Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/13117/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; реалізації податкового контролю.
Надіслано для оприлюднення: 30.11.2021. Зареєстровано: 02.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 03.12.2021.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		29 листопада 2021 року                               м. Київ                              № 640/13117/20
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
		за позовом    ОСОБА_1 
		до   відокремленого підрозділу ДПС України Головне управління Державної податкової служби у місті Києві
		про   визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, -            
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі також - відповідач), в якому просить:          
		1. Визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві по складанню ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу №Ф-139188-17 від 10 травня 2019 року.                                                                                                              
		2. Скасувати вимогу про сплату боргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №Ф-139188-17 від 10 травня 2019 року.                                                  
		3. Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві підготувати висновок про повернення ОСОБА_1 надміру сплачених грошових зобов`язань по сплаті єдиного соціального внеску в розмірі 6033,00 грн. з Державного бюджету України та направити такий висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України.
		4. Зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 з урахуванням відсутності у останнього статусу само зайнятої особи та відсутності будь-яких заборгованостей зі сплати єдиного внеску.          
		5. Стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 коп.                    В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що не має статусу фізичної особи-підприємця, не є самозайнятою особою у розумінні закону, а тому обов`язок з нарахування та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у нього відсутній. Позивач зазначає, що він працює в Адвокатському об`єднанні «Вишневий і Партнери», яке, як роботодавець щомісяця сплачує за нього єдиний соціальний внесок. Також позивач наголошує на тому, що своє право на зайняття адвокатською діяльністю самостійно не реалізовує.                    
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
		21.08.2020 року засобами поштового зв`язку до суду надійшов відзив  відповідача на адміністративний позов, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що засобами інформаційної системи органів ДФС в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-139188-17 від 10 травня 2019 року та направлено ОСОБА_1 
		01.09.2020 року засобами поштового зв`язку до суду надійшла відповідь позивача на відзив, згідно якої він вважає його безпідставним  і таким, що не спростовує твердження позивача в адміністративному позові.                                                                                                     12.11.2020 року через канцелярію суду позивачем подано клопотання про ознайомлення з матеріалами  адміністративної справи №640/13117/20.                     
		05.07.2021 року засобами поштового зв`язку до суду надійшло клопотання від представника позивача про пришвидшення розгляду справи.                                                   
		Листом Окружного адміністративного суду міста Києва №640/13117/20/13493/20 від 12.07.2021 року надано відповідь представнику позивача щодо стану розгляду справи.
		          Вирішуючи питання правонаступництва, суд дійшов наступних висновків.          
		Відповідно до  статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України  у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
		Судом встановлено, що 18.12.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України", відповідно до якої Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок). Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.                                                  
		Відповідно до  Постанови Кабінету Міністрів України № 537 від 19.06.2019  року   утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1.                                        
		Установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до  Кримінального процесуального кодексу України.
		Визначено територіальні органи Державної податкової служби правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї  постанови, у відповідних сферах діяльності.
		Розпорядженням від 21.08.2019 року № 682-р "Питання Державної податкової служби"   Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї            постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України"   (Офіційний вісник України, 2019 р., № 26, ст. 900) функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на Державну податкову службу.          
		Разом з тим, 30.09.2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби", згідно з якою ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком.                                                  
		Установлено, що: територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї   постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї  постанови  та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї   постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій; права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї   постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.          
		Відповідно до пункту 1 наказу Державної податкової служби України видано наказ №755 "Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій", згідно з пунктом 1 якого розпочато з 01.01.2021 року здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 року №529 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби", повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови №893, в тому числі, головного управління ДПС у м. Києві.                    Згідно з пунктом 1 Положення про Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, затвердженого наказом Державної податкової служби України № 643 від 12.11.2020, Головне управління Державної податкової служби є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, забезпечує реалізацію повноважень ДПС на території м. Києва, та є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ 43141267).
		Згідно з наказом ДПС України від 24.12.2020 року №755 «Про початок здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» з 01 січня 2021 року територіальні органи ДПС, утворені як її відокремлені підрозділи, розпочинають здійснення повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються як юридичні особи.
		До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011), як відокремленого підрозділу (філії) Державної податкової служби України.
		Таким чином, з 01.01.2021 року ДПС України функціонує як єдина юридична особа, що складається з центрального апарату та територіальних органів, утворених як її відокремлені підрозділи (без статусу юридичних осіб).                                                            
		Отже, станом на день розгляду справи, функції та повноваження Головного управління ДПС у місті Києва, перейшли до його правонаступника - відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011), з огляду на що, в порядку  статті 52 КАС України   суд замінює відповідача у справі - Головне управління ДПС у м. Києві на відокремлений підрозділ ДПС України Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011).
		Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
		          Рішенням Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №202 від 22.07.2010 року позивачу видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2.
		З 24.06.2014 року ОСОБА_1 було взято на податковий облік в Державній податковій інспекції у Дарницькому районі ГУ ДПС у м. Києві, як фізичну особу, яка займається незалежною професійною діяльністю.                                                            
		ОСОБА_1 здійснює професійну діяльність у складі Адвокатського об`єднання «Вишневий і Партнери», що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України, і не є самозайнятою особою.                                                                      
		У березні 2020 року (коли позивач дізнався про порушення своїх справ), позивач отримав повідомлення від АТ КБ «Приватбанк» про те, що на його рахунки накладено арешт в межах відкритого виконавчого провадження №61187466.                                                            Відповідачем сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 року №Ф-139188-17, якою, відповідно до   статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування»      та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов`язано сплатити недоїмку у розмірі 5 211,72 грн.
		Позивач, не погоджуючись з прийнятою вимогою та вважаючи її неправомірною, звернувся з даним адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва за захистом своїх прав.                                                                                
		Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.                                                  
		Згідно з частиною другою   статті 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України.          
		Відповідно до частини першої   статті 67 Конституції України   кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.                    
		Спірні правовідносини врегульовані нормами   Податкового кодексу України   в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами      Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»       (далі також -      Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
		У відповідності до підпункту  14.1.153  пункту  14.1 статті  14 Податкового кодексу України, податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
		Пунктами  59.1  та 59.3 статті 59 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
		Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.                                                                      Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.          
		Позивачу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 року № Ф-139188-17 щодо єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 5 211,72 грн. у зв`язку з тим, що він займається адвокатською діяльністю, є самозайнятою особою, право на заняття адвокатською діяльністю не припинено, а тому він зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до визначеної  статтею 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування»  бази нарахування єдиного внеску, на що суд зазначає наступне.                                        
		Відповідно до пунктів 4 та 5  статті 4 Закону України №2464-VI, платниками єдиного внеску є, зокрема: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.          
		Частиною четвертою  статті 4 Закону України №2464-VI  передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого   статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до  закону  пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.          
		Відповідно до частини першої  статті 5 Закону України №2464-VI, облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої   статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
		Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої  статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.                                                                                
		Згідно з частинами другою та третьою  статті 5 Закону України №2464-VI, взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої    статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.                                                                      
		Платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 15 частини першої   статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія  Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за погодженням з Пенсійним фондом безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік.          
		Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункти 1 та 4 частини другої  статті 6 Закону України №2464-VI).
		Частиною другою  статті 9 Закону України №2464-VI  встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього  Закону  нараховується єдиний внесок, а частиною восьмою цієї статті - що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої  статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.                    
		Згідно з частиною одинадцятою  статті 9 Закону України №2464-VI, у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.          
		При цьому, згідно з пунктами 1 та 2 частини першої  статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.                              
		Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).          
		Особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.                                                            
		Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими (частини першої та другої            статті 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).                              
		Частинами першою та другою статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»   визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.                                                                                
		Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
		У відповідності до частин першої, другої, четвертої та п`ятої  статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього  Закону  набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
		До Єдиного реєстру адвокатів України вносяться такі відомості:1) прізвище, ім`я та по батькові адвоката; 2) номер і дата видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, номер і дата прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (номер і дата прийняття рішення про включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України); 3) найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, номери засобів зв`язку; 4) адреса робочого місця адвоката, номери засобів зв`язку;  5) інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю; 6) інші відомості, передбачені цим Законом.
		Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.
		Відомості, що підлягають внесенню до Єдиного реєстру адвокатів України, включаються до нього не пізніше дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону відповідної інформації, крім випадків, установлених цим Законом.                              
		Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.          
		Підтвердженням здійснення позивачем адвокатської діяльності може бути наявність відомостей у Єдиному реєстрі адвокатів України. Відомості про припинення або зупинення адвокатської діяльності також вносяться до Реєстру.                                        
		Водночас, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак, не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.                                                                                
		Таку позицію також висловлено Верховним Судом у постанові від 05 листопада 2018 року у справі №820/1538/17 (адміністративне провадження №К/9901/38076/18).
		Листом від 14.04.2020 року №1169/Адв/26-15-33-09-10, (копія міститься в матеріалах справи), у відповідь на адвокатський запит представника позивача від 02.04.2020 року ГУ ДФС у м. Києві щодо  ОСОБА_1 повідомлено  наступну інформацію: 22.07.2010 року - зареєстрований Кваліфікаційно-Дисциплінарною комісією адвокатури Київської області; 24.06.2014 року - взятий на облік в ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДПС У м. Києві, як фізична особа, яка займається незалежною  професійною  діяльністю (адвокат); 06.03.2017 року - до  ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДПС в м. Києві подано заяву за формою №8-ОПП про ліквідацію або реорганізацію платника податків; 18.04.2017- відмінено рішення щодо зняття з обліку; 12.09.2017 року - до  ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДПС У м. Києві подано заяву за формою №8-ЄСВ про взяття на облік єдиного соціального внеску; 29.12.2018 року - до  ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДПС У м. Києві подано заяву за формою №8-ОПП про ліквідацію або реорганізацію платника податків та №7-ЄСВ про зняття з обліку як платника єдиного соціального внеску, розпочато ліквідаційну процедуру незалежної професійної діяльності.  На дату надання відповіді ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДПС в м. Києві як фізична особа, яка незалежною займається професійною  діяльністю (адвокат) в стані «Прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру)».
		Позивач у своїй позовній заяві зазначив, що він працює в Адвокатському об`єднанні «Вишневий і Партнери», яке, як роботодавець щомісяця сплачує за нього єдиний соціальний внесок.  Факт оплати роботодавцем ЄСВ за ОСОБА_1 згідно форми ОК-5 до  Пенсійного фонду України підтверджується витягом з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування із 2008 року по 2018 рік (копія наявна в матеріалах справи).
		Згідно пункту 5 частини першої  статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»   мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений  законом  на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.          
		Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально.                                                            
		Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є  провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
		Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
		З урахування встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.                              
		Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні      Закону № 2464-VI  позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді.
		Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05 листопада 2018 року у справі № 820/1538/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19, від 05 грудня 2019 року у справі № 260/358/19, від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18, від 27 лютого 2020 року у справі № 0440/5632/18, від 05 березня 2020 року у справі № 460/943/19
		Верховний Суд зазначив,  «що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування».
		Водночас, Верховний Суд дійшов висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
		Інше тлумачення норм  Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»  - щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.          
		Враховуючи, той факт, що позивач як самозайнята особа (адвокат) поза межами Адвокатського об`єднання «Вишневий і Партнери» не працює, відповідно, доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, то визначена в оскаржуваній вимозі сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 5 211,72 грн. фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.                    
		Як встановлено судом, оскаржувану вимогу було сформовано відповідачем від 10.05.2019 року, що у позивача станом на 30.04.2019 року існує заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені, однак з оскаржуваної податкової вимоги неможливо встановити підстави за яких її формовано та підстави виникнення заборгованості, за який період нарахована сума боргу не зазначено.                                                            
		При цьому, у період з 2017 року по дату звернення з даним позовом до суду, роботодавець позивача щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника у розмірі не менше мінімального від суми нарахованої йому заробітної плати за місяць.                                        
		Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем до суду не надано, так і не надано пояснень щодо не врахування вказаних обставин під час нарахування позивачу ЄСВ, від чого залежить вирішення питання наявності або відсутності у позивача обов`язку сплачувати ЄСВ як фізичною особою-підприємцем.                                                            
		При цьому, доказів отримання позивачем у зазначений період доходів від здійснення індивідуальної адвокатської діяльності відповідачем до суду надано не було, що в свою чергу підтверджує обґрунтованість викладених вище висновків суду.                              
		Суд звертає увагу, що основоположним принципом збору ЄСВ є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.                                        
		Визначальним при вирішенні спірних правовідносин є мета сплати єдиного внеску отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку. Позивачу таке право гарантоване за рахунок участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи.
		Відтак, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець, у розмірі не менше мінімального, то відповідачем протиправно винесено вимогу від 10.05.2019 року № Ф-139188-17 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 5 211,72 грн.
		Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
		Суд також враховує положення статті 1 Першого протоколу  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених  законом  і загальними принципами міжнародного права.
		За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші протии Сполученого Королівства». «ІммобільяреСаффі» проти Італії», «East/WestAllianceLimited» проти України». «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії й умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
		Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994р., Series А № 296-А, п. 42, та «Куиюглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007р.).          
		Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». п. 50, Series А № 98).          
		Суд зазначає, що в даному випадку нарахування єдиного соціального внеску позивачеві у період, коли останній був найманим працівником, поклало на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.                                                                      
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку право позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції є порушеним та підлягає відновленню.
		Відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 10.05.2019 року № Ф-54291-17 ГУ ДФС у м. Києві є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.                    Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Державної податкової служби у місті Києві підготувати висновок про повернення ОСОБА_1 надміру сплачених грошових зобов`язань по сплаті єдиного соціального внеску в розмірі 6033,00 грн. з Державного бюджету України та направити такий висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України, є передчасною,  а тому не підлягає до задоволення, суд зазначає наступне.          
		Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань визначає  ст. 43 ПК України  (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).          
		Пунктом 43.1 цієї статті передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та   ст. 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.          
		У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків (пункт  43.2. статті 43 ПК України).                    Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (пункт   43.3. статті 43 ПК України).
		Відповідно до пункту   43.5. статті 43 ПК України, контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.          
		На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
		Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.                              З нормами   статті 43 ПК України   узгоджуються Порядком повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженим   наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 року №643, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.08.2017 року за №976/30844 (надалі - Порядок №643) та Порядком взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 15.12.2015 року №1146, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.12.2015 року за №1679/28124 (надалі - Порядок №1146). Порядок регламентує взаємовідносини територіальних органів Державної фіскальної служби України з місцевими фінансовими органами та територіальними органами Державної казначейської служби України в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань за платежами, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби, з метою належного виконання положень статей   43,   102 ПК України, частини другої статті   45   та частини другої статті   78 Бюджетного кодексу України.          
		Так, пунктом 6 Порядку №1146 передбачено, що у заяві платник вказує суму і вид помилково та/або надміру сплаченого платежу та визначає напрям(и) перерахування коштів, що повертаються 1) на поточний рахунок платника податку в установі банку; 2) на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби, незалежно від виду бюджету; 3) готівкою за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в установі банку; 4) готівкою з рахунків банків у разі відсутності у платника податків рахунку в установі банку; 5) поштовим переказом через підприємства поштового зв`язку; 6) для подальших розрахунків як авансові платежі (передоплата) або грошова застава: на небюджетний рахунок з обліку коштів забезпечення сплати майбутніх митних та інших платежів - рахунок 3734, відкритий на балансі Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві; банківський балансовий рахунок 2603, відкритий для органу Державної фіскальної служби у відповідному уповноваженому банку (у разі якщо кошти авансових платежів (передоплати), доплати тощо вносилися готівкою).Після реєстрації в органі Державної фіскальної служби заява платника про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань (крім грошових зобов`язань з митних та інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів) передається на розгляд до структурних підрозділів, що виконують функції з адміністрування відповідних податків і зборів та погашення заборгованостей. Не пізніше другого робочого дня, наступного за днем реєстрації, заява з відміткою вказаних підрозділів щодо правомірності повернення передається до структурного підрозділу, на який покладено функцію з підготовки висновку (пункт 7 Порядку №1146).                              
		Відповідно до пункту 8 Порядку №1146, у разі якщо вказана у заяві платника сума (її частина) за даними інформаційних систем обліковується як помилково та/або надміру сплачена, орган Державної фіскальної служби готує: висновок на повернення такої суми (її частини) за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку; два примірники реєстру висновків за платежами, належними державному бюджету, за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку; три примірники реєстру висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку.          
		Відповідно частини п`ятої   статті 242 КАС України   при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.                                                            
		Верховний Суд у Постанові від 22.01.2020 року по справі №826/4844/18 (адміністративне провадження №К/9901/19372/19) зазначає,   що обов`язковими умовами для повернення сум грошового зобов`язання є: подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення надміру сплаченої суми, але за умови наявності надміру сплачених грошових зобов`язань та відсутності податкового боргу.          
		Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, останній не звертався до відповідача із  заявою про повернення надміру сплаченої суми грошового зобов`язання.           
		Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що позовна вимога  щодо зобов`язання Головного управління Державної податкової служби у місті Києві підготувати висновок про повернення ОСОБА_1 надміру сплачених грошових зобов`язань по сплаті єдиного соціального внеску в розмірі 6033,00 грн. з Державного бюджету України та направити такий висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України, є передчасною,  а тому, не підлягає до задоволення.
		Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 з урахуванням відсутності у останнього статусу самозайнятої особи та відсутності будь-яких заборгованостей зі сплати єдиного внеску, суд зазначає наступне.          
		Організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений   наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422   (Порядок №422).                    
		Пункт 2 Порядку №422 визначає, що інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами; інформаційна система органів ДФС - інтегрована структура, що складається з одного чи більшої кількості процесів, компонентів апаратного та програмного забезпечення, засобів та персоналу, що забезпечує можливість задоволення встановленої потреби або цільової функції.
		Відповідно до пункту 1 розділу 2 Порядку №422 з метою забезпечення контролю за коректністю відображення інформації в інформаційній системі органів ДФС при відкритті/закритті ІКП підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, проводиться щоденний контроль шляхом формування реєстрів перевірки записів за напрямами: відповідність форм відкритих ІКП затвердженому переліку форм ІКП; відповідність відкритої ІКП за видами бюджетів та платежів як для юридичних, так і для фізичних осіб відповідно до затвердженого переліку форм ІКП; наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску та переплати за платежами, за якими не передбачено подання платником податкової звітності до органу ДФС (крім платежів, які контролюються органами ДФС в частині актів перевірок); наявність відкритої ІКП за платником, який знятий з обліку в органі ДФС; наявність у платника, якого виключено з реєстру платників певного податку, відкритої ІКП без ознаки «платник відсутній в реєстрі»; наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску в ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з`ясування»; одночасна наявність показника переплати та невиділеного (незафіксованого) податкового боргу з грошового зобов`язання (заборгованості (без пені)) в ІКП; від`ємне значення переплати та/або боргу (заборгованості) в ІКП.                                                                                          
		Пунктом 2 розділу 2 Порядку №422 встановлено, що розбіжності не пізніше наступного робочого дня з дня їх виявлення відпрацьовуються підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, шляхом усунення помилок: у разі виявлення невідповідностей між відкритими в інформаційній системі органів ДФС ІКП та затвердженим Переліком форм ІКП здійснюється перекодування ІКП на відповідну форму обліку ІКП; у разі сплати новоствореним платником, який не включений до реєстру платників певного податку, кошти розносяться до ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з`ясування». Відпрацювання ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з`ясування» здійснюється згідно з пунктом 3 глави 2 розділу ІІІ цього Порядку.                                        Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.
		З урахуванням наведеного, суд вважає, що наявність у ІКП ОСОБА_2 відомостей про наявність недоїмки зі сплати ЄСВ у сумі 5 211,72 грн. порушує права позивача, а належним способом захисту та відновлення таких права позивача є зобов`язання відповідача привести у відповідність вимогам законодавства дані ІКП ОСОБА_2 за платежем ЄСВ.
		Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №805/4374/15-а, від 25.03.2020 у справі №826/9288/18.
		Щодо позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 моральну шкоду з Головного управління ДПС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань моральної шкоди у розмірі 50 000 грн., то суд зазначає наступне.                                                                      
		Стаття 56 Конституції України  передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.      
		Згідно пунктів   21.3,   21.4 статті 21 ПК України   шкода, завдана платнику податків неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи контролюючого органу, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для фінансування цього органу, незалежно від вини цієї особи.                                        Посадова або службова особа контролюючого органу несе перед державою відповідальність в порядку регресу в розмірі виплаченого з бюджету відшкодування через неправомірні рішення, дії чи бездіяльність цієї посадової (службової) особи.                    
		Відповідно до  статті 23 ЦК України  особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.                                                                            
		Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;    2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;      3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.                                                     Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.      
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.          
		Статтею 1167 Цивільного кодексу України   моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:      1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;      2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.          
		Згідно   статті 1173 ЦК України  шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.                                        
		Відповідно до   постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.                                        
		Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.          
		Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювана та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.                                        
		Аналіз наведених норм свідчить, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.
		Зважаючи на наведене вище, оцінивши і проаналізувавши надані позивачем пояснення та докази, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем, що оскаржуваним рішення відповідача йому заподіяно моральну шкоду, зокрема, позивач не надав будь-яких доказів та не обґрунтував в чому полягає така шкода та якими доказами вона підтверджується, у тому числі, у заявленому позивачем розмірі.                              
		Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 року у справі №818/1429/17 та від 12.11.2019 року у справі №818/1393/17.                                        
		Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.                                                                                                                                            Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог   ОСОБА_2 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.                                                  
		Відповідно до частини другої  статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України  у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.          
		Частиною першою   статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України    визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.                                        
		Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України      розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.          
		Відповідно до частини першої  статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України   належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.          Згідно з частиною другою  статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.          
		Відповідно до частини першої  статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених   статтею 78 цього Кодексу.                              
		Так, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов`язку щодо доведення правомірності оскаржуваного рішення та відповідності його критеріям, визначеним частиною другою  статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.          
		Відповідно до частини першої  статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього      Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.          
		Відповідно до частини 3   статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України   при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.          
		Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції №ГН3487 від 12.06.2020 року, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 4 204,00 грн. 
		З огляду на те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати підлягають стягненню з відокремленого підрозділу ДПС України Головне управління Державної податкової служби у місті Києві у розмірі 2 102 грн. 00 коп., тобто, пропорційно до задоволених позовних вимог.
		Керуючись статтями  2,  6-10,19, 72-77,  90,  139,  241-246,  250,  255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		В И Р І Ш И В:
		1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
		2. Визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві по складанню ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу №Ф-139188-17 від 10 травня 2019 року.                                                                                                              
		3. Скасувати вимогу про сплату боргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №Ф-139188-17 від 10 травня 2019 року.                                                                      4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) суму сплаченого судового збору пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 (нуль) копійок за рахунок бюджетних асигнувань відокремленого підрозділу         ДПС України Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19).                                                            
		5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
		 
		Відповідно до  статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України   Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.                                                                                                    Згідно з частиною першою   статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.                                                                                
		 
		Відповідно до пункту 4 частини п`ятої  статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
		Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ).
		Відповідач:   Відокремлений підрозділ         ДПС України Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19).
		 
		Повне рішення складено 29.11.2021 року.
		 
		 
		Суддя                                                                                                Л.О. Маруліна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...