Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/4687/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, з них.
Надіслано для оприлюднення: 28.03.2019. Зареєстровано: 28.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 29.03.2019.
(частково)
Результат оскарження 31.07.2019 Шостий апеляційний адміністративний суд: скасовано судове рішення частково і ухвалено нове судове рішення у відповідній частині
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		27 березня 2019 року                      № 826/4687/18
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу 
		за позовом           громадянина Грузії ОСОБА_2 (ОСОБА_2) 
		до                     Служби безпеки України,
		                       Державної міграційної служби України,
		Адміністрації Державної прикордонної служби України, 
		Національної поліції України 
		про                     визнання дій неправомірними, визнання неправомірними та скасування рішень 
		 
		   ВСТАНОВИВ:
		Громадянин Грузії ОСОБА_2 (ОСОБА_2) (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Служби безпеки України (далі по тексту - відповідач 1, СБУ), Державної міграційної служби України (далі по тексту - відповідач 2, ДМС України), Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі по тексту - відповідач 3), Національної поліції України (далі по тексту - відповідач 4, НПУ), в якому просить:
		- визнати неправомірними спільні дії Служби безпеки України, Державної міграційної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Національної поліції України щодо примусового видворення за межі України громадянина Грузії ОСОБА_2 (ОСОБА_2), ІНФОРМАЦІЯ_1;
		- визнати неправомірним та скасувати рішення Служби безпеки України про примусове повернення громадянина Грузії ОСОБА_2 (ОСОБА_2), ІНФОРМАЦІЯ_1, з України від 17 листопада 2017 року;
		- визнати неправомірним та скасувати рішення Служби безпеки України про заборону в'їзду громадянина Грузії ОСОБА_2 (ОСОБА_2), ІНФОРМАЦІЯ_1, в Україну від 17 листопада 2017 року, погоджене 17 листопада 2017 року.
		В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що позивача безпідставно видворено за межі України, оскільки останній не був повідомлений про те, що його посвідка на тимчасове проживання скасована, а в задоволенні клопотання про продовження дії посвідки на тимчасове проживання було відмовлено, чим позбавлено позивача права на оскарження таких рішень. Також представник позивача зазначає, що рішення про примусове видворення з України позивачу не повідомлялось, що позбавило його права на оскарження такого рішення.  Представник позивача наголошує й на тому, що рішення Служби безпеки України про заборону в'їзду на територію України є необґрунтованим, оскільки не містить підстави для прийняття такого рішення  та порушує право позивача на освіту, повагу на сімейне життя.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
		У підготовчому засіданні 26 червня 2018 року судом відмовлено у задоволенні клопотань представника позивача про витребування доказів від Державної прикордонної служби України, КП «Міжнародний аеропорт «Київ», ТОВ «ЄТАК Україна», Департаменту консульської служби МЗС України, Національної поліції України та оголошено перерву. 
		У підготовчому засіданні 09 серпня 2018 року протокольними ухвалами суду відмовлено у задоволенні клопотань представника позивача про витребування від Служби безпеки України та Національної поліції України доказів та допит свідків, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
		В судовому засіданні 11 вересня 2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити, представники відповідачів заперечували проти задоволення позову.
		Так, представник Служби безпеки України у відзиві на позов зазначив, що Служба безпеки України рішення про видворення позивача з України не приймала. Рішення про примусове повернення з України позивача від 17 листопада 2017 року №5/1/3-19444 прийнято в зв'язку з тим, що в ході здійснення контррозвідувальних заходів встановлено достатньо інформації про здійснення позивачем діяльності, яка суперечить інтересам забезпечення безпеки України. Оскільки позивач не має статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, тому відсутні обставини, які унеможливлюють його примусове повернення або заборону в'їзду на територію України. Наявність родинних зв'язків (дружини) не є обставиною згідно статті 31 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», яка унеможливлює примусове повернення з території України або примусове видворення.
		Державна міграційна служба України заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позов, в якому зазначила, що Управлінням Державної міграційної служби у Луганській області прийнято рішення від 14 вересня 2017 року №12/5-31618 про відмову у продовженні позивачу строку дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, яке оскаржено представником позивача в судовому порядку. В подальшому, Службою безпеки України прийнято оскаржувані рішення про примусове повернення позивача в країну походження та про заборону в'їзду в Україну відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
		Згідно відзиву на позов Адміністрації Державної прикордонної служби України, остання не приймала оскаржувані рішення про примусове повернення позивача в країну походження та про заборону в'їзду в Україну. Згідно інформації бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» позивач перетнув державний кордон України 17 листопада 2017 року по паспорту №16АВ72244 в міжнародному пункті пропуску для морського та паромного сполучення «Іллічівський морський торгівельний порт».
		Представник Національної поліції України також надав суду відзив на позов, в якому вказував, що співробітники Національної поліції не приймали участь у примусовому видворенні позивача за межі України. 
		Зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, на підставі частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
		Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
		13 жовтня 2015 року позивачу видано посвідку на тимчасове проживання в Україні терміном дії до 20 вересня 2016 року, термін дії якої в подальшому продовжено до 20 вересня 2017 року.
		Однак, 14 вересня 2017 року Управлінням Державної міграційної служби у Луганській області прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання та рішення №12/5-31618 про відмову у продовженні позивачу строку дії посвідки на тимчасове проживання в Україні.
		В подальшому, 17 листопада 2017 року Службою безпеки України прийнято рішення про примусове повернення з України громадянина Грузії ОСОБА_2 (ОСОБА_2), ІНФОРМАЦІЯ_1.
		Також, 17 листопада 2017 року Службою безпеки України прийнято постанову про заборону в'їзду в Україну громадянину Грузії  ОСОБА_2 (ОСОБА_2), ІНФОРМАЦІЯ_1, терміном на 3 роки.
		З матеріалів справи вбачається, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року у справі №812/333/18 задоволено позов громадянина Грузії  ОСОБА_2 (ОСОБА_2) до Управлінням Державної міграційної служби у Луганській області та скасовано рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні та рішення №12/5-31618 від 14 вересня 2017 року про відмову у продовженні строку дії посвідки на тимчасове проживання в Україні. 
		Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року у справі №812/333/18 скасовано вказане вище рішення Луганського окружного адміністративного суду та прийнято нове про відмову у задоволенні позову.
		З огляду на викладене, доводи представника позивача щодо неповідомлення позивача про прийняття рішень про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні та рішення №12/5-31618 від 14 вересня 2017 року про відмову у продовженні строку дії посвідки на тимчасове проживання в Україні та, як наслідок, порушення права на оскарження в судовому порядку таких рішень спростовано матеріалами справи. 
		Згідно зі  статтею 26 Конституції України  іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими  Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
		Статтею 33 Конституції України  кожному,  хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Відповідно до частин 1, 3  статті 13 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»   (далі - Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства») в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
		- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;
		- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
		- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
		- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
		- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
		- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
		- якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.
		Рішення про заборону в'їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.
		    Крім того, згідно частин 1, 2, 5, 6  статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
		Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
		Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
		Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.
		З метою контролю за виконанням іноземцем та особою без громадянства рішення про примусове повернення службові особи органу охорони державного кордону чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, можуть супроводжувати такого іноземця та особу без громадянства по території України.
		Згідно з пунктом 18 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка погребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні»,  при  вирішенні  судами  спорів  про оскарження рішень про  заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене  статтею 13 та частиною 2 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб  без  громадянства».  При цьому необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки  України  або  охорони  громадського  порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер,  який  не  потребує  обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд.
		    Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду  в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця  чи  особи  без громадянства з України.  
		Відповідно до пункту 4 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012 року за №806/21119 (далі - Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства), іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворення на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
		Згідно пункту 5 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
		Водночас, пунктом 6 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства визначено, що примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього  розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов'язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.
		При цьому, статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено перелік обставин, за наявності яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово поверненні чи примусово видворенні, видані чи передані до країни походження, а саме іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн:
		-де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
		-де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
		-де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
		-де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
		Отже, наявність у іноземця  родинних зв'язків не є обставиною, що забороняє повернення іноземця з території України.
		Судом встановлено відсутність у позивача обставин, які відповідно до статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» перешкоджають прийняттю рішення про повернення позивача з території України.
		З матеріалів справи вбачається, що Службою безпеки України прийнято рішення від 17 листопада 2017 року №5/1/3-19944 про примусове повернення в строк до 17 листопада 2017 року за межі України громадянина Грузії ОСОБА_2 (ОСОБА_2) із забороную йому у в'їзді на територію України строком на три роки. Зазначене рішення  обґрунтовано тим, що діяльність  громадянина Грузії ОСОБА_2 (ОСОБА_2) суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України, її суверенітету, територіальної цілісності і конституційного ладу.
		Про прийняте рішення від 17 листопада 2017 року №5/1/3-19944 Служба безпеки України повідомила Прокуратуру міста Києва (лист від 17 листопада 2017 року №5/1/3-20025) та Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві (лист від 17 листопада 2017 року №5/1/3-20024).
		Отже, при прийнятті рішення від 17 листопада 2017 року №5/1/3-19944 Служба безпеки України діяла відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства.
		При цьому, суд вважає безпідставними доводи представника позивача щодо видворення позивача за межі України, з огляду на викладене.
		Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
		Отже, підставою для видворення іноземця з території України є відповідне судове рішення, проте представником позивача не надано доказів існування такого рішення, а Державною міграційною службою України та Адміністрацією Державної прикордонної служби України заперечується факт звернення до суду з позовом про видворення позивача з території України.
		Судом встановлено, що у даному випадку мало місце вчинення дій, визначених частиною 6 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця.
		З матеріалів справи вбачається, що 17 листопада 2017 року Службою безпеки України прийнято постанову про заборону в'їзду в Україну громадянина Грузії ОСОБА_2 (ОСОБА_2) строком на три роки.
		Порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства визначено Інструкцією про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою  наказом Служби безпеки України від 01 червня 2009 року № 344, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2009 року за №785/16801(далі    -  Інструкція №344 від 01червня 2009 року). 
		Згідно з пунктом 2  Інструкції №344   від 01 червня 2009 року,  рішення про заборону в'їзду в Україну особі (далі -    рішення    про    заборону    в'їзду)    приймається    в інтересах забезпечення безпеки України у разі,    якщо є наявність    достатньої інформації,    отриманої    в установленому законом порядку,    про факт вчинення    нею    суспільно    небезпечного     діяння,     незалежно     від території    його    вчинення,яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України,    попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБ України.
		За інформацією,    одержаною    від    органу     безпеки     іноземної держави,    рішення    про    заборону в'їзду приймається в    порядку, передбаченому    цією      Інструкцією     та     відповідним     міжнародним договором України.
		Стосовно осіб, що мають статус біженця в Україні, рішення про заборону в'їзду не приймаються.
		Відповідно до пункту 3  Інструкції №344 від 01 червня 2009 року   у разі    наявності    підстав    для    прийняття    рішення про заборону в'їзду функціональним підрозділом Центрального управління, регіональним органом готується довідка.
		У довідці зазначаються: 
		1) дані про особу,    якій передбачається    заборонити    в'їзд    в Україну:    прізвище, ім'я, друге ім'я, по батькові (українськими та латинськими    літерами),    число,    місяць,    рік    народження,    стать, громадянство    (підданство)    або    країна    постійного проживання, а також за    наявності    -    дані    національного    паспорта    або    іншого документа,    який посвідчує особу (вид,    серія,    номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний телефон;
		2) обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду    (викладаються згідно з пунктом 2 цієї  Інструкціїіз    зазначенням    фактів    вчинення    особою    суспільно    небезпечного діяння та посиланням на відповідну статтю  Кримінального кодексу України);
		3) в чому    саме    полягають    інтереси    забезпечення    безпеки України - захист державного    суверенітету,    конституційного    ладу, територіальної     цілісності,    економічного,    науково-технічного    оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці;
		4) пропонований строк заборони в'їзду в    Україну    особі    (від шести місяців до п'яти років);
		5) відомості, що обґрунтовують обрання строку заборони в'їзду в Україну особі, зокрема: обставини і характер вчинення особою    суспільно    небезпечного діяння; результати перевірки    особи    за    інформаційними    системами    і    оперативними     обліками     Служби              безпеки    України,    Міністерства    внутрішніх справ України та банку даних Національного центрального бюро Інтерполу в Україні; наявність родинних зв'язків в Україні (дружини або    чоловіка, дітей,     батьків,    осіб,    які    перебувають    під    її    опікою    чи    піклуванням); наявність майнових    зобов'язань перед юридичними та фізичними    особами в Україні.
		Згідно з пунктом 6  Інструкції  №344 від 01 червня 2009 року   на    підставі     відомостей,    викладених     у     довідці,     у функціональному підрозділі Центрального управління,    регіональному органі    готується постанова про заборону в'їзду в Україну (додаток до Інструкції).
		Викладення інформації з обмеженим    доступом    у    постанові    не допускається.
		Судом встановлено, що підставою для прийняття постанови від 17 листопада 2017 року слугувала довідка від 16 листопада 2017 року щодо наявності підстав для прийняття рішення про примусове повернення та заборону в'їзду в Україну, яка містить гриф «Для службового користування», за результатом дослідження якої встановлено, що така довідка оформлена відповідно до Інструкції №344 від 01 червня 2009 року, а саме: 
		-містить інформацію щодо обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду; 
		-обґрунтування в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України; 
		-обставини і характер вчинення особою    суспільно    небезпечного діяння; 
		-результати перевірки    особи    за    інформаційними    системами    і    оперативними     обліками    Служби безпеки України,    Міністерства    внутрішніх справ України та банку даних Національного центрального бюро Інтерполу в Україні; 
		-наявність родинних зв'язків в Україні (дружини або    чоловіка, дітей,     батьків,    осіб,    які    перебувають    під    її    опікою    чи    піклуванням); 
		-наявність майнових    зобов'язань перед юридичними та фізичними    особами в Україні та строк заборони в'їзду в    Україну.    
		Відповідно до    додатку до  Інструкції  №344 від 01 червня 2009 року постанова має містити наступну інформацію про особу, стосовно якої вона виноситься, а саме: прізвище, ім'я, друге ім'я, по батькові    (українськими та латинськими літерами),    число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - документ, що посвідчує особу, місце народження, місце роботи, посада, місце тимчасового перебування в Україні (домашня адреса, телефон).
		Судом встановлено, що постанова від 17 листопада 2017 року про заборону в'їзду в Україну громадянину Грузії  ОСОБА_2 (ОСОБА_2), ІНФОРМАЦІЯ_1, оформлена відповідно до додатку до Інструкції   №344 від 01 червня 2009 року. 
		Направлення    Державній    прикордонній службі України доручення щодо заборони в'їзду в Україну особи забезпечується ДКР відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень    уповноважених державних органів     щодо осіб, які перетинають    державний    кордон, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від    17 квітня 2013 року № 280.
		Відповідно до пунктів 2 - 4 вказаного Порядку уповноважені державні органи під час надання, а Держприкордонслужба під час виконання доручень керуються  Конституцією  та законами України і цим Порядком.
		Доручення Держприкордонслужбі надаються уповноваженими державними органами відповідно до їх компетенції та за наявності підстав, визначених законом.
		Доручення надсилаються на адресу органу Держприкордонслужби, визначеного Адміністрацією Держприкордонслужби (далі - орган Держприкордонслужби).
		Абзацом 1 пункту 5 Порядку передбачено, що уповноважені державні органи можуть надавати доручення щодо заборони в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом строку, встановленого уповноваженим державним органом.
		Згідно з абзацом 3 пункту 7, пунктами 8-9 Порядку, доручення оформляються на бланку за формою згідно з додатком за підписом: Голови СБУ або його заступників, начальників функціональних підрозділів Центрального управління СБУ, що провадять оперативно-розшукову та контррозвідувальну діяльність, регіональних органів та органів військової контррозвідки, а також їх заступників.
		Доручення, що надається згідно з абзацами 2-4 пункту 5 цього Порядку, надсилається разом із завіреною в установленому порядку копією постанови, винесеної посадовою особою відповідного уповноваженого державного органу, або рішення слідчого судді, суду.
		У дорученні його ініціатором зазначаються такі відомості про особу: громадянство (підданство); прізвище, ім'я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян України - українською мовою, для іноземців та осіб без громадянства - латиницею); дата народження (день, місяць, рік); стать; місце проживання; серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий.
		Доручення оформляються стосовно однієї особи із зазначенням на відповідному бланку лише одного з видів доручень, передбачених у пункті 5 цього Порядку.
		Судом встановлено, що Службою безпеки України 17 листопада 2017 року направлено Голові Державної прикордонної служби України доручення щодо заборони в'їзду в Україну громадянина Грузії ОСОБА_2 (ОСОБА_2) строком на три роки.
		Підсумовуючи викладене, рішення Служби безпеки України від 17 листопада 2017року про примусове повернення громадянина Грузії ОСОБА_2 (ОСОБА_2), ІНФОРМАЦІЯ_1, та про заборону в'їзду громадянину Грузії ОСОБА_2 (ОСОБА_2), ІНФОРМАЦІЯ_1, є правомірними та такими, що прийняті у порядку, спосіб та з підстав, визначених чинним законодавством.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, покладений на них обов'язок доказування виконали та довели правомірність та обґрунтованість оскаржуваних позивачем рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		У задоволенні адміністративного позову громадянина Грузії ОСОБА_2 (ОСОБА_2) відмовити.
		 
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення», Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		 
		Суддя                                                                                                А.І. Кузьменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...