № 11- 02/2011 про надання послуг з оренди нежитлового приміщення, відповідно до якого орендар орендує нежитлове приміщення загальною площею 2001 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3 та орендна плата складає 11,30 дол. США за м2, що підтверджено експортними висновками Державного інформаційного аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків та відповідно загальна вартість орендної плати становить 22611,30 дол. США.
		Згідно з додатковою угодою від 20.06.2013 № 2 «KM CORE LIMITED» (Кіпр) додатково передано позивачу 58,4 кв. м. нежитлового приміщення з 01.07.2013 та орендна плата складає 11,30 дол. США за м2 та, відповідно, загальна вартість орендної плати становить 23271,22 дол. США.
		У період з 21.11.2016 по 30.12.2016 Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Де Ново» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2016.
		За результатами перевірки складено акт від 10.01.2017 №11/26-15-14-01-01/35877574, яким встановлено порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України, пунктів 11, 12, 19 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248, у результаті чого встановлено завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток у сумі 6 071 849 грн та порушення підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України, а саме, несвоєчасно сплачений податок на доход нерезидента на загальну суму 1 566 499,16 грн.
		На підставі зазначеного акту перевірки 24.01.2017, прийняті податкові повідомлення - рішення № 0000401401, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2015 рік на суму 2 965 714 грн та за 9 місяців 2016 року на 3 106 135,00 грн та № 0002331406, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 73131,09 грн.
		Позивач, уважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав на те, що платежі позивача за користування програмним забезпеченням за субліцензійними договорами не є роялті, а отже підлягають обліку в порядку, передбаченому для нематеріальних активів. Суд зазначив, що згідно з документами, наданими до перевірки та дослідженими судом, було встановлено порушення строків сплати (перерахування) податку на доходи нерезидентів до бюджету за договором позики від 01.08.2010 № З укладеним з нерезидентом "DENOVO OVERSEAS HOLDINGS" (Кіпр). 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що платежі позивача за користування програмним забезпеченням за вищевказаними субліцензійними договорами від 01.01.2013 №ПЗ_01-13/676 та від 21.10.2015 № МД_Л/15-456 відповідають нормі пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 ПК України, якою визначено поняття роялті в розумінні податкового законодавства та наведеній ІПК, наданій ДМС України безпосередньо на запит позивача, зокрема щодо оподаткування платежів за субліцензійним договором від 21.10.2015 № МД_Л/15-456, а такі платежі підлягають оподаткуванню з виключенням різниці згідно з пп. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 ПК України, а не обліку в порядку, передбаченому для нематеріальних активів. Щодо нарахованого позивачу податку на прибуток іноземних юридичних осіб, судом апеляційної інстанції було вказано, що у спірний період позивачем було здійснено виплати прибутку на користь нерезидента за двома напрямами: оплата за оренду нерухомості та відсотки. При цьому, товарність відповідних операцій контролюючий орган під сумнів не ставив і, згідно зі ст. 308 КАС України, відповідні обставини не перевірялись апеляційним судом при вирішенні цього спору.   Разом з тим, усуваючи неповноту з`ясування судом першої інстанції обставин цієї справи, колегія суддів установила, що станом на 22.04.2016, тобто на дату здійснення відповідних виплат на користь нерезидента, у позивача обліковувалася переплата з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 128 428,58 грн, а зобов`язання зі сплати даного податку становили 88 571,31 грн та були погашені позивачем за рахунок вказаної переплати.   При цьому, з метою перевірки доводів податкового органу, апеляційним судом у відповідача було витребувано відповідні письмові пояснення та детальні розрахунки зобов`язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, визначених позивачу в податковому повідомленні-рішенні № 0002331406, зокрема щодо наявної у позивача переплати, доплачених 7000,00 грн, їх урахування та взагалі порядку нарахування йому спірних санкцій.   Однак, пояснень щодо вказаних правовідносин суду надано не було, а в клопотанні, поданому на виконання відповідної ухвали про витребування доказів, відповідачем знову наведено викопіювання з акта перевірки та навіть не конкретизовано базу нарахування спірних податкових зобов`язань (одночасно вказано «сума донарахованого податку/сума несвоєчасно сплаченого податку») /т.2 а.с.207-208/. Таким чином, посилаючись на вимоги законодавства щодо покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо протиправності спірного податкового повідомлення-рішення від 24.01.2017 за    № 0002331406.
		Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
		Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Доводи касаційної скарги відповідача грунтуються на тому, що судом апеляційної інстанції помилково встановлено, що платежі позивача за користування програмним забезпеченням за субліцензійними договорами відповідають поняттю роялті, оскільки користування програмним забезпеченням не передбачає його «використання» в розумінні законодавства про авторське право, а отже відповідному випадку не відбувається передачі права користування авторським правом, з огляду на що платежі за придбання ліцензії на використання комп`ютерної програми за її функціональним призначенням не можуть бути віднесені до складу роялті, та такі ліцензії не є документом, відповідно до якого передається майнове право, яке відноситься до розряду авторських, а отже право на використання програмного забезпечення у власних цілях повинно бути віднесено до складу нематеріальних активів.   Також відповідач зазначив про те, що перевіркою своєчасності сплати суми податку на доходи нерезидентів встановлено порушення позивачем термінів сплати відповідного податку до бюджету за період з 01.01.2015 по 30.09.2016 на загальну суму 1 566 499,16 грн.   Крім того, скаржник посилався на те, що судом апеляційної інстанції було відмовлено у клопотанні про допит свідків, а саме, головного державного ревізора-інспектора Панчохи С.А. та начальника відділу перевірок іноземних представництв Семенище О.І., також, зауважив, що вказане клопотання про виклик свідків ним було заявлено і в суді першої інстанції, і в суді апеляційної інстанції.    Скаржник, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просив здійснити розгляд його касаційної скарги.    
		Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін, як таке, що є законним та обгрунтованим.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
		Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Конвенцією між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи, яка ратифікована Законом України від 04.07.2013 № 412-VII (далі - Конвенція), Податковим кодексом України (далі - ПК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 № 242 (далі - Положення №    242).
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Щодо від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток (оподаткування плати за субліцензійними договорами), Суд зазначає таке.
		Згідно з пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 ПК України роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об`єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп`ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інших аудіовізуальних творів, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
		Не вважаються роялті платежі, отримані: як винагорода за використання комп`ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання "кінцевим споживачем"); за придбання примірників (копій, екземплярів) об`єктів інтелектуальної власності, які втілені в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання; за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об`єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи; за передачу прав на об`єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об`єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов`язковим згідно із законодавством України.
		Відповідно до п.п. 44.1, 44.2 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
		Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		У випадках, передбачених статтею 216 ПК України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
		Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
		Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу.
		Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.
		Частиною першою статті 420 ЦК України визначено, що до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать, комп`ютерні програми.
		Відповідно до пункту 2 частин першої та четвертої статті 433 ЦК України об`єктами авторського права є твори, зокрема, комп`ютерні програми. Комп`ютерні програми охороняються як літературні твори.
		У частині першій статті 440 ЦК України передбачено, що майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
		Статтею 441 ЦК України визначено, що використанням твору є його: опублікування (випуск у світ); відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; переклад; переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічне виконання; продаж, передання в найм (оренду) тощо; імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.
		Підпунктом 14.1.120 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що нематеріальні активи - право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об`єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами.
		Із системного аналізу викладених правових норм вбачається, що податковим законодавством регламентовано спеціальний правовий режим оподаткування роялті, який, зокрема, передбачає виключення різниці, згідно з пп. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 ПК України, при оподаткуванні відповідних операцій податком на прибуток та відображення їх за правилами бухгалтерського обліку.
		При цьому, з визначення поняття роялті, наведеного у ПК України, а також норм цивільного законодавства, якими визначається безпосередньо правова природа такого виду ліцензійної винагороди, вбачається, що платежі підприємства за користування програмним забезпеченням за субліцензійним договором, за яким підприємство не є кінцевим споживачем такого забезпечення, і за умови, що договір не передбачає передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції, є саме роялті в розумінні, зокрема, пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 ПК України.
		Аналогічні правові висновки викладені в індивідуальній податковій консультації від 13.05.2020 № 1969/6/99-00-07-02-02-06/ІПК, яка була надана ДПС України позивачу за його звернення /т. 2 а.с. 31-32/.
		При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з приписами ст. ст. 52, 53 ПК України індивідуальна податкова консультація (далі - ІПК) є обов`язковою для застосування платником і виключає можливість притягнення його до відповідальності в разі, якщо він діяв відповідно до її висновків.
		Отже, за наявності висновків індивідуальної податкової консультації, наданої позивачу ДПС України, предметом розгляду якої було саме питання поширення правового режиму роялті на платежі позивача за користування програмним забезпеченням за субліцензійними договорами від 01.01.2013 №ПЗ_01-13/676 та від 21.10.2015 № МД_Л/15-456, та законодавчо встановленого обов`язку платника податків для її застосування, що виключає можливість притягнення його до відповідальності в разі, якщо він діяв відповідно до її висновків, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо    протиправності прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення № 0000401401 та наявності правових підстав для його скасування.
		Щодо податку на прибуток іноземних юридичних осіб, Суд указує наступне.
		Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
		Абзацом шостим пункту 5 Положення № 242 встановлено, що бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об`єкта за такими групами, зокрема, авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп`ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті.
		Підпунктами «а» та «г» підпункту 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 ПК України доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є: проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов`язаннями, випущеними (виданими) резидентом; лізингова/орендна плата, що вноситься резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди.
		Відповідно до пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 - 141.4.6 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
		Згідно з п. 103.4 ст. 103 ПК України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
		Пунктами 1 та 2 Конвенції установлено, що проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі, якщо такий резидент є особою - фактичним власником таких процентів. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 2 відсотків від загальної суми процентів. Спосіб застосування цих обмежень встановлюється компетентними органами Договірних Держав за взаємною домовленістю.
		Отже, податковим законодавством регламентовано обов`язок суб`єкта господарювання - резидента утримувати та сплачувати до бюджету податок на прибуток іноземних юридичних осіб при здійсненні виплат на їх користь.
		Судами попередніх інстанцій було встановлено, що у спірний період позивачем було здійснено виплати прибутку на користь нерезидента за двома напрямами: оплата за оренду нерухомості та відсотки. При цьому, товарність відповідних операцій контролюючий орган під сумнів не ставив і, згідно зі ст. 308 КАС України, відповідні обставини не перевірялись судами при вирішенні цього спору.
		При цьому, станом на 22.04.2016, тобто на дату здійснення відповідних виплат на користь нерезидента, у позивача обліковувалася переплата з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 128 428,58 грн, а зобов`язання зі сплати даного податку становили 88 571,31 грн. та були погашені позивачем за рахунок вказаної переплати.
		Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, що відсутність детального розрахунку зобов`язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, визначених позивачу в податковому повідомленні-рішенні № 0002331406, зокрема щодо наявної у позивача переплати, а також відсутність відповідних пояснень (доказів) щодо порядку нарахування спірних санкцій та конкретизації бази нарахування спірних податкових зобов`язань, враховуючи такий постулат адміністративного процесуального законодавства, як презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень, свідчить про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення від 24.01.2017 за № 0002331406.
		Колегія суддів уважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що діюче законодавство обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.
		Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 у справі № 813/2758/16.
		Доводи скаржника щодо необґрунтованості відхилення судом апеляційної інстанції його клопотання про виклик свідків, Суд оцінює критично, оскільки відповідачем в якості свідків, було вказано, у тому числі особу, що здійснювала спірну перевірку позивача та за своїм службовим становищем, всі відомі їй обставини, що стосуються спірних правовідносин, повинна була викласти в акті перевірки, який в свою чергу, було досліджено судами попередніх інстанцій та надано їм відповідну правову оцінку. Крім того, колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що скаржником вказане клопотання було заявлено в судах обох інстанцій, які відмовили в його задоволенні, що на думку Суду не призвело до порушення таких засад адміністративного судочинства, як змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.    
		Ураховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено, що доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли підтвердження.
		У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.
		Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Положення статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України застосовуються Верховним Судом з урахуванням положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX.
		Таким чином, касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві не підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.
		Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у справі №826/1984/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Де Ново» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                                                                       І. В. Дашутін
		Судді                                                                                                                                                                     О.О. Шишов
		                                                                                                                                                                                    М. М. Яковенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...