Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/30693/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.08.2021.
Дата набрання законної сили: 10.08.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  
		                                      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		  
		Апеляційне провадження                                             
		№ 22-ц/824/6194/2021                                                                                               
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М          У К Р А Ї Н И
		  
		 
		10 серпня 2021року                                                                     місто Київ
		                                                                                            справа № 760/30693/19
		                              
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:   головуючого судді: Борисової О.В.
		                     суддів: Пікуль А.А., Невідомої Т.О.
		                  за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.
		розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 грудня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Коробенка С.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» до ОСОБА_1 про визнання недійсною угоди,-
		 
		                                                   В С Т А Н О В И В:
		 
		У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог просив:
		стягнути з ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» на його користь заробітну плату у розмірі 483255,27 грн.;
		стягнути з ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 701839,60 грн. 
		В мотивування вимог посилався на те, що згідно протоколу №7 засідання наглядової ради ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» від 30 березня 2018 року його було обрано генеральним директором ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика».
		Вказував, що 03 квітня 2018 року між ним та відповідачем, в особі голови наглядової ради ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» укладено контракт Генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» та згідно наказу №23-ос від 03 квітня 2018 року він приступив до виконання обов`язків генерального директора.
		Зазначав, що 03 квітня 2018 року між ним та відповідачем в особі голови наглядової ради ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» укладено додаткову угоду №1 до вказаного контракту, відповідно до умов якої сторони домовились, що за виконання обов`язків генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» він буде гарантовано отримувати грошову винагороду у розмірі, що становить 2000 доларів США щомісячно або еквівалент вищевказаної суми в іншій валюті в перерахунку згідно НБУ на день виплати. Термін виплати грошової винагороди - до 15 числа місяця наступного за звітним.
		Посилався на те, що він виконував обов`язки генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» до 10 вересня 2019 року та звільнився за власним бажанням. 
		Вказував, що заробітну плату на обумовленому рівні він не отримував, натомість отримував значно менше.
		Зазначав, що різниця між обумовленою заробітною платою та отриманими коштами становить 483255,27 грн. Вказані кошти відповідач повинен був виплатити йому в день звільнення, проте не зробив цього.
		У зв`язку з цим позивач просив стягнути зазначену заборгованість в примусовому порядку.
		Також, посилаючись на положення ст.117 КЗпП України позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденної заробітної плати в розмірі 2278,70 грн.
		В липні 2020 року відповідач ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , в якому просив визнати недійсною угоду №1 від 03 квітня 2018 року до Контракту генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» від 03 квітня 2018 року, яка укладена між ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» в особі Голови Наглядової ради ОСОБА_2 та  ОСОБА_1 .
		В мотивування вимог посилався на те, що 03 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та відповідачем в особі голови наглядової ради ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» укладено додаткову угоду №1 до вказаного контракту, відповідно до умов якої сторони домовились, що за виконання обов`язків генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» ОСОБА_1 буде гарантовано отримувати грошову винагороду у розмірі, що становить 2000 доларів США щомісячно або еквівалент вищевказаної суми в іншій валюті в перерахунку згідно НБУ на день виплати.
		Вважає, що угода №1 має бути визнана недійсною на підставі ст.215 ЦК України, оскільки всупереч приписам ст.203 ЦК України, Голова Наглядової ради ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» ОСОБА_2 не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для підписання додаткової угоди.
		Вказував, що рішенням Наглядової ради ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», оформленим протоколом №7 від 30 березня 2018 року, Генеральним директором ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» на строк з 03 квітня 2018 року по 03 квітня 2021 року було обрано ОСОБА_1 .
		Зазначав, що рішенням  Наглядової ради ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», оформленим протоколом №8 від 03 квітня 2020 року, затверджено проект контракту Генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», вирішено підписати контракт у затвердженій редакції із обраним Генеральним директором.
		Посилався на те, що згідно з п.3.1. проекту контракту Генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, генеральному директору щомісяця виплачується заробітна плата за рахунок коштів ПАТ «Запорізька кондитерська фабрика». Розмір посадового окладу встановлюється у відповідності до штатного розкладу.
		Вказував, що у п.3.5. проекту контракту зазначено, що інші умови можуть бути прийняті сторонами шляхом укладення відповідної додаткової угоди, у п.6.1. проекту контракту вказано, що зміни та доповнення до контракту вносяться тільки за згодою сторін і оформлюються додатковими угодами до контракту.
		Посилався на те, що 03 квітня 2018 року між ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» та ОСОБА_1 був укладений контракт Генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», відповідно до п.1.2 якого додаткова угода може бути підписана виключно Головою Наглядової ради на виконання відповідного рішення Наглядової ради, прийнятого та оформленого у порядку, визначеному п.13.5 статуту ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика».
		Вказував, що Наглядовою радою ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» не приймалось рішення про зміну розміру винагороди Генерального директора, а тому Голова наглядової ради ОСОБА_2 не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності при  підписанні Додаткової угоди, що є підставою для визнання даного правочину недійсним на підставі ст.ст.215, 203 ЦК України.
		Зазначав, що підписуючи оспорювану додаткову угоду, ОСОБА_1 був обізнаний про відсутність у Голови Наглядової ради необхідного обсягу повноважень для її підписання, так як ОСОБА_1 , як Генеральний директор ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» був ознайомлений зі змістом статутних документів та обізнаний про необхідність вирішення питання про зміну розміру його винагороди на засіданні Наглядової ради з оформленням відповідного протоколу.
		Вказував, що даний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним, адже до штатного розкладу ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» не були внесенні відповідні зміни у частині збільшення розміру посадового окладу Генерального директора.
		Зазначав, що під час перебування у трудових відносинах з ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» ОСОБА_1 отримував заробітну плату у розмірі, який був визначений у штатному розкладі та останній не звертався до Наглядової ради із скаргами чи заяви про виплату йому заробітної плати у розмірі, встановленому оскаржуваною Додатковою угодою.
		Вказував, що Наглядовою радою ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» не вчинялися дії, які б свідчили про наступне схвалення оспорюваного правочину, що свідчить про відсутність внутрішньої волі юридичної особи на укладення цього правочину та є підставою для визнання його недійсним.
		Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 15 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Зустрічний позов ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» задоволено.
		Визнано недійсною угоду №1 від 03 квітня 2018 року до Контракту Генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», яка укладена між ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» в особі голови Наглядової ради ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким первісний позов задовольнити повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовити.
		На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що 03 квітня 2018 року між ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» в особі Голови Наглядової ради ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» ОСОБА_2 та ним було укладено Контракт Генерального директора та угоду №1. Отже, наглядовою радою було прийнято рішення про прийняття ОСОБА_1 на посаду генерального директора ПАТ «Запорізька кондитерська фабрика» та уповноваженою на те особою було підписано з ним контракт та угоду №1 до нього.
		Посилався на те, що протокол №8 засідання Наглядової ради ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», яким затверджено проект контракту Генерального директора і цим проектом визначено заробітну плату згідно штатного розпису, на який посилався відповідач, він перший раз побачив та ознайомився з ним лише після отриманням зустрічної позовної заяви. 
		Зазначав, що на відміну від протоколу №7 про обрання Генеральним директором ОСОБА_1 , підписи на якому бали нотаріально посвідчені, протокол №8 складено у простій письмовій формі, що не заборонено законом разом з тим ставить під сумнів його існування на момент дати вказаної на ньому.
		Вказував, що йому, як Генеральному директору протокол Наглядової ради №8 від 03 квітня 2018 року про затвердження проекту контракту Генерального директора не передавався. Немає відмітки на даному протоколі, як і на інших, про його передачу на зберігання Генеральному директору ОСОБА_1 . Докази зворотного в матеріалах справи відсутні, як відсутні і докази того, що дійсно мало місце засідання Наглядової ради на якому приймалося таке рішення.
		Посилався на те, що як випливає з протоколу Наглядової ради №8 від 03 квітня 2018 року, Наглядовою радою начебто затверджувався проект контракту Генерального директора, при цьому в самому рішенні немає тексту затвердженого контракту, як немає і будь-яких умов такого контракту. 
		Зазначав, що сам проект прикріплений окремим документом, при цьому як з вказаного проекту, так із протоколу № 8 не вбачається жодного зв`язку між ними, а отже і відсутні докази того, що протоколом №8 затверджувався проект контракту, який до нього долучено.
		Вказував, що протокол Наглядової ради №8 від 03 квітня 2018 року про затвердження проекту контракту Генерального директора не є належним, допустимим та достовірним доказом у цій справі, оскільки відсутні докази того, що ОСОБА_1 був ознайомлений з ним на час підписання контракту та угоди №1 до нього та відсутні докази того, що він взагалі існував на час виникнення спірних відносин і тому такий доказ не може слугувати підставою для встановлення дійсних обставин справи. 
		Посилався на те, що статутом ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» не передбачено обов`язкової участі новообраного Генерального директора в засіданнях Наглядової ради ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» на яких розглядаються питання з затвердження майбутнього контракту та матеріального забезпечення його діяльності (розміру заробітної плати). 
		Зазначав, що контракт з Генеральним директором від 03 квітня 2018 року та оскаржувану угоду №1 до нього з боку ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», підписала уповноважена особа, а саме Голова Наглядової ради ОСОБА_2 і сумнівів в тому, що в неї можливо не було відповідних повноважень у нього не було та й не могло бути, оскільки він обійняв вказану посаду лише за умови, що йому буде гарантовано заробітну платню на рівні 2000 доларів США щомісячно або еквівалент вищевказаної суми в іншій валюті в перерахунку згідно курсу НБУ на день виплати.
		Вказував, що в рішенні суду першої інстанції наявна помилка:        ОСОБА_2 на момент виникнення спірних правовідносин не була Головою правління. Ця помилка ідентична такій в зустрічній позовній заяві, мотивувальна частина рішення схожа із зустрічною позовною заявою.  
		Посилався на те, що на час укладення угоди №1 до контракту, фактичними власниками ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» була сім`я ОСОБА_4, яка володіла загалом 93.0835 % акцій.
		Зазначав, що з сім`єю ОСОБА_4 він був знайомий задовго до укладення контракту та додаткових угод до нього і саме вони просили його посісти посаду Генерального директора та він погодився за умови, що буде отримувати не менше 2000 доларів США на місяць.
		Вказував, що сім`я ОСОБА_4 погодилася з платнею розмірі 2000 доларів США та як гарантія виконання обіцяної оплати між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , до підписання основного договору, було попередньо укладено Угоду №1 від 19 березня 2018 року до контракту з Генеральним директором, яку обіцяли зробити невід`ємною частиною майбутнього договору.
		Посилався на те, що голова Наглядової ради ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» за два місяці до звільнення його, знову підтвердила намір ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» сплачувати ОСОБА_1 обіцяну винагороду. Це було зроблено у зв`язку із постійними проханнями позивача сплатити заробітну платню в обіцяному об`ємі чи хоча б дати якісь гарантії виконання обіцянок.
		Посилався на те, що суд першої інстанції без жодних правових підстав відхилив доказ у справі, а саме додаткову угоду №2 від 25 червня 2019 року.
		Зазначав, що заявлений відповідачем розрахунок судових витрат явно не відповідає критеріям, передбаченим ст.137 ЦПК України, оскільки не заявлена кількість часу, яка витрачається на виготовлення одного процесуального документу та й сума, яка вказана не є співмірною зі складністю виготовлених адвокатом документів. 
		Вказував, що детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, також відсутній, наявні лише цифри та назви документів які складатимуться. 
		Посилався на те, що неможливо достовірно встановити конкретні види правової допомоги, що були надані позивачу в рамках підготовки справи до її розгляду, а також не можливо встановити, яку кількість часу було витрачено на виготовлення того чи іншого процесуального документу, оскільки вказана одна ставка на виготовлення документів, які є різними за змістом об`ємом та складністю.
		15 квітня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду від відповідача ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на відсутність підстав для скасування рішення суду.
		В судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити з вказаних підстав.
		Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Наглядової ради ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», оформленим Протоколом №7 від 30 березня 2018 року, Генеральним директором ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» було обрано ОСОБА_1 на строк з 03 квітня 2018 року по 03 квітня 2021 року.
		Рішенням Наглядової ради ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», оформленим Протоколом №8 від 03 квітня 2020 року було затверджено проект контракту Генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», вирішено підписати контракт у затвердженій редакції із обраним Генеральним директором.
		Згідно з п.3.1. проекту контракту генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, генеральному директору щомісяця виплачується заробітна плата за рахунок коштів ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика»: розмір посадового окладу встановлюється у відповідності до штатного розкладу.
		03 квітня 2018 року між ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» та ОСОБА_1 був укладений контракт генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика». 
		Відповідно до п.1.2. контракту, він є трудовим договором. На підставі контракту виникли трудові стосунки між Генеральним директором та ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», які з боку останнього реалізуються виконавчим органом товариства (Наглядовою радою). Кодекс законів про працю України, інші нормативні акти що регулюють трудові правовідносини, поширюються на взаємовідносини сторін за цим контрактом. 
		Згідно з п.3.1. контракту, за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, генеральному директору щомісяця виплачується заробітна плата за рахунок коштів ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика»: розмір посадового окладу встановлюється у відповідності до штатного розкладу.
		В якості можливих доплат до посадового окладу п.3.3 та п.3.4 контракту передбачені кошти на представницькі витрати та премія, яка нараховується у випадку наявності прибутку у звітному періоді.
		Відповідно до штатного розкладу керівників, спеціалістів, службовців ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» з 02 квітня 2018 року, який затверджений наказом Генерального директора ОСОБА_1 №105/1 від 04 квітня 2018 року, посадовий оклад Генерального директора складає 30600 грн. 
		Відповідно до наказу (розпорядження) про переведення на іншу роботу №84-к від 02 квітня 2018 рокуОСОБА_1 було переведено на посаду Генерального директора із окладом у розмірі 30600 грн. 
		Наказом Генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика»  ОСОБА_1 від 21 грудня 2018 року №444 внесено зміни до штатного розкладу та збільшено оклад Генерального директора до 34200,67 грн.
		З 10 вересня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади генерального директора відповідно до наказу №233-к від 10 вересня 2019 року.
		В розмірі, передбаченому штатним розкладом, затвердженим самим же позивачем, він отримував заробітну плату під час роботи в ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика».
		Згідно копії угоди №1 до Контракту генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» від 03квітня 2018 року, яка від імені відповідача підписана головою Наглядової ради ОСОБА_2, згідно з п.3. якої сторони домовилися, що за виконання обов`язків Генерального директора ОСОБА_1 буде гарантовано отримувати грошову винагороду у розмірі, що становить 2000 доларів США щомісячно, або еквівалент вищевказаної суми в іншій валюті в перерахунку згідно з курсом НБУ на день виплати (а.с. 13).
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та задовольняючи зустрічну позовну заяву про визнання недійсною угоду №1 до контракту генерального директора,суд першої інстанції виходив з того, що укладення оспорюваної додаткової угоди з перевищенням повноважень Голови Наглядової ради ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», а саме без відповідного рішення Наглядової ради, свідчить про відсутність внутрішньої волі юридичної особи на укладення цього правочину та є підставою для визнання його недійсним та відповідно відсутні підстави для задоволення первісного позову.
		Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
		З матеріалів справи вбачається, що 03 квітня 2018 року між ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» та ОСОБА_1 було укладено контракт генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», згідно  з п.1.2 якого, цей контракт є трудовим договором. На підставі контракту виникали трудові стосунки між Генеральним директором та ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», які з боку останнього реалізуються виконавчим органом товариства (Наглядовою радою). Кодекс законів України про працю, інші нормативні акти, що регулюють трудові відносини, поширюються на взаємовідносини сторін за цим контрактом.
		Розділом 3 контракту, визначено оплату праці та соціально-побутове забезпечення Генерального директора.
		Так, згідно з п.3.1. контракту, за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, генеральному директору щомісяця виплачується заробітна плата за рахунок коштів ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика»: розмір посадового окладу встановлюється у відповідності до штатного розкладу.
		Інші умови можуть бути прийняті сторонами шляхом укладення відповідної додаткової угоди (п.3.5 контракту).
		03 квітня 2018 року між ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» та ОСОБА_1 укладено угоду №1 до контракту генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», в якій сторони дійшли згоди, про те, що згідно п.3.5 контракту генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» з 03квітня 2018 року ОСОБА_1 приступає до виконання своїх обов`язків в якості генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика».
		Пунктом 3 угоди №1 визначено, що сторони домовилися, що виконання обов`язків Генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика»  ОСОБА_1 буде гарантовано отримувати грошову винагороду у розмірі, що становить 2000 доларів США, щомісячно, або еквівалент вищевказаної суми в іншій валюті в перерахунку згідно курсу НБУ на день виплати, термін виплати грошової винагороди - до 15 числа місяця наступного за звітним.
		Згідно п.4 угоди №1, дана угода є невід'ємною частиною контракту Генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» від 03 серпня 2018 року і набирає чинності з моменту підписання контракту Генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» від 03 квітня 2018 року.
		Статтею 9 КЗпП України визначено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
		Аналогічні гарантії закріплені у статті 22 Закону України «Про оплату праці».
		Відповідно до статті 9-1 КЗпП України підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників. Підприємство може матеріально заохочувати працівників медичних, дитячих, культурно-освітніх, учбових і спортивних закладів, організацій громадського харчування і організацій, що обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу.
		Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Враховуючи, що відповідно до статті 21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об'єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема статтями 3, 7, 9, 91, 44 КЗпП України) положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку з укладенням трудового договору (контракту).
		Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі №6-530цс15.
		Наявність між сторонами трудових правовідносин, які регулюються нормами трудового й спеціального законодавства та факт укладення оспорюваної угоди №1 до Контракту генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», яка є невід'ємною частиною контракту саме у зв'язку з існуванням трудових правовідносин, свідчить про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що оспорювана угода є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, на який поширюються передбачені нормами статей 203, 215 ЦК України загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених ЦК України підстав із застосуванням наслідків недійсності правочину.
		Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення зустрічного позову ухвалено з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» до ОСОБА_1 про визнання недійсною угоди.
		Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
		З матеріалів справи вбачається, що згідно протоколу №7 засідання Наглядової ради ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» від 30 березня 2018 року ОСОБА_1 було обрано генеральним директором ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика».
		03 квітня 2018 року між ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» та ОСОБА_1 було укладено контракт генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика».
		Згідно наказу №23-ос від 03 квітня 2018 року ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків генерального директора.
		Також 03 серпня 2018 року між ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» та ОСОБА_1 було укладено угоду №1 до контракту генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», згідно з п.3 якої, сторони домовилися, що виконання обов`язків Генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» ОСОБА_1 буде гарантовано отримувати грошову винагороду у розмірі, що становить 2000 доларів США, щомісячно, або еквівалент вищевказаної суми в іншій валюті в перерахунку згідно курсу НБУ на день виплати, термін виплати грошової винагороди - до 15 числа місяця наступного за звітним.
		10 вересня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади генерального директора.
		Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 зазначав, що заробітну плату у визначеному угодою №1 розмірі він не отримував, та у день звільнення розрахунок належних сум до виплати здійснено не було.
		Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача зазначив, що позивачу заробітна плата виплачувалася в розмірі визначеному штатним розкладом.
		Про те, що між ОСОБА_1 та ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» було досягнуто домовленості про виплату позивачу заробітної плати у розмірі 2000 доларів США підтверджується також угодою №2 до контракту генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» від 03 квітня 2018 року.
		Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Відповідно до вимог частини першої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
		Згідно частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		Частиною першою статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина першої статті 117 КЗпП України).
		Саме на відповідача, як працедавця, покладений обов'язок по своєчасній виплаті заробітної плати (ст.115 КЗпП), а також законодавчо закріплений за відповідачем обов'язок  виплатити позивачу при звільненні всі належні до виплати суми (ст.116 КЗпП).
		Оскільки угода №1 до контракту генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» від 03 квітня 2018 року є дійсною, а відтак колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за період з  квітня 2018 року по вересень 2019 року.
		З наданого позивачем розрахунку заборгованості по заробітній платі вбачається, що він визначив суму заборгованості у розмірі 483255,27 грн., яку і просив стягнути.
		Однак, наданий позивачем розрахунок не може бути прийнятий судом до увагу, оскільки він є помилковим, враховуючи, що позивач виходив з різниці між фактично отриманими коштами та заробітною платою, яка підлягала виплаті, тоді як необхідно здійснювати розрахунок заборгованості виходячи із суми нарахованої заробітної плати та заробітною платою, яка підлягала виплаті (різниці).
		Згідно довідок ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» від 26 квітня 2019 року №ЗКФ00000047, від 06 вересня 2019 року № ЗКФ00000069 нарахована заробітна плата становить: у квітні 2018 року - 30 474,20 грн.; у травні 2018 року - 22 642,15 грн.; у червні 2018 року - 31 280,00 грн.; у липні 2018 року - 29 172,77 грн.; у серпні 2018 року - 30 585,26 грн.; у вересні 2018 року - 31 697,27 грн.; у жовтні 2018 року - 33 736,33 грн.; у листопаді 2018 року - 33 830,00 грн.; у грудні 2018 року - 33 490,70 грн.; у січні 2019 року - 34 447,70 грн.;  у лютому 2019 року - 32 216,99 грн.; у березні 2019 року - 33 984,63 грн.; у квітні 2019 року - 32 592,60 грн.; у травні 2019 року - 34 297,73 грн.; у червні 2019 року - 33 624,56 грн.; у липні 2019 року - 34 262,89 грн.; у серпні 2019 року - 31 769,60 грн.; у вересні 2019 року - 47 785,00 грн.
		Еквівалент 2 000 доларів США (розмір заробітної плати, яка підлягала виплаті згідно угоди №1) за період з червня 2018 року по вересень 2019 року з урахуванням курсу НБУ на 15 число кожного місяця за визначений період становить 959 726,20 грн. (у квітні 2018 року - 52 342,40 грн.; у травні 2018 року - 52 439,20 грн.; у червні 2018 року - 52 456,00 грн.; у липні 2018 року - 54 917,80 грн.; у серпні 2018 року - 56 253,60 грн.; у вересні 2018 року - 55 969,00 грн.; у жовтні 2018 року - 55 678,80 грн.; у листопаді 2018 року - 55 734,00 грн.; у грудні 2018 року - 56 047,20 грн.; у січні 2019 року - 54 319,80 грн.;  у лютому 2019 року - 53 432,80 грн.; у березні 2019 року - 53 427,60 грн.; у квітні 2019 року - 52 325,60 грн.; у травні 2019 року - 52 834,00 грн.; у червні 2019 року - 51 521,00 грн.; у липні 2019 року - 50 498,60 грн.; у серпні 2019 року - 49 764,40 грн.; у вересні 2019 року - 49 764,40 грн.)
		Розмір заборгованості по заробітній платі за кожен місяць за період з квітня 2018 року по вересень 2019 року розраховується шляхом віднімання суми заробітної плати, що підлягала сплаті від заробітної плати, що була нарахована позивачу.
		За період з квітня 2018 року по вересень 2019 року заборгованість по заробітній платі становить 367 836,82 грн. (21 868,20 грн. + 29 797,05 грн. + 21 176,00 грн. + 25 745,03 грн. + 25 668,34 грн. + 24 271,73 грн. + 21 942,47 грн. + 21 904,00 грн. + 22 556,50 грн. + 19 872,10 грн. + 21 215,81 грн. + 19 442,97 грн. + 19 733,00 грн. + 18 536,27 грн. + 17 896,44 грн. + 16 235,71 грн. + 17 995,80 грн. + 1 979,40 грн.)
		Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі у розмірі 367 836,82 грн. з утриманням податків і інших обов`язкових  платежів.
		Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено порушення відповідачем положень КЗпП України в частині невиплати заробітної плати, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку.
		Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).
		Відповідно до п.2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом  3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
		При цьому згідно з п.5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
		Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 1 089 218,60 грн.(478 робочі дні з 11 вересня 2019року по 09 серпня 2021 року х 2 278,70 грн. - середньоденна заробітна плата (100 263,00 грн. - заробітна плата за два останніх місяці перед звільненням / 44 робочі дні = 2 278,70 грн.) = 1 089 218,60 грн.).
		Однак, слід зазначати, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
		Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані.
		Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
		1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
		2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
		3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
		4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
		 З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 7 356,74 грн. - 2% від невиплаченої суми (367 836,82 грн. : 100 х 2).
		Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
		Тому, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за статтею 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні підлягають  задоволенню у розмірі 7 356,74 грн.
		За правилами ч.1 ст.376 ЦПК України самостійними підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
		Відповідно до положень ч.2 ст.376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду і в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову, стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі у розмірі 367 836,82 грн. з подальшим утриманням податків і інших обов`язкових  платежів та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7 356,74 грн. 
		Відповідно до ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову про стягнення заборгованості по заробітній платі, а відтак з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 678,37 (1% від 367 836,82 грн.).
		Вимоги позивача про стягнення середнього заробітку задоволено частково на суму 7 356,74 грн. (1,05% від заявленої суми в суді першої інстанції), вимогу про скасування рішення в частині визнання угоди недійсної задоволено, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору  за подання апеляційної скарги у розмірі 3 263,54 грн. (10527,60 грн. - розмір судового збору х 1,05% + 3 153, 00 грн.).
		Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову, тому враховуючи положення ст.141 ЦПК України підстави для відшкодування судових витрат ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» відсутні.
		Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України,  Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
		 
		                                                  П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 - задовольнити частково.
		 
		Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
		 
		Позов  ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
		 
		Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика», місцезнаходження: місто Запоріжжя, вул. Святого Миколая, 7, код ЄДРПОУ 00382094 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 367836 грн. 82 коп. з утриманням податків і інших обов`язкових  платежів та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7356 грн. 74 коп.
		 
		У задоволенні зустрічного позову Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» до ОСОБА_1 про визнання недійсною угоди відмовити.
		 
		Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика», місцезнаходження: місто Запоріжжя, вул. Святого Миколая, 7, код ЄДРПОУ 00382094 на користь держави судовий збір у розмірі 3678 грн. 37 коп.
		 
		Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика», місцезнаходження: місто Запоріжжя, вул. Святого Миколая, 7, код ЄДРПОУ 00382094 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3263 грн. 54 коп.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
		 
		Повний текст постанови складено 12 серпня 2021 року.
		            
		Головуючий:
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...