Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/2710/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 05.08.2021. Зареєстровано: 06.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 06.08.2021.
Дата набрання законної сили: 05.08.2021
Номер судового провадження: К/9901/25430/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 серпня 2021 року 
		м. Київ
		справа №640/2710/20
		адміністративне провадження №К/9901/25430/20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
		суддів: Білак М.В., Мартинюк Н.М., 
		 
		розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/2710/20 
		 
		за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення основної винагороди,
		 
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року у справі                            № 640/2710/20 (колегія суддів у складі головуючого судді Кузьмишиної О.М., суддів: Костюк Л.О., Федотова І.В.)
		 
		І. СУТЬ СПОРУ
		1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 16.12.2019 про стягнення основної винагороди у виконавчому провадженні ВП № 60884149.
		2. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем як приватним виконавцем не вчинено жодних дій з примусового виконання рішення суду по справі № 2-3338/2010 та фактично не було стягнуто коштів за виконавчим документом, а тому відсутні підстави для стягнення з боржника виконавчого збору.
		3. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2020 позовні вимоги задоволено.
		Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайович від 16.12.2019 про стягнення основної винагороди у виконавчому провадженні                № 60884149.
		4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2020 апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2020 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
		5. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції,  ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2020  та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2020 у справі № 640/2710/20. 
		6. До Верховного Суду 17.09.2020 вперше надійшла касаційна скарга представника позивача - адвоката Грищенка Олександра Миколайовича на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2020 у справі №640/2710/20. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24.09.2020 касаційну скаргу повернуто скаржнику. 
		7. Вдруге з касаційною скаргою позивач звернувся 05.10.2020.
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2020 дану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Верховного Суду у складі: Калашнікової О.В. - головуючий суддя, судді: Білак М.В., Жук А.В.
		8. Ухвалою Верховного Суду від 26.10.2020 визнано поважними причини пропуску позивачем строку на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2020. Відкрито касаційне провадження за скаргою позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2020 у справі №640/2710/20 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення основної винагороди.
		9. Відповідачем 09.11.2020 надано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу позивача. 
		 
		II ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		10. На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича у виконавчому провадженні № 60884149 перебуває виконавчий лист від 11.01.2011, виданий Дніпровським районним судом міста Києва по справі № 2-3338/2010 про стягнення, в тому числі з позивача   ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укргазбанк" заборгованості у розмірі 39032,76 доларів США та 213312,71 гривень.
		11. Постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича у виконавчому провадженні № 60884149 від 16.12.2019 приватним виконавцем відкрито виконавче провадження та стягнуто з боржника основну винагороду у розмірі 3903,27 доларів США та 21331,27 гривень.
		12. Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно винесено постанову від 16.12.2019 про стягнення з боржника основної винагороди, звернувся з відповідним позовом до суду.
		 
		ІIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		13. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
		14. Суд першої інстанції виходив з того, що при стягненні виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. При цьому, за своєю природою виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця є винагородою виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення, яка стягується у розмірі, пропорційної до розміру фактично стягнутої суми за виконавчим документом.
		15. Судом першої інстанції враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11.03.2020 по справі № 2540/3203/18, відповідно до якого обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є фактичне виконання виконавчого документа та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
		16. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 7  ст. 31 Закону N 1403-VIII  «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
		17. Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що постанова приватного виконавця про стягнення основної суми винагороди виноситься в силу  закону, разом із постановою про відкриття виконавчого провадження, яка не оскаржується позивачем.
		18. Судом апеляційної інстанції враховано аналогічні висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 260/801/19.
		 
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		19. У касаційній скарзі касатор обґрунтовує наявність підстав для задоволення позову, оскільки судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права через не врахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11.03.2020 по справі № 2540/3203/18, відповідно до якого обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є фактичне виконання виконавчого документа та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
		20. Касатор вказує, що суд апеляційної інстанції пославшись у в оскаржуваній постанові на правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 03.03.2020 у справі № 260/801/19 неправильно застосовує норми матеріального права, що виражається у невірному тлумаченні закону та правового висновку Верховного Суду як такого, внаслідок чого зробив хибний висновок про те, що «...оскільки постанова приватного виконавця про стягнення основної суми винагороди виноситься в силу закону, разом із постановою про відкриття виконавчого провадження, відповідно оцінка правомірності спірної постанови може бути надана лише у разі оскарження правомірності дій приватного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та оскарження такої постанови.»
		21. Позивач зазначає, що судове рішення судом апеляційної інстанції ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу згідно ухвали про відкриття апеляційного провадження, що свідчить про порушення норм процесуального права та є підставою для скасування судового рішення згідно положень пункту 6 частини третьої статті 353 КАС України.
		22. Крім того, в порушення норм КАС України суд апеляційної інстанції завчасно не повідомив позивача про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду.
		23.  У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. 
		24. Відповідач зазначає, що винесення приватним виконавцем постанови про стягнення з боржника основної винагороди одночасно із постановою про відкриття виконавчого провадження є обов`язком, а не правом приватного виконавця.
		25. Відповідач наголошує, що відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 по справі № 2540/3203/18 за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі. Разом з тим, обставини справи, у якій Великою Палатою Верховного Суду ухвалено відповідне рішення, відрізняються від спірних правовідносин, оскільки у справі №2540/3203/18 виконавче провадження щодо стягнення заборгованості вже закінчене, а постанова про стягнення виконавчого збору виокремлена в окреме виконавче провадження та звернута до примусового виконання.
		26. При цьому у справі № 640/2710/20 постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця прийнята разом з постановою про відкриття виконавчого провадження, виконавче провадження ще триває, а постанова про стягнення основної винагороди не передана до примусового виконання, жодних стягнень з боржника на користь приватного виконавця не проводилось.
		27. Відповідачем також вказано, що 17.08.2020 в суді апеляційної інстанції здійснено повторний автоматичний розподіл справи №640/2710/20 між суддями. Згідно протоколу такого розподілу, суддю Пилипенко О.Є. було відведено у зв`язку із перебуванням у відпустці та обрано нового учасника колегії - Костюк Любов Олександрівну, а тому доводи скаржника про ухвалення оскаржуваної постанови суддями, які не входили до складу колегії, що розглядали справу є надуманими самим скаржником та спростовуються протоколами автоматичного розподілу справи між судцями, опублікованими на офіційному сайті судової влади.
		 
		V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
		28. Частиною другою  статті 19 Конституції України  встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України.
		29.  Спеціальним     законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є  Закон України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження»  (далі - Закон №1404-VIII).
		30.    Відповідно до  статті 1 Закону №1404-VIII  виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені  Конституцією України, цим  Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього  Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього  Закону  підлягають примусовому виконанню.
		31.    Частина перша  статті 5 Закону №1404-VIII  передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим  Законом  випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються  Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
		32.  Згідно зі  статтею 10 Закону №1404-VIII  заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
		33.    Відповідно до частини першої  статті 18 Закону №1404-VІІІ  виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим  Законом  заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		34.  Приписами  статті 26 Закону №1404-VIII  визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у  статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.     Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати  декларацію про доходи  та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому  статтею 27 цього Закону.
		35.Відповідно до частин першої та другої  статті 27 Закону №1404-VIII  виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
		36.Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
		37.Частиною четвертою  статті 27 Закону №1404-VIII  передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
		38.    Згідно з частиною першою  статті 31 Закону України від 2 червня 2016 року №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»  (далі - Закон № 1403-VIII) визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
		39.    Відповідно до частин другої, третьої та четвертої  статті 31 Закону                      №1403-VIII  винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
		40.  Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1)фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2)    відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
		41.Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		42.Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
		43.Частина п`ята  статті 31 Закону №1403-VIII  передбачає, що, якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
		44.Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста  статті 31 Закон №1403-VIII.
		45.Відповідно до частини сьомої  статті 31 Закону №1403-VIII  приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
		46.Відповідно до частини третьої  статті 45 Закону №1404-VIII  основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
		47.Згідно з частиною третьою  статті 40 Закону №1404-VIII    у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої  статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою  статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої  статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
		48.Частиною першою  статті 42 Закону №1404-VIII    передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому  статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
		49.    На виконання  статті 31 Закону №1403-VIII  постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643  затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок № 643).
		50.  Відповідно до пункту 19 Порядку №643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому  Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
		 
		VІ. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		51.Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
		52.  Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
		53.  Відповідно до положень частини шостої  статті 31 Закону №1403-VIII основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.
		54. Згідно вимог частини сьомої  статті 31 Закону №1403-VIII  приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
		55.    Відповідно до частини третьої  статті 45 Закону №1404-VIII  основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
		56.    Згідно з частиною третьою  статті 40 Закону №1404-VIII    у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої  статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою  статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої  статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
		57. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що аналіз положення  статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів»  свідчить про те, що одночасно з відкриттям виконавчого провадження приватний виконавець повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди та винесення постанови про стягнення основної винагороди разом з постановою про відкриття виконавчого провадження є обов`язком приватного виконавця.        
		Водночас право на стягнення суми основної винагороди, визначеної у постанові про стягнення основної винагороди, залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
		Сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, яка винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є винагородою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.
		Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом в постанові від 03.06.2021 у справі  № 640/17286/20.
		58. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідача у виконавчому провадженні № 60884149 перебуває виконавчий лист від 11.01.2011, виданий Дніпровським районним судом міста Києва по справі № 2-3338/2010 про стягнення, в тому числі з позивача   ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укргазбанк" заборгованості у розмірі 39032,76 доларів США та 213312,71 гривень.
		59. Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича у виконавчому провадженні № 60884149 від 16.12.2019 виконавцем стягнуто з боржника основну винагороду у розмірі 3903,27 доларів США та 21331,27 гривень.
		60. Враховуючи наведене колегія суддів Верховного Суду зазначає, що винесена відповідачем одночасно з відкриттям виконавчого провадження постанова приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича у виконавчому провадженні № 60884149 від 16.12.2019 є обов`язком приватного виконавця, що відповідає законодачим приписам частини 7 статті 31 Закону №1403-VIII.  
		61. У касаційній скарзі позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права через не врахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11.03.2020 по справі          № 2540/3203/18, відповідно до якого обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є фактичне виконання виконавчого документа та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
		62. Стосовно доводів касаційної скарги в цій частині колегія суддів наголошує, що 
		висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11.03.2020 по справі № 2540/3203/18 стосується правовідносин, за якими виконавче провадження щодо стягнення заборгованості вже закінчене, а постанова про стягнення виконавчого збору виокремлена в окреме виконавче провадження та звернута до примусового виконання.
		Натомість, спірним питанням у розглядуваній справі є правомірність винесення приватним виконавцем постанови про стягнення з боржника основної винагороди одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
		63.    З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду констатує, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі №2540/3203/18 та №640/2710/20 не є подібними, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 3 березня 2020 року у справі № 260/801/19 щодо застосування положень частин четвертої та п`ятої  статті 31 Закону №1403-VIII  та пункту 19 Порядку № 643 не є релевантною до спірних правовідносин у справі №640/2710/20.
		Відтак колегія суддів Верховного Суду зазначає, що доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду є необгрунтованими, а тому не вбачається підстав для її задоволення за пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України.  
		64. Стосовно доводів касаційної скарги про незаконність складу суду, який ухвалював рішення в суді апеляційної інстанції, колегія суддів Верховного Суду вважає їх безпідставними з огляду на таке. 
		65. Так, за правилами, визначеними у частині 1 статті 31 КАС України, визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в  частині другій  статті 18 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.
		66. Як вбачається з матеріалів справи, до складу колегії суддів для розгляду справи в апеляційному порядку було визначено головуючого суддю Кузьмишину О.М., суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.
		67. Згідно вимог ч. 13 ст. 31 КАС України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, визначених цим Кодексом.
		68. У зв`язку з розглядом 12.08.2020 визначеною на підставі ч. 1 ст. 31 КАС України колегією суддів суду апеляційної інстанції питання про відкриття апеляційного провадження та відсутністю судді Костюк Л.О. через перебування у відпустці, суддю Костюк Л.О. замінено на суддю Федотова І.В. 
		69. В подальшому, для забезпечення розгляду справи, призначеної до розгляду на 19.08.2020 в апеляційному порядку, 17.08.2020 здійснено повторний автоматичний розподіл справи №640/2710/20 між суддями через перебування у відпустці судді Пилипенко О.Є. на дату проведення апеляційного розгляду справи, що унеможливлювало її участь у розгляді. За результатом автоматизованого розподілу замість судді Пилипенко О.Є. автоматизованою системою визначено суддю Костюк Л.О.
		70.Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції постановлене складом суду, визначеним у відповідності до вимог статті 31 КАС України. 
		71. Щодо ненаправлення позивачу апеляційної скарги та ухвали про відкриття апеляційного провадження колегія суддів Верховного Суду зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, представник позивача надав суду відзив на апеляційну скаргу, брав участь у розгляді справи в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв.
		72. Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та доказів.
		73. Зважаючи на вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		74. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		75. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
		76. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
		 
		Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року у справі № 640/2710/20 - залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		...........................
		...........................
		...........................
		О.В. Калашнікова
		М.В. Білак
		Н.М. Мартинюк 
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...