Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 177/1251/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Надіслано судом: 20.09.2021. Зареєстровано: 21.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.09.2021.
Дата набрання законної сили: 15.09.2021
Номер судового провадження: 22-ц/803/6832/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/6832/21 Справа № 177/1251/18   Суддя у 1-й інстанції - Кузнецов Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар  Я. М.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 вересня 2021 року                                м.Кривий Ріг
		 
		Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого судді: Бондар Я.М.,
		суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.
		секретар судового засідання-Кислиця І.В.
		сторони справи:
		позивач - ОСОБА_1 
		відповідачі:ОСОБА_2 , неповнолітні ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , законним представником яких є ОСОБА_2 
		третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - органу опіки та піклування виконкому Центрально-Міської районної у місті ради,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 травня 2021 року, ухваленого суддею Кузнецовим Р.О. в м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 28 травня 2021 року,-
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		У серпні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , законним представником яких є ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - органу опіки та піклування виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
		В обґрунтування позову зазначила, що вона є власником будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . 
		За вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_2 з дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дозвіл на реєстрацію яких надала позивач на час будівництва будинку відповідача. 
		Після введення новоствореного будинку в експлуатацію відповідач ОСОБА_2 , починаючи з 01.07.2015 постійно проживає зі своєю сім`єю в будинку АДРЕСА_2 . Разом з цим, позивач за рахунок своїх власних коштів сплачує за відповідачів комунальні платежі, що нараховуються на кількість зареєстрованих осіб у будинку. 
		Крім того, реєстрація відповідача унеможливлює оформлення субсидії, внаслідок чого відбувається порушення прав позивача. У зв`язку з чим, позивач просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
		Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 травня 2021 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , законним представником яких є ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - органу опіки та піклування виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
		В апеляційній скарзі, позивач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, незаконність та необґрунтованість судового рішення, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі задовольнити заявлені нею вимоги та визнати відповідача та її неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування належним позивачу житлом.
		При цьому скаржник зазначає, що у рішенні, суд, встановивши, що відповідач з дітьми проживає у місті Києві, не вказує з якого саме часу вони там мешкають та за якою адресою, і де до цього часу вони мали нагоду проживати. Вказує, що дана обставина має суттєве значення для справи, оскільки з Довідки №562 про склад сім`ї, вбачається, що з 01.07.2015 року відповідач разом з дітьми та чоловіком мешкає за адресою новозбудованого будинку АДРЕСА_2 . Вказує, що у 2013 році вона надала відповідачу дозвіл на її реєстрацію у спірному житлі тільки через те, що відповідач продала свою трикімнатну квартиру, де була прописана з дітьми, а будівництво нового будинку на той час її чоловіком ОСОБА_5 було не завершено і для того, щоб діти мали можливість відвідувати садок і навчатися у школі відповідачу була необхідна тимчасова реєстрація місця проживання в м.Кривому Розі, і саме тому вона надала згоду на реєстрацію відповідача з дітьми в належному їй будинку, саме до закінчення будівництва нового будинку в с.Широкому. Зазначила, що незважаючи на те, що новий будинок належній відповідачу і її чоловіку ОСОБА_5 було збудовано у 2014 році, відповідач не має бажання змінювати місце реєстрації свого проживання.
		Позивач вказує на те, що суд першої інстанції відмовив їй в задоволенні двох клопотань не виходячи до нарадчої кімнати чим порушив норми ч.2 ст.258 ЦПК України. Позивач зазначає, що під час ухвалення судового рішення судом було порушено норми статей: 2, 3-6, 10, 12, 13, 76, 77 ч.7 ст.81, 84,89, 229, 240, 241, 263, 265 ЦПК України, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
		Окрім того, позивач наголошує на тому, що суд неправомірно до спірних правовідносин застосував норми ст.405 ЦК України, оскільки відповідач не є її членом сім`ї. Вказує, що судом не були застосовані норми закону, які підлягали застосуванню, а саме: ст.ст.71,72 Житлового Кодексу Української РСР ст.ст.3,4,10,15,16,20,317,319,391 ЦК України.
		Також, позивач вказує на те, що під час розгляду справи вона двічі заявляла відвід судді Кузнецову Р.О., який на її думку повинен був заявити собі самовідвід, чого не було зроблено, посилаючись на п.2 ч.3 ст.376 ЦПК України просить скасувати судове рішення, визнавши підстави для відводу судді обґрунтованими.
		У відзиві на апеляційну скаргу позивача, відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		У відповіді на відзив відповідача ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 не погоджується з позицією відповідача, викладеною у відзиві, вважає рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, таким, що не відповідає завданню цивільного судочинства та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про повне задоволення, заявлених нею позовних вимог.
		Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Лисицю Т.І., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача, просила з викладених у відзиві підстав залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, думку представника третьої особи  виконкому Центрально-Міської районної у місті ради Міхальцову В.А., яка у вирішенні даного спору поклалася на розсуд колегії суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі договору дарування АВІ №043429 від 05.02.2000 позивач є власником житлового будинку з господарчими побудовами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 4).
		Як встановлено з інформації про зареєстрованих осіб, наданої ПАТ «Криворіжгаз» (а.с.7) та довідки, затвердженої головою квартального комітету №14 (а.с. 6) за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 з дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але там не проживають.
		Судом встановлено, що представник позивача ОСОБА_6 є батьком відповідача ОСОБА_2 та дідусем неповнолітніх відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а позивач відповідно є їх бабусею та прабабусею. ОСОБА_6 проживає у спірному будинку.
		Відповідач ОСОБА_2 та її неповнолітній син ОСОБА_3 власного житла не мають, про що свідчать інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а малолітня ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_3 . Проте, відповідно до акту обстеження умов проживання, складеного спеціалістами служби у справах дітей виконкому Тернівської районної у місті ради від 10.03.2021 умови проживання за вказаною адресою не задовільні, квартира не придатна для проживання.
		Також встановлено, що ОСОБА_2 з дітьми проживають у місті Києві. 
		З висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради від 18.03.2021 (а.с. 143-144), суд встановив, що орган опіки та піклування заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та вважає недоцільним визнання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування домоволодінням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
		Суд першої інстанції, відмовляючи позивачу ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог в повному обсязі, виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 позбавлена можливості фактично проживати з дітьми за місцем їхньої реєстрації, внаслідок негативних відносин з батьком ОСОБА_6 , що є поважною причиною їх не проживання у спірному житлі.
		Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та погоджується з доводами сторони позивача, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке.
		За вимогами ст.ст.263, 264ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
		Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
		При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
		Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи позивача викладені в апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції не у повній мірі з`ясував всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі неможна вважати законним і належним чином обґрунтованим.
		Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 1, 2, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
		Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
		Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
		У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
		Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
		У відповідності до ст.319ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
		Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
		Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
		В даному випадку представником відповідача до суду першої та апеляційної інстанції не було надано жодних доказів на підтвердження чинення їй та її дітям перешкод у проживанні в спірному будинку. З відповідними вимогами про усунення перешкод у користуванні будинком або вселення до суду ОСОБА_2 не зверталась.
		Матеріали справи містять Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, з якого вбачається, що на доньку відповідача ОСОБА_4 , на підставі договору дарування, серія та номер 7219, виданого 29.12.2014 приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Русавською Т.В. зареєстровано право власності на трикімнату квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 .
		Саме по собі посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_2 не має іншого житла, а належна донці ОСОБА_4 на праві власності трикімнатна квартира не пригодна для проживання, оскільки потребує ремонта, не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач факту не проживання у спірному будинку з часу її з дітьми реєстрації у березні 2013 не заперечувала, пояснювала, що мешкає з дітьми у м.Києві, доказів про те, що їй чинились перешкоди у користуванні спірним будинком не надала. 
		Крім того, з наданого до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу, вбачається, що ОСОБА_2 вказала адресу для листування: АДРЕСА_5 . 
		Вказані обставини свідчать про те, що відповідач, зареєструвавши себе та своїх дітей у будинку, належному позивачу ОСОБА_1 , жодного дня в будинку не проживала, будь-яких доказів на підтвердження вчинення їй з дітьми перешкод у користуванні житлом з боку позивача суду не надала, до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення не зверталася, що свідчить про те, що спірне житло не є єдиним її житлом для проживання. 
		За таких обставин визнання відповідача такою, що втратила право користування спірним будинком не може вважатись її порушенням права на житло, оскільки фактично за вказаною адресою вона з дітьми не проживає і не проживала, а тому є підстави для визнання її такою, що втратила право користування вказаним майном.
		Діти відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не можуть самостійно визначати своє місце проживання та оскільки права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них), тому є підстави для позбавлення права дітей ОСОБА_2 у користуванні спірним житлом. 
		Отже,з оглядуна викладене, рішення суду першої інстанції не може вважатися законним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам ЦПК України, принципам верховенства права та справедливості.
		Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Згідно зі ст.376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
		Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право користування спірним житлом.
		Згідно ч.13 ст.141ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відповідно до ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
		Оскільки судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , відповідно підлягають перерозподілу судові витрати понесені позивачем під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. 
		З матеріалів справи видно, що позивач при подачі позову до суду сплатила судовий збір в розмірі 704,80 грн., а під час оскарження судового рішення нею було сплачено судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 1057,30 грн. (а.с.186).
		Отже, стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає судовий збір в загальному розмірі 1762,10 грн. (704,80 грн. перша інстанція та 1057,30 грн. апеляційна інстанція).
		Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну позивача ОСОБА_1 задовольнити. 
		Рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 травня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , законним представником яких є ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - органу опіки та піклування виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити.
		Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
		Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН, НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_6 на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_7 , судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій в розмірі 1762,10 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні десять копійок).
		Постанова судуапеляційної інстанціїнабирає законноїсили здня їїприйняття іможе бутиоскаржена вкасаційному порядкудо ВерховногоСуду протягомтридцяти днівз дняскладення повногосудового рішення. 
		Повний текстпостанови складено20вересня 2021року. 
		 
		Головуючий:
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...