Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 444/2315/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 13.09.2021.
Дата набрання законної сили: 01.09.2021
Номер судового провадження: 61-13828ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		01 вересня 2021 року
		м. Київ
		справа № 444/2315/18
		провадження № 61-13828св20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., 
		Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,
		відповідач: Грядівська сільська рада Жовківського району Львівської області, ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Львівській області,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Жовківського районного суду Львівської області, у складі судді Зеліско Р. Й., 
		від 29 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду, 
		у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., 
		від 06 липня 2020 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпня 2018 року публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», яке в подальшому змінило своє найменування на акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), звернулось до суду із позовом до Грядівської сільської ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки.
		Позовна заява мотивована тим, що під час інвентаризації земель смуги відведення виробничого структурного підрозділу «Кам`янка-Бузька дистанція колії» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» виявлено, що в межах Грядівської сільської ради Жовківського району Львівської області на 11 км + 410 м - 11 км + 442 м за напрямком Рудно - Підбірці (ліва сторона по ходу кілометрів) в смузі відведення залізниці, на відстані 42 м від осі головної колії, знаходиться земельна ділянка 
		ОСОБА_1 , тоді як ширина смуги відведення залізниці на даному перегоні становить 45 м від осі головної колії.
		Право власності на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 , виникло на підставі рішення Грядівської сільської ради Жовківського району Львівської області № 8 від 21 грудня 2006 року, відповідно до якого видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 432527 площею 0,1511 га.
		Позивач вказує, що рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність спірної земельної ділянки суперечить чинному законодавству та порушує права АТ «Укрзалізниця» на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху, оскільки земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці. При цьому АТ «Укрзалізниця» не погоджувало як проект відведення земельної ділянки, так і акта встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі, не надавала погодження на вилучення спірної земельної ділянки.
		Посилаючись на викладене, позивач просив суд:
		- визнати незаконним та скасувати рішення Грядівської сільської ради Жовківського району Львівської області № 8 від 21 грудня 2006 року в частині передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1511 га;
		- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 432527 від 07 серпня 2007 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 , на земельну ділянку площею 0,1511 га;
		- скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4622782500:01:007:0001 шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування;
		- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4622782500:01:007:0001.
		Короткий зміст оскаржуваних рішень
		Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 29 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 06 липня 2020 року, у задоволенні позову АТ «Українська залізниця» відмовлено.
		Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що станом на час прийняття спірного рішення Грядівською сільською радою Жовківського району Львівської області, спірна земельна ділянка не належала на праві користування позивачу, оскільки останній не оформив таке право у відповідності до діючого на той час земельного законодавства, а посилання позивача щодо перебування частини спірної земельної ділянки у смузі відведення залізниці є безпідставним та необґрунтованим.
		Також суд констатував, що ОСОБА_1 не порушено прав позивача, а позивачем належно не обґрунтовано позовні вимоги та не надано відповідних доказів, що їх підтверджують, зокрема не доведено і порушення Грядівською сільською радою Жовківського району Львівської області норм законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		16 вересня2020 року засобами поштового зв`язку АТ «Українська залізниця» подало касаційну скаргу на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 29 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 липня 2020 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.
		У жовтні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду 
		від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц, від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, 
		від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15.
		Вказує, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці, розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році, який визначає розташування земель залізничного транспорту, оскільки наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу.
		Відзив на касаційну скаргу не подано
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		У 1962 році проектною організацією Дорпроект Південно-Західної розроблений План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Нестеровського (на сьогоднішній день Жовківського) району Львівської області від 11 км + 106 м до 20 км + 534 м.
		07 серпня 2007 року ОСОБА_1 на підставі рішення Грядівської сільської ради № 8 від 21 грудня 2006 року виданий державний акт на право власності земельною ділянкою серії ЯД № 432527, відповідно до якого вона є власником земельної ділянку площею 0,1511 га з кадастровим номером 4622782500:01:007:0001 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться у АДРЕСА_1 .
		Відповідно до акта обстеження земельної ділянки від 16 лютого 2016 року, складеного комісією у складі головного інженера виробничого підрозділу «Кам`янка-Бузька дистанція колії» Батюка В. Б. , інженера-землевпорядника Приставської О. В. , старшого шляхового майстра Скучинського С. О. , вбачається, що на 11 км + 410 м - 11 км + 442 м перегону Рудно-Підбірці за ходом кілометрів з лівої сторони від осі головної колії в смузі відведення залізниці на відстані 42 м знаходиться сітчаста огорожа, що огороджує земельну ділянку ОСОБА_1 , на якій знаходиться житловий будинок з господарською будівлею за адресою: АДРЕСА_1 . Ширина земельної ділянки залізниці на 11 км + 410 км - 11 км + 442 м перегону Рудно-Підбірці за ходом кілометрів з лівої сторони від осі головної колії становить 45 м. 
		Згідно довідки № 689 від 19 вересня 2018 року, виданої Грядівською сільською радою, земельна ділянка з кадастровим номером 4622782500:01:007:0001, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, з південної сторони не загороджена та межує із землями залізниці.
		Позиція Верховного Суду
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України 
		(далі - ЦПК України) є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Звертаючись до суду з позовом, АТ «Укрзалізниця» посилалось на те, що на час прийняття Грядівською сільською радою оскаржуваного рішення 
		від 21 грудня 2006 року частина земельної ділянки, наданої у приватну власність ОСОБА_1 , належала до земель залізничного транспорту та перебувала у користуванні залізниці.
		Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
		Пунктом «б» частини четвертої статті 84 ЗК України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.
		Відповідно до статті 6 Закону України № 273/96-ВР від 04 липня 1996 року «Про залізничний транспорт» (далі - Закон № 273/96-ВР, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - передачі у власність спірної земельної ділянки) землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України № 273/96-ВР від 10 листопада 1994 року «Про транспорт» (далі - Закон № 232/94-ВР, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - передачі у власність спірної земельної ділянки).
		До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
		Згідно з частиною першою та другої статті 11 Закону № 232/94-ВР землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.
		Частиною першою статті 23 Закону № 232/94-ВР, яка кореспондується з положеннями статті 68 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.
		Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.
		Подібні висновки викладено в постанові Верховного Суду України
		від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, 
		від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц та підтвердженні у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі 
		№ 466/6682/14-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18, 
		від 19 травня 2021 року у справі № 715/2081/18, які прийняті після подання касаційної скарги.
		Разом з тим, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		При цьому, позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
		Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
		Предметом спору в цій справі є визнання незаконним та скасування рішення Грядівської сільської ради Жовківського району Львівської області № 8 від 21 грудня 2006 року в частині передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1511 га, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 432527 від 07 серпня 2007 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 , на земельну ділянку площею 0,1511 га, скасування запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4622782500:01:007:0001, скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4622782500:01:007:0001.
		На думку позивача, земельна ділянка, яка надана ОСОБА_1 у приватну власність, частково належить до земель залізничного транспорту.
		Отже, позовні вимоги заявлено позивачем, у тому числі, з підстав порушення сільською радою норм ЗК України при виділенні земельної ділянки  ОСОБА_1 
		Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2021 року в подібних справах 
		№ 450/2352/18 та № 450/2410/18 за позовом за позовом АТ «Українська залізниця» до власників земельних ділянках про визнання рішення сільської ради незаконним та його скасування, визнання державного акта недійсним вже вказував на те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення цих вимог не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.
		Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).
		Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акта на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, 
		без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.
		Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 
		(пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 
		(пункти 38, 39), від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 
		(пункти 42-43, 47, 49).
		Також Верховний Суд звертає увагу на неефективність обраного позивачем способу захисту свого права і шляхом скасування запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки та скасування державної реєстрації земельної ділянки з огляду на таке.
		Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
		Згідно до частини першої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
		Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.
		Таким чином, скасування державної реєстрації земельної ділянки та запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки не призведе до припинення речових прав відповідача на земельну ділянку та скасування державної реєстрації таких речових прав.
		Схожі висновки викладені Верховним Судом у постанові від 20 жовтня 
		2020 року у справі № 372/2650/17.
		Отже, задоволення вказаних вимог не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.
		Крім того, відповідно до частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
		Виходячи із встановлених обставин належним способом захисту позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, у разі доведеності, що позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.
		Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли загалом правильного висновку про відмову у задоволенні позову, але допустили помилку при мотивуваннісвоїх рішень, оскільки у задоволенні позову необхідно було відмовити саме у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав.
		За змістом статті 412 ЦПК України суд змінює судове рішення повністю або частково, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		За таких обставинрішення Жовківського районного суду Львівської області від 29 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду 
		від 06 липня 2020 року необхідно змінити, шляхом зміни мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень з урахуванням висновків, викладених у цій постанові Верховного Суду про те, що підставою для відмови у задоволенні позову є обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
		Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 29 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 липня 
		2020 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови Верховного Суду.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:  Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...