Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/18639/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів.
Надіслано для оприлюднення: 22.07.2022. Зареєстровано: 22.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2022.
Дата набрання законної сили: 13.07.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"13" липня 2022 р.                                  Справа № 910/18639/21
		 
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Мальченко А.О.
		суддів:            Козир Т.П. 
		          Агрикової  О.В. 
		 
		при секретарі судового засідання Линник А.М.,
		розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
		на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022
		у справі № 910/18639/21 (суддя Комарова О.С.) 
		за первісним позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго"
		до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
		про стягнення 412 299 051, 90 грн
		та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
		до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго"
		про тлумачення змісту правочину
		за участю представників учасників судового процесу:
		від позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним): Жуков А.О.;
		від відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним): Остапенко С.Л., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпроенерго" (далі - АТ "ДТЕК Дніпроенерго", позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним)) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "НЕК "Укренерго", відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним)) про стягнення 218 710 621, 55 грн заборгованості, з яких: 215 405 772, 75 грн основного боргу, 1 195 640, 25 грн пені, 982 718, 01 грн 3% річних та 1 126 490, 54 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором про участь у балансуючому ринку № 0421-41013 від 27.05.2019 в частині оплати купленої у позивача балансуючої електричної енергії у період з квітня 2021 року по жовтень 2021 року. 
		16.12.2021 ПрАТ "НЕК "Укренерго" звернулося із зустрічним позовом до АТ "ДТЕК Дніпроенерго" про тлумачення змісту правочину, відповідно до якої, з урахуванням уточнень, просить суд розтлумачити пункти 4.1 та 4.3 договору про участь у балансуючому ринку № 0421-41013 від 27.05.2019, визначивши строки та порядок здійснення оплат по договору.
		В обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) посилається на те, що на момент укладення правочину він вважав, що сторони однаково розуміють та тлумачать його умови, предмет, порядок та строк їх виконання, натомість, на думку заявника зустрічного позову, пункти 4.1 та 4.3 договору суперечать положенням Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП № 307 від 14.03.2018, а відтак помилкове тлумачення позивачем за первісним позовом умов договору тягне наслідки для відповідача за первісним позовом у вигляді збільшення розміру відповідальності внаслідок неправильного визначення початку прострочення грошового зобов`язання.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2022 прийнято зустрічну позовну заяву до розгляду; вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом; підготовче засідання у справі призначено на 01.02.2022.
		24.01.2022 від АТ "ДТЕК Дніпроенерго" надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої заявник просить суд стягнути з відповідача на свою користь 412 299 051, 90 грн заборгованості, з яких: 408 994 203, 10 грн основного боргу, 1 195 640, 25 грн пені, 982 718, 01 грн 3% річних та 1 126 490, 54 грн інфляційних втрат.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 прийнято до розгляду заяву АТ "ДТЕК Дніпроенерго" про збільшення розміру позовних вимог.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/18639/21 провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 501 325, 01 грн закрито; первісний позов задоволено частково; з ПрАТ "НЕК "Укренерго" стягнуто на користь АТ "ДТЕК Дніпроенерго" 408   492 878, 09 грн основного боргу, 1 195 466, 70 грн пені, 982 718, 01 грн 3 % річних, 1 126 490, 54 грн інфляційних втрат та 794 499, 67 грн судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
		Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з  обґрунтованості та доведеності первісних позовних вимог щодо продажу відповідачеві балансуючої електричної енергії; водночас після звернення до суду з даним позовом відповідачем частково сплачену суму основної заборгованості у розмірі 501 325, 01 грн, з огляду на що провадження у справі в цій частині закрито, у зв`язку із відсутністю предмета спору; в іншій частині про стягнення суми основної заборгованості позов задоволено на суму 408   492 878, 09 грн;  оскільки відповідачем балансуюча енергія не була оплачена у строк, визначений договором, позовні вимоги про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат суд визнав обґрунтованими, однак судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок пені є невірним з огляду на порушення ч. 6 ст. 232 ГК України, відтак вимоги про стягнення пені задоволено частково на суму 1 195 466, 70 грн; вимоги про стягнення 982 718, 01 грн 3 % річних та 1 126 490, 54 грн інфляційних втрат суд задовольнив повністю; у задоволенні зустрічного позову судом відмовлено, з огляду на те, що спірний правочин є типовим договором, його зміст є додатком до Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 307 від 14.03.2018, а відтак за рахунок АТ "ДТЕК Дніпроенерго" неможливо задовольнити вимоги зустрічного позову, оскільки АТ "ДТЕК Дніпроенерго" не пропонувало своїх умов договору, що виключає можливість різночитання та неправильного тлумачення умов цього правочину; крім того, при вирішенні справи судом не встановлено наявності факту порушення прав ПрАТ "НЕК "Укренерго", яке стало підставою для звернення до суду за його захистом у визначений позивачем спосіб і якими доказами підтверджуються такі обставини, а також, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту фактичним обставинам справи, правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для тлумачення змісту правочину. 
		Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ПрАТ "НЕК "Укренерго" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні первісних позовних вимог; зустрічні позовні вимоги задовольнити повністю. Крім того, апелянт просить суд дослідити докази, які не були подані до суду першої інстанції, а також докази, які безпідставно не були прийняті судом першої інстанції; заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог залишити без розгляду. 
		Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято при    нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
		В обґрунтування скарги апелянт наголошував на тому, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами обґрунтованості сум, заявлених позивачем до стягнення; доказів часткової оплати ПрАТ "НЕК "Укренерго" різниці між сумою придбаної ОСП у відповідному періоді балансуючої електричної енергії та заявленої позивачем до стягнення позивачем не надано; акти купівлі-продажу балансуючої енергії не є підставою для здійснення оплати вартості придбаної енергії; судом не перевірено підтвердження реєстрації податкових накладних в ЄРПН відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України; судом залишено поза увагою твердження відповідача щодо невідповідності заявленої суми до стягнення, зокрема, за жовтень 2021 року у розмірі 77   225   755,59 грн, оскільки розрахункові документи за жовтень надані відповідачем на суму 77   221   709,42 грн; сума задоволених позовних вимог з урахуванням закриття провадження у справі не відповідає сумі заявлених позовних вимог на 173,55 грн; відповідач може сплачувати вартість придбаної балансуючої енергії  виключно з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання відповідно до Правил ринку та за наявності коштів, що надійшли від учасників балансуючого ринку на такому рахунку; судом не взято до уваги, що акти купівлі-продажу були підписані відповідачем іншими датами. Крім того, апелянт зазначає про здійснення часткової оплати заборгованості в період часу з 21.02.2022 по 22.02.2022, а також після оголошення вступної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції. Також, апелянт оскаржує ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 у даній справі № 910/18639/21, якою було прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог. Так, позивач зазначає, що у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивачем заявлено інші періоди нарахування, а саме - листопад-грудень 2021 року, що є порушенням. Судом першої інстанції безпідставно залишено без розгляду клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій. 
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2022 апеляційну скаргу ПрАТ "НЕК "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/18639/21 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.
		10.05.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги. 
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "НЕК "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/18639/21; розгляд апеляційної скарги призначено на 22.06.2022; АТ "ДТЕК Дніпроенерго" встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/18639/21.
		Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та 17.06.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. 
		Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги позивач вказував на те, що укладений сторонами договір не містить умов щодо проведення оплати виключно з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання та/або за наявності коштів на такому рахунку; безпідставність правової позиції відповідача підтверджена судовою практикою Верховного суду у справах № 910/6635/21, № 910/11055/21 та № 910/6636/21. 
		22.06.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних втрат. 
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2022 у справі № 910/18639/21 у судовому засіданні 22.06.2022 оголошено перерву до 13.07.2022. 
		У судовому засіданні 13.07.2022 представник позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним) проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.
		Представник відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним) вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити повністю, зустрічний позов - задовольнити. 
		Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 27.05.2019 між Акціонерним товариством "ДТЕК Дніпроенерго" (постачальник послуг з балансування, далі - ППБ) та Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (оператор системи передачі, далі - ОСП) укладено договір № 0421-41013 (далі - договір) про участь у балансуючому ринку, який є типовим, і до якого АТ "ДТЕК Дніпроенерго" приєдналося на підставі письмової заяви, що підтверджується повідомленням про приєднання до договору про участь у балансуючому ринку від 27.05.2019 № 01/18994. 
		Відповідно до пункту 1.1. договору цей договір є договором приєднання в розумінні статті 634 Цивільного кодексу України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.
		Пунктом 1.2 договору визначено, що за ним ППБ зобов`язується надавати балансуючу електричну енергію на завантаження або розвантаження для здійснення ОСП балансування об`єднаної електричної енергетичної системи України. ОСП зобов`язується продавати балансуючу електричну енергію ППБ або купувати балансуючу електричну енергію у ППБ та отримувати оплату за продану ППБ балансуючу електричну енергію або сплачувати кошти за куплену балансуючу електричну енергію у ППБ відповідно до умов цього договору та Правил ринку.
		Зі змістом пункту 1.3. договору надання ППБ ОСП заяви-приєднання в цілому до цього договору, що є додатком 1 до цього договору, є погодженням пропозиції на приєднання до цього договору, а також зобов`язанням щодо виконання Правил ринку. Заява-приєднання надається з відкладальною обставиною, якою є реєстрація ППБ ОСП. 
		Відповідно до пункту 2.2 договору розрахунок ціни купівлі-продажу електричної енергії визначається у відповідності до Правил ринку.
		Згідно з пунктом 4.1 договору виставлення рахунків та здійснення платежів здійснюється відповідно до процедур та графіків, визначених у Правилах ринку.
		За підсумками місяця ППБ складає та направляє ОСП у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП) два примірники підписаного зі своєї сторони акта приймання-передачі наданих послуг балансування, який ОСП розглядає та у разі відсутності зауважень підписує протягом трьох робочих днів з моменту його отримання від ОСП або направляє мотивовану відмову від його підписання із зазначенням недоліків, що мають бути усунені (п. 4.2 договору).
		Пунктом 4.3. договору визначено, що ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППБ протягом 7 робочих днів після підписання сторонами акта або з дати направлення його ППБ на адресу ОСП (у випадку непідписання та/або ненаправлення акта, та/або мотивованих зауважень до нього у п`ятиденний строк) за умови реєстрації ППБ податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України шляхом перерахування на поточний рахунок ППБ грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих послуг з балансування.
		Цей договір набирає чинності з моменту акцептування ОСП заяви-приєднання ПДП, про що ОСП повідомляє ПДП, і є чинним до 31 грудня поточного року включно, у якому була надана заява-приєднання. Якщо жодна із сторін не звернулася до іншої сторони не менше ніж за місяць до закінчення терміну дії цього договору з ініціативою щодо його розірвання, цей договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах (пункти 9.1., 9.2. договору). 
		На виконання умов укладеного сторонами договору від 27.05.2019 № 0421-41013, позивач (ППБ) поставив, а відповідач (ОСП) отримав балансуючу електричну енергію у період з квітня 2021 року - грудень 2021 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів купівлі-продажу балансуючої електричної енергії: від 30.04.2021 № БР/21/04-0421 на суму 6   526   421,86 грн, від 31.05.2021 № БР/21/05-0421 на суму 15   522   581,42 грн, від 30.06.2021 № БР/21/06-0421 на суму 28   374   859,61 грн, від 31.07.2021 № БР/21/07-0421 на суму 36   739   471,88 грн, від 31.08.2021 № БР/21/08-0421 на суму 30   000   815,24 грн, від 30.09.2021 № БР/21/09-0421 на суму 47   381   414,54 грн, від 31.10.2021 № БР/21/10-0421 88   719   866,14 грн, від 30.11.2021 № БР/21/11-0421 на суму 58   266   664,43 грн, від 31.12.2021 № БР/21/12-0421 на суму 135   321   765,92 грн. 
		Відповідно до протоколу розбіжностей № БР/21/07пр-0421 від 31.07.2021 до акта купівлі-продажу балансуючої електричної енергії від 31.07.2021 № БР/21/07-0421 позивач підтвердив фактичність здійснення операцій з купівлі балансуючої електричної енергії за період з 01.07.2021 по 31.07.2021 на суму 33   210   804,81 грн. 
		Звертаючись до суду з даним позовом, АТ "ДТЕК Дніпроенерго" стверджує, що у період з квітня по грудень 2021 року позивач належним чином виконував свої зобов`язання за договором, на підтвердження чого надано суду копії підписаних сторонами актів купівлі-продажу балансуючої електричної енергії. Водночас відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконував, здійснював оплату за продану балансуючу електричну енергію частково та з порушенням строків, у зв`язку з чим за ним обліковується заборгованість у розмірі 408   994 203, 10 грн. Крім того, внаслідок неналежного виконання ОСП своїх зобов`язань за договором, ППБ нарахував на суму боргу 1   195 640, 25 грн пені, 982 718, 01 грн 3% річних та 1   126 490, 54 грн інфляційних втрат.
		Разом з тим, апелянт, в тому числі, оскаржує прийняття судом першої інстанції до розгляду заяви про збільшення розміру заявлених позовних вимог ухвалою від 25.01.2022. 
		Так, з матеріалів справи вбачається, що до закінчення підготовчого засідання та початку розгляду справи по суті позивачем була подана заява про збільшення розміру позовних вимог від 20.01.2022, яка була прийнята місцевим господарським судом до розгляду і з урахуванням якої суд прийняв рішення у справі.
		В апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що при прийнятті до розгляду вказаної заяви позивача місцевим господарським судом було порушено норми процесуального права, оскільки згідно вказаної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь вартість балансуючої електричної енергії за листопад та грудень 2021 року, тоді як за вказані періоди позивачем вимоги у позовній заяві не заявлялись. 
		Колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитися з даними доводами відповідача, враховуючи наступне. 
		Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
		При цьому, колегія суддів зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. 
		Звертаючись до суду з даним позовом позивачем було завялено до стягнення з відповідача 218 710 621, 55 грн заборгованості, з яких: 215 405 772, 75 грн основного боргу, 1 195 640, 25 грн пені, 982 718, 01 грн 3% річних та 1 126 490, 54 грн інфляційних втрат, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про участь у балансуючому ринку № 0421-41013 від 27.05.2019 в частині оплати купленої у позивача балансуючої електричної енергії у період з квітня 2021 року по жовтень 2021 року.
		У заяві про збільшення розміру позовних вимог позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованості також за листопад та грудень 2021 року, з огляду на те, що на момент звернення з позовом до суду вказана заборгованість була відсутня. 
		Апеляційний господарський суд зазначає, що предмет та підстави позову залишилися не змінними, а можливість збільшення кількісних показників, у зв`язку із збільшенням періоду прострочення не суперечить нормам ГПК України. 
		Колегія звертає увагу апелянта, що збільшення розміру позовних вимог є наслідком збільшення періоду прострочення з моменту подання позову до суду та протягом розгляду справи в суді першої інстанції. 
		Посилання відповідача, що вказана заява суперечить статті 173 ГПК України, оскільки позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог відхиляються колегією суддів, оскільки в даному випадку заявлення до стягнення заборгованості за іншими періодами не є заявленням нового самостійного позову як вказує апелянт. Вимоги, заявлені у позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог пов`язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, та не є основними та похідними одна  до одної. 
		Враховуючи викладене, на переконання колегії суддів, подана позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог від 20.01.2022 не може вважатися порушенням об`єдання позовних вимог, а тому правомірно прийнята до розгляду місцевим господарським судом.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи вимоги чинного законодавства та вищевказані межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення первісного позову частково, та відмову у задоволенні зустрічного позову, з огляду на наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, АТ "ДТЕК Дніпроенерго" (постачальник послуг балансування/ППБ) є виробником електричної енергії на підставі ліцензії, виданої згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 871 від 31.05.2019. ПрАТ "НЕК "Укренерго" є оператором системи передачі, на якого, зокрема, покладені функції адміністратора розрахунків (АР).
		Згідно з частинами 1 та 2 статті 52 Закону України "Про ринок електричної енергії" адміністратор розрахунків забезпечує організацію роботи ринку електричної енергії відповідно до цього Закону, Правил ринку та Кодексу комерційного обліку. Функції адміністратора розрахунків покладаються на оператора системи передачі. 
		Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються договори про участь у балансуючому ринку.
		За змістом пунктів 1, 2 частини 1 статті 68 Закону України "Про ринок електричної енергії" в Україні функціонує єдиний балансуючий ринок. На балансуючому ринку оператором системи передачі здійснюються: 1) купівля та продаж електричної енергії для балансування обсягів попиту та пропозиції електричної енергії у межах поточної доби; 2) купівля та продаж електричної енергії з метою врегулювання небалансів електричної енергії сторін, відповідальних за баланс.
		Частиною 2 статті 68 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що виробники зобов`язані надавати послуги з балансування в обсягах та випадках, визначених цим Законом та правилами ринку. Надавати послуги з балансування мають право також споживачі у порядку, визначеному правилами ринку.
		Частиною 3 статті 68 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що для надання послуг з балансування учасники ринку укладають з оператором системи передачі договір на основі типового договору про участь у балансуючому ринку. Постачальники послуг з балансування реєструються адміністратором розрахунків у порядку, визначеному правилами ринку. Типовий договір про участь у балансуючому ринку затверджується Регулятором.
		Згідно з частиною 7 статті 68 Закону України "Про ринок електричної енергії" за результатами роботи балансуючого ринку за відповідну добу на підставі даних оператора системи передачі та адміністратора комерційного обліку адміністратор розрахунків розраховує платежі оператора системи передачі та постачальників послуг з балансування за електричну енергію, ціни небалансу електричної енергії, а також обсяги небалансів електричної енергії учасників ринку і відповідні платежі за них та виставляє відповідні рахунки у порядку, визначеному правилами ринку.
		За змістом пунктів 4.2.1-4.2.4 Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальнихпослуг від 14.03.2018 № 307 (у редакції постанови НКРЕКП від 24.06.2019 № 1168) для надання послуг з балансування учасник ринку повинен подати ОСП заяву щодо приєднання до договору про надання послуг з балансування, типова форма якого наведена в додатку 7 до цих Правил, та включення до Реєстру ППБ (далі - заява). Форма заяви оприлюднюється ОСП на власному офіційному вебсайті.
		ОСП розглядає таку заяву та не пізніше ніж через 5 робочих днів з дати її отримання інформує заявника щодо повноти та коректності наданої інформації. У випадку надання неповної та/або недостовірної інформації ОСП повідомляє про це учасника ринку, який у свою чергу повинен надати необхідну інформацію протягом 14 календарних днів з дати отримання повідомлення. Якщо учасник ринку не надав необхідну інформацію протягом визначеного строку, заява не розглядається. 
		Протягом 10 робочих днів з дати отримання повної та коректної інформації ОСП (у ролі АР) вносить заявника до Реєстру ППБ і надає доступ до електронної платформи.
		Участь у балансуючому ринку обов`язкова для всіх ППБ, які управляють одиницями відпуску, крім ППВДЕ, в обсягах усієї їхньої залишкової доступної потужності для забезпечення балансуючої електричної енергії на завантаження та розвантаження незалежно від факту продажу (непродажу) будь-якого типу резерву.
		Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		За умовами частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
		Як правильно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами у справі, мають ознаки договору поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. 
		Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін
		Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Отже, укладення АТ "ДТЕК Дніпроенерго" та ПрАТ "НЕК "Укренерго" договору від 27.05.2019 № 0421-41013 було спрямоване на отримання останнім електричної енергії та одночасного обов`язку по здійсненню її оплати.
		За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 662  ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. 
		Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. 
		Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції з продажу балансуючої електричної енергії підтверджується, в тому числі, первинними бухгалтерськими документами.
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції Закону України № 1724-VIII від 03.11.2016) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
		Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
		Як зазначено судом вище, на виконання умов укладеного сторонами договору від 27.05.2019 № 0421-41013, позивач (ППБ) поставив, а відповідач (ОСП) отримав балансуючу електричну енергію у період з квітня 2021 року - грудень 2021 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів купівлі-продажу балансуючої електричної енергії від 30.04.2021 № БР/21/04-0421 на суму 6   526   421,86 грн, від 31.05.2021 № БР/21/05-0421 на суму 15   522   581,42 грн, від 30.06.2021 № БР/21/06-0421 на суму 28   374   859,61 грн, від 31.07.2021 № БР/21/07-0421 на суму 36   739   471,88 грн, від 31.08.2021 № БР/21/08-0421 на суму 30   000   815,24 грн, від 30.09.2021 № БР/21/09-0421 на суму 47   381   414,54 грн, від 31.10.2021 № БР/21/10-0421 на суму 88   719   866,14 грн, від 30.11.2021 № БР/21/11-0421 на суму 58   266   664,43 грн, від 31.12.2021 № БР/21/12-0421 на суму 135   321   765,92 грн. 
		Відповідно до протоколу розбіжностей № БР/21/07пр-0421 від 31.07.2021 до акта купівлі-продажу балансуючої електричної енергії від 31.07.2021 № БР/21/07-0421 позивач підтвердив фактичність здійснення операцій з купівлі балансуючої електричної енергії за період з 01.07.2021 по 31.07.2021 на суму 33   210   804,81 грн. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України    покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
		За приписами ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.
		Згідно з пунктом 4.1 договору виставлення рахунків та здійснення платежів здійснюється відповідно до процедур та графіків, визначених у Правилах ринку.
		За підсумками місяця ППБ складає та направляє ОСП у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП) два примірники підписаного зі своєї сторони акта приймання-передачі наданих послуг балансування, який ОСП розглядає та у разі відсутності зауважень підписує протягом трьох робочих днів з моменту його отримання від ОСП або направляє мотивовану відмову від його підписання із зазначенням недоліків, що мають бути усунені (п. 4.2 договору).
		У пункті 7.2.1 Правил ринку визначено, що АР на щоденній основі надсилає через систему управління ринком платіжний документ кожному ППБ із зазначенням суми, яка повинна бути сплачена ППБ за відповідний період щодо закупівлі балансуючої енергії, та окремий платіжний документ із зазначенням суми, яка має бути сплачена ППБ щодо платежів за невідповідність.
		ППБ на щоденній основі надсилає АР платіжний документ із зазначенням суми, яка повнинна бути сплачена АР за торговий день щодо закупівлі балансуючої енергії.
		У відповідності до п. 7.7.4 Правил ринку, оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох робочих днів з дати направлення рахунка.
		Пунктом 4.3. договору визначено, що ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППБ протягом 7 робочих днів після підписання сторонами акта або з дати направлення його ППБ на адресу ОСП (у випадку непідписання та/або ненаправлення акта, та/або мотивованих зауважень до нього у п`ятиденний строк) за умови реєстрації ППБ податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України шляхом перерахування на поточний рахунок ППБ грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих послуг з балансування.
		Судом першої інстанції зазначено, що Правилами ринку не передбачено складення актів приймання-передачі наданих послуг з балансування, а визначено, що оплата балансуючої електричної енергії ОСП проводиться на підставі рахунка у строк, протягом чотирьох робочих днів з дати його направлення.
		Водночас колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. 
		А відтак, з урахуванням положень пункту 4.3 договору ОСП повинно здійснити остаточний розрахунок з ППБ протягом 7 робочих днів після підписання сторонами акта або з дати направлення його ППБ на адресу ОСП (у випадку непідписання та/або ненаправлення акта, та/або мотивованих зауважень до нього у п`ятиденний строк).
		При цьому, як зазначено вище судом апеляційної інстанції, акти є первинними фінансовими документами, які підтверджують факт здійснення господарської операції, у зв`язку з чим у відповідача за первісним позовом виник обов`язок по здійснню оплати за отриману електричну енергію. 
		Водночас не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що вартість придбаної ОСП (відповідачем) балансуючої електричної енергії, зазначена в актах, не відповідає розміру заявлених до стягнення позовних вимог, оскільки позивач має право заявити вимогу про стягнення суми основної заборгованості, яка не перевищує суму, вказану у первісних фінансових документах, поданих на підтвердження наявності відповідної заборгованості. Більше того, відповідачем на виконання умов укладеного сторонами договору здійснюються часткові оплати, що також свідить про відсутність заперечень щодо підписаних актів купівлі-продажу та в цілому заборгованості. З цієї ж підстави, доводи апелянта про невиконання позивачем вимог пункту 4.3. договору в частині реєстрації податкових накладних відхиляються колегією суддів.
		Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). 
		Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання, за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
		Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, ПрАТ "НЕК "Укренерго" свої зобов`язання за договором належним чином не виконувало, здійснювало оплату за продану балансуючу електричну енергію частково та з порушенням строків, встановлених договором, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість: за квітень 2021 року - 1   735 382, 11 грн; за травень 2021 року - 14   644 536, 04 грн; за червень 2021 року - 21   644 181, 78 грн; за липень 2021 року - 30   335  987, 77 грн; за серпень 2021 року - 29   179 476, 86 грн; за вересень 2021 року - 40   640 452, 60 грн; за жовтень 2021 року - 77 225     755, 59 грн; за листопад 2021 року - 58 266     664, 43 грн; за грудень 2021 року - 135   321 765, 92 грн.
		В подальшому, після відкриття провадження у цій справі, ПрАТ "НЕК "Укренерго" здійснено часткову оплату за продану балансуючу електричну енергію у квітні 2021 року у розмірі 501 325, 01 грн, в підтвердження чого надано копії платіжних доручень № 1000 від 10.02.2022 на суму 202 978, 66 грн, № 1267 від 10.02.2022 на суму 258 437, 52 грн, № 1001 від 10.02.2022 на суму 39 908, 83 грн. 
		У зв`язку з чим провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 501 325, 01 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
		Як правильно встановлено місцевим господарським судом, відповідач допустив порушення взятих на себе зобов`язань з оплати електричної енергії, у зв`язку з чим сума основного боргу ПрАТ "НЕК "Укренерго" перед АТ "ДТЕК Дніпроенерго" становить 408 492 878, 09 грн.
		Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
		Боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).
		З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк оплати відповідно до договору настав, доказів повної оплати електричної енергії відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення у повному обсязі не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції  погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у розмірі 408   492 878, 09 грн.
		Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за отриману електричну енергію позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 1 195 640, 25 грн пені.
		Частинами першою та другою статті 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
		Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
		Згідно з частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
		У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
		За змістом статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
		Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у   статті 2   цього Кодексу.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
		Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
		Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
		Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
		Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. 
		Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
		Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
		У пункті 4.4 договору сторони погодили, що у випадку порушення строків розрахунків відповідно до Правил ринку та/або цього договору ППБ має право нарахувати пеню в розмірі 0,1 % від суми прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на день прострочення) за кожен день такого прострочення у порядку, передбаченому Господарським кодексом України.
		Також, у пункті 7.1 договору визначено, що у разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,01 % за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
		Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов пунктів 4.4., 7.1. договору.
		Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий зроблено без урахування положень ч. 6 ст. 232 ГК України за актом № БР/21/04-№ 0421 від 30.04.2021 на суму 6   526 421, 86 грн, а відтак за розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 32 104, 57 грн.
		Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача на свою користь 982 718, 01 грн 3% річних та 1 126 490, 54 грн інфляційних втрат. 
		Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 
		Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
		Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. 
		З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та втрат від інфляції за заявлений позивачем період прострочення, враховуючи здійснені оплати та дати, з яких зобов`язання можна вважати простроченими, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про обґрунтованість заявлених до стягнення сум, з огляду на що вимоги позивача про стягнення з відповідача 982 718, 01 грн 3% річних та 1 126 490, 54 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю за розрахунком позивача. 
		Доводи відповідача, що при розрахунку штрафних санкцій суди допустили помилку, оскільки порахували прострочення з 8-го дня після дати складення та підписання актів лише відповідачем судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки акти за спірний період підписані представником відповідача без зазначення дати, коли саме він їх підписував, а тому датою їх підписання є дата, яка вказана позивачем, а саме дата актів купівлі-продажу. 
		Щодо доводів відповідача за первісним позовом про відсутність вини останнього у простроченні виконання своїх зобов`язань з посиланням на те, що ПрАТ "НЕК "Укренерго" оплачує придбану балансуючу електричну енергію з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання оператора системи передачі, у зв`язку з чим оплата здійснюється після надходження коштів на цей рахунок від інших учасників балансуючого ринку, суд вважає за необхідне зазначити таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі відповідно до укладених договорів у порядку, визначеному цим Законом, правилами ринку, правилами ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку.
		Сторони в п. 4.3 договору погодили наступний порядок розрахунків: ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППБ протягом 7 робочих днів після підписання сторонами акта або з дати направлення його ППБ на адресу ОСП (у випадку непідписання та/або ненаправлення акта, та/або мотивованих зауважень до нього у п`ятиденний строк) за умови реєстрації ППБ податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України шляхом перерахування на поточний рахунок ППБ грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих послуг з балансування.
		Суд наголошує, що умови договору не містять будь-яких застережень щодо використання ОСП поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, та відповідно умови про розрахунок за продану електричну енергію лише з такого рахунку.
		Згідно ч. 4 ст. 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальники послуг з балансування та сторони, відповідальні за баланс, в яких виникли зобов`язання перед оператором системи передачі в результаті діяльності на балансуючому ринку, вносять плату за електричну енергію виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оператора системи передачі в уповноважених банках.
		Кошти із поточного рахунку із спеціальним режимом використання оператора системи передачі перераховуються відповідно до правил ринку на:
		1) поточні рахунки постачальників послуг з балансування та сторін, відповідальних за баланс, крім електропостачальників;
		2) поточні рахунки із спеціальним режимом використання електропостачальників;
		3) поточний рахунок оператора системи передачі.
		З метою здійснення розрахунків з постачальниками послуг з балансування під час врегулювання системних обмежень оператор системи передачі може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти із власного поточного рахунка.
		З наведеної статті закону вбачається, що її зміст не містить імперативної заборони щодо розрахунку ОСП з постачальником електричної енергії тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, навпаки, передбачено можливість для належного виконання грошових зобов`язань, вносити грошові кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання.
		Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що судом першої інстанції правомірно залишено без розгляду клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі статті 118 ГПК України, виходячи з наступного.
		Як вбачається з матеріалів справи, 22.02.2022 відповідачем було подано клопотання про зменшення суми штрафних санкцій від 21.02.2022 № 02-4-1/140, відповідно до якого відповідач просив суд зменшити пеню, 3 % річних та інфляційні втрати на 95 %. Крім того, до вказаного клопотання відповідачем було додано докази часткової оплати заборгованості, а саме платіжні доручення від 10.02.2022 № 1001 на суму 39   908,83 грн, від 11.02.2022 № 1000 на суму 149   717,76 грн, від 14.02.2022 № 1000 на суму 201   570,19 грн, від 15.02.2022 № 1096 на суму 224   810,57 грн, від 16.02.2022 № 1118 на суму 259   111,96 грн, від 17.02.2022 № 1000 на суму 25   755,74 грн, від 17.02.2022 № 1001 на суму 83   846,62 грн, від 17.02.2022 № 1002 на суму 10   786,96 грн та від 18.02.2022 № 1059 на суму 6   452,14 грн. 
		Відповідно до частини 3 статті 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
		Частиною 10 зазначеної статті визначено, що докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.
		У підготовчому засіданні 15.02.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 22.02.2022.
		При цьому відповідно до частин 1, 2 статті 195 ГПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.
		Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
		Водночас, як вбачається з протоколу підготовчого засідання від 15.02.2022, відповідач за первісним позовом був присутній у даному підготовчому засіданні та не заперечив проти закриття підготовчого провадження. 
		У пункті 7 частини 2 статті 182 ГПК України визначено, що у підготовчому засіданні суд з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.
		Згідно з частиною 1 статті 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
		За змісту наведених норм вбачається, що докази подаються у підготовчому провадженні. 
		Разом з тим, відповідно до частин 4, 8 статті 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
		Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
		За змістом статті 118   ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
		Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
		Частинами 1, 2 статті 207 ГПК України визначено, що головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.
		Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
		При цьому нормами частин 1, 3, 4 статті 119   ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
		Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
		Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. 
		За таких обставин, відповідач за первісним позовом не був позбавлений права на поновлення пропущеного процесуального строку, однак, відповідної заяви подано не було. У клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій також не зазначено щодо поновлення пропущеного процесуального строку. 
		Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було порушено норми процесуального права в частині залишення без розгляду на підставі статті 118 ГПК України клопотання, оскільки до нього було долучено докази, подані із порушенням строку, тоді як заявник не клопотав щодо його поновлення.   
		Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що ГПК України не передбачено, що відповідач має право клопотати про зменшення розміру штрафних санкцій тільки в межах підготовчого провадження, з огляду на що колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта в цій частині щодо неврахування судом першої інстанції підстав для зменшення розміру заявлених до стягення штрафних санкцій на підставі статей 551 ЦК України та 233 ГК України. 
		Відповідне клопотання було також заявлено в суді апеляційної інстанції. 
		В обґрунтування зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій відповідач за первісним позовом зазначає про відсутність збитків у позивача за первісним позовом, надмірно великим розміром штрафних санкцій, порушенням своїх зобов`язань контрагентами відповідача, частковим погашенням заборгованості перед позивачем. Крім того, відповідач посилається на початок широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України. Все вищезазначене, на думку відповідача, свідчить про винятковість випадку та наявсіть підстав для зменшення розміру штрафних санкцій. Також, до вказаного клопотання відповідачем додано докази часткової оплати заборгованості перед позивачем, а саме платіжні доручення від заа перід з 03.03.2022 по 15.06.2022.  
		Так, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. 
		Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. 
		Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
		Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.
		Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові  від 03.11.2020 у справі №  927/184/13-г.
		Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
		Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
		Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. 
		При цьому, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов`язань та міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом`якшення неустойки суд наділений задля усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов`язань.
		Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов`язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.
		Водночас, відповідач має надати докази явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов`язання, зокрема, що покладений розмір збитків кредитора, які могли виникнути внаслідок порушення зобов`язань, значно вище основного невиконаного зобов`язання.
		Враховуючи викладене, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов`язання, а також незазначення відповідачем під час розгляду справи обґрунтованих доводів щодо наявності підстав для зменшення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів не вбачає підстав для такого зменшення. 
		Оцінивши наявні матеріали справи, доводи відповідача за первісним позовом, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, а тому клопотання ПрАТ "НЕК "Укренерго" про зменшення розміру штрафних санкцій задоволенню не підлягає. 
		До того ж, апеляційний господарський суд зазначає, що відсутність збитків у позивача за первісним позовом не є безумовною підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій. 
		Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що  порушення зобов`язань контрагентами правопорушника також не є підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій. 
		Також, апеляційний господарський суд відхиляє посилання апелянта на те, що не дивлячись на початок широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України, відповідач продовжує здійснювати часткові оплати на рахунок позивача. 
		Частинами 1-3 статті 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14).
		Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (схожий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16).
		Колегія суддів зазначає, що обставини, на які посилається апелянт як на підставу для зменшення розміру штрафних санкцій, не існували на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у даній справі, а тому не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції. 
		Так само і докази часткової оплати заборгованості перед позивачем (платіжні доручення за період з 03.03.2022 по 15.06.2022), додані до клопотання про зменшення штрафних санкцій, поданого до суду апеляційної інстанції, не приймаються колегією суддів, оскільки не існували на момент ухвалення рішення. 
		Так, відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Отже, з огляду на ухвалення у даній справі рішення 22.02.2022, та відсутністю відповідних доказів на момент ухвалення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для прийняття апеляційним судом долучених до клопотання від 21.06.2022 № 02-4-1/233 доказів на підтвердження здійснення часткових оплат.
		Заявляючи зустрічний позов, ПрАТ "НЕК "Укренерго" стверджує, що на момент укладення правочину він вважав, що сторони однаково розуміють та тлумачать його умови, предмет, порядок та строк їх виконання, натомість на думку заявника зустрічного позову, пункти 4.1 та 4.3 договору суперечать положенням Правил ринку, затвердженим постановою НКРЕКП № 307 від 14.03.2018, а відтак помилкове тлумачення позивачем за первісним позовом умов договору тягне наслідки для відповідача за первісним позовом у вигляді збільшення розміру відповідальності внаслідок неправильного визначення початку прострочення грошового зобов`язання.
		За твердженнями ПрАТ "НЕК "Укренерго", акт, який підписується сторонами не є підставою для оплати, чим відповідно й доводить необхідність у тлумаченні умов правочину.
		За змістом частини 1 статті 637 ЦК тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 213 ЦК зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
		Правила тлумачення змісту правочину визначено частиною 3 цієї норми, яка передбачає, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
		За змістом частини 4 статті 213 ЦК якщо за правилами, встановленими частиною 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
		Таким чином, у частинах 3, 4 статті 213 ЦК визначено загальні способи, що застосовуються при тлумаченні, які втілюються у трьох рівнях тлумачення.
		Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
		Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також із намірами сторін, які вони виявляли при вчиненні правочину, а також із чого вони виходили при його виконанні.
		Третім рівнем тлумачення (якщо перші два не дали результатів) є врахування: а) мети правочину, б) змісту попередніх переговорів, в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше у правовідносинах між собою), г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін; д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення.
		У розумінні наведених положень закону тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення суперечностей та прогалин у трактуванні його положень.
		Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, при цьому тлумачення не може створювати нових умов, тільки роз`яснювати вже існуючі умови договору.
		Таким чином, при вирішенні питання щодо тлумачення змісту правочину, суду необхідно встановити наявність між сторонами договору спору, перевірити та встановити, в чому полягає порушення прав позивача і чи дійсно є обставини, на які посилається позивач достатніми підставами для застосування ст. 213 ЦК України.
		Така правова позиція щодо застосування ст. 213, 637 ЦК України наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 753/22010/14-ц, від 10.04.2019 у справі № 916/2500/15, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 916/1171/18, від 11.09.2019 у справі № 922/3740/18.
		Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який становить права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.
		У разі обґрунтування заявленого позову посиланням на договірні відносини сторін, розглядаючи спір, суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначається зміст спірних правовідносин та їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків сторін, змісту зобов`язання.
		Як встановлено судом вище, спірний правочин є типовим договором, його зміст є додатком до Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 307 від 14.03.2018, а відтак за рахунок АТ "ДТЕК Дніпроенерго" неможливо задовольнити вимоги зустрічного позову, оскільки АТ "ДТЕК Дніпроенерго" не пропонувало своїх умов договору, що виключає можливість різночитання та неправильного тлумачення умов цього правочину.
		Стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		Оскільки, відповідно до статті 16 ЦК порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
		Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при вирішенні справи судом не встановлено наявності факту порушення прав ПрАТ "НЕК "Укренерго", яке стало підставою для звернення до суду за його захистом у визначений позивачем спосіб і якими доказами підтверджуються такі обставини, а також, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту фактичним обставинам справи, правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для тлумачення змісту правочину.
		Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. 
		Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		З огляду на викладені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази та вимоги законодавства, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення первісного позову частково та відмову у зщаждоволенні заявлених зустрічних позовних вимог. 
		Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України  та беручи до уваги ратифікацію    Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР    Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття  Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати   Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод   (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
		Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/18639/21 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" має бути залишена без задоволення.
		Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта. 
		Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/18639/21 залишити без задоволення.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/18639/21 залишити без змін.
		3. Матеріали справи № 910/18639/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
		Повний текст постанови складено 20.07.2022.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                            А.О. Мальченко 
		 
		Судді                                                                                Т.П. Козир
		 
		                                                                                О.В. Агрикова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...