Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 912/574/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; інші договори.
Надіслано для оприлюднення: 21.06.2022. Зареєстровано: 22.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2022.
Дата набрання законної сили: 08.06.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 червня 2022 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  912/574/21 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: 
		Бакуліна С. В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Стратієнко Л.В.,
		 
		за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
		представників:
		позивача - не з`явились,
		відповідача  - Павліченка О.І.,
		третьої особи - Тимошенко А.А.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 
		на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2022 (головуючий суддя - Вечірко І.О., судді: Білецька Л.М., Верхогляд Т.А.) та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.06.2021 (суддя Бестаченко О.Л.)
		у справі №912/574/21
		за позовом ОСОБА_1 
		до ОСОБА_2 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Житлово-будівельний кооператив "Княжичі",
		про визнання недійсним договору дарування,
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1.Короткий зміст позовних вимог
		1.1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі Житлово - будівельного кооперативу "Княжичі" в розмірі 3865616,00 грн, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		1.2.Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на ті обставини, що укладений 15.08.2014 між позивачем та відповідачем договір дарування частки у статутному капіталі Житлово - будівельного кооперативу "Княжичі" в розмірі 3 865 616,00 грн є недійсним, оскільки:
		- був фіктивним, тому що не був спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та не відповідав внутрішній волі позивача, тому що позивач не мав наміру безоплатно віддавати комусь належні йому корпоративні права, що мають таку значну вартість;
		- мали місце помилки з боку позивача щодо правової природи документів, що складалися за його участі, оскільки позивач не розумів і не міг розуміти, що складені ним документи становлять письмовий договір дарування, тому що без дотримання письмової форми, договір дарування корпоративних прав є нікчемним;
		- передача позивачем іншій особі належних йому корпоративних прав на Житлово-будівельний кооператив "Княжичі", мала місце за існування тяжкої для позивача обставини, яка полягала у намаганні ПАТ "Фідобанк" накласти арешт та звернути стягнення на спірну частку позивача за його зобов`язаннями поруки перед банком.
		 
		2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
		2.1.15.08.2014 у присутності приватного нотаріуса Нестеренко С.А. ОСОБА_1 , засновником (членом) Житлово-будівельного кооперативу "Княжичі", зареєстрованого в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 15.10.2008 державним реєстратором Кіровоградського міськвиконкому Білоусовою Т.В. за номером 1 444 102 0000 006220 (свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія АОО №748160), повністю розуміючи значення своїх дій та їх правові наслідки, без будь-якого тиску зі сторони, згідно з власним волевиявленням, заявлено про свій вихід зі складу засновників (членів) Житлово-будівельного кооперативу "Княжичі" та відступлення своєї частки засновника (члена) Житлово-будівельного кооперативу "Княжичі".
		2.2.При цьому ОСОБА_1 повідомив Житлово-будівельний кооператив "Княжичі", його загальним зборам та всім зацікавленим у тому особам, що ним в інтересах Житлово-будівельного кооперативу "Княжичі" відступається безоплатно належна йому частка статутного капіталу, яка дорівнює 3865616,00 грн на користь ОСОБА_2 .
		2.3.Згідно заяви від 15.08.2014 ОСОБА_1 просить Житлово-будівельний кооператив "Княжичі" у встановленому для того законодавством порядку розглянути цю заяву та з урахуванням викладеного у ній затвердити відповідні зміни до статутних документів Житлово-будівельного кооперативу "Княжичі". Цією заявою також повідомлено, що ОСОБА_1 не має до Житлово-будівельного кооперативу "Княжичі", його засновників (членів) майнових, фінансових та інших претензій.
		2.4.15.08.2014 відбулися загальні збори засновників (членів) Житлово-будівельного кооперативу "Княжичі". Рішеннями загальних зборів засновників (членів) Житлово-будівельного кооперативу "Княжичі" вирішено:
		1. Задовольнити заяву ОСОБА_1 про вихід зі складу засновників (членів) кооперативу та надати згоду на відступлення належної йому частки в розмірі 3865616,00 грн на користь ОСОБА_2 .
		2. Прийняти до уваги, що засновники (члени) кооперативу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовились від свого переважного права придбати частку у статутному капіталі кооперативу, що відступається.
		3. Надати згоду на передачу ОСОБА_2 частки в статутному капіталі кооперативу в розмірі 3865616,00 грн, яка відступається ОСОБА_1 .
		4. Прийняти ОСОБА_2 до складу засновників (членів) кооперативу із часткою в статутному капіталі кооперативу 3865616,00 грн.
		5. Внести зміни до статуту Кооперативу відносно зміни складу засновників (членів) кооперативу та розподілу статутного капіталу між засновниками (членами) кооперативу.
		6. Підтвердити повноваження Голови кооперативу ОСОБА_1 та доручити йому (з правом передоручення третім особам) провести державну реєстрацію змін до установчих документів кооперативу, згідно чинного законодавства України.
		2.5.У 2019 році ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу "Княжичі", в якій просив суд визнати недійсним рішення загальних зборів Житлово-будівельного кооперативу "Княжичі", оформлене протоколом №1/08 від 15.08.2014, та скасувати реєстраційний запис №14441050010006220 від 18.08.2014 про внесення змін до установчих документів юридичної особи, що пов`язані зі зміною складу, а саме інформації про засновників, здійснений державним реєстратором Кіровоградського міського управління юстиції Кіровоградської області Класовим Євгеном Михайловичем.
		2.6.Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 16.01.2020 у справі №912/2849/19 позов задоволений повністю. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2020 рішення суду першої інстанції скасовано; прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог. 
		2.7.Постановою Верховного Суду від 01.12.2020 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2020 у справі №912/2849/19 залишено без змін. У постанові від 01.12.2020 у справі №912/2849/19 Верховний Суд дійшов висновку, що заява члена кооперативу про його вихід зі складу засновників (членів) кооперативу не може бути самостійною правовою підставою для переходу права власності на частку. Водночас письмова форма договору дарування частки може вважатися дотриманою, зокрема, якщо волевиявлення сторін викладено в заяві учасника на ім`я кооперативу та протоколі загальних зборів учасників за умови, що в цих документах зазначено про безоплатність передачі частки, і протокол містить підписи обох сторін правочину (дарувальника і обдаровуваного). Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 01.10.2019 у справі №909/1294/15, щодо застосування положень статей 717, 719 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Врахувавши зазначену правову позицію, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення позивачем і третьою особою-2 договору дарування паю (частки) із дотриманням простої письмової форми, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою позивача і протоколом зборів, який містить підписи позивача і третьої особи-2, а також виконанням рішення зборів, здійснення на його підставі державної реєстрації змін до статуту кооперативу.
		2.8.Враховуючи позиції судів у справі №912/2849/19 щодо укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору дарування, позивач вважає, що укладений між ним та відповідачем 15.08.2014 договір дарування належної йому частки у статутному капіталі Житлово-будівельного кооперативу "Княжичі" в розмірі 3865616,00 грн є недійсним, оскільки: по-перше, був фіктивним, тому що не був спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та не відповідав його внутрішній волі, тому що він не мав наміру безоплатно віддавати комусь належні йому корпоративні права, що мають таку значну вартість; по-друге, договір мав місце внаслідок помилки з його боку щодо правової природи документів, що складалися за його участі, оскільки він не розумів і не міг розуміти, що складені ним документи становлять письмовий договір дарування, тому що без дотримання письмової форми договір дарування корпоративних прав є нікчемним; по-третє, передача ним іншій особі належних йому корпоративних прав на кооператив мала місце виключно внаслідок загрози звернення на ці права стягнення за борги іншої особи.
		2.9.На думку позивача, про фіктивність правочину свідчить також і той факт, що відповідач не повідомив податкові органи про отримання частки в статутному капіталі Житлово-будівельного кооперативу "Княжичі" вартістю 3865616,00 грн, зокрема шляхом включення відповідної суми доходу до його річної декларації про доходи, а також не сплатив до Державного бюджету України та/або до бюджету місцевого рівня податок на доходи громадян (18%) з названої вище суми та інші обов`язкові платежі на ці доходи.
		 
		3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		3.1.Господарський суд Кіровоградської області рішенням від 25.06.2021 у справі №912/574/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2022, відмовив у задоволенні позову.
		3.2.Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено: 
		1) наявність для нього тяжкої обставини, що змусила його вчинити оспорюваний правочин;
		2) що він не розумів природу правочину і вважав, що укладає інший правочин, адже безоплатне відступлення частки в статутному капіталі та дарування частки в статутному капіталі має однакову правову природу;
		3) що відповідач не намагався досягти правового результату в спірних правовідносинах, не реалізував свої права, що виникли в результаті укладення оспорюваного правочину. 
		Суди також зазначили, що неподання відповідачем податкової декларації за результатами вчинення правочину може свідчити про недотримання норм чинного податкового законодавства, у разі встановлення відповідними контролюючими органами порушення, та не може самостійно слугувати підтвердженням фіктивності правочину. Учасники справи визнають, що за наслідками укладеного правочину було внесено зміни до установчих документів Житлово-будівельного кооперативу "Княжичі", отже такий правочин мав правові наслідки, тому не може бути визнаний фіктивним.
		 
		4.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи
		4.1. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2022 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.06.2021 у справі №912/574/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги.
		4.2. ОСОБА_1 , обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження вищезазначених судових рішень, посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що при ухваленні оскаржуваних    рішень судами першої та апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 19.03.2014 у справі №6-2цс14, постановах Верховного Суду від 01.08.2018 у справі №445/1011/17, від 28.08.2019 у справі №753/10863/16-ц, від 19.10.2016 у справі №6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц та від 09.08.2017 у справі №359/1654/15-ц, щодо застосування статей 229, 233, 234    ЦК України.
		4.4.Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, а третя особа  подала пояснення щодо касаційної скарги, в яких вони заперечують викладені в скарзі доводи та просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
		 
		5.Позиція Верховного Суду
		5.1.Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 2 ГПК України кожна особа має право на захист свого права (охоронюваного законом інтересу) у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі в судовому порядку.
		5.2.Корпоративні права визначені у частині першій статті 167 ГК України як права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
		5.3.Відповідно до пункту 1 частини другої статті 55 ГК України до господарських організацій віднесені юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
		5.4.Частиною п`ятою статті 63 ГК України передбачено, що корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. До корпоративних підприємств віднесені, зокрема, кооперативні підприємства.
		5.5.Згідно із частиною першою статті 94 ГК України кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).
		5.6.Відповідно до статей 10, 11 Закону України "Про кооперацію" членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом.
		5.7.Статтею 190 ЦК України встановлено, що майнові права та обов`язки вважаються майном як особливим об`єктом.
		5.8.Згідно із статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
		5.9.Відчуження власником свого майна визначено частиною першою статті 346 ЦК України однією з підстав припинення права власності, яка залежать від волі власника.
		5.10.Відповідно до статті 202 ЦК України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків є правочином. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
		5.11.За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним (статті  717-719 ЦК України).
		5.12.Заява члена кооперативу про його вихід зі складу засновників (членів) кооперативу не може бути самостійною правовою підставою для переходу права власності на частку. Водночас письмова форма договору дарування частки може вважатися дотриманою, зокрема, якщо волевиявлення сторін викладено в заяві учасника на ім`я кооперативу та протоколі загальних зборів учасників за умови, що в    цих документах зазначено про безоплатність передачі частки, і протокол містить підписи обох сторін правочину (дарувальника і обдаровуваного). Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 01.10.2019 у справі №909/1294/15, щодо застосування положень статей 717, 719 ЦК України. Вказаний висновок було також наведено Верховним Судом у постанові від 01.21.2020 у справі №912/2849/19 у спорі за участю осіб, які є учасниками справи №912/574/21.
		5.13.Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		5.14.Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) ( стаття 215 ЦК України).
		5.15.Згідно із статтею 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
		5.16.Під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
		5.17.Позивач не заперечує, що підписуючи заяву від 15.08.2014 та голосуючи на загальних зборах засновників (членів) кооперативу усвідомлював, що заявив про безоплатне відступлення на користь відповідача частки статутного капіталу. Крім того, позивач стверджує, що свідомо бажав відступити свою частку в кооперативі задля уникнення накладення на неї арешту та звернення стягнення на неї особою, перед якою у позивача є зобов`язання. Позивачем не доведено, що він не розумів природу правочину і вважав, що укладає інший правочин, адже безоплатне відступлення частки в статутному капіталі та дарування частки в статутному капіталі має однакову правову природу.
		5.18.Відповідно до статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 ЦК України. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.
		5.19.Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною.
		5.20.За твердженнями позивача, передача ним іншій особі належних йому корпоративних прав на кооператив мала місце виключно внаслідок загрози звернення на ці права стягнення за борги іншої особи.
		5.21.Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		5.22.За вказаних умов, наявність цивільно-правових зобов`язань ОСОБА_1 перед іншими особами (зокрема ПУАТ "Фідобанк") і вчинення ним дій з укладання договору дарування з метою уникнення відповідальності за своїми зобов`язаннями не є тією обставиною, з якою законодавство України пов`язує можливість визнання недійсним укладеного договору з підстав його укладення під впливом тяжкої обставини.
		5.23.Таким чином колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що враховуючи засади справедливості та добросовісності цивільного законодавства та принцип належного виконання зобов`язань, позивач не довів наявність для нього тяжкої обставини, що змусила його вчинити оспорюваний правочин.
		5.24.Згідно з частиною першою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
		5.25.Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
		5.26.Розглядаючи цю справу, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що позивачем не доведено, що відповідач не намагався досягти правового результату в спірних правовідносинах та не реалізував свої права, що виникли в результаті укладення оспорюваного правочину. Неподання відповідачем податкової декларації за результатами вчинення правочину може свідчити про недотримання норм чинного податкового законодавства, у разі встановлення відповідними контролюючими органами порушення, втім не може самостійно слугувати підтвердженням фіктивності правочину. Крім того, позивач в позовній заяві вказує на свій намір за оспорюваним правочином тимчасово передати частку, що і було здійснено за наслідком укладення спірного правочину, в результаті чого було внесено зміни до установчих документів Житлово-будівельного кооперативу "Княжичі". Отже, вказаний правочин мав правові наслідки.
		5.27.З огляду на викладене вище колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
		5.28.Доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не застосували правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 19.03.2014  (провадження 6-2цс14), колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у вказаній справі Верховним Судом України була викладена правова позиція про те, що нормою статті 233 ЦК України не передбачено обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин чи договору дарування зокрема. Водночас, під час розгляду справи №912/574/21 суди не зробили висновків, які б суперечили наведеній вище правовій позиції Верховного Суду України.
		5.29.Посилання скаржника на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 01.08.2018 у справі №445/1011/17, також є безпідставним, оскільки вказана постанова мотивована тим, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що оскаржуваний договір дарування вчинявся позивачем під впливом обману з боку відповідача, що нею неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення. Тобто особа не довела обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, а посилання лише на розлад здоров`я під час перебування у нотаріуса, не є підставою за вищезазначених обставин для визнання недійсними договору дарування. Тобто, висновки суду касаційної інстанції у зазначеній справі, як і висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі №912/574/21, обґрунтовані недоведеністю позовних вимог, що  не може свідчити про неоднакове застосування статті 229 ЦК України. З цих же підстав колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на неврахування судами правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.08.2019 у справі №753/10863/16, оскільки у вказаній справі відмова в позові, правомірність якої підтримав суд касаційної інстанції, також обґрунтована недоведеністю позивачем обставин введення його в оману.
		5.30.Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 19.10.2016 у справі №6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц та від 09.08.2017 у справі №359/1654/15-ц, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки аналіз змісту наведених постанов свідчить про те, що правовідносини у вказаних справах виникали між позивачем, який був кредитором по відношенню до одного з відповідачів, який, за доводами позивача, будучи боржником кредитора, діяв очевидно недобросовісно та зловжив правами, оскільки вчинив оспорювані договори, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника, а отже "вжив право на зло". Тобто, правовідносини у вказаних справах стосувалися захисту прав кредитора, який стверджував про порушення його прав боржником внаслідок вчинення ним дій, пов`язаних із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання. Водночас, у справі №912/574/21 спірний правочин укладений саме за участі позивача, який маючи зобов`язання перед банком, вчинив його з наміром унеможливити звернення останнім стягнення на частку ОСОБА_1 . Таким чином, правовідносини у справі №912/574/21 не стосуються захисту прав кредитора від недобросовісних дій боржника по відчуженню свого майна.
		5.31.За оцінкою колегії суддів прийняття судами рішень у справах, посилання на які скаржник навів у касаційній скарзі, відбулось за інших фактичних обставин, встановлених судами у цих справах. 
		 
		6.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат
		6.1.Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		6.2.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		6.3.Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених   статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша   статті 309 ГПК України).
		6.4.Таким чином, перевіривши рішення та постанову судів попередніх інстанцій в межах вимог та доводів касаційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.
		6.5.З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		2.Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2022 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.06.2021 у справі №912/574/21 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                             С.В. Бакуліна
		 
		 
		 
		Судді                                                                                                          О.Р. Кібенко
		 
		 
		                                                                                                                                                                                                       
		                                                                                                                   Л.В. Стратієнко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...