Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/19275/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано судом: 16.09.2021. Зареєстровано: 17.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2021.

Номер судового провадження: К/9901/24995/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		 
		16 вересня 2021 року 
		Київ
		справа №826/19275/16
		адміністративне провадження №К/9901/24995/19
		 
		На розгляді Верховного Суду як суду касаційної інстанції перебувала справа №826/19275/16 (адміністративне провадження №К/9901/24995/19) за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Київметробуд», Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд», про визнання протиправним та скасування сертифіката.
		Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати сертифікат від 01.07.2016 серії ІУ №165161831211, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта «Будівництво житлового будинку з об`єктами соціально-побутового призначення, підземним паркінгом та благоустрою і влаштування майданчика для відпочинку по АДРЕСА_1 ».
		Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що він є власником частини будинку АДРЕСА_1 й стверджував про відсутність у відповідача правових підстав для видання спірного сертифіката на об`єкт будівництва за цією ж адресою, оскільки Публічним акціонерним товариством «Київметробуд» не погоджено та не затверджено історико-містобудівне обґрунтування, не отримано рекомендації архітектурно-містобудівної ради з питань планування та використання території у межах історичного ареалу і зон охорони пам`яток, не узгоджено проектну документацію з органом охорони культурної спадщини м. Києва та Міністерством культури України, а також не усунуто порушення, щодо яких Департаментом культури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації), видано припис від 21.01.2016. Вказував позивач і на те, що об`єкт будівництва, стосовно якого видано оскаржуваний сертифікат, призводить до руйнування належного позивачу будинку, який з 2011 року є щойно виявленим об`єктом культурної спадщини.
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2017 позов задоволено, а саме - визнано протиправним та скасовано спірний сертифікат.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.08.2019 вищевказану постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
		За наслідками розгляду цієї справи у касаційному порядку Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В. прийняв постанову від 09.09.2021, якою ухвалені судами попередніх інстанцій судові рішення скасував, а провадження у справі закрив, оскільки за висновками Суду цей спір не є публічно - правовим та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
		В обґрунтуванні такої позиції наведені мотиви про те, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи щодо проведення третьою особою будівельних робіт на об`єкті будівництва і порушують права позивача саме як співвласника будинку, у зв`язку з чим у останнього виникла необхідність захисту його цивільних прав.
		Верховний Суд вказав і на те, що скасування спірного сертифікату матиме вплив на майнові права та інтереси третьої особи, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин, що в свою чергу виключає можливість розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.
		При цьому, як відзначено у постанові Верховного Суду від 09.09.2021, прийнятій у цій справі, спірний сертифікат є правовим актом індивідуальної дії й породжує права та обов`язки тільки для суб`єкта, якому вона адресована, тобто для замовника відповідного будівництва, а тому і не надає позивачу права на звернення із цим позовом до суду в порядку адміністративного судочинства.
		Разом з тим, не можу погодитись із вищевказаними висновками Верховного Суду, а тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України вважаю за необхідне викласти окрему думку.
		Так, право на звернення до адміністративного суду гарантовано кожному на підставі статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин у справі №826/19275/16.
		Зокрема, відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а згідно з положеннями частини п`ятої статті 125 Основного Закону України з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
		До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (частина друга статті2, частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній станом на час звернення до суду з цим позовом).
		У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли щодо оскарження незаконного, на думку позивача сертифікату, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта, у зв`язку з порушенням ДАБІ України вимог законодавства, при виданні цього сертифікату.
		Порушення своїх прав та інтересів позивач вбачає у тому, що видання відповідачем спірного сертифікату зумовлює незаконне уведення в експлуатацію об`єкта будівництва, стосовно якого не погоджено та не затверджено історико-містобудівне обґрунтування, не отримано рекомендації архітектурно-містобудівної ради з питань планування та використання території у межах історичного ареалу і зон охорони пам`яток, не узгоджено проектну документацію з органом охорони культурної спадщини м. Києва та Міністерством культури України. 
		При цьому, як стверджував позивач, будівництво і експлуатація об`єкта, стосовно якого видано оскаржуваний сертифікат, призводить до руйнування належного йому будинку, який з 2011 року є щойно виявленим об`єктом культурної спадщини, та відповідно до преамбули до Закону України «Про охорону культурної спадщини», охороняється державою і це є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
		Отже, такі обставини зумовлюють недотримання прав позивача на безпечне для життя і здоров`я довкілля, гарантоване статтею 50 Конституції України, та на безпечне природне середовище, визначене статтею 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також створюють загрозу руйнації, пошкодження або навіть знищення об`єкта культурної спадщини, який перебуває під охороною держави, що, очевидно, зачіпає загальносуспільний (публічний) інтерес стосовно захисту і збереження цього об`єкту.
		Усе вищевикладене також засвідчує, що рішення у цій справі впливає на захист суспільного інтересу щодо відновлення законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання щодо планування забудови та розвитку території на місцевому рівні, збереження і захисту при здійсненні такої забудови об`єктів культурної спадщини. Проведення будівельних робіт з порушенням вимог містобудівного законодавства (якщо такі обставини будуть встановлені судом), очевидно створює загрозу суспільним інтересам, оскільки це може завдати шкоди життю і здоров`ю людей, призвести до пошкодження майна, незаконного знищення об`єкта культурної спадщини. У таких умовах приватний інтерес забудовника - позивача у цій справі, не може переважати над суспільним інтересом.
		Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 15.01.2020 у справі №813/4060/17, від 30.09.2020 у справі №1.380.2019.004102, від 19.05.2021 у справі №826/13229/16.
		Спірні правовідносини, які виникли у вищевказаних справах, є подібними до тих, які виникли у справі, що розглядається.
		Зокрема, суб`єктами звернення до суду у вищевказаних справах, як і у справі, що розглядається, виступали особи, які не були ініціаторами питань, за наслідками розгляду яких уповноваженим органом у сфері містобудування приймались відповідні рішення щодо забудови територій, які й оскаржувались. Однак, у всіх випадках, як і справі, що розглядається, ці особи були мешканцями прилеглих до будівництва територій або власниками (співвласниками) об`єктів нерухомого майна, у то числі земельних ділянок, розташованих поруч або межуючих із територією забудови. Рішення у цих справах, як про це вказано у вищезгаданих постановах Верховного Суду, впливали на захист суспільного інтересу щодо відновлення законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання щодо планування забудови та розвитку території на місцевому рівні, тобто охоплювались складом публічно - правових відносин, а отже підпадали під юрисдикцію адміністративних судів.
		Правова ж позиція Верховного Суду, яка міститься у постанові від 09.09.2021 у справі №826/19275/16 (адміністративне провадження №К/9901/24995/19), стосовно неналежності розгляду такої справи в порядку адміністративного судочинства, на мою думку, не узгоджується з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше прийнятих і зазначених вище постановах Верховного Суду.
		У разі наявності підстав для відступу від наведених вище висновків Верховного Суду щодо юрисдикції такого спору, це питання повинно було вирішуватись у порядку, встановленому статтею 346 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, шляхом передачі цієї справи на розгляд палати, чого у даному випадку здійснено не було.
		За таких обставин вважаю, що розгляд цієї справи належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому така мала б бути розглянута по суті у касаційному порядку Верховним Судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Суддя                                                                                                          Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...