Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-345а13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.12.2013. Забезпечено надання загального доступу: 02.12.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ
		 
		1 жовтня 2013 року                                                                                                                                                                      м. Київ
		 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі: 
		головуючого                            Кривенка В.В., 
		суддів:                 Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Гуля В.С., Гусака М.Б.,    Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., - 
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП) до Тростянецької районної державної адміністрації Вінницької області (далі - Тростянецька РДА) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
		 
		в с т а н о в и л а: 
		У вересні 2011 року ФОП звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив: визнати протиправною бездіяльність Тростянецької РДА та зобов'язати її укласти з ним додаткову угоду до договору оренди землі від 11 січня 2006 року (далі - договір оренди) щодо його поновлення на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені зазначеним договором; винести окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності голови Тростянецької РДА.
		На обґрунтування позову ФОП послався на те, що на порушення вимог статті 33 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 161-ХІV) Тростянецька РДА необґрунтовано не продовжила термін дії договору оренди, укладеного з ним раніше.
		Суди встановили, що між ФОП і Тростянецькою РДА 11 січня 2006 року укладено договір оренди, відповідно до якого позивачеві передано в оренду земельну ділянку загальною площею 98 га терміном на п'ять років. Зазначений договір був зареєстрований 19 липня 2006 року у Вінницькій регіональній філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру». 
		11 січня 2011 року ФОП звернувся до Тростянецької РДА із заявою про поновлення  договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк.
		Розпорядженням голови Тростянецької РДА від 7 квітня 2011 року № 154 утворено комісію з метою визначення ефективності використання сільськогосподарських земель. За результатами роботи цієї комісії рекомендовано переглянути можливість поновлення договору оренди з огляду на те, що ФОП не подавав до органів статистики звітів щодо посіву, обробітку, внесення органічних і мінеральних добрив, збирання сільськогосподарських культур та несвоєчасно сплачував орендну плату. 
		Відділ Держкомзему у Тростянецькому районі Вінницької області розглянув заяву ФОП про поновлення договору оренди і надіслав йому лист-відповідь від 22 квітня 2011 року № 588, у якому підприємця повідомлено про виявлені комісією обставини.
		31 травня 2011 року ФОП знову звернувся до Тростянецької РДА з листом-повідомленням про поновлення договору оренди, у якому просив поновити зазначений договір, до цього листа додав проект додаткової угоди.
		1 червня 2011 року позивачеві відмовлено у продовженні дії договору оренди на підставі обставин, що встановлені утвореною головою Тростянецької РДА комісією при обстеженні земельної ділянки.
		Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 21 листопада 2011 року позов задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність Тростянецької РДА та зобов'язав її вчинити передбачені статтею 33 Закону № 161-ХІV дії щодо укладення із ФОП додаткової угоди про поновлення договору оренди. У задоволенні решти позовних вимог  відмовив.
		Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 29 березня 2012 року рішення місцевого суду скасував і в задоволенні позову відмовив.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 травня 2013 року скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив у силі рішення місцевого суду. 
		У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Тростянецька РДА зазначає, що в доданих до заяви ухвалах Вищого господарського суду України від 3 вересня 2012 року та 19 лютого 2013 року по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення частини шостої статті 33 Закону     № 161-ХІV. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 травня 2013 року скасувати та прийняти нове судове рішення про закриття провадження у справі.
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява Тростянецької РДА підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви ухвалах по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано  статтю 33 Закону № 161-XIV.             
		У справах, рішення в яких надано для порівняння, суди виходили з того, що положення статті 33 Закону № 161-XIV, відповідно до яких після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору, не передбачають автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки. Суди зазначили, що необхідною умовою укладення та поновлення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування. 
		                             Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов іншого висновку, виходячи з того, що скільки положеннями статті 33 Закону           № 161-XIV встановлено переважне право орендаря на поновлення договору оренди землі після закінчення строку, на який його було укладено, цей договір має бути поновлений незалежно від волевиявлення орендодавця. 
		                             Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що суди неоднаково застосували положення статті 33 Закону  № 161-XIV.     
		Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначеної норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла такого висновку.                              
		Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК) право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі, зокрема, і районних державних адміністрацій.
		                              Згідно зі статтею 17 ЗК розпорядження землями державної власності, у тому числі й надання їх у користування, належить до повноважень місцевих державних адміністрацій та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу. 
		                              Підставами набуття громадянами та юридичними особами права користування земельними ділянками із земель державної власності відповідно до статті 116 ЗК є рішення органів виконавчої влади в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або результати аукціону. 
		                              Статтею 124 ЗК (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
		                              Таке положення узгоджується з вимогами статті 16 Закону № 161-XIV, згідно з якими укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК, або за результатами аукціону.
		                              Згідно з частинами першою, четвертою та п'ятою статті 33 Закону № 161-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має  переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. 
		                               Отже, необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки. За відсутності такого рішення зобов'язати цей орган в судовому порядку укласти такий договір або ж його поновити неможливо, оскільки це суперечить вимогам законодавства - відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. 
		                              Районна державна адміністрація при здійсненні повноважень власника землі є вільною у реалізації права розпоряджатися землею та вільна у виборі суб'єкта щодо надання йому права користування землею в порядку, встановленому законом. 
		                              Таким чином, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки можлива лише за наявності волевиявлення на те сторін, яке з боку уповноваженого органу оформлюється  відповідним рішенням.
		                              За таких обставин у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого ухвала Вищого адміністративного суду України від 30 травня 2013 року є незаконною.
		                              Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. 
		Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд виходив із того, що  справа, яка розглядається, є адміністративною. Проте цей висновок обґрунтованим визнати не можна.            
		Відповідно до частини першої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
		                              У справі, що розглядається, районна державна адміністрація, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до статті 5 ЗК має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних правовідносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень - районна державна адміністрація - владних управлінських функцій не здійснювала. 
		                              Проте зазначені обставини залишилися поза увагою суду касаційної інстанції, хоча вони мають істотне значення для вирішення питання щодо можливості розгляду справи за правилами, встановленими КАС.  
		                             Оскільки оскаржувана ухвала Вищого адміністративного суду України  не узгоджується з вимогами чинного законодавства, вона підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції. 
		Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		Скаргу Тростянецької районної державної адміністрації Вінницької області задовольнити частково.
		Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 травня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
		Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		 
		 
		Головуючий                             В.В. Кривенко  
		Судді:                             М.І. Балюк                                          В.П. Барбара                                                                                                І.С. Берднік                                                                                            В.С. Гуль                                                                                             М.Б. Гусак                                                                                            А.А. Ємець                                                                                                                                     Т.Є. Жайворонок                                          П.І. Колесник                                                                                            О.А. Коротких                 О.В. Кривенда  В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко  О.І. Потильчак   О.Б. Прокопенко  О.О. Терлецький  Ю.Г. Тітов  І.Б. Шицький Категорія: Спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його дій чи бездіяльності.
		Рядок 15. Скарги громадян на дії або бездіяльність органу державної влади, його посадової чи службової особи. 
		 
		 
		 
		ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
		 
		 
		1 жовтня 2013 року                                                             справа № 21-345а13
		 
		Згідно з частинами першою, четвертою та п'ятою статті 33 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має  переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.         
		Необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки. За відсутності такого рішення зобов'язати цей орган в судовому порядку укласти такий договір або ж його поновити неможливо, оскільки це суперечить вимогам законодавства - відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. 
		                              Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки можлива лише за наявності волевиявлення на те сторін, яке з боку уповноваженого органу оформлюється  відповідним рішенням.
		 
		Суддя
		Верховного Суду України                                                                                                                 О.В. Кривенда
		 
		 
		 
		 
		Окрема думка
		 
		1 жовтня 2013 року                                                Справа №21-345а13
		 
		у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП) до Тростянецької районної державної адміністрації Вінницької області (далі - райдержадміністрація) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
		 
		                              Суть позовних вимог:
		                              У вересні 2011 року ФОП звернувся до суду з позовом,  у якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просив: визнати протиправною бездіяльність райдержадміністрації та зобов'язати її укласти з ним додаткову угоду до договору оренди землі від 11 січня 2006 року щодо поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором; винести окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності голови райдержадміністрації.
		                              На обґрунтування позову ФОП послався на те, що на порушення вимог статті 33 Закону України від 6 жовтня 1998 року №161-ХІV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 161- ХІV) райдержадміністрація необґрунтовано не продовжила термін дії договору оренди землі, укладений ним раніше.
		                              Судові рішення:
		                              Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність райдержадміністрації, що полягала у неукладенні з ФОП додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки; зобов'язано райдержадміністрацію вчинити дії, передбачені статтею 33 Закону № 161-ХІV, щодо укладення із ФОП додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
		                              Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 29 березня 2012 року рішення місцевого суду скасував і відмовив у задоволенні позову.
		                              Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 травня 2013 року скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення місцевого суду.
		                               Приймаючи таке рішення касаційний суд виходив із того, що відповідач не дотримав вимог статті 33 Закону № 161-ХІV, відповідно до частини третьої якої, у разі якщо орендар продовжує користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
		                              Постановою Верховного Суду України (далі - ВСУ) від 1 жовтня 2013 року не підтримано наведене тлумачення норм матеріального права, натомість підтримано протилежне, яке застосоване касаційним судом у порівнюваних рішеннях (ухвали Вищого господарського суду України від 3 вересня 2012 року та від 19 лютого 2013 року). У наведених справах суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що за наявності рішення міської ради про відмову позивачу у продовженні строку дії договору оренди, направлення листа-повідомлення не є необхідним, а користування позивачем земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди (за наявності рішення власника про відмову у продовженні строку дії договору) є неправомірним.
		                              На мою думку, таке розуміння чинного законодавства, до якого прийшов ВСУ, на жаль, є помилковим та не відповідає волі законодавця. 
		Як вбачається зі змісту чинного законодавства за загальним принципом, договірні відносини будуються на засадах рівності сторін, і право вимагати укладення з ним договору оренди землі виникає у суб`єкта лише у випадках, визначених законом. Одним із таких випадків є переважне право орендаря, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, на поновлення договору оренди землі (ч. 1 ст. 33 Закону № 161-ХІV).
		Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 11 січня 2006 року між Тростянецькою РДА (Орендодавець), з однієї сторони, та приватним підприємцем ОСОБА_1 (Орендар), з іншої, було укладено договір оренди землі строком на п'ять років. Предмет даного договору полягав у тому, що Орендодавець надав, а Орендар прийняв на підставі розпорядження Тростянецької РДА №324 від 28 листопада 2005 року у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення. При цьому, умовами договору було обумовлено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.
		Виходячи з цього, та враховуючи вимоги частини 2 ст. 33 Закону №161-ХІV орендар, маючи намір належним чином скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, повідомив про це орендодавця у належний строк (як того і вимагає законодавець), при цьому додавши до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі проект додаткової угоди. Таким чином орендар виконав усі вимоги, які до нього ставились Законом №161-ХІV щодо реалізації ним свого переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк.
		Продовжуючи користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди землі та за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, орендар мав законні підстави вважати, що договір оренди землі був поновлений на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Обґрунтуванням цього служать ч.ч.6-9 статті 33 Закону № 161-ХІV, якими встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі щодо земель державної та комунальної власності здійснюється уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі можуть бути оскаржені в суді.
		Враховуючи те, що у конкретній справі судами було встановлено, що орендар продовжував користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець не надсилав протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендарю про заперечення у поновленні договору оренди землі та з огляду на положення частини 6 статті 33 Закону № 161-ХІV вважаю, що договір оренди землі було поновлено на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. За таких обставин Тростянецькою РДА, в особі її уповноваженого керівника було допущено протиправну бездіяльність, яка полягала у явному зволіканні щодо укладення з орендарем додаткової угоди до договору оренди землі від 11 січня 2006 року, оскільки з вищенаведеного обґрунтування випливає саме такий обов'язок органу виконавчої влади.
		Переконаний, що таке розуміння сутності частини 6 статті 33 Закону  №161-ХІV відповідає волі законодавця. На превеликий жаль, вказана позиція не знайшла підтримки у колег-суддів Судових палат в адміністративних та господарських справах, у результаті чого Верховний Суд України не захистив право орендаря на противагу суду касаційної інстанції, який, задовольнивши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, правильно застосував норму матеріального права, а саме частину 6 статті 33 Закону № 161-ХІV.
		Слід констатувати, що в основу рішення від 1 жовтня 2013 року по справі №21-345а13  Верховним Судом України помилково було покладено рішення ВСУ від 6 листопада 2012 року по справі №21-288а12, коли суд, розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» (далі - СТОВ «Батьківщина») до Срібнянської районної державної адміністрації Чернігівської області (далі - Срібнянська РДА), третя особа - ОСОБА_18, про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Срібнянської РДА від 1 жовтня 2010 року №310 у частині надання ОСОБА_18 згоди на підготовку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 2100,98 га та від 12 листопада 2010 року №373 в частині затвердження проектів землеустрою та передачі в оренду ОСОБА_18 земельних ділянок загальною площею 1935,2338 га, задовольнив заяву Срібнянської РДА про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Однак, між вказаними справами не можна ставити знак тотожності, а тому покладення в основу при прийнятті рішення ВСУ від 1 жовтня 2013 року по справі №21-345а13 рішення ВСУ від 6 листопада 2012 року по справі №21-288а12 не є доказом справедливості та законності прийнятого Судом рішення, воно є помилковим.
		Поза увагою Суду лишився той факт, що у справі №21-288а12 земельні ділянки були передані СТОВ «Батьківщина» за договорами оренди земельних ділянок, що входили до складу земель державної власності (землі запасу та землі резерву) на території Срібнянського району Чернігівської області, після закінчення терміну дії яких СТОВ «Батьківщина»  звернулось до Срібнянської РДА Чернігівської області із клопотанням про поновлення договорів оренди землі. Визначальним є те, що, на відміну від оспорюваного рішення, розпорядженнями голови Срібнянської РДА СТОВ «Батьківщина» були надані дозволи на розробку технічної документації для поновлення договорів оренди землі з врахуванням абз.18 ч.2 ст.134 Земельного кодексу України, які відповідали закону і вже переросли в іншу правову якість, однак вони були скасовані розпорядженням Чернігівської ОДА від 30.08.2010 №273. 1 жовтня 2010 року розпорядженням голови Срібнянської РДА Чернігівської області №310 було надано згоду жителю АДРЕСА_1 ОСОБА_18 на підготовку проекту землеустрою щодо відведення вказаних земельних ділянок для ведення ним фермерського господарства на умовах оренди. 12 листопада 2010 року розпорядженням голови Срібнянської РДА Чернігівської області №373 було затверджено проект землеустрою по вказаних земельних ділянках та передано їх в оренду ОСОБА_18 
		Окрім того, статтею 127 Земельного кодексу України (далі - ЗК) наголошується, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу, тобто на конкурсних засадах у формі аукціону. Проведення аукціону не мало місця у справі №21-288а12.
		Вважаю, що з огляду на матеріали справи №21-345а13, орендар на підставі частини 6 статті 33 Закону № 161-ХІV, за відсутності у місячний строк після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, мав законні підстави вважати, що договір оренди землі було поновлено на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. 
		Яскравою ілюстрацією такого висновку може служити практика Європейського Суду з прав людини, відображена у рішенні по справі «Стреч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. The United Kingdom) від 24 червня 2003 року. Як вбачається з цього рішення заявнику у справі теж не було продовжено договір оренди земельної ділянки після закінчення строку його дії, не дивлячись на те, що договір таке право передбачав, порушень зобов'язань з боку заявника допущено не було. Національні суди не захистили право заявника. У рішенні наголошується, що «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Виходячи зі змісту пунктів 32-35 цього рішення, майном у значенні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції».
		На мою думку, національне регулювання спірних відносин не суперечило практиці ЄСПЛ. Для переконливості процитую ще раз частину 3 ст. 33 Закону №161-ХІV (в редакції на момент закінчення строку договору оренди), якою встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
		Тобто за змістом норми поновлення договору не пов'язується з рішенням орендодавця. Про правильність такого тлумачення свідчить положення частини 6 ст. 33 Закону №161-ХІV (в редакції на момент  вчинення неправомірних дій орендодавцем), якою прямо встановлено, що рішення орендодавця не вимагається у подібному випадку. Цитую знову: у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі (що мало місце у нашому спорі) такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:
		    власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);
		    уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
		Таким чином, висновок Верховного Суду України про неможливість поновлення договору оренди землі державної власності без прийняття відповідного рішення орендодавцем, суперечить нормі закону, яка підлягала застосуванню.
		В судовому порядку може бути оскаржено відмову, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі, а не неприйняття рішення про поновлення, коли договір поновлюється в силу закону.
		Проте зазначені обставини залишилися поза увагою ВСУ, хоча вони мають істотне правове значення. Правові висновки, до яких прийшов цей Суд у справі, як на мене, викликають стурбованість через невідповідність волі законодавця і несправедливість. 
		 
		Суддя ВСУ                                                                                                М. Гусак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...