Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/282/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо.
Надіслано судом: 24.07.2021. Зареєстровано: 25.07.2021. Оприлюднено: 26.07.2021.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		23 липня 2021 року                               м. Київ                              № 640/282/21
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., вирішивши у письмовому провадженні адміністративну справу
		за позовом  Львівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго"     
		до  Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг            
		про визнання протиправною та скасування постанови,-
		ВСТАНОВИВ:
		Львівське комунальне підприємство "Залізничнетеплоенерго" (далі також - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі також - відповідач, НКРЕКП), в якому просить визнати протиправною і скасувати постанову НКРЕКП від 07.10.2019 року №2080 про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП.
		Адміністративний позов обґрунтовано тим, що оскаржуваною постановою внесено зміни до Кодексу газорозподільних систем, зміни до Типового договору розподілу природного газу та зміни до Методики визначення розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу.
		Водночас, внаслідок прийняття оскаржуваної постанови, якою вводиться оплата позивачем не за спожиту, а за річну замовлену потужність, призводить до ситуації, коли позивач не спроможний сплачувати відповідно до графіку, а також збільшує рівень заборгованості позивача, спричиняє виникнення грошових вимог по сплаті компенсації.
		Позивач вважає протиправним встановлення оскаржуваною постановою компенсації за необмеження чи неприпинення споживання (відбору) природного газу, який, в свою чергу, не може бути обмежено чи припинено з огляду на особливий статус споживача (позивача) як теплогенеруючого і теплопостачального підприємства.
		На переконання позивача, оскаржуваною постановою встановлено компенсацію, яка суперечить принципам встановлення цивільно-правової відповідальності, суперечить таким поняттям і складу таких зобов`язань як неустойка та/або відшкодування збитків, що висновується із формули розрахунку компенсації. 
		Зокрема, позивачем зауважено, що саме після прийняття оскаржуваної постанови, Оператором ГРМ Акціонерним товариством «оператор газорозподільної системи «Львівгаз» подано до Господарського суду львівської області позовну заяву про стягнення з ЛКП «Залізничнетеплоенерго» заборгованості за розподіл природного газу, інфляційних витрат, три проценти річних, пені та компенсації, яку розраховано згідно з пунктом 3 глави 7 розділу VI Кодексу газорозподільних систем із змінами, внесеними оскаржуваною у цій справі постановою. 
		Враховуючи викладене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання призначено на 24.03.2021 року.
		Через канцелярію суду 14.03.2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.
		НКРЕКП проти задоволення позовних вимог заперечує, вважає їх безпідставними з огляду на те, що оскаржувана постанова не порушує законних прав та інтересів позивача, а доказів зворотного останнім суду не надано.
		В свою чергу, оскаржувану постанову НКРЕКП прийнято у межах дискреційних повноважень відповідача, а зміни, внесені останньою до Кодексу газорозподільних систем та інших актів спрямовані на перехід від приєднаної потужності до замовленої річної потужності всіма споживачами природного газу на однакових умовах.
		Через канцелярію суду 23.03.2021 року позивачем подано відповідь на відзив.
		Позивач із доводами відповідача, викладеними у відзиві, не погоджується, оскільки протиправне встановлення компенсації породжує додатковий захід відповідальності за необмеження чи неприпинення споживання (відбору) природного газу, що законодавством України забороняється, та мало своїм наслідком звернення Оператора ГРМ із позовом до ЛКП «Залізничнетеплоенерго» про стягнення такої компенсації в судовому порядку.
		У підготовче засідання 24.03.2021 року прибув представник відповідача. Належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи позивачем участь уповноваженого представника не забезпечено.
		Представником відповідача заявлено клопотання про надання часу на підготовку заперечень на відповідь на відзив.
		Судом задоволено клопотання представника відповідача на оголошено про відкладення підготовчого засідання на 19.04.2021 року.
		Через канцелярію суду 31.03.2021 року подані заперечення на відповідь на відзив.
		Відповідачем зазначено, що фактично позивачем висловлюється незгода лише щодо пункту 3 глави 7 розділу IV Кодексу газорозподільних систем, в той час, як просить суд скасувати постанову НКРЕКП від 07.10.2019 року №2080 в повному обсязі.
		Крім того, на переконання відповідача, доводи позивача щодо порушеного права останнього позовом Оператора ГРМ, поданим до господарського суду, має бути предмета розгляду саме в межах господарського спору виходячи з конкретних обставин.
		Враховуючи зазначене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Через канцелярію суду 14.04.2021 року представником позивача подано клопотання про проведення розгляду справи у режимі відеоконфренеції за допомогою додатку Zoom або в режимі EasyCon.
		Відповідно до Довідки секретаря судового засідання від 19.04.2021 року зважаючи на перебування судді на лікарняному, справи призначені до слухання на 19.04.2021 року знято з розгляду.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2021 року наступне підготовче засідання в адміністративній справі №640/282/21 призначено 16.06.2021 року, яке провести в режимі відеоконференції за участі представника Львівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго" за допомогою програмного забезпечення EASYCON.
		          У підготовче засідання 16.06.2021 року в режимі відеоконференції прибули представники позивача та відповідача.
		Судом поставлено на обговорення питання закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, проти чого представники сторін не заперечують.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2021 року закрито підготовче провадження. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 15.07.2021 року в режимі відеоконференції за участі представника Львівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго" за допомогою програмного забезпечення EASYCON.
		У судове засідання 15.07.2021 року прибули представники позивача та відповідача, якими подано клопотання про звершення розгляду справи у порядку письмового провадження.
		На підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України судом ухвалено клопотання представників задовольнити та продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.
		Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
		Згідно з підпунктами 2.1.1, 2.1.2 пункту 2.1, підпункту 2.2.1 пункту 2.2 розділу 2 Статуту ЛКП «Залізничнетеплоенерго» (код ЄДРПОУ 20784943), підприємство створене з метою отримання прибутку, повного задоволення потреб населення та юридичних осіб в тепловій енергії, яка використовується для опалення приміщень, отримання гарячої води і промислових технологічних процесів. Основними видами діяльності підприємства є виробництво, транспортування та реалізація теплової енергії для опалення і гарячого водопостачання житлового фонду, об`єктів соціально-культурного та промислово-виробничого призначення міста і підприємницької діяльності.
		Для виробництва теплової енергії підприємство використовує виключно природний газ.
		Між ПАТ «Львівгаз» (далі також - Оператор ГРМ) та ЛКП «Залізничнетеплоенерго» (далі також - Споживач) 01.01.2016 року укладено типовий публічний договір приєднання про розподіл природного газу, яким регламентовано порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу газорозподільної системи. Оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначених цим Договором. При вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, Сторони зобов`язуються керуватися Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом газорозподільних систем, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. 
		01.01.2016 року між Сторонам укладено Заяву-приєднання №09420KLSQ7AT016 од умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим).
		Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийнято постанову від 07.10.2019 року   № 2080 «Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП» наступного змісту:   
		«Відповідно до статей 4, 40 та 41 Закону України «Про ринок природного газу» та статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постановляє:
		1. Затвердити Зміни до Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року №   2494, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за №   1379/27824, що додаються.
		2. Затвердити Зміни до Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015   року №   2498, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06   листопада 2015 року за №   1384/27829, що додаються.
		3. Затвердити Зміни до Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 25 лютого 2016 року № 236, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 листопада 2016 року за № 1434/29564.
		4. Ця постанова набирає чинності з дня, наступного за днем її опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті «Урядовий кур`єр».».
		Офіційно опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр» 11.10.2019 року (№ 195).
		Вважаючи постанову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
		Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, заперечення та пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
		Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені       Конституцією та законами України.
		Першочергово суд завертає увагу на повноваження НКРЕКП приймати оскаржувану постанову.
		НКРЕКП утворено Указом Президента України від 27.08.2014 року №694 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» на виконання законів України «Про природні монополії», «Про електроенергетику», «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг».
		Верховною Радою України 22.09.2016 року прийнято Закон №1540 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі також - Закон №1540), яким визначено правовий статус НКРЕКП її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення.
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1540 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
		Частиною п`ятою статті 5 Закону №1540 під час виконання своїх функцій та повноважень відповідно до закону Регулятор діє самостійно та незалежно від будь-якого іншого органу державної влади, іншого державного органу, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, суб`єктів господарювання, а також політичних партій, громадських об`єднань, професійних спілок чи їх органів.
		У межах вирішення питання наявності повноважень НКРЕКП щодо права приймати оскаржувану постанову, судом враховується правові висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 13.06.2019 року у справі №1-17/2018(5133/16) за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 1, пункту 2 частини першої статті 4, частини першої, абзаців першого, другого частини другої статті 5, абзаців другого, третього, четвертого, п`ятого, тридцять дев`ятого, сорокового частини третьої, частини шостої статті 8 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (справа про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).
		Так, відповідно до змісту рішення: «Аналіз положень Закону № 1540 дає підстави для висновку про те, що за функціональним призначенням, сферою діяльності, компетенцією Комісія має ознаки центрального органу виконавчої влади. У статті 3 Закону №1540 встановлено, що до повноважень Комісії належить, зокрема, формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізація відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Комісії законом (пункт 3 частини другої); реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг є одним з основних завдань Комісії (пункт 6 частини третьої). Крім того, Комісія бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та центрального водовідведення (пункт 1 частини першої статті 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг»), затверджує типовий договір про постачання та розподіл природного газу споживачу та правила надання послуг з постачання електричної енергії (частина четверта статті 19, частина п`ята статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
		Водночас, окремі повноваження, якими Комісію наділено відповідно до Закону №1540, зокрема щодо проведення цінової політики у сфері енергетики, Конституцією України віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України (пункт 3 статті 116 Основного Закону України), а згідно з чинним законодавством формування та реалізація державної політики у певній сфері покладаються на центральні органи виконавчої влади. Так, відповідно до Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства України забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики; до основних завдань центральних органів виконавчої влади віднесено також здійснення державного нагляду (контролю) (частина друга статті 1, пункт 2 частини першої статті 17).
		Конституційний Суд України вважає, що утворення постійно діючого незалежного державного колегіального органу, який за функціональним призначенням, сферою діяльності, повноваженнями має ознаки центрального органу виконавчої влади, але не підпорядковується Кабінету Міністрів України і не належить до системи органів виконавчої влади, не узгоджується з Конституцією України.
		Отже, утворення та функціонування Комісії у статусі постійно діючого незалежного державного колегіального органу, який їй надано Законом №1540, суперечить статтям 5, 6, 8, частині другій статті 19, статтям 85, 106 Конституції України.».
		Згідно з пунктом 2    резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину першу статті 1, пункт 2 частини першої статті 4, частину першу, абзаци перший, другий частини другої статті 5, абзаци другий, третій, четвертий, тридцять дев`ятий, сороковий частини третьої, частину шосту статті 8 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22 вересня 2016 року № 1540-VIII.
		Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 3 резолютивної частини цього рішення, вказані положення Закону, які визнано неконституційними, втрачають чинність з 31 грудня 2019 року.
		Отже, з огляду на те, що спірну постанову прийнято НКРЕКП 07.10.2019 року, суд може лише взяти до уваги правові    висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 13.06.2019 року у справі №1-17/2018(5133/16), водночас, ці висновки не можуть бути самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови.
		Згідно з частиною першою статті 3 Закону №1540 Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 3 Закону №1540 Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом.
		Згідно з пунктами 1-3 частини першої статті 17 Закону №1540 для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор: приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції; вносить пропозиції до органів державної влади щодо вдосконалення законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг; розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема: порядки (методики) формування, розрахунку та встановлення державних регульованих цін і тарифів для суб`єктів природних монополій у сферах енергетики та комунальних послуг, а також для інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом; кодекси систем передачі та розподілу електричної енергії, газотранспортної та газорозподільних систем, кодекси газосховищ та установки LNG, підготовлені операторами, та ініціює внесення змін до них; затверджує типові та схвалює примірні договори відповідно до закону.
		Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначено Законом України від 09.04.2015 року № 329-VIII «Про ринок природного газу» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №329).
		Згідно з частиною першою, пунктом 6 частини третьої статті 3 Закону №329 державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.
		Відповідно до статті 40 Закону №329 розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами.
		За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.
		Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором.
		Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками.
		Договір розподілу природного газу є публічним.
		Згідно із статтею 41 Закону №329 Регулятор затверджує кодекс газорозподільних систем за результатами консультацій із суб`єктами ринку природного газу. Оператор газорозподільної системи розміщує кодекс газорозподільних систем на своєму веб-сайті.
		Кодекс газорозподільних систем повинен містити такі положення: 1) основні правила технічної експлуатації газорозподільних систем, планування, оперативно-технологічного управління та розвитку газорозподільних систем та механізми нагляду за їх додержанням; 2) умови, у тому числі комерційні та технічні, доступу до газорозподільних систем, включаючи комерційні та технічні умови приєднання нових об`єктів замовника до газорозподільної системи; 3) правила обліку природного газу (у тому числі приладового); 4) правила поведінки на випадок збоїв у роботі газорозподільних систем; 5) порядок обміну інформацією з іншими суб`єктами ринку природного газу; 6) інші питання щодо експлуатації газорозподільних систем.
		Так, відповідно до статей 4, 40, 41 Закону №329: постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2494, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за №1384/27824 затверджено Кодекс газорозподільних систем (далі також - Кодекс ГРМ); постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2498, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року №1384/27829, затверджено Типовий договір розподілу природного газу (далі також - Типовий договір); постановою НКРЕКП від 25.02.2016 року №236, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.11.2016 року №1434/29564, затверджено Методику визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу (далі також - Методика).
		Оскаржуваною у справі постановою №2080 внесено зміни до Кодексу ГРМ, Типового договору та Методики, що відповідає встановленому законодавством України обсягу повноважень НКРЕКП. 
		Так, зокрема, у пункті 2 Типового договору розподілу природного газу змінено порядок розрахунків за послуги з розподілу природного газу, а саме:
		у п.6.1. слова та символи «за потужність (абонентська плата)» змінено словами «за річну замовлену потужність»;
		в абзаці другому п.6.2 слово «приєднаної» замінити словами «річної замовленої»;
		після п.6.2. доповнити новим пунктом 6.3. такого змісту: розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ.
		Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.».
		У зв`язку з цим пункти 6.3 - 6.6 вважати відповідно пунктами 6.4-6.7;
		Оскаржуваною постановою пункт 7.4 розділу VII Типового договору розподілу природного газу доповнено підпунктом такого змісту:
		« 8) на вимогу Оператора ГРМ у десятиденний строк сплатити Операторові ГРМ компенсацію за порушення, які передбачені пунктом 3 глави 7 розділу VI Кодексу газорозподільних систем (надалі - компенсація)».
		Методика розрахунку компенсації запроваджена оскаржуваною постановою внаслідок внесення змін до пункту 3 глави 7 Кодексу газорозподільних систем:
		« 3. Якщо внаслідок несвоєчасної та/або неповної оплати послуг за договором розподілу природного газу Оператор ГРМ не здійснив припинення (обмеження) розподілу природного газу споживачу-боржнику через відмову в доступі до об`єкта споживача або на письмову вимогу Оператора ГРМ споживач самостійно не обмежив чи не припинив споживання (відбір) природного газу з ГРМ, Оператор ГРМ має право вимагати від споживача, крім оплати послуги розподілу природного газу, сплати компенсації...».
		Щодо доводів позивача про протиправне встановлення компенсації оскаржуваною постановою, яка суперечить принципам цивільно-правової відповідальності, суд зазначає наступне.
		Суд зауважує, що спірний пункт Кодексу ГРМ в редакції, яка діяла до прийняття оскаржуваної постанови, містить аналогічні норми щодо права Оператора ГРМ вимагати від споживача сплати компенсації.
		Так, згідно з пунктом 3 глави 7 розділу VI Кодексу ГРМ (у редакції, що діяла до моменту набрання чинності постановою №2080) встановлено, що якщо внаслідок несвоєчасної та/або неповної оплати послуг за договором розподілу природного газу Оператор ГРМ не здійснив припинення (обмеження) розподілу природного газу споживачу-боржнику через відмову в доступі до об`єкта споживача або на письмову вимогу Оператора ГРМ споживач самостійно не обмежив чи не припинив споживання (відбір) природного газу з ГРМ, Оператор ГРМ має право вимагати від споживача компенсації, яка розраховується за формулою В = Wmax Ч Ц Ч T, де В - величина компенсації; Wmax - величина приєднаної потужності об`єкта споживача за договором розподілу природного газу; Ц - тариф, встановлений Регулятором для Оператора ГРМ за послуги розподілу природного газу; Т - період з часу, вказаного в повідомленні про припинення розподілу природного газу, до часу фактичного припинення розподілу природного газу або до моменту відсутності у споживача простроченої заборгованості за послуги розподілу природного газу.
		В свою чергу, пункт 3 глави 7 розділу VI Кодексу ГРМ (із змінами, внесеними постановою №2080) викладено  наступній редакції: «Якщо внаслідок несвоєчасної та/або неповної оплати послуг за договором розподілу природного газу Оператор ГРМ не здійснив припинення (обмеження) розподілу природного газу споживачу-боржнику через відмову в доступі до об`єкта споживача або на письмову вимогу Оператора ГРМ споживач самостійно не обмежив чи не припинив споживання (відбір) природного газу з ГРМ, Оператор ГРМ має право вимагати від споживача, крім оплати послуги розподілу природного газу, сплати компенсації, яка розраховується за формулою В = W/12 Ч Ц Ч T, де В - величина компенсації; W - величина річної замовленої потужності об`єкта споживача за договором розподілу природного газу; Ц - тариф, встановлений Регулятором для Оператора ГРМ за послуги розподілу природного газу; T - кількість календарних місяців з часу, вказаного в повідомленні про припинення розподілу природного газу, до часу фактичного припинення розподілу природного газу або до моменту відсутності у споживача простроченої заборгованості за послуги розподілу природного газу. При неповному календарному місяці для розрахунку враховується фактична частка місяця, протягом якого здійснювався розподіл природного газу».
		Таким чином, висновується, що оскаржуваною постановою внесено зміни до пункту  3 глави 7 розділу VI Кодексу ГРМ, якими передбачено, що для розрахунку величини компенсації застосовується величина річної замовленої, а не приєднаної потужності об`єкта споживання, в той час, як сам вид відповідальності під назвою «компенсація», встановлений не оскаржуваною позивачем постановою, а Кодексом ГРМ.
		В свою чергу, спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем в межах спірних відносин, не відповідає наміру позивача оскаржити саме встановлений у Кодексі ГРМ вид відповідальності як «компенсація», та свідчить лише про незгоду останнього із розрахунком величини компенсації, визначення якої є дискреційним повноваженням НКРЕКП.
		В свою чергу, позивачем не наведено належних та допустимих доказів порушення НКРЕКП вимог законодавства України в частині встановлення порядку розрахунку за розподіл природного газу, а порушене право обґрунтовано визначеною Оператором ГРМ сумою компенсації, розрахованої відповідно до формули, встановленої оскаржуваною постановою, заявленою останнім до стягнення в судовому порядку в межах справи № 914/1261/20.
		З Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що у провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/1261/20 за позовом АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» до ЛКП «Залізничнетеплоенерго», Львівської міської ради про солідарне стягнення боргу, інфляційних втрат, 3% річних, пені та компенсації.
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.05.2021 року, зокрема, стягнуто з ЛКП «Залізничнетеплоенерго» на користь АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» 108965,64 грн. пені, 155805,75 грн. 3% річних, 35094,15 грн. інфляційних втрат та 4495,02 грн. судового збору; закрито провадження у справі в частині стягнення з ЛКП «Залізничнетеплоенерго» на користь АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» 11368475,53 грн. боргу, у зв`язку з відсутністю предмета спору; у задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено.
		Із змісту мотивувальної частини рішення встановлено, що судом господарської юрисдикції відмолено у задоволенні вимог Оператора ГРМ про стягнення компенсації, зокрема, з підстав, що ЛКП «Залізничнетеплоенерго» є захищеним споживачем.
		Отже, лише можливість пред`явлення позову у Оператора ГРМ до позивача, як споживача природного газу, не є належною підставою вважати обґрунтованими доводи позивача про протиправність оскаржуваної постанови НКРЕКП.
		Крім того, суд зауважує, що позивачем заявлено позовні вимоги про скасування постанови НКРЕКП від 07.10.2019 року №2080 в повному обсязі, разом з тим, фактично обґрунтування позову ґрунтуються на незгоді із внесеними цією постановою змінами до пункту 3 глави 7 розділу VI Кодексу ГРМ.
		Інші доводи позивача не спростовують висновків суду.
		Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
		Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Конституційним Судом України неодноразово розглядалося питання тлумачення частини другої статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25.11.1997 року; пункту 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997 року; та пункту 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 року від 14.12.2011 року).
		У Рішенні №19-рп/2011 від 14.12.2011 року Конституційним Судом України зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Отже, системне тлумачення статті 55 Конституції України свідчить про те, що частиною другою цієї статті гарантовано "кожному" захист "своїх прав", які порушено органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. 
		У постанові Верховного Суду України від 23.05.2017 року по справі № 800/541/16 звернуто увагу, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
		З аналізу вищезазначених норм слідує, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок вчинення його бездіяльності та прийняття оскаржуваного рішення.
		Так, підстави позову ґрунтуються на незгоді позивача із встановленням НКРЕКП нової формули розрахунку компенсації, наявності у положеннях Кодексу ГРМ самого виду відповідальності як «компенсація» лише з причин подання Оператором ГРМ позову про стягнення компенсації. В той же час, позивачем не обґрунтовано протиправності оскаржуваної постанови в призмі частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Разом з тим, позивач скористалися своїм правом на судовий захист та йому такий захист надано відповідно до способу захисту, обраного останніми.
		Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення адміністративного позову Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго».
		Керуючись статтями 6, 9, 73-80, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - 
		ВИРІШИВ:
		У задоволенні адміністративного позову Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» відмовити.
		 
		Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статті 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
		Позивач : Львівське комунальне підприємство «Залізничнетеплоенерго» (код ЄДРПОУ 20784943, адрес: 79057, м. Львів, вул. С. Петлюри, 4а);
		Відповідач: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (код ЄДРПОУ 39369133, адреса: 03057, м. Київ, вул. Смоленська, буд. 19).
		Повне рішення складено  23.07.2021 року.
		 
		Суддя                                                                                                Л.О. Маруліна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...