Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 439/877/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 21.09.2021.
Дата набрання законної сили: 14.09.2021
Номер судового провадження: 51-1239км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016141600000255

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		 
		14 вересня 2021 року
		м. Київ
		 
		 
		справа № 439/877/16-к
		провадження № 51-1239км21
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140160000255, заобвинуваченням
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця тажителя АДРЕСА_1 , такого, щосудимості не має, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, 
		за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Бродівського районного суду Львівської області від 17 червня 2020 року таухвалу Львівського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року щодо ОСОБА_6 .
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Бродівського районного суду Львівської області від 17 червня 2020 року, залишеним без зміни ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 грудня 2020року, ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України допокарання увиді позбавлення волі на строк 8 років.
		На підставіч. 5 ст. 72 КК Українизараховано ОСОБА_6 у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 16 квітня 2016 року по 07 лютого 2017року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні. 
		Згідно з вироком районного суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, щовін,перебуваючи у будинку, розташованому в с. Гаї-Смоленські Бродівського району Львівської області та належному ОСОБА_8 , у період часу із11по14 квітня 2016 року підчас конфліктів, які виникали в окремих випадках та різний час між ним і ОСОБА_9 , умисно спричиняв їй удари по тілу таголові. Внаслідок цих дій потерпілій були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді тупої травми голови у вигляді субдуральної гематоми зліва, що призвело до набряку головного мозку, зміщення та стиснення його речовини, в результаті чого 14 квітня 2016 року настала смерть потерпілої. 
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, просить скасувати оскаржувані судові рішення іпризначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник вказує на те, що місцевим судом усупереч нормам КПК України дано неправильну оцінку доказам, які були покладені в основу вироку. На його переконання, досліджені в судовому засіданні докази не доводять винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченогоч.2 ст. 121 КК України. При цьому вказує на те, що в основу обвинувального вироку було покладено показання свідка ОСОБА_10 , який також підозрювався у вчиненні протиправних дій щодо ОСОБА_9 , що ставить під сумнів правдивість показань цього свідка. Також захисник вбачає порушення вимог ст. 23 КПК України судами попередніх інстанцій, які основного свідка безпосередньо не допитали, однак воснову своїх рішень поклали відеозапис його допиту, проведеного до того жзпорушенням вимог кримінального процесуального закону. Одночасно захисник вказує на те, що суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_6 , неврахував усіх обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого та безпідставно призначив йому покарання у виді позбавлення волі настрок 8 років, що є явно несправедливим через суворість. На думку захисника, суд апеляційної інстанції, не звернув належної уваги на допущені місцевим судом порушення йпостановив рішення, яке невідповідає положенням, передбаченим статтями 404,419 КПК України.
		Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
		Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів захисника, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення  без зміни.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених укасаційних скаргах.
		Касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої таапеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати йвизнавати доведеними обставини, яких не було встановлено воскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чиіншого доказу.
		Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. 
		Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційній скарзі захисника ОСОБА_7 , оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ст. 438 КПК України у касаційному порядку непідлягають.
		Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
		Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційних скарг ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на підставах неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, у своєму рішенні навів докладні мотиви і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути провадження та дати правильну оцінку вчиненому.
		За фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні умисних дій, які виразилися у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть ОСОБА_9 , тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оцінених у судовому рішенні судом у їх сукупності зточки зору достатності та взаємозв`язку.
		Доводи сторони захисту про непричетність ОСОБА_6 до вчинення вищевказаного кримінального правопорушення були належним чином перевірені судами першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано визнані такими, щосуперечать дослідженим у судовому засіданні доказам.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході судового провадження засуджений ОСОБА_6 своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, не визнав.
		Незважаючи на таку позицію засудженого, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .
		Показання вказаних осіб місцевий суд правильно визнав об`єктивними йобґрунтовано поклав їх в основу свого рішення, оскільки вони підтверджуються даними, що містяться у протоколі огляду місця події та фототаблиці до нього від15квітня 2016 року (в будинку ОСОБА_8 , розташованого в с. Гаї-Смоленські Бродівського району Львівської області виявлено труп жінки), протоколі проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 та фототаблиці до нього від 15 квітня 2016 року (свідок на місці розказав і детально показав, яким чином, куди та скільки разів ОСОБА_6 в період відповідного часу спричиняв удари потерпілій ОСОБА_9 та як саме падала потерпіла після отриманих ударів), протоколі огляду місця події та фототаблиці донього від 15 квітня 2016 року, протоколі огляду місця події та схемі донього від06 березня 2017 року, постанові про визнання предмета речовим доказом тапередачу речового доказу на зберігання від 15 квітня 2016 року, лікарському свідоцтві про смерть від 15 квітня 2016 року № 29/2016, висновках експертів від16травня 2016 року № 29/2016 року та № 1292,1293/2016, висновку експерта від 01 липня 2016 року № 4/1048 (два сліди пальців рук, відкопійовані на відрізках прозорої клейкої стрічки № 1, 8, та чотири сліди пальців рук відкопійовані навідрізках прозорої клейкої стрічки № 2, 6, 7, 9, належать ОСОБА_6 ), висновку комісійної судово-медичної експертизи від 07 липня 2017 року №136/2017 (у ході судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_9 наобличчі йволосяній частині голови виявлено не менше дев`яти місць прикладання сили. Черепно-мозкова травма у вигляді крововиливів під оболонки та в речовину стовбура головного мозку у ОСОБА_9 могла утворитись від неодноразової дії тупих травмуючих предметів, про що свідчать матеріали проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_10 від 18 квітня 2016 року, при цьому така травма не могла утворитись під час падіння з висоти власного зросту з урахуванням матеріалів проведення слідчого експерименту від 12 січня 2017 року за участю ОСОБА_6 ).
		Уся сукупність зібраних у провадженні доказів була детально проаналізована судом, у тому числі було проведено ретельний аналіз тверджень ОСОБА_6 про його непричетність до умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілої ОСОБА_9 , що дало можливість дійти обґрунтованого висновку продоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні зазначеного увироку кримінального правопорушення. Виходячи зі встановлених судом фактичних обставин, дії останнього за ч. 2 ст. 121 КК України кваліфіковано правильно.
		Згідно з положеннями ст. 94 КПК України місцевий суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  із точки зору достатності та взаємозв`язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 упред`явленому йому обвинуваченні. 
		Ураховуючи викладене, доводи захисника ОСОБА_7 про непричетність ОСОБА_6 до умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , що спричинили смерть останньої, колегія суддів касаційного суду вважає такими, що не відповідають дійсності. 
		Крім того, як вбачається із матеріалів провадження в ньому відсутні відомості провизнання ОСОБА_10 підозрюваним у вчиненні протиправних дій щодо ОСОБА_9 , а тому доводи захисника про вказане єбезпідставними. 
		Також в матеріалах провадження відсутня інформація про притягнення свідка ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності за ст. 384 КК України, тобто доводи захисника про надання останнім неправдивих показань у провадженні щодо ОСОБА_6 не знайшли свого підтвердження. 
		При цьому перевіряючи матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, щотвердження захисника про те, що у цьому провадженні не було проведено жодного слідчого експерименту також є безпідставними.
		Стосовно доводів викладених у касаційній скарзі захисника, про порушення судами першої та апеляційної інстанцій під час винесення судових рішень принципу безпосередності дослідження доказів слід зазначити таке.
		Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. 
		Зазначена засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити іперевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, тасформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження. 
		За змістом ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які було отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.
		Згідно з ч. 1 ст. 336 КПК України судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), уразі: неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження всудовому провадженні за станом здоров`я або з інших поважних причин; необхідності забезпечення безпеки осіб; проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; наявності інших підстав, визначених судом достатніми. 
		Частиною 2 вищевказаної статті, передбачено, що суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує.
		З матеріалів провадження видно, що прокурор під час розгляду провадження в суді першої інстанції 20 грудня 2019 року заявив клопотання про необхідність допиту свідка ОСОБА_10 в режимі відеоконференції, оскільки цей свідок згідно зконтрактом проходить військову службу поза межами Львівської області, а саме в зоні проведення антитерористичної операції в Донецькій області. Також цеклопотання було підтримано учасниками судового провадження, зокрема і ОСОБА_6 .
		Ухвалою Бродівського районного суду Львівської області від 20 грудня 2019 року було задоволено клопотання прокурора та доручено Жовтневому районному суду м.Маріуполя Донецької області забезпечити проведення дистанційного судового провадження (відеоконференції) між цим судом та Бродівським районним судом Львівської області 30 січня 2020 року о 14:30 за участю свідка ОСОБА_10 (т. 3, а.к.п. 192).
		Як вбачається з технічного запису судового засідання, яке відбулося вБродівському районному суді Львівської області 30 січня 2020 року, під час судового розгляду по суті пред`явленого обвинувачення ОСОБА_6 , здотриманням вимог частин 3, 4 ст. 336 КПК України та з роз`ясненням його прав іобов`язків було безпосередньо допитано свідка ОСОБА_10 в режимі відеоконференції.
		При цьому будь-яких зауважень щодо проведення відеоконференції між Бродівським районним судом Львівської області та Жовтневим районним судом м.Маріуполя Донецької області за участю свідка ОСОБА_10 від учасників провадження не було.
		Також з матеріалів провадження видно, що свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_11 були безпосередньо допитані в суді першої інстанції.
		Крім того, з матеріалів кримінального провадження видно, що апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку, погодився звисновками суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 увчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, ізалишив вирок без зміни. При цьому суд не досліджував доказів у провадженні, а погодився з відповідними висновками місцевого суду, тобто апеляційний суд недавав іншої оцінки доказам, ніж та, яку дав суд першої інстанції, про що йдеться вкасаційній скарзі захисника.
		При цьому, як видно із оскаржуваного вироку та ухвали, суди в обґрунтування своїх рішень не посилалися на будь-які відеозаписи проведених допитів. 
		Таким чином, доводи захисника про порушення принципу безпосередності дослідження доказів, через те, що свідка в судах першої таапеляційної інстанцій небуло допитано безпосередньо, є необґрунтованими. 
		Доводи у касаційній скарзі захисника щодо суворості призначеного ОСОБА_6 покарання, також є безпідставними.
		За статтею 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень якзасудженими, такііншими особами.
		Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для їївиправлення тапопередження скоєння нових кримінальних правопорушень. 
		Під час призначення ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані 
		про особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, не працює і має на утриманні п`ятьох неповнолітніх дітей. Також місцевий суд узяв до уваги думку потерпілого, який просив призначити суворе покарання.
		Зважив суд і на відсутність обставин, що пом`якшують покарання, та обтяжуючу покарання обставину  вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.
		На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, що є наближеним домінімального розміру, визначеного санкцією ч. 2 ст. 121 КК України.
		Про справедливість та достатність призначеного засудженому покарання ствердив і апеляційний суд, переглянувши оскаржений вирок за апеляційними скаргами засудженого та його захисника. 
		З огляду на наведене і з урахуванням мети покарання, яка передбачає, крім кари, щей виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, колегія суддів касаційного суду вважає, що призначене 
		ОСОБА_6 покарання є справедливим і повністю відповідає приписам ст.65ККУкраїни. 
		При цьому підстав вважати це покарання занадто суворим, як і підстав для його пом`якшення, колегія суддів касаційного суду не вбачає, навіть з урахуванням доводів захисника, наведених у його касаційній скарзі.
		Стосовно його доводів про порушення апеляційним судом вимог статей 404, 419 КПК України колегія суддів дійшла такого.
		Статтею 419 цього Кодексу передбачено, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, атакож положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду всуді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Тобто обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, установлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень у ході їх дослідження. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.
		Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 , належним чином виконав вищевказані вимоги кримінального процесуального закону. 
		Згідно з технічним записом судового засідання апеляційного суду від07грудня 2020 року, розглядаючи клопотання захисника ОСОБА_7 у порядку ч.3 ст.404 КПК України про повторне дослідження доказів у провадженні, суд обґрунтовано відмовив у його задоволенні, оскільки сторона захисту не навела обставин, передбачених вказаною частиною статті КПК України, щодо неповноти чипорушення під час дослідження доказів, зазначених у клопотанні.
		При цьому суд апеляційної інстанції, відмовляючи взадоволенні апеляційних скарг засудженого і його захисника, в ухвалі виклав докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційні скарги визнав необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду є належним чином вмотивованою та відповідає ст.419КПК України.
		Враховуючи наведене, постановлені у кримінальному провадженні судові рішення єналежно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 404, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, таположення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. 
		З огляду на те, що колегія суддів касаційного суду не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_7 вона не вбачає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Бродівського районного суду Львівської області від 17 червня 2020 року таухвалу Львівського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7  без задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, єостаточною та оскарженню не підлягає. 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...