Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 905/2291/19 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо цінних паперів.
Надіслано судом: 05.08.2021. Зареєстровано: 06.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.08.2021.
Дата набрання законної сили: 27.07.2021
Номер судового провадження: 1510 Д

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"27" липня 2021 р.                                                                       Справа № 905/2291/19  
		 
		Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя  Шевель О.В., 
		за участю секретаря судового засідання Курченко В.А. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 смт. Макарів, Макарівський район, Київська область (вх.№1510 Д) на рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2021 у справі №905/2291/19 (суддя Фурсова С.М., повний текст рішення складено та підписано 22.04.2021) 
		за позовом ОСОБА_1 , смт. Макарів, Київська область, 
		до відповідача 1: BARLENCO LTD (компанії "Барленко ЛТД") (Themistokli Dervi. 3 Julia House. 1066. Nicosia. Cuprus (Фемістоклі Дерві, 3 Джулія Хаус, 1066, Нікосія, Кіпр); реєстраційний номер: НЕ 221823) 
		відповідача 2: Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" (86065, Донецька область, місто Авдіївка, проїзд Індустріальний, будинок №1; код ЄДРПОУ 00191075),
		відповідача 3: PRIVATE LIMITED LIABILITY COMPANY METINVEST B.V. (компанії "Метінвест Б.В." (Nassaulaan 2A. 2514JS's-Gravenhage. The Netherlands (Нассаулан 2А, 2514JS м.Гаага, Нідерланди); номер в торговельному реєстрі Торгової палати Нідерландів 24321697),
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма верхнього одягу "Фея", місто Маріуполь, Донецька область, 
		про компенсацію майнової шкоди, визнання недійсними договору та одностороннього правочину, 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Рішенням Господарського суду Донецької області від 22.04.2021 у справі №905/2291/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відповідача 1: BARLENCO LTD (компанії "Барленко ЛТД") від імені якої діє уповноважена особа Шелехов Євген Анатолійович , відповідача 2: Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод", відповідача 3: PRIVATE LIMITED LIABILITY COMPANY METINVEST B.V. про: визнання недійсними договору від 27.04.2018, укладеного між компанією "Барленко ЛТД", компанією "Метінвест Б.В." та ПРАТ "Фірма верхнього одягу "Фея" та одностороннього правочину, вчиненого Компанією "Барленко ЛТД" 05.05.2018 - публічної безвідкличної вимоги про (примусове) придбання в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод"; зобов`язання солідарно компенсувати позивачу майнову шкоду, спричинену йому спільними діями відповідачів в результаті укладання та виконання ними правочинів, що не відповідають вимогам закону, а саме: повернути ОСОБА_1 акції Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" в кількості 16 400 штук на його рахунок у цінних паперах за № 300517-СУ 20003532, відкритий у зберігача цінних паперів, Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта-інвест" в м. Херсоні, та відшкодувати йому упущену вигоду у вигляді недоотриманого доходу в розмірі 193 372,40 гривень, який позивач міг би реально отримати за свої 16 400 акцій ПрАТ "АКХЗ" у вигляді нарахованих на ці акції дивідендів за 2017 рік.
		Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, 11.05.2021 позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2021 у справі №905/2291/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю; судові витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу, покласти солідарно на відповідачів. 
		Автоматизованою системою документообігу Східного апеляційного господарського суду (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2021) для розгляду вказаної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В. 
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2021 у справі №905/2291/19 та призначено її до розгляду на 17 червня 2021 року. 
		08.06.2021 до Східного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (вх. № 6628), яке ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 задоволено.
		15.06.2021 до апеляційного господарського суду засобами електронного зв`язку від представника ПРАТ "АКХЗ" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №6927), в якому він вважає необґрунтованими доводи апелянта, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2021 у справі №905/2291/19 - без змін. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на те, що апелянт помилково вказує на порушення вимог частини 3 статті 66 Закону України "Про акціонерні товариства", оскільки вказана норма не застосовується до спірних правовідносин з продажу акцій, які були викуплені в порядку статті 68 цього Закону (обов`язковий викуп). Також, вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні вимог позивача про визнання недійсним договору від 27.04.2018 б/н, з огляду на недоведеність порушення його прав цим договором. Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції не застосував наслідки недійсності правочину та не стягнув з відповідача акції на підставі статті 1212, 1214 ЦК України, то відповідач-2 вказує на те, що позивач в суді апеляційної інстанції фактично змінив спосіб захисту своїх прав з відшкодування майнової шкоди на повернення безпідставно набутого майна. Крім того, зазначає про те, що доводи позивача щодо невідповідності ціни обов`язкового продажу акцій відсутні в заявах по суті справи та суд не може вийти за межі позовних вимог, тоді як обставини відповідності ціни обов`язкового продажу акцій їх ринковій вартості встановлені у справі № 905/671/19.
		До відзиву додано попередній орієнтований розрахунок розміру судових витрат ПРАТ "АКХЗ" у справі № 905/2291/19 на загальну суму 88797,83 грн.
		17.06.2021 судове засідання не відбулось у зв`язку із знаходженням судді-доповідача Лакізи В.В. з 15.06.2021 на лікарняному, наступний судовий розгляд справи перенесено на 15.07.2021, про що повідомлено учасників справи листом-повідомленням від 17.06.2021 (вих №012559).
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2021, враховуючи знаходження судді-доповідача Лакізи В.В. на лікарняному, термін якого станом на 13.07.2021 є невизначеним, з урахуванням приписів частини 9 статті 32 Господарського процесуального кодексу України для розгляду справи №905/2291/19 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - доповідач Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя         Шевель О.В.
		Водночас, під час підготовки справи до судового розгляду, колегією суддів встановлено, що першим відповідачем є юридична особа - BARLENCO LTD (компанія "Барленко ЛТД"), яка зареєстрована на території державі Кіпр (Themistokli Dervi. 3 Julia House. 1066. Nicosia. Cuprus (Фемістоклі Дерві, 3 Джулія Хаус, 1066, Нікосія, Кіпр); реєстраційний номер: НЕ 221823); третім відповідачем у даній справі є юридична особа - PRIVATE LIMITED LIABILITY COMPANY METINVEST B.V. (компанія "Метінвест Б.В."), яка зареєстрована на території держави Нідерланди (Nassaulaan 2A. 2514JS's-Gravenhage. The Netherlands (Нассаулан 2А, 2514JS м. Гаага, Нідерланди); номер в торговельному реєстрі Торгової палати Нідерландів 24321697). 
		14.07.2021 від другого відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю бути присутнім в даному судовому засіданні оскільки адвокат Нестеренко Анастасія Миколаївна буде забезпечувати представництво інтересів ПрАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь" в судовому засіданні у справі №910/8714/18, що призначене на 15.07.2021 у Північному апеляційному господарському суді, про що надані відповідні докази. 
		У судове засідання Східного апеляційного господарського суду 15.07.2021 з`явився представник позивача, адвокат Бєлкін Л.М. Представники відповідачів та третьої особи в судове засідання не з`явились.
		Під час з`ясування процесуальних питань щодо причин неявки в судове засідання представників 1-го та 3-го відповідачів та порядку відправлення судових актів нерезидентам, якими є 1-й та 3-й відповідач у даній справі, а також враховуючи інформацію наведену позивачем в апеляційній скарзі щодо їх знаходження (або їх представників) на території України, адвокат позивача заявив, що має з`ясувати дане питання.
		Враховуючи наведені обставини, клопотання 2-го відповідача про відкладення розгляду справи, неявку в судове засідання учасників справи, крім позивача, з урахуванням принципу рівності всіх учасників перед законом та судом, а також створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи та необхідності забезпечення всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх матеріалів справи та доказів на їх підтвердження, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2021 відкладено розгляд справи на 27.07.2021 на 16:45 годину.
		20.07.2021 до суду апеляційної інстанції засобами електронного зв`язку від представника 3-ого відповідача - компанії "Метінвест Б.В.", адвоката Омельченко О.О., надійшла заява про розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 без участі повноважного представника компанії "Метінвест Б.В." (вх. № 8276). Крім того, заявник заперечує проти апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2021 у справі №905/2291/19, просить відхилити апеляційну скаргу позивача та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції. До вказаної заяви на підтвердження повноважень додано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4398/10 від 23.12.2010; ордер від 19.07.2021 серії КС № 014975 на надання правової допомоги METINVEST B.V. (компанії "Метінвест Б.В.") на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 19.07.2021 у Східному апеляційному господарському суді адвокатом Омельченко О.О.
		Також, 20.07.2021 до апеляційного господарського суду засобами електронного зв`язку від представника 1-ого відповідача - компанії "Барленко ЛТД", адвоката Омельченко О.О., надійшла заява про розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 без участі повноважного представника компанії "Барленко ЛТД" (вх. № 8277). Також, представник 1-го відповідача заперечує проти апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2021 у справі №905/2291/19, просить відхилити апеляційну скаргу позивача та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції. До вказаної заяви на підтвердження повноважень додано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4398/10 від 23.12.2010; довіреність від 17.12.2020 б/н, відповідно до якої компанія "Барленко ЛТД", що створена та зареєстрована згідно з законодавством Республіки Кіпр, реєстраційний номер НЕ 221823, уповноважує Омельченко Олега Олександровича представляти інтереси компанії на території України у будь-яких судах України, надаються усі права, надані чинним законодавством України позивачу, відповідачу, третій особі тощо. Ця довіреність є дійсною до 31.12.2021. Вказана довіреність підписана директором та секретарем, підписи яких засвідчено нотаріусом м. Нікосія, з апостилем окружного службовця Окружної адміністрації Нікосії, Міністерства внутрішніх справ, та нотаріально посвідченим перекладом українською мовою. 
		Також, 22.07.2021 до апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення щодо наявності у Компанії "Метінвест Б.В." та Компанії "Барленко ЛТД", які є іноземними суб`єктами господарювання, уповноваженого представника в Україні, що наділений повноваженнями представляти цих суб`єктів в суді. За твердженням позивача, перший відповідач має уповноваженого представника, адвоката Омельченко О.О., який веде в Україні справи у подібних правовідносинах за участю цієї Компанії, а повідомлення Компанії "Метінвест Б.В." про розгляд справи слід здійснювати через ТОВ "Метінвест холдинг", як керуючої компанії, або надіслати на засобами поштового зв`язку на адресу цієї Компанії, або шляхом розміщення відповідних оголошень на веб-сайті судової влади, або запропонувати генеральному директору ТОВ "Метінвест холдинг" надати пояснення щодо представництва Компанії "Метінвест Б.В." в Україні.   
		Судова колегія зазначає, що статтею 365 ГПК України передбачено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
		Згідно з частиною першою статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
		Частиною першою статті 58 ГПК України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
		Відповідно до частини четвертої статті 60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
		Частиною 10 статті 60 ГПК України передбачено, що довіреності, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Таким чином, представником компанії "Метінвест Б.В." та компанії "Барленко ЛТД" адвокатом Омельченко О.О. обґрунтовано наявність в нього повноважень на представництво цих іноземних компаній у судах при розгляді господарських спорів. А отже у повідомленні вказаних іноземних юридичних осіб про розгляд справи у порядку, передбаченому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965, немає потреби.
		Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 27.07.2021 з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 розпочалось за участю представника апелянта, який підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі. Представник другого відповідача зазначив про законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду та заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві на неї, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - залишити без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені.
		Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).
		Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, представники сторін належним чином повідомлені про час, дату і місце судового засідання, та зважаючи на те, що у матеріалах справи є документи, що підтверджують наявність у відповідача-1 та відповідача-3 (нерезидентів) представника на території України, який просить розглянути скаргу за його відсутності, що не протирічить чинному процесуальному законодавству, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за відсутності представників інших учасників справи.
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та другого відповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.
		З матеріалів справи вбачається, що 14.03.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафта-Інвест" (зберігач) та ОСОБА_1 (депонент) укладено договір №274/12/вр про відкриття рахунку в цінних паперах, відповідно до умов якого депонент доручає, а зберігач зобов`язується надавати депоненту послуги щодо відкриття та ведення рахунку в цінних паперах, зберігання належних депоненту цінних паперів, обслуговування операцій за цим рахунком, отримання доходів за цінними паперами на викладених нижче умовах відповідно до Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.2006 №999, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.11.2006 за №1238/13112 (далі - Положення про депозитарну діяльність), та внутрішніх документів зберігача (т.1, а.с.10-11).
		Відповідно до пункту 2.1 договору №274/12/вр про відкриття рахунку в цінних паперах від 14.03.2012 зберігач, зокрема, зобов`язується відкрити депоненту рахунок у цінних паперах протягом 3 (трьох) днів після подання депонентом документів, визначених законодавством; здійснювати зберігання та облік цінних паперів депонента, що зберігаються у зберігача; здійснювати ведення рахунку в цінних паперах депонента шляхом виконання депозитарних операцій за цим рахунком відповідно до Положення про депозитарну діяльність та внутрішніх документів зберігача.
		Згідно з пунктом 7.1 договору №274/12/вр про відкриття рахунку в цінних паперах від 14.03.2012 цей договір набуває чинності з моменту підписання та діє протягом п`яти років.
		Також, 14.03.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафта-Інвест" (зберігач) та ОСОБА_1 (депонент) підписали додаткову угоду №1 до договору №274/12/вр про відкриття рахунку в цінних паперах від 14.03.2012, відповідно до п.п.1.1, 1.2 якої для виконання договору про кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів між зберігачем та депозитарієм депонент доручає, а зберігач зобов`язується надавати послуги щодо здійснення операцій поставки та/або одержання цінних паперів проти оплати. Предметом даної додаткової угоди є проведення депозитарних операцій по рахунку в цінних паперах депонента при здійсненні депозитарієм розрахунків за наслідками виконання угод, що укладені на організаторі торгівлі (далі - ОТ) та виконуються з попереднім резервуванням цінних паперів та грошових коштів перед укладанням угоди (т.1, а.с. 20-21).
		Комісіонером, ТОВ "Нафта-Інвест", на підставі договору №БО/140312/1 на брокерське обслуговування від 14.03.2012, замовлень комітента ОСОБА_1 №3 від 26.03.2012, №13 від 02.02.2018, №14 від 08.02.2018, №17 від 06.03.2018 були надані посередницькі послуги з купівлі цінних паперів емітента - Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" в загальній кількості 16400 простих іменних акцій, що підтверджується актом виконаних робіт від 26.03.2012, звітом №5 від 02.02.2018, №6 від 08.02.2018, №9 від 06.03.2018 відповідно (т.1, а.с. 12-19).
		06.10.2017 Приватна компанія з обмеженою відповідальністю "Метінвест Б.В." (покупець) та Приватне акціонерне товариство "Авдіївський коксохімічний завод" (продавець) підписали договір №2/2017 купівлі-продажу акцій, за яким відповідач 2 здійснив продаж раніше викуплених простих іменних акцій в загальній кількості 3136036 штук загальною вартістю 2446108,08 гривень (т.1, а.с.192-196).
		26.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атріус Груп" (далі - продавець) та Barlenko Ltd (далі - покупець) від імені якого діє Приватне акціонерне товариство "Альтана Капітал" (далі - повірений покупця) укладено договір купівлі - продажу акцій №БВ20180426/02-АК, згідно з пунктом 1.1 якого продавець зобов`язався передати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити акції з наступними характеристиками: вид акцій - акції прості іменні; емітент акцій: Приватне акціонерне товариство "Авдіївський коксохімічний завод" міжнародний ідентифікаційний номер: UA4000079222; форма існування акцій: бездокументарна; кількість акцій: 550000 (п`ятсот п`ятдесят тисяч) штук; сума договору: 8250000,00 гривень (т.1, а.с.98-100).
		Право власності на акції переходять від продавця до покупця з моменту зарахування акції на рахунок у цінних паперів покупця у депозитарній установі, відповідно до чинного законодавства України (п.2.2 договору).
		За приписами пункту 8.1 цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та припиняє свою дію: з моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором; в інших випадках, передбачених чинним законодавством. 
		Договір підписаний сторонами у встановленому законодавством порядку. 
		27.04.2018 між Метінвест Б.В. (далі - сторона 1), Приватним акціонерним товариством "Фірма верхнього одягу "ФЕЯ" (далі - сторона 2) та Барленко ЛТД (далі - сторона 3) укладено договір, за умовами пункту "А" якого сторони є афілійованими особами в розумінні пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства", а саме сторона 2 та сторона 3 під контролем сторони 1 (т.1, а.с. 101-102). 
		Сторона 1 прямо володіє 94,60034% акцій Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" (Україна, ідентифікаційний номер 00191075) (далі - Товариство); сторона 2 прямо володіє 0,11842% акцій Товариства; сторона 3 прямо володіє 0,28196% акцій Товариства (п.п. "В", "С", "D" договору).
		Згідно з пунктом "Е" та пунктом 1 договору сторони разом мають право власності на домінуючий контрольний пакет акцій Товариства, який таким чином перебуває у прямій та опосередкованій власності сторони 1; враховуючи норми статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" та на підставі статті 627 Цивільного кодексу України, сторони уклали цей договір, яким домовились визначити сторону 3 особою, що уповноважена на вчинення наступних дій: вимагати від інших акціонерів продажу належних їм акцій Товариства шляхом надсилання до Товариства публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій Товариства та вчиняти всі інші дії відповідно до вимог та у порядку, визначеними ст.65-2 Закону України "Про акціонерні товариства". Сторона 3 вчиняє дії, зазначені в пункту 1 цього договору, від власного імені та за власні кошти, самостійно несе ризик збитків за неналежне виконання своїх зобов`язань (п.2 договору).
		Відповідно до пунктом 6 цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до повного виконання стороною 3 дій, зазначених в пункті 1 цього договору. 
		Зазначений договір підписаний сторонами у встановленому законодавством порядку.
		Тобто, 27.04.2018 між Метінвест Б.В. , Приватним акціонерним товариством "Фірма верхнього одягу "Фея" та Барленко ЛТД укладено договір, за яким сторони констатували, що вони прямо володіють акціями ПРАТ "АКХЗ" у розмірі 94,60034%, 0,11842%, 0,28196% відповідно, та є афільованими особами у розумінні пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства", оскільки дві із сторін договору перебувають під контролем Метінвест Б.В. 
		27.04.2018 Компанією Barlenko LTD надіслано ПРАТ "АКХЗ" повідомлення про набуття права власності на домінуючий контрольний пакет акцій ПРАТ "АКХЗ", в якому зазначено про структуру власності Метінвест Б.В.  та її афілійованих осіб. Разом з цим, зазначено наступне: ціна, передбачена пунктом 1 та пунктом 2 частини 5 статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства": найвища ціна акції, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, придбавали акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття домінуючого контрольного пакета акцій включно з датою набуття - 15,00 гривень за одну іменну акцію ПРАТ "АКХЗ"; опосередкованого набуття права власності на акції ПРАТ "АКХЗ" згідно з вимогами пункту 2 частини 5 статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" не відбувалось. Дата набуття домінуючого контрольного пакету акцій Товариства: 27.04.2018 (т.1, а.с. 36). 
		Крім того, у повідомленні зазначено, що Компанія Barlenko LTD виступить суб`єктом реалізації прав, передбачених статтею 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" для заявника вимоги на підставі відповідного договору.
		05.05.2018 Уповноваженою особою Barlenko LTD Шелеховим Є.А. заявлено до Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх власників акцій (далі - вимога) (т.1, а.с. 23-25). 
		Згідно з пунктом 4 вимоги ціна придбання акцій та порядок їх визначення:      15,00 гривень за одну просту іменну акцію ПРАТ "АКХЗ". Ціна придбання акцій визначена відповідно до частини 5 статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" як найвища з наступних: 
		- найвища ціна акції, за якою заявник вимоги та/або його афілійовані особи придбавали акції ПРАТ "АКХЗ" протягом 12 місяців, що передують даті набуття домінуючого контрольного пакету акцій ПРАТ "АКХЗ" включно з датою набуття  (15,00 гривень);
		- ринкова вартість акцій ПРАТ "АКХЗ", визначена суб`єктом оціночної діяльності відповідно  до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну діяльність станом на останній робочий день, що передує дню набуття заявником вимоги домінуючого пакета акцій - 26.04.2018 (13,13 гривень);
		- середній біржовий курс за останні три місяці, що передують даті набуття домінуючого контрольного пакета акцій ПРАТ "АКХЗ", визначений ПАТ "Українська біржа" (9,6723 гривень). 
		Розділом 6 Вимоги визначено порядок реалізації останньої.  
		Вказана вимога отримана ПРАТ "АКХЗ" - 07.05.2018 за вх. №11/09/371.
		17.05.2018 BARLENCO LTD перераховано 146275680,00 гривень для виплат міноритарним акціонерам ціни акцій ПРАТ "АКХЗ" на рахунок умовного зберігання, відкритий в банківській установі ПАТ "ПУМБ" (т.1, а.с. 103).
		18.05.2018 переведено з рахунку депонента ОСОБА_1 № НОМЕР_1 на рахунок заявника вимоги - BARLENCO LTD 16400 цінних паперів, що підтверджується відповідною випискою про операції з цінними паперами за період з 18.05.2018 по 18.05.2018 (т.1, а.с.22).
		Не погодившись з примусовим відчуженням акцій, ОСОБА_1 звернувся до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку зі скаргою від 18.06.2018, в якій просив вжити заходів щодо повернення акцій на його депозитарний рахунок в цінних паперах, заборонити здійснення незаконних операцій з акціями (т.1, а.с.41-48).
		Листом №23/06/23740 від 03.08.2018 Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку повідомила скаржника про те, що можливість переглянути законодавчі вимоги у відношенні окремих акціонерів, як і вжити заходів для недопущення ситуації з продажу акцій без згоди власника та/або повернення належних акціонерів чинним законодавством не передбачено та виходить за межі компетенції Комісії, роз`яснила право щодо захисту законних прав та інтересів в судовому порядку. Стосовно виконання ПРАТ "АКХЗ" вимог статті 66 Закону України "Про акціонерні товариства" в частині дотримання строків продажу викуплених товариством акцій Комісія зазначила, що перевірка інформації триває, за результатами буде проінформовано додатково (т.1, а.с.26-27).
		ПРАТ "АКХЗ" направив лист №11/09/507 від 03.08.2018 на адресу Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку в Східному регіоні, в якому надав пояснення стосовно процедури викупу власних акцій та зазначив, що положення частини 3 статті 66 Закону України "Про акціонерні товариства", в редакції чинній станом на жовтень 2016 року, в частині строку не поширювались на ПРАТ "АКХЗ", тому що власні акції Товариство викупало в результаті обов`язкового викупу власних акцій на вимогу акціонерів відповідно до статті 68 Закону України "Про акціонерні товариства" (т.1, а.с.218-219).
		Листом №23/06/30786 від 23.10.2018 Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку повідомила ОСОБА_1 про відсутність повноважень НКЦПФР щодо анулювання переходу прав власності на цінні папери, зареєстрованого в системі депозитарного обліку та, відповідно, їх повернення на рахунок попереднього власника. Роз`яснено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена в судовому порядку. Також Комісією зазначено, що питання визначення акціонерними товариствами розміру дивідендів, сплати податків та оцінки акцій не входить до компетенції НКЦПФР, а належить до компетенції зборів акціонерів, фіскальних органів та суб`єктів оціночної діяльності (т.1, а.с. 28-29).
		У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до BARLENCO LTD, Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод", PRIVATE LIMITED LIABILITY COMPANY METINVEST B.V., Приватного акціонерного товариства "Фірма верхнього одягу "Фея" (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 10.03.2020 вх. №5073/20, яку прийнято ухвалою суду від 02.02.2021), в якій просив суд:
		- зобов`язати солідарно всіх відповідачів компенсувати позивачу майнову шкоду, спричинену йому спільними діями відповідачів в результаті укладання та виконання ними правочинів, що не відповідають вимогам закону, а саме: повернути ОСОБА_1 акції Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" в кількості 16 400 штук на його рахунок у цінних паперах за № 300517-СУ 20003532, відкритий у зберігача цінних паперів, Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта-інвест" в м. Херсоні та відшкодувати йому упущену вигоду у вигляді недоотриманого доходу в розмірі 193372,40 гривень, який позивач міг би реально отримати за свої 16400 акцій ПРАТ "АКХЗ" у вигляді нарахованих на ці акції дивідендів за 2017, якби його право не було порушено;
		- визнати недійсним:
		а) договір укладений між компанією "Барленко ЛТД", компанією " Метінвест Б.В. " та ПРАТ "ФІВО "Фея" від 27.04.2018 про уповноваження Компанії "Барленко ЛТД" (Кіпр, реєстраційний номер НЕ 221823) вимагати від інших акціонерів продажу належних їм акцій ПРАТ "АКХЗ" - шляхом надсилання до акціонерного товариства публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій акціонерного товариства та вчиняти всі інші дії відповідно до вимог та у порядку, визначеному статтею 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства";
		б) односторонній правочин, вчинений Компанією "Барленко ЛТД" 05.05.2018, а саме, публічну безвідкличну вимогу про (примусове) придбання в усіх власників акцій ПРАТ "АКХЗ";
		- покласти на відповідачів судові витрати, понесені позивачем, остаточний розрахунок та докази понесення яких будуть надані суду протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення у справі відповідно до статті 129 ГПК України.
		Позов мотивований тим, що правочин щодо обов`язкового викупу акцій ПРАТ "АКХЗ", вчинений на підставі статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", є неправомірним та здійснений на порушення норм Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), оскільки відповідачами порушено встановлений зазначеною нормою механізм примусового викупу акцій міноритарних акціонерів (далі - процедура сквіз-аут), а саме: Компанія "Барленко ЛТД" (відповідач 1), як й інші особи, що діяли спільно з нею - Компанія " Метінвест Б.В. " (відповідач 3) та ПРАТ "ФІВО "Фея" (відповідач 4), не є правомірними і законними власниками домінуючого контрольного пакету акцій для здійснення примусового викупу акцій ПРАТ "АКХЗ" (відповідач 2). 
		Зокрема, за твердженням позивача, придбання домінуючого контрольного пакету акцій ПРАТ "АКХЗ" здійснено з порушенням вимог закону, а саме частини 3 статті 66 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції, чинній на момент викупу та продажу акцій), частини 2 статті 69-2 цього Закону (в редакції чинній на час подання позовної заяви), поза межами встановленого річного строку для їх перепродажу чи анулювання, а отже, вважає, що укладений між ПРАТ "АКХЗ" та Компанія " Метінвест Б.В. " правочин (договір №2/2017 купівлі-продажу акцій від 06.10.2017) є нікчемним, оскільки його недійсність встановлена законом, та мають застосовуватись наслідки недійсності правочину, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України. Також позивач посилається на те, що продаж акцій поза межами річного строку для їх продажу чи анулювання суперечив пунктам 4.9 та 4.10 Статуту ПРАТ "АКХЗ", в редакції 2017 року.
		За таких обставин, позивач посилався на те, що спільні протиправні дії відповідачів, а саме, укладання та виконання ними незаконних, нікчемних правочинів, договорів купівлі-продажу (відчуження) акцій ПРАТ "АКХЗ" порушили права позивача та призвели до матеріальних збитків.
		Посилаючись на те, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Приватного акціонерного товариства "Фірма верхнього одягу "Фея" (ідентифікаційний код 00309074) юридична особа є припиненою (дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи: 16.08.2019, 12741120021005130; підстава: рішення щодо реорганізації), 26.12.2019 позивач звернувся до суду із заявою про залишення без розгляду позовних вимог щодо відповідача 4 - Приватного акціонерного товариства "Фірма верхнього одягу "Фея", яка задоволена ухвалою Господарського суду Донецької області від 13.02.2020 та залишено позов без розгляду щодо ПРАТ "ФІВО "ФЕЯ" (код ЄДРПОУ 00309074). 
		Разом з тим, враховуючи, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань правонаступником Приватного акціонерного товариства "Фірма верхнього одягу "Фея" (87515, Донецька область, місто Маріуполь, вул.Гергіївська, будинок 2; код ЄДРПОУ 00309074) є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма верхнього одягу "Фея" (87515, Донецька область, місто Маріуполь, вул. Гергіївська, будинок 2; код ЄДРПОУ 00309074), щодо якого проведена державна реєстрація 16.08.2019, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність залучення ТОВ "ФІВО "ФЕЯ" в якості третьої особи, оскільки рішення може вплинути на його права та обов`язки, про що постановлено відповідну ухвалу від 17.02.2021 (т.4, а.с. 56-59).
		З матеріалів справи вбачається, що 19.02.2021 до суду першої інстанції від позивача надійшло клопотання відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України, в якому останній просить здійснювати розгляд справи з урахуванням цих пояснень щодо здійснення ПРАТ "АКХЗ" та Компанією METINVEST B.V. маніпуляцій зі спотворенням дійсної справедливої ринкової ціни акції ПРАТ "АКХЗ" (т.4, а.с.68-71). 
		Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачі, зокрема, наголошували на тому, що відносини з обов`язкового викупу акцій ПРАТ "АКХЗ" в 2016 році та подальшого продажу викуплених акцій в 2017 році врегульовані положеннями статті 68 Закону України "Про акціонерні товариства", які станом на дату існування спірних правовідносин не встановлювали строк для продажу викуплених акцій та не передбачали наслідків пропуску такого строку. А отже, продаж акцій, що відбувся на підставі договору№2/2017 купівлі-продажу акцій від 06.10.2017, не суперечив вимогам чинного на той час законодавства України та відповідно відсутні підстави для застосування наслідків недійсності правочину.
		22.04.2021 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог (т.4, а.с.197-206).
		Вказане рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що у період з 15.08.2016 по 04.10.2016 ПРАТ "АКХЗ" здійснило обов`язковий викуп акцій на підставі статті 68 Закону України "Про акціонерні товариства", якою не було встановлено строку для подальшого відчуження цих акцій чи анулювання, а отже, визнано необґрунтованими твердження позивача про нікчемність укладеного між ПРАТ "АКХЗ" та Компанією " Метінвест Б.В. " договору купівлі-продажу акцій №2/2017 від 06.10.2017 у відповідності до приписів статті 66 цього Закону, якою передбачена інша процедура викупу акцій (добровільний викуп). Також, судом першої інстанції зазначено про безпідставність доводів позивача щодо укладення договору купівлі-продажу акцій від 06.10.2017 №2/2017 з порушенням вимог Статуту ПРАТ "АКХЗ", оскільки наведене свідчить про оспорюваність правочину, а позивачем не заявлено вимог щодо визнання недійсним цього договору в судовому порядку.
		Щодо вимог про визнання недійсним договору від 27.04.2018, укладеного між компанією "Барленко ЛТД", компанією "Метінвест Б.В." та ПРАТ "ФІВО "ФЕЯ", то місцевий господарський суд зазначив, зокрема, про недоведеність позивачем порушення його прав та законних інтересів вказаним правочином, що є самостійною підставою для відмови у позові в цій частині.  
		Також суд першої інстанції відносно доводів позивача в частині здійснення маніпуляцій дійсної справедливої ринкової ціни акцій ПРАТ "АКХЗ" зазначив, що з урахуванням предмета та підстав позову, зважаючи на чинність рішення Наглядової ради про затвердження ринкової вартості 1 (однієї) простої іменної акції ПРАТ "АКХЗ" у розмірі 13,13 гривень, оформлене протоколом засідання Наглядової ради ПРАТ "АКХЗ" від 04.05.2018 №211, відсутня можливість виходити за межі предмета спору у даній справі та вирішувати окремий спір щодо законності зазначеного рішення Наглядової ради.
		Крім того, місцевий господарський суд з посиланням на підтвердження факту щодо перерахування Компанією "Барленко ЛТД" коштів для виплат міноритарним акціонерам, чинність запровадженої процедури викупу акцій в порядку статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", дійшов висновку про недоведеність завдання збитків протиправною поведінкою відповідачів у розумінні вимог статті 22 ЦК України. В частині вимог про зобов`язання відповідачів солідарно відшкодувати упущену вигоду у вигляді недоотриманого доходу, які позивач отримав би за свої 16400 акцій у вигляді нарахованих дивідендів, то суд зазначив про віднесення цього питання до виключною компетенції вищого органу управління ПРАТ "АКХЗ".
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та неповно встановлено обставини, що мають значення для справи. Зокрема, позивач вказує на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що внаслідок придбання Компанією " Метінвест Б.В. " у ПРАТ "АКХЗ" емітованих акцій за договором купівлі-продажу акцій від 06.10.2017 №2/2017, який на думку позивача є нікчемним у відповідності до вимог частини 3 статті 66 Закону України "Про акціонерні товариства", заявники публічної безвідкличної вимоги про (примусове) придбання в усіх власників акцій ПРАТ "АКХЗ" не були власниками домінуючого контрольного пакета акцій, а тому неправомірно здійснили процедуру примусового викупу акцій ("сквіз-аут") відповідно до статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства". При цьому, апелянт наголошує на тому, що питання продажу викуплених товариством власних акцій в період укладення договору купівлі-продажу акцій від 06.10.2017 №2/2017 було врегульовано частиною 3 статті 66 Закону України "Про акціонерні товариства". За твердженням позивача, ще однією підставою у відповідності до норм статті 66 цього Закону, яка свідчить про нікчемність правочину від 06.10.2017 №2/2017, є продаж акцій за ціною, що не є ринковою з урахуванням позиції Верховного Суду у постанові від 17.02.2021 у справі №905/1926/18. 
		Водночас, в апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність процедури щодо примусового викупу акцій ПРАТ "АКХЗ", зазначив про невідповідність вимогам закону одностороннього правочину - публічної безвідкличної вимоги від 05.05.2018 про примусове придбання в усіх власників акцій ПРАТ "АКХЗ", а тому наявність підстав для визнання його недійсним в судовому порядку та застосування наслідків недійсності правочину.
		Апелянт вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про недоведеність порушення прав позивача укладеним між компанією "Барленко ЛТД", компанією "Метінвест Б.В." та ПРАТ "ФІВО "ФЕЯ" договором від 27.04.2018, оскільки наявність цього договору призвело до протиправного примусового вилучення у позивача належних йому акцій.
		Крім того, в частині вимог про повернення акцій ПРАТ "АКХЗ" та отримання дивідендів посилається на положення статей 1212, 1214  ЦК України у зв`язку з набуттям (збереженням) відповідачами майна без достатньої правової підстави, зазначивши про те, що наведені в апеляційній скарзі додаткові обґрунтування не є зміною підстав позову, ґрунтується на первісно заявлених вимогах та обставинах. 
		Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.
		Предметом позову є вимоги про визнання недійсним договору від 27.04.2018, укладеного між компанією "Барленко ЛТД", компанією "Метінвест Б.В." та ПРАТ "ФІВО "Фея", про уповноваження Компанії "Барленко ЛТД" вчиняти дії відповідно до вимог та у порядку, визначеному статтею 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства"; визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого Компанією "Барленко ЛТД" 05.05.2018, а саме, публічної безвідкличної вимоги про (примусове) придбання в усіх власників акцій ПРАТ "АКХЗ"; відшкодування майнової шкоди шляхом повернення акцій та відшкодування упущеної вигоди у вигляді недоотриманого доходу.
		Підставою позову є обставини, які на думку позивача, свідчать про незаконність процедури примусового викупу акцій ПРАТ "АКХЗ" ("сквіз-аут") відповідно до вимог статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" з підстав відсутності у власності особи (осіб, що діяли спільно) домінуючого контрольного пакета акцій, як наслідок, неправомірного позбавлення позивача права власності на належні йому акції. 
		Судова колегія зазначає, що згідно з частинами 3, 4 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Згідно із статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною 2 статті 353 цього Кодексу.
		Вказані норми Конституції України, Конвенції та Цивільного кодексу України визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення особи своєї власності. При цьому зазначені норми припускають можливість винятку з цього загального правила за умови, коли позбавлення права власності передбачено законом, здійснюється в інтересах суспільства (з мотивів суспільної необхідності) та є пропорційним (зокрема передбачає компенсацію, відшкодування вартості майна).
		14.06.1994 було укладено Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами. Угода передбачала процес зближення існуючого та майбутнього законодавства України із законодавством співтовариства. Україна зобов`язалася вживати заходи для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведено у відповідність із законодавством співтовариства.
		21.03.2014 підписано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода). Ця Угода була ратифікована Законом України від 16.09.2014 № 1678-VII і є невід`ємною частиною українського законодавства. Відповідно до статті 480 Угоди додатки і протоколи до цієї Угоди є її невід`ємною частиною.
		Додатком XXXIV до глави 13 "Законодавство про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит" розділу V "Економічне і галузеве співробітництво" Угоди передбачено, що Україна зобов`язується поступово наблизити своє законодавство до законодавства Європейського Союзу про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит у встановлені додатком терміни. У цьому додатку наведено й Директиву про поглинання. Відповідно до графіка, зазначеного у додатку, положення цієї Директиви повинні бути впроваджені протягом 4 років з дати набрання чинності цією Угодою. Таким чином, Україна відповідно до міжнародного договору взяла на себе зобов`язання з упровадження у своє законодавство положень Директиви про поглинання у строки, визначені в додатку XXXIV до Угоди.
		Згідно із частиною 3 статті 249 Договору про заснування Європейської Спільноти директива є обов`язковою для кожної держави-члена, якій вона адресована, стосовно визначеного в ній результату, однак залишає державам вибір форми та засобів його досягнення. Директива покладає на держави-члени обов`язок видавати правові акти для досягнення результату, зазначеного в директиві (імплементувати директиву у внутрішнє законодавство). Отже, директиви не є актами, які безпосередньо регулюють відповідні відносини у державах-членах, таке регулювання запроваджується внаслідок імплементації директив у внутрішні правопорядки. Проте обов`язок України з імплементації Директиви про поглинання випливає не з Договору про заснування Європейської Спільноти, не з членства України в Європейському Союзі, а з ратифікованої Законом України від 16.09.2014 № 1678-VII Угоди, яка встановлює певні міжнародні зобов`язання України.
		Директива про поглинання регулює відносини за участю акціонерних товариств, усі або частина акцій яких знаходяться в обігу на регульованому ринку. Оскільки ця Директива встановлює лише мінімальні стандарти в цій сфері, то держави можуть поширити її дію і на інші товариства.
		Згідно із частиною 2 статті 15 Директиви про поглинання держави-члени повинні забезпечити, щоб оферент був спроможний вимагати від усіх власників решти цінних паперів продати йому/їй ці папери за справедливою ціною. Держави-члени можуть запровадити таке право у наступних ситуаціях: (а) у разі, якщо оферент володіє акціями, що складають не менше, ніж 90% капіталу, що дає право голосу та 90% голосів у компанії-адресата оферти, або (b) у разі, якщо, після прийняття пропозиції, оферент придбав або остаточно зобов`язався придбати цінні папери, що представляють не менше 90% капіталу адресата оферти, що забезпечує право голосу та 90% голосів, що були предметом оферти. У випадку, передбаченому пунктом (а), держави-члени можуть встановити вищий поріг, котрий, однак, не може бути вищим, ніж 95% капіталу, що дає право голосу.
		Україна виконуючи обов`язки з адаптації її корпоративного законодавства до законодавства Європейського Союзу, запровадила інститути витіснення та примусового продажу (squeeze-out і sell-out). Таке запровадження має більш широкий характер, аніж це передбачено мінімальними стандартами Директиви про поглинання: ці інститути були запроваджені щодо всіх акціонерних товариств, а не тільки тих, акції яких знаходяться в обігу на регульованому ринку; вони були запроваджені не лише у зв`язку із пропозицією про поглинання і після його завершення та стосувалися всіх акціонерних товариств, які на дату набрання чинності Законом України "Про акціонерні товариства" мали серед акціонерів власника домінуючого контрольного пакета акцій акціонерного товариства. Водночас Україна застосувала вищий відсоток володіння акціями (95 %), який надає акціонеру право на сквіз-аут, порівняно з мінімально дозволеним Директивою (90 %).
		Відповідно до положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні.
		Виконуючи міжнародні зобов`язання України за Угодою, Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах", яким доповнено Закон України "Про акціонерні товариства" статтею 65-2 про обов`язковий продаж акцій акціонерами на вимогу особи (осіб, що діють спільно), яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій.
		Домінуючий контрольний пакет акцій - пакет у розмірі 95 і більше відсотків простих акцій акціонерного товариства (пункт 3-1 частини 1 статті 2 Закон України "Про акціонерні товариства".
		Частинами першою, другою статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" встановлено, що особа (особи, що діють спільно), яка внаслідок придбання акцій товариства з урахуванням кількості акцій, які належать їй та її афілійованим особам, стала (прямо або опосередковано) власником домінуючого контрольного пакета акцій, протягом наступного робочого дня з дня набуття нею права власності на такий пакет акцій зобов`язана подати офіційним каналом зв`язку до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку і до товариства повідомлення про набуття права власності на домінуючий контрольний пакет акцій (далі - повідомлення).
		Повідомлення має містити інформацію про: 1) кількість акцій товариства, що належали особі та її афілійованим особам до набуття домінуючого контрольного пакета акцій товариства; 2) структуру власності особи та її афілійованих осіб (якщо станом на дату повідомлення афілійованим особам належали акції товариства); 3) ціну, передбачену пунктами 1 та 2 частини п`ятої цієї статті; 4) дату набуття домінуючого контрольного пакета акцій товариства; 5) інформацію, передбачену пунктом 6 частини восьмої цієї статті. Інформація про структуру власності подається в обсязі і за формою, затвердженими Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
		Якщо особа набула домінуючий контрольний пакет акцій товариства, діючи спільно з третіми особами, які не є її афілійованими особами, до повідомлення також включається інформація про кількість акцій товариства, що належали таким третім особам до набуття особою домінуючого контрольного пакета акцій товариства. У такому разі до повідомлення також додається копія договору, на підставі якого особа і треті особи узгоджують свої дії щодо набуття домінуючого контрольного пакета акцій товариства. Зазначеним договором визначається сторона договору, уповноважена його сторонами на вчинення правочинів щодо набуття акцій товариства в інтересах групи осіб, що діють спільно (уповноважена особа).
		Передбачені цією статтею права і обов`язки особи, яка набуває право власності на домінуючий контрольний пакет акцій товариства, покладаються на уповноважену особу.
		Відповідно до частини 4 статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" протягом 90 днів з дня подання повідомлення відповідно до частини другої цієї статті та за умови виконання нею дій, передбачених статтею 65 або 65-1 цього Закону, особа, яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій, або будь-яка її афілійована особа, або уповноважена особа (далі - заявник вимоги) має право надіслати до товариства публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх власників акцій товариства (далі - публічна безвідклична вимога). У разі подання до товариства публічної безвідкличної вимоги всі акціонери акціонерного товариства, крім осіб, що діють спільно із такою особою, та її афілійованих осіб, та саме товариство зобов`язані у безумовному порядку продати належні їм акції цього товариства заявнику вимоги.
		Згідно із частиною 5 статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" ціною обов`язкового продажу акцій визначається найбільша з наступних: 1) найвища ціна акції, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, придбавали акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття домінуючого контрольного пакета акцій включно з датою набуття; 2) найвища ціна, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, опосередковано набули право власності на акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття такою особою домінуючого контрольного пакета акцій товариства включно з датою набуття, за умови що вартість акцій товариства, які прямо або опосередковано належать такій юридичній особі, за даними її останньої річної фінансової звітності, становить не менше 90 відсотків загальної вартості активів такої юридичної особи; 3) ринкова вартість акцій товариства, визначена суб`єктом оціночної діяльності відповідно до статті 8 цього Закону станом на останній робочий день, що передує дню набуття заявником вимоги домінуючого пакета акцій товариства.
		Частиною 9 статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що заявник вимоги сплачує ціну акцій акціонерам шляхом перерахування грошових сум банківській установі, в якій заявником вимоги відкрито рахунок умовного зберігання (ескроу), бенефіціарами якого є акціонери, у яких придбаваються акції (їхні спадкоємці або правонаступники, або інші особи, які відповідно до законодавства мають право на отримання коштів). Перерахування всього обсягу грошових сум у порядку, встановленому частиною дев`ятою цієї статті, є належним виконанням заявником вимоги зобов`язання щодо оплати акцій, що придбаваються (абзац 2 частини 13 статті 65-2 цього Закону). Центральний депозитарій цінних паперів протягом трьох робочих днів з дня отримання від товариства інформації про перерахування в повному обсязі грошових сум за акції, що придбаваються заявником вимоги, в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему, здійснює зняття обмеження, встановленого відповідно до частини десятої цієї статті, та забезпечує переведення депозитарними установами прав на відповідні акції з рахунків їхніх власників на рахунок заявника вимоги (абзац 1 частини 14 статті 65-2 цього Закону).
		Тобто процедура примусового викупу акцій відповідно до статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" є таким правочином, в якому особа, яка володіє домінуючим контрольним пакетом акцій, може впливати на спосіб визначення ціни акцій та набуває право власності на них унаслідок виконання вимог, визначених зазначеною нормою, тоді як міноритарний акціонер втрачає право власності на акції за відсутності свого волевиявлення, без будь-якого впливу на визначення ціни, та за відсутності законодавчого механізму здійснення спеціального контролю з боку суду або Комісії (такий висновок викладено в пункті 7.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18).
		Запровадження державою спеціальної процедури з примусового відчуження акцій на користь приватних осіб в будь-якому випадку має супроводжуватися встановленням гарантій захисту прав особи, яка позбавляється майна, і такі гарантії мають бути передбаченими саме у цій процедурі. Втім зазначених гарантій для міноритарного акціонера законодавче регулювання спірних правовідносин не містить (висновок викладено в пункті 7.34, 7.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18).
		При цьому, оскільки норма статті 65-2 Закону "Про акціонерні товариства" не визначає спеціальних способів захисту прав міноритарних акціонерів, права та інтереси яких були порушені примусовим викупом акцій, то особи, які вважають, що їх права та інтереси на акції були порушені вчиненням такого правочину, можуть самостійно обирати між визначеними нормативними приписами способами їх захисту (пункт 7.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18).
		Враховуючи предмет та підстави позову, в даному випадку позивач фактично оспорює в цілому процедуру примусового викупу акцій відповідно до статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" (сквіз-аут), вчиненої на підставі поданої Компанією "Барленко ЛТД" до ПРАТ "АКХЗ" публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій товариства від 05.05.2018, та заявляє вимоги про відновлення становища, яке існувало до порушення, з підстав відсутності у відповідача-1 взагалі права на подання публічної безвідкличної вимоги. Відтак, позивачем обраний спосіб захисту прав шляхом визнання недійсним одностороннього правочину - публічної безвідкличної вимоги від 05.05.2018. 
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що положеннями пункту 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачено, що захист прав та законних інтересів здійснюється, зокрема, шляхом визнання правочину (господарської угоди) недійсним.
		Загальні підстави та наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.
		Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.
		Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина 6).
		При цьому, статтею 204 Цивільного кодексу України гарантується презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Згідно з частинами 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним правочину (безвідкличної публічної вимоги) позивач вказував на обставини, що свідчать про нікчемність укладеного між Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Метінвест Б.В." та Приватним акціонерним товариством "Авдіївський коксохімічний завод" договору купівлі-продажу акцій від 06.10.2017 №2/2017, внаслідок якого придбання домінуючого контрольного пакету акцій ПРАТ "АКХЗ" здійснено з порушенням вимог частини 3 статті 66 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції, чинній на момент викупу та продажу акцій), пунктів 4.9, 4.10 Статуту ПРАТ "АКХЗ" поза межами встановленого річного строку для їх продажу чи анулювання.  
		Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-308цс16, постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 369/2770/16-ц і від 07.11.2018 у справі № 357/3394/16-ц.
		Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.
		За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує висновок про нікчемність правочину. Подібний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц.
		Апеляційна скарга позивача містить аналогічні твердження щодо нікчемності договору купівлі-продажу акцій від 06.10.2017 №2/2017 у відповідності до вимог частини 3 статті 66 Закону України "Про акціонерні товариства". Проте, колегія суддів вважає вказані доводи апелянта необґрунтованими з огляду на наступне.
		Розділом XII Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції, чинній на час викупу та продажу викуплених акцій) врегульовано процедуру викупу та обов`язкового викупу акціонерним товариством розміщених ним цінних паперів. 
		Частиною першою статті 66 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів викупити в акціонерів акції за згодою власників цих акцій. Порядок реалізації цього права визначається у статуті товариства та/або рішенні загальних зборів. Рішенням загальних борів обов`язково встановлюються: 1) порядок  викупу, що включає максимальну кількість, тип та/або клас акцій, що викуповуються; 2) строк викупу; 3) ціна викупу (або порядок її визначення); 4) дії товариства щодо викуплених акцій (їх анулювання або продаж). 
		Строк викупу включає строк приймання письмових пропозицій акціонерів про продаж акцій та строк сплати їх вартості. Строк викупу акцій не може перевищувати одного року. Письмова пропозиція акціонера про продаж акцій товариству є безвідкличною.
		Ціна викупу акцій не може бути меншою за ринкову вартість, визначену відповідно до статті 8 цього Закону. Оплата акцій, що викуповуються, здійснюється у грошовій формі.
		Ринкова вартість акцій визначається станом на день, що передує дню опублікування в установленому порядку повідомлення про скликання загальних зборів акціонерного товариства, на яких прийнято рішення про викуп в акціонерів акцій за їхньою згодою.
		Правочини щодо переходу права власності на акції до товариства, вчинені протягом терміну, зазначеного в рішенні  загальних зборів,  за ціною, відмінною від ціни, вказаної в такому рішенні, є нікчемними. 
		Відповідно до частини третьої статті 66 Закону України "Про акціонерні товариства"  викуплені акціонерним товариством акції не враховуються у разі розподілу прибутку, голосування та визначення кворуму загальних зборів. Товариство повинно протягом року з моменту викупу продати викуплені товариством акції або анулювати їх відповідно до рішення загальних зборів, яким було передбачено викуп товариством власних акцій. 
		Ціна продажу викуплених акціонерним товариством акцій не може бути меншою за ринкову вартість, визначену відповідно до статті 8 цього Закону.
		Правочини щодо переходу права власності на викуплені товариством акції, вчинені з порушенням вимог цієї частини, є нікчемними.
		Разом з тим, статтею 68 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачений порядок обов`язкового викупу акціонерним товариством акцій на вимогу акціонерів.
		Частиною першою статті 68 цього Закону встановлено, що кожний акціонер - власник простих акцій товариства має право вимагати здійснення обов`язкового викупу акціонерним товариством належних йому голосуючих акцій, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про: 1) злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділ, зміну типу товариства; 2) надання згоди на вчинення товариством значних правочинів, у тому числі про попереднє надання згоди на вчинення значного правочину; 2-1) надання згоди на вчинення товариством правочину, щодо якого є заінтересованість; 3) зміну розміру статутного капіталу.
		Відповідно до частин 3, 4 статті 68 цього Закону акціонерне товариство у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, зобов`язане викупити належні акціонерові акції. Перелік акціонерів, які мають право вимагати здійснення обов`язкового викупу належних їм акцій відповідно до частини першої та другої цієї статті, складається на підставі переліку акціонерів, які зареєструвалися для участі в загальних зборах, на яких було прийнято рішення, що стало підставою для вимоги обов`язкового викупу акцій.
		Отже, статтями 66 та 68 Закону України "Про акціонерні товариства" врегульовані різні процедури викупу акцій - добровільний та, відповідно, обов`язковий. При цьому, статтею 69 цього закону визначено порядок реалізації акціонерами права вимоги обов`язкового викупу акціонерним товариством належних їм акцій.
		При цьому, статтями 68, 69 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції, чинній станом на дату здійснення обов`язкового викупу акцій та дату їх продажу) не було встановлено строк, протягом якого викуплені акції повинні бути продані, а отже, не встановлено наслідку пропуску такого строку, в тому числі нікчемність угод вчинених поза межами цього строку.
		Матеріали справи свідчать, що 28.04.2016 проведено загальні збори акціонерів ПАТ "АКХЗ", на яких під час ухвалення рішень з питань, зокрема: 6 - "Зміна типу й найменування Товариства", 12 - "Попереднє схвалення значних правочинів, які можуть вчинятися Товариством протягом одного року з дня проведення Загальних зборів акціонерів, із зазначенням характеру правочинів та їх граничної сукупної вартості", 13 - "Прийняття рішення про вчинення правочинів, які можуть вчинятися Товариством протягом одного року з дня проведення Загальних зборів акціонерів, щодо яких є заінтересованість", деякі з акціонерів проголосували "проти".
		Відповідачем надані суду письмові вимоги про здійснення обов`язкового викупу акцій у кількості 24 шт., в яких акціонери, посилаючись на ст.ст. 68, 69 Закону, вимагали викупити належні їм прості іменні акції за ціною, що не менше їх ринкової та оціночної вартості. Із двадцяти чотирьох акціонерів шість не надали необхідних відомостей для проведення обов`язкового викупу акцій, один акціонер відмовився від своєї вимоги.
		У період з 15.08.2016 по 04.10.2016 ПРАТ "АКХЗ" здійснило обов`язковий викуп акцій в загальній кількості 3136036 акцій у сімнадцяти акціонерів, що підтверджується Річною інформацією емітента цінних паперів за 2016 рік.
		26.09.2017 Наглядовою радою ПРАТ "АКХЗ" прийнято рішення, оформлене протоколом №193, яким надано дозвіл Генеральному директору відповідача 2 продати раніше викуплені товариством власні акції та укласти з Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Метінвест Б.В. " відповідний договір купівлі-продажу цінних паперів за ринковою вартістю однієї простої іменної акції ПРАТ "АКХЗ" у розмірі 0,78 гривень, що відповідає розміру, зазначеному у Звіті незалежного оцінювача ТОВ "Оціночний стандарт" про оцінку вартості однієї акції Товариства (у складі пакету менше 25% від статутного капіталу) станом на 19.03.2017, та що затверджена Протоколом засідання Наглядової ради ПРАТ "АКХЗ" №181 від 10.04.2017.
		06.10.2017 Приватна компанія з обмеженою відповідальністю "Метінвест Б.В." (покупець) та Приватне акціонерне товариство "Авдіївський коксохімічний завод" (продавець) підписали договір №2/2017 купівлі-продажу акцій, за яким відповідач 2 здійснив продаж раніше викуплених простих іменних акцій в загальній кількості 3136036 штук загальною вартістю 2446108,08 гривень (що становить 1,607708% статутного капіталу емітента).
		Враховуючи встановлені вище обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про здійснення ПРАТ "АКХЗ" обов`язкового викупу акцій на підставі статей 68, 69 Закону України "Про акціонерні товариства". 
		Посилання позивача на порушення вимог статті 66 Закону України "Про акціонерні товариства" є безпідставним, оскільки ці норми регулюють іншу процедуру, яка стосується викупу за рішенням загальних зборів в акціонерів акцій за згодою власників цих акцій, та є відмінною від процедури обов`язкового викупу акціонерним товариством акцій на вимогу акціонера, що передбачена статтями 68, 69 цього Закону. 
		При цьому, положеннями статей 68, 69 Закону України "Про акціонерні товариства" не встановлено недійсність правочинів з підстав недотримання встановлених цими статтями вимог. Наведене свідчить про оспорюваність правочинів, які не відповідають наведеним вимогам закону, а не про нікчемність таких правочинів.
		З цих же підстав судова колегія відхиляє посилання апелянта на нікчемність спірного договору у відповідності до вимог частини 3 статті 66 Закону України "Про акціонерні товариства" з підстав продажу викуплених акціонерним товариством акцій за ціною, меншою за ринкову вартість, з урахуванням позиції Верховного Суду у постанові від 17.02.2021 у справі № 905/1926/19. Оскільки недійсність правочину прямо не встановлена статтею 68 цього Закону з таких підстав, то цей правочин може бути визнаний судом недійсним у разі звернення до суду з відповідним позовом. 
		А отже, оскільки станом на дату обов`язкового викупу акцій ПРАТ "АКХЗ" та їх подальшого продажу законодавством не було передбачено строку, протягом якого товариство повинно було продати викуплені товариством акції або анулювати їх, та позивачем не доведено, що продаж викуплених у порядку статті 68 Закону України "Про акціонерні товариства" на підставі договору купівлі-продажу акцій від 06.10.2017 №2/2017 суперечив вимогам чинного на той час законодавства України, твердження позивача про те, що такий договір є нікчемним в силу закону є безпідставними та необґрунтованими.
		Та обставина, що законодавець доповнив розділ XII Закону України "Про акціонерні товариства" статтею 69-2 на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення ведення бізнесу та залучення інвестицій емітентами цінних паперів" № 2210-VIII від 16.11.2017 та прямо передбачив, що "акціонерне товариство протягом року з дати закінчення встановленого строку викупу акцій, здійсненого відповідно до статей 66 та 68 цього Закону, або набуття іншим чином акцій повинно здійснити продаж або анулювання таких акцій. Рішення щодо продажу або анулювання викуплених відповідно до статей 66 та 68 цього Закону або іншим чином набутих акціонерним товариством акцій приймається загальними зборами. Правочини щодо переходу права власності на викуплені відповідно до статей 66 та 68 цього Закону або іншим чином набуті акціонерним товариством власні акції, вчинені з порушенням вимог цієї статті, є нікчемними" жодним чином не впливає на розгляд цієї справи та правовідносини, що виникли між сторонами до ухвалення відповідних змін, оскільки відповідно до статті 58 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, зазначений Закон зворотньої сили не має.
		Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		Статтею 5 ЦК України "Дія актів цивільного законодавства у часі" визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
		Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства (висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
		Вищенаведене спростовує відповідні доводи апелянта щодо врахування приписів цієї статті до спірних правовідносин.
		Щодо твердження позивача про укладення Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Метінвест Б.В." та Приватним акціонерним товариством "Авдіївський коксохімічний завод" договору купівлі-продажу акцій від 06.10.2017 №2/2017 з порушенням положень пунктів 4.9, 4.10 Статуту ПРАТ "АКХЗ", затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів ПРАТ "АКХЗ" від 26.04.2017 №23, поза межами встановленого річного строку, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені обставини свідчать про оспорюваність такого договору, вимоги про що не було заявлено позивачем та не є предметом дослідження у даній справі. 
		З огляду на викладене, враховуючи недоведення позивачем, що недійсність договору купівлі-продажу акцій від 06.10.2017 №2/2017 була встановлена законом в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (тобто нікчемність такого правочину), зважаючи на передбачену приписами статті 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про чинність цього договору станом на момент розгляду даної справи. 
		Щодо вимог позивача про визнання недійсним договору від 27.04.2018, укладеного між Компанією "Метінвест Б.В.", Приватним акціонерним товариством "Фірма верхнього одягу "ФЕЯ" та Компанією "Барленко ЛТД" про уповноваження Компанії "Барленко ЛТД" вимагати від інших акціонерів продажу належних їм акцій ПРАТ "АКХЗ" - шляхом надсилання до акціонерного товариства публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій акціонерного товариства та вчиняти всі інші дії відповідно до вимог та у порядку, визначеному статтею 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", колегія суддів зазначає таке. 
		Відповідно до норм статей 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину.
		За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
		У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
		При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
		Така правова позиція щодо застосування норм права викладена в постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №914/3095/16, від 23.01.2018 у справі 918/350/16, та узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 10.02.2016 у справі № 6-3005цс15, від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16.
		Аналіз наведених вище норм закону свідчить про те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси, як заінтересованої особи, безпосередньо порушені спірним договором та в результаті визнання недійсним договору майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 916/23/18.
		Судом апеляційної інстанції було встановлено, що сторонами договору є Компанія "Метінвест Б.В." (сторона 1), Приватним акціонерним товариством "Фірма верхнього одягу "ФЕЯ" (сторона 2) та Компанія "Барленко ЛТД" (сторона 3); предметом договору є уповноваження сторони 3 на вчинення наступних дій: вимагати від інших акціонерів продажу належних їх акцій Товариства шляхом надсилання до Товариства публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій Товариства та вчиняти всі інші дії відповідно до вимог та у порядку, визначеними ст.65-2 Закону України "Про акціонерні товариства".
		Водночас, позивачем не доведено порушення його прав та законних інтересів, як заінтересованої особи, яка відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України має право оспорювати правочин, стороною якого вона не була. Такі обставини також не встановлено місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного судового рішення про визнання недійсними правочинів в порядку вимог статті 203, 215 ЦК України.
		Посилання апелянта на те, що укладення спірного договору з порушенням вимог закону, оскільки домінуючий пакет акцій придбаний з порушенням ст. 66 Закону України "Про акціонерні товариства", призвело до протиправного примусового вилучення у позивача належних йому акцій, є необґрунтованими, оскільки укладений між Компанією "Метінвест Б.В.", Приватним акціонерним товариством "Фірма верхнього одягу "ФЕЯ" та Компанією "Барленко ЛТД" договір не є правочином з обов`язкового продажу акцій та не порушує прав та законних інтересів позивача, позивачем не обґрунтовано правові наслідки задоволення позову в цій частині.
		З огляду на викладене, за відсутності належного обґрунтування з наданням відповідних доказів та встановлення наявності порушеного права позивача, як особи, яка не була стороною правочину, незалежно від встановлених інших обставин справи, відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсним спірного договору.
		Крім того, судом першої інстанції правильно зазначено, що вимога позивача про визнання недійсним договору про уповноваження Компанії "Барленко ЛТД" діяти від імені інших акціонерів, як і вимога про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого Компанією "Барленко ЛТД" 05.05.2018 - публічної безвідкличної вимоги про (примусове) придбання в усіх власників акцій ПРАТ "АКХЗ", є похідними від вимоги про застосування наслідків нікчемності правочину №2/2017 купівлі-продажу акцій від 06.10.2017 (яку судом було визнано необґрунтованою з вищенаведених підстав), а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
		Щодо доводів апелянта з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі №908/137/18, що запроваджена в Україні процедура примусового викупу акцій не може гарантувати отримання міноритарним акціонером в усіх випадках справедливої компенсації за обов`язковий продаж акцій, та відповідно, дотримання у таких відносинах критерію пропорційності втручання у право власності (пункт 7.31).
		Судова колегія зазначає, що порядок визначення ціни вимоги у процедурі примусового викупу акцій (сквіз-ауту) визначений у частині п`ятій статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", який передбачає обрання найвищого показника з трьох передбачених у цих нормах варіантів; найвищий показник і є ціною придбання акцій.   
		Одним із таких передбачених зазначеними нормами варіантів (показників), з урахуванням якого формується та визначається ціна придбання акцій, є ринкова вартість акцій товариства.
		При цьому, системний аналіз положень, закріплених у статті 8, в абзаці 2 частини третьої, пункті 3 частини п`ятої статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" свідчить про те, що ринкова вартість акцій товариства у процедурі примусового викупу акцій (сквіз-ауту) для цілей визначення ціни обов`язкового продажу акцій (ціни придбання акцій), визначається саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. 
		Суд апеляційної інстанції враховує такі висновки Верховного Суду, що вже розглядав питання щодо дотримання прав міноритарних акціонерів у процедурі обов`язкового викупу акцій в інших справах. 
		У разі оскарження міноритарними акціонерами процедури примусового відчуження належних їм акцій суд має встановити: 1) чи проводилась ця процедура відповідно до норм закону; 2) чи здійснювалась вона з легітимною метою, а саме чи відповідали мотиви мажоритарних акціонерів суспільним інтересам у запровадженні цієї процедури; 3) чи є запропонована міноритарним акціонерам вартість викупу акцій справедливою, та відповідно, чи дотриманий критерій пропорційності втручання у права позивачів (пункт 7.24 постанови ВП ВС від 24.11.2020 у справі № 908/137/18).
		У постанові від 18.02.2021 по справі № 908/3492/19 Верховний Суд зробив наступні висновки: 
		1) затвердження наглядовою радою оцінки акцій не може бути лише формальним процесом в процедурі сквіз-аут, бо фактично від визначення справедливої ціни акцій залежить правомірність процедури; 
		2) при проведенні сквіз-ауту ціна має бути не лише ринковою, а й справедливою. Це означає, що така ціна може бути вище ринкової, адже у особи без волі та бажання вилучають майно, яким вона володіла на праві власності і не планувала його відчужувати; 
		3) дослідження наведених обставин має істотне значення для вирішення даного спору, адже наявність певної недобросовісної поведінки з боку власника домінуючого контрольного пакета акцій (зокрема, опосередкованої рішеннями акціонерного товариства) може спричинити покладення на міноритарного акціонера, який не має можливості вплинути на визначення ціни акцій, непропорційного тягаря у зв`язку з примусовим відчуженням належних йому акцій.
		У пункті 5.60 постанови від 17.02.2021 по справі № 905/1926/18 Верховний Суд зробив висновок, що відповідно до вимог частини 3 статті 8 Закону "Про акціонерні товариства" наглядова рада товариства при затвердженні ринкової вартості акцій може мотивовано змінити вартість майна, вказану оцінювачем у звіті, лише на 10 відсотків. Але, керуючись інтересами захисту всіх акціонерів товариства і необхідністю дотримання справедливого балансу між інтересами мажоритарного та міноритарного акціонерів, наглядова рада мала можливість не затверджувати оцінку як вочевидь несправедливу і ухвалити рішення про укладення договору з іншим оцінювачем та проведення нової процедури оцінки. Затвердження наглядовою радою оцінки акцій не може бути лише формальним процесом у процедурі примусового викупу акцій на вимогу акціонера, який володіє контрольним (домінуючим) пакетом акцій. Від визначення справедливої ціни акцій залежить правомірність процедури сквіз-аут як такої.
		Такі висновки було зроблено Верховним Судом під час вирішення спору між сторонами щодо справедливої компенсації за обов`язковий продаж акцій. 
		Однак, несправедливість визначення ціни викупу акцій в процедурі обов`язкового викупу акцій (сквіз-ауту) не була аргументом ОСОБА_1 ні у позовній заяві, ні в заяві про уточнення позовних вимог, як й доводи щодо несправедливого примусового викупу акцій на підставі публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій від 05.05.2018 не було зазначено позивачем в якості підстави для визнання недійсним в судовому порядку такої вимоги. Відповідні аргументи не заявлялись також в апеляційній скарзі.
		Натомість, матеріалами справи підтверджується, що підставою для визнання недійсним в судовому порядку такої вимоги позивачем визначено лише обставини щодо нікчемності договору купівлі-продажу акцій від 06.10.2017 №2/2017 у зв`язку з невідповідністю нормам статті 66 Закону України "Про акціонерні товариства", що було спростовано судом. 
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у статті 14 цього Кодексу.
		Згідно зі статтею 14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак, зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
		Як і визначення предмету спору, так і посилання на фактичні обставини справи, процесуальним законом покладено саме на позивача, у зв`язку з чим у відповідача у справі виникають певні правомірні очікування, оскільки реалізація його прав на захист проти позову перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з підставами позову, викладеними позивачем у позовній заяві.
		Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.
		Правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 15.05.2019 у справі № 923/565/18.
		Крім того, суд першої інстанції, враховуючи предмет позову та його підстави, посилаючись на чинність рішення наглядової ради, що оформлене протоколом від 04.05.2018 № 211, яким затверджено ринкову вартість 1 (однієї) простої іменної акції у розмірі 13,13 грн, зазначив про те, що позбавлений права виходити за межі предмету позову та вирішувати окремий спір щодо відповідності рішення наглядової ради вимогам законодавства.
		З огляду на цей висновок, а також те, що позивач не оспорює процедуру примусового викупу акцій відповідно до статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" з підстав несправедливого визначення ціни викупу акцій належних позивачу, не заявляє вимоги про справедливу компенсацію за обов`язковий продаж акцій, відповідні аргументи не заявлялись в позовній заяві, уточненій позовній заяві та апеляційній скарзі, апеляційний господарський суд позбавлений процесуальної можливості досліджувати ці питання. 
		Водночас, у питанні відсутності суперечностей статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод запровадження на законодавчому рівні обов`язкового викупу акцій (так званий squeeze-out) суд апеляційної інстанції враховує висновки, викладені у рішенні у справі "Bramelid and Malmstrom v. Sweden" від 12.10.1982, за якими Європейською Комісією з прав людини оголошено неприйнятною скаргу заявників про те, що примусовий викуп їх акцій є порушенням статті 1 Протоколу 1 до Конвенції (т.1, а.с.155-163).
		В обґрунтування вказаного рішення було зазначено, що дії за допомогою яких держава вилучає, або дозволяє третій особі вилучати певну частину майна задля інтересів суспільства не є застосовними до приватно-правових відносин якими врегульовано squeeze-out, оскільки зобов`язання, що покладається за певних обставин на міноритарних акціонерів щодо передачі своїх акцій мажоритарному акціонеру виникає із законодавства про компанії, що регулює відносини акціонерів.
		Законодавство усіх держав-учасниць Конвенції, що регулює відносини приватного права між фізичними особами, включаючи юридичних осіб, включає правила, які визначають наслідки цих правових відносин щодо майна, і в деяких випадках змушують особу передавати майно іншій особі. Приклади включають поділ спадкового майна, особливо сільськогосподарського, поділ сімейного майна і, зокрема, вилучення і продаж майна у виконавчому провадженні.
		Цей тип правил, що необхідний в будь-якому ліберальному суспільстві, в принципі не може вважатися таким, що суперечить статті 1 Протоколу.
		Колегія суддів відзначає, що підстави, порядок та умови примусового відчуження акцій визначені законом - статтею 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства"; законом передбачений обов`язок попереднього та повного відшкодування вартості акцій (ціна, сплачена через ескроу рахунок), а тому сама по собі процедура сквіз-ауту за відсутності доведення несправедливого (непропорційного) відшкодування не порушує право власності міноритарних акціонерів, а в розумінні положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції дотримано принципу законності.
		Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідачів солідарно компенсувати позивачу завдані збитки шляхом повернення йому придбаних в обов`язковому порядку акцій у кількості 16 400 штук та відшкодування упущеної вигоди у вигляді недоотриманого доходу в розмірі 193372,40 гривень, у вигляді нарахованих на ці акції дивідендів за 2017 рік, суд апеляційної інстанції виходить з такого. 
		Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем правовою підставою позову в частині вимог про повернення йому придбаних в обов`язковому порядку акцій у кількості 16 400 штук внаслідок визнання недійсним в судовому порядку публічної безвідкличної вимоги про (примусове) придбання в усіх власників акцій ПРАТ "АКХЗ" та відшкодування упущеної вигоди у вигляді недоотриманого доходу в розмірі 193372,40 гривень, визначено норми статті 22, 1166 ЦК України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Тобто, підставою для повернення акцій та відшкодування упущеної вигоди позивачем визначено визнання недійсною в судовому порядку публічної безвідкличної вимоги, такі вимоги є похідними.  
		Відповідно до частини першої, пункту п`ятого частини другої статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої позовні вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
		Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
		У цій справі правовими підставами заявлених вимог позивачем визначено приписи статті 22, 1166 ЦК України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
		Пунктами 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України визначено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
		Тобто при ухваленні рішення суд має з`ясовувати яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
		У господарському процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в господарському процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		При вирішенні спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більш того, виходячи з положень ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.
		Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (аналогічний висновок щодо обов`язку суду з надання правової кваліфікації відносин сторін викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц).
		Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
		У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).
		Частинами 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України унормовано, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
		При цьому, для застосування такого виду господарської санкції, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.
		Водночас, предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
		Відповідно до частин 1-3 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
		Відповідно до частини першої статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
		Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
		Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
		Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.
		Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
		Відповідні висновки про застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15 та постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/468/17, від 07.05.2018 у справі № 921/512/17-г.
		Прийняте у цій справі судове рішення в частині вимог щодо повернення майна та стягнення упущеної вигоди зазначеним вимогам не відповідає, оскільки суд не з`ясував дійсних правовідносин сторін у цій справі та правову природу заявлених до стягнення сум. Проте, наведене не призвело до помилкових висновків у відповідній частині.
		Відповідно до частини 1 статті 173 ГПК в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
		Вимога позивача про повернення йому придбаних в обов`язковому порядку акцій є похідною від вимоги про визнання недійсної публічної безвідкличної вимоги від 05.05.2018.
		Судом першої інстанції було правильно враховано чинність запровадженої процедури викупу акцій в порядку ст. 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", відсутність доказів визнання недійсним в судовому порядку одностороннього правочину, вчиненого Компанією "Барленко ЛТД" 05.05.2018, а саме, публічної безвідкличної вимоги про (примусове) придбання в усіх власників акцій ПРАТ "АКХЗ". 
		Отже, установивши відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину з підстав, заявлених у позовній заяві, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині повернення акцій. 
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з огляду на відсутність у позивача підстав вимагати повернення акцій в кількості 16400 штук на його рахунок, як встановлено вище, тому в останнього не має права на відшкодування йому упущеної вигоди у вигляді недоотриманого доходу в розмірі 193372,40 гривень за 16400 акцій ПРАТ "АКХЗ" у вигляді нарахованих на ці акції дивідендів за 2017 рік.
		Таким чином, судом першої інстанції правомірно відмовлено у позові з підстав його необґрунтованості.
		Наведене свідчить, що доводи позивача про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
		Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
		Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскаржуваній частині.
		Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2021 у справі №905/2291/19 - без змін.
		Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
		Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2021 у справі №905/2291/19 залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
		Повний текст постанови складено 05.08.2021.
		 
		Головуючий суддя                                                                    В.О. Фоміна
		 
		Суддя                                                                                           О.О. Крестьянінов  
		 
		Суддя                                                                                           О.В. Шевель

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...