Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 307/2148/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: 31.08.2021. Зареєстровано: 31.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.09.2021.
Дата набрання законної сили: 09.08.2021
Номер судового провадження: 22-ц/4806/782/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 307/2148/16-ц
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		Іменем України
		 
		 
		 
		        09 серпня 2021 року м. Ужгород
		 
		Закарпатський апеляційний суд у складі
		 
		головуючого                                судді КОНДОРА Р.Ю.
		суддів                                        КОЖУХ О.А., МАЦУНИЧА М.В.
		за участю секретаря                ЖГАНИЧ К.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 307/2148/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно подружжя та його поділ та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тячівського районного суду від 25 жовтня 2016 року, головуючий суддя Гримут В.І., -
		 
		встановив:
		 
		08.08.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 і просив:
		визнати житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ;
		провести поділ будинку в натурі, виділити йому в указаному будинку та передати у власність наступні приміщення: житловий блок 1: коридор А1 площею 2,34 кв. м, житлову кімнату А2 площею 11,60 кв. м, кухню А3 площею 6,05 кв. м, ванну кімнату А4 площею 1,53 кв. м на суму 99345,13 грн, що на 12902,87 грн менше його ідеальної частки;
		виділити ОСОБА_2 в указаному будинку та передати у власність наступні приміщення: житловий блок 2: коридор Б1 площею 1,62 кв. м, ванну кімнату Б2 площею 1,62 кв. м, житлову кімнату Б3 площею 15,75 кв. м, кухню Б4 площею 8,12 кв. м на суму 125150,87 грн, що на 12902,87 грн більше її ідеальної частки;
		стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію в сумі 25805,73 грн;
		вартість робіт по переобладнанню будинку з метою його поділу в натурі розподілити між сторонами в рівних частках;
		судові витрати покласти на ОСОБА_2 (а.с. 2-4 т. 1).
		 
		Заявою від 22.08.2016 ОСОБА_1 змінив предмет позову і просив:
		визнати житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя  ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ;
		визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину цього житлового будинку;
		стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1122,48 грн сплаченого судового збору та 1000,00 грн вартості оцінки майна (а.с. 71-74 т. 1).
		 
		Змінений позов остаточно мотивувався таким. 17.02.1990 позивач уклав шлюб із ОСОБА_2 . На підставі договору дарування житлового будинку від 10.05.1965 № 371 ОСОБА_3 подарував батькові позивача ОСОБА_4 будинок, розташований в с. Грушово Тячівського району. Рішенням зборів уповноважених колгоспу ім. ХХІІ з`їзду КПРС від 08.04.1973 № 2 ОСОБА_4 була виділена земельна ділянка площею 0,07 га для перебудови житлового будинку на старому місці по АДРЕСА_1 , де той разом із матір`ю позивача ОСОБА_5 збудував новий дерев`яний будинок, в якому ОСОБА_1 і ОСОБА_2 одразу після одруження стали проживати.
		Оскільки цей будинок належав батькові позивача і не був належно облаштований, подружжя вирішило збудувати новий будинок. Будівництво здійснювалося у період з 1994 року по 1996 рік родичами обох сторін за кошти та з матеріалів, які належали як обом родинам, так і подружжю ОСОБА_6 . У такий спосіб було зведено прибудову розмірами 12,50 м х 4,60 м до будинку батька позивача.
		25.06.2001 шлюб між сторонами був розірваний, позивач перейшов проживати до своїх батьків ( АДРЕСА_2 ), але залишився зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 .
		Відповідно до положень ст.ст. 22, 28 КШС України, з якими узгоджуються і положення ст.ст. 60, 70 СК України, майно, набуте подружжям під час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, кожен із подружжя має рівні права щодо цього майна, а в разі його поділу рівність часток подружжя у праві власності на майно презюмується.
		Стан будинку на час пред`явлення позову відповідає його стану, що був на момент припинення шлюбу, що підтверджується фотоматеріалами за 2000 і 2006 роки та іншими даними.
		Відповідачка не бажає в позасудовому порядку провести оцінку майна та здійснити його поділ. Ринкова вартість майна визначена суб`єктом оціночної діяльності станом на 28.06.2016 у сумі 224496,00 грн.
		Таким чином, оскільки спірне нерухоме майно побудоване подружжям під час шлюбу, за спільні кошти та спільними зусиллями, з метою його використання подружжям для спільного проживання, що було визнано відповідачкою в різних судових процесах, це майно належить визнати спільною сумісною власністю сторін.
		Всупереч вимогам закону щодо розпорядження спільним майном лише за згодою співвласників, відповідачка оформила своє одноосібне право власності на зазначений будинок, про що позивачу стало відомо лише 06.08.2014 зі слів його батьків. Так, рішенням Грушівської сільської ради від 15.04.2010 № 114 та Свідоцтвом про право власності від 26.04.2010 право власності на спірний будинок оформлене одноосібно за відповідачкою ОСОБА_2 , чим порушено гарантоване Конституцією і законами України право власності на майно позивача.
		Якщо реальний поділ майна неможливий, суд визнає право подружжя на ідеальні частки в майні та залишає майно у спільній частковій власності.
		Враховуючи, що позивач власного житла не має, а відповідачка відмовляється здійснити поділ будинку добровільно, спір підлягає вирішенню в судовому порядку.
		 
		03.10.2016 ОСОБА_2 пред`явила до ОСОБА_1 зустрічний позов про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю (а.с. 84-86 т. 1). Мотивувала тим, що спірний будинок дійсно був побудований сторонами під час шлюбу, однак, з 2001 року відповідач не проживав у ньому, не сплачував жодних коштів на утримання та ремонт своєї частки в будинку, не користувався і не володів нею фактично. До середини 2016 року відповідач не заперечував проти вільного і відкритого володіння його часткою позивачкою. Відповідач не втручався і в спір, коли його батьки вимагали визнати домоволодіння самочинним та знести його. Позивачка протягом 2001-2016 рр. разом із дітьми вела господарство, оплачувала надані комунальні послуги, сплачувала податок за земельну ділянку і продовжує проживати в будинку.
		Зважаючи на порушення позивачкою законодавства в сфері містобудування, вона на виконання відповідного припису оформила необхідні документи на будинок та оформила своє право власності на нього.
		Тобто, позивачка з часу побудови будинку є законним власником його 1/2 частини, а іншою його частиною відкрито, добросовісно та безперервно володіє.
		В силу положень ст. 344 ЦК України, таке володіння будинком протягом 10 років дає підстави визнати судовим порядком право власності на нього за набувальною давністю.
		Посилаючись на ці обставини, позивачка ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на належну відповідачу ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 .
		 
		Ухвалою Тячівського районного суду від 03.10.2016 зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.
		 
		Рішенням Тячівського районного суду від 25.10.2016 первісний позов задоволено:
		визнано житловий будинок АДРЕСА_3 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ;
		визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_3 ;
		стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2122,48 грн судових витрат;
		у задоволенні зустрічного позову відмовлено, судові витрати за зустрічним позовом покладено на ОСОБА_2 (а.с. 114-115 т. 1)
		 
		Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що набуте подружжям у шлюбі майно є його спільною сумісною власністю з презумпцією рівності часток сторін у праві власності на нього, а для визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відсутні передбачені законом підстави.
		 
		Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 , вважає його незаконним і необґрунтованим у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірного будинку та в частині відмови в зустрічному позові (а.с. 122-125 т. 1). На обґрунтування скарги наводить такі доводи.
		Відповідно до ст. 331 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно виникають з моменту їх державної реєстрації. Водночас законодавство, що діяло на час зведення будинку у 90-х роках минулого століття не передбачало державної реєстрації в БТІ будинків, зведених у сільській місцевості, а ст. 4 вказаного Закону передбачає визнання прав, що виникли згідно з чинними на відповідний час законодавством. Тому висновок суду про те, що державна реєстрація права власності на будинок відбулася у 2010 році помилковий, оскільки тоді мала місце перереєстрація домоволодіння.
		Крім того, сама по собі відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно за набувальною давністю, оскільки така реєстрація може бути проведена і пізніше.
		Оспорювання батьками ОСОБА_1 свого часу права власності на будинок не може слугувати підставою для спростування відкритості та добросовісності володіння будинком апелянтом, позаяк у позові цим особам було відмовлено. Власне ОСОБА_1 протягом 2001-2016 рр. не брав участі в утриманні будинку і не оспорював дій апелянта щодо володіння будинком.
		Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 змінив предмет позову і відмовився від вимоги про поділ спільного майна, вимогу про поділ майна та визначення частки в ньому не заявляв, тому відсутні підстави для ухвалення рішення про визначення спільної сумісної власності як спільної часткової по 1/2 частці кожному співвласнику. Окрім цього, частка ОСОБА_1 у майні є значно меншою за частку апелянта, позаяк його вклад у спорудження будинку був мізерний, фактично будинок будував батько апелянта. Поза цим, апелянт одноосібно утримував і виховував 2-х дітей, а ОСОБА_1 сплачував мізерні аліменти, участі у вихованні дітей та в їх належному утриманні не брав, що додатково тягне збільшення частки апелянта в спірному майні.
		Сторона просить рішення суду скасувати в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірного будинку та в частині відмови в зустрічному позові і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у визнанні спільного сумісного майна частковим, у визнанні за ним права власності на 1/2 частину будинку та задовольнити зустрічний позов.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 06.04.2017 апеляцію ОСОБА_2 було задоволено частково, рішення Тячівського районного суду від 25.10.2016 у частині задоволення позовних вимог по первісному позову ОСОБА_1 про визнання житлового будинку АДРЕСА_3 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_3 та в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2122,48 грн судових витрат скасовано і в позові ОСОБА_1 відмовлено; у решті рішення суду залишено без змін (а.с. 160-165 т. 1).
		 
		Постановою Верховного Суду від 04.12.2019 рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06.04.2017 в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя скасовано, в частині цих вимог справу передано на новий апеляційний розгляд (а.с. 203-206 т. 1).
		 
		Передаючи справу в частині зазначених вимог первісного позову на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив, зокрема, з того, що:
		висновок суду першої інстанції про те, що внаслідок закінчення будівництва будинку у 1996 році майно є спільним незалежно від часу прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності у 2010 році не враховує доводів ОСОБА_2 та обставин, за якими з часу розірвання шлюбу у 2001 році і до прийняття в експлуатацію будинок зазнав покращень внаслідок трудових і грошових затрат ОСОБА_2 , а суд апеляційної інстанції натомість без належної аргументації заперечив повністю презумпцію спільності майна подружжя та рівності їх часток у ньому;
		тому висновок апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні первісного позову повністю є передчасним;
		суду необхідно встановити, чи є підстави для відступу від презумпції рівності часток у спільному майні, нажитому сторонами за час шлюбу, зокрема, враховуючи на підставі належних доказів ступінь його поліпшення після розірвання шлюбу внаслідок трудових і грошових затрат ОСОБА_2 .
		 
		Заслухавши доповідь судді, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали інвентаризаційної та реєстраційної справ на житловий будинок АДРЕСА_3 , оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.
		 
		Суд першої інстанції розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позивачем вимог, із наведених ним підстав, на підставі доказів, поданих учасниками справи; апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, водночас не зв`язаний цими доводами та вимогами, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права; апеляційним судом не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 11 ч. 1, ст. 303 ч.ч. 1, 3 ЦПК України в редакції, що була чинною на час пред`явлення позову та ухвалення рішення судом першої інстанції, ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 4, 6 ЦПК України в редакції, чинній на час апеляційного розгляду справи).
		 
		За приписами ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 5, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України (тут і далі норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів), ст. 2 ч.ч. 1, 3, ст. 3 ч. 1, ст.ст. 10, 11, 15, 27, 31, 57-61 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15.12.2017, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-82 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017:
		кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів;
		особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;
		при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається;
		сторони в цивільних відносинах є юридично рівними, у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.ч. 2-5 ст. 13 ЦК України, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом;
		цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист;
		кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, і зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов`язок доказування позову лежить на позивачеві;
		доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Предметом позову є матеріально-правовий зміст позовних вимог, задоволення пред`явлених вимог є метою позивача, результатом реалізації права на отримання шляхом ухвалення судом рішення конкретно визначеного цими вимогами матеріального блага. Підставами позову є факти і обставини, якими обґрунтовуються вимоги позивача. Підстави та предмет позову взаємопов`язані, предмет позову обумовлюється підставами позову, випливає з них, ці елементи позову не можуть розглядатися окремо один від одного. Право позивача вимагати з передбачених законом підстав задоволення позову і, відповідно, право відповідача на захист від позову можуть бути належно реалізовані сторонами за умови своєчасного та в передбаченому процесуальним законом порядку пред`явлення конкретних, чітко сформульованих вимог, що не допускають множинного тлумачення, припущень ані щодо власне самих вимог, ані щодо підстав, якими вони обґрунтовуються.
		 
		Сторонами в цивільному процесі є позивач - особа, яка вважає, що її цивільне право порушене і яка пред`явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач - особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом, у результаті задоволення якого повинна вчинити відповідні дії (утриматися від таких) з метою поновлення прав позивача (ст. 26 ч. 1, ст.ст. 30, 33 і ст. 42 ч. 1, ст.ст. 48, 51 відповідних редакцій ЦПК України).
		 
		Таким чином, по захист своїх порушених прав може до суду звернутися саме особа, права якої порушені, і може це зробити не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом чи договором, правомірній вимозі належного позивача (позивачів) відповідає обов`язок належного відповідача (відповідачів) усунути порушення права.
		 
		Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони пред`явлені належним чином, ґрунтуються на підставах позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб (ст.ст. 212-215 і ст.ст. 89, 263-265 відповідних редакцій ЦПК України).
		 
		Встановлено, що 10.05.1965 ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 дерев`яний житловий будинок АДРЕСА_4 , що підтверджується договором, нотаріально посвідченим цього дня секретарем Виконкому Грушівської сільської ради Тячівського району за реєстровим № 12 (а.с. 7 т. 1).
		 
		Рішенням від 08.04.1973 № 2 збори уповноважених членів колгоспу ім. ХХІІ з`їзду КПРС с. Грушово Тячівського району виділили ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,07 га для перебудови житлового будинку на старому місці по АДРЕСА_1 (а.с. 8 т. 1).
		 
		ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 17.02.1990 по 25.06.2001 перебували в шлюбі, після припинення якого ОСОБА_1 залишився зареєстрованим у будинку АДРЕСА_1 , але фактично проживає в будинку батьків по АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 , проживає в будинку АДРЕСА_3 (а.с. 9, 102 т. 1 та ін.).
		 
		Сторонами визнається, відповідає обставинам справи та підтверджується її матеріалами (виготовлений 15.01.2009 Тячівським РБТІ технічний паспорт на будинок АДРЕСА_3 з вказівкою на рік побудови «1994» (а.с. 87-89 т. 1), інші матеріали), що під час перебування в шлюбі сторони збудували житловий будинок (первісно - літня кухня) загальною площею 48 кв. м, житловою площею 27 кв. м, що розташований упритул до будинку НОМЕР_1 .
		 
		Рішенням Виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району від 29.01.2008 № 8 перейменовано літню кухню по АДРЕСА_1 , яка належить згідно погосподарського обліку ОСОБА_2 , на житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с. 91 т. 1).
		 
		02.02.2010 Виконком Грушівської сільської ради Тячівського району рішенням № 107 погодив прийняття в експлуатацію одноквартирного (садибного) житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_3 на земельній ділянці загальною площею 0,18 га, яка належить ОСОБА_2 (а.с. 100 т. 1).
		 
		Відділ містобудування та архітектури Тячівської райдержадміністрації склав 08.02.2010 за № 03/07-6 Висновок про можливість прийняття приватної будівлі, збудованої без дозволу на виконання будівельних робіт, в експлуатацію, яким визнав за можливе погодити для прийняття житлового будинку АДРЕСА_3 в експлуатацію за заявою забудовника ОСОБА_2 (а.с. 97, 98 т. 1). Прийняття за заявою забудовника ОСОБА_2 в експлуатацію одноквартирного (садибного) житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_3 , погодив у лютому 2010 року і Виконком Грушівської сільської ради Тячівського району (а.с. 95, 96 т. 1).
		 
		15.02.2010 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області склала щодо ОСОБА_2 протокол № 194 про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 97 КУпАП, яким встановила, що ОСОБА_2 порушила вимоги ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій», а будинок АДРЕСА_3 збудований самочинно (а.с. 93 т. 1). Приписом-розпорядженням від 15.02.2010 № 194 Інспекція ДАБК у Закарпатській області запропонувала ОСОБА_2 виготовити правовстановлюючі документи на житловий будинок та ввести його в експлуатацію (а.с. 94 т. 1).
		 
		03.03.2010 Інспекція ДАБК у Закарпатській області видала забудовнику ОСОБА_2 Сертифікат серії ЗК № 000059 відповідності державним будівельним нормам, стандартам та правилам закінченого будівництвом об`єкта - житлового будинку, одноповерхового, загальною площею 48,0 кв. м, відповідно до технічного паспорту, виданого Тячівським підприємством технічної інвентаризації 15.01.2009, розміщеного за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 99 т. 1).
		 
		Рішенням Виконкому Грушівської сільської ради Тячівського району від 09.12.2013 № 169 внесені зміни до рішення цього виконкому від 29.01.2008 № 8 і викладено пункт 1 рішення в такій редакції «перейменувати на житловий будинок літню кухню, яка належить згідно погосподарського обліку ОСОБА_2 , яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , і знаходиться біля житлового будинку в АДРЕСА_1 » (а.с. 92 т. 1).
		 
		Рішенням від 15.04.2010 № 114 «Про оформлення права власності на нерухоме майно» Виконавчий комітет Грушівської сільської ради Тячівського району розглянувши заяву ОСОБА_2 про оформлення права власності на житловий будинок відповідно до ст. 30 «б» п.п. 5, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (Закон № 280/97-ВР), Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін`юсту України від 07.02.2002 № 7/5, вирішив оформити право власності на житловий будинок з надвірними добудовами, який знаходиться в АДРЕСА_3 , за ОСОБА_2 в цілому (а.с. 44 т. 1 та ін.).
		 
		В силу положень ст.ст. 140, 143, 144, 145 Конституції України, ст.ст. 2, 5, 10, 11, глав 1, 2 розділу ІІ, 24, 25, 26, 51, 59, 71, 73 Закону № 280/97-ВР, сільські ради та їх виконавчі комітети є, відповідно, представницькими і виконавчими органами місцевого самоврядування; акти (рішення) цих органів місцевого самоврядування, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання на відповідній території; правомірність цих актів, оскільки не встановлено судом протилежне, презюмується; права місцевого самоврядування гарантуються, ці права захищаються в судовому порядку, органи місцевого самоврядування вправі діяти в судовому процесі на захист законності та правомірності прийнятих ними актів (рішень).
		 
		Відповідно до ст.ст. 177, 178, 179, ст. 181 ч. 1, ст. 182 ч.ч. 1, 2, 4, ст. 331 ч. 2 ЦК України, право власності на новостворений житловий будинок виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації; державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна (на нерухому річ) забезпечує його оборотоздатність у цивільному обороті.
		 
		Станом на 15.04.2010-13.05.2010 державна реєстрація прав власності на нерухоме майно здійснювалася за правилами, визначеними Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Мін`юсту України від 07.02.2002 № 7/5 (реєстрація в Мін`юсті України від 18.02.2002 за № 157/6445). Це положення передбачало обов`язкову державну реєстрацію відповідних прав і встановлювало, зокрема, що оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування - фізичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об`єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам; свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування, визначені правовстановлювальними документами (п.п. 1.1.-1.6., 2.1., 2.8., 3.1., 6.1. пп. «а», 6.3., додаток № 1 п. 6).
		 
		На підставі рішення Виконкому Грушівської сільської ради від 15.04.2010 № 114 ОСОБА_2 було 26.04.2010 видане Свідоцтво про право власності на нерухоме майно - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 із часткою у праві приватної власності «1/1» (бланк серії САС № 875949) (а.с. 46 т. 1 та ін.).
		 
		Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.05.2010 № 26102288, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04.08.2016 № 65098716 підтверджується факт державної реєстрації 13.05.2010 права власності на нерухоме майно з реєстраційним номером 30281058 - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 із часткою у праві приватної власності «1/1» за ОСОБА_2 (а.с. 32, 45 т. 1).
		 
		Правомірність набуття права власності презюмується, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, тож правомірно набуте право власності, оскільки інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, підлягає захисту (ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 319, 321, 328, глава 29 ЦК України).
		 
		Таким чином, ОСОБА_2 відповідно до вищенаведеного набула та оформила своє одноосібне право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 в цілому як забудовник після припинення шлюбу з ОСОБА_1 . Тобто, це право набуте і оформлене з інших, аніж як спільне майно подружжя, правових підстав і в іншому порядку.
		 
		Як на час перебування сторін у шлюбі, так і на час припинення шлюбу та на час державної реєстрації права власності на домоволодіння (будинок) АДРЕСА_3 , закон установлював правила, за якими майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності; кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, якщо не погоджено інше; подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (доходу); розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу; за загальним правилом, у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними; у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ст.ст. 4, 86, 112 ЦК Української РСР (1963 р.), ст.ст. 2, 16 Закону України «Про власність», ст. 22, 28, 29 КШС України, ст.ст. 11, ст. 368 ч. 3, ст.ст. 369, 372 ЦК України (2003 р.), ст.ст. 60, 63, 68, 69, 70 СК України).
		 
		Поряд із цим, особа, якщо вважає своє майнове право порушеним, діє на його захист на свій власний розсуд і вільно розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами. На один і той самий об`єкт нерухомості, в даному випадку - на домоволодіння (будинок) АДРЕСА_3 не може існувати одночасно двох чинних правових титулів: з одного боку - права власності ОСОБА_2 у цілому на об`єкт, з іншого - права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку в цьому об`єкті і права власності ОСОБА_2 на іншу 1/2 частку. Сама по собі наявність установлених законом правил щодо спільної власності подружжя (колишнього подружжя) не означає автоматичного припинення оформленого з інших підстав права власності на відповідне майно та не тягне такого.
		 
		Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 будучи достеменно обізнаним із фактом оформлення ОСОБА_2 одноосібно за собою права власності на спірне майно на підставі рішення Виконкому Грушівської сільської ради від 15.04.2010 № 114, вважаючи саме ці факти такими, що порушують його право власності, не пред`являв вимог про визнання недійсним цього рішення органу місцевого самоврядування, вимог щодо дійсності правовстановлюючих документів, припинення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на відповідне майно тощо. Орган місцевого самоврядування, який прийняв рішення та видав правовстановлюючий документ, що на їх підставі ОСОБА_2 оформила право власності на спірне майно, не залучався позивачем за первісним позовом до участі в справі в будь-якому процесуальному статусі.
		 
		З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 , його батьками з одного боку та ОСОБА_2 з іншого, а також з органами місцевого самоврядування мали місце численні судові спори за різними видами судочинства з приводу прав на домоволодіння (будинок) АДРЕСА_3 та на земельну ділянку, на якій воно розташоване. У тому числі, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 позивалися до Грушівської сільської ради, ОСОБА_2 та Тячівського РПТІ про скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва та скасування його державної реєстрації, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самовільно зведеної житлової будівлі і просили скасувати рішення Виконкому Грушівської сільської ради від 15.04.2010 № 114, Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 26.04.2010 та його державну реєстрацію від 13.05.2010, у чому їм рішенням Тячівського районного суду від 27.01.2015, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Закарпатської області від 27.03.2015 і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 05.08.2015, було відмовлено (справа № 307/3053/14-ц) (а.с. 40-45 т. 2 та ін.).
		 
		За наведених вище обставин задоволення вимог первісного позову в будь-якому обсязі чи в будь-якій пропорції щодо частки ОСОБА_1 у праві власності на домоволодіння (будинок) АДРЕСА_3 , відмінній від нульової, означало б виникнення двох конкуруючих між собою чинних правових титулів щодо одного й того ж майна, створило б правову невизначеність, не розв`язало б спір по суті та натомість породило б новий спір і конфлікт. Тож таке вирішення первісного позову суперечило б закону, меті цивільного судочинства, не захищало б право, а тому виключається.
		 
		Подаючи до апеляційного суду додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги, представник ОСОБА_2 адвокат Дудурич І.В. вказував, серед іншого, на чинність рішення Виконкому Грушівської сільської ради від 15.04.2010 № 114, Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.04.2010 і державної реєстрації права власності своєї довірительки на нерухоме майно як на підстави, що унеможливлюють задоволення первісного позову (а.с. 151-154 т. 1). Ця правова позиція сторони знайшла своє підтвердження, відповідні доводи сторони не спростовані в жодний процесуальний спосіб.
		 
		Виходячи з наведеного, слід констатувати, що вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання спірного житлового будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання за ним права власності на 1/2 частину цього житлового будинку наразі безпідставні та в усякому разі до розв`язання вказаних вище питань щодо права власності ОСОБА_2 на спірний об`єкт нерухомості передчасні.
		 
		Сама по собі технічна можливість поділу будинку на дві окремі автономні частини, яка випливає з наявних у справі документів і матеріалів (а.с. 12-29, 49-52), за встановлених обставин для вирішення спору значення не має.
		 
		Суд першої інстанції наведених обставин у сукупності та положень закону не врахував і необґрунтовано задовольнив первісний позов ОСОБА_1 .
		 
		Для вирішення по суті питання щодо наявності чи відсутності умов для відступу від презумпції рівності часток у спільному майні, нажитому сторонами за час шлюбу, підстав на цей час немає. По-перше, з огляду на підстави та предмет зустрічного позову вимоги в такому контексті не заявлялися і не обґрунтовувалися, суди ані першої, ані апеляційної інстанції не вправі виходити за межі підстав і предмета позову, певні міркування сторони з цього приводу з`явилися лише в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції. По-друге, зважаючи на відсутність підстав для задоволення первісного позову, міркування щодо пропорцій колишнього подружжя у праві власності на спірний об`єкт втрачають у цій справі значення по суті, ОСОБА_2 наразі є власником майна в цілому і її право, підстави його виникнення не оспорені фактично. У цьому зв`язку не мають правового значення і міркування позивачки за зустрічним позовом у контексті набувальної давності на нерухоме майно та часток у цьому праві, оскільки не враховують встановлених фактичних обставин щодо виникнення та оформлення права власності. Пред`явлення позову про визнання права власності за набувальною давністю та питання щодо покращень майна, спір з такого приводу не узгоджуються між собою, позаяк мають в своїй основі різні підстави, предмети спору і доказування, регулюються різними правовими нормами тощо. Натомість правильними по суті зараз є доводи апеляції про відсутність підстав для задоволення первісного позову як такі.
		 
		Під час апеляційного розгляду справи сторона ОСОБА_2 подала суду клопотання про призначення судової оціночно-будівельної експертизи для з`ясування питання про ймовірні покращення спірного будинку після припинення шлюбу між сторонами. За згодою представників сторін було визнано доцільним вирішити по суті це клопотання після надання сторонами особистих пояснень суду, для чого їхня явка до суду визнавалася обов`язковою. Однак, ОСОБА_1 з`явився в одне судове засідання, в якому розгляд справи був відкладений, після чого він до суду не з`являвся, ОСОБА_2 з різних причин не з`являлася в судові засідання, до суду з`являлися в ряд судових засідань представники ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , відповідно, адвокати Полгар М.З. і Дудурич І.В. 09.08.2021 адвокат Дудурич І.В. подав суду заяву, якою просив залишити без розгляду клопотання про призначення судової оціночно-будівельної експертизи через відсутність у довірительки коштів на її проведення.
		 
		У процесі провадження в справі апеляційний суд сприяючи сторонам у виконанні процесуальних обов`язків, у реалізації процесуальних прав та сприяючи врегулюванню спору вказував на можливість укладення мирової угоди, для чого був відповідний час, однак, про досягнення такої сторони суд не повідомили. Письмовими заявами представники сторін просили розглянути справу за відсутності сторін. Зважаючи на фактичні обставини та враховуючи, що правові позиції сторін були неодноразово викладені та підтверджені письмово, сторони користувалися правовою допомогою адвокатів і перешкод у виконанні процесуальних обов`язків і в реалізації процесуальних прав не мали, апеляційний суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін та їхніх представників.
		 
		Відтак, з урахуванням ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 4, 6 ЦПК України та на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 цього Кодексу апеляційну скаргу ОСОБА_2 у частині оскарження рішення суду першої інстанції про задоволення вимог позову ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на майно подружжя та його поділ слід задовольнити, рішення суду про визнання спірного будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину цього будинку, а також про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2122,48 грн судових витрат скасувати, у задоволенні вимог первісного позову по суті спору відмовити.
		 
		Керуючись ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 4, 6, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -
		 
		постановив:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в частині оскарження рішення Тячівського районного суду від 25 жовтня 2016 року про задоволення вимог позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно подружжя та його поділ задовольнити, рішення Тячівського районного суду від 25 жовтня 2016 року про визнання житлового будинку АДРЕСА_3 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину цього житлового будинку, а також про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2122,48 грн судових витрат скасувати, у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 по суті спору відмовити, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1370,60 грн судового збору, сплаченого з апеляційної скарги.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 20 серпня 2021 року.
		 
		 
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...