Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 236/4459/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 22.03.2019. Зареєстровано: 22.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.03.2019.
Дата набрання законної сили: 20.03.2019
Номер судового провадження: 22-ц/804/867/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                        Єдиний унікальний номер 236/4459/18        Номер провадження 22-ц/804/867/19 
		                                                                                               
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		20 березня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:
		головуючого Соломахи Л.І.
		суддів Канурної О.Д., Санікової О.С.
		за участю:
		секретаря судового засідання Розпутько Я.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 3 цивільну справу № 236/4459/18 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", яке змінило найменування на Акціонерне товариство "Українська залізниця", про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітної плати за час простою, компенсації за невикористану відпустку з апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 02 січня 2019 року у складі судді Ткачова О.М., -
		В С Т А Н О В И В:
		У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі ПАТ "Укрзалізниця") про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітної плати за час простою, компенсації за невикористану відпустку.
		Зазначала, що перебувала з ПАТ "Укрзалізниця" у трудових відносинах. Наказом № 154/ДН-ос від 13 квітня 2017 року звільнена. 
		Посилаючись на те, що при звільненні відповідач розрахунок з нею не провів, просила стягнути з ПАТ "Укрзалізниця" на її користь:
		- заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року за фактично відпрацьований час у сумі 1 151,50 грн.; 
		- заробітну плату за час простою за березень - квітень 2017 року в сумі 4 314,81 грн., у тому числі за березень 2017 року - 2 315,45 грн., за квітень 2017 року - 1 999,36 грн.;
		- компенсацію за невикористану відпустку в сумі 2 096,08 грн. (а.с. 2 - 6).
		Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 02 січня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
		Стягнуто з ПАТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за березень 2017 року в розмірі 1 151,50 грн., заробітну плату за час простою за березень - квітень 2017 року в сумі 4 314,81 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 2 096,08 грн.
		Зобов'язано ПАТ "Укрзалізниця" утримати з цієї суми податок з доходів фізичних осіб та інші обов'язкові платежі.
		Стягнуто з ПАТ "Укрзалізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн. (а.с. 28 - 31).
		Постановою Кабінету Міністрів України № 938 від 31.10.2018 року змінено тип публічного акціонерного товариства "Українська залізниця з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство "Українська залізниця" (скорочене найменування АТ "Укрзалізниця").
		Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач АТ "Укрзалізниця" в апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 02 січня 2019 року про стягнення заборгованості по заробітній платі у сумі 7 562,39 грн. та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що в порушення норм ст. 190 ЦПК України судом відповідачу не були надіслані копія ухвали про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви, у зв'язку з чим відповідач був позбавлений права на подання відзиву на позовну заяву та інших процесуальних документів, які мають значення для справи, чим відповідача фактично усунуто від розгляду справи. Повний текст оскаржуваного рішення в порушення норм ст. 272 ЦПК України відповідачу протягом 2 днів з дня його складання направлено не було, копія судового рішення відповідачем була отримана лише 11 січня 2019 року.
		При ухваленні рішення судом не враховано, що за період з 01 березня 2017 року по 15 березня 2017 року ОСОБА_1 виплачена заробітна плата у розмірі 2 339,26 грн., що підтверджується відомістю на виплату грошових коштів.
		Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України" припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей шляхами залізничного і автомобільного сполучення. Наслідком цього рішення є відсутність організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця"та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, відсутність зв'язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень", а також передачі з непідконтрольної території первинних документів для нарахування заробітної плати.
		У зв'язку з відсутністю первинних документів у структурному підрозділі "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця" нарахування заробітної плати здійснити не можливо, а тому з 16 березня 2017 року нарахування заробітної плати було припинено.
		У зв'язку із захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об'єктів АТ "Укрзалізниця",розташованих, зокрема, у м. Донецьк, у відповідача з 20 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп'ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю. За цим фактом за заявою відповідача порушено кримінальне провадження № 12017050420000286 за ознаками ст. 341 КК України.
		Донецька дирекція залізничних перевезень за дорученням ПАТ "Укрзалізниця" самостійно виконувала функції роботодавця, тому кадрові накази, особисті справи, трудові книжки та інші документи знаходилися відповідно в її будівлях у м. Донецьк.
		Висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні АТ "Укрзалізниця" господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк. Визнано, що терористична загроза та загроза територіальній цілісності України, що супроводжується актами тероризму, є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ "Укрзалізниця", що знаходиться, в тому числі у м. Донецьк, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. 
		У зв'язку з зазначеним відповідач фактично відсутній за фактичним місцем ведення діяльності та розташування офісу, зокрема, у м. Донецьк, за місцем роботи позивача по справі, що обумовлено поважними причинами, та не має об'єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх обов'язків за трудовим договором.
		Нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів первинного обліку праці та заробітної плати, зокрема, штатного розпису, розцінок та норм праці, табелів обліку використання робочого часу, розпоряджень про надбавки та премії за умови, що господарська діяльність здійснювалась.
		Унеможливлення виконання відповідачем своїх обов'язків, передбачених статтями 47, 83, 115, 116 КЗпП України, перед працівниками, які вивільнені за скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, зокрема, проведення з ними розрахунку, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин, що є підставою для звільнення відповідача від відповідальності (а.с. 35 - 40).
		Позивач ОСОБА_1 про постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження від 11 лютого 2019 року була повідомлений шляхом розміщення 11 лютого 2019 року інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень (а.с. 58). Письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача позивачем ОСОБА_1 на час розгляду справи не наданий.
		Відповідно до частини 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
		В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явилися; про дату, час та місце розгляду справи повідомлені.
		Відповідач судову повістку - повідомлення про розгляд справи 20 березня 2019 року отримав 27 лютого 2019 року за юридичною адресою у м. Києві та 26 лютого 2019 року за адресою регіональної філії "Донецька залізниця" у м. Лиман Донецької області, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 64, а.с. 65).
		Представник відповідача АТ "Укрзалізниця" Комісарова А.В., яка діє на підставі довіреності юридичної особи від 29.12.2018 року (а.с. 42), 20 березня 2019 року надіслала до апеляційного суду клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача (а.с. 69 - 70).
		Позивач ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи 20 березня 2019 року повідомлена відповідно до частини 1 ст. 11 Закону України від 12.08.2014 року № 1632-VII "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" шляхом розміщення 21 лютого 2019 року інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу ухвали суду про призначення справи до розгляду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (а.с. 62), а також телефонограмою від 14 березня 2019 року, яка зареєстрована у журналі телефонограм по цивільним справам Донецького апеляційного суду під № 157 (а.с. 67 - 68).
		Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача АТ "Укрзалізниця" задоволенню не підлягає. 
		Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 
		Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебувала з відповідачем у трудових відносинах до 13 квітня 2017 року (а.с. 13 - 16, а.с. 21).
		У відповідача перед позивачем на день звільнення склалась заборгованість у розмірі 7 562,39 грн., яка складається з заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року у розмірі 1 151,50 грн.; з заборгованості по заробітній платі за час простою за березень - квітень 2017 року в сумі 4 314,81 грн.; компенсації за невикористану відпустку в сумі 2 096,08 грн., що підтверджується розрахунками заробітної плати за березень та квітень 2017 року (а.с. 19, а.с. 20, а.с. 22).
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні 13 квітня 2017 року відповідач розрахунок з позивачем не провів, не виплатив усі належні їй від підприємства суми. Позовні вимоги підтверджуються наданими позивачем доказами та здійсненими розрахунками (а.с. 28 - 31).
		Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону.
		Матеріалами справи доведено та відповідачем не оспорюється, що позивач перебувала з ним у трудових відносинах.
		Згідно трудової книжки позивача вона 14 липня 2016 року прийнята провідним бухгалтером фінансово-економічного сектору відділу перевезень структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" за переведенням з госпрозрахункової служби перевезень ДП "Донецька залізниця" (наказ № 52/ДН-ос від 13.07.2016 року).
		Наказом в.о. начальника дирекції залізничних перевезень від 13 квітня 2017 року № 154/ДН-ос вона звільнена за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 13 - 16, а.с. 21).
		Будь-які заперечення щодо наданої позивачем до суду на підтвердження своїх позовних вимог копії наказу від 13 квітня 2017 року № 154/ДН-ос про припинення трудового договору відповідачем у апеляційній скарзі не зазначено, тобто він відповідачем не оспорюється.
		Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Згідно частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
		Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		Згідно апеляційної скарги відповідач не оспорює і той факт, що при звільненні позивача розрахунок з нею не проведено.
		Відповідно до частини 1 ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. 
		Наказом начальника структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 17.03.2017 року № 236/ДНД у зв'язку із відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольною українській владі територією, встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції; на час простоювстановлено щоденний режим роботи згідно діючих Правил внутрішнього трудового розпорядку та зобов'язано всіх працівників, які знаходяться на простої, з'являтися на свої робочі місця, актові зали, кабінети технічного навчання; зобов'язано працівників, які знаходяться на простої, розписуватися на початку та наприкінці робочого дня в "Журналі обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої"; на весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу проставляти літерний код "П"; оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи (а.с. 23).
		Даний наказ узгоджується з вимогами ст. 113 КЗпП України, згідно якої час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу)
		Відповідно до ст. 110 КЗпП України та частини 1 ст. 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. 
		Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що заборгованість із виплати заробітної плати позивачу складає 7 562,39 грн., а саме: за березень 2017 року за фактично відпрацьовані 63 години - 1 151,50 грн., за березень 2017 року за 96 годин простою - 2 315,45 грн., за квітень 2017 року за 72 години простою - 1 999,36 грн. та 2 096,08 грн. компенсація за невикористану відпустку. 
		Ці обставини підтверджуються розрахунками заробітної плати за березень - квітень 2017 року (табуляграми) (а.с. 19, а.с. 20), які суду були надані позивачем та які йому були видані відповідачем відповідно до ст. 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці".
		Відповідачем ці відомості не спростовані та суду не надані докази, що ці відомості є недостовірними. 
		В апеляційній скарзі відповідач посилається, що позивачу виплачена заробітна плата за березень 2017 року у розмірі 2 339,26 грн. Проте цей довід апеляційної скарги не спростовує висновки суду щодо розміру заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року, оскільки зазначена сума при пред'явленні позовних вимог позивачем була врахована. Згідно розрахунку заробітної плати за березень 2017 року (табуляграма) позивачу за березень 2017 року за 63 години роботи нараховано 2 279,16 грн., вислуга років 911,66 грн. та одноразове заохочення 300,00 грн., всього 3 490,82 грн. Згідно доданої відповідачем до апеляційної скарги відомості на виплату грошей № 29 за березень 2017 року ОСОБА_1 отримала 2 339,26 грн. (а.с. 47 - 49). Саме на цю суму позивачем у позовній заяві зменшена заробітна плата за березень 2017 року за фактично відпрацьований час до 15 березня 2017 року і відповідно заборгованість по заробітній платі за період з 1 по 15 березня 2017 року склала 1 151,50 грн. (3 490,82 - 2 339,26).
		Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. 
		Відповідно до ст. 8 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. 
		Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
		Доводи апеляційної скарги про відсутність заборгованості перед позивачем є недоведеними.
		Відповідно до ст. 12, частини 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		Доводи відповідача ґрунтуються лише на тій обставині, що відсутні первинні документи для нарахування заробітної плати - накази про прийняття на роботу, про надання відпустки, табелі обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжні відомості.
		Проте позивачем суду надано наказ про припинення трудового договору (а.с. 21), табелі обліку використання робочого часу за березень - квітень 2017 року (а.с. 17 - 18), розрахунки заробітної плати за березень - квітень 2017 року (а.с. 19, а.с. 20).
		Розрахунки заробітної плати за березень - квітень 2017 року узгоджуються з наказом начальника структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" від 17 березня 2017 року № 236/ДНД про встановлення з 20 березня 2017 року простою з причин, незалежних від працівників (а.с. 23), зокрема: згідно розрахунків заробітної плати позивачу нараховано оплату простоїв за березень 2017 року 96 годин (12 днів) у сумі 2 315,45 грн., за квітень 2017 року - 72 години (9 днів) у сумі 1 999,36 грн. (а.с. 19, а.с. 20). Нараховані позивачу за час простою суми узгоджуються з її посадовим окладом 6 331,00 грн.
		Відповідачем суду не надано будь-яких доказів, які б спростовували зазначену заборгованість по оплаті за час простою.
		Посилання відповідача на те, що з 16 березня 2017 року до СП "Донецька дирекція залізничних перевезень" не надходять первинні документи для нарахування заробітної плати, що на підконтрольній Україні території відсутня первинна документація для нарахування заробітної плати за період з 16 березня 2017 року, не є підставою для відмови позивачу у задоволенні позовних вимог.
		Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця. Отже суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для ненарахування та не виплати позивачу заробітної плати.
		Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Враховуючи, що відповідач в порушення Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" не надав суду першої інстанції документів ні про нараховану позивачу заробітну плату за період з березня 2017 року по 13 квітня 2017 року, ні про наявність заборгованості по заробітній платі, ні про відсутність такої заборгованості, в апеляційній скарзі визнає той факт, що розрахунок з позивачем при його звільненні не проведено, суд першої інстанції при вирішенні спору обґрунтовано виходив з наданих позивачем доказів та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі (сумам, які належали йому від підприємства на день звільнення).
		Посилаючись в апеляційній скарзі на відсутність об'єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов'язків, відповідач конкретних заперечень щодо сум заробітної плати зазначених у розрахунках заробітної плати за березень - квітень 2017 року не наводить. 
		Розрахунок заробітної плати за квітень 2017 року узгоджуються з наказом від 13 квітня 2017 року № 154/ДН-ос про припинення трудового договору, згідно якого позивач має право на компенсацію за 7 днів невикористаної відпустки (а.с. 21). 
		Сума компенсації за невикористану відпустку відповідачем в апеляційній скарзі не оспорюється.
		Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 
		Доводи апеляційної скарги про те, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати №126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі, не ґрунтуються на законі.
		Дійсно, 16 січня 2018 року ПАТ "Укрзалізниця"надано Науково-правовий висновок №126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), згідно якого вина ПАТ "Укрзалізниця"в невиплаті належних працівникові сум при звільненні відсутня.
		В той же час форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Проте жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заборгованості по заробітній платі.
		Закон України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов'язків роботодавця, визначених ст. 47, ст. 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України.
		Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України (ст 10).
		Проте заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП), компенсація за невикористану відпустку (ст. 83 КЗпП), не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати. 
		Відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні встановлена ст. 117 КЗпП України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Проте позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача на підставі ст. 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі не заявлялися.
		Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. 
		Згідно практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа "Суханов та Ільченко проти України", справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини") "майно" може являти собою "існуюче майно" або засоби, включаючи "право вимоги", відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання"/"правомірне очікування" (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
		В рішенні у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (п. 22). 
		Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Отже, оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень - квітень 2017 року, у строки, встановлені частиною 1 ст. 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом першої інстанції, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі. Доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, є необґрунтованими.
		Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм ст. 190 ЦПК України не спростовують висновків суду.
		Відповідно до частин 2, 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
		Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
		Відповідно до ухвали Краснолиманського міського суду Донецької області від 21 грудня 2018 року про відкриття провадження у справі судом було відкрито спрощене позовне провадження та справу було призначено до розгляду без повідомлення сторін (а.с. 25 - 26). 
		Відповідно до п. 2 частини 1 ст. 274 ЦПК України справи, що виникають з трудових відносин, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
		Відповідно до частини 5 ст. 274 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		Отже, повідомлення сторін у цій справі, яка судом першої інстанції розглянута у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, не є обов'язковим.
		Не направлення судом першої інстанції відповідачу на виконання вимог ст. 190 ЦПК України копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви, а також недотримання судом першої інстанції норм ст. 272 ЦПК України щодо направлення учасникам справи копії судового рішення протягом 2 днів з дня його складання, не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та не призвело до неправильного вирішення справи.
		В апеляційній скарзі відповідач виклав свої заперечення щодо вимог позивача, додав до апеляційної скарги новий доказ - відомість на виплату грошей за березень 2017 року, яка була прийнята судом апеляційної інстанції, та з урахуванням якої була здійснена перевірка законності судового рішення. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права,які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
		Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а рішення суду - без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні.
		За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1 057,20 грн. (а.с. 41, а.с. 52). 
		Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, підстави для відшкодування відповідачу витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відсутні, судові витрати по сплаті відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 057,20 грн. покладаються на відповідача.
		Відомості про інші судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані.
		Керуючись ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" - залишити без задоволення.
		Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 02 січня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий: Л.І. Соломаха
		Судді: О.Д. Канурна
		О.С. Санікова 
		 
		Повне судове рішення складено 22 березня 2019 року.
		Головуючий суддя : Л.І. Соломаха

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...