Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5019/592/12 : не визначено.
Надіслано судом: 20.08.2021. Зареєстровано: 22.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.08.2021.
Дата набрання законної сили: 12.08.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 серпня 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  5019/592/12 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Пєскова В.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В., 
		за участю секретаря судового засідання Багнюка І.І.,  
		 
		за участю представників: 
		Фізичної особи-підприємця Ніколаєва Давида Борисовича - Берегового І.В., Зражевської Я.О.,
		Приватного підприємства "Кольортех" - Янчука В.В.,
		Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" - Богун В.О.,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ніколаєва Давида Борисовича вх. № 6165/2021
		на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021
		у складі колегії суддів: Коломис В.В. (головуюча), Тимошенка О.М.,    Миханюк М.В. 
		та на рішення Господарського суду Рівненської області від 18.03.2021
		у складі судді Качура А.М.
		у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Ніколаєва Давида Борисовича
		до Приватного підприємства "Кольортех" (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" (відповідач-2)
		про визнання права власності на частку цілісного майнового комплексу
		в межах справи № 5019/592/12 про банкрутство Приватного підприємства "Кольортех".
		 
		За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд вирішив касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ніколаєва Давида Борисовича вх. № 6165/2021 залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 та рішення Господарського суду Рівненської області від 18.03.2021 у справі № 5019/592/12 - без змін. При цьому  
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Вступ.
		1.          Предметом розгляду у цій справі є можливість визнання за покупцем (позивачем) права власності на нерухомість (частину цілісного майнового комплексу), що належала банкруту, в умовах фактичного її подвійного продажу: а саме, позивачеві та відповідачеві-2, за яким на момент подачі нинішнього позову Ніколаєвим Д.Б. уже було зареєстровано право власності на це майно.  
		2.          Хронологія подій та опис обставин, встановлених судами.
		3.          02.06.2012 між ПП "Кольортех" в особі директора Соколовського С.М. (продавець) та Ніколаєвим Д.Б. (покупець) та поручителем зі сторони продавця ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу № 6 (далі - попередній договір), за умовами якого продавець та покупець зобов`язались у майбутньому в строк до 31.12.2012 укласти договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу (основний договір) у нотаріальній формі на умовах, визначених цим договором.
		4.          Сторони визначили істотні умови основного договору, а саме: продавець - ПП "Кольортех"; покупець - Ніколаєв Д.Б. ; об`єкт - цілісний майновий комплекс, який знаходиться в АДРЕСА_1 , що належить на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Онофрійчук С.Й. 29.06.2005 за реєстром № 4511, та зареєстрований бюро технічної інвентаризації в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за номером 1952466, записано в реєстрову книгу № 103-1189 під № 10; ціна визначається сторонами у розмірі 200 000 доларів США. Інші умови основного договору, які не встановлені цим договором, погоджуються сторонами у основному договорі.
		5.          Відповідно до попереднього договору продавець зазначив, що даний об`єкт нікому не проданий, не подарований, не заставлений, в спорі та під забороною, в тому числі податковій заставі, не перебуває, прав на нього у третіх осіб, в тому числі права привілейованої купівлі, немає. На підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу покупець передає продавцеві гроші в сумі 265 000 грн, факт передачі яких підтверджується підписанням даного договору та розпискою поручителя про отримання вищезазначеної суми.
		6.          У цей же день, 12.06.2012, на виконання укладеного попереднього договору, Ніколаєвим Д.Б. було передано за розпискою ОСОБА_2 , як довіреній особі продавця, 265 000 грн, як часткову оплату вартості об`єкту (майнового комплексу).
		7.          Розписками від 28.09.2012 на суму 30 000 грн, від 28.09.2012 на суму 30  000 грн, від 07.02.2014 на суму 11 000 доларів США та платіжними дорученнями від 25.10.2012 № 124, від 14.11.2012 № 126 на суму 55 000 грн Ніколаєв Д.Б. перерахував на виконання даного договору кошти на загальну суму 395 000 грн.
		8.          17.08.2012 між ПП "Кольортех" в особі директора Соколовського С. М., як продавцем, ОСОБА_2 , як поручителем зі сторони продавця, та Ніколаєвим Д.Б. , як покупцем, було укладено додаток до попереднього договору купівлі-продажу № 6, в якому встановлено вартість майнового комплексу в сумі 1 257 772 грн та графік погашення даної вартості.
		9.          07.02.2014 між поручителем зі сторони продавця - ОСОБА_2 та Ніколаєвим Д.Б. було складено Акт здачі-приймання робіт, згідно з яким останнім було проведено будівельно-ремонтні роботи майнового комплексу, що розташований по АДРЕСА_1, на загальну суму 387 835 грн.
		10.          Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 17.04.2012 за заявою боржника порушено провадження у справі № 5019/592/12 про банкрутство ПП "Кольортех" на загальних підставах Закону України "Про відновлення; платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
		11.          Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 23.05.2012 у справі № 5019/592/12 введено процедуру розпорядження майном ПП "Кольортех". 
		12.          Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 19.09.2012 затверджено реєстр вимог кредиторів ПП "Кольортех".
		13.          Постановою Господарського суду Рівненської області від 05.02.2014 у справі № 5019/592/12 ПП "Кольортех" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Михайловського С.В.
		14.          18.06.2015 проведено другий повторний аукціон з реалізації майна банкрута - цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: 33016, АДРЕСА_1. За результатами аукціону складено протокол від 18.06.2015 № 01-06/15/К.
		15.          Згідно розміщеного на сайті Вищого господарського суду України повідомлення від 19.06.2015 № 45/15, аукціон визнано таким, що відбувся. Переможцем аукціону визнано ПП "Даві Буд", яке запропонувало найвищу ціну за вказаний лот - 334 814,60 грн.
		16.          На підставі протоколу проведення другого повторного аукціону з реалізації майна банкрута від 18.06.2015 № 01-06/15/К між ПП "Кольортех" та ПП "Даві Буд" укладено Договір № 19/06/15/Л купівлі-продажу майна банкрута на других повторних відкритих торгах (другому повторному аукціоні) від 19.06.2015.
		17.          14.07.2015 між ПП "Даві Буд" (продавець) та ТОВ "Радивилівмолоко" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до предмету якого продавець передав у власність, а покупець прийняв цілісний майновий комплекс, який розташований на АДРЕСА_1 . Цілісний майновий комплекс, що відчужений за цим договором, складається з контори "А 2" з цегли загальною площею 393 кв.м, матеріального складу "Б 1" з цегли загальною площею 498,1 кв.м, навісу для с/г машин "В 1" з цегли загальною площею 166,7 кв.м, матеріального складу № 3 "Г 1" з цегли площею 269,3 кв.м, матеріального складу № 1 "Д 1" з цегли загальною площею 367,5 кв.м, прохідної "3" з цегли загальною площею 21,6 кв.м. У договорі вказано, що зазначений цілісний майновий комплекс належить продавцеві на праві власності на підставі свідоцтва про придбання майна з аукціону, виданого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М. 22.06.2015 року №  2401.
		18.          Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1, було зареєстровано 14.07.2015 року за ТОВ "Радивилівмолоко". Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер 724, виданий 14.07.2015.
		19.          У подальшому, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 у справі № 5019/592/12, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2016, задоволено заяву ДПІ у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна ПП "Кольортех", визнано недійсними результати аукціону з продажу майна ПП "Кольортех" від 18.06.2015, оформлені протоколом від 18.06.2015 № 01-06/15/К, визнано недійсним договір купівлі-продажу майна банкрута на других повторних відкритих торгах (другому повторному аукціоні) від 19.06.2015 № 19/06/15/К, укладений між ПП "Кольортех" та ПП "Даві Буд".
		20.          У серпні 2016 року ФОП Ніколаєв Д.Б. звернувся до Господарського суду Рівненської області в межах справи про банкрутство ПП "Кольортех" з позовною заявою про визнання зміни правовідносин та набуття прав покупця за договором купівлі-продажу, відповідно до якої, посилаючись на положення статті 16 ЦК України, просив: змінити правовідносини між ПП "Кольортех" та ФОП Ніколаєвим Д.Б. за попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.06.2012 № 6 на правовідносини цих самих сторін за основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу - з 12.06.2012; визнати права ФОП Ніколаєва Д. Б., як покупця за основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - з 12.06.2012 в частині 62,23 % від його вартості.
		21.          Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.12.2016 в задоволенні вказаного позову відмовлено.
		22.          Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 рішення Господарського суду Рівненської області від 15.12.2016 скасовано, вирішено змінити правовідносини між ПП "Кольортех" та ФОП Ніколаєвим    Д.Б. за попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.06.2012 № 6 на правовідносини цих самих сторін за основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу - з 12.06.2012.
		23.          Постановою Верховного Суду від 20.02.2018 скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 та рішення Господарського суду Рівненської області від 15.12.2016, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		24.          За результатами нового розгляду спору рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 у справі № 5019/592/12, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 та постановою Верховного Суду від 18.04.2019, позов задоволено, змінено правовідносини між ПП "Кольортех" та ФОП Ніколаєвим Д.Б. за попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.06.2012 № 6 на правовідносини цих самих сторін за основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу з 12.06.2012; визнано права ФОП Ніколаєва Д.Б., як покупця за основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, з 12.06.2012 в частині 62,23 % від його вартості.
		25.          Після набрання вищевказаними рішеннями суду законної сили 22.07.2019 ФОП Ніколаєв Д.Б. звернувся із заявою до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради щодо реєстрації за ним права власності на цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, однак рішенням від 26.07.2019 № 47975980 Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради відмовлено у державній реєстрації права власності.
		 
		Подання позовної заяви до суду.
		26.          У зв`язку з відмовою Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради в реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс, ФОП Ніколаєв Д.Б. звернувся до господарського суду з позовом про визнання за ним права власності на 2/3 частки (що є еквівалентом 62,23 %) вищезазначеного цілісного майнового комплексу.
		27.          Звертаючись із цим позовом до суду, позивач вважав, що у цьому спорі має місце порушення його прав як власника частки у праві спільної часткової власності на цілісний майновий комплекс. В обґрунтування позовних своїх позовних вимог позивач посилався на положення статті 328 ЦК України.
		 
		Розгляд справи судами.
		28.          Справа судами розглядалася неодноразово.
		29.          03.10.2019 рішенням Господарського суду Рівненської області у задоволенні позову ФОП Ніколаєва Д.Б. до ПП "Кольортех" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТОВ "Радивилівмолоко", про визнання права власності на частку цілісного майнового комплексу у межах справи про банкрутство ПП "Кольортех" відмовлено.
		30.          14.07.2020 постановою Північно-західного апеляційного господарського суду скасовано рішення Господарського суду Рівненської області від 03.10.2019,  прийнято нове рішення про задоволення позову, вирішено визнати право власності ФОП Ніколаєва Д.Б. на частку 2/3 частки, що є еквівалентом 62,23 % цілісного майнового комплексу площею 1 067,99 кв.м і вартістю 782 835 грн, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
		31.          27.10.2020 постановою Верховного Суду скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 та рішення Господарського суду Рівненської області від 03.10.2019, справу №  5019/592/12 в частині розгляду позову ФОП Ніколаєва Д.Б. про визнання права власності на частку цілісного майнового комплексу направлено на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.
		32.          При цьому, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, зазначив в своїй постанові, що суди не врахували, що нормою статті 392 ЦК України встановлена обов`язкова умова, за наявності якої власник майна може пред`явити позов про визнання за ним права власності, зокрема це не визнання права його власності особою, яка вказана відповідачем. Відтак, вирішуючи даний спір, суди мали встановити наявність чи відсутність фактів порушення, невизнання чи заперечення прав позивача особою відповідача або створення ним неможливості реалізації позивачем свого права власності, чого у даній справі зроблено не було.
		Враховуючи, що позивач заявив вимогу про визнання права власності не на весь цілісний майновий комплекс, а лише на 2/3 його частки, суди попередніх інстанцій мали з`ясувати, чи підлягає застосуванню до спірного нерухомого майна правовий режим спільної часткової власності. Також враховуючи, що позивач вважає себе власником 2/3 частки у вказаному цілісному майновому комплексі, суди мали встановити та дослідити обставини щодо визначення особи співвласника спірного нерухомого майна із зазначенням відповідної частки.
		Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що заявляючи вимогу про визнання права власності на 2/3 частки цілісного майнового комплексу, тобто на нерухоме майно площею 1 067,99 кв.м (еквівалентно 62,23 % від загальної площі комплексу), позивач не визначив, яке саме майно входить у 2/3 частки, на яку претендує позивач, не вказав жодних індивідуальних характеристик, за якими суд може ідентифікувати таке майно із загального переліку об`єктів, які включає в себе спірний цілісний майновий комплекс.
		Також суд касаційної інстанції зазначив, що суди не врахували та не дослідили, чи забезпечить обраний позивачем спосіб захисту відновлення порушеного права позивача, чи не призведе до порушення прав та інтересів іншого співвласника спірного нерухомого майна та чи не спричинить ухвалене судове рішення виникнення інших спорів щодо спірного майна.
		33.          14.01.2021 ухвалою Господарського суду Рівненської області залучено ТОВ "Радивилівмолоко" до участі у справі в якості співвідповідача. 
		34.          18.03.2021 рішенням Господарського суду Рівненської області в задоволенні позову ФОП Ніколаєва Д.Б. до ПП "Кольортех", ТОВ "Радивилівмолоко" про визнання права власності на частку цілісного майнового комплексу у межах справи № 5019/592/12 про банкрутство  Приватного підприємства "Кольортех" відмовлено.
		35.          31.05.2021 постановою Північно-західного апеляційного господарського суду мотивувальну частину рішення Господарського суду Рівненської області від 18.03.2021 у справі № 5019/592/12 змінено. У решті рішення суду залишено без змін.
		36.          Суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за статтею 392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є саме оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.
		Господарським судом у рішенні від 14.08.2018 були встановлені преюдиційні факти щодо набуття прав покупця у розмірі 62,23 % від вартості, а не набуття позивачем права власності на частку у спільній частковій власності на нерухоме майно.
		При цьому ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом не встановлено обставин, що відносно спірного цілісного майнового комплексу виник такий правовий режим як спільна часткова власність. Судом також не встановлено обставин щодо іншого ймовірного співвласника у спільній частковій власності на це майно, а також не встановлено обставин щодо спільного набуття співвласниками прав спільної часткової власності відносно спірного об`єкта нерухомості; в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження спільного придбання, виготовлення чи спорудження такого майна.
		Тобто, заявляючи вимогу про визнання права власності на частку у цілісному майновому комплексі, позивач повинен обґрунтувати наявність порушення, невизнання або оспорювання його прав саме щодо даного об`єкта - частки у праві спільної власності. Водночас, права на частку у праві спільної власності не рівнозначні правам на майно, зокрема, на об`єкт нерухомості. А тому, звертаючись до суду з вимогою про визнання права власності на частку у праві спільної часткової власності, позивач повинен обґрунтувати порушення його прав саме щодо даного об`єкта цивільних прав. Натомість, ні в позовній заяві, ні в заяві про зміну предмету позову не наведено обґрунтування, яким саме чином порушено права позивача на частку у праві спільної власності.
		Крім того, заявляючи вимогу про визнання права власності на 2/3 частки цілісного майнового комплексу, тобто на нерухоме майно площею 1 067,99 кв.м (еквівалентно 62,23 % від загальної площі комплексу), позивач не визначив, яке саме майно входить у 2/3 частки, на яку претендує позивач, не вказав жодних індивідуальних характеристик, за якими суд може ідентифікувати таке майно із загального переліку об`єктів, які включає в себе цілісний майновий комплекс, розташований у АДРЕСА_1.
		Також позивач не надав суду жодних обґрунтувань щодо підстав визначення розміру частки вимоги, на яку він заявив.
		37.          Суд апеляційної інстанції також зазначив, що реєстрація права власності за ТОВ "Радивилівмолоко" здійснена на підставі договору купівлі-продажу від 14.07.2015, згідно якого ТОВ "Радивилівмолоко", як покупець, прийняв у власність об`єкт купівлі-продажу за цим правочином від ПП "Даві Буд". При цьому цей договір не визнавався судом недійсним.
		Разом з тим судом встановлено, що ПП "Даві Буд" набуло право власності на спірний об`єкт на підставі договору купівлі-продажу від 19.06.2015 №  19/06/15/К, укладеного за результатами продажу майна банкрута (ПП "Кольортех") на других повторних відкритих торгах (другому повторному аукціоні).
		У подальшому, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2016, визнано недійсними результати аукціону з продажу майна ПП "Кольортех" від 18.06.2015, оформлені протоколом від 18.06.2015 № 01-06/15/К, визнано недійсним договір купівлі-продажу майна банкрута на других повторних відкритих торгах (другому повторному аукціоні) від 19.06.2015 № 19/06/15/К.
		Відповідно до приписів частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. А встановлення недійсності правочину, укладеного за результатами недійсного аукціону, може серед іншого бути підставою для витребування майна його власником (чи особою, яка має майнові права майбутнього власника) у набувача такого майна відповідно до частини першої статті 388 ЦК України.
		Відтак, обраний позивачем спосіб захисту про визнання права власності на 2/3 частки в цілісному майновому комплексі не здатен забезпечити реальне поновлення порушеного права та спричинить виникнення інших спорів щодо спірного майна. Серед інших причин такий спосіб захисту не буде ефективним також тому, що з огляду на заявлені позовні вимоги невирішеним залишиться питання приналежності решти майна (1/3 частини).
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ.
		А.           Доводи особи, яка подала касаційну скаргу. 
		38.          23.06.2021 (згідно з відміткою на поштовому конверті "Укрпошта Експрес") Фізичною особою-підприємцем Ніколаєвим Д.Б. подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 та рішення Господарського суду Рівненської області від 18.03.2021 у справі № 5019/592/12, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Ніколаєва Д.Б. у повному обсязі.
		39.          Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.04.2021 та рішення Господарського суду Рівненської області від 18.03.2021 у справі №  5019/592/12, ФОП Ніколаєв Д.Б. зазначає про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що полягало у застосуванні судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).
		Скаржник зазначає, що Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 31.05.2021 у справі № 5019/592/12, визначаючи наявність чи відсутність у скаржника майнових прав на частину спірного майнового комплексу, посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 18.12.2029 у справі № 522/1029/18 щодо застосування статті 190 ЦК України. При цьому, надаючи оцінку правовим підставам виникнення у скаржника майнових прав на частину майнового комплексу, суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо використання преюдиційних фактів при розгляді судових справ. Так, на думку скаржника, рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 у справі № 5019/592/12, залишеним в силі постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 та постановою Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №  5019/592/12, встановлено преюдиційні факти щодо набуття скаржником майнових прав покупця у розмірі 62,23 % від вартості спірного майнового комплексу.
		Водночас, скаржник вказує, що, на думку суду апеляційної інстанції, ФОП Ніколаєв Д.Б. мав звернутися до суду з віндикаційним позовом, оскільки на момент пред`явлення позову право власності на спірний цілісний майновий комплекс зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна саме за Товариством з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко", що, в свою чергу, виключає можливість захисту прав скаржника шляхом визнання за ним спірних прав судом. Такі висновки зроблені апеляційним судом з посиланням на відповідні правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19. Проте, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на інші висновки, які зробив Верховний Суд для правильного вирішення питання щодо обрання ефективного способу судового захисту, які зокрема викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2018 у справі № 569/17272/15-ц.
		40.          Також, ФОП Ніколаєв Д.Б. стверджує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та з порушенням норм процесуального права ухвалили рішення, які позбавили скаржника права на судовий захист його невизнаного та оспорюваного права на частку у праві власності на спірний цілісний майновий комплекс, зокрема:
		-         суди неправильно застосували норми статей 15 та 16 ЦК України, які гарантують особі право на захист його права, зробивши помилкові висновки про недоведеність факту невизнання чи оскарження прав скаржника стосовно цілісного майнового комплексу зі сторони відповідачів;
		-         суди неправильно застосували статтю 328 ЦК України, встановлюючи наявність чи відсутність у скаржника майнових прав на частку у праві власності на цілісний майновий комплекс, чим позбавили останнього права на судовий захист своїх прав на підставі статті 392 ЦК України;
		-         суди помилково застосували положення статей 387 та 388 ЦК України, визнаючи єдиним ефективним способом захисту прав скаржника пред`явлення віндикаційного позову;
		-         суди не застосували статтю 392 ЦК України при наявності виключної правової проблеми в контексті захисту прав скаржника, чим порушили права останнього на гарантований судовий захист;
		- суди неправильно застосували норми статей 355 та 356 ЦК України при визначенні наявності чи відсутності у скаржника майнових прав на частку у праві власності на цілісний майновий комплекс;
		-         суд апеляційної інстанції порушив положення статті 35 ГПК України, не застосувавши преюдиційні факти встановлені чинним судовим рішенням щодо наявності у скаржника майнових прав на частку у праві власності на цілісний майновий комплекс;
		- суди порушили статтю 236 ГПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
		 
		Б.           Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу.
		41.          До Верховного Суду від ТОВ "Радивилівмолоко" надійшов відзив на касаційну скаргу ФОП Ніколаєва Д.Б., в якому наведено прохання відмовити у задоволенні цієї касаційної скарги та залишити без змін оскаржені судові рішення.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.
		А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій.
		А.             Щодо суті касаційної скарги.
		42.          Заслухавши присутніх у судовому засіданні учасників справи, розглянувши матеріали справи, здійснивши перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав. 
		43.          Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		44.          В оскарженій постанові суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за статтею 392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є саме оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.
		Господарським судом у рішенні від 14.08.2018 були встановлені преюдиційні факти щодо набуття прав покупця у розмірі 62,23 % від вартості, а не набуття позивачем права власності на частку у спільній частковій власності на нерухоме майно.
		При цьому ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом не встановлено обставин, що відносно спірного цілісного майнового комплексу виник такий правовий режим як спільна часткова власність. Судом також не встановлено обставин щодо іншого ймовірного співвласника у спільній частковій власності на це майно, а також не встановлено обставин щодо спільного набуття співвласниками прав спільної часткової власності відносно спірного об`єкта нерухомості; в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження спільного придбання, виготовлення чи спорудження такого майна.
		Тобто, заявляючи вимогу про визнання права власності на частку у цілісному майновому комплексі, позивач повинен обґрунтувати наявність порушення, невизнання або оспорювання його прав саме щодо даного об`єкта - частки у праві спільної власності. Водночас, права на частку у праві спільної власності не рівнозначні правам на майно, зокрема, на об`єкт нерухомості. А тому, звертаючись до суду з вимогою про визнання права власності на частку у праві спільної часткової власності, позивач повинен обґрунтувати порушення його прав саме щодо даного об`єкта цивільних прав. Натомість, ні в позовній заяві, ні в заяві про зміну предмету позову не наведено обґрунтування, яким саме чином порушено права позивача на частку у праві спільної власності.
		Крім того, заявляючи вимогу про визнання права власності на 2/3 частки цілісного майнового комплексу, тобто на нерухоме майно площею 1 067,99 кв.м (еквівалентно 62,23 % від загальної площі комплексу), позивач не визначив, яке саме майно входить у 2/3 частки, на яку претендує позивач, не вказав жодних індивідуальних характеристик, за якими суд може ідентифікувати таке майно із загального переліку об`єктів, які включає в себе цілісний майновий комплекс, розташований у АДРЕСА_1.
		Також позивач не надав суду жодних обґрунтувань щодо підстав визначення розміру частки вимоги, на яку він заявив.
		Суд апеляційної інстанції також зазначив, що реєстрація права власності за ТОВ "Радивилівмолоко" здійснена на підставі договору купівлі-продажу від 14.07.2015, згідно якого ТОВ "Радивилівмолоко", як покупець, прийняв у власність об`єкт купівлі-продажу за цим правочином від ПП "Даві Буд". При цьому цей договір не визнавався судом недійсним.
		Разом з тим судом встановлено, що ПП "Даві Буд" набуло право власності на спірний об`єкт на підставі договору купівлі-продажу від 19.06.2015 №  19/06/15/К, укладеного за результатами продажу майна банкрута (ПП "Кольортех") на других повторних відкритих торгах (другому повторному аукціоні).
		У подальшому, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2016, визнано недійсними результати аукціону з продажу майна ПП "Кольортех" від 18.06.2015, оформлені протоколом від 18.06.2015 № 01-06/15/К, визнано недійсним договір купівлі-продажу майна банкрута на других повторних відкритих торгах (другому повторному аукціоні) від 19.06.2015 № 19/06/15/К.
		Відповідно до приписів частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. А встановлення недійсності правочину, укладеного за результатами недійсного аукціону, може серед іншого бути підставою для витребування майна його власником (чи особою, яка має майнові права майбутнього власника) у набувача такого майна відповідно до частини першої статті 388 ЦК України.
		Відтак, обраний позивачем спосіб захисту про визнання права власності на 2/3 частки в цілісному майновому комплексі не здатен забезпечити реальне поновлення порушеного права та спричинить виникнення інших спорів щодо спірного майна. Серед інших причин такий спосіб захисту не буде ефективним також тому, що з огляду на заявлені позовні вимоги невирішеним залишиться питання приналежності решти майна (1/3 частини).
		45.          Судова колегія погоджується частково з цими висновками суду апеляційної  інстанції з огляду на таке.
		46.          По-перше, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно обставин, які слід було з`ясувати та перевірити при новому розгляді справи та про які зазначав Верховний Суд у постанові від 27.10.2020 у цій справі (пункт 32 цієї постанови).
		47.          Так,  предметом спору у цій справі є визнання за позивачем права власності на 2/3 частки (що за твердженням позивача є еквівалентом 62,23    %) цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
		48.           Колегія суддів, беручи до уваги позовні вимоги Ніколаєва Д.Б. , вважає за необхідне звернути увагу на природу права спільної часткової власності, підстав виникнення такого різновиду права власності, порядку його набуття та реалізації, специфіку правовідносин спільної власності.
		49.          Так, частиною першою статті 355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). 
		50.          При цьому спільна власність є різновидом права власності, що ускладнена множинністю суб`єктів. Специфіка правовідносин спільної власності полягає в єдності об`єкта права власності відносно зазначеної множинності суб`єктів такого права.
		51.          Частиною першою статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. 
		52.          Таким чином, правовий режим спільної власності може передбачати визначення часток кожного із співвласників у праві спільної власності (спільна часткова) або відсутність такого визначення у праві спільної власності (спільна сумісна). Згідно з наведеним критерієм спільна власність поділяється на спільну часткову і спільну сумісну.
		53.          Розмір часток у праві спільної часткової власності вважається рівним, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. При цьому, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна (частина друга статті 357 ЦК України).
		54.          Таким чином, рівність часток у праві спільної часткової власності є загальним правилом. Виняток із нього має бути спеціально встановлено або договором, або законом.
		55.          Відтак, спільна часткова власність - це власність двох або більше осіб (а не однієї особи) із визначенням відповідних часток. Спільна власність має місце за наявності двох або більше співвласників, а не одного власника, який сплатив лише частину вартості майна. 
		56.          Згідно з частиною першою статті 363 ЦК України частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.
		57.          Таким чином, частка у праві спільної часткової власності може бути набута новим власником в порядку правонаступництва від попереднього власника, як вже існуючий на момент правочину об`єкт цивільних прав. Або може бути створена за волевиявленням власника майна шляхом виділення в окремий новий об`єкт - частку у спільній частковій власності на майно. Або ж може виникнути за узгодженим рішенням майбутніх співвласників у випадку її спільного створення чи набуття.
		58.          При цьому ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не було встановлено обставин, що відносно спірного цілісного майнового комплексу виник такий правовий режим як спільна часткова власність. Судом також не встановлено обставин щодо іншого ймовірного співвласника у спільній частковій власності на це майно, а також не встановлено обставин щодо спільного набуття співвласниками прав спільної часткової власності відносно спірного об`єкта нерухомості; в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження спільного придбання, виготовлення чи спорудження такого майна.
		59.          Як вже зазначалося вище, господарський суд у рішенні від 14.08.2018 встановив факт набуття прав покупця у певному відсотковому розмірі відносно вартості цілісного майнового комплексу обумовленого сторонами договору. При цьому таке набуття прав покупця у певному відсотковому розмірі відносно вартості нерухомого майна визначено з огляду на розмір сплаченої ним вартості даного майна.
		60.          Проте, зазначене не свідчить про набуття покупцем певної частки у спільній частковій власності, з огляду на що відсутні підстави для висновку про набуття позивачем у власність саме частки у певному розмірі.
		61.          Слід зазначити, що позивач пред`явив вимогу про визнання права власності на частку (62,23 %) цілісного майнового комплексу. У подальшому, позивач подав до суду заяву про зміну підстав позову та просив визнати за ним право власності на 2/3 частки, що є еквівалентом 62,23 % цілісного майнового комплексу.
		62.          Згідно положень статті 177 ЦК України частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, щодо якого можуть вчинятися юридично значимі дії.
		63.          Отже, заявляючи вимогу про визнання права власності на частку у цілісному майновому комплексі, позивач повинен обґрунтувати наявність порушення, невизнання або оспорювання його прав саме щодо даного об`єкта, тобто частки у праві спільної власності. Водночас, права на частку у праві спільної власності не рівнозначні правам на майно, зокрема, на об`єкт нерухомості. А тому, звертаючись до суду з вимогою про визнання права власності на частку у праві спільної часткової власності, позивач повинен обґрунтувати порушення його прав саме щодо даного об`єкта цивільних прав. Проте, ні в позовній заяві, ні в заяві про зміну предмету позову не наведено обґрунтування, яким саме чином порушено права позивача на частку у праві спільної власності.
		64.          Щодо застосування до спірного нерухомого майна правового режиму спільної часткової власності судова колегія бере до уваги таке.
		65.          У відповідності до Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440 передбачено, що об`єкти оцінки у формі цілісного майнового комплексу (цілісний майновий комплекс) - це об`єкти, сукупність активів яких дає змогу провадити певну господарську діяльність; цілісними майновими комплексами є підприємства, а також їхні структурні підрозділи (цехи, виробництва, дільниці тощо), які можуть бути виділені в установленому порядку в самостійні об`єкти з подальшим складанням відповідного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні суб`єкти господарської діяльності .
		66.          На цілісний майновий комплекс поширюється режим складної речі, визначений нормами статті 188 ЦК України, відповідно до якої якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.
		67.          Відповідно до частини другої статті 191 ЦК України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.
		68.          Згідно з положеннями частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухоме майно, яке утворилося внаслідок поділу або виділу частки з об`єкта нерухомого майна або об`єднання об`єктів нерухомого майна, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. 
		69.          При цьому, виділення складових частин цілісного майнового комплексу, як слідує з наведених нормативних актів, відбувається лише у визначеному порядку та на відповідних підставах. 
		70.          У межах розгляду цієї справи судами не було встановлено обставин щодо виділення нерухомого майна зі складу спірного майнового комплексу.
		71.          Нерухоме майно функціонує у натурально-речовій та вартісній формі. Фізичні характеристики об`єкта нерухомості включають, зокрема, місце розташування, форму, розміри, тобто визначають конкретні показники залежно від об`єкта нерухомості. Сукупність цих характеристик визначає індивідуальні ознаки об`єкта нерухомості, тобто ці ознаки характеризують та відрізняють різні об`єкти нерухомості, що дає змогу їх ідентифікувати.
		72.          Як вже зазначалося, позивач просить суд визнати за ним право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме 2/3 частки у цілісному майновому комплексі, що є еквівалентом 62,23 % його вартості.
		73.          Судами встановлено, що загальна площа цілісного майнового комплексу у АДРЕСА_1 становить 1 716,2 кв.м та включає в себе наступні об`єкти: контора літ. "А-2" площею 393,0 кв.м, матеріальний склад літ. "Б-1" площею 498,1 кв.м, навіс для с/г машин літ. "В-1" площею 166,7 кв.м, матеріальний склад 3 літ. "Г-1" площею 269,3 кв.м, матеріальний склад 1 літ. "Д-1" площею 367,5 кв.м та прохідну літ. "З" площею 21,6 кв.м.
		74.          Суд зауважує, що, заявляючи вимогу про визнання права власності на 2/3 частки цілісного майнового комплексу, тобто на нерухоме майно площею 1067,99 кв.м (еквівалентно 62,23 % від загальної площі комплексу), позивач не визначив, яке саме майно входить у 2/3 частки, на яку претендує позивач, не вказав жодних індивідуальних характеристик, за якими суд може ідентифікувати таке майно із загального переліку об`єктів, які включає в себе цілісний майновий комплекс, розташований у АДРЕСА_1.
		75.          Водночас, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх  інстанцій про необґрунтованість тверджень позивача, що еквівалент 62,23 % від загальної вартості цілісного майнового комплексу становить 2/3 частки у праві спільної часткової власності. Арифметичний розрахунок свідчить про те, що 2/3 відповідає 66,66 % від певної величини.
		76.          Однак, позивач не навів жодних аргументів чи розрахунків в обґрунтування вимоги щодо частки у розмірі саме 2/3.
		77.          При цьому існує декілька правил щодо визначення часток у праві спільної часткової власності. Зокрема, такі правила наведені у розділі 3 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 № 55.
		78.          Частки співвласників визначаються арифметично та виражаються в простих правильних дробах (1/2, 5/7, 62/100 і т.д.).
		79.          При цьому, вказані в правовстановлюючих документах розміри часток співвласників на об`єкт нерухомого майна в сумі повинні становити одиницю. Це дає змогу конкретизувати обсяг прав кожного із них у процесі функціонування або припинення спільної часткової власності, а також у разі зміни суб`єктного складу спільної власності і відповідного зменшення або збільшення частки кожного із співвласників.
		80.          У пункті 3.9 вищевказаної Інструкції зазначено, що визначення розміру часток у єдиному майновому комплексі провадиться з урахуванням вартості всіх будинків, будівель і споруд, що розташовані за однією адресою та перебувають у власності всіх співвласників. Приклад розрахунку часток у єдиному майновому комплексі наведено в додатку 5 до цієї Інструкції.
		81.          Аналіз наведених у додатку 5 до Інструкції прикладів свідчить, що частки кожного співвласника в єдиному майновому комплексі можуть бути обраховані виходячи з інвентаризаційної або балансової вартості об`єктів нерухомого майна, які належать кожному співвласнику. Також частки співвласників можуть обраховуватися пропорційно за площами належних співвласникам об`єктів. 
		82.          Однак, позивач не надав суду жодних обґрунтувань щодо підстав визначення розміру частки вимоги, на яку він заявив.
		83.          Посилання в касаційній скарзі про неврахування з цього приводу судами першої та апеляційної інстанцій правової позиції, викладеної в постанові Касаційного цивільного суду від 12.1.2.2018 у справі № 442/7505/14-ц відхиляються колегією суддів, оскільки підстави позовів у цій справі та у у справі № 442/7505/14-ц, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
		84.          Стосовно правильності застосування судами положень статті 392 ЦК України судова колегія зазначає таке.
		85.          Захист за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поширюється на випадки, коли особа має право заявити вимоги щодо відповідної власності, а не на захист права набути таку власність у майбутньому. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві. Деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування успішної реалізації майнових прав (право вимоги).
		Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 02.07.2002 у справі "Гайдук та інші проти України" (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", § 50).
		Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/378/19. 
		86.          Колегія суддів вважає, що у цій справі відсутня ознака легітимності очікувань позивача, оскільки за встановлених судами обставин справи та підстав поданого у справі позову не вбачається успішної реалізації прав позивача.
		87.          Колегія суддів констатує, що у цій справі права покупця за договором купівлі-продажу є зобов`язальними правами і не породжують всього комплексу речових прав щодо спірного цілісного майнового комплексу; у цій справі має місце спір щодо правильності тлумачення та застосування статті 392 ЦК України, а доводи заявника відхиляє національний суд. Тому положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у цій справі не застосовуються.
		В інакшому випадку, застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції свідчило би про порушення якраз прав ТОВ "Радивилівмолоко" без наявності встановлених у справі тих обставин, з якими пов`язується набуття позивачем права власності, а саме, володіння позивачем спірним майном.   
		88.          У національному законодавстві, зокрема, статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		89.          Статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		90.          Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.
		91.          Підстави набуття права власності поділяють на первісні (набуття права власності вперше, незалежно від волі попередніх власників) і похідні (зміна власника).
		92.          Відповідно до норм ЦК України до первісних підстав набуття права власності належать набуття права на новостворене майно, у тому числі об`єкт будівництва (стаття 331), переробка речі (стаття 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (стаття 333), набувальна давність (стаття 344) та інші.
		93.          Найбільш поширеним похідним способом набуття права власності є набуття права власності на підставі правочинів (стаття 334 ЦК України).
		94.          Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК України).
		95.          Як вже зазначалося, предметом спору у цій справі є визнання за позивачем права власності на 2/3 частки (що за твердженням позивача є еквівалентом 62,23 %) цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
		96.          Слід зауважити, що стаття 392 ЦК України передбачає, що позов про визнання права власності може бути пред`явлено, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою або якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.
		97.          Тобто, передумовою для звернення з позовом про визнання права власності на майно на підставі названої статті є сумніви у належності позивачеві цього майна, які виникають у інших осіб, неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втрата належних правовстановлюючих документів на майно.
		98.          Право власності, як і будь-яке інше суб`єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів та конкретних обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, тобто первісні, та похідні, за якими право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва, про що викладено вище.
		99.          За правилами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Одним зі способів захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.
		100.          Оскільки набуття права власності    - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
		101.          Судова колегія бере до уваги правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 07.06.2018 у справі №  912/111/14, від 27.03.2019 у справі № 27/193, від 11.06.2019 у справі №  918/1400/14, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, та наголошує, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, потрібно враховувати, що за змістом цієї норми судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його, чого не мало місця у цій справі.
		102.          Крім того, на переконання колегії суддів, визнання у судовому порядку права власності на річ за загальним правилом статті 392 ЦК України є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.
		103.          Закон зобов`язує позивача при зверненні до господарського суду довести наявність свого права і факт його порушення або оспорення з боку зобов`язаної особи - відповідача, а позов про визнання права власності пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 912/111/14, від 11.06.2019 у справі № 918/1400/14. 
		104.          Так, судами було встановлено, що у рішенні суду від 14.08.2018 у цій справі встановлені преюдиційні факти щодо набуття прав покупця у розмірі 62,23    % від вартості, а не набуття позивачем права власності на частку у спільній частковій власності на нерухоме майно.
		105.          Тобто, судова колегія відзначає, що судами попередніх інстанцій було вірно не ототожнено набуті позивачем права покупця з набуттям права власності.
		106.          Слід зауважити, що права покупця на отримання товару супроводжуються обов`язком продавця передати товар покупцеві (стаття 662 ЦК України). 
		107.          Набуті позивачем права покупця є по суті обмеженим речовим правом, за яким він, як власник цього права, наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому за умови вчинення відповідних дій, чого не мало місця у цій справі.  
		Така ж правова позиція наведена Великою Палатою Верховного Суду у пункті 96 постанови від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18. 
		108.          Так, реалізувати права покупця можна до здійснення відчуження майна іншій особі, що випливає зі змісту положень статей 665, 620 ЦК України.
		109.          Зокрема, за частиною другою статті 665 ЦК України якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред`явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу. 
		110.          А відповідно до частини другої статті 620 ЦК України кредитор втрачає право на витребування у боржника речі, визначеної індивідуальними ознаками, у разі, якщо ця річ вже передана третій особі у власність або в користування.
		111.          Водночас, як встановлено судами, спірний цілісний майновий комплекс зареєстровано за ТОВ "Радивилівмолоко", реєстрація права власності за ТОВ "Радивилівмолоко" здійснена на підставі договору купівлі-продажу від 14.07.2015, згідно якого ТОВ "Радивилівмолоко", як покупець, прийняв у власність об`єкт купівлі-продажу за цим правочином від ПП "Даві Буд". При цьому цей договір не визнавався судом недійсним. Тобто, на момент подачі нинішнього позову цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1, був переданий у власність іншій особі, а саме, ТОВ "Радивилівмолоко".
		112.          Із цього приводу судова колегія відзначає наступні аспекти:
		1) станом на 18.06.2015 (дату проведення другого повторного аукціону з реалізації майна банкрута) ПП "Кольортех" не мав обмежень щодо такої реалізації цілісного майнового комплексу на користь ПП "Даві Буд";
		2)  у рішенні суду від 14.08.2018 у цій справі встановлені преюдиційні факти щодо набуття прав покупця у розмірі 62,23 % від вартості цілісного майнового комплексу;
		3)          реалізація права покупця у цій справі на витребування майна у відповідача-1 втрачена відповідно до положень частини другої статті 620 ЦК України;
		4)          відповідно захист майнових прав позивача є можливим через подачу ним до суду відповідних вимог у межах справи про банкрутство ПП "Кольортех".  
		113.          Колегія суддів зауважує про правильність висновків суду апеляційної інстанції, що встановлення недійсності правочину, укладеного за результатами недійсного аукціону, може серед іншого бути підставою для витребування майна його власником (ПП "Кольортех) у набувача такого майна відповідно до частини першої статті 388 ЦК України (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 18.02.2021 у справі № Б-39/187-08).    
		114.          Тобто, права Ніколаєва Д.Б. можуть бути захищені в межах справи про банкрутство ПП "Кольортех" шляхом пред`явлення до суду відповідних вимог Ніколаєвим Д.Б. , у чому суд вбачає можливість реалізації прав позивача, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		115.          Щодо обраного позивачем способу захисту судова колегія зазначає про таке.
		116.          Розглядаючи цей спір з урахуванням заявленої позивачем вимоги про визнання права власності, суд повинен оцінити належність та ефективність обраного позивачем способу захисту. 
		117.          Статтею 55 Конституції України унормовано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених суб`єктивних прав є звернення до суду.
		118.          Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
		119.          Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 і від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).
		120.          Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		121.          Зміст зазначених у статті 15 ЦК України підстав для захисту не розкривається, але він відображений у відповідних нормах статей, що регулюють ту чи іншу категорію правовідносин.
		122.          Обов`язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		123.          При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.
		124.          Відтак, необхідним є встановлення наявності чи відсутність фактів порушення, невизнання чи заперечення прав позивача особою відповідача або створення ним неможливості реалізації позивачем свого права власності.
		125.          Як свідчить зміст позовної заяви, а також заяви про зміну підстав позову,  позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, не вказує яким чином відповідачі, станом на час подання даного позову, порушують, не визнають або оспорюють його право власності. Натомість, як на підставу своїх вимог, позивач вказує про наявність судового рішення про визнання за ним прав покупця, а також те, що рішенням Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради від 26.07.2019 №  47975980  йому було відмовлено у державній реєстрації права власності.
		126.          З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що обґрунтування позовних вимог позивача не відповідає критеріям статті 392 ЦК України, так як позивачем не наведено та не обґрунтовано належними та допустимими доказами, яким саме чином відповідачі станом на час звернення з даним позовом не визнають, заперечують або оспорюють наявне у позивача майнове право на спірний об`єкт.
		127.          Фактичними підставами для звернення позивача з позовом у цій справі стали визнання в судовому порядку за позивачем прав покупця в певній частині від вартості предмету договору купівлі-продажу та відмова в державній реєстрації його майнових прав.
		128.          Колегія суддів зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту про визнання права власності на 2/3 частки в цілісному майновому комплексі не здатен забезпечити реальне поновлення порушеного права та спричинить виникнення інших спорів щодо спірного майна. Серед інших причин такий спосіб захисту не буде ефективним також тому, що з огляду на заявлені позовні вимоги невирішеним залишиться питання приналежності решти майна (1/3 частини).
		129.          Судова колегія вважає помилковими твердження суду апеляційної інстанції про належність способу захисту позивача у цій справі шляхом подачі віндикаційного позову, оскільки, як вже зазначалося, позивач не був володільцем спірного майна, оскільки останнє не було йому передане відповідно до умов договору купівлі-продажу - відповідно він, не будучи власником спірного майна, не має підстав для подачі такого (віндикаційного) позову. 
		130.          Стосовно належного способу захисту порушеного права позивача судова колегія зазначила у пункті 114 цієї постанови.   
		131.          Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у пункті 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №    916/1415/19).
		132.          Враховуючи викладене та зважаючи на те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним способом захисту, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
		133.          Скаржник у касаційній скарзі вказував, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо використання преюдиційних фактів при розгляді судових справ (послався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 у справі № 922/239/18) щодо преюдиційності встановлених обставин. Проте, таке твердження ФОП Ніколаєва Д.Б. про неврахування судом апеляційної інстанції преюдиційних фактів щодо набуття ним майнових прав покупця в розмірі 62,23 % від вартості спірного майнового комплексу не відповідають дійсності. Так, в оскарженій постанові від  31.05.2021 суд апеляційної інстанції зазначив, що "що господарським судом у рішенні від 14.08.2018 встановлені преюдиційні факти щодо набуття прав покупця у розмірі 62,23 % від вартості, а не набуття позивачем права власності на частку у спільній частковій власності на нерухоме майно". 
		134.          Тобто, Північно-західний апеляційний господарський суд визнав преюдиційність фактів щодо набуття ФОП Ніколаєвим Д.Б. прав покупця в розмірі 62,23 % від вартості спірного майнового комплексу. 
		135.          Крім того, ФОП Ніколаєв Д.Б. посилався на неврахування у цій справі судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2018 у справі № 569/17272/15-ц щодо застосування статей 15, 16, 392 ЦК України у подібних правовідносинах.
		136.          Із приводу подібності правовідносин судова колегія звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		137.          Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
		138.           При цьому Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №  910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
		139.          Слід зауважити, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
		140.          Відтак, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 19.05.2020 у справі №  916/1608/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2018 у справі № 569/17272/15-ц, оскільки підстави позовів у даній справі та у вказаних справах, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах. Зокрема, у жодній з перелічених скаржником справ до суду за захистом свого права не зверталася особа, яка набула права покупця в певній частці від вартості цілісного майнового комплексу, та на підставі цього просила визнати право власності на цю частку у спільній частковій власності на нерухоме майно. 
		141.          Доводи ФОП Ніколаєва Д.Б. про наявність у цій справі виключної правової проблеми жодним чином не обґрунтовані та не доведені, а посилання в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, є нерелевантними з огляду на неподібність правовідносин у цих справах, враховуючи різні обставини і підстави для набуття права власності у цих справах. Більше того, у пункті 111 постанови від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що з огляду на те, що позивач не є і не була власником жодної із зазначених квартир (№ 237 та № 237/1), на які просить визнати право власності, а також не надала доказів, що є власником майнових прав на ці квартири, то суд першої інстанції правильно вважав, що позивач безпідставно звернувся із позовом з такими вимогами. Крім того, у справі № 522/1029/18 розглядалося питання набуття права власності на новозбудоване майно за умови пайової участі у будівництві, чого не мало місця у нинішній справі. Наведене ще раз підтверджує безпідставність такого доводу скаржника.    
		142.          Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.
		 
		Б.           Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		143.          У зв`язку з викладеним Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків судів першої та  апеляційної інстанцій. Тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені рішення судів першої та  апеляційної інстанцій - залишенню без змін.
		 
		В.          Розподіл судових витрат.
		144.          У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
		 
		На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
		          
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		1.          Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ніколаєва Давида Борисовича вх. № 6165/2021 залишити без задоволення.
		 
		2.          Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 та рішення Господарського суду Рівненської області від 18.03.2021 у справі № 5019/592/12 залишити без змін.
		 
		3.          Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                            В. Пєсков
		Судді                                                                                                                 В. Білоус
		          С. Жуков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...