Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/6456/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 27.06.2022. Зареєстровано: 28.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 29.06.2022.
Дата набрання законної сили: 28.07.2022
Номер судового провадження: 2/127/860/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/6456/22
		Провадження № 2/127/860/22
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		27 червня 2022 рокум. Вінниця
		Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Шаміної Ю.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб в місті Вінниці цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання незаконним нарахування комісії та зобов`язання вчинити дії,
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до АТ «Державний ощадний банк України» про визнання незаконним нарахування комісії та зобов`язання вчинити дії. Свої вимоги мотивував тим, що 21 грудня 2021 року між Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання заяви на встановлення відновлюваної кредитної лінії в розмірі 73000 грн терміном на 60 місяців, рахунок НОМЕР_1 . Позивач є військовослужбовцем та має право на застосування пільг відповідно до Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей». Враховуючи положення вказаного Закону, під час особливого періоду військовослужбовцям не нараховуються штрафні санкції та пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також відсотки за користування кредитом. Відповідно до відповіді АТ «Ощадбанк» за №101.14-10/18 від 18.01.2022 року, позивачу щомісячно нараховується комісія за обслуговування кредиту в розмірі 3,2% від суми використаних кредитних коштів. Відповідач зазначає про те, що пільги, визначені законом, не поширюються на нарахування комісії за обслуговування кредиту. Така позиція банку, на думку позивача, є протиправною, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутися за захистом своїх прав до суду. З огляду на викладені обставини позивач просить визнати незаконним нарахування відповідачем комісії за обслуговування кредиту в розмірі 3,2% в рамках кредитної лінії, відкритої на підставі Заяви позивача на встановлення (збільшення) відновлюваної кредитної лінії (Кредиту) від 20 грудня 2021 року, з моменту відкриття ОСОБА_1 кредитної лінії, а саме з 21 грудня 2021 року (картковий рахунок, на який встановлювався Кредит - №UА263020760000026203000631953), а також зобов`язати відповідача здійснити перерахунок платежів, сплачених ОСОБА_1 з моменту відкриття ним кредитної лінії (з 21 грудня 2021 року) шляхом підписання Заяви на встановлення (збільшення) відновлюваної кредитної лінії (Кредиту) від 20 грудня 2021 року, зарахувавши вказані платежі в рахунок погашення тіла кредиту в межах відкритої 21 грудня 2021 року кредитної лінії (картковий рахунок № НОМЕР_1 ).
		Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05 квітня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив. Вказану ухвалу, разом із копією позовної заяви з додатками, надіслано відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місця юридичної адреси.
		07 червня 2022 року, в межах строку встановлено судом, відповідач надіслав на офіційну електронну пошту суду відзив на позовну заяву (вх. №ЕП-9166) згідно якого просив відмовити у задоволенні позовної заяви. Зауважив, що комісія не входить до переліку платежів від яких звільняються військовослужбовці на підставі п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зазначені пільги не поширюються на нарахування комісії за обслуговування кредиту у розмірі 3,2%, встановлені умовами Кредитного договору. Крім того, відповідачем до відзиву додано виписку по картковому рахунку ОСОБА_1 згідно якої вбачається, що пеня та штрафи не нараховуються, а відсотки нараховуються у розмірі 0,001 % річних.
		У свою чергу, представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Кобзіною А.С. 09 червня 2022 року подано до суду відповідь на відзив (вх. №34964) у якій зазначає, що поданий відповідачем відзив є необґрунтованим, а викладені у ньому твердження суперечать вимогам чинного законодавства. Встановлена щомісячна сплата комісії за обслуговування кредиту є незаконною, встановлена без зазначення за які саме послуги, що надаються позивачу сплачується, не відповідає вимогам справедливості та суперечить положенням ч. 1 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 згідно посвідчення серія НОМЕР_2 виданого 21.09.2018 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни (а.с. 6).
		21 грудня 2021 року між Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання заяви на встановлення відновлюваної кредитної лінії в розмірі 73000 грн терміном на 60 місяців, рахунок НОМЕР_1 (а.с. 9-12).
		Відповідно до положення п. 3.1 заяви на встановлення відновлюваної кредитної лінії, така заява є невід`ємною частиною Договору та містить індивідуальну частину договору.
		На підставі п. 3.3 заяви, кредит був наданий на споживчі потреби.
		Відповідно до положень п. 3.2 такої заяви, розмір фінансового активу, строк його внесення, умови взаєморозрахунків: визначаються відповідно до умов заяви та Договору.
		Згідно п. 13 Інформації про істотні характеристики послуг з надання споживчого кредиту військовослужбовців за банківським продуктом «Моя кредитка», які розміщені на офіційному сайті АТ «Ощадбанк» процентна ставка, відсотки річних - 0,001% (єдиний розмір процентної ставки, яка є фіксованою та встановлюється не залежно від розміру кредиту та категорії клієнта) + щомісячна комісійна винагорода за обслуговування кредиту в розмірі 3,2% річних від залишку використаного кредиту (а.с. 25-29).
		З листа АТ «Державний ощадний банк України» №101.14-10/18 від 18.01.2022 вбачається, що ОСОБА_1 щомісячно нараховується комісія за обслуговування кредиту у розмірі 3,2% від суми використаних кредитних коштів (а.с. 7-8).
		Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
		Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
		Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
		Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
		Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
		Згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб, які належать до учасників бойових дій, належать особи, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції.
		Рішенням Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
		Законом України від 20 травня 2014 року №1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» внесено зміни до статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яку доповнено пунктом 15 наступного змісту: військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
		В Прикінцевих положеннях Закону №№1275-VII є пряма вказівка про надання зазначеній нормі дії в часі у межах конкретно визначеного періоду, а саме: військовослужбовцям - з початку до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову підчас мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
		Згідно з Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
		Демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу та Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
		Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
		Згідно з роз`ясненнями Міністерства оборони України, викладеними у листах від 01 жовтня 2015 року №322/2/8417 «Щодо особливого періоду», від 20 жовтня 2016 року №316/1/906 «Щодо дії особливого періоду», скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України. З огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закінчення заходів мобілізації без прийняття рішення щодо проведення демобілізації не припиняє особливий період.
		Відповідне рішення уповноваженою особою про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймалося.
		Отже, нині триває кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України, і особливий період, адже його скасування має бути проведено окремим указом про демобілізацію.
		В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває дотепер.
		Суд, враховує наявні у справі докази, що підтверджують факт участі позивача у антитерористичній операції та наявність у нього статусу учасника бойових дій. Безпосередня участь ОСОБА_1 у бойових діях, спрямованих на захист Батьківщини, під час дії в державі особливого періоду дає підстави для висновку, що на спірні правовідносини поширюється дія пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до положень статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
		Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
		При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009  судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст. 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
		Згідно з ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього  Закону.
		Із вище викладеного, суд приходить до висновку, що сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю в якій надано кредит, строк кредитування.
		Банк виконав вказані вимоги Закону, визначив сукупну вартість кредиту і реальну процентну ставки на місяць, розписав, які суми позивач зобов`язаний буде сплачувати щомісячно протягом дії кредитного договору.
		Позивач був ознайомлений з умовами кредитування, зокрема, щодо можливої суми кредиту, строку на який кредит може бути одержаний, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення, тощо, з орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, мінімальної щомісячної суми платежу та строку кредитування, про що свідчить підпис позивача на оспорюваному договорі.
		Позивач посилався на недійсність умов договору щодо встановлення комісії за обслуговування кредиту, а саме за послуги, які супроводжують кредит.
		Так, положеннями ст. 55 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
		З рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
		Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
		За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, при цьому відповідач нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за обслуговування кредиту.
		Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
		У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).
		Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 19 травня 2021 року у справі № 359/3055/15-ц (провадження № 61-19559св19) та від 12 грудня 2018 року в справі № 444/484/15-ц (провадження № 61-10156св18).
		А тому умови договору про встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 3,2% в рамках кредитної лінії, відкритої на підставі Заяви позивача на встановлення (збільшення) відновлювальної кредитної лінії від 20.12.2021, які передбачають обов`язок сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості є недійсними.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі за №6-1746цс16 від 16.11.2016 року.
		Отже, суд приходить до висновку про те, що комісія за обслуговування кредиту в розмірі 3,2% в рамках кредитної лінії, відкритої на підставі Заяви позивача на встановлення (збільшення) відновлювальної кредитної лінії від 20.12.2021р., яка передбачає обов`язок сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості є незаконною та не підлягає стягненню з ОСОБА_1 .
		Як роз`яснено в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину.
		Відповідно до вимог ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		Тому як наслідок визнання недійсним умов кредитного договору в частині комісії за обслуговування кредиту в розмірі 3,2% належить зобов`язати відповідача здійснити перерахунок здійснених з часу укладення вказаного договору платежів та зарахувати сплачену позивачем суму в рахунок інших обов`язкових платежів, що передбачені умовами вказаного кредитного договору, що на думку суду буде повністю відповідати нормам чинного законодавства.
		Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Оскільки позивач як учасник бойових дій та як позивач за позовом про захист прав споживачів звільнений від сплати судового збору, згідно ЗУ «Про судовий збір» та  ЗУ «Про захист прав споживачів», судовий збір за дві вимоги немайнового характеру, які заявлені позивачем у позові та задоволені судом, у загальному розмірі 1984,80 грн (992,40 грн?2) підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
		Керуючись ст. ст. 203, 215, 530, 610, 629, 1054 ЦК України, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ЗУ «Про захист прав споживачів», керуючись ст. ст. 76-81, 141, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд -
		УХВАЛИВ:
		Позов задовольнити.
		Визнати незаконним нарахування Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» комісії за обслуговування кредиту в розмірі 3,2% в рамках кредитної лінії, відкритої на підставі Заяви ОСОБА_1 на встановлення (збільшення) відновлювальної кредитної лінії від 20.12.2021, з моменту відкриття ОСОБА_1 кредитної лінії, а саме з 21.12.2021 (картковий рахунок, на який встановлювався кредит - № НОМЕР_1 ).
		Зобов`язати Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» здійснити перерахунок платежів комісії за обслуговування кредиту в розмірі 3,2% , сплачених ОСОБА_1 з моменту відкриття кредитної лінії - 21.12.2021, шляхом підписання Заяви на встановлення (збільшення) відновлювальної кредитної лінії від 20.12.2021, зарахувавши вказані платежі в рахунок погашення тіла кредиту в межах відкритої 21.12.2021 кредитної лінії (картковий рахунок № НОМЕР_1 ).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Учасники справи:
		позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
		відповідач: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», код ЄДРПОУ 00032129, місцезнаходження: вул. Госпітальна, 12Г, м. Київ, Київська область.
		Суддя                                                                              Шаміна Юлія Анатоліївна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...