Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/43121/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 29.09.2021.
Дата набрання законної сили: 23.09.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И
		 
		23 вересня 2021 року                                                                                             м. Київ
		 
		Унікальний номер справи № 761/43121/19
		Апеляційне провадження № 22-ц/824/10299/2021
		 
		Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:     головуючого  -  Левенця Б.Б.
		     суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.
		     за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 березня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Притула Н.Г.,  по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, -
		в с т а н о в и в :
		 
		У листопаді 2019 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом на обґрунтування якого зазначив, що 11 липня 2008 року між сторонами був укладений кредитний договір № 445/П/99/2008-980 за умовами якого Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») надав позивачу кредит в сумі 540 125,70 грн. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором був укладений Договір поруки та іпотечний договір.
		29 січня 2018 року Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, проте позивач не визнав наявність заборгованості, оскільки ще в 2015 році Банк заявив про повне дострокове погашення заборгованості, а тому вважав, що позовні вимоги були заявлені із пропуском строків позовної давності.
		Банк повідомив позивача про відступлення права вимоги за кредитним договором на користь ОСОБА_2 .
		Вказаний договір, укладений між Банком та ОСОБА_2 позивач вважав недійсним так як між ними фактично укладено договір факторингу, а ОСОБА_2 не мав ліцензії НБ України. 
		Зважаючи на вищевказане, позивач просив визнати недійсним з моменту укладення договір № 445/П/99/2008-980 від 01 жовтня 2019 року купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором, укладеним між ПАТ «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Білої Ірини Володимирівни та ОСОБА_2 та стягнути із від відповідачів понесені позивачем 7 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката (т. 1 а.с. 1-6).
		            20 січня 2020 року до суду надійшов відзив Банку в якому представник просив відмовити в задоволенні позовних вимог. На обґрунтування заперечень зазначив, що придбавати право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання банків, що ліквідуються, шляхом проведення відкритого конкурсу, мають право не тільки банки та небанківські установи, так і інші фізичні та юридичні особи, котрі не віднесені до банків та небанківських фінансових установ. Також представник зазначав, що укладенням договору не порушені права та інтереси позивача. Позивач не надав жодного доказу виконання зобов`язань за кредитним договором, а заявлені позивачем 7 000 грн. витрат на правничу допомогу адвоката не обґрунтовані і не підтверджені (т. 1 а.с. 40-43).
		06 лютого 2020 року надійшла відповідь позивача на відзив Банку в якій позивач наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених в позові, оскільки оскаржений договір є договором факторингу, а ОСОБА_2 не може бути його стороною, оскільки є фізичною особою та не має відповідної ліцензії (т. 1 а.с. 52-55).
		07 жовтня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що за оспорюваним договором він є правонаступником усіх майнових прав ПАТ КБ «Надра» за кредитним договором № 445/П/99/2008-980 та договором іпотеки. В провадженні Московського районного суду м. Харкова перебуває справа № 643/1318/18 за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, рішення суду не ухвалено. Довідка, яка міститься в матеріалах справи підтверджує наявність заборгованості Позичальника за кредитним договором. Як зазначає відповідач, враховуючи положення п.1.2 розділу 1 Договору відступлення прав вимоги за кредитним договором від 01.10.2019 року у правовідносинах між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 відбулась заміна кредитора у грошовому зобов`язанні, яке виникло з кредитного договору, а не заміна кредитодавця в кредитному договорі (т. 1 а.с. 120-125).
		20 жовтня 2020 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив ОСОБА_2 в якій позивач наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві (т. 1 а.с. 164-167).
		08 грудня 2020 року до суду надійшов відзив Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яке здійснює безпосереднє виведення ПАТ «КБ «Надра» з ринку в якому представник просив відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що оспорюваний договір є саме договором відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, а не договором факторингу. Позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження недійсності укладеного договору, як і не доведено позивачем що внаслідок укладення оспорюваного договору його права були порушені (т. 1 а.с. 197-204).
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 березня 2021 року у задоволенні вказаного позову відмовлено у повному обсязі (т. 1 а.с. 244, 251-256).
		Не погодившись з рішенням районного суду, 24 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 березня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, стягнути з відповідачів 12 000 грн. витрат на правничу допомогу. На обґрунтування скарги зазначив, що суд не врахував вимог законодавства та фактичних обставин на які позивач посилався обґрунтовуючи заявлені вимоги та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову. Районний суд фактично розглянув єдину з підстав позовної заяви і дійшов висновку, що оспорюваний договір є договором цесії, інші підстави позову залишені поза увагою суду. При цьому, суд не врахував, що предметом оспорюваного правочину купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором є сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 липня 2008 року та не існує будь-яких доказів наявності в позивача боргу перед Банком або ОСОБА_2 в сумі 604 425 грн. 98 коп., яка є предметом уступки за спірним договором. Відступлення права вимоги може здійснюватись тільки щодо дійсної вимоги, що існувала на момент переходу прав. Кредитні зобов`язання позивача тісно пов`язані з особою кредитора і в силу положень ст. 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов`язаннях не допускається. Доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором, яка була відступлена Банком на користь ОСОБА_2 є обов`язком відповідачів, а відповідачі не довели належними та допустимими доказами розмір цієї заборгованості. ОСОБА_2 не міг бути стороною договору факторингу, а заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях нерозривно пов`язаних з особою кредитора. Суд не врахував, що порука за кредитним договором від 11 липня 2008 року припинилась відповідно до вимог ст. 559 ЦК України  (т. 2 а.с.1-16).
		Відповідач Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав відзив в якому апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (т. 2 а.с. 122-138).
		Відповідач ОСОБА_2 подав відзив в якому апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. На обґрунтування заперечень проти скарги зазначив, що набув право кредитора з прилюдних торгів за договором цесії, заборгованість боржника за кредитним договором не погашена, вважав, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права (т. 2 а.с. 70-77, 97-113).
		 
		В судовому засіданні ОСОБА_1 , його представник - адвокат Доценко В.А. підтримали скаргу і просили її задовольнити. Представник ПАТ КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвокат Шилець А.Р., представники   ОСОБА_2 - адвокат Кінаш Т.В., адвокат Маслова О.С. заперечували проти задоволення апеляційної скарги і просили її відхилити.
		Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені шляхом повідомлень на зазначену ними адресу та оголошенням на офіційному веб-сайті Судової влади України, про що у справі є докази (т. 2 а.с. 115-121, 144-149).
		Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
		 
		З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
		 
		Судом встановлено, що 11 липня 2008 року між ВАТ Комерційний Банк «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») та ОСОБА_1 (Позичальник) був укладений Кредитний договір № 445/П/99/2008-980 за умовами якого Банк надав Позичальнику у тимчасове користування для придбання цінних паперів грошові кошти в сумі 540 125,70 грн. строком до 11 липня 2028 року (т. 1 а.с. 7-9).
		Додатковою угодою № 1 від 18 листопада 2010 року Кредитний договір було викладено в новій редакції (т. 1 а.с. 10-14).
		11 липня 2008 року на забезпечення виконання умов кредитного договору між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки (т. 1 а.с. 17).
		06 вересня 2011 року на забезпечення виконання умов кредитного договору між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Ковальчуком С.П. (т. 1 а.с. 146-147). 
		В січні 2018 року ПАТ «КБ «Надра» звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором №445/П/99/2008-980 від 11.07.2008 року (справа № 643/1318/18) (т. 1 а.с. 18-19).
		Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2019 року замінено позивача ПАТ «КБ «Надра» на ОСОБА_2 , провадження у справі було зупинено ухвалою суду від 13 жовтня 2020 року (т. 1 а.с. 169-170).
		01 жовтня 2019 року між ПАТ «КБ «Надра», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Білої І.В. (Первісний кредитор) та ОСОБА_2 (Новий кредитор) був укладений Договір № 445/П/99/2008-980 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором за умовами якого Первісний кредитор передає у власність нового кредитора право вимоги до позичальника за Кредитним договором № 445/П/99/2008-980 від 11 липня 2008 року з Додатковими угодами (т. 1 а.с. 15-16, 119-132).
		Відповідно до пункту 2.1 вищевказаного Договору, за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, за результатами відкритих торгів (аукціону) з продажу права вимоги, оформлених протоколом № UA-EA-2019-08-14-000050-bвід 05 вересня 2019 року, складеного ТОВ «НАЦІОНАЛЬНА ЕЛЕКТРОННА БІРЖА», первісний кредитор передає у власність новому кредитору, а новий кредитор приймає у власність права вимоги до позичальника за кредитним договором № 445/П/99/2008-980 від 11 липня 2008 року з Додатковими угодами/договорами (за наявності) зазначеними у Додатку № 1 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників Позичальника, спадкоємців Позичальника. Новий кредитор сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором (т. 1 а.с. 168).
		Згідно з умовами пункту 4.1 Договору, Новий кредитор сплачує Первісному кредитору ціну продажу, відповідно до протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких визнано Нового кредитора, а саме: 171 474,20 грн.
		Згідно з Додатком №1 до Договору від 01 жовтня 2019 року, загальний розмір заборгованості Позичальника за кредитним договором № 445/П/99/2008-980 на дату укладення Договору - 01 жовтня 2019 року становила: основний борг - 230 407,25 грн., відсотки - 202 103,77 грн., пеня 171 824,96 грн., а всього 604 335,98 грн. (т. 1 а.с. 92, 132)
		Крім того, як вбачається з Договору, при підписанні сторони погодили, що він укладається, зокрема, на підставі статей 512-519 ЦК України та за своєю правовою природою є правочином з купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги (пункту 1.1 Договору); сторони підписанням договору визнали, що жодне з положень цього Договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього Договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням Новим кредитором Первісного кредитора (пункт 1.2 вищевказаного Договору).
		01 жовтня 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 був укладений договір про відступлення прав за договором іпотеки, вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Толочко Я.М. (т. 1 а.с. 135-136). 
		Як вбачається із доданої позивачем ОСОБА_1 до позовної заяви копії листа від 09 жовтня 2019 року, ПАТ «КБ «Надра» повідомив позивача про відступлення права вимоги (т. 1 а.с. 20, 133).
		Постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 761/40112/17 задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 1.5 кредитного договору № 445/П/99/2008-980 від 11 липня 2008 року і визнано недійсним пункт 1.5 вищевказаного кредитного договору за змістом якого сторони погодили, що позичальник сплачує комісію в розмірі 2.4% від суми виданих коштів зазначених в пункті 1.1 кредитного договору за винятком суми виданої на оплату цієї комісії. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року, про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору, залишено без змін (т. 1 а.с. 93-110).
		 
		Позивач просив визнати недійсним Договір № 445/П/99/2008-980 від 01 жовтня 2019 року купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором № 445/П/99/2008-980 з тих підстав, що договір за своєю природою є договором факторингу, а ОСОБА_2 не внесено до відповідного реєстру в установленому законом порядку та ним не отримано згідно законодавства ліцензію на здійснення (надання) фінансових послуг. 
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		За змістом ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Згідно з ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
		Відповідно до ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
		У ст. 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
		Таким чином, у ЦК України, як вбачається зі змісту ст. 512, 1077 проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
		З аналізу ст.ст. 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
		Разом з тим, із ч. 1 ст. 1077 ЦК України, ст. 350 ГК України та ч. 5 ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
		У ст. 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. 
		У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
		Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
		Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (ст. 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги.
		Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
		При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
		Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
		Отже, договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.
		Відповідна правова позиція щодо розмежування договору відступлення права вимоги та договору факторингу викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16.
		За оспорюваним Договором № 445/П/99/2008-980 від 01 жовтня 2019 року купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги, ПАТ «КБ «Надра» (Первісний кредитор) передав у власність нового кредитора ОСОБА_2 право вимоги до позичальника за Кредитним договором № 445/П/99/2008-980 від 11 липня 2008 року з Додатковими угодами.
		Як вбачається з Договору, він укладений на підставі статей 512-519 ЦК України та за своєю правовою природою є правочином з купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги (пункту 1.1 Договору); сторони підписанням договору визнали, що жодне з положень цього Договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього Договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням Новим кредитором Первісного кредитора (пункт 1.2 вищевказаного Договору).
		Згідно з умовами пункту 4.1 Договору, Новий кредитор сплачує Первісному кредитору ціну продажу, відповідно до протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких визнано Нового кредитора, а саме: 171 474,20 грн.
		Встановивши, що 05 вересня 2019 року ОСОБА_2 був визнаний переможцем відкритих електронних торгів з продажу лоту GL3N010312 «Право вимоги за кредитним договором № 445/П/99/2008-980 від 11 липня 2008 року із забезпеченням (квартира)» і за результатам відкритих торгів (аукціону) проведених ТОВ «НАЦІОНАЛЬНА ЕЛЕКТРОННА БІРЖА», оформлених протоколом № UA-EA-2019-08-14-000050-b від 05 вересня 2019 року був укладений оспорюваний позивачем правочин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову (т. 1 а.с. 168).
		Отже, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції, що як за суб`єктним складом так і за своєю правовою природою оспорюваний договір від 01 жовтня 2019 року є договором відступлення права вимоги (цесії), за яким закон не передбачає обмежень стосовно статусу особи, якій може бути здійснено таке відступлення.
		З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними і відхилив доводи позивача, що спірні зобов`язання тісно пов`язані з особою кредитора ПАТ «КБ «Надра» і в силу ст. 515 ЦК України заміна кредитора не допускається.
		Оскільки позивач ОСОБА_1 не заперечував факт отримання повідомлення про заміну кредитора, що підтверджується доданою позивачем до позовної заяви копією листа ПАТ «КБ «Надра» від 09 жовтня 2019 року, суд апеляційної інстанції відхилив відповідні доводи позивача (т. 1 а.с. 20).
		Доводи апелянта про зазначення в протоколі електронного аукціону № UA-EA-2019-08-14-000050-bпочаткової (стартової) ціни лоту - 418 229,75 грн., а в договорі № 445/П/99/2008-980 від 01 жовтня 2019 року - заборгованості по кредитному договору 604 335, 98 грн. не є підставами для визнання оспорюваного правочину недійсним (т. 1 а.с. 129-132, 168).
		Відповідно до положень частини 1 ст. 518 ЦК України, боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції визнав передчасними, у цьому провадженні, доводи апелянта про відсутність заборгованості і не дійсність вимоги, яка була передана новому кредитору.  
		Вказане свідчить про наявність права ОСОБА_1 заперечувати проти розміру заявлених вимог кредитора під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 445/П/99/2008-980 від 11 липня 2008 року (справа № 643/1318/18).
		Доводи апелянта, що районний суд не врахував, що порука за кредитним договором від 11 липня 2008 року припинилась відповідно до вимог ст. 559 ЦК України, не є підставою для визнання недійсним оспорюваного позивачем договору про відступленні права вимоги, тому суд апеляційної інстанції визнав такі доводи неспроможними і відхилив.  
		Враховуючи ту обставину, що підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину не встановлено, права позивача не порушено, тому суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
		Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		З огляду на наведене, апеляційний суд відхилив доводи апелянта, що відмовивши в задоволенні заявленого позову районний суд не зазначив детально усіх позовних вимог, які були заявлені позивачем. 
		Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
		На підставі ст. 141 ЦПК України не підлягають стягненню із відповідача на користь позивача заявлені позивачем судові витрати.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року було зупинено дію рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 березня 2021 року.
		Зважаючи на вищезазначені висновки апеляційного суду, слід поновити дію рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 березня 2021 року.
		     
		Керуючись ст.ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
		 
		п о с т а н о в и в :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
		Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 березня 2021 року - залишити без змін.
		Поновити дію рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 березня 2021 року.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Дата складання повного судового рішення - 24 вересня 2021 року.
		 
		 
		Судді Київського апеляційного суду:                                           Б.Б. Левенець
		 
		 
		                                                                                                           В.М. Ратнікова
		 
		 
		                                                                                                           О.В. Борисова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...