Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 924/408/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію.
Надіслано для оприлюднення: 21.07.2021. Зареєстровано: 21.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.07.2021.
Дата набрання законної сили: 15.07.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 липня 2021 року 
		м. Київ
		Справа №  924/408/19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		головуючий - Стратієнко Л.В.,
		судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Буд-Макс"                                                          
		 
		на ухвалу Господарського суду Хмельницької області
		(суддя - Грамчук І.В.)
		від 24.12.2020
		та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
		(головуючий - Савченко Г.І., судді - Демидюк О.О., Павлюк І.Ю.)
		від 23.02.2021,
		 
		за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Буд-Макс"                            
		на дії приватного виконавця
		 
		у справі за позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт"
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Буд-Макс"
		про стягнення 492 407,08 грн,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		у травні 2019 року ТОВ "Торгівельний дім "Євротрубпласт" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до ТОВ "Поділля Буд-Макс" про стягнення 492 407,08 грн.
		 
		Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 03.12.2019 затверджено укладену між сторонами мирову угоду. Провадження у справі 924/408/19 закрито. 
		 
		10.11.2020 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Пишним А.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №63570227 з примусового виконання ухвали суду.
		 
		У грудні 2020 року до Господарського суду Хмельницької області ТОВ "Поділля Буд-Макс" подало скаргу дії приватного виконавця, в якій просило визнати незаконною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Пишного А.В. про відкриття виконавчого провадження №63570227 від 10.11.2020.
		 
		В обґрунтування скарги відповідач, який є боржником у виконавчому провадженні, послався на те, що дії приватного виконавця Пишного А.В. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №63570227 від 10.11.2020, а також дії приватного виконавця з прийняття до виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03.12.2019 та відкриття виконавчого провадження, вчинені з порушенням частин першої та другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", з порушенням правил територіальної юрисдикції, оскільки юридичним та фактичним місцезнаходженням боржника та його майна є с. Лісові Гринівці, Хмельницького району, Хмельницької області, майно боржника у межах міста Києва як виконавчого округу цього приватного виконавця - відсутнє.
		 
		Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 24.02.2020, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021, у задоволенні скарги відмовлено.
		 
		За висновками господарських судів приватний виконавець може приймати виконавчі документи за місцезнаходженням грошових коштів боржника, зокрема коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах. До заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження надано квитанцію №МР-АВ180695015-16261924 від 27.10.2020, яка є належним доказом наявності коштів ТОВ "Поділля Буд-Макс" на рахунку НОМЕР_1 в АТ "КІБ", з місцезнаходженням банку у місті Києві.
		 
		У квітні 2021 року ТОВ "Поділля Буд-Макс" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу ТОВ "Поділля Буд-Макс".
		 
		Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. Вказує, що господарськими судами не взято до уваги, що надана стягувачем квитанція від 27.10.2020 не підтверджує того, що кошти дійсно знаходяться на рахунку боржника, а лише підтверджує факт того, що невідомою особою було надіслано на рахунок кошти та не підтверджує того, що ці кошти були зараховані на рахунок боржника. Судами неправильно застосовано статтю 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статтю 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та порушено статті 86, 236, 282 ГПК України. Посилається на висновки, викладені у    постановах Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №460/3537/20, від 26.11.2020 у справі №911/949/20. На думку скаржника, наведені у касаційній скарзі аргументи стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики та для однакового застосування судами частини 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та абзацу 11 пункту 3 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 01.04.2012, оскільки за однакових обставин Верховний Суд по різному застосував вказані норми права, що випливає з постанови Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №911/949/20.
		 
		У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Торгівельний дім "Євротрубпласт" вважає ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 24.02.2020, та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. 
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (абз. 2  ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
		 
		У статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		 
		Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
		 
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", яка кореспондується з нормами статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
		 
		Відповідно до частин 1 та 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
		 
		Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
		 
		Згідно з частиною другою статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. 
		 
		Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя (частина перша статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").
		 
		Відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України (пункт 4 частини другої статті 23 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"). 
		 
		Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження". 
		 
		Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що прийняття державним чи приватним виконавцем виконавчих документів до виконання здійснюється за територіальним принципом, суть якого полягає у тому, що державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться на території, на яку поширюються його функції, а приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність, та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. При цьому місце виконання виконавчого документу визначається за критеріями, зазначеними у частині другій статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", до яких законодавець відносить: (1) місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, (2) місцезнаходження боржника - юридичної особи, (3) місцезнаходження майна боржника.
		 
		Отже зі змісту наведених норм закону, зокрема частин першої та другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", вбачається, що виконавець (державний/приватний) має право прийняти до виконання подані йому виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання у разі, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи або місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташоване:
		- для державного виконавця у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби;
		- для приватного виконавця - у межах виконавчого округу, в якому приватний виконавець здійснює свою діяльність та відповідно на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. 
		 
		За змістом норм чинного законодавства, що регулюють питання, пов`язані з виконанням судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, виконавчий документ, прийнятий виконавцем до виконання, є підставою для початку здійснення виконавцем примусового виконання рішення. Оригінал (дублікат) виконавчого документа подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця разом із заявою про примусове виконання рішення.
		 
		Вимоги до форми і змісту заяви про примусове виконання рішення визначені у частинах другій - четвертій статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", а також у пункті 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженій наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року. 
		 
		Зокрема в абзаці 11 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції (у редакції, чинній станом на 10.11.2020 - день відкриття виконавчого провадження) визначені вимоги до форми і змісту заяви про примусове виконання рішення, що подається до приватного виконавця за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника. 
		 
		Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Інструкції у разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документ/копія документу, який підтверджує, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.
		 
		Передбачена цією нормою необхідність стягувача додати до заяви докази місцезнаходження майна боржника обумовлена необхідністю обґрунтування та доведення стягувачем виконавцю такого критерію як місцезнаходження майна боржника та лише в ракурсі того, що майно боржника знаходиться на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зазначена норма передбачає надання стягувачем лише доказів місцезнаходження майна боржника на цій території, а не доказів фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна.
		 
		Зазначена норма Інструкції (у разі, якщо стягувач в якості майна боржника зазначає грошові кошти) не може тлумачитися як така, що передбачає обов`язок стягувача додавати до заяви про примусове виконання рішення докази фактичної наявності грошових коштів на банківських рахунках боржника, оскільки у разі такого її тлумачення (застосування) ця норма суперечила б статті 60 та пункту 1 частини першої статті 61 Закону України "Про банки і банківську діяльність", за змістом яких відомості про банківські рахунки клієнтів, фінансово-економічний стан клієнтів є банківською таємницею, забезпечення збереження якої є обов`язком банку, зокрема шляхом обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю. Аналіз наведених норм Закону України "Про банки і банківську діяльність" свідчить про те, що стягувач, який не входить до кола осіб, які мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю, та не є особою, якій відповідно до частини першої статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк може розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, обмежений у можливостях надати органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю відомості про стан рахунків боржника у банках. Таке тлумачення цієї норми Інструкції також суперечить частині перші статті 19 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		 
		З огляду на викладене стягувач, звертаючись до виконавця з заявою про примусове виконання рішення має довести саме обставини знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, надати (додати до заяви) докази місцезнаходження майна боржника на цій території, а не докази фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна. 
		 
		Наприклад, у разі посилання стягувача на наявність у боржника грошових коштів на рахунках у банківських установах, стягувач, який обмежений в отриманні інформації, що є банківською таємницею, має надати наявні у нього докази існування таких рахунків боржника, докази, з яких йому стало відомо про такі існуючі рахунки боржника (ділова переписка, правочини, первинні, розрахункові документи тощо).
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника виконавець має дослідити цей критерій не в ракурсі фактичного знаходження майна у його (зазначеному стягувачем) місцезнаходженні, а саме для встановлення обставини наявності майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, за формальними ознаками: за доданими стягувачем до заяви про примусове виконання рішення доказами місцезнаходження майна боржника на такій території. Встановлення обставин фактичної наявності майна боржника у його місцезнаходженні (зазначеному стягувачем) (у тому числі і грошових коштів) відноситься до дій виконавця з розшуку майна боржника, які вчиняються у процесі здійснення виконавчого провадження після прийняття виконавчого документу до виконання та відкриття виконавчого провадження.
		 
		За результатом дослідження цих доказів виконавець приймає одне з рішень: про відкриття виконавчого провадження відповідно до статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" або про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання відповідно до пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження". 
		 
		За відсутності доданих стягувачем до заяви доказів знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, у виконавця, який не має повноважень до відкриття виконавчого провадження вчиняти виконавчі дії, пов`язані з розшуком майна боржника, відсутні підстави приймати до виконання виконавчий документ за місцезнаходженням майна боржника. 
		 
		Отже у виконавця є підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника лише за наявності документального підтвердження відомостей про наявність такого майна у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зокрема відомостей про відкриті на ім`я боржника рахунки в банках або інших фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби або у межах виконавчого округу приватного виконавця. Сама лише констатація стягувачем у заяві про примусове виконання рішення про наявність у боржника певних рахунків у банківських та / або фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або у межах виконавчого округу приватного виконавця, за відсутності доданих до заяви доказів у підтвердження цих обставин, не є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника. 
		 
		Суди при розгляді скарг на рішення, дії/бездіяльність виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з підстави порушення виконавцем територіальної юрисдикції (не за місцезнаходженням майна боржника) мають досліджувати обставини дотримання стягувачем вимог абзацу 11 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції щодо надання доказів місцезнаходження майна боржника у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Суди мають встановити, чи були додані стягувачем до заяви про примусове виконання рішення відповідні передбачені цією нормою докази існування у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, майна боржника, зокрема рахунків боржника у банківських, фінансових установах, докази, з яких стягувачу стало відомо про таке майно (про існуючі рахунки боржника), та чи підтверджують ці докази обставини знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.
		 
		Аналогічний висновок викладено постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 905/64/15. 
		 
		У спірних правовідносинах суди попередніх інстанцій встановили, що стягувач, звертаючись до приватного виконавця Пишного А.В. з заявою про примусове виконання судового рішення, додав до заяви копію квитанції №МР-АВ180695015-16261924 від 27.10.2020, відповідно до якої здійснено оплату послуг та товарів ПП Дорошенко П.В. в сумі 10,00 грн на розрахунковий рахунок НОМЕР_2 АТ "КІБ", тобто стягувач надав приватному виконавцю наявні у нього докази існування рахунків боржника у банку, розташованому в межах виконавчого округу приватного виконавця.
		 
		Квитанція №МР-АВ180695015-16261924 від 27.10.2020 містить відомості про перерахування коштів на розрахунковий рахунок отримувача - ТОВ "Поділля Буд-Макс" НОМЕР_2 в банку АТ "КІБ", містить печатку банківської установи і підпис уповноваженої особи. 
		 
		Місцезнаходженням юридичної особи АТ "КІБ" згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 6. 
		 
		За наявності документального підтвердження відомостей про місцезнаходження майна боржника (ТОВ "Поділля Буд-Макс") у межах виконавчого округу приватного виконавця, а саме відомостей про відкритий на ім`я боржника рахунок НОМЕР_2 в банку АТ "КІБ", розташованого в межах виконавчого округу приватного виконавця Пишного А.В., у нього були підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.
		 
		Верховний Суд відхиляє аргументи ТОВ "Поділля Буд-Макс", що квитанція №МР-АВ180695015-16261924 від 27.10.2020 не є доказом наявності коштів у боржника на вказаному рахунку як на підставу визнання відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем Пишним А.В. неправомірним, оскільки у разі посилання стягувача на наявність у боржника грошових коштів на рахунках у банківських установах, стягувач, який обмежений в отриманні інформації, що є банківською таємницею, має надати наявні у нього докази існування таких рахунків боржника (ділова переписка, правочини, первинні, розрахункові документи тощо), що і було вчинено ТОВ "Торгівельний дім "Євротрубпласт". 
		 
		За висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 905/64/15 пункт 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 01.04.2012 (у разі, якщо стягувач в якості майна боржника зазначає грошові кошти) не може тлумачитися як така, що передбачає обов`язок стягувача додавати до заяви про примусове виконання рішення докази фактичної наявності грошових коштів на банківських рахунках боржника, оскільки у разі такого її тлумачення (застосування) ця норма суперечила б статті 60 та пункту 1 частини першої статті 61 Закону України "Про банки і банківську діяльність", за змістом яких відомості про банківські рахунки клієнтів, фінансово-економічний стан клієнтів є банківською таємницею, забезпечення збереження якої є обов`язком банку, зокрема шляхом обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю. 
		 
		Посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі №911/949/20 колегією суддів відхиляється з тих підстав, що її було ухвалено Судом 26.11.2020, тоді як об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.05.2021 у справі № 905/64/15 відступила від висновків Верховного Суду у справі №911/949/20 щодо застосування статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» у правовідносинах щодо вирішення питання про відкриття виконавчого провадження за територіальною юрисдикцією. 
		 
		За твердженням скаржника судами попередніх інстанцій не було враховано висновків Верховного Суду щодо застосування Закону України «Про виконавче провадження» у постанові від 09.12.2020 у справі №460/3537/20. Верховний Суд, проаналізувавши вказану постанову, встановив, що застосування судами попередніх інстанцій норм права в оскаржуваних рішеннях не суперечить вказаному скаржником висновку суду касаційної інстанції. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не досліджував питання правомірності відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням майна боржника у разі посилання стягувача на наявність у боржника грошових коштів на рахунках у банківських установах.
		 
		Необхідно зазначити, що відповідно до статті 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). 
		 
		Положення наведеної норми процесуального права передбачають, що за результатами розгляду скарги господарський суд постановляє ухвалу, в якій або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність виконавця неправомірними, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
		 
		Отже норми процесуального права не передбачають повноважень суду на скасування рішень органів державної виконавчої служби/приватних виконавців, з огляду на що, вимога ТОВ "Поділля Буд-Макс" в частині скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Пишного А.В. про відкриття виконавчого провадження №63570227 від 10.11.2020 не підлягала задоволенню і з цієї підстави.
		 
		За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та ухвала першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.
		 
		З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129  ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.  
		 
		Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Буд-Макс" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 24.12.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у справі за № 924/408/19 - без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                      Л. Стратієнко
		 
		 
		Судді                                                                                                  О. Кібенко
		 
		 
		                                                                                               І. Кондратова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...