Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 465/8060/15 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2018.
Дата набрання законної сили: 06.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		06 лютого 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 465/8060/15-ц
		 
		провадження № 61-1266св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз»,
		третя особа - директор філії Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» Тюшка Василь Михайлович,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Франківського районного суду м. Львова у складі судді Гулієвої М. І. від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області у складі суддів Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Ніткевич А. В. від 27 вересня 2016 року,
		В С Т А Н О В И В :
		У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - ПАТ «Укртрансгаз») про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		Позовна заява обґрунтовувалася тим, що з 05 квітня 2007 року він працював на посаді начальника відділу контрольно-ревізійної роботи апарату Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» (далі - УМГ «Львівтрансгаз»), з 01 червня 2010 року переведений на посаду начальника контрольно-ревізійного відділу апарату УМГ «Львівтрансгаз», а з 15 травня 2013 року переведений на посаду начальника сектору з контрольно-ревізійної роботи апарату УМГ «Львівтрансгаз».
		03 серпня 2015 року ОСОБА_3 попереджений про ліквідацію сектору з контрольно-ревізійної роботи та скорочення відповідних посад, а також про можливе розірвання з ним трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 або пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Зазначене попередження позивач отримав 18 вересня 2015 року. Станом на 21 вересня 2015 року позивачу надано список вакантних посад у ПАТ «Укртрансгаз», але вільних вакансій у УМГ «Львівтрансгаз» йому не запропоновано.
		Позивач направляв заяви директору про свою згоду на переведення на посаду начальника Рівненського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів, яка була вакантна, від інших запропонованих посад відмовився та вказав, що у випадку відмови в переведенні на обрану посаду готовий розглянути інші вакансії. 23 жовтня 2015 року ОСОБА_3 відмовлено у переведенні на посаду начальника Рівненського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів. У подальшому позивачем на адресу ПАТ «Укртрансгаз» було направлено згоду на переведення на одну із запропонованих вакансій, на що отримано відповідь, що зазначені посади не є вакантними. 
		Позивач стверджує, що на підприємстві відповідача фактично відбулося скорочення посади начальника сектору контрольно-ревізійної роботи, а не зміна істотних умов праці, запропоновані йому посади не відповідали повному переліку вакантних посад.
		Згідно з наказом від 18 листопада 2015 року № 95-ос ОСОБА_3 звільнено із займаної посади у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Зазначений наказ отриманий ним 21 листопада 2015 року. ОСОБА_3 вважає звільнення незаконним, оскільки причиною упередженого ставлення до нього є його позиція щодо недопущення зловживань та корупційних дій з боку окремих керівників ПАТ «Укртрансгаз», за його зверненнями відкрито декілька кримінальних проваджень, за якими триває слідство.
		У результаті незаконного звільнення позивачу завдано моральну шкоду, належний розмір відшкодування якої становить 500 000,00 грн, оскільки відповідач позбавив його гарантованого Конституцією Україниправа на працю та можливості заробляти своїй сім'ї на життя, що призвело до моральних страждань, він втратив душевний спокій, вимушений позичати кошти, щоб забезпечити сім'ю.
		Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року позов задоволено частково. Судом визнано незаконним наказ від 18 листопада 2015 року № 95-ос філії УМГ «Львівтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» про звільнення з роботи ОСОБА_3; поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника сектору з контрольно-ревізійної роботи філії УМГ «Львівтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз»; стягнуто з ПАТ «Укртрансгаз» в користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 87 545,27 грн, відшкодовано моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн. Відповідно до статті 235 КЗпП Українирішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу звернуто до негайного виконання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
		У своїх висновках суд першої інстанції виходив з того, що в УМГ «Львівтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» не відбулось істотних змін умов праці позивача на займаній ним посаді, а мали місце зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення штату, а отже звільнення позивача є незаконним.
		Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що судом першої інстанції під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права, оскільки звільнення ОСОБА_3 з підстав, передбачених пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, проведено всупереч вимогам чинного трудового законодавства та наказ про його звільнення є незаконним.
		ПАТ «Укртрансгаз» 26 жовтня 2016 року подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Касаційна скарга ПАТ «Укртрансгаз» обґрунтовується доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема зазначено, що звільнення позивача відбулося у зв'язку із його відмовою продовжити роботу на запропонованих посадах внаслідок зміни істотних умов праці, про що він був попереджений за два місяці. Упродовж строку попередження позивачу пропонувались усі вакантні посади, у тому числі й ті, що відповідають його спеціальності та кваліфікації, як в УМГ «Львівтрансгаз», так й в інших підрозділах ПАТ «Укртрансгаз», від яких він відмовився. Заявник вважає, що суд не надав належну оцінку доказам відповідача, які свідчать про повідомлення позивача про перелік вакантних посад, що відповідають його спеціальності і кваліфікації, від яких він відмовився і/чи проігнорував. Також не взято до уваги те, що у рішенні суду першої інстанції йдеться про скорочення штату в УМГ «Львівтрансгаз», а не зміни в організації виробництва і праці, а тому суд, зробивши такий висновок, повинен був змінити підставу звільнення з пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП Українина пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України та дату звільнення на перший робочий день після завершення періоду тимчасової непрацездатності. 
		У відзиві на касацій скаргу ОСОБА_3 посилається на те, що фактично відбулось скорочення посади начальника сектору контрольно-ревізійної роботи, а не зміна істотних умов праці, проте посади, які йому пропонувалися в межах його спеціальності та кваліфікації, не відповідали повному переліку вакантних посад, крім того зазначає, що відповідачем було визнано протиправність звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 21 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 04 вересня 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Укртрансгаз», третя особа - директор філії УМГ «Львівтрансгаз» Тюшка В. М., про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.
		Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Справу разом із матеріалами касаційного провадження 15 січня 2018 року передано до Верховного Суду.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
		Визначаючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, суд застосовує правила статті 400 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону від 18 березня 2004 року №1618-IV (далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якою рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Частиною третьою статті 10 та частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. 
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 працював в УМГ «Львівтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» з 05 квітня 2007 року. З 15 травня 2013 року переведений на посаду начальника сектору з контрольно-ревізійної роботи апарату УМГ «Львівтрансгаз».
		З метою підвищення ефективності управління, раціонального використання трудових ресурсів, оптимізації організаційної структури ПАТ «Укртрансгаз» видано наказ від 03 липня 2015 року № 272, яким ліквідовано сектор з контрольно-ревізійної роботи та скорочено відповідні посади в апараті філії УМГ «Львівтрансгаз». Наказом ПАТ «Укртрансгаз» від 31 липня 2015 року № 307 затверджено зміни до штатних розписів філії УМГ «Львівтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз», зокрема, згідно з додатком 6 до наказу «Зміна до штатного розпису» із сектору з контрольно-ревізійної роботи виведено посади начальника сектору та бухгалтера-ревізора.
		На виконання зазначеного наказу УМГ «Львівтрансгаз» 03 серпня 2015 року видано наказ № 333 щодо попередження ОСОБА_3 про зміну істотних умов праці та можливе розірвання з ним трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 або пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП Україниз наступним звільненням з 07 жовтня 2015 року, в строк з 06 серпня 2015 року до 06 жовтня 2015 року запропоновано позивачу наявні вільні вакансії за відповідною спеціальністю. Зазначене попередження позивач отримав 18 вересня 2015 року, що підтверджується його підписом на попередженні.
		Протягом жовтня-листопада 2015 року позивач неодноразово звертався до відповідача щодо надання переліку вакантних посад та надавав згоду на переведення його на посади начальника Рівненського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів, на що було отримано відповідь про відмову у переведенні на вказану посаду, у зв'язку з відсутністю відповідної освіти та стажу роботи. У задоволенні заяви ОСОБА_3 від 03 листопада 2015 року про переведення на посаду провідного інженера підрозділів при апараті відмовлено, оскільки станом на 03 листопада 2015 року така посада була відсутня у штатному розписі УМГ «Львівтрансгаз». У задоволенні заяви від 04 листопада 2015 року ОСОБА_3 про переведення на посаду начальника управління комерційної диспетчеризації центрального диспетчерського департаменту ПАТ «Укртрансгаз» також відмовлено, оскільки станом на 04 листопада 2015 року ця посада відсутня у списку вільних вакансій.
		Листом ПАТ «Укртрансгаз» від 12 листопада 2015 року № 14413/4-002 на заяву від 09 листопада 2015 року позивача повідомлено, що в період з 02 до 06 листопада 2015 року посада начальника управління економіки та фінансів апарату філії УМГ «Прикарпаттрансгаз» не є вакантною. ПАТ «Укртрансгаз» листом від 13 листопада 2015 року № 14505/4-002 доручено директору філії УМГ «Львівтрансгаз» надати роз'яснення ОСОБА_3 на заяву від 11 листопада 2015 року щодо вакантної посади машиніста крана автомобільного в Богородчанському ВУПЗУ та вказано, що згідно з положенням про філію УМГ «Львівтрансгаз» повноваження щодо призначення та звільнення з посад надані виключно директору філії. Листом УМГ «Львівтрансгаз» від 18 листопада 2015 року № 5677/4-01 щодо переведення ОСОБА_3 на іншу посаду відповіді щодо працевлаштування на посаду машиніста крану позивачу не надано.
		Згідно з наказом від 18 листопада 2015 року № 95-ос ОСОБА_3 звільнено з роботи відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП Україниу зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.
		Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
		Частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу. Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.
		Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом України в постанові від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15, підстав відступити від цього висновку щодо застосування норм права Верховним Судом не встановлено.
		Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і впровадження передових методів.
		Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв'язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.
		З огляду на встановлені судами обставини справи Верховний Суд погоджується з їх висновками щодо того, що на підприємстві відповідача мали місце не зміни істотних умов праці, а зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників. Такі зміни у трудових відносинах з працівником мають, відповідно, й різні правові наслідки та не можуть ототожнюватися.
		Так, за пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах, пов'язаних зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди повинні з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
		При цьому, відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відмова працівника від переведення на іншу вакантну посаду при скороченні штату або чисельності працівників є підставою для його звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України виключно в разі дотримання інших вимог процедури такого звільнення. Втім, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено дотримання процедур звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що позбавляє суди повноважень змінити формулювання підстав звільнення за цією підставою.
		За правилами частини другої статті 235 КЗпП Українипри ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Касаційна скарга доводів у цій частині не містить, тому оскаржувані судові рішення не підлягають переоцінці Верховним Судом.
		Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходили із того, що в УМГ «Львівтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» мали місце зміни в організації виробництва і праці, у тому числі скорочення чисельності та штату працівників, що випливає з наведених наказів, штатного розпису та змін до штатного розпису (додаток 6 до наказу від 31 липня 2015 року), при цьому, був ліквідований сектор з контрольно-ревізійної роботи та скорочено посади начальника сектору та бухгалтера-ревізора в апараті філії УМГ «Львівтрансгаз». Відповідач мав можливість здійснити переведення позивача на іншу роботу, зокрема, на посаду машиніста крана автомобільного, що була вакантною на день попередження позивача про звільнення, проте цю посаду позивачу ОСОБА_3 не запропонував, його заява про переведення на зазначену посаду залишена без відповідного розгляду та реагування. Враховуючи наведене, суди зробили обґрунтований висновок, що звільнення ОСОБА_3 з підстав, передбачених пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, проведено всупереч вимогам чинного трудового законодавства, а отже, наказ про його звільнення є незаконним.
		Що стосується доводів заявника у касаційній скарзі про те, що суд має право зі своєї ініціативи змінити формулювання причин звільнення, а не скасовувати наказ про звільнення, як про це просить позивач, у разі дотримання процедури звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, Верховний Суд зробив висновок про те, що суд ухвалює рішення про зміну формулювання причин звільнення виключно у тих випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, за умови коли підстава, за якою звільнено працівника, є законною, а неправильним є лише формулювання причин звільнення в наказі та трудовій книжці працівника, що не відповідає встановленим судами обставин.
		Суди першої та апеляційної інстанцій, враховуючи ступінь моральних страждань, яких ОСОБА_3 зазнав внаслідок порушення його трудових прав, та виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості зробили обґрунтований висновок про стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000,00 грн.
		Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а спрямовані виключно на зміну проведеної судами оцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» залишити без задоволення.
		Рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 вересня 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. А. Стрільчук
		 
		Судді                                                                                                  А. С. Олійник
		 
		                                                                                                            С. О. Погрібний
		 
		                                                                                                            О. В. Ступак
		 
		                                                                                                            Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...